Category: Література

  • “Трійка” М. Некрасов

    М. Некрасов “Трійка” текст

    Чом ти пильно зориш на дорогу,
    Без веселих подружок стоїш?
    Мабуть, серце здіймає тривогу –
    І лице спалахнуло ясніш.
    І чому поспішаєш хапливо,
    Хочеш трійку догнати мерщій?..
    Щоб на тебе, струнку і вродливу,
    Задивився корнет молодий.
    Задивитись на тебе не диво,
    Покохать тебе кожен не пріч:
    В’ється стрічка червона грайливо
    У косі твоїй, чорній як ніч;
    Крізь рум’янець на щочці смуглявій
    Пробивається ніжний пушок,
    Сміло дивиться погляд лукавий
    З-під твоїх напівкруглих брівок.
    Дивний погляд чорнявки-дикунки,
    Повний чарів, що збуджують кров,
    Старика підіб’є на дарунки,
    Кине в серце юнацьке любов.
    Поживеш у розкошах ти вволю,
    І легке твоє буде життя…
    Та не те тобі спало на долю:
    З мужиком будеш жить без пуття.
    Підв’язавши угору поділки,
    Перетягнеш ти груди свої,
    Буде бить чоловік без горілки,
    Дні отруїть свекруха твої.
    Одцвітеш від важкої роботи
    Ти, не встигши розквітнуть, за мить,
    І поринеш ти в сон і турботи,
    Будеш няньчити, їсти й робить.
    І в лиці твоїм, повнім горіння
    І життя,- миттю з’явиться жах,
    Вічний вираз тупого терпіння
    І безглуздий, страшний переляк.
    І сховають в глибоку могилу,
    Коли шляхом ти пройдеш своїм,
    Надаремне розтрачену силу
    І життя, не зігріте ніким.
    Не дивися ж, сумна, на дорогу
    І за трійкою ти не спіши,
    І тужливу на серці тривогу
    Назавжди ти в собі заглуши!
    Не догнать тобі трійки прудкої:
    Коні сповнені сили міцної,
    І підпилий візник, і к другій
    Мчить корнет, наче той буревій…
    Переклад М. Терещенка

    “Трійка” М. Некрасов оригинал (російською)

    Что ты жадно глядишь на дорогу
    В стороне от веселых подруг?
    Знать, забило сердечко тревогу –
    Всё лицо твое вспыхнуло вдруг.

    И зачем ты бежишь торопливо
    За промчавшейся тройкой вослед?..
    На тебя, подбоченясь красиво,
    Загляделся проезжий корнет.

    На тебя заглядеться не диво,
    Полюбить тебя всякий не прочь:
    Бьется алая лента игриво
    В волосах твоих, черных как ночь;

    Сквозь румянец щеки твоей смуглой
    Пробивается легкий пушок,
    Из-под брови твоей полукруглой
    Смотрит бойко лукавый глазок.

    Взгляд один чернобровой дикарки,
    Полный чар, зажигающих кровь,
    Старика разорит на подарки,
    В сердце юноши кинет любовь.

    Поживешь и попразднуешь вволю,
    Будет жизнь и полна и легка…
    Да не то тебе пало на долю:
    За неряху пойдешь мужика.

    Завязавши под мышки передник,
    Перетянешь уродливо грудь,
    Будет бить тебя муж-привередник
    И свекровь в три погибели гнуть,

    От работы и черной и трудной
    Отцветешь, не успевши расцвесть,
    Погрузишься ты в сон непробудный,
    Будешь нянчить, работать и есть.

    И в лице твоем, полном движенья,
    Полном жизни, – появится вдруг
    Выраженье тупого терпенья
    И бессмысленный, вечный испуг.

    И схоронят в сырую могилу,
    Как пройдешь ты тяжелый свой путь,
    Бесполезно угасшую силу
    И ничем не согретую грудь.

    Не гляди же с тоской на дорогу
    И за тройкой вослед не спеши,
    И тоскливую в сердце тревогу
    Поскорей навсегда заглуши!

    Не нагнать тебе бешеной тройки:
    Кони крепки, и сыты, и бойки, –
    И ямщик под хмельком, и к другой
    Мчится вихрем корнет молодой…

    1846

  • “Княжна” Шевченко аналіз

    “Княжна” Тарас Шевченко аналіз

    Жанр – соціально-побутова поема

    Автор – Тарас Шевченко

    Рік написання – 1847

    Тема – викриття антинародних дій поміщиків-кріпосників.

