Category: Література

  • Особливості роману “Герой нашого часу”

    Романтичні й реалістичні елементи в поетиці роману “Герой нашого часу”. Особливості художнього часу, образу автора та картин природи.

    Особливості роману “Герой нашого часу”

    Особливості художнього часу, образу автора та картин природи в романі Лермонтова “Герой нашого часу”. Якою б жахливою не була світова хвиля, що тяглась від 1825 року через тридцяті та сорокові,- роки ці для російського визвольного руху не пройшли даремно. Вони здавались мертвим затишшям. Навкруги спокійно текла, за виразом Герцена, “глибока та брудна ріка цивілізованої Росії, з її аристократами, бюрократами, офіцерами, жандармами, великими князями та імператором – безформна і безголоса маса низин, рабської покірності та заздрості, що захоплює й утискає все”.

    Зберегти в собі віру в майбутнє всупереч усій безрадісності реальних вражень, знайти в собі сили якщо не для прямої політичної боротьби, то для діяльної праці в ім’я майбутньої перемоги істини, свободи, гуманності було завданням дуже складним. Для цього потрібно було мати не тільки благородне серце. Для цього потрібно було пройти довгу спокусу думок, потрібно було досягти тієї глибини та ясності історичного прозріння, за якого віра в майбутнє стає вимученим переконанням. Потрібно було зуміти побачити реальні шляхи боротьби та служіння істині.

    Прогресивні люди миколаївської епохи побачили ці шляхи. Найяскравіші приклади – Бєлінський, Герцен, Огарьов. Але це були не всі, а лише вибрані. Більшість освічених людей складали якраз ті, що не вміли або не встигли знайти цю ясність цілі, віддати свої сили боротьбі, у кого звичний канцелярський розпорядок життя забирав будь-яку віру в доцільність служіння добру, віру в майбутню його перемогу.

    Домінуючим типом епохи був тип людської особистості, відомий під сумною назвою “зайвої людини”. Григорій Олександрович Печорін, з яким познайомилося російське суспільство в 1839–1840 роках, належав до цього типу. Жоден твір Лермонтова не отримав стільки протилежних, суперечливих відгуків, як роман “Герой нашого часу”. Час його створення був багатий на значні події в тогочасному суспільно-літературному житті країни. Російська громада уважно стежила за новими віяннями із Заходу, намагалась осмислити хід історичного розвитку в Росії з різних точок зору. Разом з тим у Росії почалось помітне пожвавлення суспільної думки – народжувалась слов’янофільська ідеологія. Важко та поступово виникала і протилежна їй ідеологія – революційно-демократична. Якщо на Заході романтизм не здавав своїх позицій, то в Росії геній Пушкіна вже обумовив перемогу реалістичного спрямування. У цій обстановці ідейних і літературних тенденцій Лермонтов створює роман, який увібрав усю недовершеність епохи та втілив цю недовершеність у героєві, який постійно експериментує та аналізує.

    “Герой нашого часу” виник з циклу повістей чи оповідань, які об’єднує один герой та незвичний характер пригод, які випали на його долю. Упродовж усього роману ми постійно відчуваємо присутність автора, який не просто точно передає хід подій, а й коментує переживання, думки, порухи душі своїх героїв, дає власні оцінки вчинкам, при цьому нікого не засуджуючи, а намагаючись зрозуміти та пояснити все, що відбувається. З цією метою автор використовує своєрідні ліричні відступи і описи картин природи, які допомагають глибше зрозуміти душевний стан тих, хто є її часточкою.

    Лермонтов, як і його попередник Пушкін, зумів досить самобутньо підійти до композиційної побудови свого твору, увівши своє бачення картин природи, своє розуміння художнього часу та місця автора у творі. Композиційна структура “Героя нашого часу” неповторно самобутня і досконала за гармонійною зрівноваженістю усіх елементів та частин твору. Роман складається з п’яти самостійних повістей, але композиційно не сприймається як зібрання розрізнених творів, об’єднаних тільки фігурою головного героя. У читацькому сприйнятті роман ділиться на дві частини. Одна являє собою об’єктивну розповідь про Печоріна в записках офіцера-мандрівника; друга – суб’єктивна сповідь героя.

    Проблематика роману визначається особистістю Печоріна, в якій живуть дві стихії – природна (справжня) і соціальна. Природне начало в Печоріні знищити неможливо, але воно тільки подекуди з’являється у своєму чистому, безпосередньому вигляді. Майже завжди воно спотворене соціальними забобонами, які перетворюють героя в егоїста, роз’єднують його із загальнолюдськими інтересами. Протиріччя між багатими задатками незвичайної особистості та соціальною розбещеністю виступає як протиріччя між почуттями та здоровим глуздом, між палким учинком та роз’їдаючим аналізом, між особистою волею та трагічною необхідністю, між прагненням до справжнього і вічного щастя та фатальним пануванням випадку, між зовні напруженим духовним життям і не гідними цієї напруженості результатами.

