Category: Література

  • Микола Чернишевський біографія скорочено

    Микола Чернишевський коротка біографія викладена в цій статті.

    Микола Чернишевський біографія скорочено

    Микола Гаврилович Чернишевський – російський філософ-матеріаліст, революціонер-демократ, енциклопедист, публіцист і письменник.

    Народився 12 (24) липня 1828 в Саратові в сім’ї священика. З дитинства Микола багато читав.

    Кілька років майбутній письменник навчався в Саратовської духовної семінарії, а в 1846 році вступив на історико-філологічне відділення університету в Петербурзі. На становлення Чернишевського як письменника сильно вплинули французькі філософи Шарль Фур’є і Анрі де Сен-Сімон.

    З 1850 письменник викладав в Саратовській гімназії, де паралельно проповідував революційні ідеї. У 1853 році він познайомився зі своєю майбутньою дружиною – О. С. Васильєвою. З 1854 року він був удостоєний посади викладача у Другому кадетському корпусі, проте пропрацював там недовго.

    З 1853 року почалася літературна кар’єра Чернишевського. Його замітки стали з’являтися в “Вітчизняних записках”, а також в “Санкт-Петербурзьких відомостях”. З 1854 року друкувався в “Современнике” і намагався використовувати журнал як трибуну революційної демократії.

    З 1858 році Чернишевський був першим редактором журналу “Військовий збірник”. Разом з Герценом і Огарьовим він стояв біля витоків народницького руху, а також брав участь в таємному революційному гуртку “Земля і воля”. З осені 1861 роки за ним таємно спостерігала поліція.

    У червні 1862 він був заарештований за підозрою в складанні провокаційних прокламацій. Слідство у цій справі велося понад рік. За цей час Чернишевський не тільки вів запеклу боротьбу зі слідчою комісією, а й працював над своїм романом “Що робити” (1863), який пізніше був опублікований в “Современнике”.

    З 1864 року письменник був засуджений до каторжних робіт. Загалом увязнений був більше 20 років. У рідний Саратов він зміг потрапити лише в 1889 році.

    17 (29) жовтня 1889 року помер від крововиливу в мозок.

  • Образ Мойсея в поемі Франка

    Поема I. Франка “Мойсей ” – вершина поетичноï творчостi поета. Це глибокий фiлософський твiр про взаємини вождя i народу на шляху боротьби за кращу долю.
    Мойсей – єврейський пророк. Він прагнуврозбудити духовнi сили народу, щиро вірячи у велич власноï мiсiï.
    Мойсей дуже любив свій народу. Але після вигнання Мойсея з табору, він втрачає вiру в священну iдею.
    В образi Мойсея поєднанно земне i вiчне, він приваблює людство силою духу, невгасимою любов’ю до рiдного народу.)

    Образ Мойсея в поемі Франка

    1. Мойсей – єврейський пророк. (Вiн вiв свiй народ з єгипетськоï неволi сорок рокiв через важкi випробування до новоï Батькiвщини – обiцяноï Богом землi.)

    2. Прагнення Мойсея розбудити духовнi сили народу. (Вiн засуджує дух рабськоï покори, закликає народ до боротьби.)

    3. Вiра пророка у велич власноï мiсiï. (Мойсей розумiє, що вiн зумiє вивести свiй народ iз неволi, але потрiбен час, щоб люди поступово перебороли в собi психологiю рабiв.)

    4. Велика любов до свого народу – основна риса характеру Мойсея. (У своïх вчинках вiн керується не так вказiвками Єгови, як почуттям великоï любовi. Навiть гiркi образи й приниження не викликають у ньому злоби й ненавистi.)

    5. Вигнання Мойсея з табору. (Знеможений i знесилений народ, втративши вiру в землю обiтовану, зупинився на шляху до своєï мети, почав нехтувати своïм майбутнiм, думаючи лише про задоволення щоденних потреб. Пiд свист i крики народ виганяє Мойсея з табору.)

    6. Душевнi муки Мойсея. (Пiсля вигнання Мойсей переживає внутрiшню боротьбу, важкi сумнiви починають охоплювати пророка щодо доцiльностi справи, якiй вiн служив усе життя.)

    7. Втрата Мойсеєм вiри в священну iдею. (Вагання й сумнiви пiдточують вiру пророка у велику мету остаточно, за що вiн i був покараний Єговою.)

    8. Смерть пророка. (Втративши вiру, Мойсей перестає бути пророком, вмирає, не дiйшовши зi своïм народом до омрiяноï мети.)

