Category: Література

  • Опале листя: шкода

    Яку шкоду приносять опале листя? Чому не можна спалювати опале листя та що виділяється при спалюванні листя? Куди дівати опале листя Ви дізнаєтеся в цій статті.

    Чим шкодить опале лист?

    Опале листя може принести шкоду. Часто, у великих містах, листки вбирають в себе забруднювачі навколишнього середовища.

    Дерева виконують своє завдання, фільтруючи значну частину шкідливих речовин, які нікуди не діваються, накопичуючись в листі. Саме тому своєчасне прибирання листя – запорука здоров’я людей. Якщо вчасно не прибрати такі листи, то всі шкідливі речовини потраплять в грунт і грунтові води. Залишати таку підстилку з листя, просочену шкідливими речовинами, не можна. Її необхідно утилізувати за межею міста. Ви повинні розуміти, що важкі метали та інші забруднювачі при розкладанні листя потраплять в грунт, і цим значно скорочують термін життя рослин.

    У більшості випадків опалі листки дуже швидко стають сумішшю листя і різноманітного побутового сміття, який активно накопичується всю зиму. Це створює сприятливе середовище для щурів і небезпечних інфекцій, які розносяться.

    Чому не можна спалювати опале листя?

    Листя не повинні залишатися на території, зібрані в купи – це суперечить санітарним нормам і правилам експлуатації зелених насаджень. Тим більше, листя не повинно спалюватися – це небезпечно з екологічної точки зору, так як всі накопичені токсичні речовини потрапляють у повітря. Спалювання сміття, у тому числі листя, в межах населеного пункту заборонено.

    Що виділяється при спалюванні листя? При згорянні однієї тонни рослинних залишків у повітря виділяється до 9 кг мікрочастинок диму. До їх складу входять пил, окиси азоту, чадний газ, важкі метали і низка канцерогенних сполук, а також діоксин і діоксан – одні з найбільш отруйних речовин для людини.

    Потрапляючи в людський організм, вони пригнічують імунну систему, руйнують гормони і вітаміни, створюють сприятливі умови для утворення злоякісних новоутворень.

    Їдкий дим від спалювання осіннього листя особливо небезпечний для дітей, у яких чутлива імунна система, літніх людей, які мають серцево-судинні, алергічні захворювання та проблеми дихальних шляхів, особливо астматиків.

    Оптимальним варіантом для опалого листя на дачі стане його використання для городніх рослин. Таким чином, воно принесе тільки користь.

  • Євген Гуцало “Лось” характеристика героїв

    Євген Гуцало “Лось” характеристика героїв

    “Лось” характеристика братів

    – “Обидва плечисті, обидва з широкими, лагідними лицями, і схожі один на одного так, як маленький гриб-підберезник схожий на свого більшого сусіда”;

    – “Вони охопили зором ріку, і їхні лиця ще більше пом’якшали од навколишнього простору…”;

    – “Але старший брат був розсудливий та відважний, і сокира в його руках не закуняла. Узявся рубати лід, прокладаючи хід до берега, а молодший тупцяв біля нього і, не знаючи, чим допомогти, тільки зітхав та нетерпляче бив себе долонями по стегнах та по боках”;

    – “Озиралися, намагаючись побачити мисливця, проте не запримітили і, набравши в груди гіркого повітря, чимдуху погнали туди, де лежав лось”;

    – “Менший підберезник одвернувся, приховуючи сльози. Старший брат узяв його за руку й, не кажучи більше ні слова, повів до саней”.

    – “Діти нічого не сказали – вони ніяк не могли відірвати очей од лося, який ні разу й не поворухнувся, хоча вони й чекали на це”. Автор не дає братам імен, а лише називає їх “підберезовиками”.

    Це дає нам змогу зрозуміти, що ці персонажі мають узагальнювальне значення – вони втілюють в оповіданні сили добра. Незважаючи на юний вік, вони без вагань приймають рішення врятувати Лося, хоча він в декілька разів більший за них. Це їм вдається, але захистити тварину від жорстокості іншої людини виявляється нездійсненим. Трагічний фінал повісті наштовхує на думку про те, що людина – не тільки цар природи, але й, інколи, її найбільший ворог.

    “Лось” характеристика дядька Шпичака

    Шпичак в оповіданні є втіленням зла. Він жорстокий та черствий, Лось потрібен йому вбитим, щоб продати його роги та м’ясо. Шпичак навіть не вагається у своєму рішенні підстрелити Лося на очах у племінників, тому що впевнений – вони будуть на його боці. Його самовпевненість зрадила йому – хлопці не захотіли мати з ним справу. У фіналі оповідання він дуже хоче, щоб Лось ожив. Але не тому, що йому шкода вбиту ним тварину або його мучає сумління. Він лише злякався відповідальності, бо якщо діти повідомлять керівництву заповідника про цю подію, у Шпичака будуть великі неприємності.

