Category: Література

Джордж Гордон Байрон (Ноел) – зазвичай іменований просто лорд Байрон – англійський поет-романтик. Хронологічна таблиця Байрона (біографія) викладена в цій статті.

Байрон хронологічна таблиця

22 січня 1788 Байрон pодився в Лондоні у знатній, але збіднілій родині.

1798 Байрон успадковує від двоюрідного діда титул барона і родовий маєток Ньюстед Еббі під Ноттінгемом, куди він переїжджає з матір’ю. Він займається з домашнім учителем, потім його віддають в приватну школу в Далвиче.

1801 надходить в закриту аристократичну школу в Харроу, біля Лондона. Починає писати вірші.

1805-1809 Навчається в Кембриджському університеті.

1807 виходить збірка “Години дозвілля”

1809 Байрон стає членом палати лордів.

1809-1811 Відправляється в тривалу подорож (Іспанія, Албанія, Афіни)

1812 виходять дві перші пісні автобіографічної поеми “Паломництво Чайльд Гарольда”, яка приносить йому популярність.

1813-1814 Байрон створює цикл “східних поем”: “Гяур”, “Абідоська наречена”, “Корсар” і “Лара”.

1814 Одружується на Анабеллі Мілбенк. Після вони улаштовуються в Лондоні. Входить до підкомітета правління театру “Друрі-Лейн”.

1815 народжується дочка Байрона Августа Ада.

1816 Розлучення з дружиною, після якого він покидає Англію, як виявилося, назавжди. Пише вірші та поеми: “Станси до Августи”, “Послання до Августи”, “Сон”, “Пітьма”. Завершує третю пісню “Чайльд Гарольда”; пише “Шильонского в’язня”. У цьому ж році закінчені поеми східного циклу “Парізіна” і “Облога Коринфа”.

1817 Байрон відвідує Рим. Він закінчує “Манфреда” (Manfred). Починає роботу над поемою “Дон Жуан”. Народжується Аллегра, дочка Байрона і Клер Клермонт, прийомної дочки У. Годвіна, яка жила в сім’ї Шеллі.

1818 написана поема “Беппо” (Beppo)

1819 пише “Пророцтво Данте” (Prophecy of Dante).

1820-1821 п’єса “Марино Фальеро, дож Венеції”, присвячена долі Фальеро, страченого за участь у змові проти існуючого у Венеції політичного режиму, і п’єса “Двоє Фоскарі”. Драма у віршах “Каїн”.

1821 переїжджає до Пізи.

1822 “Небо і земля”, драма “Перетворений урод”, “Вернер”, “Бачення суду”
У цьому ж році Байрон, Шеллі і Л. Хант починають видавати журнал “Ліберал”. Незабаром Шеллі гине, і під опікою Байрона виявляються Хант, його хвора дружина і шестеро дітей. Крім того, помирає донька Байрона Аллегра, що стає для нього важким ударом.

1823 Байрон приймає пропозицію лондонського Грецького комітету допомогти Греції у війні за незалежність проти турецького ярма. Він приймає під своє командування загін суліотов (греко-албанців), яким виплачує грошове забезпечення.

19 квітня 1824 Байрон помер від лихоманки.

Олександр Степанович Попов біографія скорочено українською мовою викладена в цій статті.

Олександр Попов біографія коротко

О Лександр Степанович Попов (1859 – 1906) – фізик, електротехнік, винахідник, відомий як винахідник радіо.

Народився Олександр 16 березня 1859 в невеликому уральському селищі в сім’ї священика. Першу освіту отримав у духовному училищі. Потім же він став вчитися в духовній семінарії Пермі. Вищу освіту здобув в університеті Петербурга. Ті роки в біографії Попова були важкими. Коштів не вистачало, тому Олександр не міг весь час приділяти навчанню, заняття він поєднував з роботою.

Захопившись фізикою, після закінчення університету почав викладати в Кронштадті. Потім став читати фізику в технічному училищі. З 1901 року був професором електротехнічного інституту Петербурга, а після його ректором.
Але справжнім пристрастю в біографії Олександра Степановича Попова були експерименти. Вільний час він присвячував дослідженню електромагнітних коливань. Використовуючи приймач Лоджа, Попов створив радіоприймач, який представив в квітні 1895 року.

Починаючи з 1897 року, Олександр Попов проводив радіотелеграфічні досліди на кораблях. У цей час Рибкін і Троецькій (асистенти Попова ) підтвердили можливість приймання сигналів на слух, після чого Попов модифікував структуру свого винаходу.

