Category: Література

  • “Гетьман” Старицький образ Богдана Хмельницького

    Образ Богдана Хмельницького у баладі М. Старицького “Гетьман”

    Багато славних імен знає історія України. Ці імена лунають крізь століття як великий гімн нашій землі, народу-борцю, державі. Та однією з найвидатніших постатей в історії України є постать гетьмана Богдана Хмельницького, який був одним із найосвіченіших людей свого часу, розумним дипломатом і видатним полководцем. Запорожці поважали його за розум і козацьку відвагу. Ставши гетьманом, Богдан Хмельницький очолив боротьбу українського народу проти польської шляхти. Образ народного героя оспівано в багатьох піснях, народних думах, у творах поетів і письменників. Та разом з тим постать гетьмана і його роль в історії України неоднозначна. Згадаймо твір-містерію Тараса Шевченка “Великий льох”, у якому поет розглядає образ Прісі, душа якої після смерті не знає спокою, адже за життя дівчина перейшла з повними відрами дорогу Богдану Хмельницькому, який із старшиною “їхав в Переяслав Москві присягати”. Саме злука з Москвою стала тим непростим і неоднозначним рішенням гетьмана, що на довгі століття “прив’язало” Україну до північної сусідки.

    Після смерті Богдана Хмельницького поховали в Суботові поряд із старшим сином Тимофієм. Іллінська церква мала стати родинною усипальницею Хмельницьких, але 1664 року Стефан Чарнецький сплюндрував Суботів, наказав викинути тіла гетьмана і його сина з родинної гробниці, спалити їх, а попелом заправити гармату й вистрілити. Так це було чи ні – невідомо, але могила Хмельницького не збереглася.

    Михайло Старицький не раз звертався до образу Богдана Хмельницького та І до Хмельниччини, героїчного періоду в історії України. У баладі “Гетьман” письменник розповідає фантастичну історію про одну ніч на Водохрещу, коли гетьман 1 постає з могили-печери і їде рідною землею, Ясногривий кінь летить “по хвилі холодній Дніпра”, аж “боки йому димом парують, вогнем його очі горять”. Цілий рік у невідомій печері лежить кістяк незнаного гетьмана, якому немає місця в рідній стороні, бо розрив лихий ворог його могилу, “по полю кістки розметав”. Весняні струмки скотили кістки гетьмана “до батька Славути”, “а той свого сина останки сховав у печері-труні”. У ніч під Водохрещу тужлива удовиця “ронить криваву сльозу”, і коли та сльоза палає на кістяк, гетьман оживає, сідає на коня і мчить рідною землею. Він не пізнає знайомі місця, адже у вільному колись степу “простяглись залізниці”, “повстали будови дворців”, стоять обдерті хати, а дівчата працюють на сахарнях. Гетьману соромно від того, “що кров’ю геть змив Україну та й стиснув ще гіршим ярмом неволі під царською рукою”.

    Він стає на майдані і починає скликати славне козацтво:

    Зове Богуна, Кривоноса,
    Зове і надію одну –
    Свого безталанного сина,
    Що рано поліг у труну…

    Гетьман кличе усіх їх повстати за народ, який сам же запродав старшині “в давню годину”. Але на той клич немає жодної відповіді: одні чубаті брати полягли в битвах, “других повкладали кати”, а треті відцуралися від слави свого народу. Змучений розпачем і безнадією, гетьман після крику третього півня сідає на коня й, ридаючи, повертається у свою могилу, щоб через рік знову повстати з мертвих, знову без жодної надії скликати на боротьбу за уярмлений народ своїх побратимів.

    У баладі “Гетьман” Старицький відходить від загальноприйнятої думки про те, що Богдан Хмельницький тільки герой і спаситель краю. Не випадково поет починає твір розповіддю про наругу польського воєводи над могилою батька й сина Хмельницьких. Чому Бог допустив таке святотатство? Може, й справді гетьман на довгі століття занапастив долю рідного народу хибними кроками? Хто зараз може розсудити, де правда, а де лжа? Поет по-своєму осмислює образ Богдана Хмельницького, “підводить” його з могили, щоб бунтівний дух гетьмана нагадував нащадкам про славне минуле й не давав перетворитися на безсловесних рабів.

  • “Дон Кіхот” переказ

    “Дон Кіхот” короткий переказ роману Сервантеса ви можете прочитати в цій статті.

