Category: Література

Пісню “Віра, надія, любов” Тіна Кароль презентувла у 2016 році.

Текст пісні “Віра, надія, любов” Тіна Кароль

В час, коли я не сплю.
Ніжно струну я тихенько торкну.
Рукою проведу, по вустах, по стіні.
А серце мовчить, не болить, не кричить.

Віра, надія, любов – неприступні, як стіна.
Віра, надія, любов – це тільки ти і тільки я.
Віра, надія, любов – неприступні, як стіна.
Віра, надія, любов – це тільки ти і тільки я.

В час, коли я не сплю.
Ніч таємницю відкриє свою.
Мрію огорну, я душу твою.
А серце не болить, не мовчить, не кричить.

Віра, надія, любов – неприступні, як стіна.
Віра, надія, любов – це тільки ти і тільки я.
Віра, надія, любов – неприступні, як стіна.
Віра, надія, любов – це тільки ти і тільки я.

Віра, надія, любов – неприступні, як стіна.
Віра, надія, любов – неприступні, як стіна.
Віра, надія, любов – це тільки ти і тільки я.
Віра, надія, любов – неприступні, як стіна.
Віра, надія, любов – це тільки ти і тільки я.

“Сто років самотності” скорочено українською Роман Маркеса ви можете читати за 5 хвилин. ( Більш детальний переказ )

“Сто років самотності” переказ

Майже всі події роману відбуваються у вигаданому містечку Макондо, але мають відношення до історичних подій в Колумбії. Місто було засноване Хосе Аркадіо Буендіа, вольовим і імпульсивним лідером, глибоко зацікавленим таємницями всесвіту, які йому періодично відкривали заїжджі цигани на чолі з Мелькиадес. Місто поступово зростає, і уряд країни проявляє інтерес до Макондо, але Хосе Аркадіо Буендіа залишає керівництво містом за собою, переманивши надісланого алькальда (мера) на свою сторону.

В країні починається громадянська війна, і скоро в неї втягуються жителі Макондо. Полковник Ауреліано Буендіа, син Хосе Аркадіо Буендіа, збирає групу добровольців і відправляється на боротьбу проти консервативного режиму. Поки полковник бере участь у військових діях, Аркадіо, його племінник, бере керівництво містом на себе, але стає жорстоким диктатором. Через 8 місяців його правління консерватори захоплюють місто і розстрілюють Аркадіо.

Війна триває кілька десятків років, то стихаючи, то спалахуючи з новою силою. Полковник Ауреліано Буендіа, стомлений безглуздою боротьбою, укладає мирний договір. Після того, як договір підписаний, Ауреліано повертається додому. У цей час у Макондо прибуває бананова компанія разом з тисячами мігрантів та іноземців. Місто починає процвітати, і один з представників роду Буендіа – Ауреліано Другий швидко багатіє, вирощуючи худобу, яка, завдяки зв’язку Ауреліано Другого з коханкою, магічно швидко розмножується. Пізніше, під час одного з страйків робітників, Національна армія розстрілює демонстрацію і, зануривши тіла у вагони, скидає їх у море.

Після бананової бійні місто протягом майже п’яти років потрапляє під безперервний дощ. У цей час народжується передостанній представник роду Буендіа – Ауреліано Вавилон (спочатку іменувався Ауреліано Буендіа, перш, ніж він виявить в пергаментах Мелькіадеса, що Вавилон – прізвище його батька). А коли дощі припиняються, у віці більш ніж 120 років помирає Урсула, дружина Хосе Аркадіо Буендіа, засновника міста та роду. Макондо ж стає занедбаним і пустельним місцем, в якому не народиться худобу, а будівлі руйнуються і заростають.

Ауреліано Вавилон незабаром залишився один у будинку, що розвалюється Буендіа, де він вивчав пергаменти цигана Мелькіадеса. Він на деякий час припиняє їх розшифровку через бурхливий роману зі своєю тіткою Амарантою Урсулою, яка приїхала додому після навчання в Бельгії. Коли вона вмирає при пологах, а їхнього сина (який народжується зі свинячим хвостиком) з’їдають мурашки, Ауреліано нарешті розшифровує пергаменти. Будинок і місто потрапляють в смерч, як мовиться в столітніх записах, в яких містилася ціла історія сімейства Буендіа, передбачена Мелькиадес. Коли Ауреліано розшифровує кінцівку передбачень, місто і будинок остаточно стираються з лиця Землі.

Аналіз вірша ” Заповіт ” Шевченка – тема, ідея, художні засоби, жанр, композиція та інші питання розкриті в цій статті. “Заповіт перекладено більше як на 50 мов народів світу. Виникло навіть прислів’я: “Шевченків “Заповіт” облетів увесь світ”.

“Заповіт” Шевченко аналіз

“Заповіт” рік написання: 1845

Жанр: ліричний вірш.
Вид лірики: громадянська.
Провідний мотив: заклик до повалення експлуататорського ладу й розбудови нового вільного суспільства.
Віршовий розмір: хорей

Тема “Заповіт”: заклик до українського народу звільнитися від кайданів самодержавства, боротися за вільне життя, відстоювати інтереси простого люду.

