Category: Література

Аналіз вірша “Осінь” Пушкіна ви можете дізнатися в цій статті.

“Осінь” тема та ідея

Тема: О. С. Пушкін показує весь природний цикл і його ставлення до людини.

Ідея: Процес творчості такий же природний, як і сама природа. Корабель, зображений у творі, являється символом освоєння нових творчих етапів.

Засоби виразності вірша “Осінь”

Порівняння: “Як поля, ми страждаємо від посухи…”,

“Мені подобається вона, як, ймовірно, вам сухотна діва часом подобається”,

“Душа, соромиться ліричним хвилюванням,

Тріпоче і звучить, і шукає, як уві сні… “

Метафори: “скаженої забави”, “залізом острим”, “душевні здібності”, “зими старти”, “мрією норовливою”, “сухотна діва”, “на вустах пов’януло”, “могильна прірва”, “російський холод”, “думи довгі “,” в солодкій тиші “,” ліричним хвилюванням “.

Уособлення: “Дзюрчачи ще біжить за млин струмок”, “Але ставок вже застив…”, “І страждуть озимини від скаженої забави…”, “І будить гавкіт собак заснулі діброви…”, “Кров бродить; почуття, розум тугою стисненні “,” Вона вам руку тисне, тремтячи! “(зима)

Епітети: “останні”: “осінній”; “від’їжжі”; “суворі”; “зимових”; “блискучі”; “червоне”; “пізньої”; “тихою”; “блискучої”; “нелюбиме”; “відверто”; “річних”; “марнославний”; “сумовита”; “прощальна”; “свіже”; “рідкісний”; “перші”; “віддалені”; “кожної”; “легко”; “радісно”; “непотрібних”; “В\відкритому”; “блискучим”; “промерзла”; “короткий”; “забутому”; “довгі”; “вільному”; “незримий”; “давні”; “легкі”; “вільно”; “нерухомий”.

Віршовий розмір: Ямб з перихіямі в другій і в п’ятій стопі.

“Осінь” Пушкін аналіз

Вірш О. С. Пушкіна “Осінь” написано в 1833 році в саму плідну осінь для творчості поета. Вірш відноситься до пейзажної лірики. Однак автор описує не загальний пейзаж осені, а конкретний.

У його творі осінь відрізняється дивною реалістичністю, однак від цього принадність і краса природи не втрачається, автор так любив цю пору року, що навіть простий розмовний опис осені у нього вийшов просто приголомшливим. Пушкін не співає оду осені, він описує простий пейзаж середньоруської полоси, який без всяких перебільшень і прикрас незвичайно поетичний і неповторний.

Вірш написаний як розповідь, ліричний герой-оповідач ділиться з читачем не тільки своїм баченням красот природи, у вірші є маса відступів, гумор разом з тим Пушкін описує і свої почуття та емоції.

Осінь по висловленню самого поета була для нього самим благодатним часом для творчості, він порівнює цю пору із зимою, влітку і навесні, пояснюючи, чому саме осінь дарує йому стільки натхнення. Восени він ніби народжувався заново, незважаючи на будь-які життєві повороти. Його робота дарує поетові хвилини щастя, коли серце наповнюється життєвою енергією, а життя змістом.

У вірші є описи сцен з життя поміщиків – полювання, від якої гинуть посіви селян, сцени катання на ковзанах, зимових свят, спекотного і задушливого літа.

Вірш “Осінь” повен описів не тільки осені, але й інших пір року, і кажучи про осінь як про пору своєї творчості, автор торкається теми поета і поезії, її сили і сенсу. Він каже про скороминущість краси людини в рамках життя, про стислості життя в порівнянні з вічністю, недарма в тексті виникає образ сухотної діви, з якою він порівнює осінь.

Вірш закінчується німим запитанням: “Куди нам плисти?”. Здається, ніби твір не закінчено, проте це не так. У цій фразі автор замислюється над майбутнім своїм і країни, майбутнє свого народу і змушує кожного з нас над цими фундаментальними темами задуматися також.

“Київ навесні ввечері” Микола Зеров

Хоч як звели тебе гермокопіди
І несмак архітекторів-нездар,
І всюди прослід залишив пожар, –
Ти все стоїш, веселий, ясновидий

І недаремно вихваляють гіди
Красу твою, твій найдорожчий дар
Синіють води, зеленіє яр,
І стелються сліпучі краєвиди.

