Category: Література

Оскар Уайльд хронологічна таблиця життя і творчості відомого ірландського письменника і поета.

Оскар Уайльд хронологічна таблиця

16 жовтня 1854 – Оскар Уайльд народився в Дубліні (столиця Ірландії)
1864-1871 – навчання в Королівській школі Портора, місто Енніскіллен поблизу Дубліна. Дуже добре навчався.
1871-1874 – В Трініті-коледжі Уайльд вивчав античну історію і культуру, де знову блискуче проявляв свої здібності в стародавніх мовах.
1874 – Уайльд, виграв стипендію на навчання в Оксфордському коледжі Магдалини на класичному відділенні
1878 – Закінчив університет, переселяється до Лондона.
1881 – Опубліковано перша поетична збірка “Вірші” (Poems; 1881).
1882 – Уайльд відправився з лекціями в США.
1883 – п’єса “Герцогиня Падуанская”
1884 – Одружується на Констанс Ллойд
1885-1886 – У них народжуються двоє синів Сиріл і Вівіан, для яких Уайльд складає казки.
1887 – Уайльд опублікував оповідання “Кентервільський привид”, “Злочин лорда Артура Севіла”, “Сфінкс без загадки”, “Натурщик-мільйонер”, “Портрет пана У. Х.”, які й склали збірку його оповідань. Проте ж Уайльд не любив записувати все, що приходило йому на думку, багато розповідей, якими він зачаровував слухачів, так і залишилися ненаписаними.
1890 – Роман “Портрет Доріана Грея”, що приніс неймовірну популярність
1891-1895 – роки слави Уайльда. У 1891 році виходить збірка теоретичних статей “Задуми”, написаний трактат “Душа людини за соціалізму”. Написана драма на біблійний сюжет – “Саломея” (1891), комедія – “Віяло леді Віндермір” (1892), комедія – “Жінка, не варта уваги” (1893). У 1895 написані і поставлені дві п’єси – “Ідеальний чоловік” і “Як важливо бути серйозним”.
У 1891 році Уайльд познайомився з Альфредом Дугласом, який був молодший Уайльда на 17 років. У них зав’язуються стосунки, шлюб письменника розпадається. Їх стосунки пов’язували гроші і забаганки Дугласа, які Уайльд покірно виконував. Уайльд в повному розумінні слова забезпечував Дугласа.
1895 – За звинуваченням у содомії Уайльда засуджують до 2 років тюремного ув’язнення та виправних робіт. Тюрма повністю зламала його, більшість друзів від нього відвернулися. Альфред Дуглас жодного разу не приїхав до нього і не написав. У в’язниці Уайльд дізнається про смерть матері, про еміграцію дружини, яка змінила прізвища дітей. У в’язниці Уайльд пише гірку сповідь у формі листа Дугласу, яку називає “Epistola: In Carcere et Vinculis” (лат. “Послання: у в’язниці і оковах”).
1897 – звільнений в травні Уайльд переїхав до Франції і змінив ім’я на Себастьяна Мельмота. У Франції Уайльд написав знамениту поему “Балада Редингської в’язниці”, підписану ним псевдонімом С.3.3. – Такий був тюремний номер Оскара. І це був вищий і останній поетичний зліт жерця естетизму.
30 листопада 1900 – Оскар Уайльд помер у вигнанні у Франції від гострого менінгіту, викликаного вушною інфекцією.

Актуальність твору Т. Шевченка “І мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм в Україні і йе в Україні моє дружнє посланіє”

Посланіє – це жанр, який був відомий ще в давній літературі. У цих творах автори зверталися до адресата своїх послань, висловлювали думки щодо предмета послання, давали настанови, намагалися змінити світогляд, вплинути на дії окремої людини чи всього суспільства.

Послання “І мертвим, і живим…” Тарас Шевченко написав під час перебування на Україні. Поміщик Самойлов запросив поета у свій маєток В’юнищі. Треба сказати, що кріпосники часто запрошували Кобзаря, адже він був модним поетом у Петербурзі. Але серед розкоші Т. Шевченко почувався самотнім. Про це свідчать рядочки із “Послапія”:

І день, і ніч плачу
На розпуттях велелюдних,
І ніхто не бачить,
І не бачить, і не знає –
Оглухли, не чують.

