Category: Література

“Фах” характеристика Джорджа Плейтена

План характеристики Джорджа Плейтена

I. Джордж Плейтен – головний герой науково-фантастичної повісті А. Азімова “Фах”.

II. Основні риси характеру героя.
1. Розумові здібності.
2. Інтерес до нових знань.
3. Відповідальне ставлення до вибору професії, мрії юнака
4. Цілеспрямованість героя.
5. Рішучість, здатність на самостійні вчинки, сила характеру.
6. Бажання стати творцем.

III. “Таких людей, як ти, Джордже, десять тисяч, і вони сприяють технічному прогресові півтори тисячі світів”.

“Фах” образ Джорджа Плейтена

Джордж Плейтен був звичайним землянином, але вже з дитинства він виявляв інтерес до навчання, учився думати. З дитинства усі помічали в ньому неабиякі здібності та кмітливий розум. У період між Днем Читання та Днем Освіти (від восьми до вісімнадцяти років) він потайки читав літературу, щоб більше знати про свій майбутній фах, адже був переконаний, що принесе користь, отримавши звання дипломованого програміста.
У вісімнадцять років на Джорджа Плейтена та його однолітків чекав так званий День Освіти. Джорджа відправили на постійне проживання до Інтернату. Опинившись у цьому місці, Джордж був розлючений, оскільки вважав, що потрапив сюди помилково. Пробувши рік в Інтернаті, Джордж наважився на втечу. На перший погляд, здавалося, що його тут ніхто не тримав: відсутні перешкоди, не було охоронців тощо. Сусід Джорджа по кімнаті – Омейні – не радив йому це робити, однак юнака неможна було зупинити. Він купив квиток на літак до Сан-Франциско на День Олімпіади. Серед списку учасників цієї Олімпіади молодий невдаха помітив ім’я свого приятеля Арманда Тревіліана. Той так і не став переможцем, утратив надію потрапити на Новію, планету класу А.

Джордж шукав зустрічі із Армандом. Між ними виникла суперечка, і це загрожувало Джоржу ув’язненням. Врятував його сивий чоловік, присутність якого юнак помітив давно. Той чоловік, Інженеску, на прохання свого нового знайомого влаштував йому відеорозмову з представниками Новії.

Це кульмінаційний момент у житті героя. Плейтен намагався їх переконати в доцільності використання методів освіти минулого, які мали базуватися на поступовому і грунтовному оволодінні знаннями без застосування стрічок освіти. У цей момент народився не лише Плейтен-учений, а Плейтен-мислитель, філософ, творець майбутнього. Він довів, що не лише самотужки опанував свій фах, а здатний мислити глобально, з перспективою. Однак у новіан постало запитання, наскільки тривалими будуть ці методи і чи не трапиться так, що отримані знання запізняться в часі. Розчарований Джордж відчув потребу довести свою справу до кінця.

Однак йому вкололи заспокійливе, і незабаром він знову опинився в Інтернаті. Омейні розповів йому, що за ним стежили. Виявилося, він повинен був знаходитися під особливим наглядом, оскільки був найбільшою цінністю своєї планети. Таких, як він, небагато, саме тому їх оберігали, вміщуючи до непрестижних інтернатів. Їхнє призначення – впроваджувати в життя нові ідеї для поліпшення рівня освіти і загалом рівня життя.

Отже, завдяки своїм креативному розумові, наполегливості, прагненню до самоосвіти головний герой досяг мети й опинився на найвищому суспільному щаблі.

Риси характеру Джорджа Плейтена

Гуморески Глазового про маму й тата (матір і батька) зібрані в цій статті, але доповнити цю тему можуть Гуморески для дітей.

Гуморески Глазового про маму й тата

ПІСЛЯ АВАНСУ

Чоловік аванс одержав, здибався з дружком
Та добряче й причастився просто під ларком.
І, п’янющий, як то кажуть, у дрезину, в дим,
Почвалав у дитсадочок за дитям малим.
Там схопив синка за руку і повів, як міг.
Не устиг він ще ступити дома й на поріг,
Як дружина в крик, у сльози: – В тебе сором є?
Ти привів чужу дитину. Де ж дитя моє?-
Чоловіка в різні боки буйний хміль хита.
– А яка тобі різниця?- жінку він пита.-
Чи чужого прихопив я, чи привів свого…
Ти ж назад відтарабаниш завтра знов його.

