Category: Література

Маклена Граса – соціально-психологічна драма М. Куліша. Якщо у вас не вистачає часу прочитати твір повністю, то ви можете прочитати “Маклена Граса” короткий зміст по діях.

“Маклена Граса” скорочено

Дія перша

На світанку Анеля розбудила матір і сказала, що їй освідчився пан Владик Зарембський і попросив, щоб вона поговорила про сватання зі своїм батьком. Мати спочатку не вірить, їй здається, що це сон – хазяїн фабрики, який приїхав із Варшави на кілька днів, щоб розібратися зі страйкарями, хоче одружитися з її дочкою. Він чекав відповіді сьогодні до десятої ранку.

У цей час у підвальній квартирі Маклена голосно будить свою сестричку Христину, щоб піти на канави позбирати кісток і ще щось їстівного, бо знову цілий день будуть сидіти голодними. Фабрика страйкує, батько безробітний, лежить зі спухлими від голоду ногами. Маклер Зброжек з ганку робить їй зауваження, що вона заважає тому думати й тероризує сестру. Виходить батько Маклени Граса розмовляє зі Зброжеком, ущипливо говорить, що хоч той і вимагає з нього комірне (за квартиру), але він не господар, а лише орендар, і скоро їх усіх проженуть. Якою б там не була золота драбина, по котрій можна перелізти й здобути високі права, вона тримається на підвалі, тому в будь-який момент може бути скинута.

Зброжкова говорить чоловікові про те, що пан Зарембський хоче Свататися до їхньої дочки. Зброжек зловтішається й говорить, що то неспроста: він купує збранкрутілу фабрику, а Зарембський хоче врятувати становище за рахунок Анелиних грошей. Ось він дочекається десятої години, піде в банк, візьме гроші й купить усе, так що пан Владек сам буде в нього орендарем, а він сидітиме з родиною на верхньому балконі й питиме каву. Якщо ж дійсно любить їхню дочку, хай приходить через три дні.

Вичепурена Анеля чекає в саду Зарембського, щоразу поглядаючи на годинника.

Зачепила Маклену, стала їй співчувати, потім попросила матір, щоб та дала в кошику залишки від сніданку. Мати подумала, що для собачки. Маклена взяла кошик, віддала їстівне собаці Кунду, приказуючи, щоб той їв, а що залишиться, вона радо від нього візьме. Зарембський, побачивши таку сцену, говорить Анелі, що він не може співчувати тим, хто вдається до непотрібного та шкідливого гуманізму, проганяє жебраків і відмовляється від одруження, бо батько Анелі, як виявляється, був першим і найсерйознішим претендентом на купівлю торгу фабрики та всього майна, сприяв його банкрутству. Повернувся додому Граса й сказав, що фабрика продається з торгу, страйкарі нічого не домоглися, а той хто агітував, комуніст Окрай, навіть очей не показав.

Прийшов у напівбезтямному стані й Зброжек. Банк, у який вклав гроші, прогорів, фабрики тепер він не купить. Анеля з розпачу лежить хвора.

Зброжек, залишившись на самоті, думає у відчаї над тим, чи не може заробити якось на власній смерті, адже він застрахований.

Дія друга

Маклена приходить додому й повідомляє, що фабрика зачинена і сусідня теж. Хазяїн сторожів звільнив, сам обходить приміщення хоче забрати їхнього Кунда за сторожа. Дівчина розповідає, що бачила, як вели товариша Окрая охоронці з шаблями наголо, а він посміхався.

У підвал до Граси приходить пан Зарембський, вимагає квартплату. Батькові нічим заплатити. Тоді пан йому говорить, що через три дні сюди прийдуть нові квартиранти.

З’являється Зброжек і говорить, що нові квартиранти прийдуть уже завтра о сьомій. Зброжек і Зарембський гостро розмовляють між собою. Зброжек іронізує, що, мовляв, Зарембський з патрона хоче стати маклером. Той відповідає, що хазяїн може й без маклера, а от маклер ніколи не стане хазяїном, навпаки, стане його кварти рантом.

Граса ледь не на колінах благає Зарембського про відстрочку, але той не дає. Зброжек говорить Грасі, щоб той став перед ним на коліна, тоді, може, щось і полегшиться, але чоловік нізащо не погоджується.

Маклена, почувши цю розмову, гнівається і кричить, що гроші вона дістане й кине Зброжекові в лице.

Вискакує на вулицю під дощ зі снігом і з розпачем думає, де можна дістати грошей. Ніхто не дасть. Вирішує заробити так, як Ванда – піти на вулицю й запропонувати себе чоловікам. Жалкує, що мала й худа, соромиться. Ніхто не звертає на неї уваги. І коли, нарешті, підійшов один чоловік і вони з ним домовилися за п’ятдесят злотих, Маклена вирвалася з обіймів того та втекла.

Хотіла повернутися додому, та не змогла. Підійшла до собачої буди, стала говорити з Кундом. Але відповів чоловічий голос. Це же брак, якого вона бачила в саду з дудкою, ночував там. Вони стали розмовляти. Жебрак сказав, що він – колишній музикант, філософ Ігнатій Падур. Так склалося його життя, люди його не пустили до себе, а от собака пустив, щоправда, не з першого разу. Дівчина дивується, чого він не йде у революціонери, якщо в нього нікого нема і він проти багатіїв, несправедливості. От вона б пішла, якби не хворий батько та маленька Христинка.

Підходячи до дверей своєї комнати, Маклена почула, як Зброжек пропонує її батькові його вбити, щоб родина отримала страховку.

Адже Граса все одно ніде не зможе заробити, його виселять разом із доньками. Окрім того, він, Зброжек, і так заслуговує на безкоштовну смерть, адже труїв робітників гнилими консервами, обманював у крамниці, продаючи поганий товар, змішував сіль із піском, шахраював, де міг.