Говорячи про духовну глухоту, поет мав на увазі еліту тодішнього українського суспільства, людей освічених, небідних, які могли навчатися не тільки в кращих університетах Російської імперії, а й у вищих навчальних закладах Західної Європи. Вони мандрували світом, знали багато мов, кохалися у мистецтві – і зневажали свій народ, його мову, культуру, соромилися того, що й вони українці. Шевченко говорить про поміщиків, які “кайданами міняються, правдою торгують. І Господа зневажають, – людей запрягають в тяжкі яма. Орють лихо, лихом засівають, а що вродить? побачите, які будуть жнива!” Поет називає їх недолюдками, дітьми юродивих, закликає подивитися “на рай тихий, на свою країну”, полюбити “ширим серцем велику руїну”. Шевченко наголошує, що не треба шукати у чужому краю “того, шо немає і на небі, а не тілько на чужому полі”. А далі звучать слова, що стали лейтмотивом до всього твору, стали крилатим висловом:

В своїй хаті й своя правда,
І сила, і воля.

Т. Шевченко добре розумів, що селянство не в змозі щось змінити у житті країни, воно роз’єднане, не організоване. Розбудити сили, що криються в народі, мали, на думку поета, люди освічені. Саме до української інтелігенції звертається поет, закликаючи обняти найменшого брата. Проте Шевченко звертається до своїх освічених земляків, які здебільшого були поміщиками-кріпосниками, не з проханням, а з пересторогою:

Схаменіться! Будьте люди,
Бо лихо вам буде!
Розкуються незабаром Заковані люде.
Настане суд, заговорять І Дніпро, і гори!
І потече сторіками Кров у синє море Дітей ваших…

Шевченко знає ціну псевдопатріотам, які називали себе лібералами і не соромилися звання космополітів. Він зриває з них машкару, показує їхнє справжнє обличчя, прикрите патріотичними фразами про рівність, братерство, любов до ближнього. Поет особисто був знайомий із багатьма поміщиками, які вважали себе передовими людьми. Вони часто бували у Європі і привозили звідти “великих слів велику силу, та й більш нічого”. Як же всі ці патріоти позаминулого століття схожі на наших сучасних багатіїв, які свою мудрість черпають не у своїй історії, не у свого народу, а у того “німця”, який скаже:

…”Ви моголи”.
“Моголи! моголи!”
Золотого Тамерлана Онучата голі.
Німець скаже: “Ви слоп’яне”.
“Слов’яне! олов’яне!”
Славних прадідів великих Правнуки погані!

І нехай нашій сучасній псевдоеліті не кімець, а хтось інший говорить, хто ми “що ми? Чиї сини? Яких батьків? Ким? За що закуті?”, але це не міняє суті космополітів, які вважають себе громадянами світу, а батьківщиною – місце, де їм добре. Вони із захопленням вивчають іноземні мови, “а своєї дастьбі”, хоча радо повторюють, що рідне наріччя – це “ї гармонія, і сила, музика, та іі годі”. Вони здатні захоплюватися історією народу, яка, як їм здається, краща за історію Риму, а самі не розуміють, що наша історія кров’ю умивалась, “а спала на купах, на козацьких вольних трупах, окрадених трупах”. Новітні “патріоти” не переймаються тим, шо на Січі, политій кров’ю запорожців, мудрий іноземець “картопельку садить”. їм байдуже, “аби добра була для городу!”

Яку частину “Посланія” не візьми, здається, що вона списана із сучасного життя, стосується будь-кого з нас. Та найбільш вражаюче звучать слова останньої частини твору:

Доборолась Україна До самого краю.
Гірше ляха свої діти Її розпинають.
Замість пива праведную Кров із ребер точать.
Просвітити, кажуть, хочуть
Материні очі Современними огнями,
Повести за віком,
За німцями, недоріку.
Сліпую каліку.

Та ці ж слова написані про наші часи!

“Посланіє” Тараса Шевченка – це звертання не тільки до сучасників поета. Це слово й до нас з вами. “Посланіє” – це екскурс у минуле, розповідь про сучасність і пересторога, попередження майбутнім поколінням. Поет закликає:

Не дуріте самі себе,
Учітесь, читайте,
І чужому научайтесь,
Й свого не цурайтесь,
Бо хто матір забуває,
Того Бог карає,
Того діти цураються,
В хату не пускають.

В останніх рядках твору поет закликає до єднання, щоб усміхнулася наша заплакана мати Україна, обняла й благословила своїх дітей. Тільки тоді “забудеться срамотня давняя година, І оживе добра слава, слава України”.

“Місяць на небі, зіроньки сяють” – родинно-побутова пісня, змальовує чудову картину розмови сердець двох закоханих. Дівчина співає, пливучи в човнику місячної ночі, козак це чує, і його серце завмирає від радості й щастя, він сподівається, що його почуття взаємні. Кажуть, що очі – дзеркало душі. Отже, саме вони “звели з розуму” парубка. Пісня ніжна, лагідна, з багатьма пестливими словами, повторами, порівняннями та епітетами. Користується популярністю й донині.

