Category: Література

  • “Запорожці у короля” Руданський

    Співомовка “Запорожці у короля” відтворює епізод, коли придворні польського короля вирішили пожартувати над козаками. Вони пригостили їх сметаною й чекали, що запорожці за мастять нею свої вуса, а вони потім посміються над ними. Але не так вийшло. Кмітливі козаки попросили меду, з його допомогою завертіли вуса догори й спокійнісінько поїли сметану, самі посміявшись над “ляхами препоганими”, які в ті часи часто вороже ставилися до українців.

    Степан Руданський “Запорожці у короля”

    Приїхали запорожці,
    Короля вітають,
    Король просить їх сідати,
    Козаки сідають.

    Сидять собі. В них жупани
    Все кармазинові,
    І самі такі храбренні,
    Вуса прездорові.

    Задивились на ті вуса
    Ляхи препогані.
    “Що б їм, – кажуть, –
    дати істи?
    Даймо їм сметани!”

    Поставили їм сметани,
    їсти припрошають,
    Але наші запорожці
    Разом відмовляють:

    “Славная у вас сметана!..
    Тілько почекайте,
    А перше нам, запорожцям,
    Щільник меду дайте!”
    Дали меду запорожцям…

    Вони як поїли,
    Так ті вуса прездорові
    Вгору й завертіли.
    Та й говорять королеві:

    “Кажи, ясний пане,
    Нехай тепер запорожцям
    Подають сметани!”

  • І. Жиленко “Жар-птиця” аналіз

    І. Жиленко “Жар-птиця” аналіз

    Аналіз вірша Ірини Жиленко “Жар-птиця” – тема, художні засоби, ідея, композиція

    Ірина Жиленко “Жар-птиця” аналіз

    Тема “Жар-птиця” : зображення жар-птиці, яка, перебуваючи у клітці, а потім покинувши її, освітила все довкола у столиці і принесла людям радість і щастя.

    Ідея: возвеличення краси екзотичного птаха, який робить всіх радісними, веселими; засудження заздрості, зла (гава).

    Основа думка: у світі завжди протиставляється добро (жар-птиця) і зло (гава), відбувається боротьба між цими силами, але всупереч усьому перемагає світле, радісне і щасливе.

    Характеристика героїв “Жар-птиця”

    1) Жар-птиця: “золота”, “очі-намистинки”, “чудесна”, “непристойно яскрава”, “нескромна птиця”, “птаха екзотична, південна, до снігів незвична”, чита “Барвінок” і “Мурзилку”, “клює родзинки”, “п’є молоко”;

    2) Гава : “трьохсотлітня”, “старезна, без ока, …кульгава”, у неї “люта стрекотня”, заздрісна, підступна, називає себе Павою.

    “Жар-птиця” художні засоби

      Епітети: “золота, чудесна жар-птиця”, “жар-птиця непристойно яскрава”, “люта скрекотнява”, “нескромна птиця”, “лиха гава”; Порівняння: “очі-намистинки”; Метафори: “яснішали лиця”, “освітилась казково столиця”, “лиця посмутніли”, “жар-птиця простудилася”, “птаха чита”, “справа пішла”. Риторичні оклики:

    “Як хороше жити під сонцем жар-птиці!”,
    “Вона яскра-яскра-яскрава-а-ва!”,
    “Ганьба!”,
    “Таку нескромну птицю тримать годиться тільки в клітці!”,
    “О, не сумуйте!”,
    “…на новорічну радість нам!”.

      Повтори: “яскра…” Риторичні запитання: “Її нема, бо-розумієте?”.

    Композиція “Жар-птиця”

    Поезія побудована як протиставлення доброго, світлого, радісного (жар-птиця) і злого, заздрісного, лютого (гава).

    Події відбуваються в зимовий період, напередодні новорічних свят, коли кожний мріє про щасливу радість, здійснення всіх бажань, не звертаючи уваги на “люту скрекотняву” гави.

