Category: Література

“Тартюф” – комедійна п’єса Мольєра, яка була написана у 1664 році. У ній Мольєр критикував найбільш огидні людські пороки: лицемірство, спрагу наживи, підлість, дурість, хтивість, егоїзм, боязкість.

“Тартюф” аналіз твору

Сюжет “Тартюф”

Дія відбувається в Парижі, в будинку Оргона. В довіру до господаря втирається чоловік по імені Тартюф. Пан Оргон дивиться на гостя як на диво: молодий, вчений, скромний, благородний, набожний, безкорисливий. Родичів, які намагаються довести йому, що Тартюф зовсім не такий святий, яким намагається показати себе, Оргон вважає невдячними. Істинна сутність Тартюфа проявляється лише тоді, коли Оргон необачно доручає йому зберігати скриню з цінними паперами і переписує на нього будинок. Лише вчасне втручання Короля, за п’ять хвилин до фіналу, встановлює справедливість (Тартюф покараний і родині Оргона повернуті будинок і майно).

Головні герої “Тартюф”

Пані Пернель – мати Оргона Оргон – чоловік Ельміри Ельміра – дружина Оргона Даміс – син Оргона Маріана – дочка Оргона, яка закохана у Валера Валер – молодий парубок, який закоханий у Маріану Клеант – брат Ельміри Тартюф – святоша Дорина – покоївка Маріани Фліпота – служниця пані Пернель Пан Лояль – судовий пристав

Комедія “Тартюф” мала велике соціальне значення. У ній Мольєр змальовував не приватні родинні стосунки, а щонайшкідливіший суспільний порок – лицемірство. У “Передмові” до “Тартюфа”, важливому теоретичному документі, Мольєр пояснює сенс своєї п’єси. Він затверджує суспільне призначення комедії, заявляє, що “завдання комедії – батожити пороки, і виключень тут бути не повинно. Порок лицемірства з державної точки зору є одним з найнебезпечніших за своїми наслідками. Театр же володіє можливістю протидіяти пороку”. Саме лицемірство, за визначенням Мольєра, основний державний порок Франції його часу, і стало об’єктом його сатири. У тій, що викликає сміх і страх комедії Мольер змалював глибоку картину того, що відбувалося у Франції. Лицеміри типа Тартюфа, деспоти, донощики і месники, безкарно панують в країні, творять справжні злодійства; беззаконня і насильство – ось результати їх діяльності. Мольєр змалював картину, яка повинна була налякати тих, хто володів країною. Про значення “Тартюфа” для самого драматурга можна судити вже по тому, як довго і наполегливо він відстоював п’єсу, скільки душевних і фізичних сил витратив на протистояння тим, хто на неї “озброївся”. Не раз він ставав об’єктом наклепу і брудних пліток ворогів, яких чіпляла його творчість.”Тартюф” став для Мольєра, так мовити, літературною зброєю.

Павло Глазовий гумореска “Сосочка”

Синочок народився в сусіда Коляди,
Такий уже гарненький, хоч в рамку заведи.
– Потрібна соска,- каже дружина молода.
По всіх аптеках бігав щасливий Коляда,
Просив: – Одну хоч дайте! –
І всюди чув: – Нема.-
А немовля бунтує: “У-а! Мама-мама!”
У Коляди, на щастя, знайомий добрий є,
Що з-під землі сирої все чисто дістає.
Сюди-туди знайомий крутнувся, наче біс,
І ввечері сім сосок маленькому приніс.
Прекрасно жить на світі, коли друзяка є,
Що з-під землі сирої все чисто дістає!
У Коляди синочок, як із води, росте.
А Коляда не радий. Тут щось воно не те.
Не схожий син на мене. У нього вуха й ніс
Такі, як в того типа, що сосочку приніс.
До чого ж розпрекрасно тому на світі жить,
У кого є знайомий, що вміє удружить!

В цій статті ви дізнаєтеся яка різниця між модернізмом і постмодернізмом.

Порівняння модернізму і постмодернізму

Модернізм – це літературний напрямок, який утвердився в мистецтві наприкінці XIX – на початку XX століття разом з новим розумінням людини, коли істотним стає все нетипове, особистісне.

