Category: Література

  • “В пустелі сизих вечорів…” Ліни Костенко

    Вірш “В пустелі сизих вечорів…” Ліни Костенко є філософським і емоційним.

    “В пустелі сизих вечорів…” Ліна Костенко

    В пустелі сизих вечорів,
    в полях безмежних проти неба
    о, скільки слів
    і скільки снів
    мені наснилося про тебе!

    Не знаю, хто ти,
    де живеш,
    кого милуєш і голубиш.
    А знаю – ти чекаєш теж,
    тривожно вгадуєш і любиш.

    І я прийду в життя твоє.
    Тебе, незнаного, впізнаю,
    як син вигнанця впізнає
    прикмети батьківського краю.

    Я ради цього ладна жить.
    Всі інші хай проходять мимо,
    аби в повторах не згубить
    одне,
    своє,
    неповториме.

    Нехай це – витвір самоти,
    нехай це – вигадка й омана!
    Моєму серцю снишся ти,
    як морю сняться урагани.

    Вірші Ліни Костенко популярні не лише в Україні, а й у всьому світі та перекладені багатьма мовами.

    Якщо Ви маєте або можете зробити аналіз вірша “В пустелі сизих вечорів…” Ліни Костенко лишайте інформацію в коментарях.

  • Крилов “Квартет” аналіз

    Мораль байки “Квартет” – “Тож, як сідати – ваші сварки марні, Бо з вас музики зовсім незугарні”

    Образи байки Крилова символізують:

      Віслюк символізує дурість, Ведмідь – неповороткість, незграбність, відсутність музичного слуху (згадайте: “Ведмідь на вухо наступив”), Мавпа – цікавість, метушливість, легковажність. Соловей символізує талановитого співака, який і пояснює горе-музикантам: “Щоб буть музикою, потрібне вам уміння Та вуха, що за ваші тонші будуть”.

    Крилов “Квартет” аналіз

    В байці ” Квартет ” Крилов Висміяв Державну раду та її керівників, що виявилися нездатними і безпорадними перед конкретними політичними завданнями. Крилов звертає свою сатиру проти пустопорожніх базік і неуків. Байка була написана через рік після того, як приступила до своїх обов’язків сформована Олександром I Державна рада. Цар розділив її на чотири відділи, на чолі були поставлені високородні вельможі: князь Лопухін (Козел), граф Аракчеев (Ведмідь), Завадовський (Осел), Мордвинов (Мавпа).

    Проказница-мартышка,
    Осел,
    Козел
    Да косолапый Мишка ;
    Затеяли сыграть квартет”
    Ударили в смычки, дерут, а толку нет.

    Музиканти зовсім не вміють грати, але не розуміють цього, бачать причини своїх невдач в іншому – у неправильному розташуванні учасників квартету. І ось пішли довжелезні суперечки про те, кому з вельмож керувати яким із відділів. Кілька разів їм довелося з волі царя мінятися ролями, поки нарешті, ролі були остаточно розподілені.

    Автор іронізує над наївністю своїх героїв, які, не вміючи грати, вирішили “полонити своїм мистецтвом світ”. Вони впевнені: “У нас затанцюють ліс і гори!”

    Єдине, що, на їхню думку, потрібно для гри у квартеті – ноти та інструменти.

    Але мудрий Соловей (народ) розуміє необхідна умова злагодженої гри квартету – роботи Державної ради – професіоналізм:

    “Чтоб музыкантом быть, так надобно уменье
    И уши ваших понежней”,
    Им отвечает Соловей.

    І майже як афоризм, коротко і категорично звучать слова вироку:

    “А вы, друзья, как ни садитесь.
    Все в музыканты не годитесь”.

  • “Перевтілення” характеристика Грегора Замзи

    “Перевтілення” характеристика головного героя – Грегора Замзи наведена в цій статті.

    Образ Грегора Замзи “Перевтілення”

    Образ Грегора Замзи в новелі “Перевтілення” – уособлює в собі “маленьку людину”, безсилу перед жорстокістю світу і його абсурдністю, але герой до кінця зберігає шляхетність, гідність та інші найкращі людські якості.

