Category: Література

Володимир Даль біографія скорочено письменника, лікаря, лексикографа, твореця “Тлумачного словника живої великоросійської мови”.

Володимир Даль біографія

Володимир Іванович Даль народився у селищі Луганський завод (нині – Луганськ) 10 листопада 1801 . Його сім’я була високоосвіченою. Батько був лікарем, лінгвістом, а мати – піаністкою, знала кілька мов, цікавилася літературою. Володимир отримав прекрасну домашню освіту. У дитинстві прив’язався душею до рідного краю, пізніше навіть узяв собі псевдонім Козак Луганський.

Освіту отримав в Петербурзькому Морському кадетському корпусі. Закінчивши його в 1819 році, відправився служити на флот. Але після кількох років вирішив обрати інший шлях – почав вивчати медицину в Дерптському університеті (зараз – Тартусский університет).

У 1828-1829 році бере участь у російсько-турецькій війні. Даль бере участь у боях, допомагає пораненим, оперує в умовах польових госпіталів. Відзначений нагородами, починає працювати у військово-сухопутному госпіталі Петербурга в якості ординатора. Даль стає відомим лікарем. За час своєї медичної практики, в тому числі військової, Даль написав кілька статей, нарисів.

Потім Даль всерйоз зайнявся літературою. У 1832 році були опубліковані його “Російські казки. П’ят перший “. Він заводить знайомства і дружбу з відомими письменниками та поетами: Гоголем, Пушкіним, Криловим, Жуковським Та іншими. Разом з Пушкіним Даль подорожує по Росії. Даль був присутній при смерть Пушкіна, лікував його після дуелі.

Загалом Володимир Даль написав більше ста нарисів, в яких розповідав про російське життя, яке він добре знав. Також Даль склав підручники “Ботаніка”, “Зоологія”, а в 1838 році став членом Петербурзької академії наук.
Але найзначнішою та об’ємної роботою Даля залишається “Тлумачний словник”, що містить приблизно 200 000 слів. Будучи добре знайомим з багатьма професіями, ремеслами, прикметами і приказками, Даль всі знання помістив в “Тлумачний словник живої великоросійської мови”.

З 1849 по 1859 Даль проживав в Нижньому Новгороді, де служив управителем удільної контори, після переїхав до Москви. За цей час надрукував безліч статей, робіт. Перший том “Тлумачного словника” вийшов в 1861. А через рік були опубліковані “Прислів’я російського народу”.

Помер Даль 22 вересня (4 жовтня) 1872 в Москві

Портретна характеристика Айвенго

У центрі твору “Айвенго” В. Скотта – Вільфред Айвенго, головний герой. Він належить до старовинного роду саксів. Батько його – Седрік – справжній патріот, людина хоробра і смілива, яка дотримується старовинних звичаїв і законів. Айвенго молодий, привабливий:

“Як тільки шолом був знятий, всі побачили гарні, хоч засмаглі від сонця риси двадцятип’яти річного юнака з густими русявими кучерями. Обличчя його було бліде, мов смерть і де-не-де поплямоване кров’ю.

Айвенго – молодий, хоробрий, сміливий. Безстрашно вступає він в поєдинки на лицарських турнірах, відстоюючи справедливість і честь. Він люто ненавидить норманів, які завоювали його рідну землю, і ось вже 100 років, як сіють на цій землі жорстокість, невірність.

Айвенго всім серцем полюбив леді Ровену, вихованку свого батька. Ровена, полонила його серце і думки, саме їй він присвячує свої військові подвиги. Саме любов до Ровени була однією з причин сварки батька з сином.

Айвенго – людина справедлива і благородна. Він завжди готовий допомогти чесним людям, захистити їх від свавілля підступних норманів. Саме Айвенго стає ангелом-охоронцем для красуні Ребекки і її батька, старого єврея Ісаака. Він рятує гаманець Ісаака і його життя від зазіхань Бріана де Буагільбера та заступається за Ребекку на суді в прецептор.

