Category: Література

  • Прислів’я про Україну

    Прислів’я про Україну

    Прислів’я про Україну – вийшли від народу, який надзвичайно любив, шанував, оберігав свою Батьківщину. Прислівя та приказки про Україну дають приклад для наслідування сучасній молоді, адже за незалежність України боролися наші батьки, діди, прадіди.

    Прислів’я про Україну

        Нема на світі другої України, немає другого Дніпра. Україна одному до границь його ланів, а другому від колиски до гробу серед злиднів. Наша слава – Українська держава. На чужій стороні Вітчизна удвічі миліша. Всюди на світі добре, а вдома найкраще. Людина без Вітчизни як соловей без пісні. Людина без рідної землі, як соловей без гнізда. Звідки знати безрідному, що таке любов до Батьківщини? Вкраїна – мати, за неї треба головою стояти. Жити – Вітчизні служити.

    Прислівя та приказки про Україну

      Без відваги зазнаєш зневаги. Грудка рідної землі дорожча за золото. З рідної землі і ворона мила. Рідна земля – мати, а чужа – мачуха. Та земля мила, де мати родила. У чужій сторонці не так світить і сонце. В чужий край не залітай, щоб крилечка мати. В чужім краю і солов’ї не цвірінькають. Де рідний край, там і під ялиною рай. За рідний край життя віддай. За рідним краєм і в небі скучно. За своїм краєм серце болить.

    Приказки про Україну

      За морем тепліше, та вдома миліше. За народ і волю віддамо життя і долю. За рідний край – хоч помирай. Краще на рідній землі кістьми полягти, ніж на чужій слави досягти. Нема гіршої покути, як у ріднім краю носити пута. Свій край, як рай, а чужа країна, як домовина. У ріднім краю, як у раю. Кожному мила своя сторона.

    Прислів’я про Україну – це прислів’я про Батьківщину, Вітчизну, рідну землю, рідний край.

  • Причини, наслідки національно-визвольної війни

    Причини, наслідки національно-визвольної війни українського народу

    Причини національно-визвольної війни під проводом Хмельницького

      посилення соціального гноблення (зростання шляхетського землеволодіння, панщини); посилення національно-релігійного гніту (полонізація, окатоличення); невідповідність між набуттям козацтва фактичного політичного лідерства в українському суспільстві та різким погіршенням його становища згідно з “Ординацією” 1638 р.; слабкість найвищої державної влади Речі Посполитої.

    Це викликало протести не тільки козаків, селян, міщан, але й представників привілейованих станів православної шляхти, витого православного духівництва, козацької старшини, міської верхівки. Заходи польської впади мали на меті цілковите загарбання і підкорення України, тобто були колоніальними. Це неминуче мало викликати загальнонародний виступ.

    Його очолив Богдан Хмельницький, обраний па початку 1648 р. гетьманом.

    Наслідки Національно-визвольної війни українського народу:

    – відродження Української держави, відокремлення Війська Запорізького від Речі Посполитої;

    – ліквідація кріпосної залежності селянства;

    – об’єднання народу навколо гетьмана і козацької старшини;

    – перетворення козацтва на політичну еліту держави, привілейований стан;

    – Україна посіла вагоме місце у міжнародних відносинах тогочасної Європи.

  • Вірші про квітень

    Вірші про квітень місяць символізують розквіт весни, гарний настрій та початок робіт на полях.

    Вірші про квітень для дітей

    Верболози зеленіють.
    Потеплішали дощі.
    Піднімається травиця.
    На терновому кущі
    вже з? явились перші квіти,
    мов казково-зимні сни.
    Шпак заводить знову пісню,
    славлячи прихід весни.
    Лідія Кир? яненко

    КВІТЕНЬ
    Зацвіли усі діброви,
    І долини, і луги,
    І річки синіють знову
    І не входять в береги.
    М. Стельмах

    Весно, весно! Перші квіти
    Розцвітають на землі.
    Сині проліски привітно
    Зводять вінчики малі.

    І хоч, може буде влітку
    Більше квітів запашних,
    Та для нас найперша квітка
    Наймиліша від усіх.

