Category: Література

Опис села може знадобитися для написання творів з української мови. Ви можете використати подані варіанти, щоб скласти свій опис села.

Твір-опис села

Моє село невелике, порівняно з містом, але дуже мальовниче. Зветься воно Яблунівкою. Через село протікає тиха річка, яка заросла комишем. Там купаються місцеві гуси, а на березі пасуться корови.

А далі розташований шматок незайманого степу, горби та схили. Весною він увесь заквітчаний, а влітку вітер доносить до села духмяні пахощі степових трав. Зі степом стикаються рівні зелені поля. Тут агрофірма та фермери вирощуют пшеницю, кавуни та дині, а ще – овочі.

На схід від села розташований невеликий та неглибокий ставок. Він має штучне походження. Його вирили десь сімдесят років тому. Саме сюди селяни ходят рибалити та купатися, бо в самій річці суцільні мул, комиш та жаби.

Наше село цивілізоване. В ньому багато вулиць, навіть є так звані “краї” . Наприклад, та частина села, що знаходиться біля річки, зветься “Жабівкою”. У нас є газопровод, магазини, середня школа, дітсадок, будинок культури. Ще в селі є церква, саме тому село споконвіку зветься селом, а не хутором. До нас можна доїхати з районного центру на автобусі, який ходить тричі на день.

Більшість селян живе у садибах. Вони саджають великі городи та збирають у власних садках яблука, вишні, черешні та груші. Проте в селі є навіть кілька двоповерхових будинків з квартирами.

Коли я стану дорослим, то обовязково поживу певний час у місті. А потім повернуся до рідного села, бо краще жити серед природи.

Твір-опис села у художньому стилі

Я народилася і живу у маленькому, але мальовничому селі Жабинці, що розкинулось на берегах Нічлави.
Ще до сьогодні односельці розповідають легенду про походження його назви.
Колись давно на території сучасної ферми був маєток пана Жаб’є. До нього приходило багато людей найматися на роботу. Оскільки пан був дуже добрим, люди зводили собі оселі і залишалися на постійне проживання. З часом маленький хутірець перетворився на село. Коли Жаб’є помер (в нього не було продовжувачів роду), то люди на честь доброго пана назвали село Жабинцями.
З того часу минули століття, а воно й досі красиве і чепурне, завжди вітає усіх. На дорогу світять вікнами не маленькі хати під солом’яною стріхою, а високі добротні будинки.
Зараз у моєму селі всього п’ять вулиць: Горішня, Долішня, Кут, Гаврилівка, Нова. Але кожна з них по-своєму гарна і неповторна. Навесні зачаровують вони вишневим та яблуневим цвітом, влітку п’янять душу запахом матіоли та лілій, восени стелять під ноги жовтогарячий килим опалого листя, а взимку кружляють у чарівному танку сніжинок.
І я завжди відчуваю якесь нестримне, ні з чим незрівнянне почуття радості та задоволення. Якийсь гарячий клубок підкочується до горла… і хочеться говорити і мовчати, плакати і сміятися. Саме так буває після довгої розлуки.
Минають роки, змінюються часи, погляди, смаки, люди. Народ-творець дбає, працює, зводить новобудови – і в результаті – гарний будинок культури, двоповерховий магазин, уже 11 років радо вітає дітей школа. А в церкві Покрови Богородиці проходять богослужіння. Не забули односельчани і про тих, хто боровся і віддав життя за наше сьогодення – січових стрільців та воїнів УПА. їм на вулиці Кут насипано могилу. До неї ніколи не заростає стежка. Тут завжди чисто і людно. Сюди у день роковин йдуть жителі, приходять учні-першокласники, випускники, молоді пари…
На лівому березі Нічлави височіє напівзруйнований костел, якому уже понад двісті років.
Наш народ вміє і любить працювати, тому сподіваюсь, що через кілька років село моє стане ще кращим і я ще довго чутиму в ньому рокіт тракторів у час весняних та осінніх робіт, насолоджуватимусь запахом стиглого жита і пшениці у гарячу пору жнив.
Я дуже люблю своє село і горджусь ним. А якщо Богом суджено мені його залишити, то “пташкою” завжди летітиму до свого “гнізда”, до рідних Жабинець.

Опис села

Я народився в невеличкому селі, розкинутому посеред прекрасного кіровоградського степу, мальовничого краю хліборобів, фермерів та взагалі надзвичайно добрих, працьовитих людей. Зветься воно Першотравенкою – на честь всім відомого свята солідарності всіх трударів, так як було засноване вже після 1917-го року з мешканців навколишніх сіл на території колишнього панського угіддя.

Скажу по-правді, той пан вдало вибрав місце, адже саме на теренах нашого хліборобного села знаходяться найродючіші грунти Кіровоградщини. При правильному застосуванні яких, можна було б озолотитися, що він і зробив.