    “Дон Кіхот” переказ

    Головний герой жив у селі Ламанчі, майно у нього було невелике – спис, щит, старий кінь і собака. Його прізвище було Кехана. Вік героя наближався до п’ятдесяти років. Він захоплювався читанням лицарським романів і поступово представив себе подорожуючим лицарем. Він начистив свої старі обладунки, коню дав більше горде ім’я Росіант, себе назвав Дон Кіхотом і відправився в мандри. За всіма лицарськими правилами він вибрав собі даму серця-Альдонсу Лоренсо, для себе він став називати її Дульсінеєю.

    Дон Кіхот їхав цілий день. Втомлений, він вирішив зупинитися на заїжджому дворі. Герой попросив господаря присвятити його в лицарі, посвята заключалася в запотиличнику і ударі шпагою по спині. Коли власник заїжджого двору запитав у лицаря, чи є у нього гроші, Дон Кіхот відповів, що в романах нічого не було про гроші, тому він не взяв їх з собою. Але, все ж, новоспечений лицар вирішив повернутися додому, щоб запастися грошима і одягом.

    По дорозі герой проявив благородство і заступився за хлопчика, якого ображав селянин. Дон Кіхот вирішив знайти собі зброєносця і запропонував цю посаду при ньому хліборобу Санчо Панси. Вночі вони знову вирушили в подорож. Їм зустрілися вітряні млини, які здалися Дон Кіхоту велетнями. Він кинувся битися з ними. Крило млина відкинуло лицаря на землю, його спис зламався в щепкі. За вороже військо Дон Кіхот сприйняв стадо баранів. За це йому дуже сильно дісталося від пастухів, які закидали його камінням.

    Санчо Панса став називати героя Лицарем Сумного образу через сумне обличчя Дон Кіхота. В горах мандрівникам вдалося виявити валізу з золотими монетами і деяким одягом. Гроші Дон Кіхот віддав зброєносцеві. Потім Дон Кіхот пише кілька листів, один з них-любовне послання до Дульсінеї, інше своєї племінниці. За задумом лицаря їх повинен був доставити Санчо Панса.

    Але він відправився в село без них. Повернувшись, зброєносець збрехав Дон Кіхоту, що Дульсінея хоче з ним зустрітися. Але лицар відповів, що він повинен для початку стати гідним і зробити ще більше подвигів. Подорожні продовжили свій шлях і зупинилися на заїжджому дворі. Всю ніч у сні Дон Кіхот боровся з ворогами. На ранок один із зупинених на заїжджому дворі стражників впізнав в Дон Кіхоті розшукуваного порушника.

    Виявилося, що лицаря шукають за звільнення втікачів каторжників. Спочатку Дон Кіхота хотіли везти в міську в’язницю, але потім відпустили разом з Санчо Панси в рідне село. Дон Кіхот захворів на цілий місяць. Потім він дізнався від свого зброєносця, що про їх пригоди придумана справжня книга, яку всі читають.

    Товариші вирушили в нову подорож. На цей раз в місто Тобосо, де жила Дульсінея. Виявилося, що Дон Кіхот не тільки не знає адреси коханої, але ніколи не бачив її в обличчя. Про це здогадався Санчо Панса і вирішив видати за Дульсинею просту селянку. Дон Кіхот появу грубої некрасивої селянки розцінив як витівки злих сил.

    Одного разу на зеленому лузі Дон Кіхот став свідком герцогського полювання. Герцогиня зачитувалася романом про Дон Кіхота. Лицар був зустрінутий з повагою і запрошений в замок. Незабаром герцог разом з почтом направив Санчо Пансо в одне з містечок. Там зброєносцеві вручили титул довічного губернатора Баратаріі. Там йому доводилося встановлювати свої порядки, а також захищати місто від ворога. Але незабаром Санчо Пансі набридли ці десять днів губернаторства і він, сівши на осла, поспішив повернутися до Дон Кіхота. Лицареві теж набридло спокійне життя у герцога.

    Товариші знову вирушили в дорогу. Ще трохи помандрувавши, мандрівники повернулися в рідне село. Дон Кіхот став пастухом. Перед смертю герой згадав своє справжнє ім’я-Алонсо Кіхано. Він винуватив у всьому лицарські романи, які затуманили розум. Помер він як звичайна людина, а не як мандрівний лицар.

  • Пауло Коельо біографія скорочено

    Пауло Коельо коротка біографія На українській мові викладена в цій статті.

    Пауло Коельо біографія скорочено

    Народився 24 серпня 1947 року в Ріо-де-Жанейро в благополучній родині інженера.