Батько навідріз відмовляється, говорячи, що не хоче робити такої послуги й дати можливість заробити Зброжекам на цьому гроші. Зброжек іде.

Маклена заступає маклерові дорогу, говорить, що вона все чула і зробить це. Зброжек спочатку говорить, що це в неї голодні галюцинації, потім питає, чи вміє вона користуватися зброєю.

Дія третя

На світанку Маклена встала, розбудила сестричку, сказала, де сіль і трохи крупи, звеліла зачинити за нею двері, а якщо довго не повертатиметься, то передати батькові, що вона найнялася зробити те, на що Зброжек його підмовляв.

Рано встав і Зброжек. Розбудив Анелю, сказав їй, що піде здобувати гроші. І наказав, щоб як вийде заміж, то допускала чоловіка до серця, але ні в якому разі не до кишені, бо ті про це лише й мріють. І пан Зарембський, напевне, дізнавшись, що в них з’явилися гроші, згадає про свої “почуття”,

Маклена прийшла рано, чекає. Мріє про гусей, котрі б узяли її на крилята. Потім розмовляє з музикантом, котрий ночує в собачій буді, питає його, чи зміг би він убити людину.

Нарешті приходить Зброжек. Маклена вимагає гроші. Отримавши, рве їх і кидає маклерові. Потім говорить, що батько розповість про його шахрайство, і стріляє. Бачить музиканта й просить його передати батькові, що повернеться неодмінно. І зникає за муром. Чути поліцейський свисток.

Що означає фразеологізм “лізти в пляшку” знає не багато школярів, адже його не часто можна зустріти в літературі та повсякденному житті.

Лізти в пляшку: значення фразеологізму

Лізти у пляшку – сердитися, гніватися без достатніх на те підстав;

Речення з фразеологізмом “лізти в пляшку”

Сагайда не дав розгулятися своєму самолюбству.. Зрештою, сам собі винен, і нічого тепер Лізти в пляшку (О. Гончар);

– Скоїлось те, що В пляшку поліз чоловік. І сказати б.. так ні, статечний, розумний чоловік, а так, наче вожжина йому під хвіст попала (А. Головко); //

Виявляти незадоволення у зв’язку з чим-небудь. – О, вже й У пляшку поліз! Чого з весілля тікаєш? Ну, любиш Наталку, то й люби (Є. Гуцало);

– Не пори єрунди, Женю,- несподівано м’яко заговорив Федір.- Не треба Лізти в пляшку (Р. Іваничук).

Тепер Ви знаєте що означає “лізти в пляшку” та зможете скласти речення з фразеологізмом “лізти в пляшку”.

“Самотність у Мережі” скорочено читати українською Ви можете за 10 хвилин.

Вишневський Я. “Самотність у Мережі” скорочено

“Самотність в Мережі” – роман польського письменника Януша Леона Вишневського, написаний в 2001 році.

“Самотність в мережі” – це історія віртуальної любові, у якої була можливість стати реальною, але реальність мала інші плани. “З усього, що вічне, найкоротший термін у кохання…” – фраза, яка зустрічається в романі, стала лейтмотивом усієї історії.

Головна героїня, якій необхідно виговоритися, пропонує вислухати її “першому зустрічному” в ICQ.

“Я все ще трошки закохана, ще сповнена залишків безглуздої любові, і мені так сумно зараз, що захотілося комусь сказати про це. Якому-небудь абсолютно чужому, тому хто не зможе мене образити. Нарешті буде хоч якась користь від цього Інтернету. Я потрапила на тебе. Можу я тобі розповісти? “

Здивований безпосередністю незнайомки, Якуб відповідає їй. Між ними зав’язується діалог, абсолютно не пов’язаний з початковою темою, і ця коротенька розмова, буквально через кілька хвилин без попередження завершена жінкою, з якоїсь невідомої причини схвилювала Якуба. Заінтригувала. Змусила з нетерпінням чекати наступної розмови. У чоловіка “було дивне відчуття, що сьогодні в другій половині дня в житті його сталася якась зміна”.

Цей день став переломним, мабуть, для обох. Якщо Якуб розмірковує над оригінальністю повідомлень незнайомки і гадає, красива вона, то його співрозмовниця, підкоряючись дивним пориву почуттів, шукає в Інтернеті все, що могло б бути пов’язане з новим знайомим. І на наступний день – подумати тільки! – Зустрічає його в Мережі коротеньким повідомленням: “Якуб, я за тобою сумувала”.

Так зав’язується листування. Обидва героя в реальному житті не те, щоб страждають від самотності, але поруч з ними немає людей, перед якими можна було б відкритися. Через кілька днів у них вже з’являється свій маленький ритуал: спілкування з понеділка по п’ятницю і болісне очікування кінця вихідних, які віднімають можливість вийти в Мережу.

У спілкуванні героїв майже немає заборонених тем. Вони не знайомі особисто, а тому їм досить просто бути щирими. Вони розмовляли про все: Про Бога, про гроші, про погоду в Варшаві, про те, який крем найкраще для змішаної шкіри, про Інтернет, про гени і хромосоми, про колір її волосся, про відтінок її голосу, про методи попередження вагітності, про музику, про занепад філософії, про математику. Будь-яка тема для цих двох була захоплюючою і цікавою. А розмови ставали чимось на зразок таємних побачень, що відбуваються в Інтернеті.

Вона відчайдушно намагається переконати себе в тому, що все, що відбувається між ними – це всього лише дружба:

“Вона не хотіла ніякої любові. Любов включає в себе страждання. І воно неминуче, хоча б при розставанні. А вони розлучаються кожен день. Дружба – ні. Любов може бути нерозділеною. Дружба – ніколи. Любов сповнена гордині, егоїзму, жадібності, невдячності. Вона не визнає заслуг і не роздає дипломів. Крім того, дружба виключно рідко буває кінцем любові”.

