Category: Література

  • Вірш “Незнайома” Блок

    Олександр Блок “Незнайома”

    Переклад М. Литвинця

    Щовечора над ресторанами,
    Де шал гарячий не приглух,
    Правує окриками п’яними
    Весни хмільний і тлінний дух.

    Удалині, в нудоті вуличній,
    Над заміським затишшям дач,
    Ледь золотіє крендель в булочній
    І ріже слух дитячий плач.

    І кожний вечір, за шлагбаумами,
    Заламуючи котелки,
    Серед канав гуляють з дамами
    На всякий дотеп мастаки.

    Там кочетu скриплять над озером,
    І чується жіночий виск,
    А в небі, все схопивши позирком,
    Байдуже скривлюється диск.

    І мій єдиний друг, наморений,
    В моїм видніє келишку
    І, тайним хмелем упокорений,
    Як я, таїть журбу важку.

    А там, біля сусідніх столиків,
    Лакеї заспані стирчать,
    І пияки з очима кроликів
    “In vino veritas!”* кричать.

    І кожен вечір, в час умовлений
    (Чи це не мариться мені?),
    дівочий стан, шовками зловлений,
    Пливе в туманному вікні.

    Вона повільно йде між п’яними,
    І все зажурена, одна,
    Духами дишачи й туманами,
    Сідає мовчки край вікна.

    І віють давніми й оздобними
    Повір’ями тугі шовки,
    І брилик з перами жалобними,
    І персні гарної руки.

    Чудною близькістю закований,
    За темну я дивлюсь вуаль –
    І бачу берег зачарований
    І чарами пойняту даль.

    Мені всі тайнощі довірено
    З чиїмось сонцем заодно,
    І душу всю мою незмірену
    Терпке пронизує вино.

    І, сколихнувшись, пера струсячі
    У мозку тріпотять моїм.
    І очі сині-сині, тужачи,
    Цвітуть на березі смутнім.

    В моїй душі є скарб, і вручено
    Від нього ключ лише мені!
    Потворо захміліла й змучена,
    Це правда: істина – в вині!

    Олександр Блок “Незнайома” російською

    По вечерам над ресторанами
    Горячий воздух дик и глух,
    И правит окриками пьяными
    Весенний и тлетворный дух.

    Вдали над пылью переулочной,
    Над скукой загородных дач,
    Чуть золотится крендель булочной,
    И раздается детский плач.

    И каждый вечер, за шлагбаумами,
    Заламывая котелки,
    Среди канав гуляют с дамами
    Испытанные остряки.

    Над озером скрипят уключины
    И раздается женский визг,
    А в небе, ко всему приученный
    Бесмысленно кривится диск.

    И каждый вечер друг единственный
    В моем стакане отражен
    И влагой терпкой и таинственной
    Как я, смирен и оглушен.

    А рядом у соседних столиков
    Лакеи сонные торчат,
    И пьяницы с глазами кроликов
    “In vino veritas!” кричат.

    И каждый вечер, в час назначенный
    (Иль это только снится мне?),
    Девичий стан, шелками схваченный,
    В туманном движется окне.

    И медленно, пройдя меж пьяными,
    Всегда без спутников, одна
    Дыша духами и туманами,
    Она садится у окна.

    И веют древними поверьями
    Ее упругие шелка,
    И шляпа с траурными перьями,
    И в кольцах узкая рука.

    И странной близостью закованный,
    Смотрю за темную вуаль,
    И вижу берег очарованный
    И очарованную даль.

    Глухие тайны мне поручены,
    Мне чье-то солнце вручено,
    И все души моей излучины
    Пронзило терпкое вино.

    И перья страуса склоненные
    В моем качаются мозгу,
    И очи синие бездонные
    Цветут на дальнем берегу.

    В моей душе лежит сокровище,
    И ключ поручен только мне!
    Ты право, пьяное чудовище!
    Я знаю: истина в вине.

    24 апреля 1906, Озерки

  • Павло Глазовий “Казочка про чина, що стрибав з трампліна”

    Павло Глазовий гумореска “Казочка про чина, що стрибав з трампліна”

    Десь жив собі дивак один, не показний нічим.
    У спорті він п’ятнадцять літ був чином керівним.
    Весь час він лижників навчав, давав їм вказівки,
    Як їм на лижах слід ходить і як тримать палки.
    Хто б із трампліна не стрибав, він говорив: – Не те…
    Не так на лижах стоїте, не так ви летите.-
    І заявив один спортсмен:
    – Ви не бурчіть, як дід.
    На лижі станьте й покажіть, як нам стрибати слід.-
    І чин той виліз на трамплін, і полетів, як птах.
    …Знайшли його на третій день – гойдався на дротах.
    Півлижі, палку й черевик за містом бачив хтось,
    Але штанів його знайти ще й досі не вдалось.