      Експозиція: покинувши чарівницю через відчинені дверцята клітки, жар-птиця на волі освітлює “казково столицю”. Зав’язка: радість люду від світла жар-птиці, заздрість гави птаху. Кульмінація : чудесний птах “простудився трішки”, його лікування. Розв’язка : сподівання на швидке одужання жар-птиці, сподівання, що вона принесе “новорічну радість” усім людям.

    Якщо ви можете доповнити аналіз вірша Ірини Жиленко “Жар-птиця” лишайте наявну інформацію в коментарях.

  • Ежен Буден біографія

    Ежен Буден – французький художник. Вважається попередником французького імпресіонізму. Один з вчителів Клода Моне.

    Ежен Буден біографія

    Народився 12 липня 1824 року в стародавньому портовому місті Онфлер, що в Нормандії. Художнє навчання опановував в місті Гавр, а пізніше в майстерні художника Ежена Ізабе, мариніста. Недовго навчався в Школі красних мистецтв в Парижі, що дало підстави вважати, що систематичної художньої освіти він не отримав.

    Мав творчі зв’язки з представниками Барбізонської школи, користувався порадами її представників.

    На художню манеру Ежена Будена мали впливи твори пейзажиста Йонкінда. Більшу частину життя провів в провінційних містах півночі Франції, подорожував по Італії, Бельгії, Голландії. З 1859 року виставлявся в Салоні.

    Визнання як художник отримав пізно. Малював пейзажі, натюрморти. У 1892 р. отримав орден Почесного легіону.

    Помер 8 серпня 1898 р. В місті Онфлер створено музей художника.

  • Шарлотта Бронте біографія скорочено

    Шарлотта Бронте біографія українською скорочено відомої англійської письменниці викладена в цій статті.

    Шарлотта Бронте біографія коротко

    Шарлотта Бронте народилася 21 квітня 1816 в Західному Йоркширі і була третьою дитиною (а їх було шестеро – Мері, Елізабет, Шарлотта, Патрік Бренуелл, Емілі і Енн) в сім’ї священнослужителя англіканської церкви. Рано втративши матір, в дитинстві вона пережила багато горя, страждаючи від суворого та фанатичного батькового характеру.

    У 1824 році Шарлотту разом з трьома сестрами батько віддав в безкоштовний сирітський притулок для дітей духовенства, але через рік змушений був забрати: притулок вразила епідемія тифу.

    Вимушена працювати гувернанткою, багато років Шарлотта мріяла відкрити свій пансіон для дівчаток. Накопичивши невелику суму, разом із сестрою Емілією вона поїхала до Брюсселя. Отримавши гарну освіту і блискуче опанувавши французькою мовою, дівчата повернулися до Англії, але створити свій навчальний заклад їм не вдалося не одразу через відсутність коштів і зв’язків. Відкритий пансіон біля кладовища не набув популярності, цьому не допомогли ні педагогічна майстерність сестер Бронте, ні досвід, ні знання французької мови, ні отримана за кордоном освіта.

    Літературна обдарованість Шарлотти Бронте виявилася рано, але шлях до визнання виявився для неї довгим і болісним.

    Лише в 1846 році сестрам Бронте вдалося видати збірку своїх віршів, але успіх принесли Шарлотті не вірші, а роман “Джен Ейр”, що вийшов в 1847 році.

    Шарлотта вийшла заміж в червні 1854 року. У січні 1855 стан її здоров’я різко погіршився через вагітність

    Шарлотта померла 31 березня 1855 у віці 38 років.

    Романи Шарлотти Бронте

      Джейн Ейр, 1846-47, виданий в 1847 р Шерлі, 1848-49, виданий в 1849 р Городок, 1850-52, виданий в 1853 р Учитель, 1845-46, виданий в 1857 р Емма (Незавершений; роман завершила, дбайливо поставившись до спадщини Шарлотти Бронте, письменниця Констанс Сейвері, яка опублікувала роман “Емма” під наступним співавторством: Шарлотта Бронте and Another Lady. Крім цього, роман Шарлотти дописала ще в одному варіанті Клер Бойлан, і назвала його “Емма Браун”).