А вулиці твої виводить зір
В повітря чисте. В запашний простір,
Де ходить вітер горовий і п’яний,

І в тихий час, як западає ніч,
Поважно гомонять старі каштани
І в небо зносять міріади свіч.

9.06.1928

Майбутній поет дуже любив Київ, із задоволенням показував його живописні куточки гостям. Вважав, що оглядати місто краще навесні, “коли цвітуть каштани, і Дніпро ще не схожий на півдохле кошеня”. Свій сонет, написаний 1927 р., він так і назвав: “Київ навесні ввечері”. У цьому місті він закінчив відому 1-у гімназію, де одночасно з ним навчався М. Булгаков, історико-літературний факультет університету. До речі, однокласником поета в Зіньківській міській школі був Павло Губенко, котрий потім стане Остапом Вишнею.

“Євгеній Онєгін” образ головного героя з цитатами розкритий в цій статті. Цитати до образу Євгенія Онєгіна допоможуть розкрити його особистість.

Образ Євгенія Онєгіна з роману Пушкіна

Молодий поміщик Євгеній Онєгін – це людина зі складним та суперечливим характером. Він виріс без матері, батько мало уваги звертав на сина, доручивши його виховання “вбогим” гувернерам. Оскільки виховання виявилось згубним, Онєгін виріс егоїстом, який не звертав уваги на почуття, інтереси та страждання інших людей. Він навіть не помічає, що кривдить людей.

Спосіб життя Онєгіна – лінощі, нудьга та пошуки задоволення. Однак ми розуміємо, що в його образі узагальнено спосіб життя багатьох молодих людей того часу. На відміну від більшості представників правлячого класу він не втратив чутливості, сумління та благородства. Він духовно вищий за багатьох представників свого кола.

Знайомство з Ленським, який здобув освіту в одному із найкращих університетів Німеччини, відкрило в душі Онєгіна приховане за маскою егоїзму та байдужості прагнення щирих взаємин між людьми. Поетичність душі Тетяни Він одразу відчув, навіть не почувши її голосу, що свідчить про його доброзичливість. У відповідь на її лист із зізнанням він сказав, що міг любити її любов’ю брата і що сімейні узи не для нього. Незважаючи на те, що до цих двох людей він був налаштований доброзичливо, щастя це йому не принесло.

Ленського він випадково вбив на дуелі, а Тетяна була видана за іншого і стала княгинею. Наприкінці роману він побачив її в іншому світлі і полюбив, але цього разу вона йому відмовила. Ця відмова спричинив за собою переворот всіх його думок і душевних почуттів.

Образ Онєгіна розкривається в протиставленні театрального життя в першій главі і реальних людських почуттів в кінці роману.

Характеристика Тонкого і Товстого з розповіді Чехова “Товстий тонкий” з цитатами наведена в цій статті.

“Товстий і тонкий” характеристика героїв

В оповіданні “Товстий і тонкий” Чехов на прикладі друзів дитинства висміює такі людські вади, як чиннопоклонство і лицемірство.

Два друга колись навчалися разом, і ось, через кілька десятиліть, вони випадково зустрічаються на залізничному вокзалі. Початок їх розмови був радісним: друзі за багато років вперше побачилися! Обидва щиро цікавилися життям одне одного, “тонкий” познайомив товариша зі своєю дружиною і сином. Вони навіть згадали декілька випадків зі шкільного життя… Але варто було “тонкому” дізнатися про чини і суспільне становище “товстого” – відвертість одразу кудись випарувалася, посмішка змінилася лицемірним виразом обличчя, в його мові з’явилися ноти поклоніння і навіть деякого підлабузництва.

“Товстий і тонкий” характеристика Товстого

Товстий – людина, що має високе положення в суспільстві, хороший дохід, ситий і процвітаючий, звиклий до поклоніння і підлесливості. Достаток дозволяє втілити йому свої бажання. Товстий асоціюється з людиною доброзичливою, привітною, щирою. “Товстий” першим помітив свого друга, радісно гукнув його, назвав “голубчиком”.