    “Лось” цитатна характеристика дядька Шпичака

    – “Вони й не помітили, як підійшов до них рідний дядько Шпичак. Кругленький, як підпалок, з підпалкуватим, добре випеченим обличчям, в розтоптаних, з довгими халявами, чоботях, в яких тонув мало не по пояс, дядько зупинився поряд із дітьми”;

    – “Мабуть, також був здивований, що оцей могутній звір лежить на землі. Дядько тримав у руці рушницю, але з таким виглядом, ніби збирався від когось захищатись. На губах у нього запеклась біла смага,- мабуть, од якогось раптового, скороминущого переживання”;

    – “Шпичак, обійшов навколо вбитого звіра й носаком ткнув між роги”;

    – “Ану замовчіть мені,- ще дужче розгнівався дядько,- бо дістанеться вам од мене й од батька вашого! Будете розумні, то матимете й собі м’яса, не скривджу”;

    – “…треба думати про те, щоб якось його заховати, замівши сліди, бо діти таки подалися в заповідник, щоб заявити охороні,- в цьому не сумнівався”;

    – “Тепер дивився на звіра й хотів вірити, що лось оживе. Так, як ще недавно дітям, йому дуже кортіло, щоб лось підвів голову, звівся на стрункі міцні ноги і неквапно побіг до лісу, як іще недавно біг, поки дорогу йому не перетнула куля”.

    – “Шпичак давно вистежував того лося,- він помітив його одночасно з дітьми і, присівши у виямку, тільки посміювався, коли взялися визволяти його з ополонки. Не вірив, що то їм вдасться, він думав, що лось таки знесилиться і його раніше чи пізніше затягне під лід”.

    “Лось” Євген Гуцало порівняння героїв

    Герої

    Хлопчики-підберезники

    Дядько Шпичак

    Що уособлюютьДобро, милосердя, справедливістьЗло, шкоду, безсердечність, боягузтво
    ДіїКинулися рятувати звіра, незважаючи на небезпеку; кмітливо придумали спосіб порятунку, хоч були маленькі й слабосиліДорослий, але сидів і насмішкувато з кущів спостерігав, як діти рятували лося; вистрілив у нього; боячись покарання, хотів його позбавитися
    ПортретОбидва плечисті, обидва з широкими, лагідними лицями і схожі на одного так, як маленький гриб-підберезник схожий на свого більшого сусідаКругленький, як підпалок, з підпалкуватим, добре випеченим обличчям, в розтоптаних, з довгими халявами, чоботях, в яких він тонув мало не по пояс. Радість на його обличчі змагалася з настороженістю, і від того воно бралося то темними, то світлими спалахами
    ХарактерКмітливі, сміливі, добрі, милосердні, справедливі, невідступні в захисті своїх гуманних переконаньПідлий, підступний, жорстокий, несправедливий, жадібний, боягузливий; навіть прізвище має неприємне
  • “Тарасова ніч” вірш

    “Тарасова ніч” вірш Тараса Шевченка, в якому зображено боротьбу українського козацтва з польськими загарбниками

    “Тарасова ніч” читати

    На розпутті кобзар сидить
    Та на кобзі грає;
    Кругом хлопці та дівчата –
    Як мак процвітає.
    Грає кобзар, виспівує,
    Вимовля словами,
    Як москалі, орда, ляхи
    Бились з козаками;
    Як збиралась громадонька
    В неділеньку вранці;
    Як ховали козаченька
    В зеленім байраці.
    Грає кобзар, виспівує –
    Аж лихо сміється…
    “Була колись гетьманщина,
    Та вже не вернеться.
    Було колись – панували,
    Та більше не будем!
    Тії слави козацької
    Повік не забудем!

    Встає хмара з-за Лиману,
    А другая з поля;
    Зажурилась Україна –
    Така її доля!
    Зажурилась, заплакала,
    Як мала дитина.
    Ніхто її не рятує…
    Козачество гине;
    Гине слава, батьківщина;
    Немає де дітись;
    Виростають нехрещені
    Козацькії діти;
    Кохаються невінчані;
    Без попа ховають;
    Запродана жидам віра,
    В церкву не пускають!
    Як та галич поле крив,
    Ляхи, уніати
    Налітають,- нема кому
    Порадоньки дати.
    Обізвався Наливайко –
    Не стало Кравчини!
    Обізвавсь козак Павлюга
    За нею полинув!
    Обізвавсь Тарас Трясило
    Гіркими сльозами:
    “Бідна моя Україно,
    Стоптана ляхами!”
    Україно, Україно!
    Серце моє, ненько!
    Як згадаю твою долю,
    Заплаче серденько!
    Де поділось козачество,
    Червоні жупани?
    Де поділась доля-воля,
    Бунчуки, гетьмани?
    Де поділися? Згоріло
    А чи затопило
    Синє море твої гори,
    Високі могили?
    Мовчать гори, грає море,
    Могили сумують,
    А над дітьми козацькими
    Поганці панують.
    Грай же, море, мовчіть, гори!
    Гуляй, буйний, полем!
    Плачте, діти козацькії,-
    Така ваша доля!
    Обізвавсь Тарас Трясило
    Віру рятовати,
    Обізвався, орел сизий,
    Та й дав ляхам знати!
    Обізвався пан Трясило:
    “А годі журиться!
    А ходім лиш, пани-брати,
    З поляками биться!”

