Category: Література

  • Самуїл Маршак коротка біографія

    Самуїл Маршак біографія українською мовою Знаменитого радянського поета, перекладача, драматурга викладена в цій статті.

    Самуїл Маршак біографія скорочено

    Самуїл Якович Маршак народився 22 жовтня (3 листопада) 1887 року в Воронежі в єврейській родині. Прізвище роду “Маршак” походить від відомого рабина Аарона Кайдановер, і в короткому перекладі означає – “наш учитель”.

    Раннє дитинство та шкільні роки Самуїл провів у містечку Острогожськ під Воронежем. У Воронезькій гімназії учитель словесності привив любов до класичної поезії, заохочував перші літературні спроби майбутнього поета, вважав його вундеркіндом.

    Ще в шкільні роки були написані перші вірші Маршака. Відомий критик Володимир Стасов, прочитавши один з поетичних зошитів Самуїла, допоміг йому вступити до гімназії Петербурга.

    Після знайомства в 1904 році з Максимом Горьким, Маршак з 1904 по 1906 рік проживав в Ялті у Горького на дачі. У 1907 році була опублікована перша збірка на єврейську тематику “Сіоніди”.

    У 1911 році здійснив подорож на Близький Схід як кореспондент газети. Він відвідує Грецію, Туреччину, Палестину і Сирію. Під враженням від поїздки, Маршак пише одні з найвдаліших своїх віршів того періоду. У подорожі він знайомиться зі своєю майбутньою дружиною Софією.

    Після весілля в 1912 році пара їде в Англію, де навчається в університеті Лондона. Проживаючи в Англії, Маршак почав перекладати на російську мову сонети В. Шекспіра, вірші У. Блейка, Р. Кіплінга, Дж. Остін, балади та пісні Р. Бернса. Переклади, зроблені ним, стали класичними, а сам Маршак отримав почесне звання громадянина Шотландії.

    Повернувся до Росії в 1914 році, а в 1920 організував в Краснодарі кілька театрів для дітей. Написав багато творів для дітей – казки ” Дванадцять місяців “, “Будинок, який побудував Джек “. Потім Самуїл Маршак деякий час писав у жанрі сатири.
    Нарівні з дитячими віршами, поемами, Маршак трудиться над серйозними питаннями (наприклад, “Обрана лірика “, “Ліричні епіграми “). Письменник отримав кілька премій, нагород, орденів за свою творчість, серед яких Ленінська і Сталінська премії.

    Помер Самуїл Маршак 4 липня 1964 в Москві. Поховали його на Новодівичому кладовищі.

  • Вірш про огірок

    Вірші про огірки на українській мові для дітей можна використати при розробці тематичних уроків.

    Вірш про огірок

    Ми зелені огірочки,
    Кучеряві в нас листочки,
    Стелемося низенько,
    Збирайте нас швиденько.

    Де ж поділись огірочки?
    Їх нема – самі листочки!
    Овоч врешті відшукали
    І салат приготували.

    На городі в нас грядки,
    На грядках – рясні листки:
    Там зростають малюки,
    Зелененькі огірки.

    Дитячі вірші про огірки

    Ось зелені та цупкі
    На городі ОГІРКИ.
    Довгі, соковиті,
    Бадиллям повиті

    Ми зелені огірочки,
    Дуже гарні й запашні!
    Поскладали нас у бочки,
    Та й солоні ми смачні!
    Насолили нас багато,
    Бо як землю вкриє сніг,
    Щоб у будень і у свято
    Кожен нас поїсти зміг!

    Погляньте на огірок,
    Огірок – такий хитрун!
    Спритно одягається,
    Під листям ховається.
    Разгребу рукою листя,
    З грядки огірок зірву.
    Навпіл разломлю,
    Густо-густо посолю.
    Сам я вирощую огірки,
    Приходьте – пригощу!

    А зелені огірки
    Всі вживають залюбки.
    Нас шанують не даремно:
    Дух наш свіжий і приємний,
    На канапці і в салаті
    Ми і в будень, і на святі.

    Народився на грядці,
    В зеленій ліжечку,
    Одного разу на гілці молодик,
    І був він зовсім зеленець.
    Носив, точно франтик,
    Веселенький бантик.
    Жовтий квіточку-вінець
    Ще маленьким був огірок!
    Він вночі і вдень
    Гуляв під дощем.
    Під сонцем гуляв молодець
    В рубашці нової яскраво – зеленої
    Ріс, підростав шибеник
    і виріс ВЕЛИКИЙ огірок!