“Місяць на небі, зіроньки сяють” аналіз

Тема: оспівування палкого кохання козака до дівчини.
Ідея: возвеличення щирого почуття, яке не розлучить героїв за будь-яких обставин.
Основна думка: Як ми любились та й розійшлися, / Тепер зійшлися навіки знов.
Жанр: пісня, інтимна лірика.

Художні засоби “Місяць на небі, зіроньки сяють”

Метафори: “серденько мре”, “очі вкоротили вік”, “очі навчились заводить людей”.
Епітет: “пісня люба… мила”, “очі дівочі темні… ясні”.
Повтори: “…очі, очі, очі…”.
Порівняння: “темні, як нічка”, “ясні, як день”.
Звертання: “Ви ж мені, очі…”.

“Маруся Богуславка” перлина українського народного епосу. “Маруся Богуславка” – тема, ідея, основна думка, художні засоби наведені в цій статті.

“Маруся Богуславка” аналіз твору

Тема “Маруся Богуславка”: відтворення часів боротьби українського народу з турками та тривалого перебування козаків у ворожому полоні, яким прагне допомогти Маруся Богуславка.

Ідея “Маруся Богуславка”: засудження поневолення, страждань, яких зазнали українці під час нападу турків, віра у щасливе вільне життя.

Основна думка: скільки горя, поневірянь зазнав народ у боротьбі з загарбниками, тільки мужність, рішучість українців позбавить їх від ворожого гніту, приниження.

Жанр “Маруся Богуславка”: народна дума невільницького циклу.

Композиція “Маруся Богуславка”

Вступ: розповідь про те, як козаки перебували в ув’язненні у пана турецького.

Основна частина: обіцяння Марусі звільнити запорожців з неволі після від’їзду турецького пана до мечеті.

Закінчення: Маруся дотрималася обіцянки – визволила козаків з неволі; відмова героїні тікати на рідну землю.

Художні засоби “Маруся Богуславка”

Епітети: “білий камень”, “бідні невільники”, “святий день”, “тяжка неволя”, “розкіш турецька”, “лакомство нещасне”, “тихі води”.

Метафора: “сльозами проливали”.

Повтори: “…стояла темниця кам’яная”; “…козаки, ви, бідні невольники”; “Словами промовляли, Сльозами проливали”; “…дівкабранка, Маруся, попівна Богуславка”.

Риторичні оклики: “Козаки, ви, бідні невільники!”, “Гей. Козаки, ви, бідні невільники!”, “Як ти нам святий Великдень і сказала!”, “Тільки города Богуслава не минайте!”, “…Между мир хрещений!”, “Пошли, Боже, на многая літа І до конця віка!”.

Риторичне запитання: “Чи ви знаєте, Що в нашій землі Та й день затепера?”

У думі розповідається, як у турецькій неволі уже тридцять літ перебуває сімсот козаків. Одного разу до ув’язнених прийшла “дівка-бранка, Маруся, попівна Богуславка” і запитала, чи не знають вони, який сьогодні день “в землі християнській”. Невольники, які тридцять літ “Божого світу, сонця праведного” не бачили, звісно, знати не могли. Тоді Маруся повідомила, що “завтра святий празник, роковий день великдень”. Вона просила козаків не лаяти, не проклинати її за те, що нагадала про празник. Маруся сказала, що “як буде пан турецький до мечеті від’їжджати”, то віддасть їй ключі, от тоді вона й визволить невільників. У святу неділю Маруся Богуславка визволяла невольників, але з ними не тікала, а просила передати її батькам, щоб вони не збирали великих скарбів на викуп доньки, бо вона “вже потурчилась, побусурменилась Для розкоші турецької, Для лакомства нещасного!”
Маруся Богуславка – це не історична особа, а узагальнений образ жінки-полонянки, яка, потрапивши в турецьку неволю і ставши дружиною турецького султана, не забуває рідної землі і намагається хоч щось корисне зробити для неї. Не маючи змоги повернутися в Україну, вона допомагає невільникам-козакам зробити це.

Історична основа твору “Маруся Богуславка”

Про історичну основу думи про Марусю Богуславку говорити складно, оскільки достовірних відомостей до нас не дійшло. Вважають, що образ Марусі Богуславки – головної героїні твору – це збірний образ, який не має конкретного історичного прототипу, хоч відомо, що іноді вродливі українські дівчата-полонянки, потурчившись, займали видні місця при дворах турецьких вельмож (наприклад, дружина Сулеймана І Роксоляна).