“Я, добрий лицар дворянського роду, приїхав виправдати мечем та списом дівицю Ребекку, дочку Ісаака з Йорка, довести, що вирок, проти неї виголошений, несправедливий і позбавлений підстави, оголосити сера Бріана де Буагільбера зрадником, вбивцею і брехуном, на підтвердження чого готовий битися з ним і перемогти…”

Айвенго – людина прогресивних поглядів. Він розуміє, що майбутнє за об’єднанням Англії. Тому стає прихильником короля Річарда Левове Серце, супроводжує його у Третьому хрестовому поході для захисту християнських святинь. Саме прихильність до короля-нормана стала причиною сварки між Айвенго і його батьком. Седрік тривалий час вважав свого сина зрадником, позбавив його спадщини. Тому на лицарському турнірі в Ашбі Айвенго виступав під ім’ям Позбавлений спадщини, а на його щиті був зображений дуб, вирваний з коренем. Але сміливість, шляхетність, патріотизм молодого лицаря переконали батька в тому, що прийшов новий час і прогресивна молодь сповідує нові ідеї – ідеї національного єднання.

Айвенго – справжній лицар! Але чи легко бути лицарем? І так і ні! Так як для цього потрібно мати полум’яне серце, небайдуже до людського горя; сильну руку, здатну приборкати підлість і зраду.

Ми живемо в XXI столітті. Але нетлінними залишаються людські цінності, які притаманні герою роману, доблесному лицарю Айвенго.

Аналіз вірша С. Чернілевького ” Теплота родинного інтиму ” Наведений в цій статті. Своїм віршем Станіслав Чернілевський доводить, що сім’я – найвища цінність для людини, і найбільше горе – самотність, закликає цінувати родинне тепло.

“Теплота родинного інтиму” аналіз

Тема: згадування письменником про рідну хату, власне дитинство, матір, її доброту, щирість душі.

Ідея: уславлення найсвятішого для кожної людини – материнської любові, батьківської хати, щасливих років дитинства.

Основна думка: кожна людина ніколи не забуде і пам’ятатиме те рідне місце, де вона народилася, теплоту батьківської оселі, чарівне дитинство.

Віршовий розмір “Теплота родинного інтиму” – П’ятистопний хорей.

Художні засоби “Теплота родинного інтиму”

Метафора: “досвіток не скрес”, “полум’я гуляє по гіллю”, “гіркотина зникає”, “печія не катує серце”, “душа світає”; Епітет: “світанковий вогонь”.

Станіслав Чернілевський використовує виразну метафору “мотузочком диму / Хату прив’язала до небес”, позначаючи таким чином, що мати розтопила піч і дим піднявся вгору.

За допомогою персоніфікації “полум’я гуляє”, “печія не катує” створюються яскраві образи родинного затишку й тепла.

“Теплота родинного інтиму” образи

Образ хати, прив’язаної до неба, передає ставлення автора до батьківської хати як до найвищої цінності, даної людині небесами.

Поезія “Теплота родин ного інтиму…” пройнята правдивою синів­ською любов’ю до матері, до рідного дому. Ліричний герой крізь усе життя проніс най­світліші почуття до найдорожчої людини. Вони так само сильні, як і колись у дитин­стві. Це безумовна любов, справжній душев­ ний спокій. Так буває тільки вдома. Навіть дорослим інколи хочеться відчути себе ма­ ленькими, огорненими маминою ласкою ма­ люками. Її дбайливі руки ще вдосвіта роз­ ведуть у печі вогонь, поєднавши рідну хату із всесвітом. Мати ніжно закутає ковдрою плечі, не ставитиме безглуздих запитань, бо знає про сина більше, ніж він сам. Адже лише мати має особливий дар – відчувати свою дитину. Такий тісний духовний зв’я­зок, справжня щирість, розуміння без слів властиві родинним стосункам.

І та гіркота, що труїла серце дорослого чоловіка, поступово зникає, як примара, ніби розсіюється. Мамина любов творить дива. Читаючи твір, ми розуміємо, що пошанне ставлення до батьків, щирі почуття – це та опора, той життєвий стрижень, який рятує нас від душевного болю не тільки в дитинстві, а й у дорослому віці.

Іван Гончаров цікаві факти з життя (біографії) і творчості російського письменника викладені в цій статті.

Іван Гончаров цікаві факти

Іван Гончаров прожив довге життя. І видав всього лише три твори.