  • Вірші про футбол

    Вірші про футбол для дітей на українській мові зібрані в цій статтію

    Вірші про футбол на українській мові

    Футбол, звичайно, добра справа!
    Для молодих людей забава…
    Та й для старих у злую днину
    Це – щирих радощів година!

    Коля Януш “Футбол”
    Удар м’яча і знов душа літає,
    Чудовий гол і сльози на очах,
    Від гри цієї серденько палає,
    Від гри цієї легко на плечах.

    Футбол без дружби не футбол,
    Не буде гри якщо не довіряєш,
    Товаришу присвячуєш ти гол,
    З товаришем на полі ти літаєш.

    Мистецтво ти на полі демонструєш,
    І кожен матч це битва за життя,
    На полі часу ти даремно не марнуєш,
    Коли на полі – не шукаєш вороття.

    Для Юри тренування ніби воля,
    Це хліб що споживає він щодня,
    І як же важко сходити із поля,
    Для нього форма це його броня.

    І тільки з другом ти мети доб’єшся,
    З товаришем біда вся пропаде,
    Я вірю, що у люди ти проб’єшся,
    І футболістів кращих не буде.
    P. S. Присвячується Юрі Павліву

    Футбол для когось просто гра,
    В дворах у неї грають діти,
    Та доки ти не був на стадіоні,
    Футбол тобі сповна не зрозуміти!

    О мить, коли минувши турнікет,
    І більше перешкод немає,
    В руці стискаєш міцно ти білет,
    І швидко на свої місця рушаєш.

    О мить, коли співає стадіон,
    І все стороннє одразу кудись зникає,
    Чув пісень я, мабуть, вже з мільйон,
    Повірте, музики милішої немає!

    О мить, коли забитий нами гол,
    І всі ми кричимо,, мов несамовиті,
    Ні, ми не дикі, просто любимо футбол,
    Його, як Київ, неможливо не любити.

    Гумореска Павла Глазового “Як куми футболістами були”

    Ми футбол із кумом любимо.
    – Давай, куме, м’яч футбольний купимо! –
    Тренувалися ми з кумом аж три дні.
    Бив я кумові в ворота, кум – мені.
    І такого ми з ним класу досягли,
    Що й самі собі страшними вже були.
    Тож пішли ми у команду “Урожай”
    І сказали капітанові: – Приймай! –
    Капітан оглянув кума і мене.
    – Ось вам м’ячик. Хто сильніше фугоне? –
    Кум підскочив, закричав: – Фізкультпривіт! –
    Та футболом капітана – у живіт!
    Як водою капітана відлили,
    Він сказав: – Обох приймаю. Ви – орли!
    Всі були б такі в команді “Урожай”,
    Ми поклали б на лопатки Уругвай,
    Перу, Мексіку, і Чілі, й Парагвай.
    Завтра в нападі ти гратимеш, орел!
    Приїздить до нас команда “Мукомел”.-
    Гей, як вийшов же на поле “Урожай”!
    Кум – дев’ятка, я – семірка, правий край.
    Кум попереду, я ззаду – біжимо.
    Кум наліво, я направо – куємо.
    Я в офсайді, кум на вихід подає,
    Я пасую, кум шурує – штука є!
    Кум обрав для себе тактику круту:
    Як не влучить у коліно, б’є в п’яту.
    Громові шумлять овації кругом,
    Як він ріже кутові “сухим листом”.
    Кум від злості вже аж зуби вишкіря –
    Все ніяк не костильне воротаря.
    Він літає, він встигає всюди й скрізь.
    Дав об штангу головою, штанга – трісь!
    Повалив ворота к бісу той удар.
    Б’ється в сітці, як рибина, воротар.
    Тут суддя на нас зненацька як стрибне!
    Ухопив за руки кума і мене:
    – Годі бити! “Урожай” ваш переміг!
    У противників – ні рук уже, ні ніг.-
    Кум трясеться: – Накладу я ще й судді…-
    Я питаю: – А хто ж приз нам дасть тоді?
    Він і так уже, сердешний, шкутильга,
    В нього права не згинається нога.-
    А суддя весь час не зводить з нас очей,
    Просить: – Братці, в мене ж четверо дітей!
    Через день летіла звістка з краю в край,
    Що розігнано команду “Урожай”.
    Хто нам скаже, що ми з кумом не орли?
    Дві команди одним духом рознесли.