Бували випадки, коли дівчата-полонянки потрапляли в гарем, ставали дружинами турецьких багатіїв, навіть мали від них дітей. Та до кінця життя в глибині їхньої свідомості жеврів патріотичний вогник і не забувалася провина перед рідною Батьківщиною, не затухало почуття до рідного батьківського краю, рідної землі. Великі муки терпіли такі люди, часто це було трагедією їхнього життя. Ось в цій думі і розповідається про дівчину-полонянку “Марусю, попівну Богуславку”, яка, потрапивши в полон, “потурчилась, побусурманилась для роскоші турецької, для лакомства нещасного” – стала дружиною багатого “пана турецького”.

Кіт – улюбленець багатьох сімей і часто є повноцінним членом цих родин. Тому так часто на домашнє завдання дають описати кота та його звички в художньому стилі або надати науковий опис кота. В даній статті надаємо вам варіант тексту опис про кота в художньому стилі.

Художній твір: опис кота

У моїй родині живе загальна улюблениця – кішка Ліза. Зараз я вже не уявляю, що її колись не було в нашому домі, що колись ми жили без Лізи, – такою важливою істотою вона для нас стала. Але ще кілька років тому ми не думали ні про яку кішку. Правда, я постійно просила у мами дозволу завести якусь тварину, але вона була непохитна. І от якось раз ми виявили в під’їзді крихітну грудочку, яка тикала усім у ноги, шукаючи допомоги та захисту.

Спочатку мама винесла цій істоті теплого молока, а потім вже не змогла її залишити напризволяще. Так у нашому житті з’явилася Ліза. Спочатку вона була невизначеного кольору, худа і болюча. Але поступово, завдяки турботам моєї мами й увазі всієї нашої родини, ця істота перетворилася на чудову красуню, яку наш тато назвав Лізою.

Мені здається, це ім’я підходить моїй улюблениці якнайкраще. У неї біла пухнаста шерсть, бірюзово – зелені очі та пишний рожевий носик і подушечки лапок. Моя улюблена кішка дуже пластична і граціозна, любить пострибати і пограти зі своєю улюбленою “мишкою “.

З вигляду Ліза – сама доброта, однак це далеко не так. Ця розумна кішка володіє непростим характером, любить пустувати і навіть напаскудити. Але ми все одно її дуже любимо, тому прощаємо їй все.

Так, Ліза ніколи не буде спілкуватися з тими, хто їй не подобається. Якщо до неї нечемно звертатися, вона може зашипіти або навіть подряпати. Але моя бабуся каже, що кішка завжди відчуває хороших людей і ні за що їх не скривдить. Тому нечемні гості нехай нарікають на себе.

Крім того, Ліза дуже незалежна і самостійна. Вона може цілий день займатися своїми справами, не звертаючи на нас ніякої уваги, і підійде приголубитися тільки тоді, коли сама цього захоче. Але якщо їй щось потрібно, то ця ласунка завжди доб’ється свого – жодне серце не може встояти проти такої красуні.

Бабуся називає Лізу природним барометром – вона допомагає їй передбачати погоду. Так, ми завжди дізнаємося, коли наближаються холода, – тоді Ліза спить, згорнувшись калачиком і заховавши ніс. А ще бабуся стверджує, що кішки здатні ” намивати гостей”. Тому, коли Ліза сидить на порозі і вмивається, бабуся передрікає, що з’являться гості. І дійсно, іноді вони приходять.

А одного разу Ліза врятувала всю нашу сім’ю від загибелі. Вночі у нас почався витік газу і ніхто нічого не відчув, сплячи міцним сном. Але Ліза почала ходити з кімнати в кімнату і голосно кричати. Крізь сон мама кілька разів покрикувала на кішку, але коли прокинулася, то зрозуміла, чому Ліза не могла заспокоїтися. Вчасно мама закрила газ, вивела всіх на вулицю і провітрила квартиру. Так, завдяки Лізі, ми залишилися живі. Відтоді вся наша сім’я ще більше любить цю кішку, вважаючи її повноправним членом сім’ї.

Зараз Ліза вже доросла. У неї кілька разів були кошенята, яких ми дружно всі разом прилаштовували “в добрі руки”. Думаю, коли Ліза стане старою, ми залишимо собі одного кошеня, що буде дуже схоже на свою маму. Щоб наша дорога кішка завжди була поруч з нами…

Сподіваємось наданий вище художній твір на українській мові про опис домашньої тварини – кота допоміг у написані власного твору про свою улюбленицю.