Але, незважаючи на це, обидва герої розуміють, що слово “дружба” в даній ситуації більш ніж недоречно.

Вона надсилає йому поштою книги з позначками на полях, зелені свічки (його улюблений колір!), Листівки і навіть… ліфчик. Він відправляє їй плексигласову модель подвійної спіралі – одну з найдорожчих для нього речей. Розділені безліччю кілометрів, вони намагаються стати ближчими настільки, наскільки це взагалі можливо. І у них виходить.

Адже “словами можна торкатися. І ще ніжніше, ніж руками. Запах можна описати так, що він знайде і смак, і колір “.

В який же момент все зайшло надто далеко, туди, звідки вже немає шляху назад? Може, в той день, коли Якуб, отримавши від неї фотографію і побачивши її в обіймах чоловіка, відправив їй e-mail “про любов, тугу, розгубленість, ревнощі, невірність і кару за неї”, а потім обрушив сервер в Познані, щоб вона не встигла прочитати цей лист? А може, коли вона стала єдиною, хто дізнався трагічну історію його кохання до Наталі? Або після її повідомлення “Ти спокусиш мене сьогодні в цьому клубі?”, Відправленого з невеликого інтернет-кафе в Варшаві? Як би там не було, їх зустріч в реальному житті неминуча.

Тому вони вирішують зустрітися в Парижі.

Примітний епізод, де головна героїня говорить Якубу, що він надмірно жіночний. Головний герой не спростовує цю характеристику. Він, на подив героїні, не соромиться свого “жіночого начала”, а, навпаки, культивує і розвиває його в собі. Для Якуба бути “жіночним”, значить, бути уважним до людей, які йому дорогі. Бути “жіночним”, значить бути емоційним і щирим.

Героїня ж вважає, що Якуб – виняток серед чоловіків, що таких як він не буває. В якійсь мірі це правда. Якуб – це мрія, яка може існувати тільки в інтернеті. Жінок, які пережили подібну ситуацію – маса, а ось чоловіків, які мають якості Якуба – одиниці. Тому головний герой роману – солодка ілюзія, що залишає відбиток на все життя.

Не менш захоплюючий епізод, коли Вишневський поклав відповідальність за прийняття доленосного рішення на слабку, суперечливу, емоційну жінку. Цей вантаж виявився для неї не підйомним.

Як і очікувалося, в книзі немає хеппі енду. Життя розставляє пастки, і віртуальна любов не витримує випробування реальністю. У підсумку, в колекції у головного героя – Якуба, – ще один яскравий епізод у житті і ще один особлива людина, а у головної героїні – спогади, завдяки яким їй буде легше змиритися з реальністю.

“Самотність у Мережі” короткий зміст Ви можете доповнити цитатами з роману чи улюбленими епізодами.

Ідентифікаційний код – як отримати дублікат, поміняти

Ідентифікаційний номер платника податків ( ідентифікаційний номер, або ІНН) можна отримати не тільки за місцем проживання, а й у відділенні податкової служби за місцем отримання доходів або за місцезнаходженням іншого об’єкта оподаткування.

Без ІНН коду ви не зможете отримати закордонний паспорт, влаштуватися на роботу і т. п. , тому не варто затягувати з отриманням дубліката ІНН. Тому якщо ви його загубили, пошкодили, чи є необхідність в його заміні йдіть у відділ податкової

Де відновити ІНН?

Для того щоб відновити загублений (пошкоджений ) ІНН ідентифікаційний код потрібно звернутися в районне відділення Державної податкової адміністрації України, де ви отримували оригінал довідки, і написати заяву на бланку встановленого зразка з проханням про видачу такого дубліката.

Якщо ви прописані в одному місті, а проживаєте в іншому, то вам можна звернутися в будь-який відділ податкової. За новим законодавством вам можуть видати дублікат ІНН не тільки за місцем прописки.

Дублікат довідки про присвоєння ідентифікаційного коду видається в день звернення з відповідною заявою.

Скільки коштує дублікат ІНН?

Дублікат довідки про присвоєння ідентифікаційного номера видається в день звернення з відповідною заявою і абсолютно безкоштовно. Штрафні санкції за втрату ідентифікаційного коду не передбачені.

Але в деяких випадках отримання дубліката може зайняти до 10 днів.

На новому ІНН буде поставлено позначку ” ДУБЛІКАТ “

Тепер ви знаєте як отримати дублікат ІНН, та зможете без хвилювання та матеріальних витрат зайнятися його відновленням.

“Собор Паризької Богоматері” – Перший історичний роман французькою мовою Віктора Гюго.

“Собор Паризької Богоматері” переказ твору

6 січня 1482 року в Парижі йдуть “гуляння, що об’єднують свято Хрещення господня з древнім язичницьким святом блазнів”. Цього дня, за традицією, на Гревській площі запалюють забавні вогні, прикрашають дерева (свого роду прообраз різдвяної ялинки).

За наказом кардинала Бурбонського Карла в центральному залі Палацу правосуддя (“Велика зала”) повинні були представити п’єсу за участю персонажів з Біблії, а також давньоримських богів – “Містерію”. П’єса була присвячена одруженню “сина лева Франції”,спадкоємця французького престолу дофіна Карла і Маргаріти Австрійської. Після містерії мало відбутися обрання головного комедіанта Парижа – блазнівського тата.