1. Назви всіх трьох романів письменника починаються на “Об”. “Обычная история” була видана у 1847 році. У 1859 році вийшов у світ роман “Обломов”. Підсумковий роман “Обрив” написаний в 1869 році. Твори нерозривно пов’язані між собою. Сам письменник говорив, що це немов один роман, що відображає різні періоди життя російського суспільства.

Останній роман Гончаров писав близько 20 років. “Обрив”- це дитя мого серця; я занадто довго носив його під ложечкою, тому він і вийшов великий і незграбний. Я його переносив”, – писав Іван Гончаров у листі до Афанасія Фета.

2. Письменник в 1834 році закінчив Московський університет, факультет словесності. З ним на курсі вчився Михайло Лермонтов. “Смаглявий, одутлий юнак з рисами обличчя неначе східного походження, з чорними виразними очима. Він здавався мені апатичним, говорив мало і сидів завжди в ледачій позі, напівлежачи, спершись на лікоть. Він не довго пробув в університеті. З першого курсу він пішов і виїхав до Петербурга. Я не встиг познайомитися з ним “- згадував про Лермонтова Гончаров.

3. Свій перший роман “Обычная история” Іван Гончаров випустив у журналі “Сучасник”. Через деякий час письменник дізнається, що “Вітчизняні записки” готують до публікації книгу англійської письменниці Єлизавети Інчбольд-Сімпсон зі схожою назвою “Simply story”.

Вперше виданий в 1791 році, цей твір і в Росії вже прочитали в оригіналі. Гончаров писав листа Краєвському, редактору “Вітчизняних записок” з проханням змінити назву на “Простая история”. Він говорив, що при виході у світ його творів читачі “грунтуючись тільки на схожості назв, говорили, що я переклав свій твір з англійської”.

4. Іван Гончаров був знайомий з Тургенєвим І навіть якийсь час у них була міцна дружба. Але після того як автор поділився уривком зі свого, ще не опублікованого, твору “Обрив” відносини великих письменників змінилися. Одного разу Тургенєв зачитав “Дворянське гніздо” і Гончаров почув надзвичайну схожість зі своїм твором “Обрив”. Тургенєв не заперечував явний плагіат і обіцяв прибрати сцену, що належить “Обриву”. У 1860 році був представлений всьому світу роман Р. С. Тургенєва під назвою “Напередодні”. Іван Гончаров побачив рядки свого роману і викликав автора на дуель.

5. Гончаров якийсь час працював цензором, але в 45 років пішов у відставку і зосередився на літературі.

6. Особисте життя Івана Гончаров А теж складалося важко. Багато років він любив Ю. Д. Єфремову, але вона стала дружиною іншого. Уже в 31 рік Гончаров з сумною іронією порівнював себе зі “старою, давно прочитаною книгою”. І раптом восени 1855 році – нове почуття. Він стає пристрасним і наполегливим шанувальником Єлизавети Василівни Толстой, приятельки сім’ї Майкових. Листи Гончарова до Толстой – це повість любові, “сповідь душі”. Івану Олександровичу не до написання нового роману. “Я хворий нею”, – зізнається він. У січні 1857 році Єлизавета Василівна виходить заміж за О. І. Мусіна-Пушкіна, а Гончаров бере чотиримісячну відпустку по службі і їде в Марієнбад.

7. Помер Іван Олександрович на вісімдесятому році життя 27 вересня 1891 році, не перенісши запалення легенів.

Переказ “Дедал та Ікар” донесе до вас цю легендарну історію, але краще міф Читати повністю.

“Дедал та Ікар” скорочено

Дедал – винахідник столярних інструментів, гарний архітектор і скульптор. Він жив в Афінах, звідкіля йому довелося втікати після того, як він скинув з Акрополя (укріпленої частини давньогрецького міста) свого учня і племінника Талоса. Майстерність Талоса викликала заздрість Дедала: племінник незабаром міг обійти свого вчителя.