  • “Біла ворона” значення

    Фразеологізм “Біла ворона” досить популярний і в літературі, і в розмовній мові.

    “Біла ворона” значення фразеологізму

    БІЛА ВОРОНА – цей вираз вживається для характеристики людини, яка вирізняється серед інших своєю поведінкою, зовнішнім виглядом.

    У наш час вираз “біла ворона” означає не тільки незвичайну людину, але й рідкісне явище.

    “Б Іла ворона” походження вислову

    Фразеологізму майже дві тисячі років, і він увійшов у багато мов. Його автор – давньоримський поет Ювенал, який писав:

    “Доля наділяє царство рабам, полоненим… тільки щасливців таких менше, ніж білих ворон”.

    У природі білі ворони трапляються дуже рідко. Їхнє забарвлення зумовлене відсутністю в організмі пігменту (барви). Таких птахів закльовують їхні сірі родичі, бо вони вирізняються на тлі зграї. Білими воронами називають людей, які своєю поведінкою, зовнішнім виглядом не схожі на загальну масу.

    “Б Іла ворона” приклади

    Справді, Ганна здавалася тут (в Асканії) багатьом білою вороною (Гончар, Таврія, 1952, стор. 222).

    “Білою вороною поміж старостами почувався батько Чагр. Він й убрався не так, як інші” (Р. Федорів); “

    -Перестань каркати, знайшовся білий ворон…” (І. Цюпа).

    – Якось тісно мені в ньому [фартушку], незручно… І поворозки наче давлять, і кожен, як на білу ворону, дивиться…” (О. Гончар)

    “В школі між юнкерами я був, так би мовити, вороною в білому пір’ї” (П. Капельгородський).

  • “Ой високо сонечко зіходить”

    “Ой високо сонечко зіходить” – чумацька пісня.

    “Ой високо сонечко зіходить”

    Ой високо сонечко зіходить,
    А низенько заходить,
    Ой наш пан же, та наш пан отаман
    Та й по риночку ходить,
    Своїм хлопцям, а бравим молодцям
    Словесно й говорить:
    “Гей, ой ви, хлопці, ви, добрі молодці,
    Да вставайте, вози мажте!”
    Гей, хлопці встали, вози підмазали,
    Нові ярма понаривали,
    Гей, нові ярма понаривали,
    Сірих волів позапрягали.
    Вози риплять, ярма бряжчать,
    Сірі воли ремигають,
    За ними йдуть молоді чумаки,
    Батіжками махають.
    Ой як узяли наші чумаченьки
    З-під байраку виходити,
    Ой як й узяли вражі здобишнички
    Частом до нас доїздити;
    Ой виїхало вражих здобишничків
    Сорок коней ще й чотири,
    Ой як стали вони наперед возів, –
    Й а всі вози запинили:
    “Ой ви, чумаки, все ви яретичі,
    Чи багацько грошей є в вас?”
    “Гей, є в нас гроші, здобишнички,
    Сорок тисяч ще й чотири!”
    “Ой ви, чумаки, все ви яретичі,
    Которий в вас та отаман?”
    Ой як зійшлося наше товариство
    Та докупи головами,
    Як пощитали, зараз і сказали:
    “Гавриленко – наш отаман!”
    Ой як вискочив вражий здобишничок
    Та й на коня вороного,
    Ой як ударив срібним списом в груди –
    Аж йому спис зогнувся:
    Ой Гавриленко стоїть, не вступився –
    Обернувся, осміхнувся…
    “Ой що ж ми будем, наше товариство,
    Що ж тепер будем робити,
    Ой що багато вражих здобишничків
    З сього світу й губити?!
    Ой підіймайте, хлопці, війя вгору,
    Таганами підопріте,
    Ой беріть з возів, беріть шнуровання
    Ще й ватажку почепіте!”
    Гей, ото ж тобі, превражий ватажку,
    Та й на світі не жити:
    Ой ото ж тобі, превражий ватажку,
    Нас десятьох не побити!

