Category: Література

Михайло Вербицький біографія скорочено українською мовою викладена в цій статті.

Михайло Вербицький коротка біографія

Вербицький Михайло Михайлович – український композитор, хоровийдиригент, священикУГКЦ, автор музики державного гімну”Ще не вмерла Україна”.

Народився 4 березня 1815 року на Надсянні у родині греко-католицького священика.

Коли хлопчикові виповнилося 10 років його батько помер. Над Михайлом та його молодшим братом Володиславом взяв опікунство далекий родич – перемишльський владика Іван Снігурський, один із видних діячів Української греко-католицької церкви. Спочатку вони разом з братом навчалися в гімназії, а після в ліцеї.

У 1828 році при Перемишльський кафедрі Іван Снігурський заснував хор, а після і музичну школу, в якій і навчився співати Михайло. Уже на Великдень наступного 1829 року цей хор дебютував у святковому богослужінні, де Михайло виступив як соліст. Побачивши такий блискучий результат Іван Снігурський запрошує з Чехії кваліфікованого диригента і композитора – Алоїза Нанко. Саме у Нанко Михайло отримав системну музичну освіту, зокрема із композиції.

Згодом Михайло Вербицький вступає до Львівської духовної семінарії, але заняття музикою не перериваються – Вербицький керує хором семінарії, опановує гру на гітарі. Численні твори, перекладені, або створені ним для гітари, стали популярними у галицькому домашньому музикуванні. До нашого часу збереглося створене ним “Поученіе Хітар” (укр. “Поученіє Хітарі”), яке стало одним із перших подібних посібників в Україні.

У 1837 р. він кинув богослов’я. Михайло Вербицький одружився, але сімейне щастя митця було недовгим. Через рік жінка померла, залишивши його із сином-немовлям.

Через деякий час композитор знову повернувся до семінарії, де став керувати хором.

У 1840-х Вербицький звертається до релігійної музики – написав повну Літургію для мішаного хору (1847р.), “Ангел вопіяше” та ін. церковні композиції.

Написав музичні номери для 20 театральних вистав.

Матеріальні труднощі примусили його втретє вступити до семінарії та у 1850 р. прийняти сан священика. Після того він дістав посаду в с. Завадові, далі – в с. Залужа-Стрілки, а в 1852 р. став священиком невеликого села Млини, Яворівського району, біля Перемишля, де жив до самої смерті.

Ще перед закінченням семінарії Михайло Вербицький вдруге оженився, але нова дружина теж невдовзі померла.

Гімн “Ще не вмерла України і слава і воля” створений Павлом Чубинським та Михайлом Вербицьким, звучить сьогодні могутньо й гордо – як символ невмирущої сили народу, котрий обрав шлях свободи і незалежності.

Перше виконання твору “Ще не вмерла Україна” як Гімну відбулося 10 березня 1865 року у Перемишлі як завершальний номер концерту, присвяченому Тарасові Шевченку.

В останні роки життя композитор займався педагогічною діяльністю, писав статті, творив музику.

Помер 7 грудня 1870 року У селі Млинах (тепер на території Підкарпатського воєводства Польщі) від раку язика.

Чому Івана Франка називають “каменярем”, якщо не знаєте, то читайте нашу статтю, і тоді знайдете відповідь на своє запитання.

Чому Франка називають “каменярем”?

В творчому доробку українського письменника Івана Яковича Франка Більше 6,5 тисяч художніх творів та наукових робіт. Франко протягом 45 років в середньому за пару днів міг написати один твір. Також в літературних колах (і не тільки) його називали “велетнем”, “титаном думки та праці”. Письменник був завзятим патріотом своєї держави, щиро вірив в національні незалежність.

Іван Франко автор багатьох відомих на весь світ літературних творів, але саме один витвір мистецтва дав письменнику найдорожче – звання “каменяра”, цей твір – Поезія “Каменярі” (написаний ним у 1878 році). В ньому письменник зобразив образ-символ невтомних працівників, серед яких був і сам Франко. В творі головні герої закуті залізними ланцюгами, саме в цих образах письменник показав символ старого суспільно-експлуатаційного ладу, який був на той час, коли жив сам Іван Якович.

Тепер Ви знаєте чому Франка називають “великим каменярем”. Таке прізвисько він отримав через свій шедевральний твір, в якому він зачіпає тему приниження свого народу, але одночасно з тим все ще є надія на якесь світле життя “І щастя всіх прийде по наших аж кістках”.

