Category: Література

  • Вірші про зиму Олени Пчілки

    Олена Пчілка вірші про зиму, про сніговика, про сніг зібрані в цій статті.

    Вірші про зиму Олени Пчілки

    Зимовий вечір

    Там, на килимку, хлоп’ятко
    Біля груби задрімало,
    Гарне сиве котенятко
    Край його мурчить помало.

    Добре хлопчикові, гоже,
    Котик казку каже й гріє,
    А надворі – милий боже!
    Що надворі там ся діє!

    Ох, яка лиха година:
    Вітер виє, завиває,
    Розходилась хуртовина,
    Снігом вікна укриває.

    Пізній час, моє дитятко.
    Треба забавки складати!
    Поцілуймось, голуб’ятко.
    Час вже спатоньки лягати.

    Хлопчик встав, а котик Мурка
    Глянув – знов собі співає,
    Байдуже, що вітер гурка,
    Мало стріхи не зриває.

    Не клопочеться й хлопчина, –
    Хай там вітер завиває,
    Хай там грає хуртовина,
    Снігом вікна укриває!..

    СНІГОВА БАБА

    – Ну-те, хто з вас там бистріший?
    То ідіть в садок скоріше!
    Купи снігу там лежать! –
    Хлопці поклик підхопили,
    Бабу з снігу враз зліпили,
    Очі з вугілля всадили,
    Рот із буряка зробили,
    От так “баба”! Молодці!
    Ну, дивуйтесь, горобці!

    ПЕРШИЙ СНІГ

    Новину сьогодні зранку
    День вчорашній нам приніс:
    Білі стріхи, білі призьби,
    Біле поле, білий ліс.

    Ліс стоїть такий поважний,
    Мов дідусь, старий та сивий,
    Погляда на шлях широкий,
    На просторі білі ниви.

    Темні сосни та ялини
    Простягли далеко віти
    І поблискують на сонці
    Снігом-інеєм укриті.

    Сніг глибокий привалив їх,
    Темні сосни та ялини,-
    Ледве можна простувати
    Крізь байраки та долини.

    Між дерев не обізветься
    Ні звірина, ані птаство,
    Та кортить узять гринджолки
    І піти в зимове царство.

    Там бадьорістю подихать,
    Побродити свіжим шляхом,
    Чи з пагорчика спуститься,
    Пролетіти бистрим птахом.

    А після у теплу хату
    З мандрування повертати
    І матусі любій-милій
    Всі пригоди розказати!

    СНІГОВИЙ ДІД

    Гляньте! Що за чудасія!
    Штука це уже німецька:
    Онде з сніг прекумедна
    Постать зроблена мистецька:
    Се не баба – дід носатий;
    Капелюх на ньому панський,
    У руках держить брязкала
    І в жупан убраний хватський.

    Все то так дітки моторні
    Впоряжають, видумляють:
    Он біжать уже на лижвах,
    Привітання посилають:
    Будь здоровий, білий діду,
    Та постій ще нам довгенько!
    Поки з неба весняного
    Сонце гляне веселенько!

  • “Вибір” Б. Олійник

    “Вибір” Б. Олійник читати

    Над штормом, над шабельним зблиском,
    Над леготом теплим в житах
    Гойдається вічна колиска
    Маятником Життя;

    Життю – ні кінця, ні начала.
    І вічно по колу землі:
    Комусь – лебеді від’ячали,
    Комусь – ще сурмлять журавлі.

    Один передбачливо очі
    Прикрив ще за крок від межі,
    Ввійшовши клітиною ночі
    Тихенько: чи жив, чи й не жив?

    А інший – на кроки не міряв:
    Летів, і гримів, і… згорів,
    І люди відкрили в сузір’ях
    Зіницю нової зорі.

    Коли б загадали: – Хочеш,
    Одне лише слово твоє –
    І вища – лаврова! – почесть
    Чоло твоє обів’є, –

    Я б вибрав найвищу почесть:
    У чистім і чеснім бою
    На чорному мармурі ночі
    Зорю записати свою!

  • “Я (Романтика)” головні герої

    Персонажі “Я (Романтика)” та їх Цитатна характеристика наведена в цій статті.