Відбулося обрання блазнівського тата – ним став горбатий дзвонар собору Паризької Богоматері Квазімодо. П’єр Гренгуар, автор “Містерії”, в розпачі втік з палацу. Йому ніде було згаяти ніч, адже на виручені за “Містерію” гроші він розраховував розплатитися за житло. Він вирішив розділити з народом радість і відправився до вогню на площі. Там П’єр побачив танцюючу дівчину “такої краси, що сам Бог волів би її Діві Марії”. Після танцю Эсмеральда стала демонструвати незвичайні здібності своїй кізоньки Джали, за що Эсмеральду критикував священик Клод Фролло, що стояв у натовпі, наставник горбаня Квазімодо. Злодії, жебраки і бродяги вшановували свого нового горбатого короля. Побачивши це, Клод зриває з Квазімодо одяг, відбирає скіпетр і відводить горбаня.

Циганка збирає гроші за свій танець і вирушає додому. Пьєр йде за нею, сподіваючись на те, що у неї, окрім прекрасної зовнішності, добре серце, і вона допоможе йому з житлом. На очах П’єра циганку викрадає Квазімодо і ще хтось із закритим обличчям. Эсмеральду рятує капітан королівських стрільців Феб де Шатопер. Есмеральда закохується в нього.

Слідуючи за дівчиною, Гренгуар виявляється у Дворі чудес, де проживають паризькі жебраки. Клопен звинувачує П’єра в незаконному вторгненні на територію Двору чудес і збирається його повісити. Поет просить прийняти його в їх співтовариство, але не витримує складного випробування; потрібно було витягти гаманець у опудала з бубонцями, та так, щоб вони не задзвеніли. В останні хвилини перед стратою жебраки згадали, що за законом П’єр повинен запитати, чи немає жінки, яка вийде за нього заміж. Якщо така знайдеться – вирок скасується. Стати дружиною поета погодилася Есмеральда. Він впізнав її. Їх “повінчали” на 4 роки. Однак дівчина не дає Гренгуару доторкнутися до себе. Як виявилося, Есмеральда носила амулет, який повинен був допомогти їй знайти батьків, але було одне вагоме “але” – талісман діє тільки до тих пір, поки циганка залишається незайманою.

Після “весілля” Гренгуар супроводжує Есмеральду під час її виступів на площі. Під час чергового танцю циганки архідиякон Фролло дізнається в її новому супутнику свого учня Гренгуара і починає детально розпитувати поета про те, як він зв’язався з вуличною танцюристкою. Факт одруження Есмеральди і Гренгуара обурює священика, він бере з філософа слово, щоб той не торкався до циганки. Гренгуар повідомляє Фролло, що Есмеральда закохана в якогось Феба і марить ним дні і ночі безперервно. Ця новина викликає у архідиякона небувалий напад ревнощів, він вирішує щоб то не було дізнатися, хто цей Феб, і розшукати його.

Пошуки Фролло увінчуються успіхом. Рухомий ревнощами, він не тільки знаходить капітана Феба, але і завдає йому серйозну рану під час його побачення з Есмеральдою, чим ще більше налаштовує проти себе циганку.

Есмеральду звинувачують у вбивстві Феба (Клоду вдається втекти з місця злочину, вистрибнувши через вікно в річку), укладають під варту і піддають тортурам, не витримавши яких, дівчина визнає свою “провину”. Есмеральда засуджена до страти через повішення на Гревській площі. У ніч перед стратою в темницю до дівчини приходить архідиякон. Він пропонує полонянці бігти з ним, але вона в гніві відштовхує невдалого вбивцю свого улюбленого Феба. Навіть перед стратою всі її думки зайняті капітаном. Доля дарувала їй шанс побачити його в останній раз. Він стояв зовсім холоднокровний на балконі будинку своєї нареченої Флер-де-Ліс Гонделор’є. В останній момент її рятує Квазімодо і ховає в соборі.

Эсмеральда і тоді не перестає марити капітаном королівських стрільців (рана його виявилася несмертельною), не вірячи в те, що він давно її забув. Свою невинну сестру йдуть визволяти усі мешканці Двору чудес. Вони штурмують Собор Паризької Богоматері, який ревно захищає Квазімодо, вважаючи, що бродяги прийшли для того, щоб стратити циганку. У цій сутичці загинули Клопен Труйльфу і Жеан Фролло.

Коли почалася облога собору, Эсмеральда спала. Несподівано в її келію приходять двоє: її чоловік” Пьер Гренгуар і якась людина в чорному одязі. Обійнята страхом, вона все ж йде слідом за чоловіками. Вони таємно виводять її з собору. Надто пізно Эсмеральда розуміє, що таємничий мовчазний супутник – не хто інший, як архідиякон Клод Фролло. На іншому березі річки Клод останній раз запитує, що вона вибирає: бути з ним або бути повішеною. Дівчина непохитна. Тоді розгніваний священик віддає її під охорону затворниці Гудулі.

Самітниця жорстока і безцеремонна з дівчиною: адже та циганка. Але все вирішується самим незвичайним чином – виявляється, що малятко Агнеса, якого викрали цигани у Гудули (Пакетти Шантфлері) і Эсмеральда – одна і та ж людина. Гудула обіцяє врятувати дочку, і ховає її у своїй келії. За дівчиною приходять стражники, серед них і Феб де Шатопер. У пориві любові Эсмеральда забуває про обережність і зве його. Усі старання матері марні. Дочку забирають. Вона до останнього намагається врятувати її, але у результаті гине сама.

Эсмеральду знову приводять на площу. Тільки тоді дівчина усвідомлює жах неминучої смерті. З вершини собору за цією трагічною сценою спостерігали Квазімодо і, звичайно, Клод Фролло.

Розуміючи, що Фролло винен в смерті циганки, збожеволілий від гніву Квазімодо скидає свого названого батька з вершини собору. Після цього горбань зникає.