    У сім років він був відправлений в єзуїтську школу Святого Ігнатія Лойоли, де вперше проявляється його бажання писати книги.

    Його батько був інженером, тому його з дитинства налаштовували йти по стопах батька. Однак, у юнака були інші плани на життя – він твердо вирішив стати письменником. Батьки сприйняли це як протест і це призвело до того, що у віці 17 років Пауло Коельо потрапив в психіатричну клініку. Через три роки його випустили після трьох спроб втечі.

    Його сім’я змирилася з тим, що “нормальної” роботою він займатися не буде. Пауло Коельо продовжував займатися театром і журналістикою.

    Вийшовши з клініки, Коельйо стає хіпі. Він читає все без перебору від Маркса й Леніна до “Бхагават-гіти”. Потім, засновує підпільний журнал “2001”, у якому обговорювалися проблеми духовності, Апокаліпсис. Крім того Пауло писав тексти анархічних пісень. Рок-гурт Raul Seixas зробив ці тексти такими популярними, що Коельйо відразу стає багатим і знаменитим. Він продовжує шукати себе: працює журналістом у газеті, намагається реалізуватися в театральній режисурі і драматургії.

    Але незабаром теми його віршів привернули увагу влади. Коельйо звинувачують у підривній антиурядовій діяльності, за що тричі заарештовують і піддають катуванням.

    Вийшовши з в’язниці, Коельйо вирішує, що прийшов час зробитися розсудливим і стати нормальною людиною. Він перестає писати і робить кар’єру в CBS Records. Але в один прекрасний день його звільняють без усяких пояснень.

    У 1970 році почав подорожувати по Мексиці, Перу, Болівії, Чилі, Європі та Північній Африці.

    Через два роки Коельо повернувся до Бразилії і почав складати вірші для пісень, що стали потім дуже популярними, працюючи з відомими бразильськими виконавцями, такими як Рауль Сейшас.

    Зараз він живе зі своєю дружиною, Христиною, в Ріо-де-Жанейро, в Бразилії, і в Тарбі, у Франції.

    Пауло Коельо удостоєний безлічі впливових міжнародних нагород, є членом Бразильської літературної академії (ABL).

    Пауло Коельо відомі книги

      “Паломництво” або “Щоденник мага” / O Diario de um Mago, 1987, рос. пер 2006 “Алхімік” / O Alquimista, 1988, рус. пер. 1 998 “Брида” / Brida, 1990, рос. пров. 2008 “Валькірії” / As Valkirias, 1992, рос. пров. 2011 “Мактуб” / Maktub, 1994, рос. пров. 2008 “На березі Ріо-Пьедра села я й заплакала” / Na margem do rio Piedra eu sentei e chorei, 1994, рос. пров. 2002 “П’ята гора” / O Monte Cinco, 1996, рус. пер. 2001 “Книга воїна світла” / Manual do guerreiro da luz, 1997, рус. пер. 2002 “Любовні листи пророка”, 1997, ніколи не переводилася на англійську “Вероніка вирішує померти” / Veronika decide morrer, 1998, рус. пер. 2001 “Диявол і сеньйора Прим” / O Demonio e a srta Prym, 2000., рус. пер. 2002 “Батьки, сини й діди” / Historias para pais, filhos e netos, 2001. “Одинадцять хвилин” / Onze Minutos, 2003 рус. пер. 2003 “Заїр”, 2005 / O Zahir, рус. пер. 2005 “Відьма з Портобелло” / A bruxa de Portobello, 2007, рус. пер. 2007 “Переможець залишається один” / O Vencedor Esta So, 2008, рус. пер. 2009 “Алеф”, 2011 “Манускрипт, знайдений в Акко”, 2012 “Подібно річці”, 2006 “Кохання. Вибрані висловлювання ” “Адюльтер”, 2014

  • Алан Мілн цікаві факти

    Алан Мілн Цікаві факти з життя та творчості англійського письменника викладені в цій статті.

    Алан Александр Мілн цікаві факти

    Мілн навчався у приватній школі, що належала його батькові, а одним з його вчителів був Герберт Уеллс.

    Мілн брав участь у Першій світовій війні в якості офіцера британської армії. Він працював на MI7 – пропагандистський підрозділ британської розвідки

    Алан Александр Мілн до появи книг про Вінні-Пуха співпрацював з англійським гумористичним журналом “Панч”, і вважався досить відомим драматургом, який писав серйозні п’єси для дорослих. Однак після Вінні-Пуха Мілна стали сприймати виключно як дитячого письменника, що сам автор вважав образливим і несправедливим.