Після осуду його афінянами Дедал утік на Кріт. На цьому острові він знайшов притулок у царя Міноса. За дорученням Міноса Дедал побудував лабіринт для чудовиська з тілом людини і головою бика – Мінотавра. Дедал допоміг втекти Тесею, сину афінського царя Егея. За це Мінос заточив Дедала із сином Ікаром у лабіринті, звідкіля їх звільнила Пасіфая, дружина Міноса. От тоді-то Дедал зробив крила, і вони із сином полетіли з острова. Незважаючи на застереження батька, Ікар піднявся занадто високо. Сонце розтопило віск, яким було скріплене пір’я крил, Ікар упав у море і загинув. А Дедал, оплакавши сина, добрався до Сицилії, де і провів залишок своїх днів.

Мінос переслідував Дедала і хотів виманити його хитрістю, але в нього нічого не вийшло. Самого Міноса згубили дочки сицилійського царя Кокали: вони облили його киплячою водою.

Щастя – момент. Далі вже буденщина, пошлість.

Вмерла так, як вмирають ті, що люблять життя.

Єсть якісь метелики. Вони вмирають серед кохання.

І, пам’ятаю, в грудях мені сколихнулась якась хвиля, велика, тепла хвиля чулості, знаєте, така хвиля, яка буває, коли ви несподівано, від нудьги, заходите в храм, і вас охоплює, разом з хвилею згуків, ціла хмара асоціацій, почувань, і ви почуваєте, як вам стає безмірно журно, тепло, затишно.

– Як вас зовуть? – спитався я її раптом. Вона лукаво глянула на мене:
– А вам для чого?
– Як то для чого?.. Цікаво знати, з ким ідеш.
– Фу, казна-що! Хіба коли я вам скажу, що мене звуть Галею, Манею, то ви вже знатимете мене? Не скажу.
– Через що?
– Не хочеться. Так краще. І сама не хочу знати, як вас зовуть. Я знаю, що у вас карі очі, потім… Яке у вас волосся?.. Русяве, здається. Ну, да… Русяве волосся. Ну, і так далі. А ім’я – пошлість. Правда? – підняла вона якось мило брови й засміялась.

Микола Хвильовий (справжнє ім’я Микола Григорович Фітільов) – український прозаїк, поет, публіцист, один з основоположників пореволюційної української прози. Хронологічна таблиця Хвильового викладена в цій статті.

Хронологічна таблиця Миколи Хвильового

Біографія Джека Лондона на англійській мові наведена в цій статті.

Джек Лондон біографія англійською

Jack London’s full name was John Griffith London, and he was born in San Francisco. After completing grammar school, London worked at various jobs to help support his family. He briefly enrolled in a university and took English classes, for he loved to read and write. However, he was not happy with this formal education and he soon dropped out.

In 1897 and 1898, London, like many other American and Canadian men, went north to Alaska and the Klondike region of Canada to search for gold. This was the Alaska Gold Rush. Although London never found any gold, his experience in the extreme environment of this cold part of the world gave him ideas for the stories he would write when he decided to return to California.

Upon his return to the San Francisco area, he began to write about his experiences. After winning a writing contest, he succeeded in selling some of his stories and in 1900, he published a collection of his short stories, The Son of the Wolf.
Like Stephen Crane, London wrote in a Naturalistic style, in which a story’s actions and events are caused mainly by man’s internal biological needs, or by the external forces of nature and the environment. Many of his stories, including his masterpiece The Call of the Wild (1903), deal with civilized man getting back in touch with his deep, animal instincts.

Among London’s most important books were People of the Abyss (1903), written about the poor people of London, England; The Sea Wolf (1904), a novel based on the author’s experiences as a seal hunter; John Barleycorn (1913), an autobiographical novel about his struggle against alcoholism; and The Star Rover (1915), a collection of related stories dealing with reincarnation.

London wrote more than 50 books and enjoyed enormous international popularity as an author. His exciting, often violent and brutal writing style attracted readers from all over the world and his stories and novels were translated into many different languages. Despite his success, however, alcohol and two broken marriages added to his growing unhappiness. In 1916, at the age of only 40, Jack London committed suicide.