  • Короленко “У поганому товаристві” скорочено

    “У поганому товаристві” – розповідь Володимира Короленка, майже повністю написана ним в роки перебування в якутському засланні (1881-1884). Повість “В поганому товаристві” стисло ви можете прочитати за 5 хвилин.

    Короленко “У поганому товаристві” скорочено

    Головний герой – Вася, хлопчик з багатої родини, його батько був суддею. Однак дитинство дитини аж ніяк не можна було назвати щасливим. Вася був абсолютно самотній. Його мама померла, а батько не звертав на дитину жодної уваги. Пане суддя дуже сумував за померлою дружиною, він дуже любив її. І з ніжністю ставився до маленької доньки Соні, бо вона нагадувала йому жінку. Вася був наданий собі, ніхто особливо не турбувався про нього. Він цілі дні проводив на вулиці.

    У місті, в якому жив Вася, був старовинний замок. Тепер він був практично повністю зруйнований. У руїнах замку жили жебраки. Вони були поза законом, і життя їх було дуже і дуже нелегким. Однак діватися жебракам було нікуди. У будь-якому середовищі є свої розбіжності. Середа жебраків і волоцюг не було виключенням. Так сталося, що слуга графа, старий по імені Януш, дозволив залишатися в замку лише деяким жебракам. Іншим довелося ховатися в підземеллі під склепом. Ніхто не знав, що жебраки там ховаються. Старий Януш сказав хлопчикові Васі, що в замку тепер тільки “порядне суспільство”, адже він залишив там лише обраних.

    На думку Януша, тепер хлопчикові можна заходити туди. Але Васі були цікаві ті, хто ховається в підземеллі. Це “погане товариство”, але хлопчик ставиться до них з жалем і цікавістю. Серед “поганого товариства” є різні люди. Є старий, який практично божевільний. Він тільки бурмоче щось незрозуміле. Є також відставний чиновник, що спився; тобто людина, яка називає себе генералом. Головною особою “поганого товариства” є людина на ім’я Тибурций Драб. Ніхто не знає, звідки він узявся і що він за людина. Деякі припускають, що він знатного походження.

    Однак по виду цього не скажеш. Тибурций Драб справляє враження розумної і освіченої людини, він нерідко на ярмарках цитує античних авторів, чим дуже веселить публіку. Одного разу Вася разом з друзями вирішили заглянути в стару каплицю. За допомогою друзів Вася вліз туди через вікно. Однак незабаром друзі його втекли, бо побачили, що в каплиці хтось є.

    Тут виявилися хлопчик на ім’я Валєк і дівчинка на ім’я Маруся. Хлопчику – дев’ять років, дівчинці – чотири. Вони були дітьми Тибурция. Вася став часто з ними бачитися, він навіть пригощав їх яблуками. Але він намагався приходити лише тоді, коли в підземеллі не було Тибурция. Ніхто не знав про спілкування Васі і дітей з підземелля. Навіть Васіні друзі не знали про це, він їм нічого не розповів. Вася не міг не порівнювати своє життя і життя своєї сестри з життям дітей з підземелля. У них не було найнеобхіднішого, зате їх дуже любив батько, Тибурций. Вася розумів, що його власний батько його не любить.

    Суддя з більшою любов’ю ставився до своєї дочки, чотирирічної Соні. Вона нагадувала йому жінку, яка померла. Сам Вася дуже любив свою сестру. І вона платила йому тим же. Але нянька Соні не дозволяла дітям грати разом, вона не любила Васю. У порівнянні з Сонею Маруся була зовсім іншою. Соня була жвавою, веселою дитиною. Маруся була слабка, невесела, сумна. За словами Тибурция, які передав Васі Валєк, з Марусі висмоктав життя сірий камінь. У розмові зі своїми новими друзями Вася якось поскаржився, що батько його не любить. І з подивом дізнався, що мешканці підземелля вважають суддю чесною і справедливою людиною. Для Васі це було дивно, адже сам він практично не знав свого батька, намагався уникати його. Вася дізнався всі звичаї і порядки жителів підземелля. Одного разу, коли він грав зі своїми новими друзями, з’явився Тибурций. Абсолютно несподівано він прихильно поставився до Васі, дозволив йому приходити, коли той захоче. Тибурций попросив Васю нікому не говорити про їх місце проживання.