Опис нашого села я б хотів почати з череди повноводних, зариблених ставків, які гребля за греблею з двох боків оточують наше прекрасне село. Там кожного дня, о кожній порі можна зустріти рибаків, як місцевих, так і приїзжих. А на трьох найбільших – від ранньої весни і до пізньої осені можна милуватися красою прилетілих лебедів.

Наступним є величезний шмат незайманого степу, горби, схили та яри. Навесні він весь усипаний різномаїттям квітів, а влітку звідти чути духмяні пахощі конюшини та інших степових трав. З-за степу, де-не-де, виринають рівні зелені поля. Саме там вирощуються фермерами злакові, бобові та інші сільськогосподарскі культури, які поставляються в усі куточки нашої неньки. А який там баштан! А яка левада! Просто мрія!

На захід від села розташований невеликий фруктовий сад. Він молодий, має штучне походження. Його посадили десь 25 років тому. Саме сюди бігає дітвора за свіжими яблуками, грушами та сливами, різних сортів яких тут представлено в великій кількості.

Ще біля саду можна зустріти багато зайців, їжаків, кротів, в степу також напоротися на гадюку або вужа, але останнім часом – це рідкість.

В селі багато мисливців. Кожного сезону можна почути, як хтось із них вполював лисицю чи зайця близь села.

Попри все, наше село цивілізоване та облагороджене. Є багато вулиць, деякі освітлені, майже на всіх асфальт. Наявна загальноосвітня школа, будинок культури, 3 магазини, олійня, ферма. Доїхати з райцентру можна на автобусі, що ходить 7-8 разів на день, в залежності від конкретного дня тижня.

Переважна більшість моїх односельчан живе у просторих садибах. Вони саджають великі городи та збирають у власних садках яблука, вишні, черешні та груші. Біля сільської ради є гуртожиток, в якому живуть сезонні заробітчани з інших областей.

Коли я виросту, то хочу жити в моєму селі, адже це найрідніше місце на Землі.

Брошура “Самостійна Україна” – публіцистичний твір, написаний у 1900 році. Деякий час виконував роль політичної програми Радикальної Української Партії. Твір торкається політичних, правових та філософських аспектів буття української нації і держави. Хто був автором праці Самостійна Україна?

Хто автор брошури Самостійна Україна

Автор Самостійна Україна Микола Міхновський.

Автор брошури Самостійна Україна, колишній тарасівець, стверджував факт існування боротьби між нацією “грабованою” (пограбованою, пригнобленою) й нацією-гнобителем. Він доводив, що незалежна Українська держава була загарбана Росією після Переяславської ради 1654 р. і внаслідок зламання її урядом гарантій прав та вільностей Гетьманщини. Міхновський так визначив мету РУП: “…повернення нам прав”, які були визначені в російсько-українському договорі 1654 p., з розширенням його впливу “на цілу територію українського народу в Росії”. Головними гаслами були: “Одна єдина, нероздільна, вільна, самостійна Україна від Сяну аж по Кавказ”, тобто в межах етнічних земель разом з Перемищиною та Кубанською Чорноморією; “Усі, хто на цілій Україні не за нас, ті проти нас. Україна для вкраїнців, і доки хоч один ворог-чужинець лишиться на нашій території, ми не маємо права покласти оружжя. І пам’ятаймо, що слава і побіда – се доля борців за народну справу”. Отже, книжка Міхновського вперше на східноукраїнських землях проголошувала ідею політичної самостійності України.

Микола Міхновський біографія

Микола Міхновський (1873-1924) – видатний український громадсько-політичний діяч, перший в історії України XIX-XX ст. ідеолог державної самостійності України.

Народився в с. Туріка на Прилуччині, закінчив юридичний факультет Київського університету, ще під час навчання став одним з організаторів таємного братства тарасівців.

Служив адвокатом у Києві, Харкові, Полтаві, відзначився в обороні політичних у в’язнених.

Творець історичної брошури “Самостійна Україна”, активний діяч РУП, засновник Української народної партії, яка послідовно стояла на позиціях здобуття незалежності Української держави.

Відзначився також як публіцист, зокрема був засновником і редактором газети “Сніп” (Харків, 1912-1913).

Відіграв видатну роль в українізації частин армії Російської імперії, у формуванні війська Центральної Ради і УHP, організатор “Українського Військового Клубу ім. гетьмана П. Полуботка”, ініціатор повстання полуботківців за проголошення незалежної Української держави (18.07.1917). Передчасне розкриття плану повстання призвело до його поразки, уряд Центральної Ради вислав Міхновського на румунський фронт, де він продовжив свою діяльність.