Словник

Achieve – досягати; домагатися
To achieve success – домогтися успіху
Advertise – рекламувати; поміщати оголошення
Arrest – 1. арешт, затримання 2. заарештувати
To be arrested – бути заарештованим
When was he arrested?
Ashamed – присоромлений
To be ashamed – соромитися
Shame – 1. сором 2. соромити
Attempt – спроба
To make an attempt – зробити спробу
Audience – публіка, аудиторія, глядачі (употр. з дієсловом в однині); аудієнція
Awful – жахливий
Base – 1. основа, підстава; база 2. засновувати 3. низький, низинний, підлий
To be based – бути заснованим
Many of London’s stories were based on his own experience.
Betray – зраджувати, змінювати
Break (broke, broken) with – порвати з (ким-небудь, чим-небудь)
Condition – умова, обставина
Conditions of life / living conditions – умови життя
Conflict – конфлікт, зіткнення
Contest – змагання, змагання, конкурс
Decide – вирішувати, приймати рішення
Describe – описувати, зображати
Experience – 1. (життєвий) досвід; враження, переживання 2. відчувати, дізнаватися з досвіду
Fang – ікло; корінь зуба
Frustration – розчарування; крах, крах
Gain – 1. прибуток, приріст, виграш 2. отримувати, набувати
To gain friends (experience, a wide audience) – здобувати друзів (досвід, широку аудиторію)
Gold rush – (іст.) золота лихоманка
Heel – 1. п’ята 2. каблук
Hope – надія, сподівання
Impulse – порив, спонукання, потяг, імпульс
Individual – 1. особистість, індивідуум 2. особистий, індивідуальний, характерний
Justice – справедливість; правосуддя; юстиція
Injustice – несправедливість
Job – робота, місце служби
Kind – 1. добрий 2. сорт, різновид, клас, розряд
Main – основний, головний
To move to – переїжджати, переселятися в When did the Browns move to Boston? – Коли Брауни переїхали в Бостон?
Movement – рух
Observation – спостереження, вивчення
Observe – 1. спостерігати, стежити за 2. дотримуватися
Poor – бідний, незаможний
The poor – бідні, бідняки, незаможні
Prison – в’язниця
Quit (quit / quitted, quit / quitted) – припиняти, кидати, залишати
Realize – (ясно) розуміти, усвідомлювати
Reflect – відображати, відображати
Ride (rode, ridden) – їхати, їздити (верхи, на велосипеді, коні і т. д.)
Sailor – моряк, матрос
Social order – суспільний лад / порядок
Storyteller – оповідач
Struggle for – боротьба за
Success – успіх, удача
Suicide – самогубство
Survive – вижити, вціліти
Theme – тема
Tramp – 1. бродяга 2. подорож пішки 3. подорожувати пішки
Tuition – плата за навчання
To turn to smth – прийматися, братися за що-небудь
Unemployed – безробітний, незайнятий
Used to – мати звичай (в минулому)
Vagrancy – 1. поневіряння, бродячий життя 2. (юр.) бродяжництво
Vagrant – 1. бродяга, ледащо 2. бродячий, мандрівний
Vagabond – 1. бродяга; (Розм.) Нероба 2. бродячий
Wild – дикий
The Wild – дика природа

“П’ятнадцятирічний капітан” образ Негору

Негору – негативний персонаж в романі Жюль Верна “П’ятнадцятирічний капітан”.

“П’ятнадцятирічний капітан” характеристика Негору

Опис Негору

Негору мав років десь із сорок. Це був чорнявий, сухорлявий, моторний, середній на зріст і, певно, дужий чоловік. Чи мав він якусь освіту? Мабуть, так, це видно було із зауважень, які часом прохоплювались у нього. Він ніколи не говорив ні про своє минуле, ані про свою родину. Звідки він прибув, де жив доти, чим займався – ніхто не знав. Ніхто не знав і його планів на майбутнє. Він тільки висловив якось намір висісти на берег у Вальпараїсо. Це був дивний чоловік. В усякому разі він, напевно, не був моряком. Він розумівся на морських справах не більше за першого-ліпшого кока, який значну частину свого життя проплавав у морі. Однак на морську хворобу він не слабував, а це вже неабияка перевага для корабельного кухаря.

На палубі Негору бачили рідко. Цілісінький день він порався у своїм тіснім камбузі, де стояла велика плита. А пізно ввечері він гасив плиту і йшов до своєї каютки на носі, де відразу лягав спати.

Жюль Верн зображує злодія Негору, кора­бельного кока, який, шукаючи власної вигоди, зробив усе, аби “Пілігрим” загинув.