    Завжди ми її помітим,
    З лісу в дім принесемо.
    І тому цей місяць Квітнем
    По заслузі ми звемо.

    Наталя Забіла

    Вірш про квітень місяць

    КВІТУЧА ВЕСНА
    У квітні квітує квітуча Весна,
    Квіти виповнюють весну
    До дна.
    У квітні квітують нарциси,
    Тюльпани,
    У квітні цвітуть всякі квіти
    Весняні.
    У квітні квітують і Місяць,
    І зорі,
    Квітень вкрив цвітом поля
    Неозорі,
    Квітень всю землю
    Зачарував…
    Квітень скінчився – і травень
    Настав!
    М. Трохим

    КВІТЕНЬ
    Місяць квітень йшов з базару,
    Ніс дарунок для весни:
    Кошик гарних,
    Різнобарвних
    Квітів ніжно-запашних.
    Ось підходить він до лісу, –
    Путь нелегка навесні. –
    Кошик з квітами повісив,
    Сам спочити сів на пні.
    А в цей час вітрець повіяв,
    Геть всі квіти розтрусив.
    Місяць скрикнув: – Лиходію,
    Що ж оце ти наробив!
    Ой, гультяю і ледащо!
    Шкоду робиш ти завжди,
    Порозносив квіти кращі
    У гаї, луки, сади… –
    Вітерець травицю топче:
    – Квіти ці не пропадуть,
    Не журися, любий хлопче,
    Всюди хай вони цвітуть. –
    І з тих пір, коли все квітне,
    Журавлі в наш край пливуть,
    Того хлопця люди квітнем,
    Квітнем місяцем зовуть!
    М. Лисич

    Я КВІТУЮ
    – Я квітую, – каже квітень, –
    Квітом луків і гаїв.
    Листя зграйками на вітах
    Жде-чекає солов’їв.

    – Я квітую! – квітень каже, –
    Весно-сестро, пам’ятай,
    Що довік бажання наше –
    Прикрашати рідний край.
    М. Сингаївський

  • “Звичайна собі мить…” Ліни Костенко

    Вірш “Звичайна собі мить…” Ліни Костенко належить до філософської лірики. У вірші майстерно дібрані образні структури створюють ілюзію зупиненого часу, дозволяють автору виокремити мить реальну та ірреальну, крізь призму яких вона бачить навколишній світ

    “Звичайна собі мить…” Ліна Костенко

    Звичайна собі мить. Звичайна хата з комином.
    На росах і дощах настояний бузок.
    Оця реальна мить вже завтра буде спомином,
    а післязавтра – казкою казок.

    А через півжиття, коли ти вже здорожений,
    ця нереальна мить – як сон серед садів!
    Ця тиша, це вікно, цей погляд заворожений,
    і навіть той їжак, що в листі шарудів.

    У наведених рядках вірша “Звичайна собі мить. Звичайна хата з комином” майстерно дібрані образні структури створюють ілюзію зупиненого часу, дозволяють автору виокремити мить реальну та ірреальну, крізь призму яких вона бачить навколишній світ.

    Вірші Ліни Костенко популярні не лише в Україні, а й у всьому світі та перекладені багатьма мовами.

    Якщо Ви маєте або можете зробити аналіз вірша “Звичайна собі мить…” Ліни Костенко лишайте інформацію в коментарях.

  • “Річний пісок слідок ноги твоєї” Є. Плужник

    Вірш “Річний пісок слідок ноги твоєї” Є. Плужник

    Річний пісок слідок ноги твоєї
    І досі ще – для мене! – не заніс…
    Тремтить ріка, і хилиться до неї
    На тому березі ріденький ліс…

    Не заблукають з хуторів лелеки, –
    Хіба що вітер хмари нажене…
    О друже мій єдиний, а далекий,
    Який тут спокій стереже мене!

    Немов поклала ти мені на груди
    Долоні теплі, і спинилось все:
    І почуття, і спогади, і люди,
    І мертвий лист, що хвилями несе…

    Немов ласкаві вересневі феї
    Спинили час, – і всесвіт не тече…
    І навіть цей слідок ноги твоєї
    Вже не хвилює серця і очей…

    Бо я дивлюсь і бачу: все навіки
    На цій осінній лагідній землі,
    І твій слідок малий – такий великий,
    Що я тобі й сказати б не зумів!