Зовнішність Товстого: вгодований, статний, показний, повний, жирний

Портрет Товстого очима Тонкого:

“Такой же красавец, как и был! Такой же душонок и щеголь!”
“губы его, подернутые маслом, лоснились, как спелые вишни”;
“пахло… хересом и флердоранжем”

“Товстий і тонкий” характеристика Тонкого

Тонкий – людина, що займає незначне становище в суспільстві, знаючий нужду, але вміє пристосовуватися до людей, чинам, обставинам. Чоловік “тонкий” асоціюється з людиною заздрісною, дріб’язковою, жовчною, здатною на лестощі.

Мова тонкого плутана і видає його нервову напругу, внутрішню стурбованість. Він вражений зовнішнім виглядом товстого, в його непомірних вигуках можна почути заздрість і захоплення, а також претензію на фамільярність. Він поспішає похвалитися родовитістю дружини і успіхами сина. Претензійність тонкого позначилася і у виборі собі дружини, і в імені сина. Деяка штучність, його мови підкреслюється повторами, повним мовчанням дружини і настороженістю сина.

Зовнішність Тонкого: худорлявий, худий, кволий, хисткий, непоказний

“навьючен чемоданами, узлами и картонками”;
“пахло ветчиной и кофейной гущей”
“худенькая женщина с длинным подбородком – его жена”;
“высокий гимназист с прищуренным глазом – его сын”

“Тонкий” відноситься до тих людей, які в інших перш за все цінують чини, нагороди, звання, а не людські якості. Найприкріше, що це поширюється не тільки на знайомих, а й на друзів.

Що означає фразеологізм “топтати ряст” знає не багато школярів, адже його не часто можна зустріти в літературі та повсякденному житті.

Топтати ряст: значення фразеологізму

Топтати ряст – жити, ходити по землі;

Речення з фразеологізмом “топтати ряст”

Весна за весною Летіли стрілою, Дівчинонька ряст топтала, Загулялась, не вгадала, Як стала марніть (Леонід Глібов);

– Ти будеш, жить, ще будеш ти любити, топтати ряст і слухать солов’я (Іван Гончаренко)

Люди рідко заживали тоді за шістдесят літ, однаково великому князеві вже недовго б довелося Топтати ряст (П. Загребельний).

“Топтати ряст” походження

Ряст в давнину вважали провісником весни. Люди поспішали на узлісся, де ріс ряст, щоб босоніж, пританцьовуючи, накликати: “Топчу, топчу ряст. Дай, Боже, того року діждати і ряст потоптати!”. Це означало, що людина, котра доторкнеться до живої природи, оздоровиться, набереться життєвої сили, щоб дожити до наступної весни. З часом обряд відійшов у минуле, а фразеологізм набув значення: жити, ходити по землі, тобто діждатися того дня, коли можна буде “топтати ряст”. А про того, хто помирав, казали: йому вже не буде топтати рясту.

“Топтати ряст” синонім

топтати землю

Тепер Ви знаєте що означає “топтати ряст” та зможете скласти речення з фразеологізмом “топтати ряст”.

Хронологічна таблиця стародавньої історії України

Близько І мли років тому – поява пралюдини (найдавнішої людини) на території України (поблизу С. Королеве Закарпатської обл.).

400-100 тис. років тому – ранній палеоліт (давній кам’яний вік). Люди жили первісним етапом, займали­ся полюванням, збиральництвом. Стоянки Лу ка-Врублівецька на Дністрі, Амвросіївка на Донбасі та інші.

100-40 тис. років тому – середній палеоліт. Поява палеоантропів, або неандертальців. Особливо багато їхніх стоянок у Криму (Кіїк-Коба та інші). Похолодання, поява одягу, житла, людина навчилася добувати во­гонь. Виникнення релігійних вірувань.

40-35 тис. років тому – поява людей розумних – кроманьйонців, які обличчям не відрізнялися від су­часних людей.

40-10 тис. років тому – пізній палеоліт. Основний вид діяльності – мисливство. Поява родового ладу в формі матріархату. Одна з найвідоміших стоянок – поблизу с. Мізин на Чернігівщині.

Х-VIІ (ІХ-VІ) тис. до н. е. – мезоліт (середній кам’яний вік). Приручення тварин, використання луків, Стріл, човнів.

VІ-ІV тис. до н. е. – неоліт (новий кам’яний вік). Неолітична революція. Перехід від привласнювальних до відтворювальних форм господарства. Поява нових видів господарювання – хліборобства і тваринництва, перехід до осілого способу життя.