Характерним для модернізму є пристрасть до зображення дійсності як абсурду й хаосу; особистість подається в контексті відчуження її від соціуму, закони якого сприймаються нею як такі, що є ірраціональними та алогічними, і не пізнаються.

Постмодернізм – світоглядно-мистецький напрям, що в останні десятиліття 20 століття приходить на зміну модернізму. Цей напрям – продукт постіндустріальної епохи, епохи розпаду цілісного погляду на світ, руйнування систем – світоглядно-філософських, економічних, політичних.

Порівняльна таблиця “модернізм-постмодернізм” за Брайніним-Пассеком

Серед перших виразно постмодерністських творів – романи У. Еко “Ім’я троянди” (1980), П. Зюскінда “Запахи” (1985), Д. Апдайка “Версія Роджерса” (1985), Т. Пінчона “Веселка гравітації” (1973).

“Крихітка Цахес на прізвисько Цинобер” – казкова повість-гротеск німецького романтика Е. Т. А. Гофмана.

“Крихітка Цахес” Гофман сюжет

Добра фея Розабельверде з жалю зачаровує потворного тілом і душею маленького малюка Цахеса, схожого на Альрауна так, що більшість людей, переважно філістери, перестають помічати його потворність. Тепер люди тягнуться до нього. Будь-яку гідну похвали справу, вчинену в його присутності, приписується йому, Цахесу, котрий змінив своє колишнє ім’я на нове – Цинобер. І навпаки, варто йому зробити що-небудь огидне або ганебне (а нічого іншого він не робить) – в очах присутніх виним у мерзоті здається хтось інший; найчастіше той, хто найбільше постраждав від витівки Циннобера. Завдяки дару доброї феї карлик зачаровує професора Моша Терпіна (одержимого своєрідним баченням “Німецького духу”) і його дочка Кандиду. Тільки закоханий в прекрасну дівчину меланхолічний студент Бальтазар бачить справжній вигляд лиходія. Правда, цієї ж здатністю Гофман наділяє і представників мистецтва (скрипаль Сбьокка, співачка Брагацці), а також чужинців. Пізніше до них приєднуються друзі Бальтазара: Фабіан і Пульхер. Цахес-Цинобер не втрачає часу дарма, і, користуючись чужими успіхами, швидко робить кар’єру при дворі місцевого князя Пафнутія і збирається одружитися на Кандиді.

Поет-студент Бальтазар, який звернувся за допомогою до мага Альпануса, дізнається від нього таємницю могутності Циннобера: він вириває з голови карлика три вогненних волоска, від яких і йшла вся його магічна сила. Люди бачать, який їхній міністр насправді. Цахесу нічого не залишається, як сховатися в своєму прекрасному палаці, але він тоне там в нічному горщику з нечистотами.

Образ Фауста – один з центральних в однойменній трагедії Гете. Саме його життя покладено в основу сюжету твору, навколо нього зав’язуються основні конфлікти трагедії, він у центрі експерименту Бога і диявола, котрий повинен виявити справжню сутність людини, її ціннісні орієнтири, сенс її життя. Гете ставив перед собою завдання створити героя, в якому відбилися б найважливіші світоглядні тези та внутрішні суперечності просвітницької ідеології.

Еволюція образу Фауста

1 . Характеристика Фауста на початку твору. На початку твору Фауст – вчений, який усе життя присвятив науці та пошуку істини. На відміну від учених-схоластів, він намагається процес пізнання зробити засобом практичного перетворення світу, що є одним з просвітницьких гасел. Фауст – шановна людина: він рятував мешканців під час епідемії. В нього є учні, він – всебічно розвинена особистість, але не відчуває задоволення, відчуття, шо його життя має сенс. Фауст дійшов висновку про обмеженість людського розуму. Такий емоційний стан навіть навіває героєві думки про самогубство. Але суперечка між Богом і Дияволом у “Пролозі на Небі”, їхній вибір Фауста як найкращого зразка людини для експерименту для розв’язання їхньої суперечки, поява, як наслідок цих подій, Мефістофеля в оселі Фауста, докорінно змінюють долю героя.

2. Випробування Фауста на шляху пошуку істини. (Фауст отримує можливість почати життя спочатку.

Між Фаустом і Мефістофелем укладається угода: диявол пропонує героєві задоволення будь-яких його бажань доти, поки Фауст не попросить зупинити мить, щоб вона, така прекрасна, тривала вічно. Тоді душа героя стане власністю диявола. Якщо Фауст умовну фразу не промовляє, це означає перемогу Бога.