  • Вольтер цікаві факти з життя

    Цікаві факти із життя Вольтера

    1. Псевдонім “Вольтер” письменник почав використовувати після успіху своєї трагедії “Едіп” (1719). Прізвище Вольтер (Voltaire) створене за допомогою анаграми (перестановки і додавання літер у словах) справжнього прізвища письменника: Arouet le j(eune) – Аруе молодший.

    2. Робочий день Вольтера тривав від 18 до 20 годин. Ночами він часто вставав, будив секретаря і диктував йому, або ж писав сам. На столику біля його ліжка завжди лежали підготовлені для роботи пера і папір. Диктуючи драму або віршові рядки трагедії, він поводився немов одержимий. “Для того, щоб писати вірші, треба мати всередині чорта”, – говорив Вольтер.

    3. Вольтер був людиною широких і різнобічних інтересів. Своє помешкання в маєтку Ферней на франко-швейцарському кордоні, де Вольтер провів близько 20-ти років, він перетворив, за його власними словами, на маленьке королівство, в якому приймав гостей з усієї Європи. Звідси Вольтер вів і своє знамените листування ( з прусським королем Фрідріхом II, російською імператрицею Катериною II, польським королем Станіславом Августом Понятовським, шведським королем Густавом III, данським королем Хрістіаном VII.) Лише один Людовік XV вороже ставився до нього. Після смерті Вольтера палка шанувальниця його творчості російська імператриця Катерина II викупила його бібліотеку – 6902 томи книг і 20 томів рукописів.

    4. Вольтер критикував усе і всіх, але особливо нещадній критиці піддавав релігію. “Як ви ставитесь до Бога?” – запитали одного разу Вольтера. “Ми вітаємось, але не розмовляємо”, – відповів письменник. При цьому Вольтер не був атеїстом і існування Бога не тільки визнавав, але й намагався науково довести. Саме Вольтерові належать знамениті вислови:

    “Вірити в Бога неможливо, не вірити в нього – абсурдно”
    “Якби Бога не існувало, його потрібно було б вигадати “.

    На відміну від офіційної церкви Вольтер вважав, що Бог створив усесвіт, але від подальшого втручання у його справи усунувся. Таку філософію називають деїзмом, і вона вчить, що пізнати Бога можна лише за допомогою розуму, а не віри.

    5. Вольтер мав почуття гумору. Повернувшись інкогніто в Париж, Вольтера зупинили поліцейські, які стали розпитувати про заборонені законом речах. Вольтер сказав: “Єдина контрабанда в кареті – це я!”

    6. За свої крамольні твори Вольтер був ув’язнений у Бастилію. Коли випала можливість, він направив оригінальне прохання принцу-регенту Франції: “Благаю вас, не турбуйтеся про моє житло і харчуванню”. І підписався “Едіп”.
    Чи то у принца-регента було розвинуте почуття гумору, чи то до нього дійшло обурення шанувальників Вольтера з вищого світу (а такі були), але великий француз покинув страшну в’язницю.

    7. Поховання Вольтера. Перед самою смертю “старий грішник” усе ж виявив побажання, аби його поховали за церковним обрядом. Священики категорично відмовились виконати останнє прохання письменника. Родич Вольтера абат Міньйо помістив тіло померлого Вольтера у свою карету, надав йому пози людини, що спить, і в такому вигляді, через жандармські пости, перевіз у Шампань, у своє абатство Селльєр, де письменника і поховали. Прах Вольтера було перепоховано 1791 р., під час Французької революції, в Парижі, в церкві Святої Женев’єви – Пантеоні великих людей Франції. Але на цьому посмертні поневіряння письменника не скінчились. Під час так званої реставрації монархії у Франції (1814-1815) група фанатично налаштованих католиків викрала тіло письменника і знищила його в ямі з негашеним вапном. Труна Вольтера нині зберігається в Пантеоні, а урна з його серцем – в Національній бібліотеці Парижа. На ній написано: “Серце моє тут, а дух мій скрізь”.