Ідея “Заповіт”: віра поета у світле майбутнє України.

Основна думка: змінити соціальний устрій гноблених можна тільки революційним шляхом.

Художні засоби “Заповіт”

Епітети: “степ широкий”, “Вкраїна мила”, “лани широкополі”, “вража зла кров”, “сім’ї великій… вольній, новій”, “незлим тихим словом”, “синєє море”. Повтори: “Як… було…”, “реве ревучий”, “в сім’ї…”.

“Заповіт” композиція

За формою своєю “Заповіт” – монолог ліричного героя. Він складається з шести строф, котрі об’єднані попарно і тому утворюють ніби три ступеня, три градації, кожна з яких має свою окрему провідну думку, свій ритм і свою інтонацію. У той час всі вони об’єднані в одну гармонійну цілість.

Експозиція:
Як умру, то поховайте…
На Вкраїні милій…
Зав’язка:
Як понесе з України
Кров ворожу.
Кульмінація:
…Вставайте,
Кайдани порвіте.
Розв’язка:
І мене…
Не забудьте пом’янути
Незлим тихим словом.

“Заповіт” ідейно-художній аналіз

Це розвиток-переживання ліричного героя про долю народу. У розгортанні сюжету можна виділити три частини, пов’язані між собою за допомогою інтонацій.

Перші слова “Заповіту” вражають своєю граничною простотою, навіть буденністю. Тут нема і сліду “декларативності”. Поет від імені ліричного “Я” висловлює свою останню волю.
Неначе батько зібрав синів перед смертю і лагідно, спокійно, без жалю і зітхань, як колись загадував їм чергову роботу, нині просить з ледь помітною журбою поховати його, як годиться.
Але в цій простоті – глибина думки і образу. Кількома звичайними словами намальована ціла картина.
Разом із собою поет силою поетичного слова підняв своїх читачів на таку височінь, звідки вони оглядають Україну від краю до краю, відчувають себе господарями цієї краси, цієї величі і усвідомлюють співгромадянську відповідальність за долю рідної Вітчизни.

Символічними є образи : ревучий Дніпро, широкий степ, широкополі лани,- бо вони – свідки “козацької слави”. Бути похованим “на могилі” – означає знайти останній притулок на козацькому кургані і розділити участь оборонців рідного краю. Тому початок твору свідчить про невіддільність постаті поета від України.

У двох наступних парах строф поет уже думає не про себе, не про свою смерть, а думає і турбується за долю рідного народу, його майбутнє. Відчувається хвилювання автора: рядки тут більш енергійні, поривчасті, з недомовленостями. Якщо станеться так, що Дніпро “понесе з України у синєє море кров ворожу…”, тобто коли будуть знищені усі кати його народу, а трудящі стануть вільними і щасливими, він готовий полинути з вдячності до бога і молитися йому, а значить, і вірити в нього.
Пов’язавши перші дві строфи з третьою словом “поховайте”, Шевченко звертається до рідного народу з наказом-порадою революційного повалення існуючого ладу:

…вставайте,
Кайдани порвіте
І вражою злою кров’ю
Волю окропіте.

Рядки ці – вибух пристрасті поета, його найзаповітніше бажання, здійсненню котрого він віддав усі сили і помисли. Це програма його життя, за виконання якої він мужньо боровся. Вмираючи (як він думав) і не встигнувши побачити свій народ вільним, він хоче, щоб хоч після смерті здійснилась його мрія. Поет-трибун прямо говорить народові, що порвати кайдани неволі (символ соціального і національного гніту) можна тільки шляхом збройної боротьби, в котрій проллється кров. Але це буде справедлива війна: епітети “вража зла кров” вказують прямо, що йдеться про тиранів-царів, панів-кріпосників та інших гнобителів трудящих. Інакше пани ніколи не віддадуть своєї влади.

Закінчується “Заповіт” дуже оригінально. В останній строфі особисті й громадянські мотиви зливаються в один. Після емоційного спалаху-заклику відчувається спад напруження і перехід до інтимного світу поета, його мрій. Непохитно вірячи, що народ збудує нове суспільство – “велику сім’ю, вольну, нову”.

У от у цьому прекрасному суспільстві, за яке боровся і страждав поет, нехай не забудуть його. Хай інколи мати-Вітчизна згадує “незлим тихим словом” свого вірного сина. Це друге його особисте прохання. І дуже скромне. В одному з варіантів було “тихим добрим словом”, але поет замінив “добрим” на “незлим”.

“Ярослав Мудрий” Олександр Олесь

Після ката Святополка,
Що замучив трьох братів,
Брат четвертий на престола,
Ярослав розумний сів.

Святополком Окаянним
Все зруйновано було.
Бідувало бідне місто,
Бідувало і село.

І усю свою увагу
Ярослав зверкув на лад.
І небавом Україна
Зацвіла, як пишний сад.