Першим випробуванням для вже молодого Фауста стають пиятика та розваги у веселому товаристві. Саме ці спокуси мають відвернути героя від пошуків істини. Але з цього випробування Фауст вийшов із честю, і тоді Мефістофель запропонував інше: жіночі чари. Герой витримав і це випробування, хоча йому довелося знехтувати часткою свого морального єства: за спиною героя, який попрямував шукати істину далі, залишилася смерть Маргарити, її матері, брата і нелегкий вибір. Вибір був між свободою для подальших пошуків істини і коханням.)

Низка подальших пригод героя на шляху пошуків істини була пов’язана з випробуваннями владою, почестями, високим становищем в суспільстві, ілюзією можливості досягнення бажаного ідеалу і кінцевої істини пізнання. Фауст переноситься в минуле, де бере шлюб з Геленою Прекрасною, яка уособлює взірець справедливого суспільного устрою, заснованого на поєднанні античних ідеалів свободи, духовності та християнської моралі. Після розчарування у спробі знайти істину в минулому Фауст дійшов висновку про утвердження своїх ідеалів практичною працею, яка буде активно перебудовувати реальну дійсність. Герой хоче створити суспільство вільних і щасливих людей на відвойованих у моря землях.)

Характеристика Фауста наприкінці твору. Фаусту наприкінці твору – сто років. Він сліпий, але задоволений тим, що, нарешті, досяг бажаного – зрозумів кінцеву істину буття. Вона в тому, щоб служити людству не в теорії, а на практиці, втілюючи в життя вищі моральні та духовні запити людини. Будуючи місто своєї мрії, Фауст промовляє:

Постій, хвилино, гарна ти!

Після цих слів він помирає, навіть не зрозумівши, що все, що він начебто зробив, було черговим ошукуванням диявола: стукіт лопат, що чув Фауст, були звуками роботи поплічників Мефістофеля, які копати могилу нашому герою, а відвойовані у моря землі знищила повінь.

Хоча герой програв у суперечці з Мефістофелем, він уникнув пекельних мук: за нього заступилася душа Маргарити.

Позиція Фауста стає символічним виразом прагнення цивілізаційного поступу всього людства, його спрямованості до невпинного розвитку, нових знань, активних творчих звершень.

Гете свого героя ідеалізує. Дослідники кажуть, що в ньому письменник бачив самого себе, зі своїми сумнівами та пошуками, думами і мріями.

Фауст став одним із вічних образів літератури, тому що ніколи і ні в кого не виходить зупинити прагнення людини до знань, пошуків істини та сенсу життя.

Вірші Олени Пчілки про весну для дітей та дорослих зібрані в цій статті. Багато віршів Олена Пчілка присвятила весні – своїй улюбленій порі року.

Вірші про весну Олени Пчілки

ВЕСНЯНІ КВІТИ

Весна-чарівниця,
Неначе цариця,
Наказ свій послала,
Щоб краса вставала.
І проліски, і травка,
Й зелена муравка,
І кульбаба рясна,
Й фіалочка ясна –
Всі квіти весняні,
Веселі, кохані,
З-під листя виходять
Од сну зимового
До сонця ясного!
Ті квіти дрібненькі,
Мов дітки маленькі,
Розбіглись у гаю,
Я їх позбираю
В пучечок до купки –
Для мами-голубки!
О. Пчілка

“До діточок”

Годі, діточки, вам спать!
Час давно вже вам вставать!
Гляньте, сонечко сміється,
В небі жайворонок в’ється,
В’ється, радісно співає, –
Він весну нам сповіщає!

ВЕСНА – КРАСНА

Віє легким духом, вільним –
Прийшла весна-красна,
Із-за моря, з ластівками,
Прилинула ясна!

Забриніли стави, ріки
В берегах зелених,
Залунали всі улоньки
Од співів веселих.

Всміхається яснее сонце
У небі блакитнім
Хмаринонькам кучерявим,
Біленьким, лагідним;

Обізвався соловейко
У лузі, в ліщині,
Пограває козаченько
В сопілку дівчині.

Сади рясні вишневії
Білим цвітом сяють,
Вишитими рукавцями
Дівчаточка мають.