    Вже не три дні, не три ночі
    Б’ється пан Трясило.
    Од Лимана до Трубайла
    Трупом поле крилось.
    Ізнемігся козаченько,
    Тяжко зажурився,
    А поганий Конецпольський
    Дуже звеселився;
    Зібрав шляхту всю докупи
    Та й ну частовати.
    Зібрав Тарас козаченьків –
    Поради прохати:
    “Отамани товариші,
    Брати мої, діти!
    Дайте мені порадоньку,
    Що будем робити?
    Бенкетують вражі ляхи –
    Наше безголов’я”.
    “Нехай собі бенкетують,
    Нехай на здоров’я!
    Нехай, кляті, бенкетують,
    Поки сонце зайде,
    А ніч-мати дасть пораду,-
    Козак ляха знайде”.

    Лягло сонце за горою,
    Зірки засіяли,
    А козаки, як та хмара,
    Ляхів обступали.
    Як став місяць серед неба,
    Ревнула гармата;
    Прокинулись ляшки-панки –
    Нікуди втікати!
    Прокинулись ляшки-панки,
    Та й не повставали:
    Зійшло сонце – ляшки-панки
    Покотом лежали.

    Червоною гадюкою
    Несе Альта вісти,
    Щоб летіли крюки з поля
    Ляшків-панків їсти.
    Налетіли чорні крюки
    Вельможних будити;
    Зібралося козачество
    Богу помолитись.
    Закрякали чорні крюки,
    Виймаючи очі;
    Заспівали козаченьки
    Пісню тії ночі,-
    Тії ночі кривавої,
    Що славною стала
    Тарасові, козачеству,
    Ляхів що приспала.

    Над річкою, в чистім полі,
    Могила чорніє;
    Де кров текла козацькая,
    Трава зеленіє.
    Сидить ворон на могилі
    Та з голоду кряче…
    Згада козак гетьманщину,
    Згада та й заплаче!”
    Умовк кобзар, сумуючи:
    Щось руки не грають.
    Кругом хлопці та дівчата
    Слізоньки втирають.

    Пішов кобзар по улиці –
    З журби як заграє!
    Кругом хлопці навприсядки, nbsp;
    А він вимовляє:
    “Нехай буде отакечки!
    Сидіть, діти, у запечку,
    А я з журби та до шинку,
    А там найду свою жінку,
    Найду жінку, почастую,
    З вороженьків покепкую”.

    [6 листопада 1838,
    С.-Петербург]

  • “Реквієм” А. Ахматової – пам’ятник жертвам сталінського терору

    Твір “”Реквієм” Ахматової – пам’ятник жертвам сталінського терору”

    Про страхіття доби сталінського терору ми знаємо тепер багато зі спогадів очевидців, творів, літератури, кінематографа. А в тридцяті роки минулого століття про них говорили пошепки. Анні Ахматовій – видатному російському поетові (саме так, вона ніколи не називала себе поетесою) довелося сповна пройти шляхом випробувань того часу. Ще 1920 року був розстріляний більшовиками її перший чоловік М. Гумільов, відомий російський поет, у минулому царський офіцер. 1935 року були заарештовані як “учасники антирадянської терористської групи” син Ахматової Лев Гумільов і її другий чоловік М. Пунін. Після листа Анни Ахматової до Сталіна їх звільнили, проте через три роки Л. Гумільова заарештували знову. Довгих сімнадцять місяців провела мати в тюремних чергах, поки вирішувалась доля її сина. Там, у тих страшних мовчазних чергах “під люті стужі і в липневі дні під красною осліплою стіною” зародились вірші з циклу “Реквієм”, який згодом вона назвала поемою.

    У прозовому “Пролозі” до поеми Ахматова розповідає, як одного разу незнайома жінка з в’язничної черги запитала поета, чи зможе вона описати все побачене і пережите. І Ахматова дана собі клятву: попри смертельну небезпеку вона донесе правду до нащадків. Вірші з “Реквієму” створюванися у 1934-1940 рр. і на початку 60-х років. Рукописи, як правило, спалювалися після того, як автор та декілька друзів, яким Ахматова довіряла повністю, запам’ятовували вірші, і тільки 1962 року повний рукопис поеми було передано до редакції журналу “Новий мир”.

    Проте за життя Ахматової твір у Радянському Союзі так і не було надруковано. “Реквієм” побачив світ спочатку за кордоном 1963 року у Мюнхені і лише 1988 року – в Росії. Вже сама історія створення і публікації поеми багато шо розповідає нам про той час.

    Хоча в основу твору покладено реальні факти з життя автора, зміст поеми не зводиться до сімейної трагедії. Недаремно, передаючи рукопис до “Нового мира” Ахматова поставила до твору епіграф із одного зі своїх віршів:

    Ні, не під чужинним небозводом
    Вирієм я тішила судьбу –
    Я тоді була з своїм народом.
    Там, де мій народ, на лихо, був.