І небавом знову люди
Багатіти почали,
І Дніпром човни чужинців
Знову в Київ поплили.

Греки, німці, італійці,
Чехи, угри – всі ішли,
Купували, продавали
І у Києві жили.

Так живий, шумливий Київ
Царгородом другим став.
Як про друга, як про сина,
Дбав про його Ярослав.

Оточив його валами,
Ровом, мурами обвів,
Укріпив його, оздобив
І препишний двір завів.

До палат ішли невпинно
Чужоземні посланці.
Князь сидів на пишнім троні
З грізним берлом у руці.

І, допущені до князя,
Низько кланялись посли
І до наг дари складали,
Що з чужини принесли.

В час бенкету на бандурах,
Гуслях, різних сопілках
Грали весело музики,
Вина пінились в чарках.

Співаки пісні співали,
Скоморохи, штукарі,
Розважаючи чужинців,
Метушились у дворі.

Після ситого обіду
Всі виходили з палат
Подивитись на верблюдів,
На муштрованих звірят.

І в Європі честю мали
Королі, князі, царі
Поріднитись з Ярославом,
Побувати у дворі.

Але мудрість Ярослава
Вся була в його ділах,
У державнім будівництві,
Владі, устрою, в судах.

Щоб не нищити народу
І народного майна,
Не хотів він воювати,
Не тягла його війна.

Він прогнів лише поляків,
І, щоб ворог тихшим став,
Він твердиню понад Сяном –
Ярослав свій збудував.

Та ходив на печенігів
І черкесів під Кавказ,
Що на нашу Україну
Нападали раз у раз.

Та з Редедею касозьким
Ярославів брат Мстислав
Бивсь хоробро в поєдинку
І Редедю подолав.

Наш співець Боян великий,
Найславніший із співців,
Сплів йому вінок безсмертний,
Із пісень безсмертних сплів.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Пролетіли дні короткі…
Перед смертю Ярослав
Всіх своїх синів покликав
І з любов’ю проказав:

“Вас я, діти, покидаю,
Йду я в ліпшу сторону,
Але, діти, пам’ятайте
Мою заповідь одну:

Не сваріться, жийте в згоді:
Тільки мир збере усе,
А незгода, наче вітер,
Все по полю рознесе.

Як не будете всі разом
Йти до спільної мети,
Ви, державу зруйнувавши,
Подастеся у світи.

Ви розгубите ту землю,
Що придбали вам батьки,
А тинятиметесь всюди,
Як вигнанці й жебраки”.

Та недовго пам’ятали
Діти мудрий заповіт,
А нащадки Ярослава
Осміяли на весь світ…

“Ярослав Мудрий” Олександр Олесь аналіз

Тема : розповідь про період правління князя Ярослава, його піклування про свій народ та батьківщину.

Ідея : уславлення мудрості, патріотизму, широти поглядів Ярослава та його праці заради добробуту України.

Фрагмент збірки “Княжа Україна” “Ярослав Мудрий” оповідає про прихід князя Ярослава до влади та добу його правління, яка характеризується розквітом України, а саме – розвитком торгівлі, встановленням дипломатичних відносин з іншими державами, початком будівництва. Це був славетний період розвитку України. На жаль, після смерті Ярослава його сини не змогли гідно продовжити справу батька.

Хто такий Ярослав Мудрий

Коли Ярослав став князем у Києві, то задумав зібрати воєдино решту земель. Та на сході країни князював ще його останній брат, Мстислав. Це був князь хоробрий і раз у раз ставав до бою з ворогами країни.

Не дивно, що коли Мстислав зійшовся з Ярославом коло Чернігова, то Мстиславове військо розбило сили Ярослава, і він кинувся тікати. Але Мстислав шанував старшого брата. Тому наздогнав його і сказав: “Брате, ти старший! Вертайся до Києва і князюй собі над усією правобічною країною, а я буду князем лівобіч Дніпра!”

Ярослав згодився на це і відтоді брати жили в згоді. По смерті Мстислава став Ярослав єдиним князем усіх земель. Своїми мудрими розпорядженнями і законами Ярослав зміцнив державу так, що сусідні держави дбали про його приязнь, поєднавшись із його родом. І за своє князювання дістав Ярослав імення “Мудрий”.

“Ярослав Мудрий” Олександр Олесь аналіз Ви можете доповнити через форму коментарів.

4 універсал причини прийняття, зміст, значення

9 (22) січня 1918 р. УЦР ухвалила Четвертий універсал. Причини Четвертого універсалу:

– втрата надій на створення демократичної федеративної Росії; – загроза захоплення більшовиками України; – необхідність відмежуватися від більшовиків для ведення мирних переговорів з іншими державами.

Основні положення Четвертого універсалу УЦР. Проголошення незалежності УНР:

УНР проголошувалася цілком незалежною, вільною, суверенною державою; підтвердження основних демократичних прав і свобод, проголошених у III Унівесалі; ГС перейменовано на Раду Народних Міністрів (головою незабаром став В. Голубович); ухвалення програми соціально-економічних реформ, до весняних робіт мала бути аграрна реформа; заклик до громадян УНР відчайдушно боротися з більшовиками.