IV-III тис. до н. е. – енеоліт (мідно-кам’яний вік). Початок використання першого металу (міді) поруч із досконалими кам’яними знаряддями.

ХХХVIII-ХХVІ ст. до н. е. – трипільська культура на території від Дніпра до Карпат і Чорного моря. До­сягнення високого рівня культури. Удосконалення знарядь праці, розвиток гончарства, ткацтва, поява металургії. Окремі елементи трипільської культури стали невід’ємною частиною сучасної української культури.

II-I тис. до н. е. – бронзовий вік. Перший суспільний розподіл праці – відділення тваринництва від хліборобства. Перехід від матріархату до патріархату. Поява майнової нерівності.

Х(ІХ)-VІІ ст. до н. е. – розселення кіммерійців у Північному Причорномор’ї. Перший народ на наших землях, який називають кочовим, а також перші, хто розпочав виплавляти з болотяної руди залізо, використову­вати коня для їзди верхи.

Другий суспільний розподіл праці – відділення ремісництва від хліборобства.

VIII-VІ ст. до н. е. – велика грецька колонізація Північного Причорномор’я.

VII ст. до н. е. – Поява скіфів у Північному Причорномор’ї. Витіснення кіммерійців у Передню Азію.

514 р. до н. е. – війна скіфів з перським царем Дарієм І. Перемога скіфів на чолі з царем (вождем) Ідантірсом.

VІ-V ст. до н. е. – опанування грецькими переселенцями всього північного узбережжя Чорного моря. Поява міст Ольвія, Пангікапей, Тіра, Херсонес.

480-438 р. до н. е. – утворення Боспорського царства (проіснувало до другої половини IV ст. н. е.) на узбережжі Азовського моря. Столиця – Пантікапей.

V-IV ст. до н. е. – Скіфська держава за часів найвищого розквіту. Столиця на Дніпрі – Кам’янське горо­дище. Видатні царські курганні поховання – Солоха, Куль-Оба, Гайманова і Товста Могили, Чортомлик.

339 р. до н. е. – загибель скіфського царя Атея у війні проти македонців на чолі з царем Філіппом.

III ст. до н. е. – вторгнення сарматів у Північне Причорномор’я. Витіснення скіфів у Пониззя Дніпра та в Крим.

III ст. до н. е. – початок IV ст. н. е. – Скіфська держава у Нижньому Подніпров’ї та Криму – Мала Скіфія. Заснування Неаполя Скіфського у Криму.

107 р. до н. е. – передача влади у Боспорському царстві понтійському цареві Митридату VI Євпаторові (правління в 121-63 рр. до н. е.). Повстання скіфів під проводом Савмака (придушене у 106 р. до н. е.).

77 р. н. е. – згадка про слов’ян (венедів) римським істориком Плінієм Молодшим.

98 р. н. е. – згадка про слов’ян (венедів) римського історика Корнелія Тацита.

Кінець II – середина III ст. – вторгнення готів у Північне Причорномор’я. Витіснення сарматів. З часом сарматська модель важкоозброєної кінноти внаслідок Великого переселення народів потрапила в Європу і суттєво вплинула на формування середньовічного лицарства. Заснування готами держави Райхготланд.

332-375 рр. – Готську державу очолював король Германарик. Королівство досягло найвищої могутності.

IV ст., середина – початок виникнення між Дніпром і Дністром великого політичного об’єднання антів. 375 р. – готський король Вінітарій підступно вбив антського вождя Божа, його сина і 70 знатних антів. Вторгнення гунів у Північне Причорномор’я. Під проводом Баламбера (Вінімира) гуни допомогли антам розбити готів. Розгром Боспорського царства, готів і Малої Скіфії.

IV-VI ст. – Велике переселення народів, активна участь у ньому слов’ян.

Розклад первіснообщинного ладу в східних слов’ян.

Кінець V – перша половина VI ст. – поява укріплених городищ на території сучасного Києва та на ІІолині – Зимне (поблизу сучасного Володимира-Волинського).

VI – VII ст. – велике розселення слов’ян. На сучасній території України мешкали поляни, бужани (волиня – ни, дуліби), деревляни, сіверяни, тиверці, уличі, білі хорвати.