    Поема звучить від першої особи множини “Ми” – це народ, це всі ті, що страждали, оті нещасні матері, дружини, дочки, з якими Ахматова стояла у нескінченних чергах, щоб вимолити право на побачення, щоб довідатися про долю, щоб віднести передачу… Для тих, хто стоїть перед в’язницею, світ став мертвим. Від їхнього горя “никнуть гори”, “кам’яніє ріка”. Посміхались у ті часи тільки мерці, бо раділи смерті, яка була миліша за життя. Прекрасний Ленінград, дорогий серцю Ленінград перетворився на “зайвий доважок” до в’язниць, бо в думках, у приватних розмовах пошепки найболючішими темами були арешти, ув’язнення, Хрести, “в’язнів полки”.

    І безвинна судомилась Русь
    Під кривавими каблуками
    І під шинами чорних “марусь”.

    А над скованою горем і страхом країною лине крик душі матері, для якої життя без сина втрачає сенс. Світ осяває велика зоря як знак апокаліпсису.

    Поема складається із низки епізодів, проте вони, ніби мозаїка, створюють виразну картину трагедії “стомільйонного народу”, від імені якого Ахматова проголосила свій “Реквієм”, зітканий “всім із бідних, у них же підслуханих слів”.

    Цей твір, який став пам’ятником безневинним долям, обірваним тоталітарним сталінським режимом, є водночас і свідченням високого подвигу Анни Ахматової – матері, людини, поета в ім’я свого народу.

  • “50 відтінків сірого” скорочено

    Короткий зміст “50 відтінків сірого”/ 50 оттенков серого ви можете прочитати за 10 хвилин та ознайомитися з сюжетом роману Е. Л. Джеймс. Ну а якщо коротко – американська студентка закохується в красеня-мільйонера із садистськими нахилами. Намагаючись повернути коханого до нормального життя, дівчина приймає його умови, зазнає поразки і розлучається з ним.

    “50 відтінків сірого” скорочено

    У двох словах: Американська студентка закохується в красеня-мільйонера із садистськими нахилами. Намагаючись повернути коханого до нормального життя, дівчина приймає його умови, зазнає поразки і розлучається з ним.

    Роман написаний від імені Анастейші Стіл – блідої, незграбної дівчини з неслухняним темно-русявим волоссям і блакитними очима. Друзі називають її Аною. Дівчина навчається в університеті Ванкувера на факультеті філології. Для університетської газети подруга Ани, майбутня журналістка Кетрін повинна взяти інтерв’ю у Крістіана Грея, мільйонера і спонсора університету, але через грип не може поїхати в Сіетл і просить Ану.

    Озброєна диктофоном і списком питань, Ана приходить в двадцятиповерхову будівлю, де розташована імперія Грея. На подив дівчини мільйонер виявляється молодий і красивий: струнка фігура, темно-мідне волосся і проникливі сірі очі. Ана почуває себе незатишно під його пильним поглядом і постійно червоніє. Під час інтерв’ю Ана розуміє, що Грей дуже впевнений у собі і все тримає під контролем.

    Безмежною владою володіє лише той, хто в глибині душі впевнений, що народжений керувати іншими.

    Він здається дівчині деспотичним і трохи лякає її, але в той же час Ану сильно тягне до нього. Читаючи питання, приготовані подругою, Ана дізнається, що Грей – прийомна дитина. Вийшовши, нарешті, з офісу, Ана зітхає з полегшенням: більше вони ніколи не побачаться.

    У вільний від навчання час Ана підробляє продавщицею в приватному магазині інструментів та будматеріалів. Тиждень потому в магазині з’являється Грей. Накупивши у приголомшеної Ани мотузок і кабельних стяжок, Крістіан запитує про інтерв’ю і пропонує влаштувати для нього невелику фотосесію. Ані доводиться визнати, що вона шаленіє від Грея.

    Фотосесія відбувається в самому розкішному готелі Портленда. Потім Грей запрошує Ану на каву. Він розпитує дівчину про її сім’ю. Ана розповідає про матір і її четвертого чоловіка, і про свого другого вітчима Рея, що замінив Ані батька, якого дівчина не пам’ятає. Грей просить називати його Крістіаном, і розповідає про своїх прийомних батьків і зведених брата і сестру. Повертаючись з Крістіаном в готель, Ана падає і мало не потрапляє під колеса велосипеда. Грей притискає її до себе, і дівчина вперше в житті хоче, щоб її поцілували. Але замість поцілунку Крістіан каже, щоб вона трималася від нього подалі. Ана вважає, що негідна Грея.

    Ми два різні полюси, істоти з різних світів. Я як Ікар, який піднявся занадто близько до сонця, а в підсумку впав і розбився.

    Кейт впевнена, що подруга подобається Грею, але вважає його небезпечною людиною.