“Будь здорова, челя донько! –
Мовить весна-красна.-
Гуляй, радій, молоденька,
Доки пора щасна!..”

ВЕСНЯНКА

Ми лугами йдем, берегами йдем,
Шумлять луги дуже,
Та шумлять луги дуже.

Та шумить вітер, та шумить дощик –
Нам теє байдуже,
Та нам теє байдуже.

Там на річеньці попід бережком
Плавають утята,
Та плавають утята.

Ми туди підем, ми туди підем,
Де гарні дівчата,
Та де гарні дівчата.

Не хизуйтеся ви, дівчаточка,
В червонім намисті,
Та в червонім намисті.

Вже не час гулять, таночки водить
На музиках в місті,
Та на музиках в місті.

“Аліса в країні чудес” головні герої казки Льюїса Керролла є всесвітньо популярними.

“Аліса в країні чудес” головні герої

Аліса – головна героїня казки, якій близько семи років. Вважається, що прототипом образу була подруга автора, Аліса Плезенс Лідделл, хоча сам Доджсон кілька разів згадував, що образ його “маленької героїні” не був заснований на реальній дитині і є вигаданим. У романі Аліса постає як школярка з химерно-логічним складом розуму, її пряме волосся “вічно лізе в очі”.
Білий кролик

Білий Кролик (англ. White Rabbit) – тварина, що розмовляє. В нього рожеві очі, одягнений в жилетку і лайкові рукавички. Він носить годинник в кишені і живе в “чистенькому будиночку” з написом: “Б. Кролик “. У перших розділах Кролик кудись спізнюється, в четвертому намагається потрапити в свій будинок, а у фіналі твору супроводжує королівську пару і виступає як глашатая. Автор зазначає, що Кролик створений для контрасту з головною героїнею. На противагу її “юності”, “цілеспрямованості”, “сміливості” і “силі” йому відповідають такі риси як “похилий вік”, “боязкість”, “слабоумство” і “нервова метушливість”

Додо (англ. Dodo) – птах, якого Аліса виявляє на березі поруч з Морем Сліз. Орлятко Ед зазначає, що Додо говорить “не по-людськи”: його мова перевантажена науковими термінами. Він влаштовує Біг по колу, після чого оголошує переможцями всіх, хто брав участь у забігу. В результаті Алісі доводиться кожному подарувати по цукати, а самій – отримати від Додо свій власний наперсток. Птах Додо є відображенням самого Керролла. Коли письменник заїкався, він виголошував своє ім’я як “До-До-Доджсон”.

Гусениця (англ. Caterpillar) – комаха синього кольору і тридюймовим зростом, що зустрічається в 4-й і 5-й главах. Він сидить на білому грибі й курить кальян. Порада Гусениці про те, що потрібно завжди тримати себе в руках виразно пародіює основний прийом моралізаторської літератури для дітей початку XIX століття.

Чеширський Кіт (англ. Cheshire Cat) – кіт Герцогині, який часто посміхається. Вигляд у персонажа добродушний, проте у нього багато зубів і довгі кігті. Аліса ласкаво називала його Чешік і вважала своїм другом. Сам кіт думає, що перебуває не в своєму розумі, оскільки (на відміну від собак) бурчить, коли задоволений, і виляє хвостом, коли сердиться. Він уміє зникати – як повністю, так і частково, – залишаючи тільки посмішку або голову.

Герцогиня (англ. Duchess) – вперше згадується у другому розділі Кроликом. У шостому розділі вона качає немовля, якого згодом передає Алісі. Її кухарка, приготувавши суп, починає жбурляти в Герцогиню все, що їй траплялося під руку. Під час гри в крокет Аліса дізнається від Кролика, що Королева засудила Герцогиню до страти за те, що та надавала їй ляпасів. Згодом Королева пом’якшала і не стала вимагати приведення вироку у виконання. У неї гостре підборіддя, і сама Аліса вважає її “дуже потворною”.