Після того як гетьман П. Скоропадський уклав зрадницький договір з Росією, Міхновський приєднався до повстання проти нього. Після завоювання Росією України мусив переховуватися, тікати на Кубань. Після повернення до Києва був убитий чекістами на початку травня 1924 р.

“Пурпурові вітрила” короткий зміст

“Пурпурові вітрила” короткий зміст

“Пурпурові вітрила” стислий переказ повісті Олександра Гріна ви можете прочитати за 7 хвилин.

“Пурпурові вітрила” – повість про непохитну віру в диво і всеперемагаючу, піднесену мрію.

Лонгрен, колишній моряк, жив зі своєю дочкою Ассоль на кошти від продажу зроблених ним вітрильників і кораблів. Сусіди не любили його. Вони вважали Лонгрена винним у смерті шинкаря Меннерса. Меннерс колись не надав допомоги Мері, дружині Лонгрена, яка намагаючись врятувати від голоду крихітку Ассоль, звернулася до нього за грошима. Їй довелося йти по негоді в місто, щоб закласти кільце. Після цього вона захворіла і померла. Тому, коли Меннерс тонув, Лонгрен, який стояв на березі не надав йому допомоги. Через історію з батьком, земляки не шанували і Ассоль. Вона росла одна, замінюючи спілкування з іншими дітьми мріями.

В один із днів, батько відправив Ассоль в місто з товаром. Граючи, дівчинка спустила на воду яхту з пурпуровими вітрилами. Струмок підхопив іграшку і поніс за течією. Дівчина довго бігла, не упускаючи яхту з уваги, але наздогнати не змогла. Їй допоміг незнайомець. Старий Егль повернув дівчинці іграшку і пообіцяв, що коли-небудь, коли Ассоль вже буде великою, до берега їх села підійде яхта з червоними вітрилами. На очах у здивованих жителів села прекрасний хоробрий принц забере її в країну рожевих мрій. З тих пір Ассоль не переставала чекати яхту з пурпуровими вітрилами. Жителі села сміялися над нею.

Артур Грей був народжений в багатій родині. Незважаючи на виховання в аскетичній атмосфері він був чуйний. Захоплюючись картиною мариніста юнак зрозумів порив душі, яка рвалася на волю і вступив на службу на шхуну “Ансельм”. Він дуже любив море і через кілька років завзятий молодий чоловік став власником галіота “Секрет”. Судно Грея пройшло через океан і виявилося недалеко від Каперни – містечка, де жила Ассоль. Молодий капітан відправився з матросом на риболовлю. Виспавшись на березі біля вогнища Грей подався прогулятися і побачив сплячу дівчину, яка вразила його своєю красою. На її мізинець він надів кільце.

У трактирі загиблого Меннерса, де справами заправляв його син, Грей почув історію про божевільну, яка чекає принца на кораблі з червоними вітрилами. Вугляр, вигнаний з трактиру, сказав Грею, що Ассоль зовсім не божевільна. У цієї дівчини багатий і цікавий внутрішній світ. Вражений історією, молодий капітан купив червоний шовк і найняв музикантів. “Секрет” огинав мис біля берега Каперни. Всі жителі зібралися на березі, щоб подивитися на чудесний корабель з червоними вітрилами. Прибігла туди і Ассоль. У човні, що пристав до берега її зустрів Грей. Він забрав вражену справдженим пророкуванням дівчину на “Секрет”, який вже наступного дня був далеко від Каперни.

“Русалонька із 7-В” скорочено

“Русалонька із 7-В або Прокляття роду Кулаківських” скорочено

Софійка навчається у 7 класі, часто читає й перечитує відому казку про Русалоньку, яка вірно любила принца, врятувала йому життя, але так і не змогла стати для нього єдиною коханою. Дівчинка вимріяла для себе такий образ і бачила в особі однокласника Вадима Кулаківського прекрасного принца.

Мама Софійки готується до весілля тітки Сніжани, вони самі вирішили пошити їй весільне плаття. Софійка тим часом гуляє з молодшим братиком Ростиком.

Сім’я Софійки нещодавно переїхала до нової квартири, а Софійка почала ходити до нової школи, де і закохаласяв однокласника Вадима Куликівського.

Але Софійку зовсім замучили нічні жахіття, що відбуваються у квартирі знизу. Хазяї цієї квартири поїхали, а за кімнатними квітами доглядає сусідка бабця Валя. Дівчинку трішки лякає і сама бабця, і її чорнющий кіт Фантик, та найбільше її бентежать крики й тупіт, що в ніч на повний місяць чи грозу чуються з пустої квартири внизу.

