Category: Література

  • “Історія Русів” аналіз

    “Історія Русів” – твір української національно-політичної думки початку XIX століття, де подано яскраво, часом у художній формі, картину історичного розвитку України від найдавніших часів до 1769 року.

    “Історія Русів” має дві головні ідеї. По-перше, вона підкреслює історичну відмінність і протистояння між русами (Україною) та Московією. По-друге, вона наголошує історичну цілісність русів (українців) від середньовічної Київської Русі до недавньої тоді Козацької держави.

    “Історія Русів” аналіз

    Тема “Історія Русів”: розповідь про історичний розвиток України від давнини до другої половини ХVІІІ ст., зображення центральної події твору – національно-визвольної війни 1648–1654 рр.

    Ідея “Історія Русів”: засудження польської шляхти, що чинила постійні утиски, нещадно грабувала український народ; колонізаторської політики російського самодержавства, сваволі царських чиновників, посилення кріпацтва.

    Основна думка: історія південно-східних слов’ян починається від часів Яфета (сина біблійного Ноя), родоначальника цих племен, а Київська Русь – першодержава тільки українського народу.

    Жанр “Історія Русів”: твір написаний у традиціях козацьких літописів.

    Цей зразок історико-мемуарної прози, який балансує на межі белетристичної оповіді й історичного літопису. Припускають, що “Історія Русів” – політичний памфлет, політичний трактат, промова. Але безперечним є те, що цей історичний твір має могутній художній потенціал, тому вивчається і на уроках історії, і на уроках літератури.

    Сюжет твору “Історія Русів”

    Дуже ретельно в літописі розглядається питання походження східних слов’ян, спростовується “норманська теорія”, зате стверджується спорідненість слов’ян зі скіфами, варягами, хозарами. Але головним рушієм прогресивного руху і становлення українців як нації є козацтво. Козаки – головні хранителі й захисники політичних, релігійних та культурних прав і свобод українців. Перемоги Визвольної війни 1648–1654 рр. справедливо вважаються найбільшим здобутком і досягненням козацтва. Оспівано в літописі й рішення Б. Хмельницького про об’єднання з Росією на Переяславській Раді. Мудрий полководець і політик розраховує укласти угоду на рівних правах рівних народів. Осуду піддаються дії порушників з обох боків: українських політиків І. Мазепи й І. Виговського та російських воєвод, що з жорстокістю ставилися до українців.

    Історія розвитку української нації для автора – це історія боротьби за свободу. Різко засуджено також релігійну нетерпимість уряду Речі Посполитої до православ’я, бо диктат і тиранія завжди породжують народний опір. Із суворим осудом у творі зазначено про порушення людських свобод у Російській імперії. Це цілком відповідає тим побоюванням, що виказувала щодо росіян козацька старшина (листи І. Богуна). Навпаки, у творі з похвалою зображено подвиги видатних козацьких полководців І. Богуна, С. Наливайка, І. Підкови, Т. Трясила, Б. Хмельницького.

    Актуальні тогочасні політичні проблеми України уважно обмірковуються: це й утрата незалежності й тиранічна політика Петра І, осуд якої обережно вкладено в уста Павла Полуботка: “Замість вдячності й відплати, повертають нас у негідне рабство, велять платити данини великі і невиносимі, заставляють рити лінії й канали, висушувати непрохідні болота та загачувати їх тілами наших козаків. Повертати народи в рабство є ділом азійського тирана, нехристиянського монарха. Я знаю, що нас чекають кайдани й понура в’язниця, де заморять нас голодом по московському звичаю. Та поки я ще живий, говорю тобі правду, царю, що ти даси відповідь… перед всемогучим Богом за погибель нашу та всього народу”.

    Ставлення автора твору до Російського імперіалізму і монархії відповідає духу поміркованого просвітництва. Автор схвалює абсолютну монархію, але освічену. Зате ворожо ставиться до тиранії, тому дії Петра І та його помічника О. Меншикова викликають деякий осуд. Усе ж весь тягар вини за катування і вбивства українців лягає на плечі О. Меншикова.

  • Фредерік Едвін Черч біографія

    Фредерік Едвін Черч (1826 – 1900) – американський художник-пейзажист школи Хадсон Рівер.

    Фредерік Едвін Черч біографія скорочено

    Народився 4 травня 1826 в Гартфорді (Конектикут) в багатій родині. У віці 18 років почав навчання в Кетскілл (Нью-Йорк) у Томаса Коула, одного з провідних американських художників того часу. Вже в травні 1848 йому було запропоновано провести персональну виставку в Національної академії дизайну, після чого він продав одну зі своїх картин в Уодсуорт Атенеум в Хартфорді, найстаріший публічний художній музей США. У тому ж році Черч відкрив майстерню в Нью-Йорк у і взяв першого учня, Вільяма Стілмана.