  • Казка “Подорож у країну Навпаки” В. Симоненко

    Василь Симоненко “Подорож у країну навпаки” читати

    Лесик, Толя й два Володі
    Сумували на колоді.
    Лесик скаржився: “Хлоп’ята,
    Страх як тяжко жить мені –
    Слухай маму, слухай тата,
    Умивайся день при дні.
    Ох, і тяжко жить мені!”
    Толя теж сидить бідує,
    Вилива жалі свої:
    “Дуже Тоня вередує,
    Розважай весь час її…”
    А Володя скиглить:
    “Тато Змусив квіти поливати…”
    І зітхає вся четвірка:
    “Як нам тяжко, Як нам гірко!”
    Раптом трісь – і перед ними
    Бородань малий з’явивсь,
    Хитруватими очима
    На четвірку він дививсь.
    І сказав до них суворо
    Цей химерний чоловік:
    “Я почув про ваше горе
    Й через доли, через гори
    Свою бороду волік –
    Поспішав мерщій сюди
    Виручати вас з біди.
    Недалеко звідсіля
    Є чудна одна земля –
    Там ні дня нема, ні ночі,
    Кожен робить там, що схоче…”
    Тут всі четверо до нього:
    “Поможіть нам, поможіть!
    Як пройти в оту країну,
    Розкажіть нам, розкажіть!”
    “Поможу я вам охоче,-
    Каже власник бороди,
    – Ви на мить заплющіть очі –
    Я відправлю всіх туди”.
    Тільки так усі зробили,
    Всіх як вітром підхопило,
    Закрутило, завертіло,
    Заревло і загуло
    Й над степами,
    Над лісами
    Аж під небом понесло!
    Як розплющили всі очі,
    Закричали:
    “Тру-лю-лю!
    Я роблю тепер, що схочу,
    Що захочу, те й роблю!
    Ми потрапили-таки
    У країну Навпаки!”
    Ну, а цей чудесний край
    Для малечі просто рай:
    Там в річках тече чорнило,
    Там ніхто й не чув про мило!
    Всі замурзані по вуха,
    Галасують всі щодуху,
    Оком чують, вухом бачать,
    Догори ногами скачуть.
    Сажотруси хати білять,
    Землеміри небо ділять,
    Косарі дерева косять,
    Язиками дрова носять.
    Взявши торби, малюки
    Ходять в небо по зірки.
    Наберуть їх повні жмені,
    Ще й напхають у кишені
    І додолу з неба – скік! –
    Хто на скирту, хто на тік.
    Лесик, Толя, два Володі,
    Як малі телята в шкоді,
    Цілий день брикали, грались,
    Реготали і качались,
    То з якимись хлопчаками
    Воювали галушками,
    То в густих чагарниках
    Танцювали на руках.
    І кричали: “Тру-лю-лю!
    Що захочу, те й роблю!”
    Потім, стомлені й щасливі,
    Спали, висячи па сливі.
    Одіспавшись, ласуни
    Рвали з дуба кавуни
    І з кущів серед левад
    Смакували шоколад.
    Якось їх біля млина
    Стріла гвардія чудна –
    Ці вояки в штанях синіх
    Верхи їхали на свинях.
    “Хто такі? – спитав похмуро
    Найстрашніший мацапура.
    – Це перевертні, не діти!
    Гей, хапайте їх, в’яжіте!”
    І вояки той наказ
    Так і виконали враз
    Та й погнали неборак
    До палацу Невмивак.
    Ждав їх в будці для собаки
    Цар Великий Невмивака –
    Він найстаршим тут вважався,
    Бо сто років не вмивався.
    Як побачив цар малих,
    Закричав, завив на них:
    “Що це в біса за прояви?
    В них праворуч руки праві?!
    Чом вони очима бачать?
    Що це, слуги мої, значить?
    Треба їх обмить чорнилом,
    Бо від них одгонить милом.
    Потім всім їм для науки
    Треба викрутити руки,
    Ще й відтяти треба вуха
    Та навчить очима слухать.
    Лиш тоді ці диваки
    Зможуть жити в Навпаки.
    А тепер цих недотеп
    Замуруйте в темний склеп!”
    Так, зіпершись на ломаку,
    Гаркнув грізний Невмивака,
    І дітей всіх чотирьох
    Слуги кинули у льох.
