Category: Література

“Гуси-лебеді летять” характеристика образів

Повість “Гуси-лебеді летять” – автобіографічний твір. Маленький хлопчик Михайлик живе в селі у великій родині. Бабуся й дідусь, тато й мама, сам Михайлик – натури цільні й поетичні, працьовиті, розумні й талановиті.

Ганна Іванівна, мати Михайлика, – найпоетичніший образ повісті. Незважаючи на тяжке життя, вона зберегла поетичну душу, вміння дивуватися звичайним речам: першому пуп’янку, цвіту соняшника, вранішній росі, легенькому туману, плачу дерева навесні. Усього, то знала й відчувала, мама навчала сина.

Вияв батьківської любові до Михайлика. На перший погляд, батько здавався суворішим за матір, але саме він продав корову-годувальницю, щоб Михайлик мав змогу вчитися. Узимку Панас Дем’янович носив сина в школу на руках, бо в сім’ї були одні чоботи.

Образи дідуся й бабусі – охоронців сімейних Традицій. Дідусь Дсм’лн був майстром на всі руки. Вій був і бондарем, і ковалем, і будівельником, міг вирізати з дерева фігурки не тільки людей, а й апостолів. Дід завжди жалів дружину, з якою прожив довге життя. Подружжя жило так, що їхнім стосункам дивувалося все село. Коли дідусь помер, бабуся тяжко засумувала й, відчувши свою близьку смерть, прибрала хату, зібрала рідню й, попрощавшись з усіма, тихо відійшла у вічність.

Вірш “Життя – як вокзал…” Ліни Костенко – це роздуми поетеси про життя

“Життя – як вокзал…” Ліна Костенко

Життя – як вокзал.
Хтось приїжджає,
хтось від’їжджає.
Поцілунки і рани,
клунки і чемодани,
слова і фрази –
все разом.

Хто їде в м’якому.
Хто – у плацкартному.
Хто – в комбінованому.
Хто – в загратованому.

Квадрати – грати,
залізні рамки, –
можна зорями
грати в дамки.

А дехто – зайцем.

Зупинки.
Аварії.
Перон.
Гучномовці.
Зали чекання.
Карти.
Вагони – партії.
Вагони – службовці.
Вагони – аристократи.
Люстра –
електрична сестра орхідей.
Черга. Буфет. Каси.

А не можна так, щоб для всіх людей –
вагони першого класу?

Вірші Ліни Костенко популярні не лише в Україні, а й у всьому світі та перекладені багатьма мовами.

Якщо Ви маєте або можете зробити аналіз вірша “Життя – як вокзал…” Ліни Костенко лишайте інформацію в коментарях.

Цитати, вислови про Тараса Шевченка – видатного українця належать багатьом його сучасникам, класикам та історикам. Вислови про Шевченка відомих людей зібрані в цій статті.

Вислови про Т. Шевченка

“Вже тоді глибоко полюбив я на все життя Пушкіна, Шевченка, Міцкевича, трьох найдорожчих моїх вчителів “

“Народ Шевченка не забуває і ніколи не забуде. Поет живе в серцях свого народу”. – Рильський.

Біля його колиски уночі
В пітьмі нічній озвалися Борба і Труд:
” – Благославляємо тебе на бій за люд!”.
” – Свій край з упадку піднімеш – терпи!”.
Богдан Лепкий

Він був сином мужика – і став володарем в царстві Духа.
Він був кріпаком – і став ве­летнем у царстві людської культури
Іван Франко

Народ знає Тараса, любить Тараса,
співає його пісні, пересилає з уст в уста оповіді про нього,
як про живого сучасника і учасника на­шої дійсності.
Максим Рильський

Тарас Шевченко! Досить було однієї людини, щоб урятувати цілу націю!
Остап Вишня

Я радий, що можу додати свій голос до тих, що вшановують великого українського поета Тараса Шевченка. Ми вшановуємо його за великий вкладу культуру не тільки України, яку він дуже любив і так промовисто описував, а й культуру світу. Його творчість є благородною частиною нашої історичної спадщини.
Джон Ф. Кеннеді

Шевченко як поет – це був сам народ, що продовжував свою поетичну творчість. Шевченкова пісня була сама по собі народною піснею, яку міг заспівати тепер увесь народ, яка повинна була вилитись з народної душі відповідно до стану сучасної народної історії М. Костомаров

“У Шевченкові я бачу і відчуваю всю красу людської душі, це справжній співець свого народу” К. Станіславський

Вислови видатних людей про Шевченка

Тарас Шевченко народився на українській землі, під українським небом, проте він належить до тих людей-світочів, що стають дорогими для всього людства і що в пошані всього людства знаходять своє безсмертя.