Ще Софійка страшенно переживає через те, що однокласник Вадим Кулаківський майже не звертає на неї уваги. Дівчинку бентежить новина, що рід Кулаківських протягом багатьох поколінь переслідує якесь прокляття. Понад усе Софійці хочеться допомогти родині, щоб Вадик жив у нормальнім сім’ї, не страждав, бо батьки далеко, а стара бабуся не може впоратися з вибриками онука-підлітка. Правда, самому Вадику його життя подобається, адже він робить усе, що заманеться: почав палити цигарки, водиться з якимись непевними людьми, краде й перепродає крадене. Щоб вирятувати однокласника з життєвих негараздів, Софійка відважилася подолати час. Дізнавшись, що стара шафа – це портал, через який можна повернутися в минуле і змінити щось на краще, дівчинка не побоялася використати таку можливість.

Софійка випадково виявила, що стара шафа – це портал. Тітка Сніжана перед весіллям почала шукати старі коралі, в яких всі жінки їх сім’ї виходили заміж. Коралі знайшли в старій шафі, а після знайомства з нареченим Сніжани Валентином Софійка одягла коралі і взявши фото зі знайомства Сніжани і Валентина опинилася в минулому. Виявляється шафа переносить Софійку в той час, що на фото. На фото був засмучений хлопчик, прослідкувавши за ним Софійка зрозуміла, що це син Валентина… Софійка повернулася в свій час сказавши фразу “Коралі” навпаки – “Ілларок”.

Софійка товаришувала з однолітком Сашком, який жив сам з трьома сестрами та мамою. Сашко забезпечував родину як міг – продавав польові квіти, дрова, заробляв зважуванням людей. Після зустрічі з Сашком коралі зникли, Софійка навіть подумала, що то Сашко їх вкрав. Але згодом з’ясувалося, що коралі вкрав Вадим Кулаківський. Через зникнення коралів тітка Сніжана відмінила своє весілля. Згодом коралі Софійці та Сніжана вдалося викупити в товариша Вадима, а Софійка відкрила правду Сніжані про Валентина.

Софійка вирішує позбавити сімю Кулаківських від старого прокляття. Їй вдається роздобути старі фото Кулаківських, коли вона одного разу наважилась прийти до Вадима. Але ця фотографія не допомогла зняти прокляття, адже Гордій Кулаківський обдурив багатьох людей, обдурив сімю Міщенків, тому їх нащадки не мали щастя і були прокляті.

Софійка каже Вадиму, що їй потрібні його старі сімейні фото, а зняти прокляття допоможе один екстрасенс. Отримавши фото вона неодноразово опиняється в минулому, а завдяки коралям її ніхто не бачить. Софійка дізнається все нові подробиці про життя Кулаківських нащадків, а одного разу в минулому від сліпого старця дізнається, що зняти прокляття можна буде, коли земля і небо зійдуться. Софійка довго не могла зрозуміти, коли той момент і кого вона має врятувати.

Коли була повня в квартирі внизу знову відбувалося, щось страшне і дивне, Софійка поділилася цим з Сашком і діти вирішили пробратися до квартири в наступну повню. Також Софійка наважилася взяти кошеня у Сашка і принести додому, яке назвали Чорнобілка.

Софійка старалася сподобатися Вадиму, але той постійно був у компанії Ірки Завадчук, і Софійка ревнувала, але сподівалася, що коли зніме прокляття, то вони будуть разом.

Під час відвідин з тіткою Сніжаною бабусі дідуся, що жили у Половничику, Софійка дізналася багато нового про нащадків Міщенків, Кулаківських, та про своїх пращурів.

Повернувшись додому Софійка відправилася в минуле, і дізналася, що Фрол Кулаківський випадково загинув (у нього вистрелила зброя, яку він діставав зі скрині), а його сестра Франя закохалася в хлопця Корнія, а той мав дівчину Клаву і вона вирішила його приворожити. А як дізналася Софійка від бабусі в Половничику, ніхто з них так і не був щасливий – Франя хоч і була з Корнієм, але щастя не мала, а Клава так і прожила все життя сама, хоч і народила дочку. Як виявилося Клава – це пра-пра-бабуся Софійки, саме вона отримала від якогось старця коралі, і дала на весілля своїй дочці.

Одного разу, коли Софійка з Сніжаною були в Половничику вони познайомилися з художником, якого прозвали Пустельником. Сніжана і Пустельник закохалися, і скоро вона поїхала до Києва подивитися на його життя (і переконатися, що він не має сімї). Софійка поїхала з Сніжаною до Києва. Пустельник жив у тісній кімнаті, на вулиці Софійка познайомилася з дівчинкою, і дізналася, що її батько – Валентин (той самий, з яким мала одружитися Сніжана).

Коли була повня Софійка з Сашком пробралися в квартиру з низу (залізли через вікно) і сховалися за диваном. Коли було майже 12 ночі там почалося коїтися, щось незрозуміле, з’являлися привиди чоловіка і жінки в голубій стрічці, потім все навкруг почали трощити. Софійка і Сашко налякані сиділи поруч, а перед ранком все зникло, лише на підлозі лежала голуба стрічка. Софійка думала, що то все баба Валя чаклує, але скоро вони з Сашком впевнилися, що вона до цього відношення не має. Злякана бабця, сказала, що відмовиться від догляду за квартирою.