Гумореска Павла Глазового “Допитливий син”

– Чуєш, тату,- син питає,- що таке хамелеон?
– Відчепися, я не знаю,- каже Филимон.
– Чуеш, тату, ще спитаю. Що таке аукціон?
– Відчепися, я не знаю,- злиться Филимон.
Мати сердиться на хлопця: – Ну чого ти пристаєш?
Батьку навіть у неділю відпочити не даєш.
– Не кричи,- говорить батько.- Я люблю балакать з ним.
Хай пита, чого не знає, а то виросте дурним.

*

Гумореска Павла Глазового “Коріння і насіння”

– А ти, тату, в школі вчився?
– Учився, Сергійку.
– А то правда, що ти, тату,
Був одержав двійку?
– Було Таке, траплялося…-
Малий засміявся:
– Тоді мама правду каже,
Що я тебе вдався.

Гумореска Павла Глазового “Кошмар”

З чорного гумору

Синок родився у Мартина.
Минає рік – мовчить дитина.
Лише коли минуло два,
Найперші мовило слова.
Сказало “мама” –
вмерла мама.
Сказало “баба” –
вмерла баба.
Сказало “дід” –
умер і дід.
Сказало “тато” –
вмер сусід…
Так прояснилась для Мартина
Життя сімейного картина.

МАТИЛЬДА

-Ти, гуляко, – каже жінка, – поясни мені,
Про яку то ти Матильду згадував у сні? –
А Макар: – То щось верзлося із дитячих літ.
Це козу так жартівливо називав наш дід.
Як прийшов Макар з роботи, надавив дзвінок.
Відчинила не дружина, а малий синок.
– Ой татусю, стережися, буде знов гроза.
Мама взнала, де працює дідова коза.

Гумореска Павла Глазового “Герой”

Вернувся татко із Кавказу,
Вхопив синка на руки зразу:
– Чи був, синочку, хтось у нас,
Коли я їздив на Кавказ? –
А той говорить: – 3 яродрому
Один ходив до нас додому.
Все говорив, що він пілот,
Що дуже любить самольот.
Своїм геройством вихвалявся,
А сам без мами спать боявся.

Гумореска Павла Глазового “Мами не заміниш”

І таких, на жаль великий, носить ще земля:
Утекла від тата мама, кинула маля.
Довелось женитись тату в зрілі вже літа.
– Ну як тобі нова мама? – він синка пита.
Хлопчик мнеться, дуже довго добира слова:
– Обдурили тебе, татку, вона – не нова…

Павло Глазовий Гумореска “Буйні предки”

Вдарив батько спересердя хлопчика малого.
Той поплакав, переплакав та й питає в нього:
-Тебе, татку, бив твій татко?
– Бив, та ще й немало.
– Ну, а татка твого били?
– Теж перепадало.-
І сказало хлопченятко, заломивши ручки:
– Тепер ясно, звідки в тебе хуліганські штучки.

“Грицева шкільна наука” аналіз твору

Автор – Іван Франко

Жанр – оповідання

Тема “Грицева шкільна наука” – правдиве зображення старої школи в Україні, стосунків учнів між собою та учнів з учителями.

План “Грицева шкільна наука”

1. Гриць-пастушок.

2. Батько веде хлопчика до школи.

3. Неласкавий прийом.

4. Важка наука.

5. Мрії батьків Гриця про подальше навчання сина.

6. Гуси під наглядом сусідського хлопчика.

7. Як гусак присоромив Гриця.

Характеристика Гриця “Грицева шкільна наука”

Гриць – головний герой оповідання, маленький сільський хлопчик, що виростав на лоні природи, під опікою люблячих батьків, змалку привчений до праці. Він з радістю йде до школи, передбачаючи цікаве навчання різним наукам. Та замість радості та добрих уроків він зустрів щоденну бійку, безглузді мето­ди навчання, які врешті-решт зовсім вбили в хлопця інтерес до шкільної премудрості.

Після року навчання “Гриць вертав додому якраз такий муд­рий, яким був перед роком”. З усієї шкільної науки виніс він лише безглузде “а баба галамага”.

Читаючи це оповідання, стає сумно та страшно за те, які часи були колись на землі – коли жорстокі, бездушні вчителі знали лише один засіб впливу на учнів – різку, коли далекі від живого життя шкільні предмети перетворювали роки навчання на справж­ню каторгу. Школа калічила дітей як фізично, так і духовно.