    8. Вольтер написав 54 драматичні твори різних жанрів – від комічних мініатюр до героїчних класицистичних трагедій.

    Тепер ви знаєте цікаві історії з життя Вольтера, а якщо згадаєте ще щось цікавеньке пишіть у коментарях)

  • Образ Гобсека

    Характеристика образу Гобсека – його зовнішність, риси характеру з Цитатами про Гобсека постараємося розкрити в цій статті.

    Гобсек – Педантичний і бездушний (“людина-автомат”, “людина-вексель”). Ім’я головного героя повісті Бальзака – Гобсек – не є випадковим. Воно означає те, що є сутністю героя – “живоглот”, “глитай”, “сухоглот”, і розуміти це можна так: Гобсек поглинав, збирав золото, а золото поглинало його.

    Риси характеру Гобсека

    Характеристика образу Гобсека

    Центральний образ твору – лихвар Гобсек. Біографія Гобсека, яку Бальзак вводить в оповідь, розкриває життєву основу його філософії. Філософія Гобсека – своєрідний підсумок його особистого життєвого шляху. Він був моряком, морським торговцем, об’їхав весь світ, бачив далекі та екзотичні країни. Його розвинута свідомість, не притаманна йому з дитинства, пояснюється тим, як багато він бачив протягом свого життя.

    Він пройшов через все, щоб накопичити своє багатство: мав зв’язок із корсарами, був причетний до американської війни за незалежність, потерпав від голоду, пройшов через смертельну небезпеку, кілька разів втрачав і знову набував багатство. Можливо, тому спочатку Бальзак і назвав свою повість “Небезпеки розбещеності”. Саме під такою назвою повість повністю вийшла у квітні 1930 року в першому томі “Сцени приватного життя”. Перша глава її була видана дещо раніше, в лютому 1930 року, під назвою “Ростовщик”. Змінювалися назви, але характер бальзаківського персонажа залишився незмінним.

    “Папаша Гобсек” наскрізь пронизаний одним принципом, що керує всіма його вчинками. За цим принципом, гроші – це товар, який його можна зі спокійною совістю продавати дорого або дешево, залежно від обставин. Капіталіст, на його погляд, – це людина, яка бере участь в прибуткових справах та спекуляціях, вимагаючи великі відсотки за свої гроші. І якщо залишити осторонь його фінансові принципи та філософські погляди на природу людську, що ними він обгрунтовує свій лихварський світогляд, я глибоко переконаний, що поза цими справами він найчесніша людина в усьому Парижі “.

    Світогляд Гобсека формувалося під впливом реального життя. Його висловлювання говорять про глибину цього світосприйняття і підтверджують, що його інтелект значно переважує інтелект тодішньої аристократії.

    Висвітлюючи відсталість дворянства, його обмеженість, Бальзак показує Гобсека, який тримає у своїй пам’яті цілі томи з бібліотеки. Він збагнув і основи сучасного йому громадського порядку, стверджуючи, що скрізь йде боротьба між бідняками і багатіями. Але двадцятирічні поневіряння по світу зробили його байдужим до всього, крім золота. Він втратив віру в моральні цінності. Тому Гобсек бездушний. Він упевнений, що з “усіх земних благ” є лише одне достатньо надійне – золото. А з усіх людських почуттів він визнає лише інстинкт самозбереження. З скептицизму виріс соціально-політичний нігілізм, так як Гобсек засуджує всіх тих, хто турбується за своїх близьких. Він вбачає сенс лише у боротьбі бідняків і багатіїв, упевнений, що ця боротьба нескінченна, і тому вважає, що краще бути експлуататором, чим експлуатованим.

    Мова Гобсека підкреслює бідність його філософії щодо власної гідності, адже людина, здатна лише на принизливі почуття, не здатна навіть на самоповагу, не говорячи вже про повагу з боку інших людей.