    Риси характеру Грегора Земзи:

      любов до рідних, альтруїзм працьовитий, сумлінний, відповідальний, має гідність, покірний, чутливий до прекрасного

    Причини перетворення Грегора в комаху:

      Непорозуміння членів родини, самотність у сім’ї; Духовне зубожіння, мізерність інтересів героя; Абсурдний, жорстокий світ зі своїми законами; Зацькованість і втома на роботі; Відсутність справжніх людських стосунків, духовних зв’язків.

    В дитинстві Грегор навчався в народному училищі (звичайній школі), потім у торговому, реальному, згодом – військова служба в чині лейтенанта (фото на стіні у вітальні, де Грегор весело всміхається, свідчить про те, що у ту пору він був щасливим). Після армії з особливим запалом Грегор почав працювати у фірмі – настільки вдало, що майже одразу з маленького прикажчика зробився комівояжером і зумів навіть купити батькам квартиру, яка була його гордістю.

    Чи були в його житті розваги? Практично, ні, бо все його життя крутилось навколо роботи, і робота поглинала все. Радості і розваги були пов’язані теж з роботою: покласти на стіл сьогодні більшу суму, ніж у минулу зарплату, побачити радість на обличчях рідних. Захоплення Грегора були прості й примітивні: випилювання всяких дрібничок, читання газет і іноді спілкування з двома-трьома приятелями.

    Особистого життя у Грегора не було.

    Ставлення Грегора до сімї

    Грегор був прекрасним сином і братом, турботливим, люблячим. Коли він, уже втративши людську подобу, згадує своє минуле життя, то з гордістю усвідомлює, що зумів домогтися для своїх батьків і сестри такого життя і такої ( родина не просто проживає у прекрасній квартирі, а ніхто, крім Грегора, не працює, однак сім’я почувається комфортно через допомогу прислуги ). Таким чином, Грегор фактично повністю присвятив себе сім’ї, забувши про власні потреби. Герой дуже любить свою матір, навіть голос її викликає у нього хвилювання. Батька Грегор боїться, по відношенню до нього він вживає слова “обов’язок, борг”: адже саме для погашення батьківського боргу так напружено працює Грегор.
    До сестри Грегор ставиться особливо трепетно, ніжно, мріючи через рік назбирати грошей і відправити її навчання до консерваторії: він пишається її грою на скрипці.

    Ставлення Грегора до роботи

    Як службовець, комівояжер Грегор Замза дуже сумлінний, обов’язковий, старанний, працьовитий. Саме йому довіряють серйозні доручення, через які Грегор так рідко буває вдома.

    Однак Грегор відчуває прискіпливе, принизливе ставлення свого шефа до себе і розуміє його несправедливість, адже інші службовці фірми можуть дозволити собі байдикувати і їм ніхто зауважень не робить, а Грегор нічого подібного собі ніколи не дозволяв, він навіть жодного разу за п’ять років не був на лікарняному. Крім того, Грегор почувається страшенно змученим постійними відрядженнями, що змушують його підніматися о четвертій годині ранку, проводити весь час у дорозі. А тому Грегор не любить своєї роботи і тримається на ній тільки заради відпрацювання батьківського боргу.

    Очевидно, що Грегор почувається надто зацькованим, пригніченим і самотнім, щоб почуватися щасливим. Життя його збіднене й безрадісне: навіть у сім’ї, яка звично користується результатами його праці, Грегор не відчуває справжнього тепла і затишку, всі надто звикли добре жити і збайдужіли один до одного.
    Отже, самотність і безрадісність існування перетворюють Грегора на метушливу комаху, яка тільки існує, а не живе й радіє життю, як це має бути при повноцінному людському бутті.

    Характеристика Грегора Замзи “Перевтілення”

    Грегор Замза – герой оповідання Ф. Кафки “Перетворення” (1915). Одного ранку, прокинувшись після неспокійного сну, Грегор Замза виявляє, що він перетворився на страшну комаху. Раніше він був комівояжером, своїм заробітком намагався допомогти батькам, загрузлим в боргах, і сестрі. Вічно він квапився з поїзда на поїзд в гонитві за вигідними замовленнями. Однак шеф підозрював його в недостатній сумлінності, оскільки мав тверде переконання, що всі люди ледачі. Перетворення виявляється лише повним втіленням того стану, в якому давно перебував Грегор Замза: тепер його зовнішній вигляд цілком відповідає тому життю, яке він вів, адже турбота про сім’ю витіснила всі його інші інтереси, і йому доводилося жити, як метушливій і безпорадній комасі.