У фінальній сцені роману розповідається про те, як в гробниці Монфокінській шибениці були знайдені два скелети, один з яких обіймав інший. Це були останки Есмеральди і Квазімодо. Коли їх спробували роз’єднати, скелет Квазімодо розсипався в прах.

З яких частин складається Біблія? Кожен з нас знає про існування цієї книги, але не кожен її читав, тому не кожен знає про її зміст.

З яких частин складається Біблія?

Біблія – складається із двох основних частин:

Старий Заповіт Новий Заповіт.

Старий Заповіт або Старий Завіт – перша частина Біблії, що по обсягу складає близько 3/4 усієї Біблії. Старий Заповіт нараховує 50 книг у православних, 45 у католиків, та 39 у протестантів, написаних переважно староєврейською мовою. У них розповідається про створення світу, гріхопадіння, взаємини Бога з вибраним ним народом Ізраїлю.

Структура Старого Завіту складається з чотирьох головних груп:

Доісторичні книги Історичні книги Навчальні (поетичні) книги Пророчі книги…

Новий Заповіт – друга частина Біблії, що містить у собі 27 книг. Вона написана апостолами про життя й вчення Ісуса Христа та поширенням раннього християнства впродовж другої половини I ст.

Остання книга Нового Заповіту – Об’явлення – символічною мовою розповідає: про другий прихід Христа на землю як Царя Божого Небесного Царства; про кару для тих, хто не повірив у Христа і не виконував його волю; про вибір співцарів у його царстві, правлячих над підданими на землі; про небесне місто, збудоване Богом; про знищення розпусниці, названої “Вавилон Великий”, символічним звіром; про війну Бога з земними царями – Армагеддон, що провокується Божим ворогом – Дияволом.

“Злочин і кара” образ Раскольнікова у романі Достоєвського Та його характеристика розкриті в цій статті. Родіон Раскольников – головний персонаж роману Федора Михайловича Достоєвського “Злочин і кара”.

“Злочин і кара” характеристика Раскольнікова

Головний герой роману “Злочин і кара” Родіон Раскольников – втілення внутрішніх метань і постійної боротьби.

Зовнішність Раскольнікова

“…Він був напрочуд гарний з себе, з прекрасними темними очима, темнорусявий, стрункий, на зріст вище середнього”. Був дуже погано вдягнений, що інша, навіть і звична людина, соромилась би вдень виходити в такому лахмітті на вулицю”

Раскольніков – колишній студент, через брак коштів вимушений залишити навчання. Живе вкрай бідно. Не працює, так як замишляє вбити й пограбувати стару лихварку, у якої закладає речі. На злочин, однак, не вирішується, поки не отримує листа від матері, в якому йдеться про підготовку весілля його сестри з якимсь паном Лужиним. Розуміючи, що сестра не любить майбутнього чоловіка, а жертвує собою заради благополуччя сім’ї і більшою мірою самого Раскольникова, він вбиває і грабує стару, попутно вбиваючи випадкового свідка. Маючи свою теорію про те, що люди діляться на звичайних людей, що пливуть за течією, і людей, подібних Наполеону, яким дозволено все, Раскольников до вбивства зараховує себе до другої категорії, однак після вбивства виявляє, що повною мірою відноситься до першої категорії людей, і втрачає самовладання.

Його злодіяння не принесло користі нікому, а лише заподіяло біль самому Раскольникову і близьким йому людям. Він почав зриватися на них, а потім і зовсім відсторонився. Після скоєння жахливого злочину Раскольников вже не міг нормально спілкуватися з матір’ю, сестрою, кращим другом Разуміхіним. Йому важко було приховувати від них свою страшну таємницю, але й розповісти про все він теж не міг. Відчуваючи нестерпні душевні страждання, Раскольников знаходить людину таку ж грішну як і він сам, щоб поділитися з нею своєю бідою. Такою людиною стала для Родіона Сонечка Мармеладова, яка проституцією заробляла гроші для своєї родини. Її брудна робота приносила реальну користь іншим людям, в той час як злочин Раскольникова виявився абсолютно безглуздим. Але Соня, вислухавши його, змогла зрозуміти і щиро поспівчувати. Вона розділила з ним його гріх, переконала Родіона в необхідності покаяння і навіть вирушила за ним на каторгу, щоб допомогти, підтримати і відродити його до нового життя. Раскольников дуже проникливий, чуйний і щедрий в душі, а Соня змогла розгледіти в ньому ці прекрасні якості. Турбота, терпіння і щира участь Соні допомогли Раскольникову усвідомити жахливість своєї теорії, розкаятися в звірячому вчинку, який він скоїв під впливом гнітючих життєвих обставин. Каяття принесло головному герою велике полегшення, більше не потрібно було нічого приховувати. Настав кінець душевним терзанням і сумнівам, з’явилася віра в світле майбутнє і мрії про щасливе життя.

Риси характеру Раскольнікова

Раскольников має багато рис, які чисто по-людськи привертають до нього увагу. Він чесний, він здатний до співчуття і співпереживання. Останні свої гроші, мідь і срібло з рубля він залишає Мармеладовим. Правда, потім хоче повернутися і забрати їх, але не повертається. Він сильний, талановитий чоловік.

“Мати” Хвильовий скорочено читати ви можете за 15 хвилин.

“Мати” Микола Хвильовий скорочено

Оповідач розповідає про родину із дореволюційного містечка. Батько був кравцем і мріяв бути кошовим отаманом (автор жартома навіть називає його Тарасом Бульбою), але для нього це було не можливо, тому він мріяв зробити із свох синів Остапа та Андрія військових людей.