    У поемі “Княжна” Шевченко зобразив пана-ліберала, який видає себе патріотом, “братом убогих”, а насправді:

    А патріот, убогих брат… Дочку й теличку однімає У мужика…

    Сюжет “Княжна”

    Поема починається із заспіву. Поет розповідає про те, як в одному селі жив князь разом зі своєю дружиною. Князь постійно влаштовував п’яні бенкети разом із друзями. Княгині важко жити із чоловіком-п’яницею. Їй в молодості раяли не виходити заміж за князя та вона не послухала чужих порад.

    Згодом княгиня вагітніє і у неї народжується донечка. Княгиня радіє народженню дитини. Вона любить і леліє свою дочку, сама її виховує і не допускає свого п’яного чоловіка. Княгиня сама навчає дочку “накупивши у Ромнах” книг.

    Проходять роки і княгиня помирає, залишивши доньку сиротою. Дочка не потрібна батьку-п’яниці і росте сама по собі. Через кілька років князь відправляє доньку в Київ в інститут. Дівчина виростає такою ж гарною, як її матір і дуже схожою на неї.

    Вона повертається до батькового маєтку, але той продовжує пиятикувати. Княжна відчуває батька чужим для себе. Вона допомагає батьковим кріпакам і її дуже любить місцевий люд. Молода княжна сидить “взаперті”, як колись і її мати, в той час, як батько бенкетує зі своїми гостями в садку. Якось князь так напився, що йде у світлицю, де спала його дочка і гвалтує її.

    Княжна після цієї ганьби йде в монастир і приймає постриг, а її батько постарів і захворів і він не має нікого “хто б подав йому води”. Цю історію автору поеми нібито розповіла черниця монастиря, в якому княжна прийняла постриг. Наостанок черниця показує свіжу могилу колишньої княжни, на якій ще й хреста немає.

    Ви можете розширити аналіз поеми “Княжна” додавши інформацію через форму коментарів!

  • Хемінгуей хронологічна таблиця

    Ернест Хемінгуей хронологічна таблиця

    Ернест Міллер Хемінгуей – американський письменник, журналіст, лауреат Нобелівської премії з літератури 1954 року.

    21 липня 1899 – народився у передмісті Чикаго в сім’ї лікаря. У шкільні роки захоплювався спортом і літературною творчістю.

    1917 – після закінчення навчання виїхав до Канзас-Сіті, де влаштувався репортером в газеті “Стар”, яка стала його першою журналістською школою.

    1918 – записавшись шофером американського загону Червоного Хреста, відправився на італо-австрійський фронт Першої світової війни.

    8 липня 1918 – був важко поранений в ноги. Після тривалого лікування, яке вимагало серії операцій, демобілізувався і повернувся в США, де влаштувався працювати в канадську газету “Торонто дейлі стар”. Вільний від репортерської діяльності час Хемінгуей віддавав літературній творчості. У цей період він зблизився з літераторами, які об’єдналися навколо відомого американського письменника Ш. Андерсона.

    1922 – в якості кореспондента канадської газети приїхав до Парижа, звідки надсилав європейські кореспонденції і де він поступово увійшов у групу провідних письменників.

    1923 – опублікував першу книгу “Три оповідання і десять віршів”, після чого відмовився від журналістської роботи заради того, щоб повністю зосередитися на художній творчості.

    1924 – була видана книга “У наш час”, яка принесла популярність письменникові

    1925 – 1935 рр. – Період розквіту таланту і слави. Протягом цього десятиліття з’явилися і набули широкої популярності його романи “Фієста” (“І сходить сонце”, 1926), “Прощавай, зброє!” (1929), збірки оповідань “Чоловіки без жінок” (1927), “Переможець не отримує нічого “(1933), а також нарисово-публіцистичні та автобіографічні книги” Смерть пополудні “(1932),” Зелені пагорби Африки “(1935).

    1931 – вийшов на екрани знятий за однойменним романом кінофільм “Прощавай, зброє!”, Із захопленням зустрінутий публікою.

    1937 – в якості представника американського телеграфного агентства письменник відправився в охоплену громадянською війною Іспанію. Під вогнем на передовій він зняв хроніку “Іспанська земля”, що отримала широкий резонанс в США. Враження від побаченого в Іспанії Хемінгуей поклав в основу свого роману “По кому дзвонить дзвін” (1940), який розійшовся мільйонним тиражем.

    1939 – придбав на Кубі віллу Фінка Віхія, яка на багато років стала його рідною домівкою, гостинно розкритим для численних друзів і знайомих.

    1942 – 1943 рр. – Здійснював рейси на власному катері “Пілар”, збираючи секретну інформацію про німецьких підводних човнах.