    Черч багато працював на природі, роблячи етюди. В 1853, і в 1857 році він подорожував по Південній Америці (Еквадор), створивши серію гірських пейзажів ( найвідоміша найдорожча картина “Серце Анд” (1859)).

    З 1854 по 1856 рік він подорожував в Канаду і Нову Англію. У ці ж роки він відвідав Ніагарський водоспад і написав картину “Ніагара”.

    Як правило, Черч виставлявся разом з іншими пейзажистами: Томасом Коулом, Ешером Брауном Дьюрандом, Джоном Фредеріком Кенсеттом і Джеспером Френсісом Кропсом. Це об’єднання отримало назву школи річки Гудзон.

    У 1860 році Фредерік Черч одружився на Ізабель Карнс і купив ферму на річці Гудзон в штаті Нью-Йорк. Перші їх двоє дітей померли від дифтерії у віці п’яти і шести років, проте пізніше у них народилося ще четверо дітей. У 1867 році Черч відвідав Європи, Північну Африку і Близький Схід. У 1870 році він побудував замок в еклектичному стилі у своєму маєтку в Олан.

    В останні тридцять років свого життя Черч не міг писати великі полотна через ревматизм.

    Помер 7 квітня 1900 року.

  • Мігель де Сервантес цікаві факти

    Мігель де Сервантес цікаві факти з життя та творчості відомого письменника Ви дізнаєтеся в цій статті.

    Мігель де Сервантес цікаві факти

    Дід письменника Хуан займав досить помітне становище в Андалусії, був у свій час старшим алькальдом міста Кордови і мав статки. Але батько, Родриго, страждав глухотою. Він не пішов далі вольнопрактикуючого лікаря. З точки зору “ідальгії” він був людиною зовсім незначною. До кола бідних дворян належала й мати письменника. У їхній родині було семеро дітей, Мігель – четвертий. Сім’я в пошуках заробітку була змушена переїжджати з місця на місце.

    П’ять років Мігель Служив в лавах іспанських військ, брав участь в боях, отримав три вогнепальні рани. З тих пір він вже не володів лівою рукою, як він сам говорив, “до більшої слави правої”.

    Однак у відсутності лівої руки є ще одна цікава версія. Через бідність батьків Сервантес Отримав погану освіту. Щоб знайти кошти для життя, він був змушений красти. Нібито саме за злодійство його і позбавили руки. Але історики називають її малоймовірною, злодіям в той час руки вже не рубали, так як відсилали на галери, де були потрібні обидві руки.

    Довелось Сервантесу побувати в рабстві. В руки корсарів він і його брат Родріго потрапили в 1575 році, коли поверталися з Неаполя до Іспанії на борту галери “Сонце”. Їх продали в Алжир. На жаль його бідній сім’ї, при Мігелі знайшли рекомендаційні листи до короля, що підняло його авторитет як бранця, і призвело до збільшення суми викупу до п’ятисот золотих ескудо. Його брат опинився на волі вже через два роки, Мігель залишився в ув’язненні. Тільки через три роки батькам вдалося – через місію з викупу полонених – умовити алжирського правителя Гассана Пашу погодитися на суму в три тисячі триста реалів. Як кажуть фахівці, зусилля, які витратила його сім’я, говорять про те, що вони були дуже дружні. Є дані, що Сервантес чотири рази намагався втекти з полону, через це його не раз жорстоко били.

    Першим літературним призом Сервантеса були… три срібних ложки. Йому вручили їх на змаганні поетів у Сарагосі.

    Побував Сервантес і в тюрмі. Літературна праця дохід не приносила, тому він став комісаром по заготівлях для армії. Але чи то він дійсно крав, чи був недбалий в звітах, але його тричі притягали за приховування грошей. Перший раз він навіть провів три місяці в Севільській королівській в’язниці. Тут зі слів Сервантеса і народився його роман “Дон Кіхот”.

    Особисте життя письменника також не вдалося. У 37 років він одружився на 19-річній Каталіні де Саласар-і-Паласьос, яка принесла йому невелике придане. Однак, крім того, що він був змушений визнати дочку Ісабель, народжену поза шлюбом, так ще і Каталіна, так само як і дві сестри Сервантеса, постриглася в черниці.

    Роман “Хитромудрий ідальго Дон Кіхот Ламанчський” , з’явився в мадридських книжкових крамницях в січні 1605 року, і відразу ж став популярним. Кажуть, що автор користувався популярністю швидше за свої страждання в алжирському полоні. Однак матеріальне становище письменника так і не покращилося. В Мадриді він жив в найбідніших кварталах.

    Помер Сервантес від звичайної водянки 23 квітня 1616 року не залишивши ніяких коштів на поховання. Його поховали за рахунок благодійних сум Братства мирян.