    Вася знав, що члени “поганого товариства” живуть крадіжкою. Але засуджувати їх він не міг, адже у них немає іншого виходу. Поступово всі жителі підземелля звикли до Васі і навіть полюбили хлопчика. Восени, з настанням холодів, слабенька Маруся захворіла. Вася приносив їй частування, але Маруся практично не звертала на це уваги. Тоді Вася вирішив подарувати їй велику і дуже красиву ляльку, яка належала його сестрі. Хлопчик все розповів Соні, і дівчинка дозволила йому взяти ляльку. Маруся дуже зраділа подарунку. Здавалося, що їй навіть стало краще. Вона стала вставати і грати з лялькою.

    Одного разу нянька Соні помітила пропажу ляльки. Соня намагалася знайти виправдання, але няньку це ще більше насторожило. Васі заборонили виходити з дому, бо старий Януш доніс судді, що хлопчик спілкується з жителями підземелля. Стан Марусі погіршився. Вона практично не вставала. Вася сказав, що нянька кинулася ляльки. Хотіли відібрати іграшку у сплячої дівчинки, але Маруся прокинулася і гірко заплакала. Вася не зміг забрати ляльку. У будинку батько суворо запитав Васю, куди він ходив. Він так само наказав розповісти, де лялька. Батько вважав, що Вася вкрав цю річ, подарунок покійної матері.

    Вася побачив, що батько неймовірно сердитий. У нього немає ні краплі співчуття і любові до сина. Але абсолютно несподівано з’явився Тибурций, який приніс ляльку. Він розповів, що Маруся померла. Тибурций став розмовляти з суддею, розповів про те, що Вася дружив з його дітьми. Ця розмова вразив суддю. Він подивився на свого сина іншими очима, зрозумів, що це добрий, вразливий і чуйний хлопчик. Батько зрозумів, що марно позбавляв себе і сина свого кохання. Суддя і Вася наче вперше усвідомили, що є близькими людьми. Батько дозволив Васі попрощатися з Марусею, також він передав гроші для Тибурция. Він сказав, що йому краще піти з міста. Незабаром практично всі мешканці підземелля зникли. Залишилися лише двоє – напівбожевільний старий і ще одна людина. А Вася і Соня стали доглядати за могилою Марусі. Коли вони виросли і збиралися покинути місто, то над цією могилою дали свої обітниці.

  • Відчуження людини й абсурдність буття в романі А. Камю “Чума”

    Твір “Відчуження людини й абсурдність буття в романі А. Камю “Чума”

    Творчість А. Камю – французького прозаїка, публіциста, філософа – мала значний вплив на розвиток європейської культури ХХ ст.

    Одним із найкращих творів письменника є роман “Чума”, написаний 1946 року. У цьому творі яскраво проявилася ідейна й творча еволюція митця.

    За визначенням критики, роман має кілька змістових рівнів: “У цьому стрункому творі, зовні такому незворушливому, лунає багато різноманітних голосів…”. Сам автор зауважував, що “явний зміст” роману – “боротьба європейського Опору проти фашизму”, поданому в алегоричному образі чуми. Порівнюючи чуму з війною, автор зауважує, що обидві застають людство зненацька. У творі перед нами постають страшна атмосфера міста в ізоляції, картини відчуження людей, зумовленого карантином, що нагадує фашистську окупацію Європи в роки Другої світової війни. Художнє осягнення подій тих часів письменник пропонує нам у світлі екзистенціальної філософії, надаючи таким чином сюжетові глибшого значення.

    Алегорично зображуючи французький рух Опору, письменник зображує не конфлікт окремих особистостей, характерів, суспільних або ідеологічних угруповань, а зіткнення людства з безособовою, страшною, руйнівною силою – чумою, чимось на зразок абсолютного зла. Несподіване й безжалісне втручання чуми розкриває абсурдність, ірраціональність світу, оманливість гармонії і логічності життя. Залишаючись віч-на-віч із цією безглуздою і невблаганною силою, що несе смерть, персонажі роману мусять визначитися у своєму ставленні до світу й людей.

    У “Чумі” розвинулися екзистенційні мотиви попередніх творів Камю: абсурдність буття, свобода людини, її вибір перед лицем смерті. Свій вибір робить кожний. Доктор Ріє розуміє, що зло непереможне, але він продовжує виконувати свій обов’язок, допомагає недужим, наражаючись на небезпеку захворіти самому. Він не герой, але в екстремальній ситуації зберігає людську гідність. Ріє не самотній, чимало людей разом із ним борються зі злом, навіть розуміючи, що воно непереборне: Тарру, Рамбер, Гран, Панлю, мати Ріє, інші. Тому висновок, якого доходить Ріє, не здається читачеві надмірно пафосним: “…Люди більше заслуговують на захоплення, ніж на зневагу”. Роман Камю – це притча про людей, які “через неможливість бути святими, відмовляючись змиритись із лихом, намагаються бути цілителями”.