Капелюшник (англ. Mad Hatter, букв. “Божевільний Капелюшник”) – капелюшних справ майстер, один з учасників Божевільного Чаювання. При зустрічі з Алісою поводиться нетактовно, тому головна героїня просить його “не переходити на особистості”. Загадує їй загадки і періодично намагається розбудити Мишу-Соню. За висловом Чеширського кота, Капелюшник знаходиться “не в своєму розумі”. Крім того, що персонаж постійно п’є чай, він займається продажем капелюхів і співає пісні на концерті. На суді він виступив першим свідком, охарактеризувавши себе як “маленьку людини”, яка є такою ж круглою, як і його капелюх.

Березневий заєць (англ. March Hare) – божевільний заєць, якого Аліса зустрічає на Божевільному чаюванні. Він пропонує маленькій дівчинці випити вина і вважає, що потрібно завжди говорити те, що думаєш. Персонаж також був присутній на суді над Чирвовим Валетом, де все заперечував.

Соня (англ. Dormouse) – Соня, учасник божевільного Чаювання. Велику частину часу спить; Капелюшник і Заєць використовують її в якості подушки. Іноді уві сні він починає співати, тоді його щипають за боки, щоб він зупинився. Під час судового засідання Соня родить зауваження Алісі за надто швидкий роіст.

Грифон (англ. Gryphon) – міфічна істота з головою і крилами орла та тілом лева. Персонаж вперше з’являється в 9-й главі, в якій супроводжує Алісу, а востаннє – на суді. Протягом розмов він періодично підкахикує. Грифон, за власним визнанням, отримав “класичну освіту” – зі своїм учителем він цілий день грав у класики.

Черепаха Квазі (англ. Mock-Turtle) – черепаха з телячою головою, хвостом, великими очима і копитами на задніх лапах. Квазі говорив, що колись він був справжньою Черепахою і ходив до школи на дні моря, в якій він навчався французької мови, музиці, арифметиці, грязнописанню та інших наук. Протягом 10-го розділу Квазі розповідає про морський кадрилі з омарами і співає пісні. Королева повідомляє, що саме з цього персонажа готують квазі-черепашачий суп. Дане блюдо, яке зазвичай готують з телятини, є імітацією справжнього супу із зеленої морської черепахи. У казці персонаж постійно плаче. Це обгрунтовується з біологічної точки зору. Морські черепахи дійсно часто ллють сльози – таким чином вони видаляють сіль зі свого організму.

Королева сердець (англ. Queen of Hearts) – у казці постає жорстоким антагоністом, яка з певною періодичністю намагається відрубати голову багатьом іншим персонажам. Вона часто перебуває в роздратованому або шаленому стані. Володіє гучним пронизливим голосом. Аліса відчуває антипатію до Королеви. У статті “Аліса на сцені” Керролл уявляв собі Королеву Сердець втіленням нестримної пристрасті, безглуздою і безглуздою люті. Гарднер заявляв, що королівські розпорядження про страти обурювали багатьох фахівців дитячої літератури, які вважали, що в казках не повинно бути ніякого насильства.

Вірш “Вечірнє сонце, дякую за день…” Ліни Костенко – є очевидним сонцепоклонництвом геніальної поетеси. Ліна Костенко дякує сонцю за життя, що виявляється в усіх його проявах. Ліна Костенко каже, що потрібно уміти бути вдячними за все: за кожну мить, за кожен погляд і кожне слово.

“Вечірнє сонце, дякую за день…” Ліна Костенко

Вечірнє сонце, дякую за день!
Вечірнє сонце, дякую за втому.
За тих лісів просвітлений Едем
і за волошку в житі золотому.
За твій світанок, і за твій зеніт,
і за мої обпечені зеніти.
За те, що завтра хоче зеленіть,
за те, що вчора встигло одзвеніти.
За небо в небі, за дитячий сміх.
За те, що можу, і за те, що мушу.
Вечірнє сонце, дякую за всіх,
котрі нічим не осквернили душу.
За те, що завтра жде своїх натхнень.
Що десь у світі кров ще не пролито.
Вечірнє сонце, дякую за день,
за цю потребу слова, як молитви.

Вірші Ліни Костенко популярні не лише в Україні, а й у всьому світі та перекладені багатьма мовами.

Якщо Ви маєте або можете зробити аналіз вірша “Вечірнє сонце, дякую за день…” Ліни Костенко лишайте інформацію в коментарях.

“Олив’яний перстень” С. Васильченка – повість, в якій поєднані романтика праці та романтика першого кохання. Три хлопці, що навчаються у Києві, кожен зі своїм характером та своєю складною долею, вирушають до села.