    За іронією долі, могила письменника довго залишалася загубленою, так як на його гробниці (в одній з церков) був відсутній напис. Лише в 1835 році в столиці Іспанії автору “Дон Кіхота” був встановлений пам’ятник роботи скульптора Антоніо Сола.

    Роман про Дон Кіхота був переведений на всі європейські мови. До сих пір твір є однією з найпопулярніших книг світової літератури і займає друге місце після Біблії за обсягом загальносвітового тиражу.

  • “Три сестри” Чехов скорочено

    “Три сестри” – п’єса в чотирьох діях А. П. Чехова, написана в 1900 році.

    “Три сестри” головні герої

      Три сестри Прозорови Ольга, Маша, Ірина Прозоров Андрій Сергійович, їх брат Наталя Іванівна, наречена Андрія, згодом його дружина Кулигін Федір Ілліч, викладач місцевої гімназії, чоловік Маші Вершинін Олександр Гнатович, підполковник, командир артилеристів Тузенбах Миколай Львович, барон, поручик полку Солоний Василь Васильович, штабс-капітан, що копіює поведінку літеатурного героя Чебутикін Іван Романович, військовий лікар, алкоголік Федотик Олексій Петрович, полковий підпоручик Роде Володимир Карпович, полковий підпоручик Ферапонт, старий строж земської управи Анфіса, нянька сестер Прозорових, стара 80 років, за роллю некомічна стара

    “Три сестри” Чехов скорочено

    Дія 1

    Три сестри – Ольга, Маша та Ірина – і їх брат Андрій, інтелігентні, прекрасно освічені люди, живуть у губернському місті, де, як скаже пізніше Андрій, люди тільки “їдять, п’ють, сплять і, щоб не отупіти від нудьги, урізноманітнюють життя своє бридкою пліткою, горілкою, картами, сутяжництво “. Старша з сестер, Ольга, – вчителька жіночої гімназії, але робота не приносить їй радості: “За ці чотири роки, поки служу в гімназії, я відчуваю, як з мене виходять щодня по краплях і сили, і молодість”. Маша в 18 років була видана заміж за вчителя гімназії Кулигіна і, хоча чоловік віддано любить її, нещаслива в своєму сімейному житті. Молодша, двадцятирічна Ірина, мріє про життя наповнене, але не знаходить собі застосування, як не знаходить і людину, яку змогла б полюбити. Одинадцять років тому їхній батько, генерал, отримавши призначення, відвіз дочок в це місто з Москви; але рік тому генерал помер – з його смертю для Прозорових закінчилося забезпечене й безтурботне життя. Дія п’єси починається в день закінчення трауру по батьку, який співпав з іменинами Ірини: настав час задуматися про подальше життя, і, переймаючись бездуховністю і вульгарністю провінційного побуту, Прозорови мріють повернутися до Москви.

    На іменини Ірини в будинку Прозорова збираються гості, в їх числі закохані в Ірину офіцери Солоний і Тузенбах; слідом за ними приходить їхній новий батарейний командир – підполковник Вершинін. Він теж москвич і колись давно бував у московському будинку Прозорова. Між ним і Машею з першої ж зустрічі зароджується взаємний потяг; як і Маша, Вершинін нещасливий у шлюбі, але у нього дві малолітні доньки.

    Приходить і кохана Андрія – Наташа; провінційна панянка, шокуюча Ольгу своїми позбавленими смаку туалетами, поки вона відчуває себе в цьому суспільстві незатишно…

    Дія 2

    Минув час, Андрій одружився на Наташі, у них народився син. Андрій, колись подавав великі надії, що бачив себе професором Московського університету, закинув науку; тепер він секретар земської управи, і найбільше, на що він може сподіватися, це – стати членом земської управи. У тузі він пристрастився до карт і програє великі суми.

    Ірина служить телеграфісткою, але праця, про яку вона колись мріяла, не приносить їй задоволення; вона як і раніше прагне до Москви. Наташа цілком освоїлася в будинку Прозорова і підпорядкувала собі Андрія. Для своєї дитини вона “на час” пригледіла кімнату Ірини, яка, як вважає Наташа, може пожити і в одній кімнаті з Ольгою…

    Штабс-капітану солоних Ірина здається єдиною людиною, яка здатна його зрозуміти; він пояснюється дівчині в любові; але своїми грубими манерами Ірині Солоний вселяє тільки страх і неприязнь. Знехтуваний офіцер заявляє, що щасливих суперників у нього бути не повинно: “Клянуся вам всім святим, суперника я вб’ю…”

    Дія 3

    На початку третьої дії – авторська ремарка: “За сценою б’ють на сполох з нагоди пожежі, що почалася вже давно”. Прозорова це лихо не торкнулося – в їх поки ще гостинному домі знаходять собі притулок постраждалі від пожежі.