Цитатна характеристика Гриця

– “зовсім у зміненім вигляді, у нових чобітках, у новім повстянім капелюшку і червоним ременем підперезаний”

– “вихуд та поблід і ходив увесь час, мов сновида”

– “був зламаний, засоромлений. Гусак в одній хвилі перейняв і повторив ту мудрість, що коштувала його рік науки!”

Українське народне вбрання носили українці в стародавні часи іще до нашої ери. У всіх українців була вишита сорочка, шаровари (спідниця). Дівчатка плели собі вінки: кожна квітка і кожна стрічка щось означала. Вінки плетуть і зараз, але квіти у вінках уже не мають ніякого значення.

У традиційному одязі кожного регіону України завжди були певні відмінності, які показували смаки людей, вирізняли й підкреслювали кожну особистість. Одяг тісно пов’язаний з духовним життям народу, з його звичаями та обрядами.

Опис українського одягу

Традиційний чоловічий одяг українців дуже схожий з російським і білоруським – конопляна або льняна сорочка і вовняні штани. Сорочка часто використовувалася як верхній одяг. Головною відмінністю української сорочки є наявність пазушки – невеликого розрізу спереду з вишитими візерунками. Вишивали на пазушці чорними і червоними нитками. Ще однією відмінною особливістю української чоловічої сорочки від російської та білоруської є те, що чоловіки заправляли її в штани, а не носили поверх них.

Чоловічі вишиванки могли бути з низьким стоячим або широким відкладним коміром. Застібалася така сорочка на гудзики або шворки.

Штани, або шаровари, закріплювалися на тілі за допомогою поясу або шнурка. Українські чоловічі штани були дуже широкими, особливо у козаків. Між штанинами вшивали матню з прямокутних клаптів. Шили такі шаровари переважно з сукна – вовняної тканини, покритої воском.

На Закарпатті прикрашали вишивкою нижній край штанин зсередини, а потім відвертали його наверх. Для вишивки використовували переважно жовті й зелені нитки, які найбільш яскраво виглядали на червоному тлі.

Український жіночий костюм має безліч варіантів залежно від регіональних особливостей. Вони проявилися в крої, вишивці, декорі, колірних особливостях і прикрасах. Класичним жіночим традиційним костюмом вважається одяг Середньої Наддніпрянщини. Водночас, архаїчні елементи найбільш збережені в костюмах Полісся. Жіночий одяг південних областей втілив у собі традиційні особливості різних регіонів. Що стосується жіночого одягу на Поділлі, то в ньому чітко простежується вплив молдавських традицій. Північно-західні регіони почерпнули багато елементів від національного польського костюму.

Однак, незважаючи на незначні запозичення елементів одягу від інших слов’янських народностей, в цілому жіночий традиційний костюм характеризується виразною етнічністю і оригінальними елементами, які не можна зустріти ні в одному іншому національному костюмі.

Основою костюма є жіноча вишиванка, яка була трохи довша, ніж чоловіча і складалася з двох частин. Нижня частина шилася з більш щільної і грубої тканини. Поверх сорочки одягали запаску або плахту. Плахта являла собою полотно до 4 метрів у довжину, яке пряли з фарбованої вовни. Його розрізали на три рівні частини, а потім дві частини пришивали до третьої таким чином, щоб середина нижньої знаходилася навпроти розрізу бічних частин. Плахту обмотували навколо талії, прив’язуючи зверху поясом. Вишивка на плахті була досить стриманою і невибагливою. Поверх плахти спереду одягали запаску, певну подобу сучасного фартуха.

Велике значення в українському жіночому костюмі відводилося прикрасам. Так, поверх вишиванки одягали намисто або буси. Кількість і розмір намистин безпосередньо говорили про фінансове становище родини.

Святковий жіночий костюм відрізнявся від повсякденного якістю тканини, розмаїттям кольорів і візерунків. У святкові дні дівчата одягали на голову вінок, а на шию якомога більше різнокольорових прикрас.

Приємно усвідомлювати, що український народний костюм і сьогодні залишається затребуваним і популярним.

Алан Уотс біографія скорочено українською мовою викладена в цій статті.

Алан Уотс біографія коротко

Алан Вілсон Уотс – британський філософ, письменник і лектор, відомий як перекладач і популяризатор східної філософії для західної аудиторії.