Українська легенда “Берегиня” – побудована як протиставлення темного і світлого, доброго і світлого.

“Берегиня” міф

Йшли і йшли люди до Сварога та Берегині зранку й до вечора: подивитися на хатину, на піч і жорна, скуштувати того дива, що хлібом зветься й схоже на Сонце.

І нічого не таїв од людей Сварог, все показував і пригощав хлібом. Їли вони той хліб і казали: “Хочемо й ми піч мати та хліб пекти”.

І казав їм Сварог: “Спочатку кутини будуйте, виходьте з печер та бурдеїв. Годі скніти в темряві та холоді. Час жити в світлій хаті…”

Тоді просили його люди: “Навчи ставити ті кутини”.

І сказав їм Сварог: “Ось піду я від коша до коша показувати, як ставити хатину, як піч мурувати, як жорна тесати”.

“Коли ж се буде?” – нетерпляче доскіпувалися люди.

“Ось тільки закінчу ткацький верстат будувати”.

“А що воно таке?”

“Се таке, що на ньому ткатимете полотно так, як навчить вас Берегиня”.

Тоді промовляла до людей Берегиня:

“Ось годі вам, люди, ходити в диких шкурах. Треба ткати біле м’яке полотно та ходити в білій одяганці, як личить дітям Білобога. Я навчу вас, люди, як з конопель куделю робити, як нитку сукати, полотно ткати, як його вибілювати та вишивати”.

Люди слухали й раділи. Та надходила ніч і страх виповзав на Землю з усіх шпарин. Бо починала Земля трястись і гойдатися. То лютував Чорнобог. Він шаленів, метався в своєму похмурому Підземному Царстві, несамовито гупав усім тулубом своїм у Землю, намагаючись її розвалити чи перевернути. Та – дарма.

Тоді гримів його трубний голос:

“Он Сварог вже навчає людей кутини білі ставити, печі мурувати… А Берегиня хоче вдягати людей в біле полотно, аби відлякувати моє чорне військо, що боїться усього світлого. Тож мушу якнайскоріше знищити і Сварога, і Берегиню, і творіння їхнє…”

І зійшлися Чорнобог і Мара, і стали вони нутрощі свої спорожняти. І з тої твані смердючої вродилося ціле стадо ящерів – чорних панцирних потвор.

І повелів їм Чорнобог іти на Землю й розтоптати хатину Сварога й Берегині, і їхню піч, і жорна, і їх самих разом зі Сварожичами.

Тоді здригнулася й загупотіла Земля, коли по ній важко полізли чорні ящери. Вони нестримно – тупою панцирною лавою – сунули на білу хату Сварога й Берегині.

І вихопилися назустріч потворам хоробрі Сварожичі, але їхні двогострі мечі відскакували від зроговілого панцира ящерів і сини Сварога мусили відступити геть. Не зміг зупинити Чорнобогове військо і бог Сварог – він кидав у плазунів палаючі смолоскипи, проте їхній панцир не горів і не пікся.

І коли загрозливо наблизились ящери й мали ось-ось розчавити першу на Землі хатину, з неї вийшла Берегиня. Вся в яскраво-білому вбранні, з червоними, вишитими на білому полотні “стрілами Перуна” та “соколами”. Богиня здійняла догори руки – і… чорне військо враз зупинилося, ніби заворожене білою красою.

Тоді Берегиня сміливо рушила з піднятими руками на ящерів, і вони стали понуро відповзати.

І йшла вперед богиня в білому сяйві своєму, і відкочувався назад чорний морок потвор. І тоді загнала Берегиня чорних ящерів у річку Рось. І закишіла вода від них, і почорніла, і загнила вмить. І сморід дійшов до Вирію, і в гніві великому Білобог – творець Росі – змахнув чарівною рукою своєю – і тої ж самої миті панцирні потвори перетворились в скелі, що обрамили береги цієї річки.

І Краса засяяла довкруж, і Берегиня була богинею Краси і захисницею її. І пішла по Землі слава про Берегиню як захисницю Білої Хати. І стали люди її віншувати і молитись їй, захисниці дому людського від чорних сил. І, навчившись робити полотно, стали роси, і гукри, і кияни вишивати не тільки “стріли Перуна” та “соколів”, а й Берегиню з піднятими в захисному пориві руками, і почали вони вирізьблювати образ Великої Охоронниці на дверях, на вікнах, вишивати її постать на рушниках, на сорочках, аби Берегиня захищала їх від усього злого завжди й повсюдно.