    У льоху в холодній тиші
    Шаруділи сонні миші,
    Од стіни та до стіни
    Сновигали таргани
    І, забившися в кутки,
    Пряли пряжу павуки.
    Пронизав усіх хлоп’ят
    Страх нечуваний до п’ят,
    Тож всі четверо щосили
    У тюрмі заголосили.
    І від тих солоних сліз
    Льох увесь по швах поліз:
    Спершу стіни тануть стали,
    Потім двері з цукру впали.
    І щаслива дітвора
    З криком радісним “ура!”
    Задала стрімкого дьору
    Од царя страшного з двору.
    А вояки в штанях синіх
    Мчали назирці на свинях
    І кричали, й докоряли,
    Й помідорами стріляли.
    Ось-ось-ось були б спіймали,
    Але свині раптом стали
    Й повернули до лози
    Смакувати гарбузи.
    Як вояки не галділи,
    Свині й слухать не хотіли –
    Тільки рохкали й хрумтіли,
    Гарбузи все їли, їли.
    А наївшись, як одна,
    Всі чкурнули до багна.
    Тож вояки всі чимдуж
    Мчали слідом до калюж
    Та благали: “Любі паці,
    Вже пора ставать до праці!”
    Свині добре все це чули,
    Та й бровою не моргнули
    І пролежали в багні
    Дві секунди ще й два дні.
    А тим часом наші діти
    Мчали, мов несамовиті,
    Через поле й сінокіс
    Та й потрапили у ліс.
    Тут, у лісі, на поляні,
    Квіти бавились рум’яні –
    Грали в гилки, в коперка,
    Танцювали гопака.
    Як побачили малих,
    Прудко кинулись до них,
    Застрибали, заскакали,
    У листочки заплескали:
    “Йдіть до нас! До нас у коло –
    Потанцюєм, як ніколи!”
    Квіти діток гратись кличуть,
    А вони стоять кигичуть:
    “Там вояки в штанях синіх
    Доганяють нас па свинях.
    Хочуть ці лукаві круки
    Повикручувать нам руки.
    Ой! Ой! Ой! Де наші мами,
    Що без них тут буде з нами?”
    Квіти з жаху стали сині:
    “Нас також потопчуть свині!..”
    Тут до них підскочив дід
    Кущовик Червоний Глід:
    “Не сумуйте, не кричіте,
    Я поляну оточу,
    І свиней топтати квіти Відучу!”
    Глід, Шипшина й Терен дикий
    Вмить без галасу і крику
    Всю поляну оточили,
    Нашорошили голки
    Й заганяли їх щосили
    Свиням в ноги і боки.
    І воякам шматували
    Пишний одяг і тіла –
    Впало ранених чимало,
    Кров з них ріками текла.
    Вже вояки як не брались,
    Тільки геть пообдирались –
    В колючках, усі в крові
    Повтікали ледь живі.
    Розізлився Невмивака,
    Що зірвалася атака,
    І звелів поставить, клятий,
    Круг поляни вартових,
    Щоб зухвальців упіймати –
    Хай чи мертвих, чи живих!
    Він сказав:
    “Дітей схопіть
    І в чорнилі утопіть!”
    І вояки в штанях синіх
    Сновигали скрізь на свинях,
    Доглядали, щоб малечі
    Не було шляхів до втечі
    Ну, а діти, бідні діти,
    Стали худнути, марніти,
    Стала їх бороти втома,
    Закортіло всім додому.
    І зітхала вся четвірка:
    “Як нам тяжко!
    Як нам гірко!”
    Раптом трісь – і перед ними
    Бородань малий з’явивсь.
    Хитруватими очима
    На четвірку він дививсь.
    “Хто із вас додому хоче,-
    Каже власник бороди, –
    Хай лишень заплющить очі –
    Віднесу його туди…”
    Тільки всі отак зробили,
    Всіх як вітром підхопило,
    Закрутило, завертіло,
    Заревло і загуло
    Й над степами,
    Над ярами
    Попід небом понесло!
    Як розплющили всі очі,
    Гульк – уже в своїм дворі!
    їх стрічають, обнімають
    І бабусі, й матері,
    І кричать мандрівники:
    – Нас тепер ніяким дивом –
    Навіть бубликом красивим! –
    Не заманите ввіки
    У країну Навпаки!