Алан Уотс народився 6 січня 1915 в родині, що належала до середнього класу. Батько його працював в лондонському представництві компанії “Michelin” , що виробляє автомобільні шини, мати була домогосподаркою.
Значний поштовх до розвитку релігійних поглядів хлопчика дала віруюча сім’я його матері.
Навчався Алан в Королівській школі Кентербері.
У підлітковому віці, хлопчик вирушає до Франції з багатим епікурейцем Френсісом Крошоу.
Буддійські вірування Крошоу роблять сильний вплив на світогляд Алана.
Повернувшись на батьківщину, Уотс стає членом Лондонської буддистської ложі, заснованої теософами і діяла під керівництвом адвоката Крисмас Хамфриса.
У 1931 р Уотс призначається секретарем цієї організації.

Після закінчення середньої школи, Уотс трудиться маляром, а пізніше влаштовується на роботу в банк.
В цей же час, він ретельно вивчає філософію, історію, психологію, психіатрію і східну мудрість.
Він спілкується з такими видатними авторами робіт по духовному розвитку, як Микола Реріх, доктор Сарвепаллі Радхакришнан, а також теософами – як, наприклад, Аліса Бейлі.

У 1936 р Уотс відвідує Всесвітній конгрес з питань віри, що проходив в Лондонському університеті. Саме там він вперше почує про Д. Т. Судзукі – іменитого послідовника вчення дзен-буддизму – з яким згодом зустрінеться особисто.
Уотс також вивчає фундаментальні теорії і термінологію основних напрямків філософії Індії та Східної Азії.

У 1936 р Уотс видав свою першу книгу, “Дух Дзен”, на написання якої його надихнули праці Судзукі.
Через два роки, в 1938 р, Уотс перебирається до Америки.
У Нью-Йорку він кидає вчення дзен – буддизму, оскільки його не влаштовує підхід вчителя до трактування даної філософії.

Щоб знайти професійне застосування накопичених філософських знань, він вступає в Євангелічну теологічну семінарію в Еванстоні, штат Іллінойс, де вивчає християнське священне писання, теологію та історію церкви. Захистивши дисертацію, Уотс отримує ступінь магістра теології.

Згодом ця дисертація буде видана під назвою “Споглядання духу: вчення про необхідність містичної релігії”.
У 1951 р. Уотс переїжджає до Каліфорнії, щоб увійти в штат Американської академії досліджень Азії в Сан-Франциско.
Кілька років Уотс буде членом керівного складу академії. Під час свого перебування в навчальному закладі він вивчає китайське письмо і освоює прийоми китайської каліграфії.

Однак викладацький пост Уотс незабаром залишає, і йде у вільне плавання, яке в 1953 р починає з того, що складає програми передач для “Pacific Radio” на радіостанції “КПФА” у м. Берклі.
У 1957 р Уотс видає свою найвідомішу працю, “Шлях Дзен”, в якій розмірковує на тему експлікації філософських проблем на різних етапах розвитку історії.
В цей же час Уотс їде в Європу, де познайомитися з відомим психіатром Карлом Юнгом.
Після повернення до Америки, під впливом цієї зустрічі, він починає приймати галюциногенні наркотичні препарати.
Свої роботи в цей період Уотс пише мовою сучасної науки і психології, відшукуючи точки дотику між містичними явищами і теоріями матеріальності Всесвіту, висунутими фізиками XX сторіччя.
Під час проведення своїх досліджень, Уотсон зустрічається з багатьма видатними умами, діячами світу мистецтва та вчителями свого часу.

У своїй книзі “Дао: шлях води” він оголошує себе послідовником вчення дзен по духу.
У своєму циклі аудіо – лекцій “Ми всі зійшли з розуму ” Уотс детально міркує про виховання дітей, мистецтво, кухні світу, освіту, законодавство та свободу, а також про архітектуру і поділ статей.

Розбіжності його поглядів із загальноприйнятим розумінням інституту шлюбу і традиційних цінностей американського суспільства яскраво проявляються в його класичних судженнях про любовні стосунки у книзі “Божественне безумство”.