Остап (старший кравців син) скінчив т. зв. “приходську школу”, кравець розпитував у жителів як йому добитися із своїм перваком до кадетського корпусу. За всяку ціну хотів кравець зробити зі свого любого сина (як і з другого сина) військову людину. Ніхто з жителів йому не допоміг йому, тому він продавши своє майно (козу й курку з півнем), повів Остапа до місцевої гімназії. Батько взяв із сина обіцянку, що той згодом піде до військової школи, і стане як Остап для Тараса Бульби.
Остап вступив в ту гімназію, й саме тієї осені, коли чудакуватий кравець помер, залишившись дружину з синами в бідності.
Його дружина й діти жила в неможливих злиднях. І вже не могла вона віддати свого другого сина в гімназію й віддала його до простенької ремісної школи.
Два брати пішли по різних шляхах: один завжди носив чистенький костюмчик та вже з дитинства мав тенденцію зробитись негативним типом, а другий і не знімав засмальцьованої сорочки. Одного мати мусіла годувати пахучими сосісками (“На дві копійки на сніданок, щоб не глузували паничі!”), а другий їв чорний хліб з олією. Остап завжди був усміхнений, а Андрій ніколи й не посміхався
Матері було шкода Андрія, вона хотіла для нього кращого життя, любила мати своїх синів однаково, але її мізерний заробіток не дозволяв виховувати синів так, як хотілось би… Чи, може, вона мусить взяти Остапа з гімназії і одвести до ремісної школи.

Проходили роки…
Мати починала свій день на базарі, де купувала найдешевші продукти, й кінчала його коло машинки. З десятої приблизно години до неї починали стікатись люди, й вона приймала від них роботу. Цілий день вона шила і не мала часу розмовляти з своїми любими синами. Тільки за обідом чи то вже вночі вона підходила до якогось із них і ласкала його своїми тихими сірими очима.
Остап обіймав матір і обіцяв, що коли скінчить гімназію, то буде годувати свою маму цукерками, що вони не будуть поневіряється. Але Андрій не вмів ласкатись, і ніколи мати не чула від нього теплого слова. Така поведінка гнітила матір.

В 1914 році почалась велика європейська війна. В цей час Остап був уже у восьмому класі гімназії, а Андрій, скінчивши ремісну школу, працював у містечковій кузні. В цей час мати вже не знала колишніх злиднів, Остап хоча і не допомагав матері, але зате Андрій тепер кожного місяця приносив заробіток. Сім’я мріяла про власний маленький будиночок. Але війна зруйнувала їх мрії.
Мати затривожилась, адже синів могли забрати в солдати (Остапу було 20, а Андрію 19 років). Вона прислухалась до розмов у місті, жителі якого були патріотично настроєні, сподіваючись на швидку перемогу.

Скоро Остав розбив серце матері – заявивши, що йде добровольцем на фронт, щоб вшанувати пам’ять свого батька. Мати і брат відмовляли сина, але то була марна справа, він таки відправився на фронт і зробив там непогану карєру. Але про це мати дізналася не з листів сина, яких він майже не писав, а з ілюстрованих журналів. Мати пишалась своїм сином, але їй було сумно, бо вона розуміла, що син уже, мабуть, ніколи до неї не повернеться.

Життя в містечку стало похмуре, войовничі патріоти вже не виходили на вулиці й не махали кулаками, як на початку війни, і з державних установ уже не летіли радісні вісті. Війна стала звичайним побутовим явищем…
Тоді мати зазнала дальшого удару.

Андрія покликали на війну, але він не пішов на військову службу, і оголошено було його дезертиром. Андрій втік із свого рідного містечка, і залишилась мати самотньою зозулею у своїй підвальній кімнаті. Її життя стало безрадісне, не розуміла вона для чого жити…

І невідомо, до чого б привели бідну жінку її муки, коли б не революція.
Перший вибух 17-го року зазвучав матері божественним органом. Вона вже певна була, що їй тепер недовго чекати своїх синів.
За якийсь місяць приїхав Остап, георгієвський кавалер чотирьох хрестів. Але на той час вже не треба було георгіївських кавалерів, з них зривали погоники. Тому Остап один раз продзвенів він своєю шаблюкою в її убогій кімнаті і скоро відправився із своїм отрядом на Дін.
Мати розгубилась: невже ж для того вона виховувала свого любого Остапа, щоб він їй дав тільки одну щасливу хвилину.
Скоро до матері приїхав і Андрій з великим отрядом і саме в той час, коли в країні вже зацвіли червоні зірки на кашкетах. Андрій ненадовго зайшов до матері, розпитавши про Остапа та взнавши, яким шляхом кинувся він, скоро й сам зашумів зі своїм отрядом на Дін.
І став Дін для матері якоюсь страшною загадкою. Вона чула, що на Дону гуртуються якісь офіцерські сили, вона знала, що червоні готуються до смертельної боротьби з ними, але вона ніяк не хотіла зрозуміти, що її сини в різних таборах, що десь на донських степах Остап і Андрій можливо бьються вони вони на смерть. Від ціє думки їй було страшно. І здалося їй тепер життя не домовиною, а безвихідним, страшним виттям смертельно пораненого пса.
Так проходили роки. По селах, містах і містечках лютувала громадянська війна. То ці переможуть, то ті, і здавалося напівмертвій матері, що ніколи не закінчиться це жахіття.
Нарешті загони і Остапа і Андрія були біля рідного міста. Цілий тиждень переходило містечко із рук у руки, і мати тільки під кінець узнала, що то її сини воюють один з одним на порожніх вулицях свого рідного містечка. Мати кинулася до штабу Остапа, благала, щоб він припинив бійку. А Остап і сказав матері чужим голосом:
– Іди, стара, додому і, будь ласка, не перешкоджай мені!
Мати не пізнала сина: перед нею стояла сувора і далека їй людина. Тоді ще раз подивилась мати на свого рідного сина сухими очима і мовчки пішла додому.
І в цю ж таки ніч вона зустрілася і з Андрієм, але він був таким же далеким і чужим, як Остап. Андрій просив матері допомогти поквитатися з його найлютішим ворогом – з Остапом. Для матері було незрозуміло чому її сини ворогують, а Андрій просив допомогти її проникнути до братового штабу.