    Випускні іспити здані. Ана і Кейт йдуть в бар відсвяткувати цю подію. Напившись, Ана дзвонить Грею, і той приїжджає за нею. Крістіан встигає захистити Ану від давнього приятеля, який раптом починає приставати до дівчини. Потім Ані стає погано, і Грей відвозить її в свій номер готелю. Вранці Грей зізнається, що його теж тягне до Ані, однак він не герой-коханець, не заводить романів, і смаки у нього своєрідні. Ана не здається, і він обіцяє все пояснити.

    Увечері Грей відвозить Анастейшу на особистому вертольоті в свою квартиру в Сіетлі. Перш ніж відкрити свою таємницю, він просить Ану підписати договір про нерозголошення. Потім Грей показує дівчині свою “кімнату для ігор” – приміщення, оброблене бордовою шкірою, і повне рамок, хрестів, ланцюгів і хлистів. Про себе Ана називає “ігрову” Червоною кімнатою болю.

    Я немов перенеслася в часі в шістнадцяте століття, в епоху іспанської Інквізиції.

    Крістіан виявляється садистом-домінантом. Він пропонує Ані стати його сабміссівом – тієї, хто підпорядковується. Грей вимагає від неї абсолютного підпорядкування. Якщо дівчина погодиться, вона підпише контракт, де обумовлені межі допустимого. Грей попереджає, що нормальних відносин у них не буде. Ана в шоці, але в той же час її непереборно тягне до Крістіана. Коли він запитує про її уподобання в сексі, щоб внести це в контракт, дівчина зізнається, що ще не була з чоловіком. Крістіан вражений, адже Ані вже 21 рік. Він вирішує це виправити і провести з дівчиною ніч без своїх ігор.

    Ніч з Крістіаном здається дівчині чарівною. Крістіан розповідає, що в БДСМ-відносини його в п’ятнадцять років залучила подруга прийомної матері. Він був її сабміссівом шість років. У Крістіана ніколи не було нормальних відносин з дівчатами. Ана ненавидить цю жінку і жаліє Грея.

    Вдома Ана ретельно вивчає контракт. Вона закохана, але залишитися з коханим може тільки на його умовах. Ана вирішує ризикнути, сподіваючись своєю любов’ю перетворити Грея в нормальну людину. Крістіан дарує Ані ноутбук, і вони багато спілкуються по електронній пошті. Дівчині легше спілкуватися з Греєм через листи – коли Ана бачить його, то перестає міркувати.

    Ана з Кейт упаковують речі для переїзду в Сіетл, де Аню чекають дві співбесіди у видавництвах. Потім Анастейша обговорює з Греєм контракт. Дівчина погано переносить біль і боїться її, але Крістіан наполягає на покараннях:

    Між задоволенням і болем дуже тонка грань, Анастейша. Дві сторони однієї монети, вони не існують одне без одного. Я можу показати тобі, яким приємним може бути біль.

    У Крістіана виявляється кілька дивацтв: він не дозволяє викидати їжу, дивитися собі в очі і доторкатися до себе, тому що випробував “п’ятдесят відтінків зла”.

    Грей як головний спонсор вручає дипломи випускникам університету. З його промови Ана дізнається, що в дитинстві Грею доводилося голодувати. На випускний приїжджає вітчим Ани Рей, і Крістіан за п’ять хвилин зачаровує його. Ана говорить Грею, що її не влаштовують ці дивні відносини, і вона хоче більшого, але Крістіан так прекрасний, що дівчина погоджується на контракт.

    Незабаром Ану чекає перше покарання: Грей вісімнадцять разів сильно шльопає її по сідницях за те, що дівчина закочує очі на знак протесту. Після екзекуції Ана відчуває “дивне, однак приємне відчуття задоволення і безпеки”.

    Подруги переїжджають в Сіетл, і Ана знайомиться з Червоною кімнатою болю і стеком Крістіана. На подив дівчини, цей досвід їй майже подобається, а біль вже не здається таким жахливим. У процесі Ана зауважує на грудях Крістіана круглі відмітини, що нагадують шрами від вітрянки. Увечері Грей веде Ану на вечерю до батьків. Досі вони вважали сина геєм, і тепер раді, що він прийшов з дівчиною. За столом мати Крістіана каже, що її прийомний син ніколи не хворів на вітрянку.

    Того вечора Ана вирішує поїхати в Джоржію до матері. Крістіан дізнається про це, злиться, і Ана починає розуміти, що боїться його непередбачуваності, несподіваних спалахів гніву, за якими неминуче слідує покарання. Вона хоче поїхати від нього подалі і все обміркувати.

    Крістіан – не герой, а людина з серйозними емоційними розладами, який тягне мене в темряву. Чи зможу я вивести його до світла?

    Грей вмовляє її залишитися. Він по-своєму закоханий у дівчину. До цих пір у нього були тільки спеціально навчені сабміссіви, він не знає, як поводитися з нормальною дівчиною, але обіцяє спробувати заради Ани. Дівчина примудряється змусити Крістіана розповісти, що його мати була наркоманкою і померла, коли йому було чотири роки. Він смутно пам’ятає, як мати знущалася над ним.