Основні роботи

“Дух Дзен ” (1936 г.)
“Західний людина і спадщина Азії ” (1937 г.)
“Значення щастя” (1940 г.)
“Шлях Дзен ” (1957 р )
” Психотерапія на сході і заході ” (1961 г.)
“Космічна радість просвітлення : пригоди в світі самосвідомості” (1962 р )

Особисте життя

Свою першу дружину, Елеонору Еверетт, Уотс зустрічає в 1936 р, а в квітні 1938 р пара грає весілля. У сім’ї народилося двоє дітей. Шлюб протримався одинадцять років.
У 1950 р він одружується на Дороті Девітт, від союзу з якою у нього з’явиться п’ятеро дітей.
На своїх лекціях в Нью-Йорку Уотс знайомиться зі своєю третьою дружиною, Мері Джейн Йейтс Кінг, шлюб з якою буде укладено в 1964 р.

16 листопада 1973 , у власному будинку на горі Тамалпаіс, Алан Уотс помер від серцевої недостатності.

“Тіні забутих предків” – повість Михайла Коцюбинського, написана під враженням його перебування на Гуцульщині. В творі розповідається про кохання Івана і Марічки, українських Ромео і Джульєтти. Яскраво передано побут і життя гуцулів. Аналіз “Тіні забутих предків” передбачає визначення теми та ідеї твору, жанру, головних героїв, сюжету та проблем показаних в повісті.

“Тіні забутих предків” аналіз

Літературний рід: епос

Жанр “Тіні забутих предків”: повість

Тема “Тіні забутих предків”: зображення життя гуцулів у Карпатах на межі 19 – 20 ст. у гармонії з природою, традиціями і звичаями, з язичницькими й християнськими віруваннями.

Ідея “Тіні забутих предків”: оспівування високого й красивого почуття – кохання.

Поштовх для написання: перебування М. Коцюбинського в селі Криворівня (Івано-Франківська область), під час якого він отримав багато вражень від життя, звичаїв і обрядів гуцулів.

Інші назви: Тіні минулого, Голос віків, Відгомін Предковіку, Дар Предків забутих

Головні герої “Тіні забутих предків”

Іван Палійчук – дев’ятнадцята дитина у родині. Не відчуваючи себе комфортно серед людей, часто втікає в ліс. Добре знається на травах ще з семи років. Згодом знайомиться із Марічкою, дівчинкою з ворожого роду. Між дітьми зав’язується дружба, а згодом – кохання. Після смерті батька хлопець змушений іти працювати на полонину, і коли повертається, дізнається, що Марічка загинула. З великого горя Іван йде в ліс і там живе шість років. Потім повертається додому, одружується з Палагною. Закінчується його життя зустріччю із нявкою в образі Марічки. Іван йде за нею в ліс без страху, але мара зникає при появі чугайстра, доброго лісового духа. Потім Іванові вчувається її голос, і він, слідуючи за ним, падає з гори.

Марічка Гутенюк – кохана Івана. Познайомилася з Іваном ще з малечку. Поетична душа, складає і співає пісні, в той час як Іван грає на флоярі. Передчуває, що щасливо жити їм разом не судилося. Згодом, коли Іван пішов в найми, гине в Черемоші під час повені.

Палагна – дівчина з багатого роду, добра господарка. Але вона не була вдоволена своїм мрійливим чоловіком, який все більше любив пасти маржинку, а не ходити коло хати. Не розуміла вона й Іванових пісень. Палагна стає коханкою сусіда Юри.

Юра – мольфар, людина, наділена надприродними здібностями. Йому під силу відігнати градову хмару чи, навпа­ки, викликати дощ, урятувати худобу чи звести людину – залеж­но від обставин та уподобань. Стає коханцем Палагни і прагне звести чарами Івана зі світу.

Сюжет “Тіні забутих предків”

На початку твору розповідається про закохану молоду пару – Івана та Марічку. Вони належали до ворогуючих гуцульських родів Палійчуків і Гутенюків, боротьба між якими тривала уже давно. Проте це не стало на заваді їхньому коханню. Згодом Іван тривалий час змушений перебувати в наймах на полонині, а повернувшись він дізнається про смерть Марічки. Іван важко переживає загибель коханої:

“Шість літ не було чутки про нього, на сьомий раптом з’явився”. Одружився з Палагною та почав “газдувати”. З часом Палагна стала “любаскою” сусіда Юри. Іван про це знав, проте йому було байдуже, тому що він не міг забути Марічку та змиритися з болем. Якось хлопець пішов у гори й почув там голос Марічки, попрямував за ним і зустрів кохану у вигляді мавки. Після короткої розмови вона зникла, натомість Іван зустрів чугайстра і спробував відволікти його, запросивши у танок, щоб Марічка могла якнайдалі утекти. Після танцю з лісовиком головний герой пішов за голосом коханої і зірвався в урвище. Наступного дня його ледь живого знайшли пастухи. Згодом він помер, і його поховали за місцевими звичаями (з танцями і розвагами).