    Ольга та Ірина живуть в одній кімнаті. Наташа освоюється в ролі господині; тепер вона виживає з дому стару няню Прозорова – Анфісу, яка у свої 82 роки вже не може працювати: “зайвих в будинку бути не повинно”. Ольга у своєму співчутті до няні не може докричатися до Наталії. Погрузлий в боргах Андрій без відома сестер заклав у банку їх спільний дім, всі гроші привласнила Наталя.

    Маша і Вершинін люблять один одного і таємно зустрічаються, – чоловік Маші, Кулигін, намагається робити вигляд, ніби нічого не помічає. Тузенбах тим часом покинув військову службу; нове життя він хоче почати в іншому місті, на цегельному заводі, і кличе з собою Ірину.

    Ірина, якій пішов вже двадцять четвертий рік, служить у міській управі і, за власним визнанням, ненавидить, зневажає все, що тільки дають їй робити. “Працюю вже давно, – скаржиться вона Ользі, – і мозок висох, схудла, змарніла, постаріла, і нічого, нічого, ніякого задоволення, а час іде, і все здається, що йдеш від справжнього прекрасного життя, йдеш все далі і далі, в якусь прірву “. Ольга радить сестрі вийти заміж за Тузенбаха і виїхати з ним.

    Д Ія 4

    Минуло п’ять років з тих пір, як Прозорови іменинами Ірини відзначили закінчення жалоби. Ольга стала начальницею гімназії і рідко буває вдома – живе в гімназії. Наталя народила Андрію дочку і хоче поселити її саме в тій кімнаті, яку обіймає Ірина. “У ній є… щось принижуюче її до дрібної, сліпої, отакого шаршавої тварини. У всякому разі, вона не людина “, – говорить про дружину Андрій, не надаючи їй однак ніякої опори.

    Ірина зрештою прийняла пропозицію Тузенбаха; їй глибоко симпатичний барон, але любові немає, – і тим не менш у неї “точно виросли крила на душі”: вона склала іспити на вчительку, завтра вони з бароном повінчаються і покинуть це місто, цей будинок, який став чужим, почнеться нове, осмислене життя. Тим більше щаслива Наталія: з від’їздом Ірини вона залишиться в будинку “одна” і зможе реалізувати свої плани – що вирубати і що посадити в саду Прозорова, вона давно вже вирішила.

    Знехтуваний Солоний провокує сварку і викликає Тузенбаха на дуель. Старому другові сім’ї Прозорова, до всього байдужого доктора Чебутикіна, з одного боку, шкода барона, він хороша людина, але з іншого, “одним бароном більше, одним менше – чи не все одно?”.

    Бригаду, в якій служать Вершинін і Солоний, переводять до Польщі. Полк батарея за батареєю залишає місто; йде Вершинін, важко прощаючись з Машею, готується до від’їзду і Солоний, але спочатку він повинен покарати щасливого суперника. “Я не пив сьогодні кави. Скажеш, щоб мені зварили “- з цими словами, зверненими до Ірини, Тузенбах відправляється на дуель.

    Доктор Чебутикін повідомляє сестрам про те, що барон убитий на дуелі. Під бравурні військові марші полк залишає місто – сестри залишаються одні. П’єса завершується словами Ольги: “Музика грає так весело, так радісно, ??і, здається, ще трохи, і ми дізнаємося, навіщо ми живемо, навіщо страждаємо… Якби знати, якби знати!”

  • “Русалонька із 7-В” аналіз

    “Русалонька із 7-В” аналіз – тема, ідея, сюжет, композиція, характеристика Софійки.

    “Русалонька із 7-В або Прокляття роду Кулаківських” аналіз

    Тема: пригоди семикласниці Софійки, яка намагається розплутати зловісну таємницю.

    Ідея: уславлення доброти та працелюбства семикласниці, її активної життєвої позиції, засудження зла та несправедливості.

    Головні герої: Софійка, її мама, тато, молодший братик Ростик, Вадим Кулаківський, колишній сусід Сашко, тітонька Сніжана та її наречений Валентин.

    Композиція – співвідношення частин твору, яка відбиває складність зображуваних у ньому явищ життя;послідовність та вибудова, розміщення та взаємозв’язок частин, образів, епізодів художнього твору; побудова твору, обумовлена його змістом і жанровою формою.

    Експозиція: У квартирі поверхом нижче відбуваються якісь дивні речі

    Зав’язка: Під час приготування до весілля Софійка в старій прабабу синій шафі знаходить сімейну реліквію – коралі.

    Кульмінація: під час знайомства з майбутнім чоловіком тітоньки Сніжани виявляється, що коралі зникли.

    Розв’язка: Софійка дізнається, що коралі в неї украв Вадим Кулаківський.

    У книзі “Русалонька із 7-В або Прокляття роду Кулаківських” Марина Павленко вірно дотримується свого творчого принципу – писати про реальне життя і реальних людей, які завдяки фантазії потрапляють в нереальні ситуації. Така позиція імпонує читачеві-підліткові, який вважає себе дорослим, але в душі залишається дитиною.