    Перетворившись на комаху, Грегор осягає істини, які раніше не міг зрозуміти через важкі сімейні умови і виснажливу??роботу. Раніше він вважав, що його жертви не марні; тепер всі ілюзії руйнуються. Він виявляє, що сім’я може без нього обійтися, що рідні люди, і раніше не відрізнялися увагою до нього, ледь стримують огиду. У відповідь змінюється і Грегор: “він майже не дивувався тому, що останнім часом став ставитися до інших не дуже-то чутливо; перш ця чуйність була його гордістю “. Одного разу Грегор дізнається, що сім’я хоче позбутися його. Він бачить, що продовжувати жити неможливо, і вирішує померти.

    Смерть Грегора піднімає його над ворожим йому світом: пізнавши самого себе, він принаймні розуміє нестерпність свого становища. Перетворення на комаху служить, з одного боку, вироком, винесеним герою оповідання, але, з іншого – морально виправдовує і трагічно його звеличує. Відчуження Грегора, що виникло всередині сім’ї і тому має характер загальності, передає риси особистої ситуації Ф. Кафки, який писав: “Я живу у своїй родині більш чужим, ніж самий чужий”. Страшна метафора перетворення Грегора Замзи втілена через показ буденної і повсякденної поведінки героя, але за ним відкривається глибокий і багатозначний зміст.

  • “Місто” Підмогильний історія написання

    Місто – інтелектуальний роман Валер’яна Підмогильного, опублікований 1928 року.

    Підмогильний створив модерний роман, в якому, на відміну від традиційної селянської і соціальної тематики, акцент переноситься на урбаністичну проблематику, порушуються філософські питання буття, аналізується психіка героїв, а конфлікт розгортається між людьми з різними світоглядами. “Місто” – перший урбаністичний роман в українській літературі, з новими героями, проблематикою та манерою оповіді.

    Історія написання “Місто” Підмогильний

    В. Підмогильний пояснив свій задум так:

    “Написав “Місто”, бо люблю місто і не мислю поза ним ні себе, ні своєї роботи. Написав ще й тому, щоб наблизити в міру змоги, місто до української психіки, щоб сконцентрувати його в ній, і коли мені частина критики закидає “хуторянську ворожість до міста”, то я собі можу закинути тільки невдячність проти села. Але занадто вже довго жили ми під стріхами, щоб лишатись романтиками їх”.

    В романі “Місто” Валер’ян Підмогильний описав селянську українську молодь, яка на початку 1920-х років тисячами потягнулась у міста, щоб завоювати і зробити своїм українське місто, влити в нього свіжу селянську кров, зліквідувати антагонізм між українським містом і селом. Автор показав бажання молодих селян “вийти в люди”, здобуваючи колись недосяжну науку.

    Твір не був подібний до традиційної народницької прози 19 століття, бо автор орієнтувався на європейський роман 19-початку 20 століття, засвоївши традицію романістики Оноре де Бальзака, Гі де Мопассана, Анатоля Франса, Джека Лондона, а також вітчизняну – Агатангела Кримського, Володимира Винниченка.

    Роман завершений письменником в 1927 році, опублікований уперше у Харкові 1928 року.

    В 1929 році Книгоспілка перевидала роман, а Б. Єлисаветський переклав його російською мовою – в 1930 році роман виходить у серії “Творчество народов СССР”.

    Після масових репресій інтелігенції 1930-х років, під які потрапив також і Валер’ян Підмогильний, роман “Місто”, як і інші твори письменника, був заборонений до 1989 року.

    Після заборон виданий в Україні 1991 року у видавництві “Наукова думка” в складі вибраного. Наклад цього видання був 70 000 примірників.

    Після 1991 року неодноразово перевидавався різними українськими видавництвами. 2012 року перевиданий в Києві видавництвом “Український письменник” у збірці “Третя революція”.

  • “Тиха елегія” В. Підпалий

    “Тиха елегія” Володимир Підпалий

    Коли мене питають: “Любиш ріки,
    річки, і річечки, і потічки?” –
    відмовчуюсь: вони в мені навіки,
    а для мого народу на віки…

    Коли мене запитують: “Народу
    чи зможеш прислужитись, як і де?” –
    мовчу: на ясні зорі, на тихі води
    хай випадкове слово не впаде…

    Коли мене питають: “Любиш землю,
    степи, озера, яблуні в саду?” –
    я знов мовчу: від них не відокремлю
    себе й тоді, як в землю перейду…

    Коли мене питають: “Рідну мову
    чи зміг би поміняти на чужу?” –
    моя дружина сину колискову
    співає тихо… Краще не скажу…

    Коли мене питають: “Україну
    чи зможеш ти забуть на чужині?”
    кричу: “Кладіть отут у домовину
    живим!.. Однаковісінько мені…”

  • Оборона Буші характеристика

    “Оборона Буші” характеристика твору, Аналіз, Критика дасть повне уявлення про повість.