    Моральні проблеми, що постають на сторінках роману, автор теж вирішує з позицій екзистенціалізму. Світ абсурдний, говорить автор, і людина повинна мужньо це визнати. Але абсурдність світу не виправдовує небажання людини жити за законами совісті, честі, обов’язку. Зі злом треба боротися у будь-яких його проявах, навіть коли воно непереборне. У фіналі сказано: “бацила чуми ніколи не вмирає і ніколи не щезне”, як ніколи не щезне зло у світі, тому кожна людина повинна визначити свою життєву позицію. У боротьбі зі злом люди об’єднуються, тоді вони не почуваються такими самотніми у світі. Любов – найважливіша людська цінність, вона додає людині сили жити в абсурдному світі.

  • Чому в народі кажуть “цариця водиця”?

    Чому в народі кажуть “цариця водиця”?

    У народі кажуть: “Водиця – усього цариця”. Справді немає в світі такої речовини, яка б могла замінити цей мінерал. З кожним роком людство використовує дедалі більше прісної води.

    Вода – це життя, символ здоров’я. Кожне джерело – то кров Землі. Ці невтомні артерії озеленюють та вічно омолоджують поля, ліси і луки.

    Людина на дві третини складається з води. Без води вона може прожити лише три дні. Без води неможливе існування тварин і рослин. Життя є лише там, де є вода.

    Вода дає нам не лише життя, а ще й здоров’я. Щоб бути здоровим, сильним, красивим, потрібно випивати якомога більше чистої води. Навіть головний біль може вказувати на те, що людині не вистачає води.

    Те, що воду треба берегти, а водоймища охороняти – незаперечна істина. Охорона вод – це система заходів, спрямованих на запобігання і усунення наслідків забруднення і виснаження водних ресурсів, їх раціональне використання і відновлення.

    Одна з найголовніших умов збереження прісної води – це раціональне, економічне використання, споживання її людством.

    Позитивне значення води:

      вода – важлива сировина для хімічної промисловості (одержання водню); є розчинником (одержання розчинів хімічних речовин); потрібна для добування хімічних речовин( наприклад, основ, а також нітрогеновмісних мінеральних добрив) потрібна для зрошування полів.

    Негативне значення води:

      заливає посіви сільськогосподарських культур; утворює яри, вимиває рослини; заболочує грунти; спричиняє стихійні лиха; розмиває шляхи і змиває мости; спричиняє корозії, псує гігроскопічні мінеральні добрива, ушкоджує дерев’яні будівлі; вологе повітря завдає шкоди здоров’ю людини.

  • Хронологічна таблиця: Україна в Першій світовій війні

    Хронологічна таблиця

    Україна в Першій світовій війні

    1914 р., 19 липня (1 серпня) – оголошення Німеччиною війни Росії. Початок Першої світової війни (тривала до 11 листопада 1918 р.).

    1914 р., 1 серпня (за новим стилем) – створення у Львові Головної української ради на чолі з Костем Левицьким, яка об’єднала керівництво політичних сил Галичини. Виступила з ініціативою створення окремих українських військових загонів в австрійській армії.

    1914 р., 4 серпня (за новим стилем) – створення у Львові Союзу визволення України на чолі з Дмитром Донцовим, що ставив за мету досягнення державної самостійності України через поразку Росії у світовій війні.

    1914 р., 5 (18) серпня – 8 (21) вересня – Галицька битва. Загарбання російськими військами Галичини та Буковини.

    1914 р., кінець серпня (за новим стилем) – згода австрійського уряду на створення УСС.

    1914 р., 8 вересня – здійснивши таран німецького літака, під Жовквою загинув російський пілот П. Нестеров.

    1914 р., 25 вересня (за новим стилем) – перші бої УСС поблизу Сянока (в Карпатах, захист Ужоцького перевалу). Перший командир УСС – Михайло Галущинський.

    1914 р., вересень – початок репресій російської окупаційної адміністрації в Галичині.

    1914 р., 18 вересня (1 жовтня) – ув’язнення російською окупаційною владою митрополита Андрея Шептицького, заслання у Суздаль, де він перебував до Лютневої революції в Росії.

    1914 р., жовтень – заява Ради ТУП про нейтральну позицію у війні.