    Головна героїня книги – чуйна до людей, кмітлива Софійка – розпочинає своє дослідження, щоб допомогти своєму однокласнику Вадиму Кулаківському позбавитися родового прокляття. Поступово, крок за кроком, вона дізнається про страшну провину прапрадіда Кулаківського. З казкового арсеналу чарівних предметів, які, зазвичай, допомагають героям казкових повістей, Софійка задіяла лише старовину дерев’яну шафу, спроможну переносити героїню у будь-який час.

    Марина Павленко відобразила характерну прикмету сучасності: інтерес підростаючого покоління до історії України, краєзнавчих пошуків, дослідження старовинних пам’яток архітектури, вивчення свого родоводу. Читач “Русалоньки із 7-В або Прокляття роду Кулаківських”, глибше пізнає минулу епоху, знайомиться з старовинними традиціями і обрядами.

    Софійка – героїня книги “Русалонька із 7-В або Прокляття роду Кулаківських”.

    У повісті вдалося відтворити колоритні типажі сучасних школярів, їхню поведінку, сучасну сленгові говірку. Марина Павленко відзначила, що прототипом образу Софійки стала її старша донька. Досить яскраво представлений у книзі образ самовпевненого учня Вадима Кулаківського, в якому уособлений психологічний портрет сучасного підлітка. Незважаючи на матеріальне благополуччя (його батьки-заробітчани надсилають достатньо грошей), він відчуває самітність і безпорадність. Софійка, побачивши невідомий бік життя Вадима, вирішила допомогти йому.

  • “Нове вбрання короля” скорочено

    Ганс Крістіан Андерсен ” Нове вбрання короля ” скорочено читати на українській мові Ви можете разом з дітьми.

    “Нове вбрання короля” скорочено

    Король деякої держави наймає двох пройдисвітів, які обіцяють пошити йому нове плаття з настільки тонкої тканини, що вона буде практично невидимою для дурнів. Провівши деякий час за порожнім ткацьким верстатом, шахраї передають королю “невидиме плаття”.

    Король і його придворні помічають, що самі не в змозі побачити обновку, проте бояться в цьому зізнатися, щоб не уславитися дурнями. Таким чином, король ходить голяка, і всі захоплюються його новим чудовим костюмом. Лише маленький хлопчик, який спостерігав за цим видовищем, викриває короля, крикнувши йому вслід фразу, що стала згодом крилатою:

    “А король-то голий!”

    Народ підтримує хлопчика, а викритий король намагається приховати свій сором, гордо ступаючи далі, ніби нічого не сталося. Хитрі обманщики, які вже встигли отримати від короля золото, втекли з міста.

  • Адам Міцкевич хронологічна таблиця

    Адам Бернард Міцкевич – польський поет, політичний публіцист, діяч національно-визвольного руху. Хронологічна таблиця життя і творчості Адама Міцкевича викладена в цій статті.

    Адам Міцкевич хронологічна таблиця

    24 грудня 1798 народився на хуторі Заосьє поблизу міста Новогрудка (Литовська губернія) у родині збіднілого шляхтича.

    1812 – помер батько, залишивши сім’ю у скрутному становищі.

    1807-1815 – навчання в домініканській школі при Новогрудському храмі Михайла Архангела.

    1815 – поступив у Віленський університет.

    1817 – брав участь у створенні та діяльності патріотичних молодіжних гуртків филоматов і філаретів, написав програмні вірші (“Ода до юності”).

    1819-1823 по закінченні університету служив учителем в Ковно.

    1823, жовтень – заарештований у Вільні і поміщений у в’язницю

    1824 – випущений з в’язниці в квітні на поруки. У жовтні був висланий у вигнання з Литви.

    1824 – 1829 пробув в Росії: Санкт-Петербург, Одеса, Крим, Москва

    1829 – виїхав з Петербурга за кордон. Жив у Німеччині, Швейцарії, Італії.

    1832 – оселився в Парижі, співпрацював з діячами польської та литовсько-білоруському еміграції, займався політичною публіцистикою.

    1834 – одружився на Цілині Шимановській, яка народила йому 6 дітей

    1839-1840 викладав латинську літературу в Лозанні.

    1840 став першим професором слов’янської словесності в Колеж де Франс.

    1841 підпав під вплив проповідника польського месіанства Анджея Товяньского.

    1845 – за пропаганду товянізма французький уряд 1845 усунув Міцкевича від читання лекцій.

    1852 – був відправлений у відставку.

    1855 – Міцкевич овдовів, і восени поїхав до Константинополя, маючи намір організувати Новий польський, а також єврейський легіон для допомоги французам і англійцям в боротьбі з Росією.