  • Особливості прислів’я

    Прислів’я – один з видів усної народної творчості. З давніх-давен прислів’ями люди виражали свої знання про різні явища життя суспільства і природи.

    Наприклад, вирощуючи зернові й городину, люди переконалися, що землю слід підживлювати, і цей досвід висловили так: “Хто землю удобряє, тому й земля повертає”. Є багато прислів’їв про те, як берегти здоров’я, честь, рідну землю, ставитись до людей.

    Прислів’я в стислій формі викладає одну якусь думку. Найчастіше воно становить всього одне просте речення.

    Особливості прислів’я

    Народні прислів’я мають такі особливості:

    1. Узагальнення народного досвіду

    2. Повчальність

    3. Стислість і ємність висловленої думки

    4. Влучність і поетичність

    5. Використання в прямому і переносному значенні

    6. Малий обсяг

  • “Інфанта” Микола Вороний вірш

    Вірш “Інфанта” Вороного – зразок інтимної лірики, а щоб краще зрозуміти тему та ідею вірша необхідно провести детальний аналіз вірша “Інфанта” .

    “Інфанта” Микола Вороний вірш

    Рiзьблю свiй сон… От нiби вчора ми
    Зiйшлись, – i стрiча та жива.
    На землю тканками прозорими
    Лягли осiннi дерева.

    Акордами промiннострунними
    День хвилював i тихо гас.
    Над килимами вогнелунними
    Венера кинула алмаз.

    У завивалi мрiйно тканому
    Дрiмала синя далечiнь, –
    I от на обрiï туманному
    Замиготiла ваша тiнь.

    Дзвiнкою чорною сильветою
    Вона упала на емаль,
    А поза нею вуалетою
    Стелився попелястий жаль.

    Ви йшли як сон, як мiт укоханий.
    Що виринає з тьми столiть.
    Вiтали вас – мiй дух сполоханий.
    Рум’яне сяйво i блакить.

    Бринiли в серцi домiнантою
    Чуття побожноï хвали,
    Коли величною iнфантою
    Ви поуз мене перейшли.

    Ви усмiхнулись яснозоряно
    Холодним полиском очей –
    I я схилився упокорено,
    Дiткнутий лезом двох мечей.

    Освячений, в солодкiй муцi я
    Був по той бiк добра i зла…
    А надi мною Революцiя
    В червонiй загравi пливла.

    “Інфанта” Вороний читати

    У поезiï Iнфанта поет М. Вороний розмiрковує над враженням, яке справила на нього старовинна картина пiд такою ж назвою. Твiр починається романтичною пейзажною картиною, в якiй багато авторських неологiзмiв, створених його поетичною уявою (промiннострунними, мрiйнотканому, вогнелунними).
    З чуттям побожноï хвали лiричний герой оспiвує жiночу красу, що, виринувши iз глибини столiть, залишилася вiчною й нетлiнною.
    А свiт продовжує жити, у ньому є завжди два мечi – добро та зло, i це слiд сприймати як належне. Червоний колiр полотна нагадав поетовi червонi заграви революцiï.

  • “Неопалима купина” легенда

    Легенда “Неопалима купина” – зображує боротьбу мешканців Дорогобужа з польськими та угорськими завойовниками
    Текст легенди “Неопалима купина” можна прочитати за 5 хвилин.

    Тема: зображення боротьби мешканців Дорогобужа з польськими та угорськими завойовниками, де виявлялася мудрість, завзятість, сила волі українського народу.

    Ідея: ствердження незнищенності української землі та її народу.

    “Неопалима купина” легенда

    Було це дуже давно. Два королі – польський та угорський – об’єднали свої війська і підступили до стін славного міста Дорогобужа (зараз райцентр Смоленської області). Захисникам града зайди передали листа. Пропонували без битви відчинити міські брами, вийти в поле без зброї і здатися в полон. За це королі обіцяли усім зберегти життя. В іншому випадку, погрожували, що місто буде спалене і на ласку переможців сподіватися нічого.

    Коли минув відведений на роздуми час, із Дорогобужа вийшов посланець. Зайди-воїни зустріли його і провели на узвишшя, де на золочених стільчиках возсідали королі.