“Олив’яний перстень” аналіз повісті

Тема “Олив’яний перстень”: зображення активного відпочинку київських хлопців у селі на Полтавщині.

Ідея “Олив’яний перстень”: уславлення краси праці, душевної доброти, безкорисливості, відчуття любові, щирості; засудження заздрості, пияцтва як негативного соціального явища.

Основна думка: тільки в праці, гармонії з природою, оточуючим світом людина стає красивою, душевно багатою, здатною до міцної дружби, палкого кохання.

Жанр “Олив’яний перстень”: повість.

Композиція “Олив’яний перстень”

Твір складається з 28 розділів. Події відбуваються на Полтавщині під час літніх канікул у школярів.

Експозиція : троє хлопців – Валер’ян Ліщина, Вітя Барановський, Кость Ясінський – вирушили у мандрівку до села на Полтавщину.

Зав’язка : гостювання Валі, Віті, Костя у Бондарів, допомога хлопців збирати урожай мешканцям села, які потребують допомоги; дружба, а потім кохання між Настею до Костя і Віті до Насті.

Кульмінація : непорозуміння у коханні до Насті між Костею і Вітею.

Розв’язка : від’їзд хлопців додому; олив’яний перстень на руці у Костя – згадка про дружбу, кохання з Настею.

Проблематика “Олив’яний перстень”:

– праця і невміння;
– любов і ненависть, страждання;
– збереження національних традицій (речі-експонати для музею);
– особистість і суспільство.

Троє київських хлопців – Валерян, Вітя, Кость – вирішили під час літніх канікул здійснити подорож до села на Полтавщину: відвідати родину Бондарів. Перебуваючи на селі, хлопці допомагали багатьом його мешканцям у жнивний час, брали активну участь в організації і проведенні вистави “На баштані”. Напружений момент твору – коли виникли непорозуміння між Костею і Вітею. Вітя у нетверезому стані намагався домогтися кохання і поваги від дівчини.
Олив’яний перстень, який Настя купила на ярмарку, вона подарувала Кості на згадку про себе.
Швидко промайнув час, і хлопці вирушили знову додому в Київ.

Персоналії Галицько-Волинська держава ЗНО

Хто такий Батий?

Батий (Бату, Саїн-хан; 1208-1255) – монгольський хан, полководець. Був онуком Чингізхана. 1236-1242 очолив похід монголо-татарського війська у Сх. та Центр. Європу. 1239 війська Б. здобули і зруйнували Переяс­лав і Чернігів, 1240 – Київ, 1241 – Галич і Володимир. 1242 повернувся на Нижню Волгу, де заснував мон­гольську державу – Золоту Орду зі столицею Сараєм-Бату (місто Бату).

Хто такий Василько Романович?

Василько Романович (бл. 1203 – бл. 1269) – політичний і державний діяч. Волинський князь, син засновника Га­лицько-Волинської держави князя Романа Мстиславовича, брат Данила Галицького. Разом з братом Данилом вів боротьбу за об’єднання всіх уділів Волинського князівства, що успішно закінчилась 1234. Спільно з Данилом Га­лицьким 1238-1264 правили Галицько-Волинським князівством, разом перемогли 1245 у битві під Ярославом. Після смерті Данила В. Р. став главою династії Романовичів.

Хто такий Володимир Мономах?

Володимир Мономах (Володимир Всеволодович; 1053-1125, Київ) – видатний державний і політичний діяч, полко­водець, письменник. Великий князь київський (1113-1125). Син Всеволода Ярославича (внук Ярослава Мудрого) і дочки візантійського імператора Костянтина Мономаха, звідси й прізвисько. 1093-1113 був переяславським князем, вів активну боротьбу з половцями. В. М. – ініціатор князівських з’їздів, організовував спільні походи у степ, відігнав половців аж на Кавказ. Ставши великим князем київським, зумів об’єднати під своєю владою більшість руських земель, припинити усобиці. Автор “Повчання”, адресованого його дітям. Похований у Софійському соборі.

Хто такий Володимирко?