Значення Четвертого універсалу. Це було історичне рішення Ради, яке свідчило про остаточний розрив з імперським центром. Керівництво і більшість членів УЦР нарешті перейшли на позиції самостійників. Народ закликали до захисту своєї держави. Та цей важливий юридичний акт було проголошено надто пізно, коли кульмінаційний момент українського національного руху вже був пройдений. Захистити Київ Універсал не допоміг. Ідея самостійності України жила в головах кращих представників українського народу.

УЦР змушена була покинути столицю України. 26 січня (8 лютого) після кількаденного обстрілу в Київ увійшли війська М. Муравйова і почали розправлятися з мирними жителями, здійснюючи “червоний терор”. Кількість його жертв називають від двох до п’яти тисяч. Таке ж відбувалося й на інших територіях, зайнятих більшовиками. Це викликало наростання антибільшовицького опору. Потенціал Української революції далеко ще не був вичерпаний.

Джеймс Джойс хронологічна таблиця відомого ірландського письменника і поета, представника модернізму викладена в цій статті.

Джеймс Джойс хронологічна таблиця

1882 році, 2 лютого – народився Джеймс Августин Алоізіус Джойс в передмісті Дубліна у великій родині

1888 вересень – 1891, червень – юний Джеймс вступає Клонгоуз Вуд коледж – кращу католицьку школу Ірландії. Пізніше роки навчання він опише в автобіографічному романі “Портрет художника в юності”

1891 – після того як його батько втрачає роботу і більше не в силах оплачувати навчання в Вуд коледжі, Джеймса переводять в школу Християнських братів в Північному Річмонді. У дев’ятирічному віці він пише вірш “Парнелл”

1893 – 1898 – навчається в єзуїтському коледжі Бельведер за казенний рахунок

1898 – 1902 – навчання в Королівському Університеті

1899 – написав есе “Драма і життя”, яке присвятив Генріху Ібсену – своєму улюбленому письменникові

1900 – пише статтю “Нова драма Ібсена”, присвячену п’єсі “Коли ми мертві прокинемося”. Написав п’єсу “Блискуча кар’єра” та статтю “Вінець з дикої маслини”

1901 – займається перекладом п’єс Гауптмана “Перед сходом сонця” і “Міхаель Кремер”. Становить памфлет “Торжество Черні”

1902 – пише есе “Джеймс Кларенс Меген” Збирається вивчати медицину в Парижі але незабаром залишає цю справу. Часто відвідує Національну бібліотеку і пише вірші, які пізніше увійдуть до збірки “Камерна музика”

1903 – помирає мати Джойса і він повертається в Дублін. В цей час він зловживає алкоголем

1904 – пише книжкові огляди для газет і підробляє викладачем. Продовжує писати вірші, починає роботу над романом “Герой Стівен”. Знайомиться з дівчиною Норою Барнакл, з якої зав’язуються любовні відносини (офіційний шлюб між коханими був укладений через 27 років). В цей же рік надрукували розповідь Джойса “Сестри” в місцевому журналі. У жовтні Джеймс і Нора покидають Дублін і відправляються в Європу. Перебуваючи в Трієсті він пише оповідання “Після гонок”

1905 – народжується син Джорджіо. Письменник пише кілька оповідань – “Земля”, “В день плюща”, “Зустріч”, “Аравія”, “Милість Божиа”

1906 – родина Джойса переїжджає до Риму, де він починає працювати клерком в банку

1907 – переїжджає в Трієст. Народжується дочка Лючія. Пише оповідання “Мертві”, переписує “Героя Стівена”. Друкується збірку віршів “Камерна музика”

1909 – 1912 – укладає контракт з ірландським видавництвом на видання збірки оповідань. Двічі відвідує батьківщину, але після того як йому черговий раз було відмовлено у видавництві “Дублінців”, Джойс залишає Ірландію і клянеться, що більше ніколи не повернеться сюди. Становить памфлет “Газ з пальника” і кидає рукопис роману “Герой Стівен” в вогонь

1914 – починається серійна публікація роману “Портрет художника в юності”. Джойс починає писати новий роман “Улісс”. Збірка оповідань “Дублінці” все-таки виходить друком

1915 – 1921 – під час Першої світової війни сім’я Джойса переїжджає в Цюріх. Його драма “Вигнанці” вперше ставиться на сцені в Мюнхені. У США виходить у світ “Портрет художника в юності”

1922 – починає роботу над твором “Річ у роботі”

1927 – видає збірку віршів “Яблука по пенні за штуку”

1931 – Джойс і Нора укладають офіційний шлюб в Лондоні.

1936 – перше британське видання “Вілліса”

1941 – письменника госпіталізують через сильні болі в шлунку. Пізніше йому діагностують виразку шлунка.