    1944 – у статусі військового кореспондента приїхав до Європи, де брав участь у бомбардуваннях Німеччини та окупованої Франції, а потім воював у складі французьких партизанських загонів.

    1950 – роман “За рікою в затінку дерев”.

    1952 – повість-притча ” Старий і море “, відзначена національною премією Пулітцера.

    1954 – Хемінгуей був нагороджений Нобелівською премією.

    1960 – написав книгу спогадів про свої молоді роки в Парижі “Свято, яке завжди з тобою”. В останній період життя працював над романом “Острова в океані”, який залишився незавершеним.

    З 1960 р – Хемінгуей переживав важку депресію, яку він безуспішно намагався лікувати в спеціалізованих клініках.

    2 липня 1961 – покінчив життя самогубством.

  • “Три товариші” скорочено

    “Три товариші” Ремарк скорочено

    “Три товариші” Ремарк переказ ви можете прочитати за 10 хвилин, та згадати головні події роману Ремарка. Також ви можете ознайомитися з Детальним переказом “Три товариші”

    Вранці в автомайстерні “Аврема” пан Локамп зустрічає п’яну п’ятидесятирічну прибиральницю – Матильду Штосс. Жінка виявила на столі дорогий коньяк пана Кестера і випила всю пляшку. Локамп обіцяє не видавати її і наливає їй пару чарок ямайського рому на честь свого тридцятого Дня Народження.

    Герой сидить на самоті і згадує свої попередні свята. Всі вони припали на важкі часи – Першу світову війну, інфляцію. Зараз Локамп працює разом зі своїми бойовими товаришами – Отто Кестером і Готфрідом Ленцом і намагається не думати про минуле.

    Після робочого дня друзі відправляються на вечерю в старій, але дивно швидкій гоночній машині “Карл”. По дорозі вони змагаються у швидкості з водієм новенького Б’юіка. У трактирі друзі вечеряють разом з переможеним любителем автогонок і його чарівною супутницею по ім’я Патриція Хольман. Дівчина дає головному героєві свій номер телефону.

    Пансіонат пані Залевської. Неділя. Роберт Локамп живе тут два роки. Вранці він спускається в кафе “Інтернаціонал”, потім відправляється в автомайстерню. Увечері Роберт дзвонить Патриції і домовляється про зустріч на післязавтра.

    У вівторок в автомайстерню приходить старший інспектор Барзіг – страховик і великий любитель метеликів. Він підкидає друзям чергове замовлення на ремонт форда булочника, що потрапив в аварію. Втративший вагітну дружину пекар виторговує у Кестера новий безкоштовний верх. Увечері Роберт зустрічається в дамському кафе з Патріцією. Потім вони йдуть в бар. Після розставання з дівчиною герой в захваті лається на вулиці з незнайомим товстуном.

    Приходить весна. У п’ятницю близько майстерні розквітає стара слива. Роберт переживає через невдалу минулу зустріч з Патрицією. Увечері він йде на прощальну вечерю на честь колишньої повії Ліллі, яка виходить заміж. Вночі в автомайстерні Роберт запитує у друзів, чи завжди любов виглядає дурною і чи страшно це, напитися в присутності жінки? Ленц заспокоює його, кажучи, що ні. Вранці Роберт посилає Патриції букет троянд.

    У майстерню приходить Блюменталь – власник трикотажної компанії, який цікавиться дорогим кадилаком. Роберт намагається продати йому автомобіль, але Ленц псує всю справу. Вечір герой проводить біля Ленца. Там же присутні Тео Браумюллер – давній приятель Кестера, що бере участь в тих же перегонах, що і останній, і Фердинанд Грау – художник, який малює портрети померлих людей.

    Наступного дня Роберт бере кадилак і везе Патріцію на вечерю до Альфонсу. Увечері він вчить дівчину водити автомобіль. Між молодими людьми встановлюється духовна близькість. У барі вони зустрічають Ленца, і всі разом вирушають в Луна-парк. У “Лабіринті привидів” Роберт випадково обіймає Патріцію, яка злякався жахів атракціону. Друзі розоряють власника павільйону із накидання кілець, виграючи у нього всі призи.

    Через два дні Блюменталь разом з дружиною здійснює пробну поїздку на кадилаку. Йому подобається діловий підхід Локампа, і він купує машину.