У 1901 р. Попова призначили професором Петербурзького електротехнічного інституту, а 1905 р. його вибрали ректором цього інституту. Попов був Почесним інженером-електриком 1900 і почесним членом Російського технічного товариства (1901).

Помер 13 січня 1906 Року.

Григорій Стрілець (псевдонім – Косинка) – український письменник-новеліст, перекладач. Григорій Косинка коротка біографія Позначить основні події в житті і творчості письменника.

Григорій Косинка біографія скорочено

Григорій Михайлович Стрілець (справжнє прізвище пись­менника) народився 29 листопада 1899 р. в с. Щербанівці на Київ­щині в бідній селянській родині.

1913 р. закінчив початкову школу в с. Красному й працював писарем.

1914 р. Григорій пере­їхав до Києва, де доводилося працювати й вчитися на вечірніх гім­назійних курсах.

Під час визвольних змагань брав участь у бойо­вих діях у лавах армії УНР, за що певний час довелося відсидіти у в’язниці. Пізніше примкнув до лівих есерів (“боротьбистів”), які симпатизували більшовикам. 4 травня 1919 р. в газеті “Боротьба” було надруковано автобіографічний етюд “На буряки”, за підпи­сом “Г. Косинка”, що став псевдонімом письменника.

1920 р. вступив до Київського інституту народної освіти (КІНО), який згодом (у 1922) довелося залишити через матеріальну скруту. Його новели з’являлися на сторінках багатьох часопи­сів, а 1922 р. вийшла його перша збірка “На золотих богів”.

У 1920-1930 – ті рр. виходило багато збірок письменника: “В житах” (1926), “Політика” (1927), “Вибрані оповідання” (1929), “Серце” (1933) тощо. Писав він і публіцистичні твори, перекладав російських письменників.

1923–1924 – був директором Харківського і Київського радіокомітетів, належав до літературного об’єднання АСПИС

У 1924 Році одружився із Тамарою Мороз, студенткою Київського інституту кінематографії, яка залишалася вірною йому до глибокої старості.

5 листопада 1934 Г. Косинка був заарештований НКВД за звинуваченням у приналежності до української націоналістичної терористичної організації і 18 грудня того ж року розстріляний у Києві.

У 1957 році посмертно реабілітований.

Прислів’я та приказки про друзів – це українська народна мудрість про справжніх вірних друзів, Дружбу, перевірену часом та випробуваннями долі. Справжній друг буде поруч не лише в добрі часи, а й допоможе в погані; але дружба крихка, її потрібно оберігати і підтримувати – в цьому мудрість закладена в прислів’ях та приказках про друзів.

Прислів’я про друзів

– Дурний друг – недруг – Не той друг, хто медом маже, а той, хто правду каже – Не карай, Боже, нічим, як другом лихим – Приятелів тьма, а вірного друга нема – Що тобі не мило, другові не зич – Були б пиріжки, будуть і дружки – З дурнем дружити – свій розум тратити – Не варто з другом сваритися, бо доведеться миритися – Друга у скруті пізнають – В лиху годину пізнаєм вірну людину – Скарб – не друг, а друг – скарб – Друг – боягуз гірший лютого ворога – Дружба та братство – найбільше багатство – Скажи мені, хто твій друг, і я скажу тобі, хто ти

Прислів’я та приказки про друзів

Коли хочеш позбутися друга, позич йому грошей. Людина без друзів – що дерево без коріння. Не той друг, хто медом маже, а той, хто правду каже. Нових друзів май, старих не забувай. При добрій годині всі друзі й побратими. То не друг, що хвалить тихо, а то друг, що хвалить вслух. У друга вода солодша від вражого меду. Чоловік без друга – що їжа без солі. Як не матимеш друга, не матимеш ворога. Говорити правду – втратити дружбу. Дружба дружбою, а служба службою. Дружба родиться в біді, а гартується в труді. Дружба – як дзеркало: розіб’єш, не складеш. Пробуй золото вогнем, а дружбу – грішми. Погана компанія і доброго чоловіка зіпсує. Лагідні слова роблять приятелів, а острі слова – завзятих ворогів. Ліпше мати сто приятелів, чим одного ворога. Приятельство що старше, то сильніше. Такого собі приятеля знайшов, що навіть до пекла би з ним пішов. Чого сам собі не зичиш, того і другому не жадай. Один другого не переважить, хоч на одній гілляці повісь.