Нужденні каменярі, які розбивають камінь, та гранітні скелі перед ними і прокладаний шлях набули у його вірші переносного значення. Величезні скелі стали символом несправедливості, пригнічення, неволі. З ними ведуть боротьбу борці за свободу – каменярі. Добровільно взявши на себе тяжкий труд, “раби волі”, прикуті залізними ланцями, вони ціною власного добробуту прокладають путь до нового життя. Сам Франко вважав себе одним з каменярів, невипадково, говорячи про них, він завжди каже “ми”. У початку вірша мовиться про “голос згори”. Поет не розкриває його природи. Це може бути як особиста совість, так і людська правда.

Образ Одіссея відповідає ідеалу давніх греків, він герой Троянської війни, хоча має не тільки позитивні риси.

Одіссей характеристика

Одіссей – син Лаерта, цар Ітаки. Має дружину Пенелопу та сина Телемаха. Одіссей – справді епічний герой і водночас є “всебічно розвиненою особистістю”: хоробрий воїн і розумний воєначальник, досвідчений розвідник, перший в кулачному бою і бігу атлет, відважний мореплавець, майстерний тесляр, мисливець, торговець, дбайливий господар, оповідач. Він люблячий син, чоловік і батько, але він же і коханець підступно-прекрасних німф Кирки і Каліпсо.

Образ Одіссея витканий з протиріч, гіпербол і гротеску. У ньому на перший план виділена плинність людської природи, її здатність до метаморфоз у вічному пошуку все нових сторін буття. Одіссею протегує мудра і войовнича Афіна, а сам він часом нагадує морського бога Протея своєю здатністю легко змінювати свій вигляд. Протягом десяти років повернення додому він постає мореплавцем, розбійником, шаманом, що викликає душі мертвих (сцени в Аїді), жертвою аварії корабля, бідним старим і т. д.

Зовнішність та фізичний стан Одіссея : Виглядає як звичайна людина, фізично сильний, витривалий)

Риси характеру Одіссея Гомер стосовно свого героя найчастіше використовує епітет хитромудрий, що влучно характеризує Одіссея. Він розумний, кмітливий і… хитрий. Ці риси виявилися і в епізоді з троянським конем, і під час перебування у циклопа, у Цирцеї (Кіркеї). Завдяки своєму розуму, спостережливості герой рятує себе і своїх друзів – виявляє відповідальність за їхню долю.

Одіссей рішучий, запальний, але може правильно оцінити обстановку й стримати себе. Він здатний визнавати свої помилки. Одіссей – люблячий чоловік та батько.

Але він – не ідеальна людина. Часто герой буває марнославним, підступним до ворогів, глузливим, нерозсудливим та не завжди прислухається до порад своїх супутників.)

Одіссей користується заслуженою повагою завдяки патріотизму, сміливості та розуму. Він – ватажок, і супутники покладають великі надії щодо перемоги та порятунку саме на нього.)

Павло Тичина “Арфами, арфами”

Арфами, арфами –
золотими, голосними обiзвалися гаï
Самодзвонними:
Йде весна
Запашна,
Квiтами-перлами
Закосичена.

Думами, умами –
наче море кораблями, переповнилась блакить
Нiжнотонними:
Буде бiй!
Вогневий!
Смiх буде, плач буде
Перламутровий…

Стану я, гляну я –
скрiзь поточки, як дзвiночки, жайворон
як золотий
З переливами:
Йде весна
Запашна,
Квiтами-перлами
Закосичена.
Любая, милая –
чи засмучена ти ходиш, чи налита щастям вкрай
Там за нивами:
Ой одкрий
Колос вiй!
Смiх буде, плач буде
Перламутровий…

Загадки про одяг на українській мові Для дітей та дорослих – про капці, рукавички, шкарпетки, шапка, куртка, шуба, взуття, сукня, сорочка, дощовик. Загадки про зимовий одяг, про український та національний одяг ви знайдете в цій статті.