    9. Справу, розпочату Мойсеєм, продовжують його учнi. (Боротьбу за свободу, за вiльну Вiтчизну продовжують учнi Мойсея пiд проводом нового вождя Єгошуа.)

  • Іван Малкович біографія скорочено

    Іван Малкович біографія коротко українського поета і видавця викладена в цій статті. Іван Малкович хронологічна таблиця життя і творчості може бути складена з даних біографії.

    Іван Малкович біографія скорочено

    Народився 10 травня 1961 , Нижній Березів, Косівський район, Івано-Франківська область

    1976 – після закінчення середньої школи в Нижньому Березові вступив на скрипкове відділення Івано-Франківського музичного училища ім. Д. Січинськог.

    1980 – закінчив Івано-Франківське музучилище.

    1980 – вступив на філологічний факультет Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка.

    19-річним юнаком на всеукраїнському семінарі молодих авторів його обрали найкращим поетом.

    6 січня 1981 – перша велика поетична публікація у газеті “Літературна Україна” (зі вступним словом Д. Павличка ).

    1984 – побачила світ перша поетична збірка “Білий камінь”. Вихід його першої книги відстоювала українська поетеса Ліна Костенко.

    1985 – отримавши диплом філолога, кілька місяців працює у школі вчителем української мови та літератури.

    1986-1987 – редактор дошкільної літератури у видавництві “Веселка”. Того ж року став наймолодшим (на той час) членом Спілки письменників СРСР.

    1986 – одружився зі скрипалькою Яриною Антків (пізніше народилося двоє синів).

    1987-1991 – редактор відділу поезії у видавництві “Молодь”.

    1987 – перший лауреат премії “Бу-Ба-Бу” за найкращий вірш року.

    1988 – вийшла друга поетична збірка “Ключ”

    1991-1992 – працював у редакції дитячого журналу “Соняшник”.

    1992 – головний редактор дитячих програм студії “Укртелефільм”.

    1992 – вийшла третя поетична збірка “Вірші”

    З 1992 р. – власник і директор приватного (на початках виключно дитячого) видавництва “А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА”.

    1997 – побачила світ 4-а книга поета “Із янголом на плечі”

    2004 – Форум видавців у Львові визнав І. Малковича найкращим директором видавництва в Україні. Тоді ж став кавалером міжнародного Ордену усмішки.

    У 2004, 2008 та 2009 рр. входив до “Топ-100 найвпливовіших людей України” щорічного рейтингу журналу “Кореспондент”.

    2006 – вихід 5-ї поетичної книжки “Вірші на зиму”

    2008 – почав видавати в “А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-Зі” “дорослу” літературу.

    2010 – світ побачила книжка вибраного І. Малковича “Все поруч” (“А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА”)

    Автор-упорядник понад 30 книжок для дітей, зокрема, “Українська абетка”, “Улюблені вірші”. Вірші Малковича перекладено англійською, німецькою, італійською, російською, польською, литовською, грузинською та іншими мовами.

    Живе і працює в Києві.

    Збірки Іван Малкович

  • “Скрипка Ротшильда” аналіз

    “Скрипка Ротшильда” Чехов аналіз

    Оповідання А. П. Чехова “Скрипка Ротшильда” написане в 1894 році і відноситься до пізньої творчості письменника.

    Головні герої “Скрипка Ротшильда”: трунар Яків, його дружина Марфа й Ротшильд.

    Сюжет “Скрипка Ротшильда” дуже незвичайний і цікавий. Він складний для розуміння і осмислення. Після прочитання залишається неприємний післясмак, якось важко на душі. Жалко головних персонажів, того, що нічого не можна змінити. Жалко безглуздо прожитих життів, адже показник того, як ти прожив своє життя, зовсім не гроші, а емоції, почуття, переживання, те, що ти можеш забрати з собою.

    Розповідь починається з експозиції, де автор знайомить з дійовими особами, їх світоглядом і характерами. Розвиток сюжет отримує зі смертю Марфи, яка штовхає Якова на переживання безглуздо прожитого життя. Якби цього не сталося, то життя день у день так би і йшло своєю чергою. Яків після переосмислення свого існування, настільки збентежений ідейною “сліпотою”, що навіть на пропозицію заробітку на весіллі реагує рішучою відмовою.

    Чому оповідання називається “Скрипка Ротшильда”? Яків заповів скрипку Ротшильду, щоб той зберіг щось більше, ніж просто скрипку, скрипка стає символом духовного переродження, переосмислення. Скрипка – це зовсім не шматок дерева з декількома лісками, це душа Якова, необтяжена підрахунком його збитків, які все життя застеляють йому очі. Лише вона може подарувати тимчасове заспокоєння Якову, і в ці моменти видно, що він дає собі звіт, наскільки ж безглузде його життя, наскільки дурне і безглузде, що й смерть здається позбавленням.