    – Я приніс відповідь на ваш лист, – сказав посланець і передав угорському та польському владарям бадилину із схожим на ясенове листям та з блідо-рожевим суцвіттям на верхівці.

    – Як?! – здивувалися владарі. – Оце й усе?

    Посланець вклонився:

    – Мені старійшини доручили передати тільки це. А ще веліли сказати: якщо вам цього зілля замало, то ось довкола вас на пагорбі його цвіте скільки завгодно.

    Зібрали королі своїх радників та наймудріших мужів. Думали, думали – ніяк не зрозуміють, що саме захисники міста сказали їм цим зелом. Коли знайшовся один:

    – Я знаю це зілля. Воно горить і не згоряє. Він узяв із багаття палаючу гілку і підніс її до квітучого куща. В ту ж мить увесь кущ спалахнув голубувато-зеленкуватим полум’ям. Та ще через мить полум’я згасло. І всі побачили, що кущ стоїть неушкоджений – такий же рожевоквітний, усміхнений.

    І всі зрозуміли, що саме відповіли захисники Дорогобужа на ультиматум. І мовив угорський король польському:

    – Ми ніколи не завоюємо цієї країни. Тому я повертаю своїх воїнів додому. І тобі раджу зробити те ж саме.

    …Давно це було.

    Відтоді сотні разів вороги воювали наш край. Але кожного разу залишалися з облизнем. А край зеленіє під синім небом та ясним сонцем. І щоліта тут рожево квітують кущі неопалимого зела, стверджуючи незнищенність української землі і її народу.

    Неопалима купина. Так називається це зело. Здавна так називається.

    Сам образ неопалимої купини використовується в Україні досить часто, зокрема, значного поширення набула ікона, яка так і називається: “Неопалима купина”.

    На ній зображення богородиці з сином на руках вписується у восьмикутну зірку, яка складається з двох – червоного і зеленого чотирикутників з гострими і увігнутими всередину сторонами, зелений колір означає кущ купини, червоний – полум’я, яке охопило рослину. Ця ікона, виставлена у храмі чи в хаті, нібито зберігає приміщення від пожежі та блискавки.

    Неопалима купина – поетичне відображення долі України та українського народу. Яких тільки бід не випадало на наш край! Його палили, грабували, нищили століттями різні заброди висмоктували животворні сили, забороняли українську мову й культуру, викорчовували саму назву “Україна”. Але, як писав наш Великий Кобзар:

    Не вмирає душа наша,

    Не вмирає воля.

    Незнищенність твоєї Вітчизни, незнищенність твого народу – ось що символізує рожевоквітна неопалима купина. Знай це.

  • Княгиня Ольга цікаві факти

    Княгиня Ольга цікаві факти з життя Ви дізнаєтесь з цієї статті.

    Цікаві факти про княгиню Ольгу

    До сьогоднішнього дня точаться суперечки щодо походження великої княгині Київської Русі. Багато науковців вважають, що Ольга мала варязьку кров. Така точка зору з’явилась через те, що її ім’я відповідає древньоскандинавському імені Хельга. Інша частина науковців впевнені, що дружина князя Ігоря мала слов’янське коріння. Болгарські дослідники переконані, що свята Ольга їхня співвітчизниця.

    Існує легенда, що Ольга та її майбутній чоловік познайомились зовсім не в романтичній обстановці. Князь дуже любив полювати і в цей час був в малій батьківщині майбутньої княгині. Якось переплавляючись по річці він помітив, що його перевізник зовсім не чоловік, а переодягнена в чоловічий одяг молода дівчина. Будучи не надто сором’язливим він зробив Ользі непристойну пропозицію, що дуже обурило її. Вона не тільки відмовила молодому монархові, але й відчитала його як слід: “Нехай я молода і незнатна, і одна тут, але знай: краще для мене кинутися в річку, ніж стерпіти наругу”. Це настільки вразило Ігоря, що коли прийшов час шукати собі наречену, він миттю згадав про норовливу, чарівну і мудру Ольгу, з якою і взяв шлюб.