Біографія в датах Ясунарі Кавабата відомого японського письменника викладена в цій статті. Хронологічна таблиця життя і творчості наводять основні дати в житті письменника Ясунарі Кавабата.

Ясунарі Кавабата хронологічна таблиця

11 червня 1899 – Народився в селі Акутагава, неподалік від Осаки в сім’ї лікаря, що займався приватною практикою. Батько письменника був високоосвіченою людиною, захоплювався літературою та мистецтвом.
1901 – Від туберкульозу помирає батько письменника.
1902 – Від туберкульозу помирає мати. Разом з бабусею переїжджає в Ібаракі.
1906 – Помирає бабуся.
1912 – У Ібаракі надходить в середню школу.
1914 – Помирає дідусь. Родичі, що жили в Осаці, по материнській лінії забирають дитину до себе, однак для продовження занять у школі Кавабата знову повертається в Ібаракі, де поселяється в шкільному гуртожитку. Мотиви сирітства в подальшому не раз знайдуть своє відображення в його творах.
1917 – Закінчує середню школу в Ібаракі і надходить у старшу школу при Токійському університеті. У шкільні роки захоплюється живописом, мріючи стати художником, проте вже до 15 років зосереджується на літературі. До цього ж часу відноситься захоплення скандинавської літературою (насамперед Стріндбергом), а також творами японських авторів, які належали до групи “Сіракаба”.
1918 – Здійснює першу подорож на півострів Ідзу.
1920 – Надходить на філологічний факультет Токійського університету (відділення англійської філології).
1921 – Переходить на відділення японської філології Токійського університету. Починає свій шлях у літературі, дебютувавши з оповіданням “Картини поминання полеглих на війні” і увійшовши до складу редакції випускається в університеті студентського літературного журналу “Нова течія”.
1924 – Закінчує Токійський університет, отримавши ступінь бакалавра мистецтв. У жовтні в числі 14 письменників утворює групу літераторів-модерністів, які назвали себе неосенсуалісти. Група починає видавати журнал “Літературна епоха”. Об’єднання неосенсуалісти розпадається через чотири роки.
1925 – Опубліковані ранні оповідання “Щоденник шістнадцятирічного” і “Почуття сироти”.
1926 – Опублікована популярна повість “Танцівниця з Ідзу”.
1929 – Публікація повісті “Веселі дівчата з Асакуса”
1931 – Роботу над повістю “Видіння в кришталевій кулі” (залишилася незакінченою). Повість “Голки, скло і туман”. Одружується.
1932 – Повість “Елегія”.
1933 – Опубліковано оповідання “Птахи і звірі” (залишився незакінченим).
1934 – Призначається членом Консультативної ради з літератури, створеного під егідою Департаменту громадської безпеки Міністерства внутрішніх справ. Закінчує роботу над автобіографічною повістю “Листи до батьків”. Двічі відвідує гарячі джерела в Юдзава, де починає роботу над романом “Снігова країна”.
1935 – Опублікована перша частина роману “Снігова країна” в журналі “Ніхон хьорон”. Наступні частини поступово виходять в різних журналах до травня 1937 року.
1942 – приступає до робіт над романом “Майстер гри в го” (“Мейдзін”) за мотивами раніше опублікованих журналістських заміток (закінчений в 1954 році). Вступає в Японське літературне товариство служіння вітчизні, курує Управлінням інформації при кабінеті міністрів.
1943 – удочеряє дитину свого двоюрідного брата з Такацукі (Осака). Опубліковані “Місце народження” (залишилося незавершеною), “Захід”, “Ім’я батька” і “Дорога Токайдо”.
1945 – Протягом місяця працює в якості військового кореспондента у військовій частині, розташованій в префектурі Кагосіма.
1946 – Починає співпрацю з створеним в тому році журналом “Нінген”.
1948 – Обирається 4-м президентом японського відділення ПЕН-клубу.
1949 – Опубліковані “Стогін гори”, “Тисячокрилий журавель” та ряд інших ключових для всієї творчості Кавабати робіт.
1950 – Продовжуючи традицію, започатковану Дзюн’їтіро Танідзакі в 1934 році, видає “Нову хрестоматію з літератури”, де в популярній формі у вигляді есе розкриває для читачів творчість таких японських письменників, як Акутагава Рюноске, Кікуті Кан, Ісікава Дзюн та ін.
1955 – Опублікована повість “Озеро”. Завершує роботу над своїм наймасштабнішим за обсягом твором “Токійці” і повістю “Бути жінкою”.
1957 – В якості віце-президента міжнародного ПЕН-клубу головує на міжнародному конгресі його членів в Японії (у Токіо та Кіото).
1957 – У журналі “Синтеся” починається публікація повісті “Сплячі красуні”.
1961 – Нагороджений Орденом культури. Починає писати повість “Стара столиця”, для роботи над якою тимчасово переїжджає в Кіото.
1962 – Опублікована повість “Стара столиця”.
1964 – Опублікована сюрреалістична повість “Рука”. Розпочато роботу над повістю “Кульбаби”.
1968 – Нагороджений Нобелівською премією з літератури “за письменницьку майстерність, яка передає суть японської свідомості”.
1970 – Відвідує Тайвань і Корею.
16 квітня 1972 – У квітні гине від отруєння чадним газом у своєму робочому кабінеті. Основна версія – самогубство. Причини досі залишаються нез’ясованими.