Загадки про одяг

Не вдягають їх хлоп’ята, мов принцеси в них дівчата. (плаття)

Комірець і рукави, більш для хлопчиків вони. (сорочка)

Від води не промокає, нас від дощику ховає. (дощовик)

Що то за сорочка –
рукави ніврочку?
І чомусь на ноги
вбрали ту сорочку. (Штани)

Загадки про зимовий одяг

Загадки про куртку та шубу

Нас від холоду ховає, часто капюшона має. (куртка)

Я на блискавцi буваю,
У негоду захищаю. (Куртка)

Лютих не боїться зим, хутром вкриє нас густим. (шуба)

Загадки про шапку

Довгі вуха, та не заєць, пухнаста, та не киця. (шапка)

На голову вдягаємо, вушка захищаємо. (шапка)

Натягнiть мене на вуха –
Не злякає завiрюха! (Шапка)

Сиджу верхи, не знаю – на кому, знайомого зустріну – зіскочу, привітаю.(шапка)

Загадки про рукавиці

Плету хлівець на четверо овець, а на п’яту окремо. (рукавички)

Один хлівець на п’ятеро овець. (рукавички)

Їх на ручки одягнемо, В сніжки гратися підемо. (рукавички)

Хоч хатинонька маленька,
та затишна і тепленька:
як мороз кусається,
п’ять братів сховається. (Рукавиця)

Загадки про шарф

Не краватка він, не комірець,
А шию обіймати звик.
Та не завжди, а лиш тоді,
Коли бувають холоди. (Шарф)

Загадки про одяг та взуття

Загадки про взуття

Захищає наші ноги, не поранять їх дороги! (взуття)

Одяг ми для ваших нiг,
З нами ви i в дощ i в снiг (Взуття)

У домівці їх взувають, біля ліжечка знімають. (капці)

Ступні ніг нам обіймають, під штанці їх одягають. (шкарпетка)

Вдень – завзяті та проворні:
можем бігати, стрибати,
а вночі ми безпорадні,
бо лягають ноги спати. (Черевики)

З черевиками дружу,
з босою ногою,
якщо йдуть вони кудись,
то беруть з собою. (Шкарпетка)

Загадки про український одяг

В українського народу є багато загадок, в яких говориться про одяг та взуття.
1. Ані тіла, ані духа, має рота, шкіру й вуха. (Чоботи)
2. Вдень з ногами, а вночі без ніг. (Чоботи)
3. Біга Марушка у ста кожушках, як вітер повіє, то й спина замріє. (Курка)

Якщо ви знаєте цікаві загадки про одяг лишайте їх в коментарях.

Автори Наталія Гуркіна, Леся Вознюк, Олег Майборода

Західноукраїнські землі на початку 20 століття

Економіка західноукраїнських земель у складі Австро-Угорської імперії. Становище промисловості та сільського господарства. На початку XX ст. принципових змін у соціально-економічному та політичному становищі західноукраїнських земель не сталося:

– завершилося формування основних галузей фабрично-заводської промисловості й визначилися напрями її дальшого розвитку, збереглося майже повне переважання дрібної промисловості; – почався новий період в історії нафтодобування, завершився переворот у технічному устаткуванні. Збільшився видобуток нафти. Галузь, як і всі інші, цілком була в руках іноземного капіталу; – друге місце після нафтодобувної посідала деревообробна промисловість. Що ж до цукрової промисловості, то її у 1870-1910 рр. не було зовсім. Успішно почали розвиватися швейна, взуттєва і килимарська промисловість. У цілому промисловість мала однобокий, переважмо сировинний характер розвитку; – певне значення для економічного розвитку Галичини мало будівництво електростанцій у повітових містах і великої електростанції в Львові, але основна частина робітників працювала не на фабриках, а ремісниками.

Отже, промисловість зробила деякий крок уперед, однак орієнтація на добування та первинну обробку сировини, залежність від іноземного капіталу, перетворили Західну Україна на ринок збуту.

– Поглибилася соціальна диференціація селянства; – заможні польські, румунські й угорські землевласники становили близько 10 % від усіх селян, але їм належало близько 50 % усієї землі; – економічне становище решти селян було надзвичайно тяжким, що посилювало еміграцію; – примітивне селянське господарство переживало глибоку кризу, особливо повільні темпи розвитку; – селяни гостро відчували не тільки соціальний, а й національний гніт.

У промисловості на кваліфікованих роботах працювали поляки, умови праці українців були складними. Торгівля була винятково в руках євреїв, а на державну службу брали переважно поляків. Отже, певна автономія Галичини в складі Австро-Угорщини була автономією для поляків.