Ратпом у дворі зявилися вершники, зрозумів Андрій, що зграя ворогів оточує його. Мати кинулась ховати свого любого сина Андрія на горищі.

Остап з вершниками вимагав видати брата Андрія, і хоча мати казала, що не бачила його, пяний Остап був готовий довести своїм побратимам, що у боротьбі для нього не має рідних, він готовий вбити і брата, і матір.
Вершники обшукували двір, а мати сиділа бліда і мовчки дивилась на сина. Духом алькоголю так пашило від нього, що вона мимоволі повернула своє обличчя до вікна. Вона з полегшенням зіпхнула, коли вершники не знайшли Андрія, але Остап сказав, що якщо вона до ранку не видасть Андрія, то пощади не буде.

Мата намагалась нагадати сину про його дитячі обіцянки, але той з вершниками лише реготав. Остап сказав, що народити і виховати не велике діло і во ім’я якихось там шляхетних поривань він не буде підставляти свою голову братові Андрієві!
Мати з жахом дивилась на свого сина і нічого не розуміла. Вона все втішала себе надією, що це – ніщо інше, як п’яний бред п’яної людини, і вже не могла втішати себе такою надією. Остап з вершниками залишилися спати на ганку; та до ранку чекати відповіді і її останнього слова. Вона мусить сказати, де сховала Андрія.

Мати сиділа в темріві, година здавалася цілою вічністю… Вона згадувала своє невеселе життя, маленьких синів. Сьогодні йде громадянська війна, і сини не хочуть визнавати один одного, навіть матері уже не визнають. А колись вони ласкали її своїми дитячими рученятами і так хороше зазирали в її обличчя. Що ж це таке? Невже ж так завжди буває в житті?
І раптом вона зрозуміла, що вже оджила вже свій час, і на її земне місце прийшли нові люди, з новими думками й з новими, далекими їй бажаннями. І тоді захотілось матері вмерти.

Мати побачила, що Остап спав і пролізла на горище до Андрія. Мати пропонувала йому тікати, але Андрій хотів знати де спить Остап.
Мати подивилась на сина і в присмерках місячної ночі побачила в очах підозрілий блиск. І вона одразу зрозуміла його: Андрій задумав убити свого п’яного брата Остапа.
І, зрозумівши це, вона, не довго думаючи, сказала, що він спить на її ліжку.
Андрій сказав матері, щоб вона злазила з горища і не перешкоджала йому. І послухала мати сина і, ступивши на долівку, пішла в кімнату та лягла на своєму ліжку.
Вона лежала в ліжку і прислухалася, мати чула як Андрій спустився з горища, чула як шукав сокиру.
І хоче вона йому сказати, щоб він не шукав сокири, і чомусь не може цього зробити.
Мати вже бачить, як іде до її ліжка її молодший любий син. Вона хоче попередити його й сказати йому, що не Остап, а вона, його мати, лежить на ліжку, і чомусь не може цього зробити. Та й навіщо попереджати, коли так приємно мріяти. І мріє вона про щасливе життя, і мріє, аж поки до неї підходить Андрій, аж поки трапилось те, чого й треба було чекати…
Він і справді підійшов. Підійшов братовбивця тихо, нечутно і зупинився, як примара.
Але чого ж він стоїть? Невже й тепер не кінець! Ні, мабуть, тепер кінець! Недарма ж їй до болю хочеться вмерти, недарма.
І тоді враз гупнуло. То Андрій, гадаючи, що на ліжку лежить його брат Остап, поспішає виконати свій громадський обов’язок.
І замість мрій, перед материними очима раптом загорілись якісь рожеві потойбічні світи. Мати навіть не встигла скрикнути. Матері вже не було. І зовсім даремно сокира знову падала на її голову і так настирливо гупала в передранковій темряві. Матері вже не було…

“Грицько” Борис Грінченко скорочено нагадає вам про життя селянських дітей – Грицька й Семена.

“Грицько” Грінченко переказ

Батько привіз синові з міста величезного та товстого бублика. Може, бублик і не був таким великим, як йому здавалось” бо хлопець не часто їв бублики, і все маленькі. А надто тепер, коли був піст – Петрівка, і їсти було мало чого: борщ, та хліб, та каша. Він вже роззявив рота і хотів вкусити, але згадав, що бублик буде ще смачніший з вишнями. Грицько побіг до садка, підскочив до вишні і хотів вже рвати ягоди, та побачив сусідського хлопця Семена. Семен з матір’ю жили суміжно з Грицьковим батьком” і їх садок теж був суміжний із садком Грицька. Та хоч і сусіди були Грицько з Семеном, але ніяк не могли поладити: Грицько був говіркий та веселий, а Семен – мовчазний та похмурий. Це дивувало Грицька, і одного разу він спитав у матері, чого Мотря з Семеном такі похмурі. Мати відповіла йому, що вони дуже злі, а батько сказав, що не були б такі злі, якби не були такі вбогі. Бо як живеш, недоїдаючи щодня, та б’єшся, як риба об лід, заробляючи, то не будеш веселий. Грицько цього не розумів, бо його батько був не вбогий, через те нестатків він не знав і погодився з маминою точкою зору.