    Яків Матвійович, на прізвисько Бронза – це простий мужик сімдесяти років, сильний, високий, трохи кремезний. Працює трунарем, а за сумісництвом грає на скрипці. Його дуже засмучує, коли трапляється, що знайома багата людина помирає в іншому місті – для Якова це пристойний збиток. Навіть, розуміючи, що його дружина Марфа вмирає, він не шкодує її, не проводить з нею останні години, а оцінює коли ж краще зробити труну: “… завтра Іоанна Богослова, післязавтра Миколи Чудотворця, а потім неділя потім понеділок – важкий день. Чотири дні не можна буде працювати,… значить, труну треба робити сьогодні “. Спочатку героя не зрозуміти – здається, що він убогий, зациклений на своїх підрахунках й трунах. Але читаючи історію далі, в душі прокидається жалість, адже щось повинно було вплинути на нього, можливо смерть дитини, про яку стає відомо в передсмертному монолозі Марфи. Яків розуміє нікчемність свого життя, його вражає, скільки було інших можливостей заробити гроші і отримувати з них прибуток, а він вибрав сумну професію трунаря. У цьому і криється конфлікт характеру героя.

    Марфа – поступлива, ніжна і цнотлива хранителька домашнього вогнища, яка жодного разу не докоряла чоловіка і бездоганно йому підпорядковувалася, навіть побоювалася. Автор робить Марфу прообразом мучениці, яка пронесла свій хрест не нарікаючи ні на життя, ні на чоловіка, і отримала позбавлення від всього цього блаженною для неї смертю. Вона прозора, її немов немає, але після того як Марфи не стало, Яків розуміє, що за все життя не приголубив її і ставився як до собаки або кішки. Другорядний образ Марфи не еволюціонує в оповіданні, але вона принципово важлива для сюжету.

    Ротшильд – це єврей, у якого спільного з відомим кланом банкірів лише прізвище. Він боязкий і надмірно емоційний. Ротшильд грав в оркестрі, в який зрідка запрошували Якова. Відносини у них не склалися з ініціативи Бронзи, якому й самому невтямки було, чому до Ротшильду стільки презирства, жовчі і бажання побити його міцніше.

    Кінцівка сильна за змістом, але дуже складна для інтерпретації. Отже, врешті-решт, герой отримує усе, про що думав в останні дні свого життя: користь для іншого (для Ротшильда), визнання і пам’ять, увічнена награною Яковом мелодією і Ротшильдом, якому дісталася ця скрипка. І нехай не всі знають, що мелодію склав Яків – музикант, а не грубий трунар, зате всі вони отримують задоволення від її прослуховування. Пісня улюблена і зрозуміла кожному. Передаючи скрипку Ротшильду, Яків заповідає йому разом з нею і свою душу, але вже звільнену від забобонів.

  • Бенджамін Франклін цитати, вислови

    Бенджамін Франклін Цитати, вислови та афоризми відомого політичного та державного діяча зібрані в цій статті.

    Бенджамін Франклін цитати, вислови

      Велику імперію, як і великий пиріг, найлегше об’їдати з країв. Відколи люди навчилися варити їжу, вони їдять удвічі більше, ніж вимагає природа. Все перевага мати гроші полягає в можливості ними користуватися. У двадцять років людиною панує бажання, в тридцять років – розум, в сорок років – розум. До працьовитої людини рідко ходять у гості нероби – до киплячого горщика мухи не летять.

      Досвід – це школа, де уроки коштують дорого, але це – єдина школа, де можна навчитися.

      Заткнути пельку дурневі – нечемно, але дозволити йому продовжувати – просто жорстоко. Захват – дитя невігластва. Землероб, що стоїть на власних ногах, набагато вищий від джентльмена на колінах. Гордії ненавидять гордість в інших людях. Краще придушити перше бажання, ніж втамувати всі, що йтимуть за ним. Лінощі роблять будь-яку справу важкою. Людина іноді більш щедра, коли у неї мало грошей, ніж коли їх багато. Маленьких ворогів не буває. Ми називаємо їх дикунами тому, що їхні звичаї відрізняються від наших, які ми вважаємо вершиною ввічливості; вони думають те саме про наші звичаї.

      Найкращий лікар той, хто знає про непотрібність більшості ліків.