Софійка дізналася про долю Якова Кулаківського, який мав дружину і сина Василя. Але Яків Кулаківський був надзвичайно скупий, ходив вечеряти по людях, жінці і сину не дозволяв брати запаси їжі в коморі. Як дізналася Софійка, жінка Кулаківського під час голоду померла біля повної зачиненої комори, а самого Якова вбив мішок кукурудзи, який впав на нього з горища.

Наступні про чию долю дізналася Софійка була сім’я Василя Кулаківського, той мав жінку Олену та дітей Івана та Катерину. Катерина будучи дитиною дуже хворіла, але Олена отримала від сліпого старця пораду – нагодувати всіх голодних, після чого дівчина почала видужувати. Цій Іван пішов на війну, але втік після перших боїв – і просидів у погребі 40 років, його там переховувала дружина Олена. Слідкуючи за долею Катерини, яка із всіх Кулаківських Софійці була найприємніша, вона розуміє, що саме її вона має врятувати.

Софійка втрутилася в минуле, врятувала Катрю Кулаківську, її нареченого Семена та його батьків від страшної смерті, а себе від привидів загиблих у пустій квартирі. Катря і вся її сім’я мали загинути від удару блискавки, і саме їх привиди були в пустій квартирі, бо більше 50 років тому на цьому місці була стара хата Семена. Софійка повернулася в минуле разом з Сашком, спиляли шовковицю, в яку мала влучити блискавка та порадили всім сховатися в погреб на час грози.

Як дізналася Софія прокляття з Кулаківських знялося, Катря і Семен жили довго і щасливо, хоч і не мали дітей.

Вадим Кулаківський повідомив, що його дід повернувся додому, виявляється всі ці роки він їх не пам’ятав, також повернулися батьки Вадима.

Власники квартири з привидами несподівано вирішили повернутися.

Вадим Кулаківський як поводився раніше, так і продовжував поводитися, романтики від нього не дочекаєшся. Софійка зрозуміла, що прокляття на характер не впливає. А шафа перенесла Софійку в майбутнє, де вона побачила дорослого Кулаківського, який все так же зустрічався з Іркою Завадчук. А Сашко відкрив ресторан “Русалонька” і запропонував Софійці стати його Русалонькою…

Вранці під вікном Софійки стояв Сашко, який нагадав, що цієї ночі була повня, а в квартирі знизу було тихо.

А по вулиці проходив Валентин зі своєю дочкою з Києва…

Милорад Павич цікаві факти з життя (біографії) письменника Ви дізнаєтеся в цій статті.

Милорад Павич цікаві факти

Писати Павич почав з раннього віку і завжди вважав літературу своїм родовим покликанням – серед його родичів і предків по лінії батька були письменники, і Павич у своїх інтерв’ю віддавав їм належне.

Павич володів російською, німецькою, французькою, кількома стародавніми мовами.

Дитинство Павича прийшлося на Німецьку окупацію. Письменник одного разу мало не загинув від рук німецьких солдат: його зупинив патруль, але крім учнівського квитка ніяких документів у 15-річного Павича не було. Лише завдяки зусиллям батька, який трохи знав німецьку і зумів порозумітися з солдатами, Павича не розстріляли.

Його вважають одним з найяскравіших представників постмодернізму і магічного реалізму XX століття.
Мілорад Павич відомий не тільки як поет, письменник, а й як літературознавець, перекладач, викладач, дослідник сербського бароко та поезії символізму. А в 2004 році він навіть був номінований на Нобелівську премію в галузі літератури.

М. Павич Викладав у багатьох європейських університетах (в Парижі, Відні, Фрайбурзі, Регензбурзі, Белграді), переклав сербською Байрона і Пушкіна.

Перший голова Товариства сербсько-української дружби.

Створив “Унікальний роман”, детектив з сотнею кінцівок, що пропонує читачеві максимальну участь у вигляді порожніх сторінок, на яких кожен може дописати свій фінал.

Милорад Павич завжди йшов в ногу з часом і вважав, що література повинна пристосуватися до нової електронної ери. В одному зі своїх романів “Ящик для письмового приладдя” (1999 р) він запропонував читачеві комбіноване читання: твір має два фінали, один можна прочитати в книзі, а інший існує тільки в інтернеті. На сторінках книги вказано електронну адресу, за якою можна знайти альтернативний варіант, або при бажанні поєднати читання роману в мережі з паперовою версією.