    Ана успішно проходить співбесіду в невеликому приватному видавництві і відлітає до матері. Крістіан довго не витримує без неї і прилітає слідом. Вони проводять чудову ніч, а на світанку літають на планері – це одне з екстремальних захоплень Грея. Так само як і Кейт, мати Ани впевнена, що Грей без розуму від дочки, і радить приймати його таким, яким він є.

    Ана дізнається, що Крістіан продовжує зустрічатися зі своїм першим БДСМ-партнером – вона стала його другом. Дівчина ревнує. Вона знову бачить шрами на грудях Грея і здогадується, що це – сліди опіків від сигарети. Ана підозрює, що це зробила жінка, спокусивша Крістіана в юності, але той все заперечує і запевняє, що ця жінка врятувала його від більш страшної долі. Грей звик бачити поруч із собою покірних жінок, його бентежить поведінка Ани і її ставлення до нього. Зрештою він пропонує компроміс: Ана буде його сабміссівом тільки в Червоній кімнаті болю, а в інший час він буде її хлопцем. Ана рада, що заради неї він готовий на більше.

    Я хочу любові Крістіана Грея. У самій глибині моєї душі живе потреба в любові і турботі, тому я не поспішаю афішувати наші дивні відносини.

    Грей здається Ані прекрасним, неповторним і таємничим. Через його складний характер, в якому поєднується сотня найтонших нюансів, дівчина все частіше називає його про себе П’ятдесят відтінків.

    Ана повертається в Сіетл, повна райдужних надій. Її вже не лякає “ігрова кімната”. До свого розчарування вона дізнається, що Крістіан не відмовився від покарань, він все ще мріє заподіяти їй біль. Він знає причину цього бажання, але не хоче говорити про неї Ані, боячись, що вона відвернеться від нього.

    Йому потрібна допомога. Страх Крістіана так очевидний! .. Але я можу втішити його. Послідувати за ним в його темряву і вивести до світла.
    Вона вирішує ризикнути і просить Грея покарати її так, як йому хочеться. Грей поре дівчину ременем настільки жорстоко, що вона розуміє: він не здатний любити, в його душі немає нічого, крім спраги заподіяти біль. Темрява Грея виявляється для неї занадто непроглядною. Ана говорить йому, що у них немає майбутнього – вона не може задовольнити його темні потреби, а він не може її полюбити. Грей благає її не йти, запевняючи, що не може без неї жити, але Ана йде. Вдома Анастейші здається, що “біль від ударів ременем ніщо в порівнянні” з її безмірною скорботою.

  • “В бур’янах” аналіз

    С. Васильченко “В бур’янах” аналіз

    Автор – Степан Васильченко

    Жанр : повість.

    Рік написання – 1938

    Тема : тяжке становище селянської України часів дитинства Т. Шевченка.

    Ідея : перші кроки поета.

    Основна думка : випробування долі здатні перенести великі люди, а саме Т. Шевченко.

    Герої : Мати, батько, чумаки, Катря, Тарас, Баба.

    Композиція : три частини.

    I частина: передбачення долі поета “Виросте твій син неабиякою людиною – буде змагатися з панами та царями”.

    II частина: Шевченко – немовля.

    III частина: пригоди маленького Тараса. Жага до свободи.

    Повість Степана Васильченка “В бур’янах” глибоко вражає своїм драматизмом. За часів свого дитинства Тарас Шевченко знаходився в нелегкому становищі. Але його доля була долею всього українського народу. Пройде зовсім небагато часу, і колишній дяків наймит, що ховався в бур’янах, підійме свій могутній гнівний голос, і луною розкотиться по світу святе Кобзареве слово.

    С. Васильченко “В бур’янах” план

    1. Дві недолі.

    2. Народження Тараса.

    3. Всі на роботу.

    4. Розповідь баби.

    5. Катря за няньку.

    6. Дитина серед ромашок.

    7. Дитяче бурлакування.

    8. Бур’ян та творча уява Тараса.

    9. Нема хлопця.

    10. Чумаки.

    11. Хлопець знайшовся.

    12. Допомога чумаків.

    13. Розмова сусідів

    “В бур’янах” план до твору

    1) Заплакані зорі над Україною.

    2) Народилась нова панові кріпацька душа, а Україні – її великий співець Тарас Шевченко

    3) Пророцтво баби-повитухи.

    4) Катря доглядає брата.

    5) Тарас один серед бур’янів.

    6) Почалося дитяче бурлакування.

    7) Стоїть край села хата Шевченка.

    8) Хлопець десь дівся.

    9) Чумаки приводять дитину додому.

    10) Тарас розказує про “залізні стовпи”.

    11) “З вашого Тараса, мабуть, щось добряще вийде”.

    12) Дід оповідає про гайдамаків.

    13) “В бур’яні закипіла війна”.

    14) Співочий край – Звенигородщина.

    15) Тарас вивчає граматику в школі.

    16) Таємниця словесної творчості синього зошита.

    17) Тарас стає сиротою.