“Шевченко – це той, хто живе в кожному з нас. Він – як сама душа нашого народу, правдива і щира…Поезія його розлита повсюдно, вона в наших краєвидах і внаших піснях, у глибинних, найзаповітніших помислах кожного, чий дух здатен pозвиватись”.
О. Гончар.

Шевченко цілком заслуговує на почесті, якими оточується. Він був більше, ніж українець – він був державним мужем і громадянином світу. Він був більше, ніж поет – він був хоробрим войовником за права і волю людей.
Ліндон Джонсон, президент США

Можна викинути всі демократичні нотки з його творів (та цензура довго так і чинила) – і Шевченко залишиться тим, чим створила його природа: сліпучим прецедентом, що не дозволяє українству відхилитися від шляху національного ренесансу.
Володимир Жаботинський

“Огненне слово його наскрізь проймало серце не тільки тих, кому близьке було народне горе, а й тих, кому й байдуже було до того. Всі дивувалися красі та силі тієї простої мови, якою Шевченко виливав свої вірші. Увесь світ став прислухатися до його мови, а на Вкраїні вірші приймали як благовісне, пророче слово”.
П. Мирний

“Любіть свою Батьківщину і рідну мову так, як любив покійний Тарас Шевченко. Для його пам’яті це буде найкращою нагородою і нерукотворним пам’ятником”.
А. Р. Церетелі

Не поет – бо це ж до болю мало,
Не трибун – бо це лиш рупор мас,
І вже менш за все – “Кобзар Тарас”
Він, ким зайняло і запалало.
Є. Маланюк

“Феномен Шевченка відбиває нашу національну природу, наше світосприйняття, наше минуле і нашу надію на майбутнє. Він символізує душу українського народу, втілює його гідність, дух і пам’ять…”.
Є. Сверстюк

“Коли б мені прийшлося одним словом схарактеризувати поезію Шевченка, то я сказав би: се поезія бажання життя. Свобідного життя, всесторонній, нічим не опутаний розвій одиниці і цілої суспільності, цілого народу, – се ідеал Шевченка, котрому він був вірним ціле життя”.
І. Франко

Ти нам залишив прагнення високі,
Шляхи священні, по яких іти
Твого сумління й мужності уроки
Ми бережем і будем берегти.
Микола Палієнко

“Сьогодні думи Шевченка є невіддільні від дум нашого народу. І тому народ так часто, так охоче звертається до свого поета. Гуманізм Шевченка, його ставлення до людини, його постійна турбота за пригноблених – як це зараз нам співзвучно!”.
Павло Тичина

“Невмирущий дух поета, як і раніше, витає над рідною Україною, невмовкаюче роздається його віще слово і сіє на народній ниві живе насіння оновлення”.
Павло Грабовський

“Світова слава Шевченкова зpостає й шиpитьсяpазом зі славою його наpоду, pазом із зpостаннямpолі й пpестижу нової, вільної Укpаїни…”

Якщо ви знаєте гарні та крилаті вислови про Шевченка лишайте їх в коментарях.

Байка “Квартет” Івана Крилова висміює вищий орган царської Росії – Державну раду, засновану в 1810 р, що складалася з чотирьох департаментів. Його члени ніяк не могли розміститися по відділах і без кінця пересідали з одного в інший.

Іван Крилов “Квартет” українською

Вигадниця Мартишка,
Осел,
Козел
Та клишоногий Мишка
Затіяли Квартет заграть.
Дві скрипки, ноти, бас і альт дістали
Й під липу в лузі посідали,
Щоб світ мистецтвом чарувать.
Ударили в смички,- ладу ж дарма шукать!