Боявся набриднути читачеві, а, зробивши його співавтором своїх творів, зумів підкорити. Павич змішував сон з дійсністю, не намагався робити між ними відмінностей і в цьому залишився неперевершений.

Його найбільш відомий роман “Хозарський словник”, який Павич видав 1984 року, приніс авторові всесвітню славу. Серед інших його творів – “Пейзаж, намальований чаєм”, “Ящик для письмового приладдя”, “Зоряна мантія” та інші.

Шукшин цікаві факти з біографії та життя відомого кінорежисера і письменника Ви дізнаєтеся в цій статті.

Василь Шукшин цікаві факти

Василь Макарович Шукшин народився 25 липня 1929 року в селі Сростки Алтайського краю. Виходець з середняцької селянської родини.

Перш ніж зважитися стати письменником, Василь Шукшин Встиг перепробувати безліч професій. Працював у колгоспі, слюсарем на тракторному заводі, учителем словесності і навіть недовго був директором сільської школи.

До ВДІКу Шукшин зважився вступати лише в 26 років. Щоб відправити сина в Москву, мати навіть продала головну цінність сім’ї – корову.

У 1949 році Шукшин пішов служити у Військово-Морський флот. Товариші по службі вказують на його широке коло інтересів – він брав участь у художній самодіяльності, створив драматичний гурток, яким і керував, писав театральні мініатюри з сценки.

У 1953 році був звільнений в запас з флоту через виявлену виразки шлунка

Василь Шукшин захоплювався боксом

Мав пристрасть до спиртного. З алкоголем Шукшин все ж зав’язав через дочку Марію. Справа в тому, що одного разу батько взяв маленьку Машу на прогулянку, але по дорозі зустрів знайомого і вирішив з ним випити. Доньку Шукшин залишив біля входу до шинку, а коли вийшов на вулицю, дочки там не було. З жахом, батько оббіг весь район, на щастя з Машею нічого не сталося, але після того випадку Шукшин пообіцяв собі більше ніколи не пити. І слова свого дотримав – більше ніколи не пив.

Особисте життя Василя Шукшина теж була непросте. У відносинах він був чесний і щирий, і ніколи не залишився б з жінкою, яку перестав любити, з почуття обов’язку або зі страху перед громадською думкою. Одружений був двічі, але жінок в його житті було багато. Перша дружина Марія Іванівна Шумська не давала розлучення, Шукшину вдалося “нейтралізувати” цей шлюб, тільки втративши паспорт.

У багатьох фільмах знімав свою дружину Лідію Федосєєва – Шукшину.

Помер уві сні в 1974 під час зйомок фільму за романом Шолохова “Вони билися за Батьківщину”. Йому було 45 років

Сподіваємося, що Ви дізналися цікаві факти з життя Василя Шукшина.

Образ Марусі Богуславки – це не історична особа узагальнений образ жінки-полонянки, яка, потрапивши в турецьку неволю і ставши дружиною турецького султана, не забуває рідної землі і намагається хоч щось корисне зробити для неї. Не маючи змоги повернутися в Україну, вона допомагає невільникам-козакам зробити це.

Маруся Богуславка характеристика образу

Риси характеру Марусі Богуславки : добра, відповідальна, турботлива, співчутлива, рішуча, здатна на самопожертву, патріотка

Цитатна характеристика Марусі Богуславки

– …Дівка-бранка, Маруся, попівна Богуславка,
А все добре дбає.

– Не майте мене,
Не заклинайте мене! …
Буду до кам’яної темниці
Прибувати, отирати,
Вас, бідних невільників,
А з кам’яної темниці випускати.

– До батька до мого й матері
То знать давайте:
Нехай буде батько і мати
Та ще добре дбати,
То статків-маєтків не збувають,
Великих скарбів не збирають,
Моєї голови
А з тяжкої неволі не визволяють,
Бо вже я потурчилась,
Побусурманилась
Для розкоші турецької,
Для лакомства нещасного.

“Маруся Богуславка” характеристика Марусі

Патріотичний подвиг української дівчини-невільниці оспівано в думі ” Маруся Богуславка “.

Маруся – проста дівчина-бранка з благородною, чистою душею.

Вона не забула своєї вітчизни, народу і прагне врятувати козаків-невільників. Звідси благородні риси і вчинки героїні. Маруся Богуславка не осуджується в думі, хоч вона і “потурчилась, побусурманилась”.

Навпаки, співець викликає до неї глибоке співчуття у слухачів, наділяє її багатьма позитивними якостями: християнська земля для неї – “наша”, Маруся постійно думає про змучених невільників і здійснює свій задум – допомагає їм вирватись з ненависної турецької каторги.