    18) Хлопець наймитує в кирилівського дяка.

    19) “Хоч дякову якусь книжку почитаю”.

    20) Завітний власний зошит з піснями.

    21) Жага хлопця до малювання.

    22) Не пощастило з малярами Кирилівки та Тарасівки.

    23) Підтримка хлинівського маляра.

    24) Тарас просить дозволу вчитися на маляра.

    25) “Оддамо тебе в кухню до кухаря…Забув, що кріпак”

    26) Тарас не втрачає надію.

    27) “Важко жити, а як же хочеться жить…”

    “В бур’янах” Васильченко план

    1) Життя народу на початку IXX століття.

    2) Народження нового кріпака.

    3) Пророкування баби-повитухи.

    4) Маленька нянька Картя.

    5) Наодинці серед бур’янів.

    6) Сльози та радість малого Тараса

    7) Всі шляхи відкриті.

    8) Невесела вечеря.

    9) Прихід чумаків.

    10) Тарс знайшовся.

    11) Розповідь хлопця.

    12) Роздуми дорослих.

  • “До Основ’яненка” ідейно-художній аналіз

    “До Основ’яненка” Шевченко ідейно-художній аналіз

    Вірш-послання “До Основ’яненка” починається романтичною картиною природи зі згадками про колишню Україну, яка протиставляється сучасній, коли країна

    Обідрана, сиротою
    Понад Дніпром плаче;
    Тяжко-важко сиротині,
    А ніхто не бачить…

    Найбільшим болем Т. Шевченка була поневолена, пригноблена Україна, в минулому – батьківщина славного запорозького козацтва. Поет думає над тим, як наштовхнути народ на думку про активніший опір, про неприпустимість покірного існування у панському ярмі. Тому звертається до свого старшого товариша по перу Г. Квітки-Основ’яненка із закликом писати про минулу славу козацьку, будити серця людей, адже

    Слава не поляже;
    Не поляже, а розкаже,
    Що діялось в світі,
    Чия правда, чия кривда
    І чиї ми діти.
    Наша дума, наша пісня
    Не вмре, не загине…
    От де, люде, наша слава,
    Слава України!

    Т. Шевченко називає Основ’яненка отаманом, батьком, орлом сизокрилим, сподіваючись, що до його авторитетного слова люди прислухаються. Поезія пройнята народнопоетичною символікою: місяць, вітер, степ, могили, домовина. Тропи тут теж мають народнопісенне походження: порівняння (“Чайка скиглить літаючи,//Мов за дітьми плаче”); персоніфікація (“На тім степу скрізь могили//Стоять та сумують”); постійні епітети (синє море, чужі люде, червоні жупани, слава козацька). Усе це сприяє висловленню основних ідей посилання:

      минуле має дати відповідь на проблеми сучасності, щоб дізнатися, “чия правда, чия кривда// І чиї ми діти” заклик поета оспівувати героїчне минуле народу віра в безсмертя рідного народу, його мови, культури.

    Також ви можете ознайомитися з Аналізом “До Основ’яненка” для підготовки до ЗНО.

  • Пауль Целан цікаві факти

    Пауль Целан цікаві факти з життя та творчості німецькомовного поета і перекладача викладені в цій статті.

    Пауль Целан цікаві факти

    Справжнє ім’я – Пауль Лео Анчель.

    Народився 21 листопада 1920 року в містечку Чернівці, яке входило до складу королівської Румунії. Його мати дуже любила читати і прищепила синові любов до літератури. Пауль Навчався в декількох школах – єврейській “народній школі”, німецькій, а також українській та румунській гімназіях.

    Пауль Целан Був німецькомовним поетом і перекладачем. Він вважається кращим європейським ліричним поетом повоєнного часу з новаторськими і оригінальними ідеями.

    Його перша книга віршів “Пісок з урн” вийшла в 1949 році у Відні.

    Пауль Целан цілих 15 років займався поетичним перекладом. Він перевів на німецьку мову Олександра Блока, Сергія Єсеніна, Осипа Мандельштама, Поля Валері, Артюра Рембо та інших.

    Він був замкнутою людиною, мало спілкувався з людьми.

    Пауль більше 20-ти років прожив в Парижі.

    Поет володар реальної і потенційної літературної нагороди – премії Георга.

    Остання вийшла книга віршів Целана – це “Неминучість світла”.

    Сім’я Пауля Целана Загинула під час геноциду євреїв німцями. Юнак дивом залишився в живих. Тягар минулого дуже тиснув на його плечі все життя. Важкі спогади буквально спалили його живцем, може саме через це він вирішив покінчити життя самогубством, кинувшись в 1970 в річку Сену.

    Сподіваємося, що з цієї статті Ви дізналися щось цікаве про Пауля Целана.

  • Характеристика Гамлета

    Характеристика Гамлета з однойменної п’єси Шекспіра наведена в цій статті. Образ Гамлета є вічним у світовій літературі.