      Нехай першим уроком для дитини буде послух. Тоді другим буде те, що Ви вважаєте за необхідне. Ніколи не очікуй біди й не переживай про те, чого, можливо, ніколи й не буде. Тримайся якнайближче до сонячного світла.

      Скло, фарфор і репутацію зламати легко, а склеїти важко.

      Троє можуть зберегти секрет, якщо двоє з них мертві. У ріках і поганих урядах зверху плаває найлегше. Хто пожертвував свободою заради безпеки, не заслуговує ні на свободу, ні на безпеку. Хто так часто дурить тебе, як ти сам? Щоб бути задоволеним своїм становищем, треба порівняти його з гіршим становищем. Шлюб без кохання чреватий любов’ю без шлюбу. Якби шахраї знали всі переваги чесності, вони заради вигоди припинили би шахраювати.

      Якщо хочеш міцно спати, візьми зі собою до ліжка чисту совість.

      Якщо хочеш продовжити своє життя, вкороти свої трапези. Якщо любиш життя, не витрачай час даремно, тому що життя складається з часу. Якщо хочете дізнатися недоліки дівчини, похваліть її перед подругами Пам’ятайте, що Час – це гроші

  • “Буря на Чорному морі” аналіз

    Народна дума “Буря на Чорному морі” – тема, ідея, жанр, основна думка, проблематика, сюжет.

    “Буря на Чорному морі” аналіз думи

    Тема: зображення бурі на Чорному морі, в результаті якої два рідні брати ледве не загинули, бо звернулися до Господа.

    Ідея: засудження легковажності, надмірної гордості, зневажливого ставлення до батьків, членів родини, людей.

    Основна думка: тих, хто не поважає і не шанує батьків, Господь карає.

    Жанр: соціально-побутова дума.

    Сюжет “Буря на Чорному морі”

    Двоє братів-козаків, потопаючи, стали просити у Бога прощення за свої гріхи. Найбільшим своїм гріхом вони вважали те, що зневажали батька й матір, своїх рідних та сусідів. Тільки щира материна й батькова молитва допомогла їм урятуватися. А за козака-сироту нікому було молитися, нікому було його прощати, тому він потонув. Вони врятувалися, їх викинуло на берег. Прийшли до батьків. Ті, їх питали яка дорога була. Брати повіли, що хороша, лише у морі тяжко було дивитися як потопає той, за кого нікому молитися.

    Композиція “Буря на Чорному морі”

    Вступ: опис бурі і її насілдків.

    Основна частина: осмислення потопаючих братів про те, що їх карає Бог за зневажливе ставлення до своєї родини.

    Закінчення: допомога Господа братам, бо вони згадали отцеву і мачину молитву.

    Проблематика “Буря на Чорному морі”

    – батьки і діти;

    – найважливіші життєві цінності;

    – поведінка людини у надзвичайній ситуації.

  • “Бажання” М. Семенко аналіз

    “Бажання” М. Семенко аналіз вірша

    М. Семенко – єдиний митець, який був п поетом, і теоретиком українського футуризму початку XX ст., представник авангардного мистецтва, М. Семенко вже на початку творчої діяльності виявив себе надзвичайно яскравою постаттю, а тому не вписувався в канони “соціалістичного реалізму”.

    Вид лірики: вірш-медитація.

    Жанр : ліричний вірш.

    Провідний мотив. Ліричний герой вірша “Бажання” хоче перевернути світ із ніг на голову, і тоді, на його думку, все стане на свої місця: діти отримають зорі, а гарна дівчина – барви, щоб її покохав хороший хлопець.

    Композиція твору. Вірш “Бажання” не поділяється на строфи, має тринадцять неримованих рядків. Поет використав верлібр, щоб повніше передати почуття героя: захоплення красою природи і сум через те, що навкруги, на його думку, немає ладу.

    “Бажання” художні засоби

      Метафори : “перевернути світ”, “поставити все догори ногами”, “дати березової каші”, “місяця стягнуть”, “барви, що кричать весняно”; Риторичні питання: “Чому не можна перевернути світ, щоб поставити все догори ногами?”, “Але хто мені заперечить перевернути світ?”; Риторичні оклики : “Хай би одягла на себе всі оті розкоші!”, “о, хоч – би тебе чорти вхопили”

    Віршовий розмір: верлібр. Вірш не має внутрішніх рим, кожен рядок нерівнонаголошений, але в цілому вірш тяжіє до ямбічної форми.