    Сумний і кінець Гобсека. Розповідь завершується описом його жахливої комори і страшної смерті Гобсека. Його пристрасть до грошей, його скнарість, прагнення до наживи призвели до патологічної манії все привласнювати. Багаторічна активність у збагаченні виявилась безплідною, адже залишити накопичене виявилось нікому. Навіть добру згадку оточуючих про себе він не залишив. Все людське в його натурі з’їла жадібність до збагачення. Адже протягом цілого життя він брав хабарі і розробляв нові фінансові афери.

    “Гобсек був ненаситним удавом цього великого підприємства. Щоранку він одержував свою данину і оглядав її, немов міністр якого-небудь набоба, який вирішує, чи підписати кому-небудь помилування, чи ні. Гобсек приймав усе, починаючи від кошика з провізією від якого-небудь бідняка і кінчаючи пачками свічок від людей скупих, брав посуд від багачів і золоті табакерки від спекулянтів. Ніхто не знав, куди ділилися всі ці подарунки, підняті старому лихвареві. Все приносили до нього, але нічого звідти не виносили “.

    Тільки після смерті лихваря це стане зрозумілим. Не зрозуміло лише те, чим керувався чоловік, накопичуючи таке багатство. Воістину таке життя і можна назвати ще однією людською комедією, про яку повідав Оноре Бальзак на сторінках своїх творів.

    Письменник вважає, що гроші оголюють і яскраво показують основний людський інстинкт – егоїзм.

  • “Старий і море” аналіз

    “Старий і море” – повість-притча американського письменника Ернеста Хемінгуея про кубинського рибалку Сантьяго, його боротьбу з гігантською рибиною, що стала найбільшою здобиччю у його житті.

    “Старий і море” Хемінгуей аналіз

    Рік написання: 1952 (У 1953 році за свою повість Ернест Хемінгуей отримав Пулітцерівську премію, в 1954 році – Нобелівську премію з літератури)

    Головні герої “Старий і море”

      Сантьяго – старий рибалка Манолін – сусідський хлопчисько

    Теми та проблеми “Старий і море” : людина і природа; внутрішнє наповнення життя, що обумовлює почуття людської гідності, самовідчуття людини; сенс життя; наступність поколінь; людина серед людей, людські спільноти.

    У повісті йдеться про боротьбу старого рибалки з велетенською морською рибою – марліном. Така, здавалося б, проста історія, але як зумів її розповісти Хемінгуей!

    З побутової точки зору в повісті все логічно, причиново обумовлено, і межі реального світу ніде не порушуються. Розміри марліна не перевищують меж можливого, у самій рибі немає нічого містичного чи “фатального”. Підкреслено реальний характер мають і всі дії старого, хлопчика Маноліно та інших персонажів, усі деталі побуту теж реальні.

    Отже, Сюжет твору “Старий і море” досить “життєподібний”. Але згадаймо про “теорію айсберга” Хемінгуея. Основний філософський зміст твору прихований, “під водою”. І виражається він у тих проблемах, які ми щойно визначили.

    Мова в повісті йде не тільки про старого чи хлопчика, але й про людину та людство. Те, що відбувається з рибалкою, виявляється важливим для людей загалом, незалежно від роду занять. Сама убогість “реквізиту” ніби підкреслює загальнолюдське значення повісті, що розкриває основи людського існування. Саме тому кожне слово тут важливе, насичене значенням.

    Письменник стежить за кожним порухом свого героя, за плином кожної думки в його свідомості. Старий утілює долю людини серед стихії. Сантьяго оточують море, риби, зірки, небо. Усе наповнене символами. Море для нього – жінка, а зорі – сестри. Та й риба – не просто реальна риба, у ній прихована сила, що пронизує увесь світ. В образі Сантьяго символічно зливаються людина і світ.

    Можливо, це перший твір Хемінгуея, у якому людина щаслива, бо відчуває примирення з життям. Те, що в самотнього Сантьяго є хлопчик, якого він любить, хлопчик, який буде продовжувати його справу, робить фінал повісті оптимістичним. Людина непереможна, вона здатна вистояти й подолати всі перешкоди. А тому символічним стає сновидіння старого: молоді леви – спогади про молодість, мандри до Африки. Його сон пильнує Маноліно. Юність поруч із ним – в образі хлопчика і в образі левів.