Прислів’я про справжнього друга

Без вірного друга велика туга. Старий вірний друг – краще нових двох. Друзі пізнаються в біді. Найти друга, за якого можна померти, – легко, а такого, щоб за тебе помер, – важко. Не май друга вірного, не будеш мати зрадного. Нема кращого друга, як вірна подруга. Як прийде туга, пізнаєш друга. Яку дружбу заведеш, таке й життя поведеш. Берись дружно – не буде сутужно. В лиху годину узнаєш вірну людину. Хорошого друга узнаєш, як з ним розлучишся.

Приказки про друзів

Обоє рябоє. Ми з тобою, як риба з водою. Не в службу, а в дружбу. Дружба – найбільший скарб. Друзі – це злодії часу. Треба і в пеклі приятеля мати. У товаристві лад – усяк тому рад. Вчора браталися, нині розсталися.

Якщо ви знаєте цікаві прислів’я та приказки про друзів лишайте їх в коментарях.

” Тополя ” Тарас Шевченко аналіз вірша – тема, ідея, скорочено, художні засоби, проблематика, сюжет та інші питання розкриті в цій статті.

“Тополя” Шевченко аналіз вірша

Рік написання : 1839

Жанр: балада з казково-фантастичними подіями.

Тема: розповідь про глибокі переживання дівчини, розлученої з коханим, її звернення до ворожки, розмова з тополею і, нарешті, перетворення самої дівчини на тополю під впливом чудотворного зілля.

Ідея: невмирущість справжнього кохання, возвеличення краси, вірності, незнищенності світлих і благородних людських почуттів.

Основна думка: кохання – це не тільки щире почуття, а й те, через що любляче серце страждає у поневіряннях.

Проблематика “Тополя”:
– вірність і зрада;
– кохання щире і без почуттів;
– батьки і діти.

Художні засоби “Тополя”

Метафори: “вітер виє, гуляє..”, “море синіє”, “серце ниє”, “лихо… зострінеться”, “серце знає”, “личко червоніє”, “брови полиняють”, “серденько мліло”, “чуло серце недоленьку”, “серденько б’ється”, “чорнобрива сохла”, “стань місяць серед неба”. Порівняння: “поле, як те море”, “одна, як сирота”, “воркує, як голубка без голуба”, “сонце світить – як ворог сміється”, “сохне…, як квіточка”, “пішла стара, мов каламар”, “полетіла, мов на крилах”. Повтори: “одна, одна…”, “…пала, пала, стала…”, “плавай, плавай, лебедонько”. Епітети: “біле личко”, “карі оченята”, “щира правда”. Звертання: “Легше, мамо, в труні лежати”, “Бабусенько, голубонько, серце моє, ненько”, “Зроби, моя пташко!”. “Добре, доню…”, “Спасибі, бабусю”, “Плавай, плавай, лебедонько!”, “Скажи, моє серце!”, “Мамо моя!.. доле моя!”, “Боже милий, боже!”, “Подивися, тополенько!”, “Рости ж, серце-тополенько!..”, “Не знайте, дівчата!”, “Бо не довго, чорнобриві!”

Композиція “Тополя”

Балада “Тополя” побудована за мотивами народної творчості і стародавніх уявлень народу. Як твір УНТ за своєю будовою містить вступ, основну частину і закінчення. У творі письменник звертається до дівчат із сумною розповіддю про трагічне кохання. Тут наявні й народна символіка, і міфологічні метаморфози (перетворення дівчини на тополю), і народні ворожіння.

Експозиція: вступна частина до твору, де поет описує із сумом тополю. Зав’язка: Полюбила чорноброва Козака дівчина. Розвиток дії: зустрічі дівчини з козаком, які завдали молодій чимало страждань після її розлучення з хлопцем. Кульмінація: молодиця вирішує скористатися зіллям ворожки для швидкого повернення козака. Розв’язка: дівчина за допомогою зілля ворожки стала тополею.

Сюжет “Тополя”

Край дороги росла висока тополя. Розповідь автора про трагічне кохання, пов’язане з цим деревом.

Молода дівчина закохується у козака, але той поїхав на війну де й загинув. Дівчина все ще сподівається, що він повернеться, натомість її матір підшукала для неї хорошу партію – старого багатія. Дівчина не хоче йти заміж і матір вирішує віддати її силоміць за старого. Остання надія дівчина – це стара ворожка до якої вона звертається за допомогою. Та говорить, що передбачила її прихід і дає дівчині чаклунське зілля, випивши яке на світанку, ще “до півнів” можна повернути коханого “з чужини”, але якщо він не повернеться після другого ковтка треба випити в третє… Що має трапитись після третього ковтка стара порадила не питати. Дівчина після не довгих вагань робить все, як їй наказала зробити ворожка, її козаченько так і не повернувся, а вона перетворилась в тополю.