    Цілий тиждень Патриція хворіє. Після одужання Роберт запрошує її до себе в гості. Щоб зустріти її гідно, герой обставляє кімнату кращими речами, взятими на час у господині павільйону та інших мешканців. Раптово плани Патриції змінюються: її чекає ділова вечеря з Біндінгом. Роберт ображається. Гуляючи з Патріцією, він вітається з усіма повіями району. Дівчина називає його дитиною і цілує на прощання. Додому Роберт повертається в прекрасному настрої. Романтичну вечерю він з’їдає разом з вічно голодним студентом Георгом Блоком.

    У неділю Кестнер виграє перегони на “Карлі”. Друзі Роберта в захваті від Патриції. Після вечері молоді люди гуляють по місту, сидять на цвинтарній лавці, бродять по сутінковим вулицях. Ніч Патриція проводить у Роберта.

    Вранці Роберт і Кестнер відправляються на аукціон, де купують таксі. Вдень у автомайстерню приходить булочник і починає віддаватися ностальгії. Роберт пропонує йому замовити портрет покійної дружини у Фердинанда Грау.

    Роберт вперше йде в гості до Патриції. Молоді люди п’ють каву з тістечками і розмовляють. Дівчина розповідає про те, що після смерті матері, вона рік хворіла, потім жила для себе, витрачаючи гроші і нічого не роблячи. З серпня вона вирішила почати працювати продавщицею в одному з магазинів патефонної компанії “електроліт”. Роберт відчуває до Патриції приплив ніжності і розуміє, що не може залишитися. Вночі він розмірковує про швидкоплинність любові і напивається в барі з Фредом, під першу в цьому році грозу, потім їде до коханої і везе її до себе.

    Куплене на аукціоні таксі друзі вирішують використовувати за прямим призначенням. Роберт б’ється з таксистом Густавом за право працювати. Увечері друзі збираються разом. Роберт і Пат з радістю зізнаються в тому, що вони не люблять один одного.

    Вранці Роберт зустрічає Лізу – повію, до якої він відчував ніжні почуття в минулому. Дівчина розуміє, що Локамп кохає іншу жінку.

    Фрау Залевська говорить Роберту, що їй подобається Пат, але вона вважає, що ця дівчина не для нього, а для багатого, який міцно стоїть на ногах.

    У театрі Патриція зустрічає старого знайомого Бройера. Він запрошує їх з Робертом на танці в “Каскад”. Там вони стикаються з колишніми друзями дівчини, багатими і витонченими. Один з них повідомляє Роберту, що Бройер вже кілька років закоханий в Пат. Роберт відчуває себе в вишуканому товаристві не в своїй тарілці і напивається. Всю ніч він гуляє по шинках, а вранці, повернувшись додому, застає на сходах Патріцію.

    Через тиждень булочник запитує Роберта, чи не продається ще кадилак? Локамп перекуповує його у Блюменталя, який погодився віддати машину заради заробітку в п’ятсот марок. Булочник відмовляється забрати портрет покійної дружини: він боїться, що вдома його побачить нинішня пасія.

    Роберт з Пат відправляються на два тижні до моря. Власниця вілли, фройляйн Мюллер приймає молодих людей за сімейну пару. Після купання в морі у Пат відкривається кровотеча. Кестер розшукує лікуючого лікаря Патриції, Фелікса Жаффе і привозить його на віллу. Виявляється Патриція давно хвора – у неї туберкульоз, але вона приховала це, бо боялася втратити коханого.

    Через два тижні Пат одужує, і вони з Робертом повертаються в місто. У пансіоні пані Залевської звільняється кімната. Увечері молоді люди разом з друзями їдять раків у Альфонса. Вночі Роберт пропонує Пат жити разом. Провівши дівчину додому, герой вирушає таксувати. У бійці зі швейцаром Роберт випускає гнів, що накопичився в ньому за останні тижні.

    Густав допомагає Роберту придбати для Патриції породисте, червоне-коричневе цуценя ірландського тер’єра. Увечері Жаффе розповідає Локампу про хворобу дівчини: у Пат уражені легені, і вона потребує санаторного лікуванні. Роберт приходить у відчай. Жаффе показує йому хворих, що страждають набагато важче Пат, і каже, що шанс на одужання є у всіх.

    Виїхавши на пробну поїздку на оновленому “Карлі”, друзі стають свідками аварії. Вони доставляють в приватну клініку постраждалих чоловіка і жінку і отримують замовлення на ремонт їхнього автомобіля. Пошкоджену машину трьом товаришам доводиться відбивати у братів Фогт – власників іншої автомайстерні.

    Настає вересень. Роберт краде для Пат троянди в церковному саду. У неділю молоді люди йдуть в музей на виставку перських килимів, потім гуляють вулицями й мріють про те, що б вони купили, якби були багаті. Один з постояльців пансіону, Хассе довідався, що вранці його кинула дружина, і кінчає життя самогубством.