  • “Пам’яті тридцяти” образи

    “Пам’яті тридцяти” образи

    Вірш ” Пам’яті тридцяти ” Павло Тичина присвятив загиблим захисникам української незалежності в бою під Кругами.

    Крути – невелика залізнична станція між Бахмачем і Ніжином, біля якої 29 січня 1918 року відбувся бій сотні Першої військової школи, сотні Помічного студентського куреня, сформованого зі студентів старших класів Української Кирило-Мефодіївської гімназії, невеликого підрозділу Вільного козацтва з більшовицькими військами під командуванням М. Муравйова, які наступали на Київ. Українських захисників було близько 300 бійців, з боку більшовиків наступ вели 6 тисяч добре озброєних і навчених петроградських і московських червоногвардійців.

    30 січня протягом п’яти годин українські студенти й учні стримували атаки ворога, але сили були нерівні. Скориставшись перевагою в численності, більшовики зім’яли оборону й оточили захисників. Не бажаючи здаватися в полон, юні бійці піднялися в атаку і майже всі загинули. 27 студентів і гімназистів більшовики захопили в полон і розстріляли. Перед стратою учень сьомого класу гімназії заспівав “Ще не вмерла Україна”, інші хлопці підхопили гімн, чим розлютили й здивували ворогів. Після розстрілу більшовики заборонили місцевим жителям поховати тіла загиблих. Кільком бійцям вдалося врятуватися. Уночі вони розібрали залізничну колію і цим хоча б на деякий час затримали наступ Червоної Армії на Київ. Пізніше на місці бою знайшли тіла тридцяти загиблих захисників і з військовими почестями поховали їх у Києві на Аскольдовій могилі. Саме ця подія стала основою твору П. Тичини “Пам’яті тридцяти”.

    Сюжетна основа вірша проста – поховання на Аскольдовій могилі воїнів-українців, але твір не є простою розповіддю. Він насичений образами-символами.

    Аскольдова могила – це одне з найвідоміших історичних місць у Києві, де колись містився некрополь, який був знищений радянською владою. За літописом, саме тут був похований засновник Києва Аскольд. Тут поховали й тридцятьох захисників незалежності України, які загинули під Крутами.

    Аскольдова могила – це символ пам’яті про загиблих юнаків, які виступили проти багатотисячного війська більшовиків, полягли в нерівному бою, але не здалися ворогові.

    Цвіт української нації загинув, і автор передчуває страшний шлях, що відтворюється в образі кривавої дороги, якою буде йти Україна ще довгі роки:

    По кривавій по дорозі Нам іти у світ.

    Юні воїни загинули, і вже не народяться їхні діти, не втіляться в життя їхні мрії про особисте щастя й волю України. Сонце, вітер, Дніпро-ріка – це символи щасливого життя людей і рідної землі. “Квітне сонце, грає вітер і Дніпро-ріка…”, життя продовжується, але не для загиблих героїв Круг. Тичина згадує Каїна, першого сина Адама, який убив свого молодшого брата Авеля. Ім’я Каїн стало загальною назвою людей задрісних, злих, які здатні не тільки на підлість, а й на вбивство найрідніших людей. Більшовики говорили, що українці – це брати, але у війні за встановлення радянської влади на Україні знищили мільйони мирних жителів. “Боже, покарай!” – у розпачі і з надією вигукує поет, адже надію на покарання можна покладати тільки на Бога.

    Тичина знову згадує Святе Письмо, говорить про те, що юні захисники вітчизни – мученики, які вмерли “з славою святих”, бо “понад все вони любили свій коханий край”. Поет протиставляє Каїна-братовбивцю юнакам, святим мученикам, які ціною своїх молодих життів намагалися захистити Батьківщину.

  • “Іван Вишенський” Франко цитатна характеристика

    “Іван Вишенський” Франко цитатна характеристика героя

    – Зовнішність старця. (Серед них дідусь похилий, Зморщений, сивобородий, В сіряці на голім тілі, Хрест березовий несе.)