    1915 р., 9 (22) березня – капітуляція австро-угорського гарнізону фортеці Перемишль.

    1915 р„ 29 квітня – 2 травня (за новим стилем) – бої на горі Маківці, в яких відзначилися УСС. Справжнє бойове хрещення січових стрільців.

    1915 р., 19 квітня (2 травня) – початок контрнаступу німецько-австрійських військ у Галичині. Відступ російських військ з Галичини, Буковини та частини Волині.

    1915 р., 1 травня (за новим стилем) – реорганізація ГУР у Загальну українську раду, що мала представляти всі національні політичні сили. Перше засідання ЗУР (голова – К. Левицький) відбулося 5 травня у Відні.

    1915 р., середина вересня – зупинення австро-німецького контрнаступу російськими військами.

    1916 р., 22 травня – 31 липня (4 червня – 13 серпня) – російський наступ військ Південно-Західного фронту (Брусиловський прорив), у ході якого було зайнято значну частину Галичини, Волині та Буковини.

    1916 р., 29-30 вересня (за новим стилем) – бої УСС на горі Лисоня поблизу Бережан.

    1916 р.; грудень – декларація ТУП “Наша позиція”, в якій висловлювалося негативне ставлення до світової війни, висувалося гасло демократичної автономії України.

    1917 р., 18-21 червня – невдалий наступ російських військ на Південно-Західному фронті, великі людські втрати та відступ з Галичини й Буковини.

    Читайте тему ” Україна в Першій світовій війні “, щоб знати деталі подій.

  • Василь Стус біографія

    Василь Стус біографія і творчість Українського поета, прозаїка, перекладача викладена в цій статті.

    Василь Стус біографія

    Василь Семенович Стус народився 6 січня 1938 р. на Вінниччині в с. Рахнівка Гайсинського району в селянській родині. Був четвертою дитиною в родині.

    У 1940 р. родина переїздить до м. Сталіно (сучасний Донецьк), де батьки отримують роботу на одному з хімічних заводів. Протягом 1944 1954 рр. В. Стус навчався в середній школі м. Сталіно.

    У 1954-1959 рр. навчався в Сталінському педагогічному інституті за спеціальністю “Українська мова га література”, після закінчення працював учителем у Таужнянській середній школі Кіровоградської області.

    У 1959-1961 рр. В. Стус служив у лавах радянської армії, потім у 1961-1963 рр. працював учителем української мови га літератури в середній школі № 23 у Горлівці Донецької області. Згодом був підземним плитовим на шахті “Октябрьська” в Донецьку, літературним редактором газети “Социалистичсский Донбасс”, у 1963 р. стає аспірантом Інституту літератури АН УРСР ім. Т. Г. Шевченка зі спеціальності “Теорія літератури”. Переїздить до Києва.

    У 1964 р. Стус відніс у видавництво “Молодь” першу збірку віршів “Круговерть”.

    У вересні 1965 під час прем’єри фільму Сергія Параджанова “Тіні забутих предків” у кінотеатрі “Україна” в Києві взяв участь в акції протесту. Стус разом з Іваном Дзюбою, В’ячеславом Чорноволом, Юрієм Бадзьом закликав партійних керівників і населення столиці засудити арешти української інтелігенції, що стало першим громадським політичним протестом на масові політичні репресії в Радянському Союзі у післявоєнний час. За участь у цій акції його відраховано з аспірантури.

    Заробляв на життя, працюючи у Центральному державному історичному архіві, згодом – на шахті, залізниці, на будівництві, в котельні, в метро. З 1966-72 – старший інженер у конструкторському бюро Міністерства промисловості будматеріалів УРСР.

    1965 одружився з Валентиною Василівною Попелюх. 15 листопада 1966 у них народився син – нині літературознавець, дослідник творчості батька Дмитро Стус.

    Пропозицію Стуса опублікувати 1965 свою першу збірку віршів “Круговерть” відхилило видавництво. Незважаючи на позитивні відгуки рецензентів, було відхилено і його другу збірку – “Зимові дерева”. Однак її опублікували в самвидаві. У 1970 книжка віршів поета “Зимові дерева” потрапила до Бельгії і була видана в Брюсселі.

    У відкритих листах до Спілки письменників, Центрального Комітету Компартії, Верховної Ради Стус критикував панівну систему, протестував проти арештів своїх колег. На початку 1970-х приєднався до групи захисту прав людини. Все це та його літературна діяльність спричинили арешт у січні 1972 (9 місяців поет перебував у слідчому ізоляторі).

    Під час затримання було створено збірку “Час творчості”.