    Історія одного з найвідоміших казкових персонажів XX століття Вінні-Пуха почалась 21 серпня 1921 року, коли письменник Алан Александр Мілн подарував своєму синові Крістоферу Робіну плюшевого ведмедя на день народження. Крістоферу Робіну в цей день виповнився один рік.

    П’ятачок насправді був іграшкою Крістофера Робіна, подарованою сусідами, а ослик Іа-Іа, як і сам Вінні, був подарований батьками. Ця іграшка була позбавлена ​​хвоста самим Крістофером Робіном в процесі ігор, що і послужило приводом для Мілна-старшого зробити ослика самим похмурим і сумним героєм.

    Кенга з Ру і Тигра, які в оповіданнях про Вінні-Пуха з’являються дещо пізніше, були куплені батьками Крістоферу Робіну вже спеціально, щоб урізноманітнити історії.

    Єдиними, кого у Крістофера Робіна не було, були Сова і Кролик, саме тому вони в історіях постають як реальні звірі, а не як іграшки.

    Мілн ніколи не читав книг про Вінні-Пуха Крістоферу Робіну. Він вважав за краще виховувати сина на творах свого улюбленого Вудхауза. Крістофер вперше прочитав вірші і розповіді про ведмедика тільки через 60 років після їх появи.

  • Вислови про дітей

    Цитати, афоризми, Вислови про дітей – їх виховання, навчання, крилаті вислови про дітей, вислови про обдарованих дітей ви знайдете в цій статті.

    Вислови про виховання дітей

    Сім’я починається з дітей ( О. Герцен )

    Дитина – це майбутнє. ( В. Гюго )

    Діти всіх люблять, особливо тих, хто любить і пестує їх. ( Л. Толстой )

    Всі діти світу плачуть на одній мові ( Л. Леонов )

    Коли малюк вдома, у матері від нього болить шия; а коли він на вулиці, у неї болить серце. ( Л. Леонідов )

    Кожне дитя до деякої міри геній і кожен геній до деякої міри дитя. ( Шопенгауер )

    Хочеш дізнатися правду, запитай у дитини. ( Сент де Екзюпері )

    У світі є лише одна по-справжньому чарівна дитина і кожна мати ії знає. ( Сент де Екзюпері )

    Дітям потрібні не повчання, а приклад. ( Жозеф Жубер )

    Вихователь сам повинен бути вихованим. ( Карл Маркс )

    Вислови педагогів про дітей

    Діти охоче завжди чимось займаються. Це дуже корисно, а тому не тільки не слід цьому заважати, але потрібно подбати, щоб завжди у них було що робити. Коменський Я.

    У дитини своє особливе вміння бачити, думати і відчувати; немає нічого дурнішого, ніж намагатися підмінити у них це вміння нашим. Жан – Жак Руссо

    Якщо не знаєш, які твої діти, подивися на їхніх друзів. Сюньцзи

    Вислови Сухомлинського про дітей

    Життя коротке, але людина знов і знов переживає його у своїх дітях.( В. Сухомлинський)

    Сім’я – це те первинне середовище, де дитина повинна вчитися робити добро. (В. Сухомлинський)

    Підтримуйте дитяче прагнення бути хорошим, бережіть його як найтонший порух людської душі, не зловживайте своєю владою, не перетворюйте мудрість батьківської влади на деспотичне самодурство. (В. Сухомлинський)

    Діти повинні жити у світі краси, гри, казки, музики, малюнка, фантазії, творчості. Сухомлинський В. А.

    Вислови про навчання дітей

    Дітей треба вчити тому, що знадобиться їм, коли вони виростуть. Аристипп

    Якби дітей не примушували до праці, то вони не навчилися б ні грамоті, ні музиці, ні гімнастиці, ні того, що найбільш зміцнює доброчесність, – сором. Бо по перевазі з цих занять зазвичай народжується сором. Демокріт

    Дітям потрібні не повчання, а приклади. Жозеф Жубер

    Дитина найбільше потребує вашої любові як раз тоді, коли він менше всього її заслуговує. Ерма Бомбек

    Кращий спосіб зробити дітей хорошими – це зробити їх щасливими. Оскар Уайльд

    Крилаті вислови про дітей

    Давайте менше говорити про обов’язки дітей, а більше про їхні права. Ж.-Ж. Руссо

    Діти уважніше слухають тоді, коли говорять не з ними. Елеонора Рузвельт

    Діти бавлять себе тим чи іншим заняттям навіть тоді, коли нічого не роблять. Марк Туллій Цицерон