Тож Маруся приходить до козаків-невільників, які “тридцять літ у неволі пробувають, божого світу, сонця праведного у вічі собі не видають”, і обіцяє їм на Великдень дати ключі від темниці (саме тоді “пан турецький”, її чоловік, має “до мечеті від’їжджати”, а їй залишить ключі). Хоч козаки-невольники і не повірили спочатку в щирість наміру Марусі, а стали проклинати її, проте Маруся дотримала свого слова – вона визволила козаків з неволі, хоч сама з ними не захотіла тікати в рідну землю, і не могла вже залишити чужої країни.

Вона просить козаків передати батькам, щоб не збирали грошей для її викупу, бо вона вже додому не повернеться:

Бо я вже потурчилась, побусурманилась
Для розкоші турецької,
Для лакомства нещасного!

Трагедія Марусі в тому, що вона, ставши жінкою турецького хана, не забула батьків своїх, свого рідного краю. Патріотичні почуття десь глибоко озиваються в її серці, і вона відважується на дуже ризикований крок: визволяє своїх земляків-невольників. Таким чином, патріотичний вчинок, який здійснила Маруся Богуславка, свідчить про її велику любов до рідної землі, до українського народу.

Образ Марусі Богуславки – це художній вимисел, але спирається він на дійсні факти. Літописи, усні перекази зафіксували чимало випадків, коли українські дівчата-полонянки були дружинами турецьких вельмож, навіть султанів. Окремі з них, ризикуючи своїм життям, ішли на подвиги в ім’я своєї Батьківщини.

Головна героїня змальовується у всій психологічній складності. Її образ розкривається не відразу, а поступово, в міру розгортання сюжету. В цьому виявилась висока майстерність твору. Симпатії творців і виконавців думи на боці героїні, і вони прагнули викликати до неї співчуття. Тому він продовжував відігравати суспільно-виховну роль і в пізніші часи.

Ця дума була добре відома Тарасу Шевченку, він її вмістив у свій “Буквар южнорусский”, виданий ним у 1861 році для українських шкіл. А М. Старицький під впливом цього твору написав однойменну історико-побутову драму (1897), п’єсу під цією ж назвою (“Маруся Богуславка”) написав і І. Нечуй-Левицький (1895), а також Б. Грінченко драму “Ясні зорі”, С. Воробкевич оповідання “Турецькі бранці”; композитор А. Свєчников створив балет “Маруся Богуславка” (1951); М. Пригара – оповідання “Богуславка”.

Отже, історична дума надихнула митців на створення за її мотивами нових творів літератури і мистецтва.

Опис картини Ван Гога “Соняшники”

Картина “Соняшники” є візитною карткою творчості Вінсента Ван Гога – видатного голландського живописця епохи постімпресіонізму. Художник обожнював цю квітку, вважав його символом вдячності і подяки. Сам жовтий колір асоціювався у нього з дружбою і надією.

Груба на вигляд селянська ваза, в якій стоять соняшники, справляє враження непропорційно маленької і тендітної порівняно з величезними квітами. Самим же соняшникам мала не тільки ваза – їм не вистачає простору всього полотна. Суцвіття і листя соняшників впираються в краї картини, як ніби невдоволено “відсахуючись” від рами. Художник наносить фарби дуже густим шаром (техніка “імпасто”), видавлюючи їх безпосередньо з тюбика на полотно. На полотні виразно видно сліди дотику пензля і спеціального ножа. Рельєфна шорстка поверхня картини являє собою ніби зліпок шалених почуттів, які опанували художником в момент творчості. Написані енергійними рухливими мазками соняшники справляють враження живих – важкі, наповнені внутрішньою силою суцвіття і пружні гнучкі стебла знаходяться в постійному русі, пульсують, набухають, ростуть, дозрівають і в’януть на очах у глядача.

Натюрморти з соняшниками сяють усіма відтінками жовтого кольору – кольору сонця. Ідея художника ясна: домогтися ефекту сонячного сяйва, світіння жовтого кольору.

Ван Гогу була дарована здатність з надзвичайною гостротою відчувати колір. Кожен відтінок кольору асоціювався у нього з цілою сукупністю образів і понять, думок і почуттів. Кожен мазок на полотні мав силу вимовленого слова. Улюблений Ван Гогом жовтий колір був втіленням радості, доброти, доброзичливості, енергії, родючості землі і життєдайного сонячного тепла. І яскравіше самого сонця сяють на полотні соняшники, немов ввібрали в себе світло його гарячих променів і випромінюють його в навколишній простір.

З полотна соняшники дивляться на глядача, буквально затягуючи його в свій магічний світ, в якому панує хаос і сум’яття. Не випадково виникає бажання поправити їх у вазі, щоб внести якусь впорядкованість. Просте за задумом зображення через велику кількість яскравого жовтого кольору буквально в’їдається в свідомість, вражаючи своєю емоційністю…

“Соняшники” Вінсента Ван Гога є символом прекрасного і одночасно трагічного буття, його квінтесенцією. Квіти, які розпускаються і в’януть; живі істоти, які народжуються, визрівають та старіють; зірки, які спалахують, палають і гаснуть.