    На початку вересня 1972 київський обласний суд звинуватив його в “антирадянській агітації й пропаганді” та засудив до 5 років позбавлення волі і 3 років заслання. Покарання відбував у мордовських і магаданських таборах. Весь термін ув’язнення перебував у таборах Мордовії. Більшість віршів, що Стус писав у таборі, вилучалася і знищувалась, лише деякі потрапили на волю через листи до дружини.

    1977 – був звільнений, але його вислали в Матросове Магаданської області, де він працював до 1979 на золотих копальнях.

    1978 року поета прийнято до PEN-клубу.

    Повернувшись восени 1979 до Києва, приєднався до гельсинської групи захисту прав людини. Попри те, що його здоров’я було підірване, Стус заробляв на життя, працюючи робітником на заводах.

    Після повернення відмовився від радянського громадянства.

    У травні 1980 був знову заарештований, як особливо небезпечний рецидивіст і засуджений на 10 років примусових робіт і 5 років заслання.

    Табірними наглядачами знищено збірку з приблизно 300 віршів Стуса. На знак протесту проти жорстокого поводження табірної адміністрації з політв’язнями він кілька разів оголошував голодування. У січні 1983 року за передачу на волю зошита з віршами на рік був кинутий у камеру-одиночку.

    28 серпня 1985 року Стуса відправили до карцеру за те, що читаючи книгу в камері, він сперся ліктем на нари. На знак протесту він оголосив безстрокове сухе голодування. Помер в ніч з 3 на 4 вересня 1985 , можливо, від переохолодження. За офіційними даними причина смерті – зупинка серця.

    В будь-якому разі смерть Василя Стуса слід розглядати як вбивство, скоєне радянською тоталітарною системою: воно полягало у багаторічних переслідуваннях поета, зокрема й фізичних, що врешті-решт призвели до його передчасної смерті. Смерть поета приховувалась радянською владою від його друзів-дисидентів до середини жовтня. Поховання відбулось без присутності рідних. Права на перепоховання адміністрація не надавала до завершення терміну ув’язнення. Особисті речі Стуса також здебільшого не повернулись до його родини.

    Перепохований 1989 р. в Києві на Байковому кладовищі.

    За власні переконання в необхідності української культурної автономії творчість Василя Стуса була заборонена радянською владою, а сам поет був на 12 років позбавлений волі. Але незважаючи на це його вірші відомі сучасності, він залишив значний відбиток в українській літературі.

  • Еразм Роттердамський біографія скорочено

    Еразм Роттердамський біографія скорочено відомого мислителя епохи Відродження викладена в цій статті.

    Йому належала заслуга підготовки першого видання оригіналу Нового завіту, забезпеченого коментарями. Саме з нього почалися спроби вивчення текстів священних писань як об’єкта критичних досліджень.

    Еразм Роттердамський коротка біографія

    Еразм народився в 1469 р. 28 жовтня, в м Гауда неподалік від Роттердама і був незаконнонародженим сином священика. Після навчання в місцевій початковій школі він продовжував здобувати освіту в Нертогенбозі, школі, створеній громадою “Брати спільного життя”. Статус незаконнонародженого і особливості характеру привели його до вирішення пов’язати долю з монастирем. У 1492 р він дійсно прийняв сан священика в августинському монастирі.

    Блискучі інтелектуальні здібності, широке коло пізнань, чудове володіння латиною привернули до себе увагу впливових людей, і завдяки цьому Еразм Роттердамський зміг покинути монастир до якого у нього перестала лежати душа, працював секретарем у єпископа Камбре. У 1495 р покровитель направив його в Паризький університет для вивчення богослов’я, і ​​кілька років він прожив у Франції. У 1499 році здійснив поїздку до Англії, читав в Оксфордському університеті лекції.

    Першим значним твором Еразма Роттердамського стали “Адагії”, видані в 1500 р. Вони представляли собою збірник висловів, приказок, анекдотів, афоризмів, знайдених ним у творах письменників античності і раннього християнства. Завдяки цій книзі автор став відомий на всьому континенті. Деякий час Еразм Роттердамський не проживав на одному місці, а подорожував французькими містами.

    У 1504 р ним була видана книга “Зброя християнського воїна”, в якій автор викладав головні принципи своєї “філософії Христа”. За віросповіданням Еразм Роттердамський залишався католиком, хоча його і вважають предтечею Реформації. Він закликав до того, щоб священні християнські тексти були прочитані по-новому, більш поглиблено, грунтуючись на науковому підході.