    Оборона Буші характеристика

    Історія України рясніє трагічними сторінками, мужніми постатями, серед яких виділяються не тільки добре відомі знамениті постаті ватажків, а й не менш героїчні захисники свого краю, що їх ніхто на ймення не знав, але вони мужньо й самовіддано полягли в боротьбі за свободу. Саме таких героїв зобразив М. Старицький в історичній повісті “Облога Буші”. В основу твору покладено реальні події, що відбувалися в 1654 році біля подільського містечка – фортеці Буші, жителям якого необхідно було затримати просування на схід польської армії, щоб дати можливість війську Хмельницького дочекатися підмоги. Письменник подорожував Поділлям і зупинявся в цьому містечку, бачив руїни фортеці. Очевидно, історія оборони Буші справила на нього надзвичайне враження, що стало причиною написання повісті.

    Усі до єдиного захисники фортеці, захищаючись, готові загинути, але зберегти власну гідність. Козаки знають, що їм не встояти проти цілого полчища поляків і татар, однак у них є мета – затримати якомога довше ворога, аби не дати йому просунутися далі, дочекатися прибуття основних сил війська Богдана Хмельницького. Сильні й міцні духом запорожці твердо вирішують не здаватися, боротися до останньої краплини крові, щоб забрати із собою на той світ побільше ворогів, “продати себе щонайдорожче”.

    Автор майстерно зображує підготовку до оборони, настрій мужніх чоловіків, їхні веселі жарти, хоч і стоять вони на порозі іншого життя, відчувають близьке дихання смерті. Кожний із них – це герой, справжня історична постать, не менш важлива у цій несправедливій братовбивчій війні, ніж особа самого Богдана Хмельницького.

    Автор чудово розуміє сам і дає відчути це й читачу, що без таких хоробрих воїнів ніколи не було б переможних походів великих козацьких ватажків. Тільки вміння пожертвувати власними інтересами, особистим життям, життям своїх рідних давало українцям у ті нелегкі часи шанс на відстоювання власної незалежності.

    Безперечно, піти на вірну смерть – це не таке просте рішення для молодих дівчат, Орисі й Катрі, які ще не бачили життя, не встигли насолодитися ним. Тим трагічнішим і самовідданішим є їхній подвиг. Дочка коменданта Орися – головна героїня твору. Вона розумна дівчина, що переживає за долю Батьківщини. Вихована справжнім козаком, оборонцем рідного краю, дружина якого загинула, але в руки ворогу не віддалася, Орися так само, як і інші, розуміє, що єдиний вихід із ситуації, що склалася, – це померти, але померти гідно. Драматизм підсилює особиста трагедія дівчини: її коханий, Антось Корецький, опиняється по той бік фортеці, він серед ворогів. Орися ще й досі кохає юнака, пам’ятає кожний момент, пережитий з Антосем, тому вона переживає страшний внутрішній конфлікт. Героїня опиняється перед важким вибором: зрадити Україну, свого батька, усіх, хто обороняє фортецю, чи забути своє кохання, убити коханого. Розуміючи, що в житті їй з Антосем не бути, Орися вирішує підірвати порохові склади, розташовані під фортецею. Вона сприймає смерть як належне, як зцілення, порятунок.

    У хворобливих снах Орисі, що тривають буквально по півгодини, ввижається то її дитинство, то дівування. Показовим є образ, який з’являється в її останньому видінні. Орися бачить, як вона стоїть на березі Дністра, але то не вона, а калина, яка простягає руки-віття до красивого явора, але розділяють їх каламутні хвилі. Та сонце вкриває чорна хмара, підіймається вітер, бушує Дністер, калину вивертає з коренем, усе летить, а у тому вихорі опиняється й явір: “От він злетів угору, метнувся вбік і цупко обхопив своїм віттям калину,- вони сплелися, сплелися навіки, нерозлучно…” Так само разом гинуть Орися й Антось, і тепер ніхто не розлучить їх, бо поховані вони живцем у тій страшній братовбивчій війні, що забрала їх батьків, рідний дім і їхню долю.