    Пам’ятайте, що діти ваші будуть обходитися з вами так само, як ви обходитесь зі своїми батьками. Фалес

    Дитина може навчити дорослого трьом речам : радіти без всякої причини, завжди знаходити собі заняття і наполягати на своєму. Пауло Коельо

    Діти святі й чисті. Не можна робити їх іграшкою свого настрою. Антон Чехов

    Без дітей не можна було б так любити людство. Федір Достоєвський

    Вислови про дітей та батьків

    Діти починають з того, що люблять батьків. Потім вони судять їх. І майже ніколи не прощають їм. Оскар Уайльд

    Головна небезпека, від якої необхідно оберігати дітей, їхні батьки. Джордж Шоу

    У дітей немає ні минулого, ні майбутнього, зате на відміну від нас, дорослих, вони вміють користуватися сьогоденням. Жан Лабрюйер

    Діти, постійно кличуть мати, бояться, що вона піде з іншою дитиною. Рамон Серна

    Вислови про обдарованих дітей

    Вам не вдасться ніколи створити мудреців, якщо будете вбивати в дітях пустунів. Жан – Жак Руссо

    Якби діти росли у відповідності з нашими очікуваннями, у нас виростали б тільки генії. Йоганн Вольфганг Гете

    Якщо ви знаєте цікаві, крилаті цитати та вислови про дітей лишайте їх в коментарях.

  • “Пані Боварі” аналіз

    “Пані Боварі” аналіз твору Флобера викладений в цій статті.

    “Пані Боварі” аналіз

    Рік видання – 1856

    Жанр – реалістичний, соціально-психологічний роман.

    Тема : вульгарно-буденне, зашкарубле життя французької провінції.

    Ідея : протест проти егоїзму, бездуховності, черствіння; утвердження моральних і духовних цінностей людини.

    Основна думка твору: У житті людина повинна мати свій ідеал, прагнути до чогось світлого, чистого. Людина повинна вірити в реальність свого життя, бачити і цінувати його красу, принаду.

    Композиція твору циклічна:

    I частина – життя Емми і Шарля до одруження; весілля.

    II частина – знайомство з Леоном, стосунки з Рудольфом.

    III частина – взаємини з Леоном, смерть героїні.

    Автор підняв вічний конфлікт між реальним та ідеальним і майстерно відобразив внутрішній світ героїні. Розрив між реальністю та ілюзією, життя у самоомані, бажання уявити себе іншою, ніж вона була насправді, стали причинами трагічного фіналу. Це явище виявилося настільки типовим, що згодом отримало назву “бова-ризм”. Флобер психологічно мотивував кожен вчинок персонажів, відмовившись від характерного для раннього реалізму змалювання панівної пристрасті.

    Емма – дочка фермера. Свою героїню автор не наділив ні розумом, ні освітою, ні гарним смаком. Коли їй виповнилося тринадцять років, батько віддав її до монастиря. Саме там під впливом бульварних романів сформувалася її ідеальна мрія: у майбутньому на неї чекатимуть красиве життя і піднесене кохання. У реальному житті вона побачила навколо себе тільки нудьгу, сірість і порожнечу фермерського побуту. їй судилося жити у сонному Ионвілі, у середовищі ситих тілом і душею обивателів, із чоловіком, якого вона не кохала. Звичайно, ідеал Емми, її мрії і поривання у чомусь навіть смішні, але вона вкладала в них свою душу, вона справді страждала, по-своєму протестуючи проти життя “кольору плісняви”. Емма не могла втекти від прози життя, навіть основний мотив самогубства – нестача грошей на красиве життя – остаточно розвіяв ілюзії. Розбиті уявлення про подружнє життя як романтичний політ душі, загинула мрія про ідеальне кохання, сподівання хоч “жалюгідного щастя” було потолочене Рудольфом, Леоном та Лере. Однаково закінчилися всі надії героїні, всі три історії її морально-духовного занепаду.