    Микола Хвильовий “Я (Романтика)” головні герої

    Відомий філософ Мирослав Попович переконаний, що персонажі твору – “усе це різні кінці душі” одного й того самого “Я”, які символізують різні боки свідомості головного героя.

      Голова “чорного трибуналу” (фанатик з роздвоєною душею). Я – главковерх чорного трибуналу революції, зовсім чужа людина, бандит за однією термінологією, інсургент – за другою. Інсургент “Я” – образ, розкритий у розвитку, акцентований на моменті остаточного зламу й ролі в ньому дегенерата, на ставленні “Я” до інших постатей, виведених у творі: тамуванні відрази, виправданні того, що не можна виправдати в собі і в інших – “Я думаю: так треба” (“Я” – “м’ятежний” син – “чекіст, але й людина”, комунар, що у вогні фанатизму вбиває рідну матір і відтоді вже остаточно не людина, а тільки чекіст).
    “Тут, у тихій кімнаті, моя мати не фантом, а частина мого власного злочинного „я”, якому я даю волю. Тут, у глухому закутку, на краю города, я ховаю від гільйотини один кінець своєї душі.”
      Мати – Марія – Божа й вселюдська мати – центральний гуманістичний символ новели, символ надії, любові, життя, материнського всепрощення
    “Моя мати – наївність, тиха жура і добрість безмежна. (Це я добре пам’ятаю!) І мій неможливий біль, і моя незносна мука тепліють у лампаді фанатизму перед цим прекрасним печальним образом.”
      Доктор Тагабат – “людина з холодним розумом і каменем замість серця”, безглуздо жорстокий п’яниця й людожер. Доктор Тагабат – біла лисина, надто високий лоб, з холодним розумом і каменем замість серця, мій безвихідниі хазяїн, мій звірячий інстинкт, злий геній.
    “Доктор Тагабат розвалився на широкій канапі вдалі від канделябра, і я бачу тільки білу лисину й надто високий лоб. За ним іще далі в тьму – вірний вартовий із дегенеративною будівлею черепа. Мені видно лише його трохи безумні очі, але я знаю: – у дегенерата – низенький лоб, чорна копа розкуйовдженого волосся й приплюснутий ніс. Мені він завжди нагадує каторжника, і я думаю, що він не раз мусив стояти у відділі кримінальної хроніки.”
    “Цей доктор із широким лобом і білою лисиною, з холодним розумом і з каменем замість серця, ? цеж він і мій безвихідний хазяїн, мій звірячий інстинкт. Коли доктор? злий геній, зла моя воля, тоді дегенерат є палач із гільйотини. Так, це був незамінимий вартовий: не тільки Андрюша? i ми грішили: я й доктор. Ми часто ухилялися доглядати розстріли. Але він, цей дегенерат, завше був солдатом революції, i тільки тоді йшов з поля, коли танули димки й закопували розстріляних.”
      Андрюша – людина з нормальною психікою, “чекіст мимоволі”. Андрюша – розгублене обличчя, тривожний погляд, квола воля, невеселий комунар, коли треба розписатись, завше мнеться і ставить незрозумілий житейський ієрогліф, з тремтячим непевним голосом, усе поривається щось сказати, чудний комунар, наївно каже.
    “Андрюша сидить праворуч мене з розгубленим обличчям і зрідка тривожно поглядає на доктора. Я знаю, в чому справа. Андрюшу, мого бідного Андрюшу, призначив цей неможливий ревком сюди, в „чека”, проти його кволої волі.”
      Дегенерат (єдино вірний пес, страж революції, що не знає сумнівів). Дегенерат – вірний вартовий на чатах із дегенеративною будівлею черепа, трохи безумні очі, низенький лоб чорна копна розкуйовдженого волосся, приплюснутий ніс, нагадує каторжника, мусив бути у кримінальній хроніці палач із гільйотини, якому Я складав гімни; солдат революції, тільки тоді йшов з поля, коли танули димки.

    Кожен з них це певний психологічний стан головного героя, що здатен змінюватися іншим.

  • “Тореадори з Васюківки” аналіз

    Аналіз твору В. Нестайка “Тореадори з Васюківки” – тема, ідея, жанр, проблематика, композиція.