І от вони з Семеном стояли й мовчки дивились один на одного, Грицько спитав, чого той поліз у чужі вишні, коли свої є. Семен почав говорити, що мати не дає їсти вишні, хоче продати й пошити собі спідницю, а йому чоботи, бо в самому рямті ходять, та зненацька зупинився. Він розсердився на себе, що наговорив зайвого, і на Грицька, що той слухав. Хлопці ледве не зчепились, але Семенів крик почула Мотря, яка була в садку. Вона страшенно любила сина й нікому не дозволяла його займати. Тож вона вмить опинилась коло тину і почала кричати на Грицька. Той не любив заводитись; повернувся і пішов, не слухаючи, що там іде говорить Мотря. Нарвавши повен бриль вишень, Грицько пішов до річки. Ставши над кручею, що саженів у два заввишки круто уривалась з гори і спадала у воду, задивився на хвилі, тримаючи в руці бублика. Подивившись трохи, одкусив бублика й почав жувати.

Семен, стоячи позаду матері, усе те бачив. Він був голодний, і йому страшенно хотілось бублика. Хлопець вирішив тихенько підкрастись ззаду й відняти бублика в Грицька, бо попросити він не насмілювався. Мотря бачила, як Семен стиха зайшов до Грицька ззаду й хотів вихопити бублика, але не прицілившись добре, схопив того за руку. Розлютившись, Семен з усієї сили вдарив Грицька по обличчю, але, сам поточившись, не вдержавсь, послизнувся з кручі і з розгону шубовснув у воду. Семен силкувавсь не потопати, та він не вмів плавати. Мотря бігла до річки, як несамовита, але пособити нічим не могла. Грицько спершу нічого не втямив. Але через мить усе зрозумів.

Він як був, у одежі, шубовснув з кручі у воду й легко доплив до Семена. Але тільки доплив, Семен зараз учепивсь у нього, що трохи не потопив і його. Грицько висмикнув руку і поплив. Семен учепивсь Грицькові за сорочку. Але одежа вже намокла на обох хлопцях, і Грицько ледве плив, та ще й хвилею відносило його від берега. Кілька разів наливало йому в рота води. У його вже не ставало сили, ноги почали опускатися униз. Семен був важкий, як камінюка. Грицько стулив рота: вода вже сягала йому до очей. Та в цю мить він зібрав усю силу і заляпав руками й ногами. Це його врятувало, і за хвилину він вхопився за камінь, що стирчав під кручею. Він зомлів і не чув, як прибігли люди на Мотрин крик, як витягли його з Семеном. Розплющивши очі, він побачив коло себе батька, ще людей і Мотрю з Семеном. Грицько згадав, що витяг Семена. Мотря підскочила до нього, вхопивши, притиснула до себе, поцілувала і заплакала. За нею заплакав і мокрий, змерзлий Семен.

Того ж дня, згадуючи про те, що Семенова мати цілувала його,

Грицько вирішив, що батько казав правду: вона тим сердита, що вбога. І Семен сердитий, бо вбогий і голодний. З того часу у них із Семеном ні спірки, ні лайки не було.

Агнія Барто вірші для дітей українською мовою підійдуть для найменших, адже всі ми їх памятаємо з дитинства.

Агнія Барто вірші для дітей

Ведмедик
Впав ведмедик на підлогу,
Відірвали в нього ногу.
Все одно його не кину,
Бо для мене він – єдиний.

Бичок
Іде бичок, хитається,
Зітхає на ходу:
– Ох, кладочка кінчається,
Я зараз упаду!

М’ячик
Наша Тася гірко плаче:
Упустила в річку м’ячик.
– Тихше, Тасечко, не плач:
Не потоне в річці м’яч.

Зайчатко
Про зайча дівча не дбало –
Від дощу не заховало.
Ждати помочі нізвідки,
Геть промокло – аж до нитки!

Грузовик
Ми кота хотіли нині покати на машині.
Кіт кататися не звик – перекинув грузовик.

Кораблик
Шапка-матроска, мотузка в руці,
Я тягну кораблик по бистрій ріці.
Услід жабенята безперестанно
Благають мене: – Покатай. капітане!

Слоник
Спать пора. Заснув бичок,
Ліг в коробку на бочок,
Ліг ведмедик на ослоник,
Спать не хоче тільки слоник.
Головою хить та хить,
Каже всім:”Спокійно спіть”.

Лошатко
Я люблю своє лошатко,
Причешу його спочатку,
Гребінцем пригладжу хвосик –
Ми ж із ним поїдем в гості!

Козлик

Козлик в мене є рогатий
Я сама його пасу.
Винесу надвір із хати,
В сад зелений віднесу.

Заблукає він в саду –
Я сама його знайду.

ПОМІЧНИЦЯ ТЕТЯНКА

У Тетянки справ чимало,
Так багато – нема слів:
Братику допомагала –
З ранку він цукерки їв.

„Ой, у мене стільки діла.
Чай пила, пиріг я їла.
Посиділа біля кішки
І пограла з нею трішки.

Потім, лялька захворіла –
Ляльку трішки пожаліла:
Пісеньку я їй співала,
Казку гарну розказала. –

Я зробити все зуміла,
Від цих справ мені несила…
Я до мами побіжу:
Роздягніть мене – прошу.
Я втомилася сьогодні,
Завтра – вам допоможу.”

ЖАБЕНЯТА І ЧАПЛЯ

П’ять зелених жабенят
До води мерщій спішать –
Злякалися чаплі!

А мене вони смішать:
Я ж цієї чаплі
Не боюсь ні краплі!

Купили в магазині
З резини ляльку Зіну,
З резини ляльку Зіну
В корзині я приніс.
Була вона роззява,
Ця лялька кучерява,
З корзини долі впала –
В грязюці щоки й ніс.
Я вимив у бензині
З резини ляльку Зіну,
Я вимив у бензині
Ще й пальцем пригрозив:
– Не будь така роззява,
Дівчисько кучеряве,
А то нараз відправлю
Назад у магазин.