    Ольга досить майстерно помстилась древлянам за те, що вони жорстоко вбили її чоловіка з яким вона довго прожила в шлюбі. Побоюючись гніву великої княгині правитель древлян Мал запропоновав їй вийти за нього заміж. Але його чекало цілковите фіаско з солодкою помстою. Спочатку за наказом Ольги було живцем закопано послів-сваті Мала. Коли ватажок древлян прислав їх вдруге, Ольга запросила їх до лазні попаритись, зачинила послів всередині і спалила їх. Далі близько 5000 древлян було порубано на шматки під час тризни по Ігорю. І врешті-решт в 946 році княгиня Ольга вирушила в похід проти своїх ворогів. Вона спалила їхню столицю, прив’язавши до лапок голубів тліючу тканину. Птахи повернувшись під солом’яні стріхи будинків де були їх гнізда, спровокували велику пожежу.

    Княгиня Ольга – перша хто прийняла християнство. Нова віра, прийнята нею зміцнила становище Київської Русі на міжнародній арені. Сам імператор Костянтин виступив в ролі її хрещеного батька, та при хрещенні її нарекли Оленою.

    Цікаво, що хрещення самої Київської Русі відбулося аж через 31 рік.

    Княгиня Ольга вважається покровителькою вдів та людей навернених в християнство.

    Сподіваємось, що з цієї статті Ви дізнались щось цікаве про княгиню Ольгу.

  • Казка “Ох” аналіз

    Чого навчає казка “Ох” ви можете зрозуміти прочитавши її Повністю. Аналіз казки “Ох” викладений в цій статті.

    Казка “Ох” аналіз

    Тема: зображення праці як шляху самовдосконалення лю­дини.

    Ідея: уславлення працьовитості та кмітливості, засудження та покарання хитрості та підступності.

    Головні герої: батько, син, Ох.

    Казка “Ох” належить до виду фантастичних казок. Дійові особи наділені чудодійним вмінням перетворюватись на різні тварини чи предмети, хлопець горів та оживав.

    Чого вчить казка “Ох”?

    Казка “Ох” вчить нас того, що праця навіть з само­го ледащого парубка може зробити гарного моторного хлопця. Але не треба зловживати своїми вміннями та навичками, бо це може скінчитися погано. Лише ті, хто живе по правді і використовує свої знання та досвід заради добрих справ, отримають гідну винагороду.

    Казкове в творі “Ох”

    Магічне число три повторюється у казці аж шість разів:

    1) батько хлопця віддавав у науку до кравця, шевця, коваля;

    2) три рази Ох спалював наймита;

    3) три роки служив хлопець в Оха;

    4) по дорозі син перекидався у хорта, сокола та коня;

    5) тричі наздоганяла щука окуня;

    7) син стає окунем, перснем, пшоном, шукаючи порятунку від Оха;

    6) Ох переслідує хлопця в образі щуки, купця, півня.

  • “Вільгельм Телль” головні герої

    “Вільгельм Телль” – п’єса Шиллера, зображує боротьбу трьох швейцарських лісових кантонів проти тиранії імператорської Австрії.

    “Вільгельм Телль” Шиллер головні герої

      Вільгельм Телль Арнольд Мельхталь Матільда, принцеса з дома Габсбургів Вальтер Фюрст Мельхталь, батько Арнольда Джеммі, син Телля Геслер, австрійський намісник Гедвіга, жінка Телля Руолі, рибак Лойтхольд, пастух Родольф, капітан стражі Геслера

    “Вільгельм Телль” образи

    Образ Вільгельма Телля

    Телль має добре і чуйне серце, тому він допомагає всім, хто цього потребує. Він прагне не лише соціальної, але й духовної свободи. Телль – не просто месник. Це не лише романтичний, а й реалістичний герой. Він – хазяйновитий селянин, мисливець і стрілець, дбайливий батько і чоловік; він – гуманна людина.