“Оборона Буші” Старицький – цікава історична повість, для аналізу якої потрібно визначити тему, ідею та головну думку твору. Тема твору “Облога Буші” є зображення реальної історичної події – героїчної оборони містечка-фортеці Буші, що на Поділлі, під час Національно-визвольної війни в листопаді 1654 р. Ця героїчна оборона мала на меті затримати просування на схід польської армії й дати можливість війську Богдана Хмельницького дочекатися підмоги.

Повість “Оборона Буші” пройнята ідеєю гуманізму, засудження братовбивчої війни; автор утверджує такі основоположні цінності, як любов до рідного краю, вірність своїй вітчизні, засудження зради.

“Оборона Буші” – тема, ідея, головна думка

Ідея “Оборона Буші”: засудження братовбивчої війни, зради, уславлення любові до рідного краю, вірності вітчизні,

“Оборона Буші” тема: Зображення героїчної оборони містечка-фортеці з метою затримки просування польської армії і надання можливості Богдану Хмельницькому дочекатися підмоги.

“Оборона Буші” головна думка: героїзм та здатність до самопожертви заради рідного міста.

В основу твору покладено реальні події, що відбувалися в 1654 році біля подільського містечка-фортеці Буші, жителям якого необхідно було затримати просування на схід польської армії, щоб дати можливість війську Хмельницького дочекатися підмоги. Письменник подорожував Поділлям і зупинявся в цьому містечку, бачив руїни фортеці. Очевидно, історія оборони Буші справила на нього надзвичайне враження, що стало причиною написання повісті.

Усі до єдиного захисники фортеці, захищаючись, готові загинути, але зберегти власну гідність. Козаки знають, що їм не встояти проти цілого полчища поляків і татар, однак у них є мета – затримати якомога довше ворога, аби не дати йому просунутися далі, дочекатися прибуття основних сил війська Богдана Хмельницького. Сильні й міцні духом запорожці твердо вирішують не здаватися, боротися до останньої краплини крові, щоб забрати із собою на той світ побільше ворогів, “продати себе щонайдорожче”.

Автор майстерно зображує підготовку до оборони, настрій мужніх чоловіків, їхні веселі жарти, хоч і стоять вони на порозі іншого життя, відчувають близьке дихання смерті. Кожний із них – це герой, справжня історична постать, не менш важлива у цій несправедливій братовбивчій війні, ніж особа самого Богдана Хмельницького.

Автор чудово розуміє сам і дає відчути це й читачу, що без таких хоробрих воїнів ніколи не було б переможних походів великих козацьких ватажків. Тільки вміння пожертвувати власними інтересами, особистим життям, життям своїх рідних давало українцям у ті нелегкі часи шанс на відстоювання власної незалежності.

Безперечно, піти на вірну смерть – це не таке просте рішення для молодих дівчат, Орисі й Катрі, які ще не бачили життя, не встигли насолодитися ним. Тим трагічнішим і самовідданішим є їхній подвиг.

Образ Юрка – в оповіданні “Сім’я дикої качки” досить негативний.

Характеристика Юрка “Сім’я дикої качки”

Юрко – міський хлопець, уособлення людської жорстокості.

Риси характеру Юрка
а) брехливий і жорстокий;
б) грубий у ставленні до Тосі ;
в) байдужий до страждань качки-матері та її дітей;
г) хвалькуватий та підступний.

Заради хвастощів, заради розваги Юрко забрав диких каченят, жорстоко скривдивши качку. Він не дуже переймався станом пташенят, не доклав зусиль, щоб їх урятувати, і цим втратив повагу й довіру Тосі та сільських хлопчиків. Юрко усвідомив, що вчинив негідно, але, на жаль, було вже пізно. Тільки його каяття дає надію на те, що хлопчик змінить своє ставлення до природи, до всього живого й беззахисного.