Негору злий, бездушний чоловік. Він міг зробити з людиною, що завгодно. Міг вбити, міг катувати людину поки вона не буде просити помилувати. Негору торгував рабами, але тільки чорношкірими, так як білих ніхто не купував.

Негору – людина дуже жорстока. Негору нікому не розказував про своє минуле. Він був закритою людиною, люди його ненавиділи, навіть собака вороже відносилась до нього. Він постійно заздрив Діку Сенду. Негору хотів бути капітаном, але в нього не було такої можливості

” Рігведа ” – найбільш древня і значна з Вед, цінне джерело для вивчення давньоіндійської історії та міфології.

Гімни з Рігведи

Гімни до ранньої зорі

1. [R. V. 1, 123]

В повіз великий богині щасливої впряжені коні.

Всі несмертельні боги посідали в той повіз.

Славна з’явилась богиня, живуча в повітрі,

З лона темноти з’явилася людські оселі красити.

З цілого світу найперша встає вона й шле нам здалека

Пишні дари. Народилась зоря молодая, новая,

Будить створіння, найперше приходить на поклики ранні.

В наші оселі несмертна зоря завітала,

Нашу хвалу прийняла в високостях повітря,

Вільна, осяйна іде, щедро сипле розкішнії скарби.

Наче дівчина струнка, так, богине, ідеш ти

Хутко на наші поданки. Всміхаючись, ти, молодая,

Линеш раніше від сонця, осяйнеє лоно відкривши.

Наче дівча молоденьке, що мати скупала, така ти;

Бачим блискучу красу твого тіла! О зоре щаслива!

Ясно палай! Ні одна ще зоря не була така гарна!

2. [R. V. 1, 113]

Світло лагідне займається, промінням красить всю землю.

Слово й молитву провадить зоря, сипле барви блискучі

І одчиняє ворота деннії. У сні всі лежали;

Ти ж сповістила, що час нам повстати, життям утішатись,

Час нам приносити жертви і дбати про власний достаток.

Темрява скрізь панувала; зоря ж освітила край неба

І до живих завітала. О дочко небес, ти з’явилась!

Ти, молодая, серпанком блискучим укрита!

Скарбів наземних усіх ти цариця! Ідеш ти

Вслід за минулими зорями, ти ж і найстарша

Зір всіх прийдешніх, зір вічних. Іди веселити живучих

І оживляти умерлих!.. Зоря відколи нам сіяє?

Зорі сіяли нам досі і потім сіяти нам будуть.

Сяя зоря, в свою чергу, сіяє для нашого щастя.

Вмерли ті люди, що бачили сяйво предвічної зорі,

Бачим зорю ми сьогодні, судилась же й нам тая доля,

Згинуть і наші нащадки, що зорі прийдешні побачать.

В давні віки красно-пишно зоря променіла; сьогодні

Щедро нам світить, і потім блищатиме ясно.

Смерті нема їй, ні старощів, завжди в промінні приходить.

Повідь огнисту зоря розливав в долинах небесних.

Темряву чорну жене промениста богиня.

В повіз чудовий запряжені коні червоні. Вже їде

Світ весь будити зоря. Вставайте! бо знову з’явився

Нам дух життя, щоб усіх оживляти! Ось темрява гине,

День наближається! Час до роботи прийматься! Час жити!

Мати богів! ясне око землі! вістовнице поданків!

Зоре прекрасна! Світи нам і зглянься на наші податей!

Славу нам дай, ясна зоре, ти, радоще світу!

Гімни Агні

1

Батько всієї родини приносить поданки.

Агні швидко біжить по всім вітті кострища.

Вже не такий він слабкий, молоденький, як був на початку,

В час, як дві матері його на світ породили.

Хутко він займе ті гілочки, ще не доткнуті.

Шириться, стелеться, кинувсь на гілки найвищі,

Швидше, все швидше… он кинувсь на нижчії знову.

Гляньте, як раптом Агні боговитий змінив свою постать!

Вітром розмаяний, в’ється, тріщить, гоготить і вирує,

Ділить свій пломінь, і палить, і чорні сліди полишав.

Мчить наче повіз, червоним нломінням вже неба сягає.

Швидко від сяйва його никне темрява, наче ті птахи,

Що поспішають сховатись від сонця упалів.