\”Стій, братця, стій! – кричить їм Мавпа,- постривайте!
Хіба заграєм так? Інакше посідайте.
Ти з басом, Мишечко, сідай проти альта,
Я, прима, сяду проти втори;
Тоді вже піде музика не та:
У танець підуть ліс і гори!\”

Знов сіли, почали Квартет;
А діло все не йде вперед.

\”Стривайте ж, я знайшов секрет,-
Кричить Осел,- усе в нас піде ладом,
Як поряд сядем\”.

Послухали Осла, поважно сіли в ряд;
А все-таки Квартет не йде на лад.
Ще гірше, ніж раніш, пішли між ними чвари
І свари,
Кому і як сідать.
Припало Солов’ю якраз там пролітать,
До нього всі вдались, як до свого спасіння:

\”Будь ласка,- мовили,- таж наберись терпіння,
Допоможи Квартет улаштувать,
І ноти й інструмент зуміли ми дістать,
Скажи лиш, як сідать!\”

\”Щоб буть музи? кою, потрібне тут уміння
Та трохи тонших би ушей,-
Їм одмовляє Соловей,-
Тож, як сідати – сварки марні,
Бо з вас музики незугарні\”.

Перекладач: Ф. Скляр

Іван Крилов “Квартет” російською

Проказница-Мартышка,
Осел,
Козел
Да косолапый Мишка
Затеяли сыграть Квартет.
Достали нот, баса, альта, две скрипки
И сели на лужок под липки, –
Пленять своим искусством свет.
Ударили в смычки, дерут, а толку нет.
“Стой, братцы, стой! – кричит Мартышка. –
Погодите!
Как музыке идти? Ведь вы не так сидите.
Ты с басом, Мишенька, садись напротив альта,
Я, прима, сяду против вторы;
Тогда пойдет уж музыка не та:
У нас запляшут лес и горы!”
Расселись, начали Квартет;
Он все-таки на лад нейдет.
“Постойте ж, я сыскал секрет! –
Кричит Осел, – мы, верно, уж поладим,
Коль рядом сядем”.
Послушались Осла: уселись чинно в ряд;
А все-таки Квартет нейдет на лад.
Вот пуще прежнего пошли у них разборы
И споры,
Кому и как сидеть.
Случилось Соловью на шум их прилететь.
Тут с просьбой все к нему, чтоб их решить
сомненье.
“Пожалуй, – говорят, – возьми на час терпенье,
Чтобы Квартет в порядок наш привесть:
И ноты есть у нас, и инструменты есть;
Скажи лишь, как нам сесть!” –
“Чтоб музыкантом быть, так надобно уменье
И уши ваших понежней, –
Им отвечает Соловей, –
А вы, друзья, как ни садитесь,
Всё в музыканты не годитесь”.

Юрій Яновський цікаві факти з життя (біографії) українського поета Ви дізнаєтесь в цій статті.

Цікаві факти про Юрія Яновського

Юрій Яновський (1902-1954) – український поет та романіст. Один із найвизначніших романтиків в українській літературі першої половини XX століття. Редактор журналу “Українська література”, військовий журналіст. Ветеран Армії УНР.

Народився в селі Майєрове В родині заможного селянина.

У 1917 році родина переїхала до Єлисаветграда. У 1919 році Юрій Яновський на відмінно закінчив Єлисаветградське реальне училище. Вчився в Київському політехнічному інституті на перших двох курсах 1922–1923. Вчився разом з майбутнім конструктором ракет С. Корольовим.

Щоб всебічно вивчити життя, по-справжньому заглибитися в людську психологію, Юрій Яновський вважав, що письменник повинен мати не літературну професію. Стати інженером-конструктором йому так і не вдалось – його виключено з комсомолу, від нього відвернулась кохана дівчина. Яновський змушений був повернутися додому. Причиною цьому стало те, що поблизу Майєрового було вбито фінагента, звинувачення впало на Юркового дядька Петра Миколайовича. Згодом убивць знайшли, дядька було реабілітовано.