    Телль не вклонився австрійському капелюху Геслера, за що й був покараний: йому наказали стріляти в яблуко на голові власного сина Вальтера, який повністю довіряє батькові. У душі Телля деякий час триває внутрішня боротьба. Він навіть перепрошує ландфогта, але Геслер рішень не міняє, не жартує. Телль дуже хвилюється, ховає ще одну стрілу за пазуху (ландфогт це побачив), стріляє і влучає в яблуко. Цей винятковий героїзм не здивував ката, який за правдиву відповідь про призначення захованої стріли ув’язнює героя. Ув’язнений Геслером, Телль звільняється під час бурі на озері, тікає від ландфогта і стає месником, убачаючи свій обов’язок у помсті кривдникові. У своїх роздумах Телль обгрунтовує і соціальну провину ландфогта й вирішує покарати Геслера. Обравши зручне для пострілу місце обабіч кривої дороги, якою мав їхати ландфогт, Телль стає ще й свідком зіткнення Геслера з бідною жінкою Армгар-дою, яка навколішки молить про звільнення ув’язненого чоловіка. Коли жінка в розпачі кидається під ноги коневі Геслера, Телль випускає свою стрілу, поціливши ландфогта в серце, який перед смертю встигає збагнути: “Це постріл Телля”. Мети досягнуто: гнобителя вбито, народ – вільний.

    Образ Геслера

    Геслер – самовпевнений, жорстокий кат швейцарського народу, він з ненавистю ставиться до швейцарців, чекає від них лише покори: “А Геслер – наймолодший в роду, / Лиш лицарським плащем він володіє, / Тому й на щастя чесної людини / Він злобним оком скоса поглядає”.

    Образ Руденца

    Руденц спочатку сумнівався. Він був закоханий у заможну Берту Брунек, тому заради неї хотів присягнути австрійським владарям. Але на заваді його намірам спершу стає рідний дядько, який про все здогадався, потім – сама Берта. Схаменувшись, Руденц вступає в суперечку з Геслером, коли той знущається з Телля. Після другого пострілу Телля Руденц стає одним із ватажків селянського повстання, подає руку селянину Мельхталю, відпускає на волю своїх кріпаків.

    Образ Барона Вальтера фон Аттінгау-зена

    Швейцарський дворянин барон Вальтер фон Аттінгаузен – найшляхетніший з-поміж представників панівних класів. У суперечці з небожем він поводиться як син свого часу, коли селяни жили дружно з швейцарськими дворянами, ходили з ними у військові походи на поклик імператора. Він високої думки про швейцарців. Почуття патріотизму він намагається прищепити і Руденцу. Єднання прогресивної частини дворянства з народом посилюється в сцені, коли до Аттінгаузена в замок приходять ватажки селян (Вальтер, Фюрст, Штауффахер, Мельхталь і Баумгартен), щоб вислухати його заповіт. В останні хвилини свого життя, дізнавшись, що Руденц приєднався до свого народу, Аттінгаузен благає ватажків повстання, що об’єднали кантони на демократичній основі, щоб вони завжди тримались разом та дружили з дворянством. У національному єднанні та незалежності народу не лише герой, але й його творець, убачали сенс життя. Умираючи, Аттінгаузен пророкував перемогу повсталим. Заклик Аттінгаузена: “Єднайтесь!” – є дороговказом і для майбутніх поколінь.

    Образ Парріціди

    Не з усіма дворянами слід дружити. Шіллер порушує гостру моральну проблему, створивши образ Парріціди (буквально: батьковбивця): убивши імператора, швабський герцог думав, що наблизився духовно до Телля, який знищив Геслера (його намісника). Сам Телль, народний герой, не хоче мати нічого спільного зі злочинцем, бо той убив родича: “.Він дядько / І імператор ваш! І як земля / Вас терпить?..”. Парріціда, вчинивши злочин, переслідував лише особисті інтереси, тому йому належить лише розкаятись та молити Бога про прощення.

    Жіночі образи “Вільгельм Телль”

    Серед жіночих образів особливо слід відзначити дружину Телля Гедвігу, Берту Брунек, дружину Штауффахера Гертруду, селянку Армгарду.

    Гедвіга тонко відчуває стан душі Телля, хоча і не знає, що той “з розтерзаним серцем і душею, під страхом смерті” мусив стріляти в яблуко. Також вона інтуїтивно відчуває “чорну душу чорниці” – графа Паріцціди, який, утікаючи від погоні, потрапив до неї.

    Берта Брунек, незважаючи на приналежність до дворянства, виявилась патріоткою Швейцарії. Саме під її впливом остаточно змінив свої погляди Руденц.

    Гертруда в усьому підтримує свого чоловіка; вона є досить розумною жінкою, саме вона знайшла пояснення нелюдській злобі та жорстокості Геслера.

    Армгарда, вірна і любляча дружина, молить про волю для ув’язненого чоловіка, але, не викликавши співчуття в Геслера, з дітьми кидається під ноги його коня.