    – Умови життя. (Камінь тут довкола мене – Се тверда, незламна віра, Се мій дім і мій притулок, Подушка і накриття.)

    – Призначення хреста для героя. (Хрест отсей – то мій товариш, Мій повірник у дні смутку, Оборона від спокуси І підпора у скону час.)

    – Насолода самотністю. (Се мій світ. Усе мінливе Щезло геть. Затихли крики, Гомін його життєвого Тут мене долетить.)

    – Мислення на самоті. (Полишилось лиш постійне, Супокійне і величне.)

    – Про постійне і величне. (Думай тут, душе моя. …що ще вчора звавсь Вишенський, А сьогодні вмер для всіх. Голова його могутня На худій, жилястій шиї Гнулася сама вдалину, Мов на тичці той гарбуз. Мов дитя, душа аскета Потонула в тому морі Тонів, фарб, у тім розкішнім Захваті…)

    – Стан усамітнення. (І я чув себе безсильним, Бідним, хорим, одиноким, Мов дитя, сирітка кругла Без матусі, без вітця. Бачилось, земля завмерла, Вимерли всі люди в світі, Я один лишивсь останній У страховищах отих. І я був, мов та пилина, Згублена з порядку світу, Що про неї всім байдуже – Богу, й людям. І чортам.)

    – Сумніви у своєму рішенні залишитися аскетником. (І він плакав: “Чи на те ж я Тиху келію покинув, Скит відлюдний, щоб аж тута В путах сумніву скінчить?”)

    – Мета і прагнення І. Вишенського. (…Бажає довершити Аскетичний острий подвиг, В пості, самоті, мовчанні Слухать голосу душі Той… Вибира собі печеру, Вибира собі могилу, Відки вороття немає.)

    – Ігумен – про старця. (Відтепер в житті земному Змазане ім’я твоє.)

    – Порівняння аскетником труднощів власних та України. (Що мені до неї? Важко Їй, небозі, там бороться З єзуїтами й ляхами, Та не легко ж і мені.)

    – Визначення свого життя. (Лиш один тут шлях правдивий І спасенний – шлях Хреста.)

    – Відмова допомогти православним. (Що мені до України? Хай рятується, як знає,- А мені коли б самому Дотиснуться до Хреста. Адже я слабкий і грішник! Я не світоч, не месія, Їх від згуби не відкуплю, Сам із ними пропаду.)

    – Іван – не зрадник Бога. (Ні, не зраджу свого Бога, Не зламаю заповіту І ярмо хреста отсього До могили донесу.)

    – Любов до рідної мови. (Старець слухав, дух заперши, Його уху жадно ссало Український любий голос… Каяття за свою провину І ламає руки старець, І болюче серце тисне, І перед хрестом на камінь Він кидається лицем.)

    – Любов до України. (Та невже ж та Україна – Сей квітчастий рай веселий, Се важке, кроваве пекло – Ще для мене не чужа? А чи ж я свої найкращі Думи, і чуття, й змагання Не відав їй на услугу В тій великій боротьбі? Чи ж не був я їй порадник На непевнім роздоріжжі? Чи не додав відваги Її втомленим борцям? Не для мене вже ваш запах! Не для мене ті далекі Спомини про Україну – Я давно для неї вмер! Вмер! А чом же серце скаче, Чом же кров живіше б’ється, Думка чайкою літає Над садками рідних сел.? Затряслись у старця руки, На письмі слова знайомі, Український той скоропис І знайомая печать.)

    – Козаки – до Вишенського. (Поверни ти на Вкраїну, Зігрівай нас своїм словом, Будь між нами, мов та ватра У кошарі пастухів.)

    – Критичне ставлення до своїх рішень. (Любеє, нема що мовить! Що в найтяжчую годину, В непрозору, люту скруту Свою матір покида! Що в засліпленні безумнім Сам лише спастися хоче, А братів тривожних, бідних Без поради покида! І яке ж ти маєш право, Черевино недобита, Про своє спасення дбати Там, де гине міліон? Чи забув слова Христові: “Добрий пастир власну душу Віддає за своє стадо”? Ти хіба не пастир їх? Чи забув слова Христові: “Хто рече: кохаю Бога, А не порятує брата,- Той брехню на душу взяв”? “Стійте! Стійте! Заверніться! Я живу ще! По-старому Ще кохаю Україну, Решту їй життя віддам! Для мене братів любити І для них життя віддати!