Яновський Був редактором (художнім керівником) Одеської кінофабрики ; він автор кількох сценаріїв. Саме Юрій Яновський привів у кінематограф Олексадра Довженка

Саме Яновський запросив на зйомки до Одеси московську красуню Юлію Солнцеву. Однак, двобій за її серце виборов режисер-початківець Олександр Довженко.

Однодумцем і підтримкою для письменника завжди була його дружина – Тамара Юріївна. Поет зі своєю дружиною, актрисою-травесті, майже тридцять подружніх років вони були на “ви”.

“Письменницька кухня” Яновського: вільний від зайвих речей стіл і неодмінний стос паперу.

Разом з письменниками Максимом Рильським, Іваном Кочергою, Петром Панчем, Натаном Рибаком брав активну участь в організації видання творів українських письменників в серії “Фронт і тил”, у випуску літературних газети та журналу українською мовою

Юрій Яновський Рано посивів – йому тоді було 30 з лишком.

Бідність довела письменника до того, що він закладав цілі пакунки своїх улюблених книжок.

Провідні лікарі столиці помилилися у діагнозі письменника: замість виразки шлунку встановили інфаркт серця. Що й спричинило смерть.

25 лютого 1954 р. Юрій Іванович Яновський помер.

Сподіваємося, що з цієї статті Ви дізналися щось цікаве про Юрія Яновського.

“Дивак” переказ оповідання Г. Тютюнника

На початку зими ходити Олесеві до школи можна двома стежками: одна бором, друга – річкою. Сюди зручніше, та в зазимки лід на річці тоненький, так і зяє чорною прірвою.
Мати забороняє ходити в школу по льоду через річку. Олесь смирно стоїть біля порога, слухає. Він ще малий, головою ледь до клямки дістає. Очі в нього чорні, глибокі, як вода в затінку, дивляться широко, немов одразу хочуть збагнути увесь світ. Олесь любить зиму, любить малювати на снігу, забуваючи про все.
В бору снігу мало. То там, то сям проглядає крізь порошу трава з примерзлими до землі зеленими чубчиками, стримлять низенькі пеньки з жовтуватою, немов старий мед, смілкою на зрізах. Тихо навкруги й затишно. Тільки часом шелесне по гіллі вальок снігу, струшений вітром з верховіття.
…Внизу під підошвами в Олеся ворушилось коріння – помирає сосна… Олесь нагріб чобітками снігу під окоренок, утрамбував його гарненько і, вирішивши, що тепер сосна не впаде, погицав через замети до школи.
Ще здалеку побачив міст з гатками по обидва боки. По той бік мосту, через вигін, червоніє крізь біле плетиво запорошених дерев цегляна школа.
По дорозі Олесь зустрів гурт школярів, що гнули молодий лід. Вони запропонували хлопцеві приєднатися до розваги. Олесь відмовився – і Федько Тойкало вдарив його. Біля Олесевого ока набрякала гуля. Він ліг долілиць, притиснув скроню до льоду і почав розглядати дно. Раптом побачив щуку з пліточкою (невеличкою рибкою) в зубах.
– Пусти, – видихнув Олесь і ляпнув долонею по льоду. Та щука й не поворухнулась. А плітка зникла. Він підхопився на ноги і став гатить підбором в те місце, де стояла щука, аж доки під чоботом не хрокнула вода.
Біля школи теленькнув дзвоник, улігся гамір. А Олесь сидів посеред річки і плакав. Олесь підвівся, запхав книжки в пазуху і поплентався до школи.
На уроці малювання старенька вчителька Матильда Петрівна задала малювати перегнійний горщечок. Олесь намалював… дятла. Учителька хотіла поставити двійку. Хлопець зібрав книжки й вийшов з класу.
Олесь побіг у верболози. Там він блукав до самого вечора. Потім зібрався додому. Під тинами сиділи дядьки, смалили цигарки й гомоніли, обговорюючи хлопців; про Олеся вони говорили, що він дивакуватий.
На мосту Олеся дожидав Федько Тойкало, він втиснув Олесеві в руку подавлений теплий пиріг. Тому не хотілось пирога, але він зрадів примиренню і дав ремезяче гніздо. Олеся побачив дід Прокіп і покликав їхати по солому. Хлопець сказав, що його назвали диваком і спитав, що це таке.
– Воно, звичайно, правильно. Завзяття в тебе обмаль. Все чогось у землі порпаєшся. А треба – в людях. Та отак побіля них, отак… Того – ліктем, того – почотом… Гульк – уперед вийшов. А першого не перечепиш, бо не доженеш. О!
– Діду, чому дятел шишки їсть, а щука – пліточок?
– А то вже хто якого поріддя.
– А я не забрав у дятла шишки, – хвалиться Олесь.
– І вірно. Навіщо вона здалась. Це як путнє щось побачиш – дощечку, скажімо, або гвіздочок – тоді бери.
– Навіщо?
– Пригодиться.
Хлопцеві було жаль коней, бо дід наклав на віз забагато соломи й бив коней.
– Ось послухай, дурнику, що я тобі скажу. Слухай і на вус мотай. Тут, на землі, не бити не можна. Тут не ти, так тебе одрепають ще й плакать не дадуть. Пойняв?
Олесеві стало сумно. Вдома Олесь швиденько роздягся, поліз на піч і заснув.
А вночі крізь сон благав матір розповісти казку про Івасика-Телесика, злякано зойкав, коли відьма гризла дуба, і радо сміявся, коли гусиня взяла Івасика на свої крилята. Вдосвіта знов загули на морозі сосни і закричали півні на горищах. Народжувався новий день.