    Ідейно-художнє значення роману полягає в оголенні можливого спрямування духовного розвитку. А це означає, що тільки реальна особистість з її перевагами і недоліками, грунтуючись на особистій волі як головному стимулі моральної поведінки в конкретному соціальному середовищі, знову ж таки з усіма позитивними та негативними рисами, може отримати високу моральну норму за умови активного ставлення до життя та здатності пожертвувати собою заради інших.

  • “Роздуми біля парадного під’їзду” – аналіз

    Основна тема вірша “Роздуми біля парадного під’їзду” – тема народної долі.

    У вірші “Роздуми біля парадного під’їзду” Н. А. Некрасов пише про соціальне розшарування суспільства. “Парадний під’їзд” у ньому виступає як символ держави.

    До під’їзду весь час приходять прохачі, лише по урочистих днях приїжджають самовдоволені люди, які мають звання. До начальства допускають не всіх прохачів. У дверях стоїть швейцар, який відганяє обірвану чернь. Н. А. Некрасов не випадково поміщає в вірш розгорнутий портрет пілігримів: “загорелые лица и руки, Армячишка худой на плечах, По котомке на спинах согнутых, Крест на шее и кровь на ногах, В самодельные лапти обутых”. Портрет наочно показує ті умови, в яких живуть прохачі: злидні й непосильна праця. На обличчях мужиків застигло “вираз надії і муки”. Вони богобоязливі (носять хрести, хрестяться на церкву). Швейцара, котрий не пустив їх на поріг, вони з їх насущними проблемами не засуджують, кажучи “суди його бог!”, А самі лише безнадійно розводять руками і йдуть.

    Опису нещасних мандрівників Н. А. Некрасов протиставляє за принципом контрасту портрет “власника розкішних палат”. У той час як убогі прохачі стоять біля дверей, збивши в кров ноги від довгого шляху до “парадного під’їзду”, той, на кого вони сподіваються “, ще спить. І взагалі він веде дозвільний спосіб життя, впиваючись лестощами, залицянням, обжерливістю і грою. Н. А. Некрасов гнівно вигукує: “Ворота їх, в тебе їх порятунок! Але щасливі глухі до добра… “. Чиновнику життя здається вічним святом. В похилі роки він буде насолоджуватися небом Сицилії і показною офіційної славою, яка на ділі обернеться прокляттям вітчизни.

    У фінальній частині твору художній простір помітно розширюється. Окремий випадок чиновницького свавілля переростає в масштабну картину народних страждань: “Назови мне такую обитель, Я такого угла не ви­дал, Где бы сеятель твой и хранитель, Где бы русский мужик не стонал?” – З такими словами звертається поет до рідної землі. Цей загальний народний стогін переростає в протяжну пісню бурлак на Волзі. Волга в даному випадку виступає як символ усієї Росії. Образ народної скорботи гіперболізується, розростаючись до масштабів вселенської трагедії. Для цього Н. А. Некрасов порівнює його з повінню.

    У вірші зустрічається вираз “аркадського ідилія”. Аркадія – це область у Стародавній Греції. За переказами вона була населена безтурботними пастухами й пастушками. Н. А. Некрасову цей образ був потрібен для того, щоб підкреслити контраст між цією ідилією й важким становищем народу в Росії.

    У творі багато вигуків й риторичних питань, які підсилюють експресивне початок фіналу. Н. А. Некрасов бачить, як загальна скорбота пригнічує духовність російського народу, і щиро турбується про його подальшу долю: “Что же значит твой стон бесконечный? Ты проснешься ль, исполненный сил, Иль судеб повинуясь зако­ну, Все, что мог, ты уже совершил – Создал песню, подоб­ную стону, И духовно навеки почил?.. “.

    Прототипами образу “власника розкішних палат” стали міністр державного майна М. Н. Муравйов, якого згодом за звірства при придушенні повстання в Польщі в 1863 році прозвали (Муравйов-Вішатель), і князь А. І. Чернишов, що насаджував при Миколі I паличну дисципліну в армії.

    Саме А. І. Чернишов доживав свою старість в Італії. Вірш, написаний в 1850 році, відразу ж піддався цензурній забороні. Вперше він був опублікований в 1860 році в газеті “Колокол” у Лондоні. На батьківщині поета ж воно до того часу було широко відомо в рукописних списках.

  • “Русалонька із 7-В” образ Софійки

    “Русалонька із 7-В” характеиристика Софійки

    Повість-казка Марини Павленко “Русалонька із 7-В, або Прокляття роду Кулаківських” – це твір про дитячу фантазію й дружбу, про дорослі проблеми і віру в диво, про сучасність і далеке минуле.