    У середині жовтня Жаффе викликає Локампа і наказує йому відвезти Пат в санаторій. Увечері Роберт і Патріція вечеряють з друзями у Альфонса. Молоді люди виїжджають з міста на десятигодинному поїзді.

    Через тиждень Роберт повертається додому. Він дізнається, що автомобіль, який вони з Ленцем і Кестером з таким трудом відбили на дорозі, не був застрахований, а його власник – збанкрутував. У “Інтернаціоналі” Роберт зустрічає Ліллі – чоловік розлучився з нею, як тільки вивудив у неї всі гроші. Увечері друзі випивають у Альфонса. Вночі Роберт мчить по сільській дорозі на “Карлі”.

    Справи в автомайстерні йдуть погано. Кестер і Ленц підробляють на таксі, Роберт грає на піаніно в “Інтернаціоналі”. У святвечір в пансіон приходить колишня дружина Хассе. Локамп повідомляє їй про смерть чоловіка. Різдво Роберт зустрічає в “Інтернаціоналі” в компанії скотопромисловців і повій. Потім до нього приєднуються Кестер і Ленц.

    Наприкінці січня в місті починаються мітинги. Відбуваються сутички безробітних з поліцією. Роберт з Кестером шукають Ленца на політичних зборах. Вони знаходять друга в пивній і витягують його з натовпу до приходу поліції. Вийшовши на вулицю, друзі натикаються на молодих людей в уніформі, які стріляють в Ленца. Куля потрапляє прямо в серце. Ленц вмирає. Кестер з Робертом говорять поліції, що не бачили, хто вбив їх товариша. Вони хочуть знайти вбивцю самі.

    У лютому Кестер продає автомайстерню з аукціону. Згодом друзі знаходять вбивцю Ленца в одному з кафе, але втрачають його в натовпі. Поки Отто шукає вбивцю друга, Альфонс вбиває його. Увечері Роберт отримує телеграму від Пат. Дівчина просить його приїхати.

    Роберт відправляється в санаторій разом з Кестером. Друзі сидять в барі, гуляють по селу, катаються на “Карлі”. Всі, включаючи саму Пат, розуміють, що дівчині залишилося жити зовсім небагато.

    Кестер їде додому, Роберт залишається з Пат. Головний лікар дозволяє йому оселитися в сусідній кімнаті. Кестер продає “Карла”, щоб у молодих людей були гроші.

    У санаторії Роберт катається на лижах, вперше танцює з Патріцією на балу. Навесні дівчині стає гірше, весь час Роберт біля неї, підтримає, хоча йому боляче дивитися на її стаждання. В одну з ночей Патриція вмирає, а Роберт сам витирає кров з тіла коханої…

  • Марко Поло коротка біографія

    Марко Поло біографія українською мовою скорочено відомого венеціанського мандрівника викладена в цій статті.

    Марко Поло – автор “Книги чудес світу (Книги про різноманіття світу)”, в якій описані його спостереження під час подорожей Азією

    Марко Поло біографія

    Народився Марко Поло в 1254 році в Венеції (за даними деяких учених в Корчуле в Хорватії) в купецькій родині.
    Перша подорож в біографії Марко Поло припадає на 1271. Тоді разом з батьком і дядьком він попрямував до Єрусалиму. Пізніше Марко відправився в Китай. По дорозі відвідав Памір, Месопотамію, Кашгар. У своїх творах він описує географічні розташування міст, традиції, ремесла китайців і їхнє життя. Поло виконував різні доручення хана, сприяв розвитку Китаю, три роки був губернатором Янчжоу.
    Пробувши в Китаї до 1291 року, Марко Поло нарешті був відправлений ханом до Венеції. А по дорозі відвідав Іран, Цейлон, Суматру.
    Після повернення на батьківщину біографія Марко Поло мало відома. Під час війни з Генуєю Марко потрапив у полон, звільнившись з якого лише в 1299 році повернувся до Венеції. Поки перебував у полоні (1296–1298), надиктував звіт про свої подорожі.

    У 1324 році, будучи вже хворою людиною, Поло написав заповіт, в якому згадана золота пайцза (вірча бірка), отримана від татарського хана (він отримав її від дядька Маффео, який, у свою чергу, заповів її Марку в 1310 році). Марко Поло помер, імовірно, 1324 року у Венеції, будучи найбагатшим з місцевих купців, за що його прозвали “мільйонером” (Masser Millioni), і був похований в церкві Сан-Лоренцо.

    Серед книг Марко зустрічаються записи, що оповідають не про самі подорожі автора, а про поїздки та думки інших людей.