    Зробивши чергову поїздку в Англію, Еразм Роттердамський 1505 р відправився в Італію, де прожив два роки. Там йому надавали почесті, йому благоволив сам Папа; в Туринському університеті гуманіст отримав ступінь почесного доктора богослов’я. Третя подорож до Англії ознаменувалося в творчій біографії Еразма Роттердамського написанням найвидатнішого твору – сатири ” Похвала глупоті “. Публікація памфлету в 1509 р висунула його в число найавторитетніших богословів свого часу. Його думка в сфері гуманітарних наук була незаперечна. Еразм Роттердамський листувався з багатьма видатними особистостями; протягом декількох років викладав грецьку мову в Кембріджському університеті.

    У 1513 р. вчений поїхав на два роки до Німеччини, де подорожував по різних містах, проте в 1515 році знову попрямував до Англії. Завдяки тому, що Карл Іспанський, імператор Священної Римської імперії, зробив його королівським радником, не навантажуючи при цьому будь-якими обов’язками, Еразм Роттердамський міг, не піклуючись про матеріальне забезпечення, займатися наукою ще більш інтенсивно. У той же час він ще не раз відправлявся в поїздки, зв’язавши останні роки з Базелем. У цьому швейцарському місті ним був опублікований цілий ряд робіт, серед яких – переклад на латинь Нового Завіту.

    Починаючи з 1524 р з’являються роботи, в яких Еразм Роттердамський полемізує з Мартіном Лютером. Однією зі сфер інтересів гуманіста була педагогіка, якій він також присвятив ряд робіт; найвідомішими з них вважаються “Розмови запросто” (працював над ними від 1519 по 1535 г.).

    Помер Еразм Роттердамський в Базелі 12 липня 1536 р.

  • “Айвенго” характеристика Ровени

    “Айвенго” характеристика Ровени

    Образ Ровени в романі “Айвенго” Вальтера Скотта – втілює найкращі риси представниці англійських жінок свого класу. Вона вірна своєму коханому, в ній поєднані зовнішня та внутрішня краса: почуття гідності, вміння себе поводити.

    “Айвенго” характеристика Ровени

    Ровена – знатна саксонка, її опікав Седрік Ротервудскій, вона онука короля Альфреда Великого. Опікун обожнює її, ні в чому їй не відмовляє і пов’язує з нею свої надії на відновлення влади саксів. Через це він навіть виганяє свого сина і позбавляє його спадку. Однак Ровена рішуче протистоїть шлюбові без любові з нащадком князівського роду Альтестаном.

    Леді Ровена гарна, знає собі ціну, але не пихата має почуття власної гідності, вона добра, розумна, вміє поводитися в товаристві

    Дівчину викрав Моріс де Брасі, щоб заволодіти її багатством. Потрапивши у полон, дівчина, яка звикла до загального поклоніння, втрачає свою волю, плаче. Тільки щасливий випадок рятує її, а потім доля знову посміхається їй і вона стає дружиною коханого лицаря Айвенго.

  • Мольєр “Мізантроп” короткий зміст

    “Мізантроп” Мольєр короткий зміс Т (переказ) ви можете прочитати за 10 хвилин. Також ви можете ознайомитися з Аналізом “Мізантроп” .

    ” Мізантроп ” – пятиактна театральна комедія Мольєра У віршах, поставлена в театрі Пале-Рояль 4 червня 1666 року. На створення комедії Мольєра надихнув “буркотун” Менандра.

    “Мізантроп” Мольєр короткий зміст

    Дія перша
    Альцест дорікає свого друга Філінта за те, що той був доброзичливий з малознайомою йому людиною. Він, як володар чесної і прямолінійної натури, не хоче підтримувати відносини з тим, хто любить всіх і вся. Філінт пояснює, що в суспільстві інакше не можна: правила пристойності вимагають бути милим з тим, хто милий з вами. Альцест вважає, що зі світською брехнею потрібно покінчити і бути чесним і з людьми, і з самим собою. Філінт намагається довести товаришеві, що це неможливо в принципі: не можна говорити старим кокеткам, що вони не можуть повернути собі молодість, не можна звинувачувати хвальків в зайвому хвастощі і т. п. Альцест наполягає на тому, що можна! Головний герой відтепер хоче бути правдивим із суспільством. Філінт каже, що його піднімуть на сміх. Він пропонує Альцесту відноситься до людських пороків з поблажливістю, оскільки вони природні для людської натури. При цьому Філінт не розуміє, чому його друг, обурюючись цілим суспільством, прощає все кокетці Селімені. Альцест каже, що сумує про слабкості дівчини, але сподівається, що його любов очистить її від пороків.
    Закоханий в Селімену Оронт пропонує Альцесту свою дружбу, але останній відкидає її, як занадто скоростиглу. Тоді Оронт просить героя дати оцінку його сонету. Філінт хвалить сонет Оронта, Альцест називає його бундючним і нікуди не придатним. Оронт починає гарячкувати: він вважає свої вірші хорошими. Філінт попереджає Альцеста, що той нажив собі ворога.