Розвиток кооперативного руху

Дискримінація за національною ознакою лише згуртовувала українське населення. Українська національна самосвідомість зростала швидкими темпами. Велике значення у цьому плані мала робота товариства “Просвіта”. Осередки українського економічного життя створювали кооперативи (усього діяло близько 1500 кооперативів). Кооперативний рух зміцнив господарське становище багатьох українських селян. Сприятливо на становищі селян позначилися масова еміграція та виїзд на сезонні роботи. Отже, при всій складності життя становище селян не було таким безпросвітним, як у середині XIX ст.

Діяльність західноукраїнського політичного руху на початку XX ст., причини його активізації. Галичина ще у другій половині XIX ст. стала центром українського національного руху, “українським П’ємонтом”. На початку XX на місці пригнобленої та безправної селянської маси виросла свідома своїх економічних, культурних і політичних інтересів українська нація. Політична боротьба поєднувалася із соціальними виступами галицьких селян і робітників. Головними гаслами українського політичного руху, який став значно радикальнішим, були поділ Галичини й національна автономія для її української частини, заснування українського університету в Львові, а також загальне виборче право. Стратегічним завданням була незалежність України.

Боротьба політичних партій західноукраїнських земель за реформу виборчої системи. У боротьбу за загальне виборче право активно включилося кероване політичними партіями (УНДП, УРП, УСДП) селянство:

У 1907 р. австрійський уряд провів нарешті реформу парламенту. Загальні вибори різко збільшили представництво українців у ньому, у 1879 р. їх було 3, а після виборів 1907 р. стало 27 з Галичини і 5 з Буковини. Поляки в Галицькому сеймі почали підтримувати “москвофілів” на противагу українському рухові, але їх надії не справдилися. Вплив “москвофілів” швидко й неухильно зменшувався;

Загострення конфлікту між українським і польським рухами. Під час виборів польська влада вдалася до масового побиття українських селян. У відповідь на криваву розправу український студент М. Січинський здійснив замах на життя намісника Галичини А. Потоцького, який був ініціатором такого “проведення” виборів.

Результати активізації західноукраїнського політичного руху на початку XX ст.:

– у 1913 р. було обрано 30 представників національного табору й лише одного “москвофіла”. В австрійському парламенті українські депутати постійно висували основну вимогу – надання українським землям політичної автономії у складі Австро-Угорщини, член УНДП Ю. Романчук став заступником його голови; – одним з важливих напрямів українського руху була боротьба за окремий український університет. V липні 1910 р. дійшло до збройної сутички, в якій загинув український студент А. Коцко. Після тривалих переговорів австрійський уряд погодився, щоб не пізніше 1916 р. для українців збудували окремніі університет; – у 1912 р. з Відня до Львова надійшли інструкції – ставитися однаково до поляків і українців; україно-польська компромісна угода 1914 р. не була реалізована через початок Першої світової війни.

Діяльність національних і спортивно-фізкультурних організацій “Сокіл” і “Січ”

Українські патріотичні організації на початку XX ст. здійснювали значну роботу з виховання у національному дусі молоді, ще в 90-х рр. XIX ст. було засновано спортивно-фізкультурну організацію “Сокіл”, важливу роль у її розбудові відправ Іван Боберський, який очолював центральний провід “Сокола” в 1908- 1914 рр. У 1900 р. Кирило Трильовськй заснував першим гурток спортивно-фізкультурної організації “Січ”. Обидві організації були масовими її налічували близько 12 тнс. членів. Щоб проводити військове навчання, учні львівських середніх шкіл у 1911 р. створили таємний гурток “Пласт”. Військове навчання молоді здійснювало утворене в 1912 р. товариство “Січові стрільці”. Отже, в Галичині розгорнулася гостра політична боротьба на захист прав і свобод українців, за національну автономію Галичини.

Українське національне відродження на Буковині перебувало в тісному зв’язку із загальним українським відродженням. У Чернівцях в 1909 р. була створена “Руська рада”, відома також під назвою “Селянська партія” на чолі зі Степаном Смаль-Стоцьким. Як і раніше, на початку XX ст. національний рух залишався слабким у Закарпатті. У політичному й культурному житті краю переважали “москвофіли”. Українська орієнтація була пов’язана з тижневиком “Наука”. Його редактором з 1903 р. був Августин Волошин, який згодом відіграв велику роль у національно-визвольному русі в Закарпатті.