    Про сім’ю Марка Поло відомо мало що – він був одружений і у нього було три доньки – Фантіна, Белела і Морета, а також декілька найближчих родичів. У сім’ї Поло не все було гладко, іноді доходило і до судових розглядів.

  • Карл Брюллов цікаві факти

    Карл Брюллов цікаві факти З життя відомого художника, живописця викладені в цій статті.

    Карл Брюллов цікаві факти

    У Брюллова вчилося багато художників-реалістів, зокрема українських – Іван Сошенко, Дмитро Безперчий, Тарас Шевченко та інші.

    Живучи в Петербурзі, Брюллов ніколи не брався за групові портрети приїжджих московських чиновників або купців з їх столичними товаришами. Відмовляючи, він завжди говорив одну і ту ж фразу: “У вас є власний чудовий художник”, натякаючи на В. А. Тропініна. Цим живописець зайвий раз виявляв свою повагу таланту московського портретиста.

    Деякі картини Брюллова з невідомих причин закінчували його учні. До числа таких робіт відноситься портрет І. А. Крилова : його права частина була дописана одним з учнів живописця Ф. Горецьким.

    Портрет поета Василя Жуковського розіграли в лотерею й виручили 2500 рублів, за які Викупили з кріпацтва Тараса Шевченка.

    Раніше його прізвище писали як Брюлло, що доводило чужоземне походження родини, яка оселилася в Петербурзі. За легендою, після створення картини “Останній день Помпеї” цар Микола І вельможно додав до прізвища літеру “В”, аби вона сповіщала іноземцям про підданого з Російської імперії і нагадувала російські прізвища. Так художник став БрюллоВим. Насправді, це сталося раніше – ще 1822 року, коли випускник академії Карл Брюлло вперше відправлявся за кордон.

    У художника і царя склалися погані відносини. Коли той натякнув про бажання мати портрет пензля Брюллова, той довго зволікав. Але час настав і художник прибув у палац. Цар сильно запізнився і художник полегшено покинув палац, бо отримав право не писати небажаний портрет, замовлення на який йому нав’язали силоміць. Портрет так і не був створений.

    Життя в Петербурзі не склалося. Погіршилися і відносини з аристократами. Життя в столиці нічим не нагадувало улюблену Італію. Розчарований, ображений художник випрохав дозвіл виїхати в Італію знов.

    За легендою, він доїхав до кордону і зняв увесь свій одяг і викинув його. На запити відповів, що не хоче брати в Італію навіть пилюку батьківщини-мачухи.

    “Портрет археолога Мікеланджело Ланчі” – остання робота Брюллова – стала однією з перших картин, куплених П. М. Третьяковим для своєї колекції.

  • Contra spem spero аналіз вірша

    Вірш “Contra spem spero” Лесі Українки, входить до збірки “На крилах пісень” (contra spem spero від лат. – без надії сподіваюсь). Вперше у цій збірці був надрукований у 1893 році. Для київського видання “На крилах пісень” Леся Українка скоротила твір на дві строфи.

    Contra spem spero аналіз вірша

    Рід лірики : медитативна лірика

    Жанр : вірш

    Художній напрям, стиль – модернізм, неоромантизм

    Тема вірша Contra spem spero: роздуми про негаразди у житті та сподівання на краще.

    Головна ідея Contra spem spero Вірша є підняття духу та надії на те, що після чорної життєвої смуги буде біла. Вона запевняє, що якщо вірити у добро, коли навіть немає віри, світ змінюється на краще і всі негаразди легше пережити, коли знайти останню краплю надії. Ліричним героєм є сам автор. Головним – людина, яка хоче жити щасливо і намагається закрити очі на усі нещастя, які звалилися їй на плечі. У творі ліричного героя можна утотожнити з Лесею Українкою.

    Віршовий розмір Contra spem spero:

    Тристопний анапест, перехресне римування

    Художні засоби Contra spem spero:

    Епітети: хмари осінні, весна золота, молодії літа, думи сумні, вбогім сумнім перелозі, барвисті квітки, сльози гіркі, кора льодовая, кора міцна, весела весна, гора крута крем’яная, камінь важкий, вага страшна, пісня весела, довга нічка, зірка провідна.

    Метафори : владарка темних ночей

    Звертання : гетьте, думи, ви хмари осінні! ; геть, думи сумні!

    Також, не можна не зазначити про присутність міфологеми у творі.

    Вірш привертає увагу своєю простотою думки та високо піднятим настроєм.

    Літературний рід: лірика.