    Дія II
    Альцест скаржиться Селімені на те, що її вдача пошматувала його душу. Герой вважає, що розрив між ними неминучий. Альцест дорікає дівчині в легковажності. Селімена не вважає себе винною в тому, що в неї всі закохуються. Альцест звинувачує дівчину в кокетуванні, адже саме завдяки йому вона утримує навколо себе натовпи шанувальників. Молодий чоловік і радий би розлучитися з нею, але не може. Відверта розмова героїв переривається приходом маркіза Акста. Альцест незадоволений тим, що Селімена приймає його. Дівчина пояснює, що маркіз має вагу при дворі і сваритися з ним небезпечно. Селімену відвідує маркіз Клітандр, якого вона терпить заради того, щоб він допоміг їй виграти позов. Незадоволений Альцест на початку хоче піти, а потім пропонує дівчині з’ясувати стосунки і вибрати або його, або шанувальників.
    Маркізи розповідають плітки про спільних знайомих. Селімена потурає їм і сама починає обговорювати недоліки інших людей. Альцест звинувачує маркізів у лицемірстві, оскільки останні з великою радістю спілкуються з усіма, про кого погано відгукуються. Акаст і Клітандр кажуть, що це не вони, а Селімена займається лихослів’ям. Альцест звинувачує маркізів в тому, що вони потурають дівчині, марнуючи захоплення її гострого розуму.
    Ні Селімена, ні її кузина Еліанта не розуміють, чому Альцест, як усі закохані, не засліплений пристрастю, яка змушує хвалити пороки предмета своєї любові.
    За Альцестом приходить жандарм.

    Дія III
    Клітандр дізнається від Акаста, що останній знехтуваний Селіменою. Маркізи вирішують дізнатися у дівчини, кому з них вона віддасть перевагу.
    До Селімени приїжджає подруга Арсіноя. Красуня каже маркізам, як болісний їй візит позбавлених шанувальників ханжі, але тут же люб’язно обіймається з гостею і каже, що дуже рада її бачити. Арсіноя розповідає Селімені про те, що її поведінка не заохочується доброчесними людьми. Селімена у відповідь ділиться з Арсіноєю тим, що смирення останньої сприймається суспільством негативно, оскільки вона носить лише зовнішній характер. Дівчину боляче ранять слова Селімени. Вона закликає її до добродійного життя. Селімена каже, що в 20 років немає сенсу про це думати. Подруги сваряться. Селімена залишає Арсіною з Альцестом.
    Арсіноя шкодує, що достоїнства Альцеста не визнаються двором і пропонує свою допомогу в просуванні у світі. Молода людина відмовляється від протекції. Арсіноя говорить вже Альцесту, що Селімена не любить його і пропонує самому переконатися в її невірності.

    Дія IV
    Філінт розповідає Еліанту, як помирилися Альцест і Орант. Молоді люди дивуються, як Альцест, при всій своїй щирості, міг полюбити таку дівчину як Селімена. Еліанта зізнається, що якщо у Альцеста нічого не вийде з її кузиною, то вона готова буде втішити його. Філінт, в свою чергу, говорить Еліанту, що любить її і сподівається на взаємність у тому випадку, якщо Альцест все-таки одружеться на Селімені.
    Альцест в нестямі від гніву. Він показує молодим людям лист, в якому містяться докази зради Селімени і в помсту їй просить Еліанту прийняти його любов.
    Альцест з’ясовує стосунки з Селіменою. Дівчина каже, що її лист був написаний до жінки. Альцест не вірить. Селімена прикидається ображеною. Альцест принижено просить її розповісти, кому ж був адресований лист.
    Лакей Альцеста, Дюбуа, прибігає до свого господаря, щоб попередити його про можливий арешт.

    Дія V
    Альцест дізнається, що програв процес. Його супротивника підтримав Оронт. Альцест не бажає подавати апеляцію і хоче віддалитися від ненависних йому людей.
    Оронт просить Селімену зробити свій вибір між ним і Альцестом. Останній хоче того ж. Селімена уникає відповіді. Акаст і Клітандр приносять листа, в якому Селімена лихословить про всіх свої шанувальників. Обурені молоді люди покидають Селімену. Альцест прощає дівчину і пропонує їй віддалитися з ним.