Цитатна характеристика Юрка “Сім’я дикої качки”

· “Він радів, що сьогодні таки проснувся вчасно, що не очікував ні на батька, ні на матір, а подався сам до річки, щоб порибалити” “…Юркові хотілося не йти, а бігти, не мовчати, а співати”

· “Він демонстративно відвернувся, не бажаючи вступати з нею ні в які розмови… Спочатку Юркові подобалась її увага, але скоро та увага стала йому надокучати й заважати”

· “Це я набрехав, щоб побачити, чи ти розумна…”

· “Знову долинув крик сірої качки, але він нітрохи не схвилював Юрка”

· “Він уявляв, як повезе каченят у місто, як показуватиме своїм товаришам, як вони заздритимуть. Він ішов і пританцьовував”

· “Про себе Юрко погрожував Тосі якнайстрашніше, він, нарешті, пообіцяв собі розправитися з нею, щоб знала своє місце, щоб не лазила слідом за ним, не втручалася”

· “Після того Юрко вже не товаришував із сільськими хлопцями. Чи то вони не приймали його до свого гурту, чи то, як казав Юрко, він не захотів більше з ними знатися. А коли батьки запитували, чому ж Тося не приходить, то відповідав, що дуже йому надокучила, і він її прогнав. Що, мовляв, од неї і слова живого не почуєш, а все дивиться й дивиться на тебе, розкривши рота”.

· “А поки їхав у машині, то тільки про неї й думав: він би покликав, але чи підійшла б вона? І, переживаючи болісний сором, був певен, що, мабуть, не підійшла б…

Шарль Бодлер цікаві факти з життя (біографії) французького письменника Ви дізнаєтесь в цій статті.

Цікаві факти про Шарля Бодлера

Шарль П’єр Бодлер (1821-1867) – французький поет, літературний критик та перекладач, один з найвпливовіших представників французької літератури 19 століття.

Народився 9 квітня 1821 в Парижі. Його батько, Франсуа Бодлер, походив з селян, який в епоху Наполеона став сенатором. В рік народження сина йому виповнилося 62 роки, а дружині було всього 27 років. Коли хлопчику було 6 років батько помер, мати одружилася вдруге. Вітчим дуже впливав на формування характеру маленького хлопчика.

1833 року Бодлер вступив до ліонського Королівського коледжу і мешкав у пансіоні. в 1836 Бодлер продовжив освіту в Ліцеї Людовіка Великого; він знову жив у пансіоні, суворий режим якого вітчим вважав необхідним для виховання непокірного пасинка.

Бодлерові подобалося шокувати паризьке товариство своїми витівками. Розгулював вулицями то в оксамитовому камзолі, то в чорному фраку з циліндром, то у простій сорочці паризького робітника. Щоб іще більше привернути до себе увагу, якось навіть пофарбував волосся в зелений колір. Поширював чутки, що він гомосексуаліст і таємний поліцейський агент.

Бодлер волів спати з дешевими повіями. Казав, що робить це, щоб заразитися хворобою, яка б призвела його до вгасання й безсилля. Схильний до меланхолії, він шукав у стражданнях натхнення для творчості. Урешті-решт в якомусь борделі він підхопив сифіліс. Потім мучився через нього решту життя.

1844-го Шарль Бодлер познайомився з 24-річною Жанною Дюваль, мулаткою з карими очима й розкішним кучерявим волоссям Бодлера зовсім не цікавило її особисте життя. Його приваблювала екзотична зовнішність Жанни та зневага, з якою вона ставилася до чоловіків. Їхній зв’язок тривав 20 років. Дюваль крутила ним, як хотіла. Вимагала грошей і коштовних подарунків.

4 лютого 1866-го із Шарлем Бодлером стався інсульт. Поетові паралізувало праву частину тіла, відібрало мову. До смерті ним опікувалася стара мати. Жанна завалювала хворого листами, в яких вимагала все більше грошей. Через кілька місяців Бодлерові полегшало. Він почав вставати, ходити й вимовляти деякі слова. Та раптом йому знову стало зле. 46-річний Бодлер не вставав із ліжка до смерті 31 серпня 1867-го.

Жанна Дюваль, залишившись сама, прожила кілька років у злиднях і померла в лікарні для бідних.

Його вірші називали порнографічними. Автора змусили заплатити 300 франків (теперішніх $13 650) штрафу за образу “суспільної моралі та пристойності”. Видавець мав вилучити зі збірки шість найнепристойніших віршів. Заборону на їхню публікацію скасували лише 1949-го.

Сподіваємося, що з цієї статті Ви дізналися щось цікаве про Шарля Бодлера