    Вірш М. Семенка “Бажання”, як і інші твори, відзначається мовними й формальними експериментами й намаганням епатувати читача. Тривалий час творчість поета замовчувалася, але сьогодні вона повертається і має чималий вплив не тільки на читачів, а й на сучасних поетів, які шукають нових форм і засобів для створення власного літературного простору.

  • “Робінзон Крузо” стисло

    “Робінзон Крузо” Дефо стисло

    Робінзон Крузо народився в сім’ї середнього достатку і батько завжди казав йому, що це краще, ніж бути багатим або бідним. Але син не хотів працювати і особливо не любив гроші – йому хотілося подорожувати. І ось, коли Робінзон став повнолітнім, він відправився на кораблі свого знайомого в подорож. Потрапивши перший раз в шторм, він поклявся більше не плавати на кораблях, але після шторму забув про свою клятву. Через деякий час у африканських берегів на судно напали пірати і всю команду полонили. Робінзону пощастило більше за інших – його не продали в рабство в глиб Африки, а залишили служити начальнику піратів. Кілька років він прислуговував, прибирав, готував, і навіть не міг сподіватися на порятунок. Але скоро господар наказав Робінзону і слузі-Мавру плисти на невеликому човні на риболовлю. Хитрощами і обманом Робінзон проніс на човен рушниці, їжу, воду, вино. Коли човен вийшов у море, Робінзон скинув мавра за борт і наказав плисти до берега, інакше пристрелить. На судні залишився маленький хлопець, який теж був слугою. Від нього не слід було очікувати небезпек і Робінзон взяв його з собою. Разом вони попливли на човні вздовж африканського узбережжя в надії відшукати цивілізацію. Через кілька тижнів їх човен помітив португальський корабель і капітан прийняв колишніх рабів на борт.

    На португальському кораблі Робінзон Крузо дістався до берегів Бразилії. Тут, щоб не голодувати, він влаштувався працювати на плантації цукрової тростини. Скоро Робінзон зрозумів, що плантація – це хороший бізнес, і через кілька місяців вже мав власну плантацію, яка приносила непогані гроші. Капітан португальського корабля, який став для Робінзона другом, возив йому з Англії всякі дрібнички, які можна було дорого продати в Бразилії. Так Робінзон Крузо жив досить багатим власником плантації і не знав ні в чому потреби. Але все змінила одна зустріч. Зустрічалися всі власники місцевих плантацій і вели діалоги про бізнес. Розмова зайшла про африканських рабів – ніби можна припливти до узбережжя Африки, за копійки найняти пару тубільців, які працюватимуть на плантації без вихідних. У таку експедицію за рабами запропонували плисти Робінзону і він погодився, теж сподіваючись на кількох рабів для плантації. Він написав заповіт на своє майно, яке, в разі смерті, практично все повинно було залишитися португальському капітанові, і відправився в подорож. Але подорож довго не тривало – корабель потрапив у сильний шторм і його ось-ось мало розірвати. Команда, рятуючись, сіла в шлюпку і стала гребти до берега, але хвиля перевернула шлюпку і всі потонули. Все, крім Робінзона Крузо. Його викинуло на невідомий берег, по якому він в жаху бігав якийсь час. Заспокоївшись, Робінзон заліз на дерево і міцно заснув.

    Прокинувшись наступного ранку, потерпілий побачив їх корабель, що не розірвало штормом і пригнало до самого берега. Робінзон вплав дістався до корабля і на саморобному плоту взявся переправляти на берег усе, що міг. Майже два тижні Робінзон переправляв речі, поки корабель нарешті не розвалився. У Крузо були деякі інструменти, зброя, їжа, ром, чорнило, папір, качка – словом все, що потрібно для життя. На кораблі він навіть знайшов собаку і котів, а на острові розшукав воду. Тоді Робінзон почав думати над пристроєм свого житла. Він вибрав місце під горою, стягнув туди всі свої речі і почав зводити навколо паркан. Коли паркан був готовий, він викопав порожнину в горі. Пару раз звід обвалювався, але Робінзон підпирав його стовпами. Зверху свого укриття він натягнув вітрило, який захищав його від дощу. У роботі Робінзон проводив цілі місяці, які перетікали в роки: він навчився столярній справі, спорудивши собі стіл, стільці і безліч полиць; опанував гончарним мистецтвом і наробив собі горщиків; навчився плести і наплів безліч кошиків; навчився робити свічки з козячого жиру; виростив ціле поле ячменю і рису з декількох зерняток, сам робив борошно і пек собі хліб; організував загін для диких кіз і робив з молока сир і домашній сир; в деякому віддаленні від свого будинку побудував ще один – дачу, яка перебувала біля виноградних гаїв; з винограду робив родзинки.