Володимирко (Володимир Володаревич; 1104-1152) – політичний і військовий діяч. Галицький князь (1141, за ін. даними 1144-1152). Батько Ярослава Осмомисла, син Володаря Ростиславича, Звенигородського князя. В. зумів об’єднати Перемишльське, Звенигородське і Теребовельське князівства у єдине, 1141 (за ін. відомостями 1144) зробив столицею Галич. Намагався приєднати і волинські землі, але зазнав невдачі. В. вів тривалу боротьбу проти Угорського королівства. За правління князя було закладено основи майбутньої могутності Галицько-Волинської держави.

Хто такий Всеволод Ярославич?

Всеволод Ярославич (Всеволод І; 1030-1093, Київ) 1-політичний, військовий і культурний діяч. Великий князь київський (1076, 1078-1093). Син Ярослава Мудрого, батько Володимира Мономаха. В. Я. разом з братами Ізяславом і Святославом до 1073 управляв державою, брав участь в укладенні “Правди Ярославичів”. Був князем переяс­лавським (1054-1076). В. Я. був високоосвіченою людиною, знав п’ять іноземних мов. Намагався зберегти єдність Русі, підтримував добрі стосунки з церквою, заснував у Києві Видубицький монастир.

Хто такий Данило Галицький?

Данило Галицький (Данило Романович; бл. 1201-1264, Холм, тепер у Польщі) – видатний політичний, державний і військовий діяч. Волинський і галицький князь (з 1238), король (1253-1264). Син засновника Галицько-Волинської держави Романа Мстиславича, брат князя Василька Романовича. Брав участь у битві на р. Кал ці (1223). 1234 зо­середив у своїх руках усі волинські землі. Данило Галицький вів тривалу боротьбу за Галицьке князівство, яке остаточно здобув 1238. У цьому ж році розгромив нім. лицарів під Дорогичином (тепер у Польщі). Наступного року Данило Галицький поширив свою владу на Київ. 1245 здобув разом з братом Васильком перемогу над угорсько-польськими військами під Ярославом (нині у Польщі). Наприкінці цього ж року здійснив поїздку до столиці Золотої Орди міста Сарай, де добився у хана Батия підтвердження прав на князювання у Галичині та на Волині. Д. Г. 1254-1255 переміг та­тарського темника Куремсу, але 1259 Бурундай змусив його визнати зверхність Золотої Орди. 1253 коронувався у Дорогичині, сподіваючись на допомогу Західної Європи у боротьбі проти татар. Данило Галицький заснував Холм (1237), Львів (1256) та інші міста, переніс столицю князівства з Галича до Холма.

Хто такий Ізяслав Ярославич?

Ізяслав Ярославич (1024 – жовтень 1078, поблизу Чернігова, похований у Києві) – політичний діяч. Син Яро­слава Мудрого. Великий київський князь (1054-1078, з перервами). Одержав у володіння значну частину земель Київської держави. 1068 військо Ізяслава Ярославича та його братів Святослава і Всеволода зазнало поразки від половців на р. Альті. Після цього в Києві відбулося нар. повстання, що позбавило його влади. Повернувся з допомогою військ свого родича – польського князя. 1073 Ізяслав Ярославич разом з братами уклав “Правду Ярославичів” – доповнення до “Руської правди”. Майже відразу між ними розпочалася міжусобна війна, у якій він зазнав поразки і вдруге був змушений покинути Київ. Після смерті Святослава повернувся і 1077 втрете став київським князем. Загинув у новій міжусобній війні з синами Святослава над Десною.

Хто такий Лев Данилович?

Лев Данилович (Лев І; бл. 1228 – бл. 1301) – політичний, державний і військовий діяч. Син Данила Галицького, га­лицько-волинський князь (1264-1301). Одружений з дочкою угорського короля Бели IV Констанцією. 1252 до­помагав Князеві Данилу воювати з монголо-татарськими військами Куремси. Після смерті батька (1264) Лев Данилович ус­падкував Перемишльське князівство, брата Шварна (1269) – інші галицькі землі. 1272 переніс столицю держави до Львова. Підтримував дипломатичні зв’язки з сусідніми державами. Лев Данилович приєднав до Галицько-Волинського князівства частину Закарпаття з Мукачевом (близько 1280) і Люблінську землю (близько 1292).

Хто такий Мстислав Великий?