13 січня 1941 – Після перенесеної операції він помирає в лікарні

Легенда про сірого павука

Жив собі сірий павук. З ранку до ночі він майстерно плів сітку і ловив нею мух, що дуже докучали людям і звірятам. Але павука ніхто не любив, ніхто не хотів навіть дивитися на нього.

– Чому мене ніхто не любить? – запитував він не раз сусідів.

– Бо не маєш гарних крилець, таких як у мене,- відповів метелик.

– Бо не бриниш так голосно, як я,- загудів джміль.

– Бо не метушишся ти так, як ми,- загомоніли бджілки.

“І справді,- подумав павук,- де мені зрівнятися з метеликом чи бджолою”. Заплакав бідолаха, що він такий гидкий, та й сховався в темному куточку стайні. Потім павук знову узявся за свою роботу, сплітав далі свої сітки і ловив у них мух. А воли, осел та біла овечка, які мешкали у тій стайні, раділи, що багато мух потрапляло в павутину.

Якось опівночі розбудив павука в його темному куточку ясний промінь. Дивиться, а в яслах на сіні лежить маленька дитина, і довкола неї світло сяє. Над дитиною схилилася мати, сумує, що немає чим її вкрити. Побачив це павук і здогадався, що діється, і подумав: “Ану я сплету покривало, може, воно стане у пригоді”. І сплів швиденько м’яку, теплу павутину, поклав її несміло перед Матір’ю Божою. Усміхнулася Пречиста Діва, взяла павутину і вкрила нею Ісуса. А маленький Ісус зігрівся і щасливо усміхнувся, глянувши на павука ясними очима. Відтоді ворожить павук людям щастя кожного вечора і всі раді його в ту пору бачити.

“Мона Лиза” – портрет молодої жінки, картина одна з найвідоміших творів живопису у світі. Відноситься до епохи Відродження. Виставлена в Луврі (Париж, Франція).

Повна назва картини – Портрет пані Лізи дель Джокондо. Хто ж автор картини Мона Лиза?

Хто автор Мона Ліза

Автор Мона Лиза – італійський художник Леонардо да Вінчі, близько 1503 року.

Мона Ліза опис картини

Картину Мона Ліза неможливо описати словами: чим довше ви дивитеся на неї, тим більше захоплюєтесь.

Як і багато картин того періоду, цей портрет не уникнув руйнівної дії часу, нанесених руками невмілих реставраторів. Але незважаючи на все це, він не втратив своєї особливої краси і чарівності, і прекрасне обличчя все ще випромінює спокійну і зачаровує посмішку.

Розміри картини Мона Ліза: Картина – всього лише 30 дюймів у висоту, і Мона Ліза зображена сидячою на низькому стільчику ; її тіло повернене вліво, права рука спирається на лівому передпліччі. Особа звернено до глядача злегка під кутом, тоді як карі очі дивляться прямо на вас.
Каштанове волосся, розділені на проділ посередині і гладко зачесане до скронь, спадають красивими м’якими локонами на плечі. Прозора вуаль накинута на голову і в’ється поверх плечей. Топ спочатку зеленуватого кольору з глибоким вирізом оживлено більш світлими рукавами, які колись, мабуть, були жовтими.

На задньому плані – фантастичний краєвид з пагорбами і горами, теплих і м’яких тонів, над ним поступово світлішає небо. Дві колони по краях пейзажу закриває нинішня рама картини. У цьому полотні прекрасні всі деталі, але увагу насамперед захоплює особа.

Відомий італійський архітектор і історик Вазарі, що жив в ту блискучу епоху, так писав про ” Моні Лізі ” :
” Леонардо погодився написати для Франческо дель Джокондо портрет Мони Лізи, його дружини. Він писав його чотири роки і потім залишив, не завершивши. Зараз цією картиною володіє французький король Франциск. Той, хто хоче дізнатися, як близько мистецтво може підійти до природного оригіналу, повинен уважно розглянути цю прекрасну голову.
Всі деталі її виконані з найбільшим ретельністю. Очі мають той же блиск і так само зволожені, як у житті. Навколо них ми бачимо слабкі червонувато – сині круги, а вії могли бути написані тільки дуже майстерною пензлем. Можна помітити, де брови ширше, а де стають тоншими, з’являючись з пор шкіри і закруглюючись донизу. Все настільки природно, наскільки це взагалі можна зобразити. Маленькі, красиво вирізані ніздрі, рожеві і ніжні, виконані з найбільшою правдивістю. Рот, куточки губ, де рожевий відтінок переходить в природний живий колір обличчя, написані так чудово, що здаються не намальованими, а як би живою плоттю і кров’ю.
Тому, хто уважно дивиться на впадинку на шиї, починає здаватися, що він ось-ось зможе побачити биття пульсу. Дійсно, цей портрет написаний так досконало, що змушує будь-якого сформованого художника, та й взагалі будь-якого, хто на нього дивиться, тремтіти від хвилювання.