    Не раз автор висловлює в повісті свої погляди на історичну долю України, із жалем згадуючи “братерську різню, пограбування й розбій” на рідних землях. Безперечно, сподівання самого М. Старицького виражені в словах сотника Михайла Завістного, що герой звертає до України: “А все ж таки не доконають дітей твоїх кревних – стоять вони непохибно і стоятимуть до загину за свою змучену неньку і, доки світ сонця, ні за які скарби, нізащо в світі не продадуть своєї любові до тебе, наша люба вітчизно!..”

  • Ю. Андрухович біографія скорочено

    Життєвий та творчій шлях Ю. Андруховича Ви можете дізнатися, прочитавши цей матеріал.

    Юрій Ігорович Андрухович – український поет, прозаїк, перекладач, есеїст.

    Юрій Андрухович біографія коротко

    Народився 13 березня 1960 року у Станіславі. Володіє українською, російською, польською, англійською та німецькою мовами. Захоплення: фонетика.

    Навчався в спеціалізованій школі №5 з поглибленним вивченням німецької мови. Закінчив редакторське відділення Українського поліграфічного Інституту у Львові (1982) та Вищі літературні курси при Літературному інституті ім. М. Горького в Москві (1991).

    Працював газетярем, служив у війську, деякий час очолював відділ поезії Івано-Франківського часопису “Перевал” (1991–1995). Співредактор часопису текстів і візій “Четвер” (1991–1996). Віце-президент АУП (1997–1999).

    У 1994 Році захистив кандидатську дисертацію по творчості забороненого в радянські роки класика української поезії першої половини XX століття Богдана-Ігоря Антонича. Докторську пише по творчості американських поетів-бітників.

    Був лідером відомої поетичної групи Бу-Ба-Бу (“Бурлеск-Балаган-Буфонада”). В ієрархії Бу-Ба-Бу займає посаду Патріарха, звідки й походить прізвисько “Патріарх української поезії”. Один із засновників постмодерністської течії в українській літературі, яку умовно називають “станіславським феноменом”. Представники цього напрямку активно розробляють поетику “карнавального” письма.

    У 1985 році за результатами публікації двох книг віршів прийнятий у СП України, у 1991 році – за ідейним переконанням виходить зі складу Союзу письменників разом з декількома колегами і стає ініціатором установи Асоціації українських письменників. Наприкінці 1980-х відомий, як активний діяч первісного, ліберально-демократичного Руху.

    На початку 1990-х років разом з Ю. Іздриком починає видавати перший в Україні постмодерністський журнал “Четвер”.

    З 1991 року публікується у великих літературних журналах України.

    У 1994 році захистив кандидатську дисертацію по творчості забороненого в радянські роки класика української поезії першої половини XX століття Богдана-Ігоря Антонича. Докторську пише по творчості американських поетів-бітників.

    У 1997 році в Україні окремими виданнями вийшли чотири книги Андруховича: “Екзотичні птахи і рослини” (вірші), книга прози (романи “Рекреації” і “Московіада”), роман “Перверзія”, який заслужив репутацію культового літературного твору, книга есе “Дезорієнтація на місцевості”. Критики називають Андруховича “священною коровою нової української словесності”.

    Кілька років вів рубрику “Парк культури” у загальнонаціональній щоденній газеті “День” (Київ). Редактор і укладач Хрестоматійного додатку “Малої української енциклопедії актуальної літератури” (МУЕАЛ). Автор п’ятого перекладу українською мовою шекспірівського “Гамлета” (журнал “Четвер” №10,2000).

    Автор перекладів українською мовою п’єси ” Гамлет ” Вільяма Шекспіра й американських поетів-бітників “День смерті пані День” (2006).

    Головний редактор літературного альманаху “Потяг 76”.

    Твори Андруховича перекладені багатьма європейськими мовами, зокрема роман “Перверзія” опублікований у Німеччині та Польщі. Книга есеїв видана в Австрії.

    Лауреат літературної премії Благовіст (1993), премії Рея Лапіки (1996), Міжнародної премії ім. Гердера (2001), одержав спеціальну премію в рамках нагородження Премією Світу ім. Еріха-Марії Ремарка від німецького міста Оснабрюк (2005), “За європейське взаєморозуміння” (Лейпціг, 2006).