    До всього іншого Робінзон взявся будувати човен із стовбура дерева, адже з його острова було видно обриси іншої землі – можливо Бразилії. Спершу він побудував дуже великий човен і не зміг зрушити її з місця. Тоді він побудував човен поменше, викопав до нього канал і спустив на воду. На цьому човні Робінзон Крузо хотів обплисти навколо острова, адже він не бачив ще протилежний його бік. Але човен потрапив у сильну течію і його понесло геть від острова. Робінзону насилу вдалося вирватися з течії і повернутися до острова. Він так злякався несподіваної загибелі, що кинув човен і повернувся додому пішки.

    Одного разу, коли Робінзон жив на острові вже не один рік, він побачив людський слід. Робінзон переконався, що це не його слід і став переживати за своє життя. Слід міг належати дикунам-людожерів з материка, тому Робінзон відправився на розвідку і на іншій стороні острова виявив гори людських черепів і кісток. Тоді він заходився зміцнювати своє житло. Він побудував навколо будинку другу огорожу з вузькими отворами, з яких можна було стріляти. Біля кожного такого отвору Робінзон встановив по мушкету, які накрив козирками від дощу. Далі він розділив свою огорожу з козами на кілька загонів, які розташовувалися в різних місцях острова. Ще Робінзон вирішив підстерегти дикунів в засідці і відкрити по них вогонь з рушниць, щоб убити їх побільше і таким чином відлякати від острова, на який вони плавали тільки заради канібалізму. Але потім Крузо відмовився від такої ідеї, адже дикуни могли припливти на острів з метою помсти і в кількості багато сотень людей.

    Одного разу Робінзон Крузо почув стрілянину з гармат. Як виявилося, якийсь корабель потерпів корабельну аварію і сигналив про допомогу. Робінзон побачив корабель в підзорну трубу і зважився вирушити до нього на своєму човні. Але на загиблому кораблі команда пропала, якщо не рахувати декількох трупів.

    Робінзон Крузо провів на острові вже 23 роки. Він боявся дикунів, адже вони іноді припливали на острів і їли привезених полонених, але життям був задоволений. Одного разу Робінзон почув крики і виявив, що дикуни висадилися з того боку острова, де він жив. Вони привезли з собою полонених і танцювали навколо багаття, чекаючи бенкету. Робінзон зі зброєю в руках спостерігав з укриття і побачив, що один полонений якимось чином зміг вирватися з рук канібалів і кинувся бігти в бік Робінзона. За ним погналися два дикуна. Тоді Робінзон Крузо вибрався з укриття і перерізав дорогу доганявшим. Він убив одного дикуна, а іншого оглушив прикладом. Потім показав полоненому, що він його захищає і видав йому тесак, яким той убив ураженого. Так Робінзон врятував дикуна, якого назвав П’ятницею, адже врятував він його саме в п’ятницю. Інші канібали не пішли за товаришами і залишили острів. Робінзон привів П’ятницю у своє житло і почав його вчити. Він навчив його більш-менш стерпно говорити по-англійськи, працювати сокирою, стріляти з рушниці, збирати врожай і готувати їсти. Разом вони жили щасливо і дружно.

    П’ятниця розповів, що на найближчому континенті існує багато племен, між якими трапляються війни, а після них переможці з’їдають полонених. Ще П’ятниця розповів, що в їх племені є білі люди – близько 15 осіб, які зазнали корабельної аварії і потрапили до дикунів. Але ті їх не чіпають і живуть разом. Після цих новин Робінзон і П’ятниця взялися будувати великий, гарний човен, і незабаром він був готовий.

    В один прекрасний день п’ятниці прибіг і оголосив, що бачив на березі дикунів. Робінзон зібрав всю зброю і вони сховалися в заростях. На березі було більше двадцяти дикунів, які збиралися з’їсти полонених. Робінзон вирішив не втручатися, але серед полонених він побачив білу людину. Тоді Крузо і П’ятниця відкрили по дикунам вогонь – багато хто відразу померли, інші померли від ран. Змогли врятуватися тільки кілька дикунів, які стрибнули в пирогу і попливли. Білим бранцем виявився іспанець – один з потерпілих аварію корабля. До того ж в інший пирозі П’ятниця виявив свого батька, якого ще не з’їли. Щастя П’ятниці не було меж. Тепер на острові стало 4 мешканця, що дуже тішило Робінзона. Іспанець розповів, що всі його друзі, які живуть у дикунів, мріють вибратися звідти. Тоді Робінзон вирішив спільними зусиллями побудувати великий човен і вибратися з острова. Але раніше потрібно було посіяти все зерно, яке можна було, і зібрати максимум врожаю, адже для плавання такої кількості людей на далекі відстані потрібно багато їжі. Остров’яни взялися за роботу.