    Дівчинку Софійку зовсім замучили нічні жахіття, що відбуваються у квартирі знизу. Хазяї цієї квартири поїхали, а за кімнатними квітами доглядає сусідка бабця Валя. Дівчинку трішки лякає і сама бабця, і її чорнющий кіт Фантик, та найбільше її бентежать крики й тупіт, що в ніч на повний місяць чи грозу чуються з пустої квартири внизу. Ще Софійка страшенно переживає через те, що однокласник Вадим Кулаківський майже не звертає на неї уваги. Дівчинку бентежить новина, що рід Кулаківських протягом багатьох поколінь переслідує якесь прокляття. Понад усе Софійці хочеться допомогти родині, щоб Вадик жив у нормальнім сім’ї, не страждав, бо батьки далеко, а стара бабуся не може впоратися з вибриками онука-підлітка. Правда, самому Вадику його життя подобається, адже він робить усе, що заманеться: почав палити цигарки, водиться з якимись непевними людьми, краде й перепродує крадене. Щоб вирятувати однокласника з життєвих негараздів, Софійка відважилася подолати час. Дізнавшись, що стара шафа – це портал, через який можна повернутися в минуле і змінити щось на краще, дівчинка не побоялася використати таку можливість.

    Дивним чином Софійка завади опиняється у вирі подій. Вона загубила чудові корали, і це завадило тітоньці Оксані вийти заміж за чоловіка, який мав сім’ю і двох дітей, але приховував це. Софійка втрутилася в минуле, врятувала Катрю Кулаківську, її нареченого Семена та його батьків від страшної смерті, а себе привидів загиблих у пустій квартирі.

    Звичайно, твір наповнений казковими пригодами, мандрами в часі, але, як і в кожній казці, у творі Марини Павленко багато реального. Усе це робить його цікавим не тільки для дітей, а й для дорослих, які, прочитавши “Русалоньку…”, зможуть згадати своє дитинство і краще зрозуміти власних дітей-підлітків.

  • Хронологічна таблиця Григора Тютюнника

    Григір Михайлович Тютюнник – український письменник-прозаїк. 1989р. його творчість була посмертно відзначена Державною премією ім. Т. Г. Шевченка.

    Хронологічна таблиця біографії Григора Тютюнника

    Дата

    Подія

    1931 рік

    Народився в селі Шилівка, Полтавська область в селянській родині

    1937 рік

    Заарештували батька Григора (заслали на Сибір), мати виходить заміж за іншого.

    1937 рік

    Малого Григора взяв до себе дядько Филимон Васильович Тютюнник. Він та його дружина були вчителями.

    1938 рік

    Дядя і тітка віддають Григора до школи в український перший клас, який нараховував сім учнів. Але згодом клас розформували і його перевели в російський клас

    1946 рік

    Після закінчення 5 класу пішов в Зіньківське ремісниче училище № 7, де одержав спеціальність слюсаря. Працював на Харківському заводі ім. Малишева, але захворів на легені, повернувся до тітки в Шилівку. Не відпрацювавши належних трьох років, за що відсидів 4 місяці в колонії.

    1950-1951 роки

    Знову живе у дяді і тітки, працюючи тепер уже в гаражі при шахтобуді Краснолуцької автотранспортної контори.

    1951 рік

    Тютюнник пішов до армії, служив у морфлоті радистом у Владивостоці. Після демобілізації закінчив вечірню школу, працював токарем у вагонному депо.

    1957 році

    Навчався в Харківському університеті на філологічному факультеті. Саме тут він захопився літературною працею і самоосвітою. Григору приходить папірець, який сповіщав, що його батько ні в чому не винен і реабілітований посмертно.

    1961 році

    Григор пише перші новелли “В сумерки” (російською мовою і за підписом “Григорий Тютюнник-Ташанский” ) і “Крестьянка”

    1962 рік

    Після закінчення Харківського університету Тютюнник учителював у вечірній школі на Донбасі.

    1963 рік

    Переїзджає до Києва, редакції газети “Літературна Україна”, публікує в ній кілька нарисів на різні теми та перші оповідання:

    1966 рік

    Публікація першої книжки “Завязь”, що принесла йому популярність

    1968 рік

    Отримав премію за оповідання “Деревій”

    1970-і роки

    Багато пише. Виходять друком збірки “Батьківські пороги”, “Крайнебо”, “Отчие пороги”.
    1980Григорові Тютюннику присуджено республіканську літературну премію ім. Лесі Українки. В останні місяці життя письменник працював над повістю “Житіє Артема Безвіконного”.
    6 березня 1980Григір Тютюнник покінчив життя самогубством (через чиновницький диктат в літературі). Поховано письменника на Байковому кладовищі в Києві
  • “Вільшаний король” на русском

    “Вільшаний король” на русском ви можете прочитати в цій статті.

    И. Гете ЛЕСНОЙ ЦАРЬ

    Кто скачет, кто мчится под хладною мглой?
    Ездок запоздалый, с ним сын молодой.
    К отцу, весь издрогнув, малютка приник;
    Обняв, его держит и греет старик.