    Письменник активно займається громадською діяльністю. Має яскраво виражену громадянську позицію, підтримуючи європейську інтеграцію України.

    Твори Юрія Андруховича

    Поетичні збірки

      “Небо і площі” (1985) “Середмістя” (1989) “Екзотичні птахи і рослини” (1991) “Екзотичні птахи і рослини з додатком „Індія”: Колекція віршів” (Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 1997) “Пісні для мертвого півня” (Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2004) “Листи в Україну” (К.: А-ба-ба-га-ла-ма-га, 2013).

    Оповідання

      “Зліва, де серце” (1989) (журнал “Прапор”, 1989) “Трициліндровий двигун любові” (Харків: Фоліо, 2007) (разом із Сергієм Жаданом і Любком Дерешем) “Письменники про футбол” (Харків: Клуб сімейного дозвілля, 2011) (у співавторстві) “Лексикон інтимних міст” (Meridian Czernowitz, 2011)

    Романи

      “Рекреації” (Сучасність, 1992; Київ: Час, 1997; 1998; Львів: Піраміда, 2005) “Московіада” (1993, 1997, Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2000; Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2006) “Перверзія” (Сучасність, 1996, № 1-2; Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 1997; Львів: Класика, 1999) “Дванадцять обручів” (Київ: Критика, 2003; 2004; 2005; 2006) “Таємниця. Замість роману” (Харків: Фоліо, 2007)

    Збірки есеїв

      “Дезорієнтація на місцевості” (Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 1999; 2006) “Моя Європа” (спільно із Анджеєм Стасюком) (Львів: Класика, 2000; 2005; 2007) “Диявол ховається в сирі” (Київ: Критика, 2006) “Тут похований Фантомас”. 2015

  • “Ви знаєте, як липа шелестить?” аналіз вірша

    “Ви знаєте, як липа шелестить” устами ліричного героя проголошує гімн коханню, радості буття, що віддільне від природи. Безпосереднє звернення до читача, незакінші речення-умовчання роблять поезію щирою, задушевною, пробуджують найкращі, найромантичніші почуття. У цій статті проведено Аналіз вірша “Ви знаєте, як липа шелестить” – визначено жанр, тему, ідею, віршовий розмір, художні засоби.

    “Ви знаєте, як липа шелестить…” перегукується з віршем “Чари ночі”

    Аналіз “Ви знаєте, як липа шелестить?”

    Автор: П. Тичина
    Рік: 1911
    Літературний рід : епос

    Жанр “Ви знаєте, як липа шелестить?” : ліричний вірш або елегія

    Вид лірики : інтимна та пейзажна

    Провідний мотив: світле й радісне почуття кохання весняної ночі.

    Тема “Ви знаєте, як липа шелестить?” : Показ кохання через призму кольорів природи

    Ідея “Ви знаєте, як липа шелестить?” : Возвеличення найкращіх людських почуттів

    Художні засоби “Ви знаєте, як липа шелестить?” :

      Епітети: місячні ночі Риторичні питання (“Ви знаєте, як липа шелестить у місячні вес­няні ночі?”, “Ви знаєте, як сплять старі гаї?”), Риторичні окличні речення (“А солов’ї!.. Та ви вже знаєте, Як сплять гаї!) Звертання риторичне ствердження, метафори Присутня синекдоха – „дідугани” (дерева).

    Віршовий розмір “Ви знаєте, як липа шелестить?” : ямб (Вірш написаний чотиристопним ямбом з незакінченою стопою, жіноча рима чергується з чоловічою, римування перехресне)

    Композиція : дві шестирядкові строфи. Композиційно вірш поділяється на дві частини. Обидві починаються риторичними питаннями. Спочатку простір обмежений лише липою, яка шелестить, у другій частині він ширшає – це вже гаї, вони сплять, але „все бачать крізь тумани”. Простір враз стає глобальним – “місяць, зорі”, а потім швидше звуковий образ – “солов’ї”.

    У творі паралельно (настроєво суголосно) зображуються два світи – світ природи і світ людини (прийом паралелізму). Вдало застосовані тропи, майстерне створення словесно-музичних асоціацій роблять поезію стрункою й елегантною.