    Через кілька місяців, коли урожай був зібраний і їжі для подорожі було достатньо, батько П’ятниці та іспанець вирушили за рештою іспанцями і португальцями на пирозі. Робінзон взяв із іспанця обіцянку взяти з кожного потерпілого аварію корабля клятву, що вони йому, Робінзону Крузо, нічого поганого не зроблять і будуть коритися. Робінзон і П’ятниця чекали повернення пироги вже два тижні, як раптом до острова підійшов англійський корабель. На берег висадилося багато білих, три з яких були пов’язані, а решта, напевно, розбійники. Робінзон дочекався, коли розбійники підуть подалі від полонених або заснуть і поспішив на допомогу. Від полонених він дізнався, що розбійники – це збунтувала команда, а самі полонені – капітан, його помічник і пасажир. Тоді Робінзон взяв клятву з капітана, що той забере його з острова і після цього вони разом напали зі зброєю на розбійників, при цьому кілька розбійників було вбито, а інших зв’язали. Потрібно було ще вирішити проблему з іншими бунтівними членами команди, які залишилися на кораблі і були озброєні. Скоро до острова прибув другий човен з корабля. Робінзон видав деяким полоненим зброю і зробив їх своїми союзниками. Вони хитрістю розділили прибулий загін на дві частини і обеззброїли кожну групу окремо. П’ятьох найагресивніших зв’язали і поклали в печеру Робінзона, а інші разом з капітаном вирушили захоплювати корабель. Вони пристали до нього на двох човнах, піднялися на палубу і відкрили стрілянину. Нового капітана-розбійника відразу пристрелили і вся команда здалася. Робінзон залишив п’ятьох розбійників на острові, передавши їм своє господарство і пояснивши, що в Англії їх все-одно повісять, тому краще нехай залишаються. Також він сказав, що якщо з материка припливуть іспанці, то розбійники повинні їх прийняти на острів. Двоє з п’ятьох все ж вирішили повернутися до Англії, і корабель разом з Робінзоном і П’ятницею поплив до рідних берегів. Робінзон прожив на острові трохи більше 28 років.

    Далі з романом “Робінзон Крузо” трапляються дивні речі. Справа в тому, що у романі існують дві кінцівки. тому перекажімо обидві кінцівки “Робінзона Крузо”. Отже, перша кінцівка – Робінзон з П’ятницею припливають до Англії, де Робінзон знаходить свій будинок і свою сім’ю (мати і батько вже не живі) і розповідає про свої пригоди.

    Друга кінцівка описує, як Робінзон прибуває в Лісабон і знаходить там свого старого знайомого – португальського капітана. Він дізнається, що може легко повернути собі свої бразильські плантації, які дуже розрослися і приносять багато доходів. Влада Бразилії, що розпоряджалися плантацією, повертають її Робінзону, але той не повертається до Бразилії. Він збирається з Лісабона повернутися до Англії. Через острах вийти в море, Робінзон відправляється в Бордо по суші. Подорожній і П’ятниця набирають ще кілька людей для походу і відправляються в дорогу. Минувши землі Іспанії загін перетинає гори Піренеї, де на них нападає ведмідь і безліч вовків, від яких подорожні дивом рятуються, і, в підсумку, благополучно добираються до Англії.

    Там Робінзон Крузо продає свої бразильські плантації і досить розкішно живе. Він бере на виховання двох племінників, один з яких стає моряком і штовхає старого Робінзона на нові пригоди (про них розповідається в книзі “Подальші пригоди Робінзона Крузо”). Робінзон Крузо знаходить в Англії свою любов і у пари народжуються троє дітей. До того ж він заїжджає на острів і дізнається, що там живуть іспанці, яких він не забрав з собою. Вони натерпілися від дикунів, билися з англійськими бандитами, але в цілому живуть благополучно.

  • Емерсон біографія

    Ральф Уолдо Емерсон – американський есеїст, поет, філософ, пастор, громадський діяч; один з найвизначніших мислителів і письменників США. У своєму есе “Природа” (“Nature”, 1836) першим висловив і сформулював філософію трансценденталізму.