    Жанр Contra spem spero: ліричний вірш.

    Вид лірики: особиста (філософська).

    Провідний мотив: заперечення тужливих настроїв, протиприродних молодості, оптимізм людини за будь-яких життєвих ситуацій.

    Тип римування Contra spem spero: перехресне.

    Contra spem spero Критика: Уся поезія побудована на антитезах, причому художні протиставлення звучать як крилаті, афористичні ви­слови, їх виразність досягається за допомогою метафоричної образнос­ті, яка посилює емоційність звучання твору.

    Імпульсом до створення вірша стало загострення в авторки хвороби, проте подолання особистої недуги переросло в утвердження героїчної особистості, яка готова всі зусилля віддати боротьбі проти кривди в найширшому соціальному та національно-визвольному аспектах. Леся Українка утверджувала незламність духу людини й оптимістичним мо­тивом, і всіма художніми засобами, й експресивним художнім звучан­ням, коли категоричне “Ні!” на початку твору змінилося ще рішучішим “Так!” в останній його строфі (П. Хропко).

    Contra spem spero! – текст вірша

    Гетьте, думи, ви хмари осінні!
    То ж тепера весна золота!
    Чи то так у жалю, в голосінні
    Проминуть молодії літа?

    Ні, я хочу крізь сльози сміятись,
    Серед лиха співати пісні,
    Без надії таки сподіватись,
    Жити хочу! Геть, думи сумні!

    Я на вбогім сумнім перелозі
    Буду сіять барвисті квітки,
    Буду сіять квітки на морозі,
    Буду лить на них сльози гіркі.

    І від сліз тих гарячих розтане
    Та кора льодовая, міцна,
    Може, квіти зійдуть – і настане
    Ще й для мене весела весна.

    Я на гору круту крем’яную
    Буду камінь важкий підіймать
    І, несучи вагу ту страшную,
    Буду пісню веселу співать.

    В довгу, темную нічку невидну
    Не стулю ні на хвильку очей –
    Все шукатиму зірку провідну,
    Ясну владарку темних ночей.

    Так! я буду крізь сльози сміятись,
    Серед лиха співати пісні,
    Без надії таки сподіватись,
    Буду жити! Геть, думи сумні!

  • Романтична елегійність “Дивлюсь я на небо…” М. Петренко

    Романтична елегійність у вірші М. Петренка “Дивлюсь я на небо…”

    Про те, коли, де і в якій сім’ї народився Михайло Петренко, дослідники життєвого і творчого шляху митця не мають єдиної думки. Говорять, що поет народився в місті Слав’янськ, на Слобожанщині, в сім’ї дворянина-службовия, навчався на юридичному факультеті Харківського університету, працював чиновником. До творчості Петренка теж було неоднозначне ставлення. Хтось визначав митця ледь не класиком, який перейшов від баладних і пісенних форм до рефлекторної й психологічної лірики. А ось Іван Франко писав, що вірші Петренка “мають дуже малу поетичну, а ше меншу язикову вартість”. Звичайно, геніальному Каменяреві варто довіряти, але як можна ігнорувати легенду про Петренка, яка побутує на Харківщині? Кажуть, шо Лєрмонтов забрав із собою Поезію, коли їхав на Кавказ. Коли поет загинув, то Поезія залишилася сиротою в чужому краю. Вона вирішила повернутися в Петербург. Шлях її пролягав через Харків. Петренко засів на Холодній горі на виїзді з міста. Була ніч, коли Поезія потрапила в Харків. Вона вирішила зупинитися й помилуватися нічним краєвидом, а Петренко не розгубився, схопив Поезію й подався додому. Відтоді вона жила в митця, вивчила українську мову й почала співати народні пісні. Петренко покохав Поезію, і вона відповіла йому взаємністю. Про це кохання свідчать твори Михайла Михайловича.

    І справді, його твори стали народними піснями. Згадаймо чудові приклади поезій-пісень: “Дивлюсь я на небо, та й думку гадаю…”, “Взяв би я бандуру…”, “Ходить хвиля по Осколу…”.

    Вірш Петренка “Небо” став популярним українським романсом “Дивлюсь я на небо…” У цьому творі автор відобразив одвічну мрію людини про небо, про волю. Починається твір риторичними питаннями, у яких ліричний герой висловлює найпотаємніші сподівання соколом здійнятися в небо “далеко, за хмари. подальше од світу”, щоб там знайти собі долю, ласку в зірок і в сонця і втопити в їхнім яснім світлі все своє горе. А горя того немало, адже ліричний герой відчуває себе нелюбим наймитом у долі, приблудою, чужим і для неї, і для людей. Важко уявити собі розпач чоловіка, який гірко, марно проживає свій вік, а розраду бачить лише у високому небі. І тільки милуючись зорями, місяцем, ясним сонцем, забуває, що він сирота, адже в таку мить його “думка далеко, високо літа”.