Білокачанна капуста – дворічна трав’яниста рослина. Батьківщиною білокачанної капусти вважається область обмежена північними берегами Середземного моря.

Хімічний склад капусти білокачанної

У таблиці наведені усереднені значення ( поживні речовини, вітаміни, мікроелементи) з розрахунку на 100 грамів продукту.

Харчова цінність капусти білокачанної

Капуста калорійність 25.7 кКал
Вуглеводи 4.7 гр
Жири 0.1 гр
Білки 1.8 гр
Вода 90.4 гр
Моно – і дисахариди 4.6 гр
Крохмаль 0.1 гр
Харчові волокна 2.0 гр
Органічні кислоти 0.3 гр
Зола 0.7 гр
Капуста білокачанна вітаміни
Вітамін А 0.02 мг
Вітамін B1 0.03 мг
Вітамін В2 0.04 мг
Вітамін В3 0.2 мг
Вітамін В6 0.1 мг
Вітамін В9 10.0 мкг
Вітамін C 45.0 мг
Вітамін Е 0.08 мг
Вітамін Н 0.1 мкг
Вітамін PP 0.7 мг
Капуста білокачанна Макроелементи / Мікроелементи
Залізо 0.6 мг
Калій 300.0 мг
Кальцій 48.0 мг
Магній 16.0 мг
Натрій 13.0 мг
Сірка 37.0 мг
Фосфор 31.0 мг
Хлор 37.0 мг
Алюміній 570.0 мкг
Бор 200.0 мкг
Йод 3.0 мкг
Кобальт 3.0 мкг
Марганнец 170.0 мкг
Мідь 75.0 мкг
Молібден 10.0 мкг
Нікель 15.0 мкг
Фтор 10.0 мкг
Хром 5.0 мкг
Цинк 400.0 мкг

Капуста корисні властивості для організму людини

Свіжа капуста білокачанна має протизапальну, протимікробну, противиразкову, жовчо-та сечогінну, відхаркувальну і легку проносну дію:

1 . Капусту здавна використовують для поліпшення апетиту і активізації травлення.

2 . Клітковина, що міститься в капусті є ліками при гастриті, виразковій хворобі шлунка і дванадцятипалої кишки, захворюваннях печінки і жовчного міхура, дискінезії жовчовивідних шляхів, дисбактеріозі, спастичному коліті та геморої, а крім того попереджає захворювання атеросклерозом.

3 . Користь капусти також проявляється завдяки високому вмісту в ній сірки, хлору і йоду, які сприяють очищенню слизової оболонки шлунка кишечника.

4 . Хороший ефект дає вживання в їжу страв з капусти при нестачі і надлишку вітамінів, хворобливих бронхолегеневих процесах, серцево – судинних захворюваннях, жовчнокам’яної хвороби, а також стимулює функцію нирок, наднирників і щитоподібної залози.

5 . Білокачанну капусту рекомендують людям, схильним до повноти і бажаючим знизити вагу. У 100 г капусти міститься приблизно 25,7 кілокалорій, але страви з неї дають відчуття насичення. Секрет такого ефекту в тому, що в капусті присутня тертронова кислота, яка затримує процес перетворення цукру та інших вуглеводів на жир і оберігає організм від ожиріння. Ця кислота нестійка і руйнується при тепловій обробці, але вона прекрасно зберігається у квашеній капусті або в свіжій капусті.

6 . Відомо, що капуста стимулює процеси кровотворення, росту і загоєння тканин, сприяє виведенню з організму шлаків, чужорідних білків і “поганого ” холестерину, а також використовується для профілактики онкологічних захворювань.