Вплив Української греко-католицької церкви на піднесення національної свідомості населення західноукраїнських земель. Роль А. Шептицького. Налагодженню добрих відносин з представниками інших народів сприяли діячі визвольного руху. Особливе місце серед них займав Андрей Шептицький:

у 1900 р. він очолив Українську греко-католицьку церкву (УГКЦ); під його впливом чимало священиків порвало з “москвофільством” і приєдналося до українського національного табору, виступали, як і митрополит, на боці народовців; у 1913 р. А. Шептицький заснував у Львові Український національний музей, його головний меценат; домовився з польською владою Галичини про виборчу реформу, яка мала збільшити представництво українців у Галицькому сеймі, війна перешкодила реалізувати ці плани; своєю відданою працею митрополит зумів прихилити до себе і УГКЦ народні маси й ще до Першої світової війни був уже визнаний усіма як український патріот. Він об’єднав зусилля греко-католицьких священиків і світської інтелігенції у досягненні спільної мети – національного визволення українців.

А створення єдиної, незалежної, соборної України було головним завданням її народу в XX ст.

Хронологічний довідник: Західноукраїнські землі на початку 20 ст

Персоналії: Західноукраїнські землі на початку 20 ст

Терміни: Західноукраїнські землі на початку 20 ст

Толя – головний герой А. Дімарова “Блакитна дитина”

Опис Толі “Блакитна дитина”: “…Лобик ще великий, вуха стирчать, і волосся прилизане, мов у дівчини”.

Образ Толі “Блакитна дитина”

Толя – восьмикласник, випускник школи, військовозобов’язаний.

Риси характеру Толі
а) доброта;
б) щирість;
в) чуйність;
г) відповідальність до дорученої справи;
д) цілеспрямованість;
е) легковажність; терпимість.

Вміння Толі :
а) кохати і йти на самопожертву;
б) поводити себе з товаришами;
в) постояти за себе;
г) поважне ставлення до мати, дорослих;
д) цінує дружбу;
е) любов до книги, її творців.

Блакитна дитина – це янгол, яким змалювали батька в дитинстві мати й бабуся. Насправді він був звичайним хлопцем, і в його шкільному житті було багато пригод – веселих і не дуже. Батько згадує, яким він був у віці свого сина, й краще розуміє свою дитину.

Окрім бешкетів та розваг, Толик помічає у житті важливі речі й цінує їх: вміння мріяти, товаришувати, відповідальність за молодших і слабших, прагнення до добра й справедливості, тонке відчуття краси природи, її благотворного впливу на людину, почуття гумору.

Характеристика Толі “Блакитна дитина”

Час, зображений у повісті “Блакитна дитина”, охоплює дуже складний період нашої історії від кінця 20-х років до 1941року. Образ часу, духу епохи, соціальний аспект раннього періоду свого життя, який припав на непростий час 1920-30-х років, висвітлений письменником своєрідно.

А. Дімаров, зображуючи світ очима Толика, через художні деталі висвітлює ту тяжку епоху. Спогади подаються через призму дитячого сприйняття. Тому для Толі їхня убога хата, напівголодне існування (сусіди держали корів, свиней, а в їхній сім’ї був тільки невеличкий город), тяжка праця матері – все це не здавалося малюкові чимось неприродним.

З інтер’єрних, портретних, психологічних деталей складається картина злиденного побуту сільської вчительки та її синів. Але, як ми бачимо, не лише горе, але й дитячі радощі зображені у творі.

Головний герой Толя із когорти таких шибеників, Федько В. Винниченка, Том Сойєр Марка Твена чи Нестайкові тореадори. Він пустун і вигадник: то залізе у чужий сад, то набере до рота жабенят. Не всі його витівки такі безневинні: дядько Матвій ледве не переламав собі ребра, потрапивши у яму, викопану Толею, тай стрілянину у брата з рогатки не назвеш хорошим вчинком. Таких пригод із головним героєм трапляється безліч. Про це з іронією пише автор: “… і нечиста сила їх не бере, і Божа сила не б’є, набридли вони, мабуть, і Богу, і чорту гірше, ніж своїм батькам”.