    “Дитя, что ко мне ты так робко прильнул?” –
    “Родимый, лесной царь в глаза мне сверкнул:
    Он в темной короне, с густой бородой”. –
    “О нет, то белеет туман над водой”.

    “Дитя, оглянися; младенец, ко мне;
    Веселого много в моей стороне:
    Цветы бирюзовы, жемчужны струи;
    Из золота слиты чертоги мои”.

    “Родимый, лесной царь со мной говорит:
    Он золото, перлы и радость сулит”. –
    “О нет, мой младенец, ослышался ты:
    То ветер, проснувшись, колыхнул листы”.

    “Ко мне, мой младенец; в дуброве моей
    Узнаешь прекрасных моих дочерей:
    При месяце будут играть и летать,
    Играя, летая, тебя усыплять”.

    “Родимый, лесной царь созвал дочерей:
    Мне, вижу, кивают из темных ветвей”. –
    “О нет, все спокойно в ночной глубине:
    То ветлы седые стоят в стороне”.

    “Дитя, я пленился твоей красотой:
    Неволей иль волей, а будешь ты мой”. –
    “Родимый, лесной царь нас хочет догнать;
    Уж вот он: мне душно, мне тяжко дышать”.

    Ездок оробелый не скачет, летит;
    Младенец тоскует, младенец кричит;
    Ездок погоняет, ездок доскакал…
    В руках его мертвый младенец лежал.

    1818 г.

    Перевод В. А. Жуковского

  • Вислови про виховання

    Цитати, афоризми, Вислови про виховання Відомих людей, видатних педагогів – крилаті, мудрі, філософські, гарні, розумні, красиві, цікаві, прикольні – зібрані в цій статті. Вислови Сухомлинського про виховання, Вислови педагогів про виховання зібрані в попередніх статтях.

    Вислови про виховання дітей

    Нехай першим уроком дитини буде послух, – тоді другим може стати те, що ти вважаєш необхідним. ( Фуллер )

    Як виховувати дітей, знає кожен, за винятком тих, у кого вони є. ( Патрік О’Рурк )

    Мета виховання – навчити наших дітей обходитися без нас. ( Ернст Легуве )

    У вихованні дітей головне, щоб вони цього не помічали

    Добре піддаються вихованню якраз ті, хто не потребує вихованні. ( Іскандер )

    Дитина найбільше потребує вашої любові як раз тоді, коли найменше її заслуговує. ( Ерма Бомбек )

    Суть виховання полягає саме в тому, що старше покоління передає свій досвід, свою пристрасть, свої переконання молодшому поколінню. А. Макаренко

    Наші діти – це наша старість. Правильне виховання – це наша щаслива старість, погане виховання – це наше майбутнє горе, це наші сльози, це наша провина перед іншими людьми. Антон Семенович Макаренко

    Крилаті вислови про виховання

    Виховання є засвоєння хороших звичок. (Платон)

    Найважливіша частина виховання – формування характеру. Костянтин Ушинський

    Початкове виховання найважливіше, і це початкове виховання, безперечно, належить жінкам. Руссо Жан-Жак

    Гарне виховання не в тому, що ти не проллєш соусу на скатертину, а в тому, що ти не помітиш, якщо це зробить хтось інший. Чехов А. П.

    І виховання, і освіта нероздільні. Не можна виховувати, не передаючи знання, всяке ж знання діє виховно. Толстой Л. Н.

    Вислови про навчання і виховання

    При вивченні наук приклади корисніші за правила. ( Ісаак Ньютон )

    Виховання та навчання починаються з найперших років існування і тривають до кінця життя. Платон

    За великим людиною стоїть велике виховання! Гарун Гусейнович Агацарскій

    Вислови про сімейне виховання

    Новонароджені скрізь плачуть однаково. Коли ж вони виростають, у них виявляються неоднакові звички. Це результат виховання. Сюньцзи

    Нехай першим уроком дитини буде покора. Тоді другим може стати те, що ти вважаєш необхідним. Франклін Б.

    Виховання людини починається з його народження; він ще не говорить, ще не слухає, але вже вчиться. Досвід передує навчанню. Руссо Жан – Жак

    У перший час найважливіше материнське виховання, тому що моральність має бути насаджена в дитині як почуття. Гегель Г. Ф.

    Вислови про виховання учнів

    Секрет успішного виховання лежить в повазі до учня. Ральф Емерсон

    Виховання і тільки виховання – мета школи. Іоганн Генріх Песталоцці

    Вихователю треба глибоко знати життя, щоб до нього готувати. Толстой Л. Н.

    Вихователь сам повинен бути вихований. Маркс К.

    Завдання виховання – змусити людину не тільки надходити добре, але і насолоджуватися хорошим; не тільки працювати, але й любити роботу. Рескин Д

    Крилаті вислови про виховання дітей

    Виховання – велика справа: вона вирішує долю людини. Бєлінський В. Г.