Вчуй нас, ти, боже доданків! Ти маєш прекраснее світло,

Коней прудких, пишний повіз ти маєш!

Мудрий, щасливий ти, Агні! о, зглянься на наші благання!

О, допровадь нас скоріше до щастя й багатства!

2 [R. V. 2, 4]

Ясного Агні для вас викликаю, господаря люду,

Мв його хвалимо в гімнах, поданки даємо,

Він же на світі держить вcе створіння й богів усіх вічних.

Любо нам бога такого хвалити, що всім дає щастя,

Любо дивитися, як він росте, як він сяєвом грає!

Полум’ям має на вітті, мов гривою в повозі кінь.

От, роз’ярившися, дерево їсть він і жевріе-сяє.

Наче вода, він біжить і гуде, наче повоз.

Палячи, стежку лишає він чорну. Він вабить, мов небо,

Що усміхається ясно до нас із-за хмари.

Він по землі розстеляється, й землю він палить,

Він розбігається врозтіч, неначе без догляду стадо.

Агні, розкинувши пломінь, пече, пожирає ростини!..

Дай нам, Агні, товариство хоробре й багатство щасливе,

Дай нам хорошу сім’ю і великі достатки!

Гімн про перемогу Індри над Агі [R. V, І, 32]

Маю співати про ту перемогу, що вчора одержав

Індра-стрілець. Переміг він Агі, розділив усі хвилі,

Визволив він з гір небесних потоки… І ринули води…

Як до обори корови біжать, так летять вони в море…

Індро! Подужавши первістня хмар, ти розбив єси чари

Тих чарівниць, народження дав сонцеві, місяцю й зорям!

Перед тобою твій ворог зника… Індра вдарив на Врітру,

То ж найхмарніший був ворог. Потужним смертельним перуном

Він йому тіла розбив. Мов підтяте сокирою древо,

Долі простягся Агі. Наче прорвана гребля, лежить він,

Водами вкритий, а там тії води утішили серце,

Врітра колись їх держав у своїх величезних обіймах,

Отже, Агі подоланого давлять вони і стискають.

Кидають вітри турботні, буйні тіло Врітри, і води

Топлять його, він тепер така річ, що і назви нема їй!..

Сон, вічний сон покрива тепер ворога Індри!..

Гімн до сонця [R. V. І, 50]

Сонце святе, що все віда, встає перед поглядом світу,

Коні блискучі несуть його. І перед сонцем,

Оком світовим, зникають, як злодії, темрява й зорі.

Промені, наче палкії вогні, освітили живучих.

Сурія, прудкий їздець! ти нам світло приносиш,

Сяєвом небо сповняєш! Перед богами ти сходиш,

Перед людьми, перед небом, всі бачать тебе і дивують.

Ти очищаєш, від лиха борониш! Ти світлом вкриваєш

Землю і люди, а небо й повітря ти ним заливаєш.

Міряєш ночі і дні, споглядаєш створіння наземні.

Сім ясних коней твій повіз везуть, о Сурія, боже!

Боже-споглядачу, маєш вінець ти з проміння над чолом.

Їде твій повоз, сім коней упріг ти у ярма окремі,

Вглядівши сяйво твоє, що блищить після темряви ночі,

Падаєм ниць: ти найвищий з богів! Ти найкращеє світло!

О доброчинець, зійшовши сьогодні високо на небо,

Тугу з серденька мого прожени, а з лиця мого блідість.

Кидаю блідість пташкам лісовим, щоб мені не марніти,

А жовтяницю на жовтії квіти я кину.

Син Адіти встав потужний, – він ворога мого поборе!

Сам же не маю я сили змагатися з лихом жерущим.

Гімн до найвищого духа Pramatma [R. V. 10, 129]

Як не було ще нічого: буття й небуття, ні етеру, ні неба,

Що покривало усе те, чого не було ще?

Де було скрито таємне? У хвилях? В безодні?

Смерті й безсмертя тоді не було; і ніщо не ділило

Темної ночі від ясного дня, і жило тоді тільки

“Все” неподільне, а в ньому ніщо не жило.