Мстислав Великий (1.06.1076 – 14.04.1132) – політичний і державний діяч. Старший син Володимира Мономаха і доньки англійського короля Гаральда Гіти. Великий князь київський (1125-1132). Відзначився у багатьох війнах, особливо у походах проти половців разом з батьком. За Мстислава Великого Київська держава мала величезний міжнародний авторитет. Був одружений з шведською принцесою, його доньки вийшли заміж за норвезькою, дамського і угорського королів. Після смерті Мстислава Великого Київська Русь розпалася на окремі князівства.

Хто такий Роман Мстиславич?

Роман Мстиславич (Роман Волинський; бл. 1152 – 19.06.1205, Завихвост, тепер Завихост, у Польщі, по­хований у Володимирі-Волинському, за ін. даними у Галичі, нині Івано-Франківської обл.) — видатний політичний, державний і військовий діяч. Син великого князя київського Мстислава Ізяславича й Агнеси, дочки польського князя Болесла­ва ІІІ Кривоустого. Після смерті батька волинські землі поділені між його синами, Р. М. добився домінуючого впливу на всій Волині. 1199 йому вдалося встановити свою владу в Галичі й створити Галицько-Волинську дер­жаву. 1202 оволодів Києвом, фактично Р. М. був вел. князем київським. Ініціював проведення реформ так званого доб­рого порядку, які мали зупинити процес розпаду Київської держави, але не встиг їх провести. Відзначався осо­бистою хоробрістю, прославився як полководець. Загинув у бою.

Хто такий Святослав Ярославич?

Святослав Ярославич (1027 – 27.12.1076) – політичний і державний діяч. Син Ярослава Мудрого. Князь чернігівський (1054-1073), вел. князь київський (1073-1076). Святослав Ярославич разом з братами Ізяславом і Всеволодом ста­новили своєрідний тріумвірат, що вирішував найважливіші справи у державі (1054-1072). Співтворець “Правди Ярославичів” (1072). Під час міжусобної б-би Святослав Ярославич усунув старшого брата з київського престолу. На його за­мовлення складені “Ізборники Святослава” – перлини укр. літературно-мистецької спадщини. Загинув у бою.

Хто такий Юрій І Львович?

Юрій І Львович (24.02.1252, за ін. відомостями 1257 – 24.04.1308, за ін. даними 1315) – політичний і державний діяч. Син Лева І та Констанції, доньки угорського короля Бели IV. Галицько-волинський князь (1301-1308, мож­ливо, 1301-1315). Об’єднав усі землі Волині та Галичини під своєю владою. Юрій І Львович переніс столицю до Володимира-Волинського. Втратив Люблінську землю і частину Закарпаття. За його правління був досить швидкий економічний розвиток. Юрій І Львович 1303 домігся утворення Галицької митрополії. Наслідуючи свого діда Данила Галицько­го прийняв титул “короля Русі”.

Хто такий Юрій II Болеслав?

Юрій II Болеслав (Тройденович; бл. 1306 – 7.04.1340, Володимир-Волинський, нині Волинської обл.) – політичний і державний діяч. Син мазовецького князя Тройдена II і Марії, дочки Юрія І Львовича. Галицько-волинський князь (1323-1340). Будучи католиком, прийняв православну віру та ім’я Юрій. Юрій II Болеслав був одружений з донькою великого князя Литовського Гедиміна. Вів боротьбу проти бояр, підтримував розселення нім. колоністів, задумав запро­вадити католицизм. Бояри організували змову й отруїли його. Зі см. Ю. II Б. перестала існувати незалежна Га­лицько-Волинська держава.

Хто такий Ярослав Осмомисл?

Ярослав Осмомисл (1130-ті рр. – 1.10.1187, Галич, тепер с. Крилос Галицького р-ну Івано-Франківської обл.) – політичний і державний діяч. Князь галицький (1153-1187). Син Володимирка Володаровича. За правління Ярослава Осмомисла Галицьке князівство значно розширило свою територію, приєднавши землі між Карпатами і Дністром, пониззям Дунаю. Вів активну зовнішню політику. За правління Ярослава Осмомисла у князівстві збудовано і укріплено багато міст, у Галичі 1153-1157 споруджено Успенський собор. Названий у “Слові о полку Ігоревім” Осмомислом, тобто муд­рим, який має вісім думок, там же наголошується на могутності Галицького князівства за Ярослава Осмомисла.