Образ Раневської – один з головних героїнь комедії Антона Чехова “Вишневий сад”

“Вишневий сад” характеристика Раневської

Любов Андріївна Раневська – поміщиця, має двох доньок – рідну Аню (17 років) і прийомну – Варю (24 року). Вона проста в спілкуванні і дуже сентиментальна, чутлива. “Бачить Бог, я люблю батьківщину, люблю ніжно…”, – говорить вона про Росію. А повернувшись до маєтку, вона плаче при вигляді вітчизни свого дитинства.

Але Раневська безпорадна і легковажна в життєвих справах. Вона пускає все на самоплив або покладається у вирішенні побутових питань на інших.

За 5 років до моменту, описаного на початку комедії, поїхала до Парижа після смерті чоловіка і загибелі маленького сина. У столиці Франції жила розкішно – витрачала гроші без ліку, приймала гостей.

Героїня розуміє, що живе неправильно: смітить грошима, грішить. Але вона звикла жити розкішно, ні в чому собі не відмовляти, і тепер не може та й не хоче змінитися.

Вишневий сад для Раневської – спогад про дитинство і молодість, символ батьківщини, символ дворянства. Але Любов Андріївна не хоче розуміти всієї серйозності того, що відбувається. Вона не вірить, що може лишитися свого саду. З сентиментальних уявлень вона не слухає порад Лопахина здавати сад в оренду дачникам. “Дачі та дачники – це так гидко”, – каже героїня. Їй здається, що все владнається само собою. Але відбувається крах світутастрофа мру Раневської – сад дістається Лопахину. Героїня, втративши свій маєток і свою батьківщину, їде назад в Париж.

Персонаж Раневської увібрав в себе риси істинного російського дворянства, якому в першу чергу були притаманні родові традиції. Прообразом головної героїні стала Фанні Гіршевна Фельдман, що взяла собі псевдонім Фаїни Георгіївни Раневської.

Любов Андріївна Раневська характеристика

Опис Підсніжника

Підсніжник – це гарна лісова квітка, її можна зустріти в лісі на початку весни. Він прокидається, коли ще сніг лежить на землі. Підсніжник дуже гарний. У нього тоненьке ніжне стебельце і довгенькі тонкі листочки. Сама квітка схожа на снігову кульку.

В Україні найбільш розповсюджений підсніжник звичайний, що росте у Закарпатті, Передкарпатті, Українських Карпатах, а також на Правобережжі, Поліссі, Лісостепу і Степу та підсніжник складчатий поширений у Гірському Криму.

А всього у світі нараховують близько 18 видів підсніжників. Ціаво, що англійці називають цю квітку сніговою краплею, а німці сніговою конвалією.

Популяції підсніжника локальні, здебільшого численні, але спостерігається тенденція до зменшення кількості особин, що пов’язано з масовим зриванням квітів на букети, викопуванням цибулин та рекреаційним навантаженням.

Опис Підсніжника для дітей

Був собі маленький підсніжник. Узимку він спав у мерзлій землі. Йому було холодно, самотньо. Снилася підсніжникові квітуча весна.

І ось одного разу пригріло сонечко. Земля почала відтавати. Підсніжнику стало тепло, душно. Прокинувся він, потягнувся. Його зелені руки визирнули із землі. “Це, мабуть, весна прийшла”, – подумав підсніжник і розкрив очі. Усміхнувся ніжно і радісно та розцвів.

Художній опис Підсніжника

На початку весни, коли ще холодно і сніг де-не-де лежить на землі, з’являються перші квіти – підсніжники.

Підсніжник – квіточка з зеленими листочками та біленьким цвітом.

Вранці, як тільки сонечко починає показувати нам свої промінчики, квіти піднімають свої маленькі голівки та розкривають тендітні квіточки. А ввечері підсніжник закриває свої чудові біленькі оченята та засипає до ранку.

Мені дуже подобаються ці перші квіти весни. Я люблю дивитися, як вони ростуть, бо вони мені схожі на прекрасних лісових принцес. Підсніжник – моя улюблена квіточка.

Опис Підсніжника у художньому стилі

Підсніжник – це квітка весни.

Ще навкруги лежить сніг, а він вже пробиває собі дорогу до сонця. Спершу з-під трави видніються невеликі зелені листочки. Згодом появляються білі голівки на тендітному стебельці. Квітка має три ніжних пелюстки. Ростуть ці чудові квіти густими білими острівцями. Навколо поширюється чарівний аромат.

Підсніжник занесений до Червоної книги України.

Власний опис підсніжника звичайного у художньому стилі можете лишати в коментарях.