Олівер Твіст – головний Герой роману “Пригоди Олівера Твіста” Чарльза Діккенса.

“Пригоди Олівера Твіста” характеристика головного героя

Маленький хлопчик, мати якого померла при пологах у робітньому будинку. Росте в сирітському притулку при місцевій парафії, кошти якого вкрай мізерні. Виснажений голодом Олівер просить добавки до обіду. За цю норовистість начальство збуває його в контору трунаря, де Олівер потерпає від знущань старшого підмайстра.

Після побиття підмайстром Олівера він утікає до Лондона, де потрапляє до зграї юного кишенькового злодія на прізвисько Пройда. Лігвом злочинців верховодить хитрий і підступний єврей Феджін. Туди ж навідується холоднокровний вбивця і грабіжник Білл Сайкс. Його 17-річна подружка Ненсі бачить в Олівері споріднену душу і виявляє до нього доброту.

У плани злочинців входить навчання Олівера ремеслу кишенькового злодія, проте після того, як зірвалося пограбування, хлопчик потрапляє в будинок доброчесного джентльмена – містера Браунлоу, який з часом починає підозрювати, що Олівер – син його друга. Сайкс і Ненсі повертають Олівера в світ злочинного підпілля з тим, щоб він взяв участь у пограбуванні.

Як з’ясовується, за Фейгіном стоїть Монкс – зведений брат Олівера, який намагається позбавити його спадщини. Після чергової невдачі злочинців Олівер потрапляє спочатку в будинок місіс Рози Мейлі, яка в кінці книги виявляється його тіткою. До них приходить Ненсі з звісткою про те, що Монкс і Фейгін не розлучаються з надією викрасти або вбити Олівера. З такою новиною Роза Мейлі їде в будинок містера Браунлоу, щоб розв’язати з його допомогою цю ситуацію. Потім Олівер повертається до містера Браунлоу.

Про візити Ненсі до містера Браунлоу стає відомо Сайксу. У припадку гніву лиходій вбиває нещасну дівчину, але незабаром гине і сам. Монксу доводиться відкрити свої брудні таємниці, змиритися з втратою спадщини і виїхати до Америки, де він помре у в’язниці. Фейгін потрапляє на шибеницю. Олівер щасливо живе в будинку свого рятівника містера Браунлоу.

Образ Ленського в романі “Євгеній Онєгін” – один з головних, його характеристика наведена в цій статті. Цитатна характеристика Ленського Допоможе в розкритті його образу.

“Євгеній Онєгін” характерстика Ленського

Ленський – справжній романтик подібно до байронічного героя. Він схильний ідеалізувати дійсність, керується лише почуттями, ідеями й емоціями.

Володимир Ленський – друг Онєгіна І його антипод, наречений Ольги Ларіної. Ленському було всього вісімнадцять років, коли він повернувся з Німеччини, де він захоплювався філософією Канта і романтичною поезією. Він був гарний і багатий, його вважали завидним нареченим. Будучи людиною освіченою, він не знаходив собі друзів серед навколишніх неосвічених поміщиків, проте швидко подружився з Онєгіним. Ларіних Володимир знав з дитинства. Зокрема до Ольги відчував ніжні почуття. Вона йому представлялася жіночим ідеалом, такою собі романтичною героїнею з книг. У цьому герой жорстоко помилявся.

За вдачею Ленський був наївний, романтичний і простодушний. Онєгін ж навпаки був навченим ловеласом, якому любовні справи давно набридли. Саме він розгледів в Ользі натуру пересічну і легковажну, але не поспішав розчаровувати друга. Після знайомства з Ларіним лише сказав, що Тетяна Йому здалася більш цікавою і глибокою.

Викликавши на дуель Онєгіна, він не може вчинити по-іншому, хоча й усвідомлює марність власного вчинку й те, що цим власноруч наближає свою смерть. Автор наголошує на тому, що дуель безцільна і смерть Ленського марна. Смерть романтика Ленського доводить, що романтизму більше не місце в російському суспільстві початку ХІХ ст.

Бертольт Брехт біографія скорочено українською мовою німецького драматурга і поета викладена в цій статті.

Бертольт Брехт коротка біографія

Народився 10 лютого 1898 в місті Аугсбург в заможній буржуазній родині.