    26 листопада 1855 – заразившись холерою, помер.

    У 1890 році прах Міцкевича був перевезений з Парижа до Кракова і поміщений в саркофаг у Вавельському кафедральному соборі.

  • “Світлий сонет” Ліна Костенко

    Вірш СВІТЛИЙ СОНЕТ Ліни Костенко – це історія кохання без взаємності.

    СВІТЛИЙ СОНЕТ Ліна Костенко

    Як пощастило дівчині в сімнадцять,
    в сімнадцять гарних, неповторних літ!
    Ти не дивись, що дівчинка сумна ця.
    Вона ридає, але все як слід.

    Вона росте ще, завтра буде вищенька.
    Але печаль приходить завчасу.
    Це ще не сльози – це квітуча вишенька,
    що на світанку струшує росу.

    Вона в житті зіткнулась з неприємістю:
    хлопчина їй не відповів взаємністю.
    І то чому: бо любить іншу дівчину,
    а вірність має душу неподільчиву.

    Ти не дивись, що дівчинка сумна ця.
    Як пощастило дівчинці в сімнадцять!

    “Світлий сонет” Ліна Костенко аналіз

    Світло – це ранок життя, юність, це пробудження першого кохання. Проте для молодої героїні перше кохання виявилося непростим, без взаємності.

    Нерозділене кохання супроводжують щастя і печаль вод­ночас. Сімнадцятирічна дівчинка ридає – для неї це велика трагедія, лірична героїня – досвідчена жінка, яка осягнула науку почуттів, мудро стверджує: “все як слід”. На пере­тині цих полярних поглядів виникає легкий сумовитий усміх, який пронизує вірш. Злива почуттів жінки характеризується словами на означення горя – “сумна”, “печаль”, “ридає”, “сльо­зи”, “неприємність”. Лірична героїня по-іншому, з висоти життєвого досвіду оцінює нерозділене кохання – вона певна, ще душа дівчинки вивищилась, стала незмірно багатшою, пережила глибоке емоційне очищення, тому й використовуєть­ся відповідна лексика: “це ще не сльози”, “пощастило дівчинці”. Попереду в неї справжні випробування, тривоги, гіркі розчарування, але це невідомо юнці, яка пережимає пер­шу поразку в почуттях так болісно і безпосередньо. Моло­денька “вишенька” через страждання і смуток доторкнулася до світлого людського почуття, пізнала його силу і красу.

    Лірична ж героїня по-іншому, з висоти життєвого досвіду оцінює нерозділене кохання – вона певна, що душа дівчинки стала багатшою. Попереду в неї справжні випробування, тривоги, розчарування, але це невідомі юнці, яка переживає першу в житті поразку.

    Вірші Ліни Костенко популярні не лише в Україні, а й у всьому світі та перекладені багатьма мовами.
    Якщо Ви маєте або можете зробити аналіз вірша СВІТЛИЙ СОНЕТ Ліни Костенко лишайте інформацію в коментарях.

  • Антарктида: цікаві факти

    Цікаві факти про Антарктиду, про її відкриття викладені в цій статті.

    Антарктида: цікаві факти

    Антарктида – найпівденніший континент Землі. Антарктида розташована в Антарктичному регіоні Південної півкулі, майже повністю на південь від полярного кола, в оточенні Південного океану. Антарктида – п’ятий найбільший континент в після Азії, Африки, Північної Америки та Південної Америки ( Площа: 14,000,000 км2). Вона майже в два рази більше Австралії. Близько 98 % Антарктиди покрито льодом.

    1. Найнижча температура ( за всю історію на Землі) була зафіксована в Антарктиді: -89,2 °C (-128,6 °Ф) 21 липня 1983.

    2. Антарктида – самий сухий континент; вона вважається пустелею. Опадів дощу і снігу буває мало. Через холодний клімат, лід майже не тане.

    3. Лід в деяких місцях може бути з товщиною більше 4 км. Айсберги в Антарктиді утворюються в результаті відколу (обламування) льодовиків. Якщо крижаний покрив Антарктиди розтане, світові океани піднімуться на 60-65 метрів.

    4. Близько 70% прісної води Землі знаходиться у крижаній шапці Антарктиди.

    5. У Антарктиді немає держав. Континент регулюється міжнародним договором ( Договір про Антарктику ) .

    6. Доменне ім’я Антарктиди – .aq

    7. Антарктида не має постійних жителів. Але є тимчасові жителі в науково-дослідних станціях, які розкидані по всьому континенту (близько 1-5 тис. людей).

    8. Антарктида – найкраще місце у світі, щоб знайти метеорити.

    9. Один з найбільших айсбергів (можливо, найбільший айсберг) відколовся з льодового шельфу Росса в Антарктиді в 2000 році. Довжина: 295 км, ширина: 37 км, з площею поверхні 11000 кв. км над водою (без урахування льоду під водою).