    “Тореадори з Васюківки” аналіз

    Тема: зображення різноманітних пригод хлопців, які потрапляли у цікаві та захоплюючі ситуації і намагалися довести власну самостійність у їх вирішенні.

    Ідея : уславлення прагнення хлопців, які виявили бажання створити справжній театр у районі і здобути велику славу; засудження легковажності, ліні, безвідповідального ставлення до визначеної справи (вивчення хлопцями акторських ролей до вистави).

    Основна думка : кожна розпочата справа повинна мати організаційний початок і вичерпне логічне закінчення.

    Жанр: пригодницький та гумористичний твір.

    Проблематика:

      повага до ближнього, вміння розуміти його; турбота про власне здоров’я як одну з людських цінностей.

    Композиція

    1 розділ

    Події у цій частині твору відбуваються протягом двох днів.

      Експозиція: знайомство з Іваном Ревою та Павлом Завгороднім, родинами хлопців та місцевістю, де відбуватимуться події. Зав’язка: прагнення хлопців повсякчас знаходити якісь пригоди (вирити метро під свинарником, виявити власні тореадорські здібності, зробити підводного човна, витягти з колодязя щеня). Кульмінація: ризиковані вчинки, події, які траплялися з хлопцями. Розв’язка: всі ситуації, до яких потрапляли хлопці, закінчувалися добре.

    9 розділ

      Експозиція: розповідь про дружні стосунки Павла з Антончиком Мацієвським. Зав’язка: вирішення хлопцями збудувати єгипетську піраміду із кавунів і замурувати в ній Павлушу – як фараона Гаменхотепа… Кульмінація: допомога Яви Павлу втекти від розлюченого діда Салимона. Розв’язка: покарання хлопців батьками за шкоду на баштані.

    “”Е”, – сказали ми з Явою” розділ

      Експозиція: рішення Яви та Павла організувати сільський театр у Васюківці. Зав’язка: розподіл театральних ролей між учнями; Павло – Топчинський; Ява – Бобчинський. Кульмінація: “провал” інсценізації п’єси через незнання акторських слів Павлом і Явою. Розв’язка: страждання та сором хлопців, які втекли зі сцени театру.

    “Усе! Кінець! Я дарую велосипед. Загаза чогтова!! Я видужую” розділ

      Експозиція: хвороба Яви, яку він уявляв ймовірною смертю. Зав’язка: вирішення Яви подарувати Ярині велосипед на згадку про себе. Кульмінація: жалкування Яви за власним подарунком, зробленим сестрі; радість і щастя Яришки від катання на велосипеді. Розв’язка: видужання Яви – “загази чогтової”; обіцянка брата давати кататися сестрі на велосипеді, коли вона цього забажає.

  • Жан Батист Жозеф Фур’є біографія

    Жан Батист Жозеф Фур’є біографія української мовою викладена в цій статті.

    Жан Батист Жозеф Фур’є – †16 травня 1830) – французький математик і фізик, відомий тим, що започаткував використання рядів Фур’є для розв’язування задач математичної фізики.

    Жан Батист Жозеф Фур’є біографія скорочено

    Народився 21 березня 1768 в сім’ї кравця в місті Осер (Франція). У 9 років втратив обох батьків. Сироту влаштували в Військову школу при бенедиктинському монастирі. У 1789 році приїхав до Парижа, щоб представити роботу про чисельному рішенні рівнянь будь-якого ступеня, але вона загубилася під час революції. Фур’є повернувся в Осер і став викладати в школі, де колись навчався.

    У 1794 році вступає в Нормальну школу, організовану Конвентом для підготовки вчителів. Незабаром школу закрили, але він встиг звернути на себе увагу відомих учених (Лагранжа, Лапласа і Монжа). У 1795 – 1798 роках викладав в Політехнічній школі.
    Брав участь разом з іншими вченими в Єгипетському поході Наполеона. Був секретарем, заснованого Наполеоном, Каїрського інституту. Після перемоги Англії, в 1802 році був призначений префектом департаменту Ізер зі штаб-квартирою в Греноблі, де він продовжив свої наукові вишукування з алгебри, і активно працював в новій галузі фізики – теорії теплоти. У 1808 Фур’є отримав титул барона і був нагороджений орденом Почесного легіону.