    Кажуть, що краще правило політики – не надто управляти. Це правило настільки ж вірно і у вихованні. Жан Поль

    Немає нічого важче, як перевиховати людину, погано виховану. Ян Амос Коменський

    Немає настільки поганої людини, якого б гарне виховання не зробило кращим. Бєлінський В. Г.

    Дев’ять десятих тих людей, з якими ми зустрічаємося, є тим, що вони є – добрими чи злими, корисними або марними – завдяки вихованню. Джон Локк

    Виховати людину інтелектуально, не виховавши її морально, – означає виростити загрозу для суспільства. Рузвельт Т.

    З найбільш диких лошат виходять найкращі коні, тільки б їх як слід виховати і виїздити. Плутарх

    Саме надійне, але і саме важке засіб зробити людей кращими є приведення в досконалість виховання. Суворов А. В.

    Якщо людина в змозі існувати без лекала, значить, вона по-справжньому вихована і розумна. Хезлітт У.

    Виховання є справа авторитету і поваги. Семюел Смайлс

    Принцип мистецтва виховання говорить: діти повинні виховуватися не для сьогодення, а для майбутнього, можливо кращого стану роду людського! Кант І.

    Від правильного виховання дітей залежить добробут усього народу. Джон Локк

    Якщо ви знаєте гарні та цікави цитати, вислови про виховання лишайте їх в коментарях.

  • “У нашім раї на землі” Шевченко аналіз

    “У нашім раї на землі” Шевченко аналіз вірша

    Ідея : возвеличення святості матері, того націннішого, що є у кожної людини; засудження соціального устрою, який змусив страждати багатьох жінок.

    Тема: розповідь про важку жіночу долю, долю матері в умовах покріпачення, соціального і національного гніту.

    Композиція: Поезія “У нашім раї на землі” – екскурс поета шляхами власного життя і розповідь про героїнь своїх творів.

    Твір має оптимістичний початок і трагічне, сумне закінчення. “У нашім раї…” містить протиставлення злиденного життя жінки-кріпачки райському.

    Художні засоби “У нашім раї на землі”

      Епітети: у нашім раї, мати молодая, дитяточком малим; Метафора: у нашім раї на землі Порівняння: нічого кращого немає, як тая мати молодая Пестливі слова: дитяточком Заперечення: нічого кращого немає.

    Вірш Шевченка “У нашім раї на землі” звеличує материнство. У ньому зіставляються дві долі:вільної селянки, що щаслива у шлюбі, та зневаженої покритки. Виявляється, що і ту, і ту жінку очікує холодна старість.
    Але все одно, материнська любов залишається безмежною.

    Вірш можна умовно на чотири частини: гордість щасливої матері-селянки своєю малою дитиною – доля в майбутньому, коли діти-кріпаки виростуть; сором жінки-покритки – доля її та дитини в майбутньому.

    “У нашім раї на землі” Шевченко

    У нашім раї на землі
    Нічого кращого немає,
    Як тая мати молодая
    З своїм дитяточком малим.
    Буває, іноді дивлюся,
    Дивуюсь дивом, і печаль
    Охватить душу; стане жаль
    Мені її, і зажурюся,
    І перед нею помолюся,
    Мов перед образом святим
    Тієї Матері святої,
    Що в мир наш Бога принесла…

    Тепер їй любо, любо жити.
    Вона серед ночі встає,
    І стереже добро своє,
    І дожидає того світу,
    Щоб знов на його надивитись,
    Наговоритись. – Це моє!
    Моє! – І дивиться на його,
    І молиться за його Богу,
    І йде на улицю гулять
    Гордіше самої цариці.
    Щоб людям, бачте, показать
    Своє добро. – А подивіться!
    Моє найкраще над всіми! –
    І ненароком інший гляне.
    Весела, рада, Боже мій!
    Несе додому свого Йвана.
    І їй здається, все село
    Весь день дивилося на його,
    Що тілько й дива там було,
    А більше не було нічого. /194/
    Щасливая!..
    Літа минають.
    Потроху діти виростають,
    І виросли, і розійшлись
    На заробітки, в москалі.
    І ти осталася, небого.
    І не осталося нікого
    З тобою дома. Наготи
    Старої нічим одягти
    І витопить зимою хату.
    А ти нездужаєш і встати,
    Щоб хоч огонь той розвести.
    В холодній молишся оселі
    За їх, за діточок.

    А ти,
    Великомученице! Села
    Минаєш, плачучи, вночі.
    І полем-степом ідучи,
    Свого ти сина закриваєш.
    Бо й пташка іноді пізнає
    І защебече: – Он байстря Несе покритка на базар.