    Вірш написаний 1911 року і, за деякими джерелами, є першим друкованим віршем Павла Тичини. 1911 рік – це лише період становлення майбутнього поета як особистості, рік навчання в Чернігові, перші зустрічі з творчою молоддю Чернігівщини. Проте вірш засвідчив неабиякий талант майбутнього символіста. Вірш не належить до жодної збірки, лише пізніше входить до збірки „Сонячні кларнети”.

    Темою Вірша є вираження емоцій, які народжуються в душі юного ліричного героя, перших і тендітних почуттів кохання.

    Ідейне навантаження вірша не чітке. Тут змішані хвилюючі ноти передчуття щастя і глибинне злиття з природою, а отже, уславлення гармонії.

    Ліричний герой – закоханий юнак, сповнений почуттів, він звертається з риторичними запитаннями до уявних опонентів, які теж мають відчувати те, що і він, він закликає до рішучості, проте сам не виявляє цієї рішучості. Лише щира, закохана душа здатна бачити символічні образи природи, а закохані, очевидно, бачать спільні образи. І тому риторичне питання на початку вірша трансформується в риторичне ствердження. Ліричний герой знайшов однодумців, він не самотній у своїх почуттях!

    Головних героїв тут цілий ряд. Безперечно, спочатку варто відзначити кохану, яка абсолютно не візуальна, вона навіть бездіяльна, бо просто спить… Але і у своєму сні вона – це все для ліричного героя.

    “Ви знаєте, як липа шелестить?” Павло Тичина

    Ви знаєте, як липа шелестить
    У місячні весняні ночі? –
    Кохана спить, кохана спить,
    Піди збуди, цілуй їй очі,
    Кохана спить…
    Ви чули ж бо: так липа шелестить.

    Ви знаєте, як сплять старі гаї? –
    Вони все бачать крізь тумани.
    Ось місяць, зорі, солов’ї…
    “Я твій”,- десь чують дідугани.
    А солов’ї!..
    Та ви вже знаєте, як сплять гаї!

    “Ви знаєте, як липа шелестить?” критика

    Літературознавці про твір. Неабияку майстерність виявляє поет, щоб передати в кількох граціозних строфах настрій молодої людини, її замріяність, глибоке почуття (П. Хропко).

    Риторичні запитання й оклики, звернені до читача, ніби зближують його з поезією. Романтичний нічний весняний пейзаж, звукові й слухо­ві образи емоційно наснажують цей ліричний вірш.

  • “Божественна комедія” характеристика героїв

    “Божественна комедія” – поема Данте Аліг’єрі, його основний твір, вважається шедевром світової літератури, написаний тосканським діалектом.

    Багатозначність образів та ситуацій “Божественної комедії”

    ОбразиБуквальнийАлегоричнийМоральнийФілософський
    ПоетДанте– Пошуки людиною

    Свого місця

    У суспільстві

    – гріховне людство

    Людська душа оточена гріхами, але прагне очищення, морального відродженняПошук людиною

    Духовних ідеалів

    Задля всього людства

    ВергілійРимський

    Поет Публій

    Вергілій Марон – автор

    “Енеїди”, “Буколік”,

    “Георгік”

    -прихильник

    Суспільної

    Єдності

    – земний розум

    Ідеал громадянських

    Чеснот і людських

    Якостей

    Провісник християнства,

    Уособлення Божественної мудрості, що

    Виведе людство до

    Світла

    БеатрічеКохана

    Поета – Беатріче Портінарі

    Ідеал Краси,

    Кохання,

    Жіночості

    Любов, моральні

    Цінності, що просвітлюють душу людини,

    Роблять її кращою

    Символ Божественної

    Любові, що веде людство до духовного

    Відродження, вічного

    Життя

    ЛісТемний густий лісВнутрішні хитання і сумніви Данте;

    Папський Рим; полі­тичні вари в Італії

    Людські гріхи й помилки

    Втрата людством Божественної істини, правильного шляху, духовних орієнтирів

    ХижакиЛеопардПолітичні супротивникиЧуттєвість брехня, зрада,Людські вади, спокуси
    ЛевКороль Франції.