    Емерсон біографія скорочено

    Дата Подія
    25.05.1803Народився у родині унітаріанського пастора.
    1811Помер батько. Тривалий час вдова з дітьми знаходиться на утриманні церковної общини. Вихованням Ральфа займалася його тітка, Мері Моді Емерсон. Вона виховувала письменника, керувала його читанням, гострила його розум. Ранні щоденники Емерсона свідчать, що всі юнацькі роки він був зосереджений на самоаналізі. Вочевидь, давалася взнаки пуританська освіта, що розвивала заглибленау увагу до внутрішнього життя, а також те, що Емерсон був надзвичайно сором΄язливим та невпевненим у собі юнаком.
    1821Вступив до Гарвардського університету, де не був блискучим студентом. Активно працює над собою, займається самоосвітою. По закінченні університету Емерсон прийняв сан унітаріанського священника і 10 років проповідував у Другій церкві Бостона. За цей час ним було написано більш ніж 160 проповідей, частина яких була опублікована у книзі “Говорить молодий Емерсон”
    1832ButtholeПрагнучи розв’язати сумніви, що переслідували письменника, він вирушає у подорож в гори Нью-Гемпшира. Складає з себе сансвященника і назавжди пориває з офіційною релігією.
    1833Перша подорож Емерсона до Європи.
    1836Трактат “Природа”.
    1837Праця “Американський вчений”, що має широкий резонанс.
    1838Маючи вроджені ораторські здібності, письменник пише “Промову перед випускним класом Школи Богослов΄я” та курс лекцій “Про літературну мораль”
    Кінець 1830-хНавколо Емерсона зібралися молоді літератори та мислителі Нової Англії. Гурток отримав назву “Клуб трансценденталістів”.
    1839Емерсон допомагає видавати вірші молодим авторам, яких вважав надією національної літератури.
    1847Видано збірку філософської лірики “Вірші”. Друга подорож до Європи, де він читає лекції про Платона, Монтеня, Шекспіра, Гете і Наполеона.
    1850На основі лекцій, прочитаних Емерсоном у Європі, було написано книгу “Представники людства”.
    1856Враження від другої подорожі по Європі викладено у книзі “Англійські риси”.
    1860Узагальнення лекційного курсу в книзі “Шлях життя”.
    1867Збірка філософської лірики “Травневий день та інші вірші”. Емерсон не вважав себе талановитим поетом, у чому з ним погоджувалася більшість сучасних поетів.
    1870Останнє прижиттєве видання Емерсона “Суспільство і самотність”.
    1876Задуману Емерсоном книгу “Література і суспільні задачі”, яку він не зміг видати, зібрали за матеріалами його рукописів і видали Дж. Е. Кеббот і син Е. Емерсон.
    27.04.1882Помер.
  • Петро Чайковський коротка біографія

    Петро Чайковський коротка біографія викладена в цій статті.

    Петро Чайковський біографія скорочено

    Петро Ілліч Чайковський – російський композитор, диригент, педагог, музично-громадський діяч, музичний журналіст; доктор музики. Вважається одним з найбільших композиторів в історії музики.

    Петро Чайковський народився 7 травня (25 квітня) 1840 в місті Воткінську, що знаходився тоді в складі Вятської губернії в багатодітній родині інженера. У будинку Чайковського часто звучала музика. Його батьки захоплювалися грою на фортепіано, органі.

    Початкову освіту Чайковський здобув вдома. Потім Петро два роки займався в пансіоні.

    У 1852-1859 роках Петро Чайковський навчався в Імператорському училищі правознавства, після закінчення якого отримав чин титулярного радника і став працювати в Міністерстві юстиції.
    У 1862 році він стає одним з перших студентів консерваторії в Санкт-Петербурзі, а в 1865 році закінчує її зі срібною медаллю і відразу ж переїжджає в Москву, де отримує професорську посаду в консерваторії. З 1872 по 1876 роки П. І. Чайковський працює музичним критиком у газеті “Русские ведомости”.

    Всесвітню славу Чайковському принесли балети “Лебедине озеро”, “Лускунчик”, “Спляча красуня”, опери “Євгеній Онєгін”, “Пікова дама”, “Орлеанська діва” та інші.

    У 1885 році він стає директором відділення російського музичного товариства в Москві. У 1893 році Чайковський удостоєний звання Почесного доктора Кембриджського університету. 16 жовтня 1893 року відбувся останній виступ великого композитора, він диригував своєю Шостою симфонією.

    (25 жовтня) 6 листопада 1893 року в Санкт-Петербурзі Чайковський помер від холери. Похований в Олександро-Невській лаврі в Некрополі майстрів мистецтв.

    Композитор залишив після себе 10 опер, 76 опусів, три балети, 7 симфоній, 4 сюїти.