    Безталанная! Де ділась
    Краса твоя тая,
    Що всі люде дивувались?
    Пропала, немає!
    Все забрала дитиночка
    І вигнала з хати,
    І вийшла ти за царину,
    З хреста ніби знята.
    Старці тебе цураються,
    Мов тії прокази.
    А воно таке маленьке,
    Воно ще й не лазить.
    І коли-то воно буде
    Гратись і промовить
    Слово мамо. Великеє,
    Найкращеє слово!
    Ти зрадієш; і розкажеш
    Дитині правдиво
    Про панича лукавого,
    І будеш щаслива. /195/
    Та не довго. Бо не дійде
    До зросту дитина,
    Піде собі сліпця водить,
    А тебе покине
    Калікою на розпутті,
    Щоб собак дражнила,
    Та ще й вилає. За те, бач,
    Що на світ родила.
    І за те ще, що так тяжко
    Дитину любила.
    І любитимеш, небого,
    Поки не загинеш
    Межи псами на морозі
    Де-небудь під тином.

  • “Гайдамаки” образ Залізняка

    Характеристика Залізняка з поеми ” Гайдамаки ” Шевченка З Цитатами Наведена в цій статті.

    Шевченко “Гайдамаки” образ Максима Залізняка

    Максим Залізняк – усіма визнаний отаман повсталих мас, їхній улюбленець: “У нас один старший – батько Максим”. Високу оцінку Залізнякові як людині і як ватажку дає у своїх піснях Волох. Він завжди серед людей, завжди разом з ними “і воює, і чарує”. Тримається просто, завжди веселий, до всіх привітний, кожному доступний. З щирою приязню ставиться до повстанців, називає їх синами, своїми дітьми. По-батьківському полюбив і Ярему, свого “хрещеника”. По-чоловічому стримано, але щиро співчуває його нещастю, підтримує й підбадьорює хлопця

    Максим Залізняк – втілення народного гніву проти панів, непримиренності, нещадності до ворогів. Він талановитий організатор мас, визнаний ватаг, сміливий у бою. Як народний герой, патріот оспівується Залізняк і в фольклорі. Відома народна пісня про нього закінчується такими словами: Отак козак Залізняк за родину бився / І за теє віч-ної слави у внуках заручився)

    Залізняк у творі Т. Шевченка “Гайдамаки” гине почувши, що так страшно ляхи замучили Гонту, заплакав, занедужав та й умер; його гайдамаки поховали в степу над Дністром та і розійшлися.

    Риси характеру Залізняка – відданість справі, прагнення звільнення свого народу, мужність, широчінь натури, авторитет серед повстанців.

    Історичні джерела про М. Залізняка

    Максим Залізняк був родом з містечка Медведівки на Чигиринщині. Ще підлітком він опинився на Запорожжі, де пробув 14 років. Коли Залізнякові було близько тридцяти літ, він раптово змінив хід власного життя і став послушником спочатку Жаботинського, а потім Мотронинського монастирів. Причини занедбання чернечого чину й переходу в табір повсталих теж досі не з’ясовані. Цілком імовірно, що очолив визвольну боротьбу Залізняк за дорученням ігумена Мелхіседека Значко-Яворського. Сам ватажок на допитах не признався, хто порадив йому очолити повстання, а Значко-Яворський заперечував свою причетність до боротьби тим, що в часи повстання він не жив у монастирі, а виконував місію благочесного в підлеглих парафіях.

    З повсталих Залізняк намагався створити військо за зразком козацького. Він зробив перепис коліїв, поділив їх на десятки, сотні й полки. У взятій Умані було скликано раду, як у колишніх козаків. На раді в Умані Залізняка проголошено гетьманом України, а Гонту – уманським полковником

    Залізняк отримав покарання за свою визвольну діяльність. За першим вироком Залізнякові мали відрубати голову. Коли приречений ступив на ешафот, прибув гонець від “милосердної” цариці. Кару не було відмінено, а лише замінено биттям батогами, тавруванням розпеченим залізом, вириванням ніздрів. Витримавши 150 ударів і страшне катування, Залізняк все-таки вижив. 12 вересня 1768 року сімдесят гайдамаків, що вважалися керівниками (більшими чи меншими) повстання, зокрема й Залізняк, були відправлені етапом в Орловський форпост на російсько-турецькому кордоні. Але по дорозі коліївці перебили вартових і розбіглися. Залізняка впіймали, якийсь час тримали у в’язниці в Москві, а коли знову етапували до Нерчинська, ватажкові гайдамаків ще раз пощастило вислизнути. Є окремі опосередковані дані, що таврований Залізняк брав участь у повстанні Омеляна Пугачова

  • “Таємничий острів” скорочено

    “Таємничий острів” Жюль Верн скорочено читати

    У часи громадянської війни в США п’ятеро сміливців, жителів Півночі, рятуються з полону на повітряній кулі. У березні 1865 страшна буря викидає їх на берег безлюдного острова в Південній півкулі. Кожен з нових поселенців острова володіє незамінними талантами, а під керівництвом інженера Сайреса Сміта ці відважні люди гуртуються і стають єдиною командою. Спочатку за допомогою найпростіших підручних засобів, потім виробляючи на власних невеликих фабриках все більш і більш складні предмети праці та побуту, поселенці облаштовують своє життя. Незабаром, завдяки своїй працьовитості і розуму, колоністи вже не знають потреби ні в їжі, ні в одязі, ні в теплі і затишку.