Мона Ліза була безмежно красива, і Леонардо завжди запрошував на сеанси кого-небудь, хто міг грати і співати або жартувати, щоб її обличчя не виглядало втомленим і нудним, що часто буває, коли позують для портрета.
Навпаки, чарівна усмішка грає на цьому обличчі, і здається, що воно – творіння Неба, а не рук людських, і що більш всього дивно – воно повно життя “.

Такі слова Вазарі, що мають величезне значення і достовірність, тому що в його час полотно знаходилося в чудовому стані.

Хто зображений на картині Мона Ліза

Моні Лізі було 24 роки, коли в 1503 році почав створюватися її портрет, а Леонардо тоді був 51 рік. Картина так і не була закінчена і залишалася у Леонардо, а пізніше перейшла до Франциску Першому, королю Франції.
Багато віддали б все, щоб володіти цією картиною. Одним з таких людей був герцог Букінгемський. Пізніше це призвело до драматичної історії крадіжки картини з Лувру з подальшим її поверненням.
Будучи вищою точкою, вершиною творчості Леонардо, це полотно є ніби кристалізацією його генія, таємних думок та натхнення.
Про Моні Лізі відомо дуже мало, крім кількох незначних фактів, і тому важко відповісти на дуже важливе питання, що часто ставиться і обговорюваний : чи була вона просто красивою моделлю для Леонардо або ж вона була його музою і навіть любов’ю, у що багато хто хотів би вірити.
Є деякі факти, що підтверджують правильність останнього припущення, і це, можливо, пояснює особливу чарівництво картини. Але яка б не була правда, якою чудовою, має бути, була вона особистістю, якщо зуміла викликати все краще в цьому гіганті Ренесансу! Вона допомогла цьому генію залишити нащадкам унікальний шедевр, надихаючий тисячі і тисячі людей протягом століть. Величезне вплив оточуючих людей на художників занадто добре відомо, навіть якщо самі ці люди залишалися в тіні. Взаємодія особистостей моделі і художника, особливо якщо їх пов’язує взаємна симпатія і потяг, часто призводить до створення шедеврів.
У даному випадку Моні Лізі було дано пробудити в Леонардо таке натхнення, що він створив одне з найпрекрасніших скарбів світу. Безсмертний ореол, що оточує всі творіння цього видатного генія, підтверджують його власні слова: “Якщо людина доброчесна, що не проганяйте, а почитайте його, щоб у нього не було причин залишити вас. Якщо ви зустрінетеся з такими людьми – почитайте їх, так як вони Боги на цій Землі і гідні такої ж поклоніння, як священні статуї і образи “.

Історія створення роману “Портрет Доріана Грея” знадобиться при підготовці до занять.

“Портрет Доріана Грея” історія написання

Роман “Портрет Доріана Грея” мав реальне підгрунтя. У Оскара Уайльда у приятелях був художник на ім’я Безіл Ворд. Уайльд, зустрівши одного разу у його майстерні надзвичайно красивого натурщика, вигукнув: “Який жаль, що і йому не минути старості зі всією її потворністю!”. На це Безіл відповів, що готовий малювати кожного року портрет, щоб закони природи – старіння людини відбивались на портреті, а не на зовнішності красеня-натурщика.

О. Уайльд написав “Портрет Доріана Грея” на замовлення одного американського журналу Написав у рекордно короткий строк – трохи більше, ніж за два тижні, бо уклав парі, що здатен створити роман саме в такий термін. У липні 1890 р. роман опублікували в американському журналі “Ліппінкотс Манслі Мегазін”. Журнальна публікація “Портрета Доріана Грея” мала широкий резонанс, і письменник вирішив видати твір окремим виданням, доопрацювавши окремі глави, аби зробити твір “вагомішим”, тобто більшим за обсягом, бо в англійсьйй літературі того часу склалися певні традиції щодо жанру роману Саме для цього окремого видання О. Вайльд написав і відому “Передмову”, що складається з 25 афоризмів. В афоризмах у парадоксальній формі була викладена естетична теорія О. Уайльда. У квітні 1891 р., набувши нового вигляду, роман вийшов окремою книжкою.

Джерела роману

“Портрет Доріана Грея” має паралелі з багатьма творами світової літератури. Так, подібні за сюжетом і розкритими проблемами, роману О. Уайльда передували такі твори:

1) Роман англійця Чарльза Метюріна “Мельмот Блукач” (1820) – розповідь про угоду з дияволом заради вічного життя.

2) Повість-казка німецького письменника А. Шаміссо “Історія Петера Шлеміля” (1814) – розповідь, як герой продав власну тінь дияволу за успіх.

3) Роман Гюїсмана “Навпаки” (1884) – розповідь про молодого аристократа, який почав жити навпаки загальноприйнятим нормам.. Саме цей роман згадано у творі Уайльда, як книга, що “отруїла” Доріана.

4) Повість Бальзака “Шагренева шкіра” – загадкова шкіра зменшується, виконуючи бажання баль-заківського Рафаеля де Валантена.

5) Гете “Фауст”.

6) Повість-казка Гофмана “Малюк Цахес”.