Описуючи пригоди Толика, автор змальовує нам юну особистість, що формується. Перед нами виростає образ допитливої, надзвичайно чутливої до життя, активної дитини. Толик не любить одноманітної роботи, йому не цікаво, наприклад, полоти бур’ян на городі. Він перетворює буденну працю на захоплюючу пригоду. Його буйна фантазія не знає меж: сапкою, як шаблюкою, він січе вражі голови з плеч. Щоправда, рубаючи підряд і бур’ян, і помідори. Він носить воду аж від лісу з криниці, прибирає в хаті, коли мама поїхала з дому у справах, доглядає молодшого братика, бо хто ж допоможе матері, як не він. Водночас у Толика чимало негативних рис: він дещо ледачкуватий, непослідовний, розбишакуватий.

Він завдає чимало клопоту та навіть матеріальних збитків і без того бідній матері, наприклад, зрізавши гудзики з її єдиного святкового плаття і програвши їх, чи розваливши комин, б’ючись з братом, чи зіпсувавши костюм, на який мати збирала гроші більше року. Якби не любов до книжки, яка заполонила все єство Толі, скерувала його бурхливу уяву й живу фантазію в певне русло, хто знає, що вийшло б із нього.

Книжка приходить у бідне сільське життя дитини дуже рано і замінює йому все. З допомогою фантазії хлопчик мандрує далекими країнами, бореться з розбійниками, захищає добро і перемагає зло. Важливі морально-етичні принципи і закони формуються в душі головного героя саме завдяки книзі. Вона стане незамінним товаришем і мудрою порадницею і в суворих армійських буднях, і в подальшому дорослому житті.

Великий вплив на Толю має і мати, яка прищепила йому правдолюбство і високі моральні якості. Власним прикладом чесного, хоч і бідного, життя вона показала хлопчикові, що головне залишатися людиною. Основи сімейного виховання базувалися в сім’ї Толі на повазі до праці, до старших, на совісті.

Отже, Толя робить чимало помилок, поганих вчинків, але усвідомлює наслідки своїх пустощів, його мучить сумління, він намагається не повторювати їх, бо розуміє, що своєю поведінкою завдає прикрощів іншим.

Вірш “Блакитна Панна” показує уміння Миколи Вороного передавати динаміку змін у природі. Дослідники символізму вважали, що оця “музичність” поезії Вороного була першоосновою музики, яка згодом залунала у молодого Павла Тичини. Блакитна Панна – символ весни, котрій виспівують осанну “гори, гай, луги, поля – / Вся земля”.

Микола Вороний “Блакитна панна” вірш

Має крилами Весна
Запашна,
Лине вся в прозорих шатах,
У серпанках і блаватах…
Сяє усміхом примар
З-поза хмар,
Попелястих, пелехатих.
Ось вона вже крізь блакить
Майорить,
Довгожданна, нездоланна…

Ось вона – Блакитна Панна!..
Гори, гай, луги, поля –
Вся земля
Їй виспівує: “Осанна!”
А вона, як мрія сну
Чарівна,
Сяє вродою святою,
Неземною чистотою,
Сміючись на пелюстках,
На квітках
Променистою росою.

І уже в душі моїй
В сяйві мрій
В’ються хмелем арабески,
Миготять камеї, фрески,
Гомонять-бринять пісні
Голосні
І сплітаються в гротески.

1912

Щоб дізнатися про тему та ідею вірша “Блакитна Панна” потрібно зробити детальний художній аналіз вірша.

Поет М. Вороний оспівав весну як блакитну панну. Поряд зі звичними, традиційними у фольклорі та в літературі засобами виразності (весна запашна, чарівна, у прозорих шатах, у серпанках) автор використовує біблійну урочисту лексику (“Осанна!”), метафори (“в душі моїй, в сяйві мрій В’ються хмелем арабески”), мистецькі терміни (арабески, фрески, гротески). І це надає творові неповторне інтелектуально-мистецьке естетичне забарвлення.

Максим Танк біографія скорочено Білоруського письменника та поета викладена в цій статті.

Максим Танк біографія

Справжнє імя – Євген Іванович Скурко

Народився Євген 17 вересня 1912 в селі Пільковщіна в Білорусії.

Брав участь у революції в Західній Білорусі. У біографії Максима Танка завжди активно виражалася громадянська позиція. За це він був арештований в 1933 і в 1934 роках. Перший опублікований збірник віршів у біографії М. Танка вийшов у 1936році – “На етапах”. За ним пішов збірник “Журавлинний колір” в 1937 році, потім “Під щоглою” в 1938 році. У всіх цих книгах поет підтримував боротьбу народу за визволення рідної землі.