    Флобер швидше співчував Еммі, ніж засуджував її. Письменник у прагненні бути неупередженим виробив необ’єктивний стиль. У книзі не було ліричних відступів, авторських коментарів та втручань. Дійсність показана з точки зору різних персонажів. Представлені образи-символи (весільний букет, печатка з девізом “Любов у серці”, зелений шовковий портсигар, розписка від мадам Лампрер, дорожні речі, пісня жебрака тощо). Так, пісня жебрака символізувала шлях і фінал морального падіння героїні. У Флобера описів дуже мало, переважали деталі. Ми не знайдемо розгорнутого опису зовнішності героїні, передано лише враження від неї Шарля, Леона, Рудольфа. Авторське ставлення простежувалося лише у відборі характерних деталей і тонких відтінків слів. Для прозаїка принципово важливою була відсутність прямолінійно сформованої авторської позиції, адже читач мав усе осягнути і оцінити сам.

    Шарль Боварі Був завершеним образом, у якому втілені обмеженість і міщанська самовдоволеність. Але виявилося також, що цей примітивний і смішний Шарль був здатний на глибоке й сильне почуття, він продовжував любити дружину навіть після її смерті, а розкриття того, що вона його зраджувала, призвело його до тихого ідіотизму. Він почав викликати не тільки іронічний сміх, а й співчуття, став зворушливим.

    Священик Бурнізьєн. Суспільна функція священика – бути наставником, уміти зціляти стражденні душі. Але він найменше до цього був здатний. У нього краще виходить лікувати корів. Серед своїх прихожан він мав репутацію гарного ветеринара. Коли Емма, переживаючи душевну кризу, звернулася за порадою до свого духовного пастиря, він порадив їй випити води з цукром. Отже, це ще одна із гримас “побуту провінції”.

    Рудольф. Розчарована Емма, спочатку підсвідомо, а потім на практиці зрадила Шарлю. Вона сподівався, що хоча б коханець справдить її мрії, але знову помилилася. Рудольф – егоїстичний самець, який дивився на жінок як на розвагу. У коханні Рудольфа не було нічого романтичного, а лише пошук тілесних насолод. Емма не відчувала фальші його слів. Відраза до Шарля штовхнула її в обійми цього цинічного донжуана. Від нього вона чекала широких жестів, але її обранець – чоловік іншого типу, ніж той, яким вона собі уявляла, і результатом її чергового розчарування став нервовий зрив.

    Леон – другий коханець Емми, повна протилежність попереднього. Цей юнак приваблював її своєю чистотою, недосвідченістю у сердечних ділах. Ось хто буде обожнювати її – це стане нагородою за всі її страждання. З ним вона повністю ніби втілила свою мрію. Проте це щастя – лише видимість. Реальність знову готувала Еммі нищівний удар, цього разу смертельний. Леон виявився слабкою людиною, йому пообіцяли підвищення по службі з умовою, що він ніколи більше не побачиться із коханкою. Леон погодився. її також обтяжували фінансові проблеми. Це стало причиною арешту і розпродажу майна Боварі.

    Лихвар Лере – дуже пересічний, буденний і дрібний хижак, павук, який тихенько плів своє павутиння, в якій і заплуталася недосвідчена Емма. Виждавши момент, він накинув на свою жертву павутину й став безпосередньо причиною її самогубства.

  • “Гранатовий браслет” переказ

    “Гранатовий браслет” стислий переказ повісті Купріна можна прочитати за 5 хвилин та згадати всі головні події.

    “Гранатовий браслет” Купрін переказ

    Головні герої повісті – княжна Віра Миколаївна Шеїна; її чоловік Василь Львович, її сестра – Ганна, її брат Микола Миколайович.

    З перших рядків Купрін Розповідає про головну героїню, Віру Миколаївну Шеїну, яка зі своєю сім’єю тимчасово живе на дачі, оскільки в її міському будинку ремонт. На вулиці вересень, але настають іменини Віри Миколаївни, і вона отримує в подарунок від чоловіка перлинні сережки. Збираються гості, приїжджає сестра Анна – повна протилежність Віри Миколайович: некрасива, але чуттєва, в той же час вельми грандіозна, жива, приваблива. Приїжджає генерал Аносов, бойовий товариш батька Анни і Віри, відважний, добрий, з веселою вдачею.

    Гості починають грати в покер, Віра Миколаївна зауважує, що всього гостей – тринадцять і це пробуджує в ній забобонні страхи. Вона виходить на кухню і отримує від покоївки згорток без підпису. Розгорнувши згорток, Віра Миколаївна виявляє футляр, в якому лежить золотий браслет з камінням і записка. У записці говориться, що цей браслет носила ще прабабка дарувальника, і, нібито браслет наділяє носять його жінок даром передбачення. Крім того, автор навіть не просить не гніватися на його за те, що він любить Віру Миколаївну вже сім років. Записка виявляється підписана ініціалами Г. С. Ж. Віра Миколаївна вирішує після відходу гостей показати подарунок і записку чоловікові.