7) Едгар Аллан По. “Вільям Вільсон” – мотив вбивства двійника. Герой-оповідач вбиває свого двійника – втілення свого кращого “я” – Вільяма Вільсона, який усе життя намагався врятувати його від загибелі.

8) Р. Л. Стівенсон “Дивна історія доктора Джекілла і містера Гайда” – неоромантичний твір Стівенсона втілює розкриття психологічного аспекту двійництва.

Зв’язки роману О. Уайльда “Портрет Доріана Грея” з концепцією краси “прерафаелітів” (Данте Габріель Россетті, Уолтер Патер), з розумінням краси як абстрактної філософсько-естетичної категорії у Шарля Бодлера, краси і потворності в античній літературі допомагають вийти на розуміння головної філософсько-моральної проблеми твору: конфлікту Краси і моралі.

Чим славиться місто Суми? Мабуть для жителів цього міста дати відповідь на це питання не питання не складає труднощів, але пересічних українців це змісить задуматися. Чим славляться Суми, чим відома Сумщина ми дізнаємося в цій статті.

Чим відома Сумщина?

Відомі люди Сум

У Сумах в Олександрівській гімназії навчались український мовознавець М. К. Грунський, організатор ветеринарної справи І. М. Садовський; у жіночій гімназії – громадська і літературна діячка, дружина О. М. Горькова К. П. Пєшкова; в кадетському корпусі – автор “Порт-Артура” О. М. Степанов; у комерційному училищі – дитячий письменник Й. І. Лікстанов. У Сумському дитячому будинку виховувався народний художник СРСР, академік М. Г. Лисенко.

Деякий час в Сумах жив поет О. Олесь. Працював російський письменник О. Купрін. Довгі роки в місті жили і працювали краєзнавець і педагог П. А. Сапухін, літературознавець і мистецтвознавець Г. Т. Петров, поет і журналіст М. Данько.
Сьогоднішні Суми теж славні діячами культури та мистецтва. У місті діють спілки, в які об’єднані творчі сили нашого міста: художники, музиканти, письменники, фотохудожники, майстри декоративно-ужиткового мистецтва, театральні діячі і, навіть, кобзарі.
У місті працюють академічний театр драми і музичної комедії ім. М. Щепкіна, театр для дітей та юнацтва, обласна філармонія, обласний художній музей ім. Н. Онацького, обласний краєзнавчий музей, будинок–музей А. Чехова, Палац культури ім. М. В. Фрунзе ТОВ “Фрунзе-Сервіс”, Палац культури “Хімік” ПАТ “Сумихімпром”, 2 парки відпочинку тощо.
У кожному мікрорайоні міста є бібліотека. Діти міста мають нагоду розвивати свої творчі здібності у 5 школах естетичного виховання.

Визначні місця Сум

Місто Суми славиться просто неймовірною кількістю храмів та святинь, літературними діячами, музеями, театрами тощо.

Суми – старовинне місто понад мальовничим Пслом, що несе свої води до Дніпра. Це одне з наймальовничіших міст Слобожанщини. Його заснування пов’язано з подіями визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького. За легендою, переселенці з містечка Ставища на Київщині на чолі з отаманом Герасимом Кондратьєвим влітку 1655 року знайшли на місцині, де невеличка річка Сумка впадала у спокійний, наче зачарований Псел три мисливські сумки з монетами. Це нібито і дало назву майбутньому місту, що символічно втілилось у гербі Сум. Ця легенда жива у серцях сумчан і понині.

На одній з центральних вулиць – Воскресенській, що веде до найстарішої кам’яної споруди – Свято-Воскресенського кафедрального собору, знаходиться пам’ятник цім славнозвісним трьом сумкам, до яких прагнуть доторкнутись усі гості нашого міста, щоб заманити до своє оселі щасливу та багату долю.

У 50-ті роки ХVІІ століття Сумська фортеця вважалася найбільшою на Слобідській Україні, а вже у першій половині ХVІІІ століття Суми стали столицею Слобідського краю.

Розвиток міста у другій половині ХІХ – початку ХХ століття пов’язаний з іменами відомих у всьому світі цукрозаводчиків та меценатів Івана Герасимовича та Павла Івановича Харитоненків. Їх сімейна справа сягала 3 континентів – Європи, Азії та Америки, а Суми на той час були відомі, як центр їх “цукрового королівства”. Та сумчани пам’ятають Харитоненків, і перш за все, Івана Герасимовича, як великого благодійника і мецената. Духовне училище, Кадетський корпус, Сумська залізниця, дитячий притулок, монастирі, церкви, лікарні, безліч споруд та великих справ залишив рідному місту його почесний громадянин. Автором сучасного пам’ятника І. Г. Харитоненку є скульптор Анатолій Івченко. Сьогодні, як і в ХІХ столітті, І. Г. Харитоненко запрошує сумчан та гостей міста відпочити в сквері, а в святкові дні послухати духову музику в Альтанці.
Ця невеличка різьблена Бесідка у центрі “Саду Харитоненка” є візитною карткою Сум та улюбленим місцем відпочинку сумчан і гостей міста. Її було створено за наказом родича Харитоненків Миколи Лещинського на місці непрацюючої нафтової свердловини. Автором проекту Альтанки був Матвій Щавеліїв, мешканець Сум. Сумська Альтанка є символом міста, його гордістю та окрасою. Біля неї фотографуються молоді подружжя, туристи, проходять загальноміські культурно-мистецькі заходи і, як і в ХІХ столітті, грають духові оркестри.