Танк був кореспондентом в газеті “Вілейська правда”, а в роки Великої Вітчизняної війни працював у пресі. Навіть у воєнні часи в біографії Танка письменницька діяльність не була залишена. У 1942 році він написав поему “Янук Сяліба”, а в1945 році створив дві збірки віршів. Коли закінчилася війна, Танк став працювати в журналі “Вожик” редактором, а пізніше – головним редактором (у 1948–1966) у журналі “Полум’я”.

За своє життя Танк створив безліч книг, поем, збірок. Серед відомих творів Танка – “Слід блискавки” (1957), “Ковток води” (1964), “Хай буде світло” (1972), “Ave Марія” (1980). Письменник має безліч звань і нагород.

У 1940 році у був прийнятий в СП СРСР. Депутат ЗС СРСР з 1969 року. Академік АН БРСР з 1972 року.

Максим Танк помер в Мінську 7 серпня 1995 року. Похований у рідному селі.

Сергій Рахманін біографія на українській мові скорочено викладена в цій статті.

Сергій Рахманін коротка біографія

Сергій Рахманін (Сергей Васильевич Рахманинов) – російський композитор, піаніст, диригент.

Народився 20 березня [1 квітня] 1873 в дворянській сім’ї. Довго місцем народження вважався маєток його батьків Онег, недалеко від Новгорода, але дослідження останніх років називають садибу Семенова Староруського повіту Новгородської губернії.

З юних років Сергій Рахманінов почав систематично вчитися музиці. У 1882 році він вступив до Петербурзької консерваторії.

У 1885 році переїхав до Москви і став студентом Московської консерваторії. Тут Сергій Рахманінов вперше зустрівся з Петром Чайковським.

У 1891 Рахманінов закінчив консерваторію з Великою золотою медаллю як піаніст, а в 1892 році – як композитор. З зими 1892 року почалися публічні виступи Рахманінова як піаніста.

Яскрава художня індивідуальність Рахманінова розкрилася ще в консерваторські роки – в Першому фортепіанному концерті (1891) і опері “Алеко” (1892) Написані незабаром симфонічна фантазія “Скеля” (1893), Перша симфонія (1895) та ін. свідчили про різноманіття його творчих інтересів.

Справжній розквіт настав на початку XX століття зі створенням таких чудових творів, як Другий (1901) і Третій (1909) фортепіанні концерти, Друга симфонія (1907), фортепіанні прелюдії і етюди-картини.

Перший закордонний виступ Рахманінова відбувся в Лондоні в 1899 році. У 1900 році він побував в Італії.

У 1898-1900 роках неодноразово виступав в ансамблі з Федором Шаляпіним.

У 1904-1906 роках Рахманінов працював диригентом у Великому театрі, написав дві одноактні опери – “Франческа да Ріміні” (1904) і “Скупий лицар” (1904).

Великі інструментальні опуси 1900-х років – Симфонія №2 (1907) і Концерт №3 для фортепіано з оркестром (1909).

З 1906 року три зими Рахманінов провів в Дрездені, влітку повертаючись додому. Він досить часто виступав у той період в Європі як піаніст і диригент. У 1907 році брав участь в Російських історичних концертах, організованих Сергієм Дягілєвим в Парижі, в 1909 році вперше виступав в США, в 1910-1911 роках грав у Англії і Німеччині.

У 1910-х роках Рахманінов приділяв багато уваги великим хоровим формам.

У грудні 1917 року Рахманінов вирушив на гастролі до Скандинавії, в Росію вже не повернувся.
В Америці Сергій Рахманінов добився величезного успіху. З 1918 року композитор жив в Америці, де домігся величезного успіху. У США він багато гастролював і мало складав. Лише в 1941 році було створено найбільший твір Рахманінова – “Симфонічні танці”.

У роки Другої світової війни Рахманінов дав у США кілька концертів і весь грошовий збір направив до фонду Радянської Армії, і надав їй дуже істотну допомогу.

28 березня 1943 Рахманінов помер після важкої хвороби в колі своїх близьких в Беверлі Хіллз, Каліфорнія, США.

Рахманінов був одружений на Наталії Сатиній – родичці батька. У 1903 році в родині Рахманінових народилася дочка Ірина, в 1907 році – Тетяна.