    Повість-притча вимагала особливого художнього втілення. Тому її уривчастий, лаконічний ритм змінюється повільними, розгорнутими пейзажними картинами, як, наприклад, описи нічного і вранішнього моря.

    Характерні для повісті монологи старого сповнені мудрості та спокою. Завдяки незвичайній майстерності автора, ця історія-притча стала, за словами У. Фолкнера, “поезією, перекладеною мовою прози”.

  • Іван Гончаров хронологічна таблиця

    Іван Гончаров хронологічна таблиця життя і творчості російського письменника викладена в цій статті.

    Хронологічна таблиця Гончарова

    6 червня 1812 – Іван Гончаров народився в купецькій родині. Першу освіту отримав вдома.

    1822 – в десять років був відправлений до Москви для навчання в комерційному училищі, де провчився 10 років.

    1831-1834 р. р. Гончаров навчається на словесному відділенні Московського університету.

    1835 – приїжджає в Петербург. Саме в той час починається літературна діяльність Гончарова.

    1846 – після знайомства з В. Г. Бєлінським Гончаров пише роман “Звичайна історія”.

    1852-1855р. р. подорожує по світу на військовому кораблі. Враження від цієї подорожі послужили матеріалом для створення подорожніх нарисів “Фрегат Паллада”.

    1859 – опубліковано найбільш значний твір Гончарова – “Обломов”. Після успіху книги починає писати “Обрив”.

    1862 – запросили на посаду редактора недавно заснованої газети “Північна пошта”, що була органом міністерства внутрішніх справ. Гончаров працював тут близько року, а потім був призначений на посаду члена ради у справах друку.

    1867 – по власним проханням вийшов у відставку, на пенсію.

    1867 – закінчив роман “Обрив”.

    15 вересня 1891 – Іван Олександрович Гончаров помер від запалення легенів на вісімдесятому році життя.

  • Горацій ода “До Мельпомени”

    Ода Горація “До Мельпомени” стала першою серед поезій, присвячених усвідомленню поетом досягнень свого творчого шляху.

    Горацій “До Мельпомени”

    ДО МЕЛЬПОМЕНИ
    (III, 30)

    Звій я пам’ятник свій. Довше, ніж мідь дзвінка,
    Вищий од пірамід царських, простоїть він.
    Дощ його не роз’їсть, не сколихне взимі,
    Впавши в лють, Аквілон; низка років стрімких –
    Часу біг коловий – в прах не зітре його.
    Смерті весь не скорюсь: не западе в імлу
    Частка краща моя. Поміж потомками
    Буду в славі цвісти, поки з Весталкою
    Йтиме понтифік-жрець до Капітолію.
    Там, де Авфід бурлить, де рільникам колись
    Давн за владаря був серед полів сухих,-
    Будуть знати, що й – славний з убогого –
    Вперше скласти зумів по-італійському
    Еолійські пісні. Горда по праву будь,
    Мельпомено, й звінчай, мило всміхаючись,
    Лавром сонячних Дельф нині й моє чоло.
    (Переклад Андрія Содомори)

    ДО МЕЛЬПОМЕНИ
    (III, 30)

    Мій пам’ятник стоїть триваліший від міді.
    Піднісся він чолом над царські піраміди.
    Його не сточить дощ уїдливий, гризький,
    Не звалить налітний північний буревій,
    Ні років довгий ряд, ні часу літ невпинний;
    Я не умру цілком: єства мого частина
    Переживе мене, і від людських сердець
    Прийматиму хвалу, поки понтифік-жрець
    Ще сходить з дівою в високий Капітолій.
    І де шумить Авфід в нестриманій сваволі,
    Іде казковий Давн ратайський люд судив,-
    Скрізь говоритимуть, що син простих батьків,
    Я перший положив на італійську міру
    Еллади давній спів. Так не таїсь від миру,
    І лавром, що зростив святий дельфійський гай,
    О, Мельпомено, ти чоло моє звінчай.
    (Переклад М. Зерова)