Проблематика “Тіні забутих предків”

Гармонія між людиною та світом природи Життя і смерть Добро і зло Язичництво і християнство Сила кохання і неможливість жити без нього Вплив мистецтва на людину Роль праці в житті людини Стосунки батьків і дітей

Сюжет повісті перегукується з трагедією Шекспіра “Ромео і Джульєтта”. Палійчуки і Гутенюки ворогують так само, як Монтеккі та Капулетті. Діти з ворожих родів кохають одне одного. Вкінці герої гинуть.

У повісті широко використовуються діалектичні слова.

У 1964 році режисер Сергій Параджанов та оператор Юрій Іллєнко зняли однойменний фільм.

Василь Стус на прем’єрі фільму висловив протест проти радянської влади: “Хто проти тиранії, встаньте!”

Сподіваємося вам допоміг аналіз твору “Тіні забутих предків”, а якщо ви можете хоч якось його доповнити корисною інформацією – лишайте свої тези в коментарях.

“Неопалима купина” значення фразеологізму та його походження розкрите в цій статті.

“Неопалима купина” фразеологізм

Вислів “неопалима купина” – Символізує стійкість, незнищенність. У сучасній мові – символ безсмертя. Також “неопалима купина” кажуть про того, кого не можна знищити, побороти.

“Неопалима купина” походження (історія)

Фразеологізм “Неопалима купина” має біблійне походження.

Біблія (Вихід, 3, 2-4) розповідає про першу зустріч Мойсея з Богом, який промовляв до нього з палаючого тернового куща, що горів і не згорав, – “неопалима купина”.

Таку саму назву має одна з чу­дотворних ікон Божої Матері (свя­то на її честь також 4/18 вересня). Також існує Легенда “Неопалима купина”

“Неопалима купина” приклади (речення)

І стоїть Україна перед нашим духовним зором у вогні, як неопалима купина. (О. Довженко, Україна у вогні)

…Прощу, а ти, замість проклять, віднині
благословитимеш мій судний день,
день кар і день весільного вина,
і, мов неопалима купина,
горітимуть слова твоїх пісень…
(В. Барка, Богозневага)

Тепер ви знаєте що означає вислів “неопалима купина” та можете використовувати його в своїх творах.

Карл Лінней біографія На українській мові скорочено викладена в цій статті.

Карл Лінней коротка біографія

Карл Лінней (1707 – 1778) – лікар, натураліст, академік, автор класифікації рослинного і тваринного світу.

Народився Карл Лінней 23 травня 1707 року в селі Росхульте в Швеції в родині священика. Через два роки разом з родиною переїхав до Стенброхульту. Інтерес до рослин в Карла Ліннея проявився вже в дитячому віці. Початкову освіту здобував у школі міста Векше, а після закінчення школи вступив до гімназії. Батьки Ліннея хотіли, щоб хлопчик продовжив родинну справу і став пастором. Але богослов’я Карла мало цікавило. Він присвячував багато часу вивченню рослин.

Завдяки настійності шкільного викладача Юхана Ротмана батьки відпустили Карла вчитися медичних наук. Потім почав вчитися в університеті міста Лунд. А щоб більш детально ознайомитися з медициною, через рік перейшов в Уппсальдский університет. До того ж продовжував займатися самоосвітою. Разом зі студентом того ж університету Петером Артеді Лінней зайнявся переглядом і критикою принципів природознавства.

1729 року відбулося знайомство з У. Цельсіем, яке відіграло важливу роль в становленні Ліннея як ботаніка. Потім Карл переїхав в будинок до професора Цельсія, став знайомитися з величезною його бібліотекою. Базові ідеї Ліннея за класифікацією рослин були викладені в першій же його роботі “Введення в статеве життя рослин”. Через рік Лінней вже почав викладати, читати лекції в ботанічному саду Уппсальдского університету.