    10. Тільки близько 0,4 % Антарктиди не покрита льодом.

    11. Антарктида є єдиним континентом, де немає мурах.

    12. Антарктида – найвищий континент Землі, середня висота поверхні континенту над рівнем моря становить понад 2000 м, а в центрі континенту досягає 4000 метрів.

    Різкі температурні контрасти між переохолодженим материком і теплішими водами океанів зумовлюють часті й сильні вітри, які нерідко досягають ураганної сили (80-90 м/сек).

    Ви можете додавати цікавинки про Антарктиду, цікаві відомості через форму коментарів.

  • “Джейн Ейр” скорочено

    “Джейн Ейр” скорочено на українській мові Ви можете прочитати за 10 хвилин.

    Бронте Ш. “Джейн Ейр” скорочено читати

    “Джейн Ейр – класичний роман Шарлотти Бронте, про непросту долю сироти із сильним, незалежним характером, про її дитинство, дорослішання, пошук свого шляху й подоланні перешкод, що встають на цьому шляху.

    У цей день Джейн Ейр навіть і думати не варто про прогулянку: вітер нагнав хмари, які в кілька миттєвостей вибухнули крижаним зимовим дощем. Залишалося тільки пробратися в бібліотеку, де затишно потріскує вогонь каміна, залізти на підвіконня, засунути важкі штори і полинути разом з сером Томасом Бьюїком і його птахами до таємничих берегів Норвегії.

    Міс Джейн Ейр десять років. Будучи зовсім крихтою, вона втратила батька і матір. Тепер сирота живе в багатому маєтку своєї тітки по материнській лінії – вдови місіс Рід. Крім Джейн, в будинку також виховуються рідні діти місіс Рід – Еліза, Джон і Джорджіан. І всі вони ненавидять маленьку Джен Ейр.

    Покійниця-мати всупереч волі заможного батька вийшла заміж за бідного пастора. Через рік після народження дочки пастор Ейр помер від тифу, заразившись небезпечною недугою під час візитів в будинки бідняків. Тиф передався його дружині, так що в недалекому майбутньому вона пішла за чоловіком, залишивши маленьку дочку під опікою дружини свого без часу покійного брата.

    Тепер кожен день маленької Джейн доводиться вислуховувати докори тітки, терпіти приниження і побої братів і сестер. І навіть прислуга дивиться на крихту Ейр зверхньо. Щогодини Джейн нагадують, що вона знаходиться в будинку рыдны по величезній милості, в іншому випадку її долею стали б голод, холод і злидні.

    Серед всіх мешканців маєтку Гейтсхед найбільшим ворогом Джейн Ейр був її кузен Джон. Цей чотирнадцятирічний телепень не упускав можливості образити сирітку і дати слабкый дівчинці ляпаса. У цей день Джон, за своїм звичаєм, знову знайшов привід, щоб причепитися до кузини. Не в силах більше мовчати, тендітна Ейр з відвагою накинулася на свого мучителя. В ході нетривалої бійки перемогу, звичайно ж, здобув Джон, а Джейн боляче вдарилася об одвірок. Але ось невдача – місіс Рід немов не помітила рани, що кровоточить на голові Джейн і звинуватила її в нападі на майстра Джона.

    За це “негідна дівчинка” була покарана і відправлена ​​в “червону кімнату”. Тут колись помер містер Рід. Всі домашні були переконані, що в покоях і по сей день живе дух померлого господаря, так що в кімнату з побоюванням заходили навіть вдень. Джейн ж виявилися замкнена тут на цілу ніч. За час перебування в кімнаті з дівчинкою трапився нервовий припадок, і вона сильно захворіла.

    Місіс Рід викликала чоловіка, який би міг оглянути хвору. Ним став, звичайно, не лікар, який лікував членів сім’ї, а лише аптекар, що викликався для хворої прислуги. Добрий містер Ллойд багато розмовляв зі своєю маленькою пацієнткою. “Чому плакала юна міс? Від болю? Її хтось вдарив? “” Я не маленька, щоб плакати через подряпини, – говорила з розстановкою розумненька Ейр, – Я плакала через те, що глибоко нещасна “.

    Завдяки турботам містера Ллойда Джейн була визначена в школу-притулок. Назавжди залишаючи Гейтсхед, Джен не прощається з рідними, тітка Рід наказала племінниці не турбувати їх вранці. Джен це не засмутило: “Вони мені не родичі і не добрі друзі, а вороги. Прощай, Гейтсхед! Я не стану нудьгувати “.

    Школа-інтернат, він же Ловудский притулок, не опинився обітованою землею. Вихованки цього похмурого навчального закладу часто були змушені задовольнятися мізерною їжею, вони ходили в однакових коричневих сукнях з грубої тканини, спали по двоє на незручних ліжках, грілися біля сирітського вогню і слухали настанови нудних старих дів. На тлі цього помітно виділялася лише фігура директорки міс Марії Темпль – величної красуні з рисами аристократки. Вона стала справжнім ідеалом для юної Джейн Ейр.