“Гетьман” Старицький аналіз

Балада “Гетьман” – це роздум над героїчними подіями минулого і їх репрезентацією в сьогоденні. Написана Старицьким 1902 р. і присвячена доньці Людмилі – його першій помічниці у письменницькій праці.

Балада – жанр, покликаний відображати передовсім гостро-драматичні й трагічні конфлікти, що мали в суспільстві всезагальний інтерес і загальнолюдське звучання. Балада “Гетьман” має драматично-напружений сюжет, виразну трагічність у зображенні подій. Розкриваючи громадянські, патріотичні переживання ліричного героя (Богдана Хмельницького), автор акцентує і на соціальних проблемах свого часу, що були, на його думку, наслідком помилкових політичних рішень у минулому.

За допомогою художніх прийомів казки та фантастики поет героїзує минуле і звертається до сучасних подій. Безперечним є зв’язок балади Старицького з українською народною баладою. Насамперед це виявляється у фантастичних, надприродних діях – оживлення мерця (тут привид гетьмана Б. Хмельницького як модифікація міфологічного мотиву воскресаючого народного героя); у фольклорних образах-символах: ніч під Водохрегца – час незвичайних “тайничих” дій, білий кінь з вогненними очима, кривава сльоза матері-України, що оживляє мерця, печера-труна. Що ж символізують ці образи?

Передовсім вони засвідчують, що вірш “Гетьман” за образним ладом близький до жанру української романтичної балади, яка орієнтована на показ несподіваного і таємничого. Водночас у баладі сильний соціальний струмінь, оголені факти дійсності: залізниці, пишнота, двірці і як контраст – обдерта голота, народ у кайданах, у ярмі.

Балада “Гетьман” – синтез романтичного узагальнення і реалістичної конкретизації бачення дійсності. Соціологізація проблемно-тематичного матеріалу тут безсумнівна, як і виразні просвітницькі ідеї твору. Виражальні можливості жанру (герой у виняткових і драматичних обставинах) дали змогу розкрити стан душі, Психологію моменту глибокого переживання, високу душевну напругу.

На переконання Франка, поезія Старицького – “проба нових тонів, нових форм, нового вислову у нашій поезії”. Критик наголошує, що, окрім відчутного розширення тематичних обріїв, у поезії Старицького вперше українською мовою заговорив новий ліричний герой – інтелігент. Він звернувся до своїх сучасників без традиційної маски “мужицького поета”, коли на все треба було дивитися “очима співучого селянина, афектувати селянську наївність, починати поезії від зір, вітру, сонця, хмар або соловейка” і закінчувати індивідуальним поетовим “горем” чи “щастям”. До заслуг Старицького-поета Франко відносить і серйозність змісту його поезій, і артистизм виконання, і громадянський пафос.