Період з травня по жовтень 1732 року він провів в Лапландії. Після плідної роботи під час подорожі вийшла його книга “Коротка флора Лапландії” . Саме в цій роботі докладно було розказано про статеву систему в рослинному світі. У наступному році Лінней захопився мінералогією, навіть опублікував підручник. Потім в 1734 році з метою вивчення рослин відправився в провінцію Даларна.

Ступінь доктора медичних наук він отримав в червні 1735 року в Хардервейкскому університеті. Наступна робота Ліннея “Система природи” ознаменувала собою новий етап в кар’єрі і в цілому в житті Ліннея. Завдяки новим зв’язкам і друзям, він отримав посаду доглядача одного з найбільших ботанічних садів в Голландії, в якому були зібрані рослини зі всього світу. Так що Карл продовжив класифікацію рослин. А після смерті свого друга Петера Артеді опублікував його роботу, пізніше використовував його ідеї класифікації риб. Під час проживання в Голландії були опубліковані роботи Ліннея: “Fundamenta Botanica”, “Musa Cliffortiana”, “Hortus Cliffortianus”, “Critica botanica”, “Genera plantarum” та інші.

На батьківщину вчений повернувся в 1773 році. Там в Стокгольмі він зайнявся лікарською практикою, застосовуючи свої знання про рослини для лікування людей =. Також він займався викладанням, був головою Королівської академії наук, професором в Упсальському університеті (посаду зберіг до самої смерті).

Потім Карл Лінней відправився в експедицію на острови Балтійського моря, побував в західній і південній Швеції. А в 1750 році став ректором університету, в якому викладав раніше. У 1761 році отримав статус дворянина.

А 10 січня 1778 Лінней помер.

“Камінний Хрест” В. Стефаника традиційно входить до шкільних програм з вивчення української літератури. У 1968 році режисером Леонідом Осикою за мотивами новели створено однойменний фільм “Камінний хрест”, який увійшов у скарбницю найвизначніших українських кіношедеврів.

“Камiнний хрест” критика

Новела “Камінний хрест” є великим за психологічним проникненням і душевною силою твором української літератури, одним з перших, присвячених поневірянням українців-емігрантів. Новела “Камінний хрест” відразу ж одержала високу оцінку критиків. Новелою захоплювалися І. Франко, Леся Українка.

Твір мав значний вплив на українських літераторів і громадськість початку ХХ століття. Так, письменниця Ольга Кобилянська писала авторові:

Дуже популярним оповідання лишається серед колишніх емігрантів із Західної України у Канаді та США. Нове (гірке) значення новела набуває з посиленням (“4-ю хвилею”) української еміграції, починаючи з 1990-х років.

“Камінний хрест” присвячено темі еміграції галицького селянства на американський континент. За жанром це соціально-психологічна новела.

Земля завжди відігравала головну роль в житті селянина. Селянин та його земля становлять єдине ціле. Вона його годує й виховує, дає йому життєву мудрість та наснагу. У неї селянин вкладає всю свою душу й тіло. Тому втрата землі – непоправна, страшна трагедія. Автор сам походив з селянської родини, тому розумів, що значить для селянина його земля. Стефаник розумів трагедію та людей, що були змушені залишити рідні домівки заради кращої долі.

В центрі Сюжету “Камінний хрест” родина Івана Дідуха. Все життя Іван працював на своєму клаптику землі, невеличкому піщаному пагорбі. У нього він вклав все своє здоров’я та сили. Тяжка праця зігнула його наче той пагорб, проте земля почала приносити врожай. Все своє життя цей чоловік поклав на землю. Два роки родина вмовляла його покинути рідний край та емігрувати до Канади. І ось нарешті Іван погодився на вмовляння дружини та синів. Вони від’їжджають на чужину. А по собі Іван залишив на горбу камінний хрест.

Характерною Особливістю твору є символічність та яскрава образність. Проводи родини Дідуха автор змалював подібно до похорону. Іван не просто залишає рідний дім, друзів та односельчан. Він залишає на цьому пагорбі свою душу. Іван розуміє, що на чужині вже не буде собою. Він навіть не матиме можливості бути похованим в рідній землі. Тому він ставить цей хрест, як пам’ятник і викарбовує на ньому своє ім’я та ім’я дружини.