Найвидатнішими пам’ятками монументального мистецтва нашого міста є пам’ятники на могилах родини Харитоненків (“Голгофа” та “Янгол з дитиною”) на центральному міському кладовищі, яке є своєрідним музеєм під відкритим небом, який бере свій початок з 1790 року. Цей скульптурний ансамбль створив відомий французький скульптор Аристид Круазі в другій половині ХІХ століття. Скульптури на могилах Харитоненків запозичені з легенд на релігійну тематику. Цей скульптурній ансамбль Аристида Круазі в свій час вважався найкращим надгробним пам’ятником в світі. Копії пам’ятників знаходяться в Луврі.

Суми – є своєрідною архітектурною Меккою. Кількість архітектурних пам’яток вражає. Цільним архітектурним пам’ятником міста Суми є його старовинні вулиці: Соборна, Воскресенська, Петропавлівська, Троїцька. Кожна будівля на цих вулицях має свою історію, яка бере свій початок у далекому минулому.

Місто Суми славиться й своїми церквами. Навіть назви вулиць міста Суми більшою мірою завдячують старовинним храмам та церквам.

Найстародавнішою кам’яною спорудою нашого міста є шедевр українського бароко – є Воскресенька церква – нині Свято-Воскресенський кафедральний собор, збудований у 1702 році на кошти Андрія Кондратьєва. Цей храм знаний не тільки як унікальна культова споруда, він тісно пов’язаний з відомими всьому світу історичними подіями. Воскресенька церква є свідком бурхливих подій Північної війни.

Окрасою центральної вулиці Сум – Соборної, є Спасо-Преображенський Собор, збудований у 1776-1788 роках. Це головний храм міста. Спершу він був дерев’яним, потім – цегляним; нинішній вигляд набув після капітальної реконструкції в 1882-1892 роках. Фасади основного об’єму Собору виконані в стилі класицизму. У самому храмі вражає Іконостас, виконаний з мармуру та малахіту. Колись інтер’єр храму прикрашали живописні роботи на біблійні теми, написані іконописцями Маковським та Лебедєвим. Деякі з цих робі сьогодні зберігаються в Сумському обласному художньому музеї ім. Н. Онацького.
В другій половині ХІХ століття до Спасо-Преображенського собору була добудована 56-метрова дзвіниця, виконана в барочних формах. Її, як і сам Собор, увінчує золотий купол. На дзвіниці встановлені куранти. Годинник Сумського головного храму є більш досконалим, ніж Кремлівський.

Свято-Троїцький Собор, побудований на початку ХХ століття (1901 – 1914 рр.) за композицією нагадує Ісаакіївський собор у Санкт-Петербурзі. Архітектура собору надзвичайно пластична (на фото). В окремих елементах помітне вплив бароко. Іконостас розписаний М. Нестеровим.

Особливої уваги заслуговує Римо-католицький костел Благовіщення Пресвятої Діви Марії (1911 р.), зведений за ініціативи І. Г. Харитоненка для молодих фахівців з Німеччини, Чехії та Польщі, які відбудовували місто Суми на кінці ХІХ – початку ХХ століття і сповідали католицьку віру. Костел збудований за принципом романських церков – базилік і готичних храмів і освячений Могилевським вікарним єпископом Яном Ципляком у рік його відкриття. Сьогодні служби в храмі проводяться трьома мовами – польською, російською та українською, а для гостей з далекого зарубіжжя додається англійська.

Свою цікаву історію має і будівля Сумської обласної філармонії, яка у ХІХ століття належала Дворянському зібранню. На першому поверсі тут знаходились ресторан, музичний салон та театральний зал, в якому виступали у різні часи Шаляпін, Собінов, артисти Міланської опери. Зал філармонії унікальний в акустичному відношенні та оформленні. Гордістю міста є той факт, що в Сумах є орган, який встановлений саме у філармонії, завдяки чому Суми є своєрідним центром органної музики, де щорічно проходить міжнародний фестиваль “Органум”.

Життя міста багато культурними подіями та загальноміськими святами: “Сумська масляна”, Новорічні та Різдвяні свята, День міста, фестиваль народної творчості “Сумські зорі”, конкурс юних художників ім. уродженця Сумщини М. Г. Лисенка та, звичайно, відомий далеко за межами України фестиваль духової музики “Сурми України”.

Місто Суми – дійсно один з культурних центрів України з установленими традиціями та великою культурної спадщиною, багатою на визначні імена.