Стороженко “Скарб” переказ не донесе всієї краси та повчальності твору, тому його варто прочитати повністю.

Олекса Стороженко “Скарб” скорочено

Жили собі чоловік та жінка. Усього в них було доволі. Свого сина єдиного вони шанували й пестили, особливо мати. Усе, що забажає, виконували, не давали й пилинці впасти.

Доріс Павлусь до парубка, зробився гладким та опецькуватим, тільки руки в нього білі й ніжні, бо ніколи роботи не знали. Чоловік картав жінку – навіщо такого лінивого виростили, що з ним буде, як їх не стане. Мати відповідала, що на все воля Божа.

Якось Павлусь уночі розвередувався – захотів меду. Мати побігла по селу шукати, ледве випросила. Прибігла, а синок уже й спить. Через той мед занедужала мати, й не стало її. За нею й батько пішов.

А Павлусеві все одно добре. Стали за ним доглядати наймит і наймичка, що їх господиня просила колись. Щастя, як горох, так і сипалося на парубка. У господарстві лад, прибуток, відкрили навіть шинок із лавкою. Павлусь тільки їсть та спить, ліньки й повернутися, не те що на вечорниці йти.

Якось на Зелені свята зібралися парубки йти шукати скарб. Вирішили попросити Павла, щоб він пішов із ними на щастя. Той не “хотів і сказав, що як Бог дасть, то й у вікно вкине.

Ходили хлопці до вечора, нічого не знайшли. Аж бачать – лежить здохлий хорт. Вирішили взяти його на дрючок та й укинути Павлові у вікно заради жарту. Так і зробили. Кинули собаку, а з нього як посипляться дукати! Парубки хотіли забрати, а наймит не дав. І Павло сказав, що це йому Бог у вікно вкинув, як він і казав.

Щастя не залишало Павлуся. Знайшлася хороша дівчина, одружилися вони, народилися у них гарні діточки.

Що ж таке щастя, кого можна вважати щасливим? Є такі, що звуть щасливими таких, як Павлусь, котрі увесь свій вік ні про кого й ні про що не дбають; таких, які мають багато грошей і стережуть їх, як Рябко на ланцюгу. А по-моєму, той тільки й щасливий, хто другому не заздрить, кого Бог благословив на добрі діла. Заздрять декотрі щастю Павлуся, а от стати б ним і не хотіли.

“Пані Метелиця” – казка братів Грімм про чарівницю з колодязя, що винагороджує працелюбну дівчину і карає ліниву.

“Пані Метелицю” дійсно склав німецький народ, але записали й обробили казку німецькі вчені – брати Грімм.

“Пані Метелиця” характеристика образів

Пасербиця – дуже працьовита дівчина. Завжди в русі. Доводить діло до кінця, домагається свого. Має добре серце. Намагається бути найлагіднішою зі всіма, але не підлещується. Сумує за домівкою. Не купиться на жодне золото.

Ледащиця ніколи нічого не робить. Завжди стоїть на місці. Завжди неприязна та неввічлива до інших. Не намагається нікому допомогти. Має черстве серце. Ганяється за золотом. Дуже заздрісна. Бажає іншим зла. Думає тільки про себе.

Таблиця-характеристика героїв “Пані Метелиця”

Трамвай – один з перших видів транспорту, з яким стикається дітвора. Їде мама з коляскою, попереду дзвенить трамвай. Малюкові його показують, кажуть “Красненький, дзень-дзень!”. Ось і народилася перша загадка про трамвай : “Що за диво-будиночок червоний, їде і дзвенить у день ясний?”

Загадки про трамвай українською

Маленькі хатиночки по місту біжать,
хлопчики і дівчатка в хатиночках сидять.

– Дзинь-Дзинь-Дзинь! – Я б’ю на сполох. –
Ви звільніть мені дорогу.
Нікуди мені звернути
Бо по рейках їду я.

У місті він по рейках ходить,
Він народ з роботи возить!
На дорозі не зівай,
Їде часто тут… (Трамвай).

За формою він майже вагон,
По рейках їде в наш район,
Коли дзвенить він – не зівай,
Везе людей додому всіх… (трамвай).