Камінний хрест є справжнім Символом тяжкого життя бідного селянства. Це символ титанічних зусиль, а також поховання ще живої ззовні людини. Автор вдається до цього художнього засобу не лише для поглиблення драматизму твору. Стефаник спонукає свого читача до власних міркувань. Камінний хрест є образом втраченого роду, вирваного з рідної землі. Показово, що образи синів Дідуха не яскраві, майже стерті. Зв’язок поколінь вже перервався, вони вже втратили коріння на цій землі.

Мова персонажів – це ще один художній прийом, до якого вдається автор. Вона уривчаста, нервова, в ній відчувається драматизм та підвищена емоційність. Думки героїв часом втрачають послідовність, обриваються. Дії Івана Дідуха та його дружини також створюють тяжку напружену атмосферу. Варто згадати, наприклад, сумний тужливий спів героя, або шалений, майже скажений, танець з дружиною. Автор створює сумні і навіть страшні ситуації. Проводи до Канади перетворюються на своєрідний похорон. На останок Іван просить односельчан зберегти цей хрест, як пам’ять про його родину, окропити його святою водою. Іншими словами, провести поминок по його сім’ї.

Василь Стефаник зміг влучно передати страшні страждання українських селян, змушених залишити рідну землю. В своєму творі він вложив нескінченну тугу та біль. Проте, все ж таки хочеться вірити, що Іван Дідух знайшов своє щастя та спокій на новій землі.

Історія написання “Камiнний хрест”

Твір написано під враженнями письменника від масової еміграції галицького селянства за океан. Стефаник, навчаючись тоді в Кракові, був свідком поневірянь земляків при пересадках з одного поїзда на інший. Причини, що призвели до масового переселення, – це пошуки кращої долі доведених до відчаю селян, які, незважаючи на важку працю, втратили у своїй країні будь-яку надію на гідне життя. Протягом 1890-1910 років з Галичини виїхало понад 300 тисяч українців, лише з рідного письменникові Русова на чужину подалося до 500 душ. Прототипом головного героя був односелець письменника Штефан Дідух (у творі – Іван), який емігрував з родиною до Канади. У листі до онука Штефана Дідуха М. Гавінчука, від 11 лютого 1935 р. В. Стефаник так згадував його діда, що був близьким товаришем батька письменника, Семена Стефаника:

В основу новели покладено реальний факт: перед тим як покинути рідний край, Штефан Дідух ставить на своїй ниві кам’яний хрест (який і донині стоїть у Русові). Але передусім це яскравий образ-тип, що втілював у собі душевні драми й долю багатьох добровільних вигнанців з рідного краю.

Сергій Жадан коротка біографія Українського письменника, поета, перекладач, викладена в цій статті. Автор романів “Депеш Мод”, “Ворошиловград”, “Месопотамія”, поетичних збірок “Цитатник”, “Ефіопія” та інших.

Сергій Жадан біографія скорочено

Народився 23 серпня 1974, в м. Старобільськ в україномовній родині, де і пройшло його дитинство. В часи перебудови 1990–1991 років поширював у містечку Рухівські газети та національну символіку.

У 1991 році переїхав до Харкова, був одним з організаторів харківського неофутуристського літературного угрупування “Червона Фіра”.

1996 – закінчив Харківський Національний Педагогічний Університет ім. Г. С. Сковороди, факультет українсько-німецької філології.

У 1996–1999 рр. навчався в аспірантурі цього ж університету, захистив дисертацію, присвячену українському футуризму: “Філософсько-естетичні погляди Михайля Семенка” (2000 рік)

З 2000 року викладач кафедри української та світової літератури університету, Віце-президент Асоціації українських письменників

З 2004 – незалежний письменник.

Відомий своїми критичними висловлюваннями і публікаціями проти харківських можновладців – Добкіна та Кернеса.

У 2011 провів акцію проти закону “Про захист суспільної моралі”.

Живе і працює в Харкові. Брав активну участь у харківській помаранчевій революції, Євромайдані.

Пише романи, поезії, есеї. Темою творів письменника є пострадянська дійсність в Україні. Для стилю Жадана характерний вжиток розмовної та нецензурної лексики.

Роман “Ворошиловград” став книжкою року 2010 за версією “Бі-бі-сі” .

Перекладає з німецької, польської, білоруської та російської мов.

У 2014 році в рамках фестивалю відеопоезії CYCLOP брав участь в проекті “роздІловІ”.