7 . Ефективний капустяний сік і в косметичних цілях: його використовують для приготування різних масок і в якості обполіскуючого кошти. Для шкіри, що має неглибокі зморшки, пігментні плями і ластовиння можна приготувати маску, що складається з соку капусти ( 50 мл) і вівсяної муки (до утворення кашки ). При високій жирності шкіри свіжий сік слід замінити на розсіл квашеної капусти. Маску слід наносити рівномірним шаром на 20 хвилин. Після процедури умитися теплою водою і протерти ватним тампоном, змоченим у відварі ромашки. Це заспокоїть і освіжить шкіру.

Також має капуста властивості, що негативно впливають на організм людини. Так при підвищеній кислотності шлункового соку капусту зазвичай не рекомендують включати в меню, так як вона стимулює секрецію шлункових залоз. Не радять їсти її дієтологи і при ентериті, коліті, проносах та інфаркті міокарда, оскільки вона містить грубу рослинну клітковину, надлишок якої викликає здуття кишечника.

Цікаве про капусту

Капуста – одна з перших овочевих культур вирощуваних людством. Вважається, що перші грядки капусти з’явилися близько 3 тис. років до н. е. У наші дні капуста вирощується повсюдно по всьому світу, відомо близько 100 її видів, серед яких білокачанна капуста відіграє найважливішу роль.

Сорти білокачанної капусти різняться за часом дозрівання, розмірам голівки і термінами зберігання. Ранні сорти довго не зберігаються і повинні бути використані в першу чергу. Пізні ж види капусти можуть зберігатися в провітрюваних, темних і прохолодних ( 0-2 ° С) льохах при вологості не більше 95 % до наступного врожаю. Підвищення вологості і температури може призвести до гниття овоча.

Вибираючи капусту в магазині чи на ринку, слід обов’язково перевірити її на дотик. Якщо головка капусти м’яка, отже, вона не дозріла. Дозрілий і свіжий качан має зелене забарвлення без коричневих крапок і плям, білий зріз качани і цілу головку. Капуста також повинна пахнути свіжістю, будь-який інший запах свідчить про неправильне передпродажне зберігання і розпочатий процес гниття.

“Варфоломіївська ніч” значення фразеологізму та історія його походження розкриті в цій статті.

“Варфоломіївська ніч” фразеологізм

Значення “Варфоломіївська ніч” – жорстока розправа, масове знищення людей, кровопролиття.

“Варфоломіївська ніч” у Парижі історія

У ніч на 24 серпня 1572, напередодні дня святого Варфоломія, в Парижі почалося масове побиття протестантів.

Загинуло від кількох тисяч до десятків тисяч гугенотів. Ця трагедія вважається однією з найбільших в історії релігійних війн.

Організатором бійні традиційно вважають матір французького короля Карла IX Катерину Медічі (з подачі італійських радників, таких як Альбера де Гонді і Лодовіко Гонзага) і Генріха де Гіза, герцога Лотарингского, який був організатором і керівником численного і впливового руху – Католицької Ліги. Це кривава подія відбулося всього через шість днів після весілля лідера гугенотів і короля Наварри Генріха і королівської сестри Маргарити Валуа, у зв’язку з якою значна частина самих знатних і багатих гугенотів зібралися в переважно католицькому Парижі.

Одруження лідера гугенотів з сестрою французького короля Карла IX і дочкою Катерини Медичі мало стати символом зміцнення миру між французами різних конфесій. Проте в реальності, ця подія стала зручним моментом для ліквідації Католицькою Лігою безлічі своїх політичних супротивників і нанесення серйозного удару по гугенотам. У французьку столицю приїхали сотні дворян – протестантів, які супроводжували короля Генріха Наваррського на шлюбної церемонії. Щоб вбивці вночі не помилилися у пошуках жертв, всім католикам Парижа було велено начепити на капелюхи білі хрести. Крім того, гугенотів можна було відрізнити по чорній одежі, а їхні будинки позначили білими хрестами. Коліньї був убитий один з перших, його тіло піддали знущанням.

Політична акція була посилена стихією натовпу. Городяни-католики з роздратуванням сприйняли наплив гугенотів в Париж. Ненависть підігрівалася зростанням податків, цін на продовольство, предмети першої необхідності, людей дратувала показна розкіш, влаштована з нагоди королівського весілля. Кров привела до того, що місто опинилося у владі черні. Злочинці здійснювали свої темні справи, люди вбивали своїх кредиторів, просто іноземців (німців, фламандців), грабували сусідів, позбавлялися від родичів. Іван Мазепа і Конде, що жили в Луврі, врятувалися тим, що перейшли в католицтво. Бійня в Парижі привела до хвилі насильства, яка прокотилася в інших містах і селищах в масштабах всієї країни. Були вбиті тисячі людей, але організатори вирішили головне завдання – ця різанина стала корінним переворотом в Релігійній війні у Франції, гугенотам був нанесений нищівний удар. Десятки тисяч гугенотів втекли в інші країни. Католицтво здобуло перемогу у Франції.