    У вірші “Дивлюсь я на небо…” Михайло Петренко говорить про найважливішу цінність – про свободу особистості. Важко уявити собі стан людини, яка почувається чужою серед інших людей, кохається з лихом, не знає привіту, марно й гірко коротає свій вік і думає, шо далекеє небо – його сторона. Але, на мою думку, кожен має право на достойне життя на землі. За нього треба боротися, боротися за себе, не втрачати своєї індивідуальності, шукати людей, які не залишаються байдужими до чужої долі.

    Також ви можете ознайомитися з Аналізом вірша “Дивлюсь я на небо” Петренка.

  • Володимир Свідзинський хронологічна таблиця

    Володимир Свідзинський хронологічна таблиця життя і творчості укранського поета і перекладача Ви дізнаєтеся в цій статті.

    Володимир Свідзинський хронологічна таблиця

    1885, 8 жовтня – народився в с. Маянів Вінницького повіту Подільської губернії

    1899 – завершив навчання в Тиврівському духовному училищі

    1899-1904 Навчався в Подільській духовній семінарії у Кам’янці-Подільському

    1908-1913 Навчався в Київському комерційному інституті

    1912 – Перша публікація поезії “Давно, давно тебе я жду…” у місячнику “Українська хата”

    1913 – Повернувся на Поділля

    1915 – Переїхав до Житомира

    1916-1918 – Перебував на службі польового контролю армії

    1918-1925 Жив у м. Кам’янець-Подільський. Працював у різних установах літературним редактором, архіваріусом

    1922 Вийшла друком перша збірка “Ліричні поезії”

    1925, жовтень – Переїхав до Харкова

    1925-1941 – Жив і працював у Харкові літературним редактором, коректором (місячник “Червоний шлях”, газета “Червона армія”, Техвидав)

    1927 – Вийшла збірка поезій “Вересень”

    1940 – Вийшла остання прижиттєва збірка “Поезії”

    1941, 27 вересня – Арешт поета

    1941, 18 жовтня – Загибель В. Свідзінського

    1964, 30 березня – Реабілітований посмертно за відсутністю складу злочину

  • “В житах” Косинка аналіз

    “В житах” Косинка аналіз твору

    Новела “В житах” з однойменної збірки засвідчує орієнтацію письменника на стефанівський тип письма. Перед читачами постає лише один “щасливий” день із життя Корнія Дізіка, від особи якого ведеться розповідь. Він зі своєї волі опинився в банді отамана Гострого, тому став дезертиром і переховувся в житах. Звідси – назва новели. “В житах” – це не лише місце дії, це багатогранний символ, що уособлює в собі й життя селянина, і його ставлення до навколишнього світу, і становлення як людини на землі. Деморалізована ідеологія світлого більшовицького майбутнього призвела до того, що молодий юнак ловить коротку мить і милується життям, але неспокій сидить у серці, бо при думці про розстріл комуніста Матвія Киянчука “до болю робиться сумно”. Саме в житах випадково знаходить Корнія Уляна, вона йшла в сусідське село Чорносливку до матері. Уляна була вимушена через свою бідність стати дружиною гнилищанського багатія Дзюби, але вона досі кохає Корнія Дізіка.

    Закохані сп’яніли від щастя в житах, адже там загубилася їхня доля. Що станеться з ними далі – невідомо. Світовідчуття героя твору сконцентровані на одній миті, а тому мають такий контрастний характер.

    Ідея твору – з’ясування сенсу людського існування, адже інколи все своє життя людина чекає на одну мить щастя, а ще наштовхує на думку, що життя кожної миті ставить нас перед вибором, як і героя твору.

    У творі здіймаються Проблеми порушення гармонії між навколишнім та внутрішнім світом, проблема вибору та його наслідків, проблема духовної дезорієнтації в умовах складних громадянсько-політичних процесів.

    Для нього в ту мить жита, “червона хустка Уляни” і він сам – єдине мірило буття на землі, усе інше – потім. Корнію не хочеться згадувати про те, що мучить його совість, а саме розстріл комуніста Матвія Киянчука, у якому він, напевно, брав участь. Він молодий, трохи іронічний (“ми, дезертири,- народ бойовий”, але спраглий до життя. “…Мені хочеться співати, як співають старі, коли згадають молодість, а я ще хочу співати!”).