Отже, і все, що було. Його темрява крила,

Мов океан, безпросвітна. І “Все” було скрите глибоко,

Скрите в самому собі, і вродилось воно, і зростало

Під своїм власним теплом. Тож найперше кохання

“Все” прийняло, бо кохання – духовного світла первісток.

В думці міркуючи, мудрії Ріші почули той зв’язок,

Що то єднає буття з небуттям. Але де ж був той промінь,

Що то побачили Ріші? Чи був він вгорі, чи в безодні?

Впало насіння, і сили зродились; внизу – народження,

Сила і воля – вгорі. Але хто теє знає?

Хто ж нам повідав те, звідки взялися світи всі безкраї?

Адже пізніше, ніж тії світи, всі боги народились.

Хто ж може відати, звідки пішло все? Хіба тільки той сам,

З кого повстали безкраї світи, – чи створив він,

Чи не творив їх, – він бачив усе з високості,

Він певне знає усе; а може, і він не відає?..

Погребові гімни

1. [R. V. 10, 18]

Все має чергу свою: по житті і смерть приходить.

Хай же сей поклик, що ми до богів посилаєм тепера,

Буде почутий. Ми ж будьмо веселі, танцюймо,

Будьмо щасливі і дбаймо, щоб довше прожити.

А від помершого долі я бороню всіх живучих,

Хай в його путь жоден з люду сього не відходить,

Хай всі живуть по сто літ! Міртйо в яму закиньмо.

Жінко, іди в ту господу, де маєш свій вік доживати.

В дітях, що він полишив тобі, знайдеш небіжчика свого.

Ти була гідна дружина тому, з ким навік заручилась.

Сей сагайдак у руках у помершого – міць наша, сила і слава.

От що з тобою зробилось!… А ми, на сім світі зоставшись,

Будьмо одважними людьми, щоб з ворогом гордим змагатись.

Ти ж повернись до землі, до широкої, доброї неньки,

Що розстелилась широко… О земле, розкрийся!

Будь ти до нього лагідна та добра, сховай його кості!

Вкрий його, земле, як шатою мати вкриває дитину.

Землю я сиплю на тебе тепера, копаю могилу,

Щоб твоїм костям спокійно, вигідно лежати.

Предки глядітимуть гріб сей. Йама тут зробить оселю.

2. [R. V. 10, 14]

Підеш, одійдеш від нас тим шляхом, що по ньому ходили

Наші батьки! Ти побачиш богів двох величних

Владарів Йаму й Варуну, що наші подання приймають.

З Йамою жити на небі високім ти будеш,

Бо заслужив ти на теє. Покинь все лихеє,

Потім вернись до нас знову у постаті ясній, блискучій.

3. [R. V. 10, 16]

О, не пали його, Агні, не завдавай йому болю!

Не роздирай його тіла! Як проймеш його ти, премудрий,

Вічним батькам його дай! Хай до Сурії вернуться очі,

Вайу дихання хай прийме. Дай небу й землі їм належне.

Водам, ростинам верни сього тіла частини.

Тільки безсмертну частину пройми своїм пломінем ясним,

Боже Агні, і зогрій своїм палом ту душу,

В постаті ясній неси її в край, де правдивії люди.

Агні! Нехай він полине до прадідів наших!

Хай він приходить на поклики наші й подання.

Потім нехай оживе і прийме яку постать.

О, Дйатаведас! Хай знову з’єднається він з яким тілом.

4. [R. V. 10, 17]

Хай понесе тебе звідси Пушан той премудрий

Цілого світу пастух, що глядить своє стадо.

Хай тебе Агні віддасть до батьків та богів доброчинних.

Хай захищає й глядить тебе вічний мандрівець,

Мудрий Пушан у обладі своїй. Хай провадить Савітрі

В тую країну тебе, де живуть праві люди і предки.

Гімн до Йами [R. V. 10, 154]

Всіх, що одважні були на війні, що померли славутні,

Всіх, що поданки великі давали, прийми їх до себе,

Всіх, що чинили добро, що любили його й боронили,

Правих, поважних батьків наших, Йама, прийми їх до себе!

Мудрих співців, що складали багато пісень в божу славу,

Сонця сторожу, тих Ріші поважних і правих,

Всіх їх до себе прийми ти, о Йама!

[1890]

Переклад Лесі Українки