    Одного разу, повертаючись у своє житло, назване ними Гранітним палацом, вони бачать, що всередині господарюють мавпи. Через деякий час, немов під впливом шаленого страху, мавпи починають вистрибувати з вікон, і чиясь рука викидає мандрівникам мотузяну драбину, яку мавпи підняли в будинок. Всередині люди знаходять ще одну мавпу – орангутанга, яку залишають у себе і називають дядечком Юпом. Надалі Юп стає людям другом, слугою і незамінним помічником.

    В інший день поселенці знаходять на піску ящик з інструментами, вогнепальною зброєю, різними приладами, одягом, кухонним начинням і книгами англійською мовою. Поселенці дивуються, звідки міг узятися цей ящик. По карті, що також опинилася в ящику, вони виявляють, що поряд з їх островом, на карті не зазначеному, розташований острів Табор. Моряк Пенкроф загоряється бажанням відправитися на нього. За допомогою своїх друзів він будує бот, назвавши його “Бонадвентур”. Коли бот готовий, всі разом вирушають на ньому в пробне плавання навколо острова. Під час нього вони знаходять пляшку з запискою, де говориться, що потерпіла людина чекає порятунку на острові Табор. Пенкроф, Гедеон Спілет і Герберт виявляють втратившого людську подобу Айртона, який був залишений на Таборі за спробу підняти бунт на вітрильнику “Дункан”. Однак господар “Дункана” Едуард Гленарван сказав, що коли-небудь повернеться за Айртоном. Колоністи беруть його із собою на острів Лінкольна, де, завдяки їх турботі і дружбу, його розумове здоров’я нарешті відновлюється.

    Проходить три роки. Поселенці вже збирають великі врожаї пшениці, вирощеної з єдиного зернятка, три роки тому виявленого в кишені у Герберта, побудували млин, розводять домашню птицю, повністю облаштували своє житло, з вовни муфлонів зробили собі новий теплий одяг і ковдри. Однак мирне життя їх затьмарює одна подія, яка загрожує їм загибеллю. Одного разу, дивлячись на море, вони бачать вдалині чудово оснащене судно, але над судном майорить чорний прапор. Судно встає на якір біля берега. Айртон під покривом ночі пробирається на корабель, щоб провести розвідку. Виявляється, що на кораблі знаходиться п’ятдесят піратів (частина з них входила в колишню зграю Айртона) і далекобійні гармати. Дивом вислизнувши від них, Айртон повертається на берег і повідомляє друзям, що їм необхідно готуватися до битви. На ранок з корабля спускаються дві шлюпки. На першій поселенці підстрілюють трьох, і вона повертається назад, друга ж пристає до берега, а шестеро піратів, що залишилися на ній ховаються в лісі. З судна палять з гармат, і воно ще ближче підходить до берега. Здається, що жменьку поселенців вже ніщо не в силах врятувати. Раптово величезна хвиля здіймається під кораблем, і він тоне. Всі пірати на ньому гинуть. Як виявляється згодом, корабель підірвався на підводній міні, і ця подія остаточно переконує мешканців острова, що вони тут не одні.

    Спочатку вони не збираються винищувати піратів, бажаючи надати їм можливість вести мирне життя. Але виявляється, що розбійники на це не здатні. Вони починають грабувати й палити господарство поселенців. Айртон відправляється в кораль провідати тварин. Пірати хапають його і відносять до печери, де тортурами хочуть домогтися від нього згоди перейти на їхній бік. Айртон не здається. Його друзі йдуть йому на допомогу, проте в корале Герберта серйозно ранять. Після його одужання поселенці мають намір завдати остаточного удару по піратам. Вони йдуть в кораль, де припускають їх знайти, але знаходять там змученого і ледве живого Айртона, а неподалік – трупи розбійників. Айртон повідомляє, що не знає, як опинився в загоні для худоби, хто переніс його з печери і вбив піратів. Однак він повідомляє одну сумну звістку. Пірати вкрали “Бонавентур” і вийшли на ньому в море. Не вміючи управляти кораблем, вони розбили його про прибережні рифи, але самі врятувалися.