Чехов біографія скорочено

Антон Павлович Чехов – російський письменник, загальновизнаний класик світової літератури. За професією лікар.

Антон Чехов біографія коротко

Народився 17 [29] січня 1860 в Таганрозі в сім’ї купця. В сім’ї Чехових було семеро дітей.

Навчання проходило в грецькій школі-гімназії, що була однією з найпрестижніших. Почав там писати перші оповідання.

1879 року він вступив до університету Москви на медичний факультет. Протягом усього навчання Чехову доводилося всіляко підробляти: він був репетитором, співпрацював з журналами, писав гуморески.

Розповіді Чехова були вперше видані книгою в 1884 році (“Казки Мельпомени”). На творчість Чехова того періоду значний вплив зробили твори Л. Толстого. Після закінчення інституту займається лікарською практикою.

Потім Чехов здійснив довгу подорож на Сахалін. Там письменник вивчав життя засланців. Твори Чехова “На засланні”, “Острів Сахалін”, “Палата № 6” відбивають його враження про поїздку.

1892 року Чехов купує помістя в Меліхово, веде громадську діяльність, допомагає людям. У той час були написані п’єси Чехова “Вишневий сад”, “Три сестри”. Твори Чехова “Чайка”, “Дядя Ваня” також є одними з найвидатніших.

Потім у Чехова різко загострився туберкульозний процес і він переїжджає до Ялти, де у нього в гостях бувають Л. Толстой, Купрін, Бунін, Левітан, Горький.

Твори Чехова виходять двома томами в 1899-1902, а також 1903 роках.

Влітку 1904-го через загострення хвороби письменник їде до Німеччини (курорт Баденвайлер) для проходження лікування, де 2 [15] липня 1904 помирає.

Еварист Галуа біографія українською мовою викладена в цій статті.

Еварист Галуа – французький математик, засновник сучасної алгебри.

Еварист Галуа біографія скорочено

Еваріст Галуа народився 25 жовтня 1811 року в селі Бур-ла-Рен поблизу Парижа. До дванадцяти років освітою Еваріста займалася його мати, а в жовтні 1823 хлопчик надходить в Ліцей Людовика Великого в Парижі. Хлопчик з самого початку домагається в навчанні чималих успіхів і, під керівництвом матері, стає першим за класом латині. Але, у віці 14 років, він втрачає інтерес до всього, крім математики, на якій і зосереджує всі свої зусилля.

До лютого 1827 року він виявляється у вищому математичному класі, в якому викладав М. Поверни. Еваріст вивчає праці А призначені для професійних математиків. Але його успішність з інших предметів в цей період незмінно падає.

Йому було неповних 18 років, коли була опублікована його перша робота. В той же час Галуа двічі поспіль не вдається скласти іспити в Політехнічну школу, найпрестижніший навчальний заклад того часу. У 1830 р. його прийняли в привілейовану Вищу нормальну школу, що підготовлювала викладачів. За рік навчання в цій школі Галуа написав кілька робіт; одна з них, присвячена теорії чисел, представляла винятковий інтерес.

Бурхливі липневі дні 1830 р. застали Галуа в стінах Нормальної школи.

Його дедалі захоплює нова пристрасть – політика. Галуа приєднується до республіканської партії – Спілки друзів народу, – невдоволеної політикою Луї-Філіпа. Виникає конфлікт з директором школи, який всіма силами протидіяв зростанню політичних інтересів у учнів, і в січні1831 р. Галуа виключають з школи. У січні 1831 р. Галуа передав в Паризьку академію наук рукопис свого дослідження про розв’язок рівнянь у радикалах. Проте роботу віддали на рецензію Коші, який її не прочитав. У цей час Галуа перебував у в’язниці. Після звільнення вже в липні він знову опиняється у в’язниці Сент-Пелажи після спроби організувати маніфестацію 14 липня (у річницю взяття Бастилії), цього разу Галуа засуджений до 9 місяців в’язниці. За місяць до закінчення ув’язнення хворого Галуа переводять в лікарню. У в’язниці він зустрів своє двадцятиріччя.

29 квітня 1832 р. він виходить на свободу, але йому судилося прожити ще тільки один місяць.

31 травня 1832 р. Галуа гине на дуелі. Справжня причина цієї події не ясна до цього дня, проте навколо цієї смерті виникає безліч чуток. На момент загибелі йому було 20 років.