    Дай мені ще раз поглянуть На свій любий, рідний край! Все віддам, готов, як грішник, Вічно у смолі кипіти -… Не минай мене в розпуці, Мов стривожене дитя!)

    – Зникнення героя. (Він нічого вже не бачив, Тільки шлях той золотистий І ту барку ген на морі – І ступив, і тихо щез.

  • “Володар бліх” Гофман скорочено

    ” Володар бліх ” (Meister Floh) – роман німецького письменника Е. Т. А. Гофмана. Написаний в 1821-1822. Останній великий твір письменника.

    “Володар бліх” Гофман скорочено

    Дія роману відбувається у Франкфурті-на-Майні. Кожен герой роману має свого окультного двійника. У повсякденному житті це служиві і ремісничі люди, комівояжери або вчені, а в містичному плані – це маги і генії, персоніфікації таємничих сил природи, рослин, мінералів і тому подібного.

    Головний персонаж – це дивак Перегрінус Тис, який живе усамітнено і цурається жінок. У різдвяну ніч він влаштовує сам собі свято, немов уявляючи себе маленьким хлопчиком, накупив масу солодощів та іграшок, які потім роздасть дітям бідняків. В ту ж ніч він зустрічає таємничу незнайомку, яка зізнається йому в любові і вимагає повернути їй таємничого в’язня, який нібито врятувався у Тиса. Виявляється, що сам того не знаючи, Тис дав притулок володарю бліх, який до цього був бранцем містичного двійника голландського натуровипробувувача Левенгука. Незнайомка, що представляється як Дертьє Ельвердінк, є в окультному плані принцесою Гамагея, підступно вбитою принцом п’явок і врятованою спільними зусиллями повелителя бліх, професора ван Левенгука, генія Тетела і Будяка Цехеріта. Кожен з цих персонажів претендує на володіння прекрасною принцесою. В сучасності кожен з учасників цієї колізії бере участь як людина зі світу буденності.

    В результаті численних пригод Перегрінус Тис знаходить знання про себе самого як містичного короля Секакіса, що володіє могутнім талісманом. Він знаходить і своє особисте щастя з дівчиною з бідної сім’ї чесного палітурника, якому він допомагав довгий час, даруючи його дітям розкішні подарунки на свята. А його друг Пепуш, або ж Будяк Цегеріт, одружується на прекрасній Гамагеї, і в ту ж ніч вони перетворюються в чортополох і тюльпан, ніжно обнявши один одного.

  • “Пригоди клерка” скорочено

    ” Пригоди клерка ” – твір із серії ” Спогади Шерлока Холмса ” Артура Конана Дойля.

    “Пригоди клерка” скорочено

    Молодий клерк Холл Пайкрофт консультується у Холмса з приводу підозри до компанії, що запропонувала йому добре оплачувану роботу. Він також розповідає, що нещодавно був звільнений з фондової біржі і певний час не міг знайти роботу, як ось вигідна пропозиція від фірми “Mawson and Williams” у Сіті. Перед роботою до нього підійшов Артур Піннер і просить зустріти його брата, Гаррі Піннера, в Бірмінгемі. Брат Гаррі пропонує підписати документи для подальшої роботи.

    Холмс з Вотсоном приїжджають до Бірмінгему та представляються як люди, які шукають роботу. Вони застають шокованого Піннера, який читав лондонську газети. Він намагався за допомогою повішення закінчити життя самогубством. Доктор Вотсон рятує його від смерті. Як виявилося Піннер один, у нього нема брата, а вся його компанія блеф, яку було засновано для того, щоб отримати підпис молодого клерка, який потім можна використати у шахрайських справах. У газеті детектив знаходить новину, що пограбування вже сталося.