    Характеристика Гамлета

    Образ Гамлета складний, сповнений суперечностей. Гамлет одержимий пошуками істини. Щоб дізнатися про причину смерті батька, він готовий на все: підмовляє акторів зіграти сцену, за якою він може простежити реакцію Клавдія, сміливо іде вночі на зустріч із привидом батька, а почувши з його уст, хто винуватець смерті короля, продовжує шукати істину. Задля цього він прикидається божевільним, щоб приспати пильність Клавдія. Своїм “божевіллям” він відштовхує любляче серце Офелії і помилково вбиває її батька. Події розвиваються дуже стрімко, але це аж ніяк не порушує психологічної цілісності портрета кожного шекспірівського персонажа. Гамлет проходить до кінця увесь шлях пошуків істини. Фінал трагічний, але справедливість восторжествувала, і підступний вбивця та зрадник покараний рукою Гамлета.

    За п’єсою Шекспіра, Гамлет любив Офелію, про що неодноразово їй говорив, робив подарунки. Але, розчарувавшись у матері, яка булла для нього зразком Жінки, він втрачає довіру й до Офелії, відштовхує її, ображає, прикриваючись маскою божевільного. У такий спосіб він руйнує не лише своє почуття до Офелії, а й віру дівчини у любов. Однак подальші дії Полонія та Офелії переконують Гамлета, що він не помилився: кохана здатна зрадити його, вона занадто інфантильна і слабка, щоб зробити крок назустріч своєму сміливому героєві, вона назавжди залишиться у ворожому для нього таборі. Провина безвольної Офелії в тому, що вона ніколи не стане рішучою Джульєттою. І все ж, образ Офелії викликає у читача співчуття: вона втрачає кохання, а потім, не витримавши смерті батька, стає божевільною і, зрештою, помирає. Гамлету не вистачило чуйності? (“Из жалости я должен быть жесток”)

    Образ Гамлета викликає різні оцінки у літературознавстві, іноді навіть полярні.

    Наприклад, І. С. Тургенєв вважав, що Гамлет “…весь живе для самого себе, він егоїст, він скептик, і постійно займається і носиться із самим собою”.

    Й. В. Гете, навпаки, переконаний, що Гамлет – “прекрасна, чиста, благородна, високоморальна людина”.

  • “Полліанна” характеристика героїні

    “Полліанна” характеристика героїні

    Полліанна – 11 – річна дівчинка, яку після смерті батьків забирає на виховання з “почуття боргу” рідна тітка. З атмосфери батьківської любові та глибокої віри в Бога дівчинка потрапляє у світ строгих правил і заборон. Але вона не сумує і своїм умінням радіти всьому, що трапляється з нею в житті, спочатку дивує, а потім і змінює життя всіх жителів маленького провінційного містечка.

    Вона переконана, що Господь ніколи не помиляється і не запізнюється. Книга дуже хороша, вона вчить добру і оптимізму. Полліанна показує своїм прикладом, як можна спритно виходити з важкої ситуації самій і одночасно надавати допомогу і підтримку оточуючих. Завдяки її легкому характеру десятки, а може бути і сотні людей, що живуть в містечку, знаходять сенс життя, знаходять самих себе і починають допомагати другім.

    Характеристика Полліанни

    Відомості про героя

    Головна героїня однойменного роману Е. Портер. Одинадцятирічна дівчинка, сирота

    Портрет

    Має руде волосся, великі голубі очі, ластовиння на обличчі, якого соромиться

    Родина

    Була сиротою, поселилася в рідному домі своєї матері, жила під опікою рідної маминої сестри, тітки Поллі; почала навчатися в школі

    Риси характеру

    Добра, співчутлива, милосердна, весела, діяльна, балакуча, кмітлива, спритна, любить природу, все красиве, товариська, спостережлива, чутлива, життєрадісна, мужня

    Вчинки, які розкривають вдачу героя

    Бачить в усьому радість, намагається навіть у скрутній, тяжкій ситуації знайти, з чого порадіти. Коли їй у подарунок прислали замість ляльки милиці, батько допоміг зрозуміти, чому можна порадіти: тому, що їй це не потрібне. Виконувала всі завдання тітоньки Поллі, охоче допомагала Ненсі й Томові, доглядала безпритульних тварин, допомогла одужати місіс Сноу та Джону Пендлтону, улаштувала Джиммі Біна в родину.

    Ставлення героя до інших людей.

    Старається всім допомогти, побачити радісні моменти життя. Ненсі завдяки їй полюбила своє ім’я; тітка Поллі стала не такою суворою, знайшла своє щастя”, як і лікар Чилтон, Джон Пендлтон, Джиммі, місіс Сноу та багато інших

    Ставлення автора до героя

    Усіма художніми засобами автор показує симпатію до героя, доброзичливе ставлення до нього. Автор співчуває дитині, оточує її мудрими досвідченими дорослими, які з любов’ю та душевним теплом допомагають порадами чи справою

    Ставлення читача

    Читач незмінно симпатизує персонажеві, разом з автором сумує в складні моменти випробувань чи страждань і щиро радіє, коли відбуваються хороші події чи щасливі зміни в дитячій долі