    Тим часом на острові прокидається вулкан, який колоністи вважали вже мертвим. Вони будують новий великий корабель, який у разі потреби міг би доставити їх до вселенної. Одного вечора, вже готуючись лягати спати, мешканці Гранітного палацу чують дзвінок. Спрацьовує телеграф, який вони провели від загону для худоби до свого будинку. Їх терміново викликають в кораль. Там вони знаходять записку з проханням йти вздовж додаткового дрота. Кабель приводить їх у величезний грот, де вони, на свій подив, бачать підводний човен. У ній вони знайомляться з його господарем і своїм покровителем, капітаном Немо, індійським принцом Даккара, який все життя боровся за незалежність своєї батьківщини. Він, уже шістдесятирічний старий, який поховав усіх своїх соратників, знаходиться при смерті. Немо дарує новим друзям скриньку з коштовностями і попереджає, що при виверженні вулкана острів (така його структура) вибухне. Він вмирає, поселенці задраюють люки човна і спускають йогопід воду (човен все одно не вийшов би у море через зміни дна в гроті), а самі цілими днями невтомно будують новий корабель. Однак не встигають його закінчити. Все живе гине під час вибуху острова, від якого залишається лише невеликий риф в океані. Поселенців, що ночували в наметі на березі, повітряною хвилею відкидає в море. Всі вони, за винятком Юпа, залишаються в живих. Більше десяти днів вони сидять на рифі, майже вмираючи від голоду і спраги і вже ні на що не сподіваючись. Раптом вони бачать корабель. Це “Дункан”. Він рятує всіх. Як потім виявляється, капітан Немо, коли ще бот був у цілості, сходив на ньому на Табор і залишив рятувальникам записку, попередивши, що Айртон і п’ятеро інших потерпілих крах чекають допомоги на сусідньому острові.

    Повернувшись до Америки, на коштовності, подаровані капітаном Немо, друзі купують велику ділянку землі і живуть на ній так само, як жили на острові Лінкольна.

  • Вірші про здоровий спосіб життя

    Вірші про здоровий спосіб життя для дітей на українській мові зібрані в цій статті.

    Вірші про здоровий спосіб життя на українській мові

    Хто здоровий, той сміється
    Все йому в житті вдається.
    Він долає всі вершини –
    Це ж чудово для людини.

    Хто здоровий, той не плаче,
    Жде його в житті удача,
    Він уміє працювати,
    Вчитись і відпочивати.

    Бо здоров’я – це прекрасно,
    Здорово, чудово, ясно.
    І доступні для людини
    Всі дороги і стежини.

    “Молодь за здоровий спосіб життя” вірші

    Сім гріхів не наживай,
    А любов у серці май.
    Весело дивися в світ
    І живи багато літ!

    В очі кожному дивись,
    А вітаючись, всміхнись.
    Щиро з другом привітайся,
    І не злись, не зазнавайся.

    І над іншими не смійся,
    Бути ввічливим не бійся.
    Слів брутальних не вживай.
    Всім здоров’я побажай.

    Вірш на тему: “Здоровий спосіб життя”

    Кожен день по розпорядку
    Маємо робить зарядку.
    Для здоров’я вона – плюс,
    Намотай собі на вус

    Щоб мати здоров’я, слід правильно їсти,
    Вживати поживне і тільки корисне.
    Не їсти надміру, не шкодити тілу
    І пам’ятати про вітаміни.

    Вірші про здоровий спосіб життя читать

    Здоров’я

    Здоров’я – розкіш для людини,
    Найбільша цінність у житті.
    Як є здоров’я день при днині,
    Можливість є йти до мети.
    Тоді є радість, щастя, диво,
    Краса у крапельці роси.
    Тоді людина йде щасливо
    Серед безмежної краси
    Й чарівність світу відчуває.
    Для неї в хмурість – дні ясні.
    Вона всі труднощі долає
    Й співає радісні пісні.
    Вона – здорова! Це чудово,
    Бо їй нічого не болить.
    Вона добро творить готова.
    І це прекрасно! Можна жить!
    Красоткіна Надія

    Рух – це життя.
    Він зміцнює здоров’я.
    Клітинку кожну
    Він зігріває кров’ю.

    Без руху швидко
    Стане кволим тіло.
    Тож, склавши руки,
    Не сиди без діла!

    О спорт! О спорт!
    Це просто клас!
    Дружіть із ним завжди,
    Здоров’я, юність силу дасть
    І творчої снаги!

    Вірш про шкідливі звички

    Шкідливі звички, мовби тінь,
    Все ходять за тобою,
    І так чекають на ту мить,
    Щоб потягнуть з собою.
    Наркотики і цигарки, спиртне –
    Це просто страх,
    Як ви подружитесь із ними –
    Здоров’ю буде крах.

    Дитя цигарку витягає
    Бо хочеться дорослим стать.
    Та сильним, гарним він не стане!
    Бо зріст вповільнюватись став.
    Усе, що в світі є поганее,
    Хлопчина в організм запхав.
    В залежності від цигарок
    Сидить хлопчина, як в капкані
    Позеленів, мов огірок,
    Тепер над ним цигарка – Пані!