Під час навчання в міській реальній гімназії (1908-1917) почав писати вірші, оповідання, які були надруковані в газеті “Аугсбурзькі новини” (1914-1915). Вже в його шкільних творах простежувалося різко негативне ставлення до війни.

Закінчив Мюнхенський університет, де вивчав медицину і літературу.

Але в 1918 р. перервавши навчання, працював санітаром у військовому госпіталі, тут пише вірші і п’єсу “Ваал”.

У 1919 р. з’являється на світ п’єса “Барабани ночі”, яка була відзначена премією Генріха Клейста.

У 1923 р. переїхав до Берліна, де працював завідувачем літературної частини і режисером в театрі Макса Рейнхардта.

У другій половині 20-х років письменник переживає світоглядний і творчий переломи: захоплюється марксизмом, зближується з комуністами, розробляє концепцію “епічність драми”, яку апробує в п’єсах: “Тригрошова опера” (1928), “Свята Іоанна боєнь” (1929-1931 ) та ін.

1933-1948 рр. період еміграції, сім’я переїжджає до Австрії, а потім, після її окупації до Швеції, Фінляндії. Коли Фінляндія вступила у війну Брехт з сім’єю переїжджає до США. Саме в еміграції були написані найбільш відомі його п’єси – “Матінка Кураж та її діти” (1938), “Страх і відчай в Третій Імперії” (1939), Життя Галілея (1943),” Добра людина з Сезуана” (1943), “Кавказьке крейдяне коло” (1944), в яких червоною ниткою проходила думка про необхідність боротьби людини із застарілим світопорядком.

Після закінчення війни йому довелося покинути США через загрозу переслідування. У 1947 р. Брехт їде жити до Швейцарії – єдину країну, що видала йому візу.

З 1948 р. живе в Німеччині, працює режисером театру “Берлінер ансамбль”.

У 1950 р. відбулося його призначення на посаду віце-президента Академії мистецтв НДР, в 1951 р. обрання членом Всесвітньої ради миру, в 1953 р. він очолив німецький ПЕН-клуб, в 1954 р. отримав міжнародну Ленінську премію Миру.

Серцевий напад перервав життя Брехта 14 серпня 1956 .

“Самійло Кішка” Дума скорочено читати

Із города Трапезонта (Трапезунда) виступала галера, розкішно прибрана, озброєна гарматами. Господар галери – Алкан – паша, “трапезонтськоє княжа”. На галері сімсот турків, чотириста яничар та 350 невольників. Першим старшим між невольниками був Самійло Кішка, гетьман запорозький, другим – Марко Рудий, суддя військовий, третім – Мусій Грач, четвертим – Лях Бутурлак, “ключник галерський”.
Алкан – паша поїхав до города Козлова провідати дівку Санджаківну і влаштував там гуляння. Та не довіряв він Самійлові Кішці і підіслав двох турків на галеру підслуховувати. А саме в цей час Самійло Кішка підмовляв Ляха Бутурлака повідмикати невольників і дорікав йому за те, що він прийняв бусурменську віру. На що Лях Бутурлак образився і відмовився відмикати невольників. Турки, що підслуховували, почули розмову і повідомили про неї Алкан – пашу. Аби віддячити Ляху Бутурлаку, паша послав йому на галеру дорогі напої. Та в душі Ляха слова Самійла посіяли сум та неспокій. Він посадив поряд себе гетьмана й почав з ним пити, аж поки не заснув. Тоді Самійло відімкнув усі замки на руках та ногах невольників і наказав їм удати, що вони й досі закуті в кайдани. Турки повернулися на галеру і, не побачивши підозрілого, спокійно полягали спати. Бранці ж познімали з себе кайдани, покидали в море турків, самі перевдяглися в їхній одяг і попливли мимо Цареграда у рідну землю.

Загадки про повітря на українській мові для дітей та дорослих зібрані в цій статті.

Загадки про повітря

Що це? Воно таке велике, що займає цілий світ, воно
таке маленьке, що в найменшу щілину зайде. (Повітря)

Куди ступиш – всюди маєш, Хоч не бачиш, а вживаєш. (повітря)

Чим ми дихаємо???
Що ми не бачимо???

Чого ні в кімнаті, ні на вулиці не побачиш?

Через ніс проходить в груди і виходить знов назад.
Він невидимий, і все ж, без нього ми жити не можемо.

Ти без нього не зможеш жити
Ні їсти, ні пити, ні говорити.
(Повітря)

Чого в кімнаті не бачиш?

Ні ваги ні кольору у нього немає!

Що навколо нас завжди, але ми це не бачимо?

Все життя з ним живемо, а ні разу не бачили.