    Хоч як би був поганий Ловудский притулок, для Джейн він став справжнім порятунком. Він визволив її з “золотої в’язниці” Гейтсхед, подарував подругу і наставницю, а також озброїв багажем необхідних знань. Провівши вісім років у стінах Ловуду, Джейн Ейр отримала квиток в доросле життя.

    Направляючи оголошення в газету, молоденька випускниця ще не підозрювала, що нове місце роботи стане для неї доленосним.

    Вісімнадцятирічну Джейн Ейр запросили в багатий маєток Торнфілд. Джейн повинна була займатися вихованням його маленької мешканки на ім’я Адель. Власник Торнфілда і опікун Адель містер Едвард Рочестер бував удома нечасто і більшу частину часу проводив у ділових роз’їздах. Це був смаглявий, міцно збитий чоловік, грубуватий і глузливий, не красень і не ввічливий джентльмен.

    Треба сказати, що Джейн також ніколи не могла похвалитися красою. Однак щось невблаганно вабило цих двох людей. Рочестера захоплювали розум, доброта, велична неприступність нової гувернантки, Джейн манила грубувато-добродушна глузливість, життєва мудрість і неканонічність краси господаря. А коли на горизонті з’явилася красуня міс Бланш, що претендувала на роль майбутньої дружини Рочестера, Джейн зрозуміла, що ревнує і закохана.

    Усвідомлюючи, що їй, сірій мишці, безглуздо змагатися зі сліпучою Бланш, Джейн всерйоз подумувала про нове місце роботи. Яким же було її здивування, коли містер Едвард Рочестер зізнався їй у своїх почуттях і запропонував стати його дружиною. Джен тут же погодилася вийти заміж за коханого… але щастю пари не судилося статися так швидко.

    Коли закохані Джейн і Едвард стояли біля вівтаря, церемонію перервав незнайомець. Він заявив, що цей шлюб не може бути дійсним, тому що Рочестер уже одружений. Захоплений зненацька, Едвард тут же в усьому зізнався.

    Виявляється, в юності його одружили на багатій вест-індійській спадкоємиці, приховавши від горе-жениха, що у нареченої спадкова схильність до психічних розладів. Незабаром недуга, на яку була приречена Берта (так звали дружину Едварда), проявилася повною мірою. Молода жінка перетворилася на справжнього монстра. Рочестеру нічого не залишалося, як замкнути чудовисько в кімнатах величезного будинку і зажити новим життям.

    Потім Едвард закохався в красуню співачку, яка незабаром кинула свого залицяльника, залишивши йому на пам’ять дочку. Це Адель, учениця Джейн.

    Як не благав нещасний наречений пробачити його обман, Джейн була непохитна. Вона не могла залишатися в будинку на правах утриманки. З болем в серці Джейн Ейр залишає Торнфілд і найдорожчу людину на світі.

    Після довгих поневірянь Джейн Ейр вдається знову знайти притулок і добрих друзів. Вона знайомиться зі священиком Сент-Джоном Ріверсом і його прекрасними сестрами, починає викладати в сільській школі і вести тихе розмірене і по-своєму щасливе життя. На подив, блакитноокий красень Сент-Джон закохується в Джейн, робить їй пропозицію і запрошує до Індії, куди він прямує в якості місіонера.

    Розуміючи, що почуття до Сент-Джона навіть віддалено не нагадують те, що вона відчуває до Рочестера, Джейн благородно відмовляється від пропозиції. А незабаром, за волею долі, вона зустрічається з мандрівником, який виявляється приятелем якогось Джона Ейра, покійного дядька Джейн. Виявляється, містер Ейр довгі роки безуспішно шукав свою племінницю. Перед смертю він заповів свій величезний статок саме їй.

    Тепер Джейн несказанно багата. По доброті душевній, вона ділить успадковані гроші між своїми рятівниками – Сент-Джоном і його сестрами.

    Весь цей час Джейн не покидають думки про Рочестера. Одного разу вона дізнається, що Торнфілд і його господаря спіткало велике горе. Божевільна затворница маєтку підпалила будинок і загинула під час пожежі. Намагаючись врятувати дружину, Рочестер, отримав важкі каліцтва. Він втратив зір, позбувся кисті руки, частина його тіло покрита шрамами від опіків. Однак для Джейн це не важливо! Вона мчить до коханого, щоб сказати йому “Я тебе люблю!”. Тепер вона готова стати його дружиною.

    Едвард і Джейн щасливо живуть в своєму новому будинку. Через кілька років до Рочестера частково повертається зір, і він бачить усмішку свого новонародженого сина.