    В цей же час її чоловік займає гостей розповідями, в яких найменше правди. Серед цих оповідань і розповідь про нещасного закоханого в Віру Миколаївну, який нібито посилав їй щодня пристрасні листи, а потім постригся в ченці; а померши, заповідав Вірі два гудзики і флакон парфумів з його сльозами.

    Настає вечір. Багато гостей роз’їжджаються, залишається генерал Аносов, який розповідає про своє одруження. До весілля його дружина була свіжою дівчинкою з довгими віями, але вже через три місяці після весілля ходила в брудному халаті, нечесана і лаялася, як кухарка. Незабаром вона втекла від Аносова з актором, а коли спробувала повернутися, Аносов її не прийняв. Потім Аносов додає, що любов має бути трагедією і ніякі життєві зручності, компроміси і розрахунки не повинні її стосуватися.

    Він цікавиться історією, про яку розповідав чоловік Віри Миколаївни, і чує від неї, що це загадковий Г. С. Ж.
    Служить (стало ясно за листами) дрібним чиновникам і завжди знає, де, і що робить Віра Миколаївна. Аносов каже, що, можливо, це маніяк, а потім вирішує, що може бути, це саме така любов, про яку марять жінки і на яку більше не здатні чоловіки.

    Чоловік Віри Миколаївни та її брат вирішують за ініціалами в списках міських службовців знайти шанувальника, оскільки бояться, що за браслетом можуть слідувати й інші подарунки, і, відповідно, розтрата казенних грошей.

    Загадковим Г. С. Ж. виявляється дрібний чиновник Желтков, що живе під самим дахом в одному бідному домі. Йому повертають браслет, він же зізнається, що любить дружину князя ось вже сім років, а посилка браслета – дурість.

    Увечері Віра Миколаївна каже чоловікові, що відчуває, що та людина вб’є себе. Незабаром з однієї з газет вона дізнається про самогубство Желткова, пояснюване розтратою казенних грошей, про які було сказано в передсмертній записці. У цей же вечір листоноша приносить лист від Желткова, у листі йдеться про те, що Віра Миколаївна була єдиною радістю в його житті, і просить після його смерті зіграти або попросити зіграти для нього сонату Бетховена D – dur № 2.

    Віра Миколаївна вирішує з’їздити в місто, знайти квартиру Желткова. Коли вона бачить покійного і умиротворення на його обличчі, вона розуміє, що та любов, про яку мріє кожна жінка, пройшла повз неї. Повернувшись, додому, Віра Миколаївна просить подругу-піаністку зіграти щось. І по збігу обставин вона виконує ту сонату, про яку просив Желтков. Як тільки вона чує музику, з очей її починають лити сльози…Для неї це знак, що її пробачили…

  • Оноре де Бальзак хронологічна таблиця

    Оноре де Бальзак хронологічна таблиця життя і творчості представлена в цій статті.

    Оноре де Бальзак хронологічна таблиця

    20 травня 1799 Оноре де Бальзак народився в м Тур. Франція

    1807-1813 роки – Бальзак навчався в Вандомському коледжі, і саме тут проявилася його любов до літератури.

    1814 – переїхав з батьком в Париж, навчався в приватних установах.

    1816 – вільний слухач юридичного факультету, одночасно працював писарем у нотаріуса,

    1819 – отримав диплом юриста, працював за фахом недовго, хотів писати

    1821 Бальзак жив у Мансарді, почав першу невдалу спробу писати, це була трагедія у віршах “Кромвель”. Писав і видавав під псевдонімами різні гостросюжетні романи і кодекси світської поведінки. Деякі з них були видані під псевдонімом Ораса де Сент-Обрена.

    1829 – вийшов перший його роман “Шуани”

    1830 – “Сцени приватного життя”, роман “Еліксир довголіття”; повість ” Гобсек “

    1831 – пише роман “Шагренева шкіра”, починає роман “Тридцятирічна жінка”

    1840 – свої твори Бальзак об’єднав в епопею “Людська комедія”, де описані всі стани тодішньої Франції, і не тільки міське життя, а й життя провінцій і сіл.

    2 березня 1850 вінчається в місті Бердичеві з Евеліною Ганською (з якою познайомився в 1832 році)

    1847-1850 рр. жив з дружиною у Верхівні (Житомирська область).

    4 серпня 1850 Оноре де Бальзак помер.