    Гордість, жадоби влади, пихи

    ВовчицяРимське папство

    Егоїзм, жадібність, скупість,

    Користолюбство

    ПагорбУзвишшяНад лісом гріхів і помилок височить рятівний пагорб Доброчесності, осяяний сонцем ІстиниДоброчесність – це моральна мета кожної людиниЧерез доброчесність можна піднестися до Бога

    Духовні шукання поета. Поетові було 35 років, коли він опинився у фантастичному темному лісі – “на півшляху свого земного світу” (середня тривалість життя за часів Данте становила 70 років). У житті кожної людини настає момент, коли вона повинна переосмислити своє життя з точки зору духовного ідеалу й визначити, яка вона, людина, куди йде і що має у своїй душі. Герой Данте (почасти це він сам) – філософ, шукач істини, правди, вищого смислу буття, Бога. Водночас він шукає і самого себе. Він загубився не тільки в лісі гріхів і помилок, політичних суперечок, але й у своїх протиріччях, втративши правильний шлях.

    Ліричний герой Данте втілює шукання й поривання людського духу, його нелегкий шлях до усвідомлення себе й світу. Хижі звірі, що перешкоджають йому, – своєрідне випробування людини на моральну міць. Невідомо, чим би завершилася ця боротьба, якби героя не врятував Вергілій. Ця ситуація набуває символічного змісту. В образі Вергілія Данте утверджує рятівну роль античності, мистецтва взагалі й Божественної мудрості (бо Вергілія вшановували в середні віки за те, що він передбачив прихід Христа). Усе це допоможе людині, на думку письменника, вижити серед гріхів і пороків, серед політичних чвар і суперечок, зберегти свою людську сутність, не схилитися перед спокусами й випробуваннями. Але далі – все залежить від людини, від її морального вибору. Уже в першій пісні “Божественної комедії” ми відчуваємо, що герой Данте – сильна й мужня особистість. Незважаючи на вагання й суперечності, він сміливо йде слідом за Вергілієм, бо прагне пізнати, як живуть люди й людство і куди прямує у своїй духовності все суспільство.)

  • Емма Андієвська хронологічна таблиця

    Емма Андієвська хронологічна таблиця життя і творчості української письменниці викладена в цій статті.

    Емма Андієвська хронологічна таблиця

    Дата Подія
    19 березня 1931Народилася у м. Сталіне. Батько був хіміком-винахідником, мати працювала вчителькою біології. Була хворобливою дитиною, тому багато шкільних предметів Емма Андієвська здавала екстерном.
    Кінець 1943Під час війни разом з родиною емігрувала на Захід
    Наприкінці 1949Родина переїхала спочатку до табору переміщених осіб у Міттенвальді, а потім до Мюнхена. Маючи природне оперне контральто і рятуючись від сухот легенів, Емма Андієвська, знаходячись у Берліні, а згодом у Міттенвальдському таборі, брала уроки оперного співу.
    1951“Поезія”
    1955Новели “Подорож”
    1955–1957Працювала фрілансером на радіо “Свобода” у Мюнхені.
    1957Закінчила Український вільний університет за спеціальностями філософія та філологія. Переїхала до Нью-Йорка, де працювала у Norcross Greeting Card Company, перевіряючи дизайн вітальних листівок. У Нью-Йорку Емма Андієвська також працювала бібліотекаркою у медичній бібліотеці разом з Мирославом Лабунькою – майбутнім ректором Українського вільного університету.
    1958“Народження ідола”
    1959Андієвська вийшла заміж за літературного критика, есеїста та письменника Івана Кошелівця, з яким прожила все життя. Після одруження подружжя повернулося до Німеччини у Мюнхен
    1961“Риба і розмір”
    1962Отримала американське громадянство. Проза – “Тигри” й “Джалапіта”. Поезія – “Кути опостінь”
    1970“Герострати”
    1973“Роман про добру людину”
    1982“Роман про людське призначення”
    1984“Спокуси святого Антонія”
    1987“Вігілії”
    До 1995Емма Андієвська лишалася штатним працівником радіо. За цей час вона працювала диктором, сценаристом, режисером і редактором українського відділення радіо “Свобода”.
    1992Відвідала Україну
    Після 2000“Проблема голови”, збірки “Казки Емми Андієвської”
    2001На Міжнародному баварському кінофестивалі картиною Емми Андієвської “Золотий Христос” був премійований всесвітньо відомий італійський кінорежисер Франческо Розі
    2002Кавалер Ордену “За інтелектуальну відвагу” незалежного культурологічного часопису “Ї”
    2003Міжнародна літературна премія “Тріумф”.
    2009Премія “Глодоський скарб”.