  • Хронологічна таблиця Івана Буніна

    Хронологічна таблиця життя і творчості Буніна Івана викладена в цій статті.

    Іван Бунін – російський письменник, поет, почесний академік Петербурзької академії наук (1909), перший російський лауреат Нобелівської премії з літератури (1933).

    Хронологічна таблиця Івана Буніна

    10 жовтня 1870р. Народився Іван Олексійович Бунін в старовинній дворянській родині у Воронежі
    1881р. Батьки віддають його на навчання в Єлецьку гімназію.
    Березнь 1886р. Іван Бунін виключений з гімназії, за несплату.
    1887р. Вперше друкується його вірш “Сільський жебрак” і “Над могилою С. Я. Надсона” в патріотичній газеті “Родина”. В кінці цього року, ця ж газета опублікувала ще два твори Буніна: “Нефедка”, “Два мандрівника”.
    1889р. Переїжджає в Орел, де вступає на роботу в “Орлівський вісник”.
    1891р. В Орлі виходять “Вірші 1887 – 1891 рр.”.
    1895р. Бунін переїздить до Петербурга, потім до Москви, де знайомитися з А. П. Чеховим, О. І. Купріним, В. Я. Брюсовим.
    1896р. Бунін переводить поему “Пісня про Гайавату” американського письменника Г. У. Лонгфелло.
    1897р. Книга оповідань “На край світу”.
    1898р. Виходить збірка своїх віршів “Під відкритим небом”. У цьому ж році Іван Бунін одружується на Ганні Миколаївні Цакни, але вони проживуть разом тільки рік, а єдина їх дитина померла в 5-річному віці
    1900р. Письменник їде в Ялту, де знайомиться з засновниками МХАТ. Пише оповідання “Антонівські яблука”.
    1901р. Виходить збірка віршів “Листопад”.
    1903р. Бунін удостоюється Пушкінської премії за переклад “Пісні про Гайавату” і за збірку “Листопад”.
    1903р.-1904р. Подорожує по Франції, Італії та Кавказі.
    1907р. Відвідав Палестину, Сирію і Єгипет.
    1909р. Отримує другу пушкінську премію за книгу “Вірші 1903 – 1906”. Стає академіком Російської академії наук.
    1911р. Повість “Суходіл”.
    27-29 жовтня 1912р. 25- річчя літературної діяльності Івана Буніна.
    1917р. Живе в Москві. Події лютневої революції сприймає як крах держави.
    1918р.-1919р. “Окаянні дні”.
    26 січня 1920р. Бунін назавжди покинув Росію, відплив до Константинополя.
    1924р. “Роза Єрихону”.
    1925р. “Митина любов”.
    1927р. “Сонячний удар”.
    1929р. Виходить книга Буніна “Вибрані вірші”.
    1927р.-1933р. Працює над романом “Життя Арсеньєва”.
    1931р. “Боже дерево”.
    1933р. Івану Буніну присуджують Нобелівську премію.
    1950р. У столиці Франції Іван Олексійович випускає книгу “Спогади”.
    8 листопада 1953р. Іван Олексійович Бунін помер у Парижі.

  • Прислiв’я про ліс

    Прислiв’я про ліс – це надбання народу, мудрість попередніх поколінь, які розуміли важливість лісу – легенів планети.

    Прислiв’я про ліс

      Ліс сам себе чистить. Що в лісі родиться, то в дворі згодиться. Як у лісі гукнеш, так і одгукнеться. Не май поля за бовдура, а лісу за дурня Поле бачить, а ліс чує Поле має очі, а ліс вуха Що в лісі родиться, то в дворі згодиться Як листя жовтіє, ліс і поле смутніє З-за дерев і лісу не видно Одно дерево – то ще не ліс Не звик лис до наших коліс Слухай, діброво, що ліс говорить У лісі родився, нічого не знає Хто в ліс, а хто по дрова Чий ліс, того й пень Під лісом живе, а соломою топить Ліс великий, а путнього дерева не знайдеш.

    Прислiв’я про дерева

      Велике дерево дає більше тіні, ніж плоду Від одного удару дерево не падає Дерево гнеться, доки молоде Дерево падає, куди хилиться Дерево шанують, як добре родить, а чоловіка, як добре радить Нема такого дерева, щоб на нього птиця не сідала Вітер ламає найбільше дерево Дерево криве, та яблука солодкі Криве дерево, але рівно горить.

    Прислiв’я про ліс – розширять словниковий запас будь-якої людини, таку людину всі завжди вважають ерудованою та начитаною.