    Після поразки Наполеона під Ватерлоо і кінця “ста днів”, був відсторонений від посади префекта і переїхав до Парижа. Тут він деякий час працював директором Статистичного бюро, і завдяки досвіду отриманому в Єгипті він підняв цю справу на висоту. У 1816 році Паризька академія наук обирала його своїм членом, але король Людовик XVIII скасував обрання. У 1816 році Академія наук знову обирає його своїм членом, але на цей раз обрання підтверджується. Фур’є стає одним з найвпливовіших академіків і в 1822 році його обирають довічним секретарем. У цьому ж році він видає Аналітичну теорію тепла (Theorie analytique de la chaleur).

    Помер 16 травня 1830 року Парижі.

    Наукові досягнення

    Довів теорему про число дійсного коріння алгебраїчного рівняння, що лежать між даними межами (Теорема Фур’є 1796).
    Досліджував, незалежно від Ж. Мурайле, питання про умови застосовності розробленого Ісааком Ньютоном методу чисельного рішення рівнянь (1818).

    Монографія “Аналітична теорія тепла”, в якій було дано висновок рівняння теплопровідності в твердому тілі, і розробка методів його інтегрування при різних граничних умовах. Метод Фур’є полягав у поданні функцій у вигляді тригонометричних рядів (рядів Фур’є).

    Знайшов формулу представлення функції за допомогою інтеграла, що грає важливу роль в сучасній математиці.
    Довів, що будь-яку довільно накреслену лінію, складену з відрізків дуг різних кривих, можна уявити єдиним аналітичним виразом.
    У 1823 незалежно від Ерстеда відкрив термоелектричний ефект, показав, що він має властивість суперпозиції, створив термоелектричний елемент.

  • Загадки про дорожній рух на українській мові

    Загадки про дорожній рух на українській мові для дітей можна використати на тематичних уроках для засвоєння правил дорожнього руху.

    Загадки про дорожній рух на українській мові

    Різні скельця є у мене:
    Червоне, жовте і зелене.
    Можу ними я сказати:
    “Йти”, “Стояти”, “Зачекати”.
    (Світлофор)

    * * *
    Що за коник полосатий
    На дорозі коло хати?
    “Зебра”, кажуть, уляглась –
    Звідкіля вона взялась?
    “Зебра” в нас на переході –
    Та чи є така в природі?
    (Пішохідна розмітка “Зебра”)

    * * *
    Тротуаром йдуть малята,
    Жваві хлопчики й дівчата.
    Не кричать і не пустують –
    Дуже ввічливо крокують.
    Симпатичні всі на вроду
    Наші дітки – …
    (Пішоходи)

    Край дороги знак такий:
    Риє землю чоловік.
    Знак встановили тичасова,
    І про що він нам говорить?
    (“Дорожні роботи”).

    * * *
    Ось трикутник, ну, а в ньому
    Парочка малят,
    Може це вони додому
    Весело біжать?
    (“Діти”)

    * * *
    Там, де вулиця широка
    І машини в два потоки,
    Людям важко перейти,
    Треба вихід нам знайти.
    Під землею є прохід –
    Це… підземний перехід.

    * * *
    Він на вулиці щораз
    Оком блимає на нас.
    – Зупинися! Підожди!
    Терпеливо стій-но!
    А тепер, будь ласка, йди
    Впевнено й спокійно!
    (Світлофор)

    * * *
    Всім перехожим я моргаю,
    Щоб пильно глянули на мене.
    Очей же я аж троє маю:
    Червоне, жовте і зелене!
    (Світлофор)
    * * *
    Ми побачили з тобою,
    Як одною лиш рукою,
    Тільки жезла він підняв –
    Вантажівку вмить спиняв.
    Що ж це за силач такий?
    Це, малята,…
    (Постовий)
    * * *
    Я правдиво вам скажу,
    Всім це місце я вкажу.
    Друзі, слово честі, –
    Де схрестилися дороги,
    Рух порядок має строгий –
    Там і..
    (Перехрестя)
    * * *
    На дорозі звір лежить:
    Весь у смужку, ніби спить.
    У степу він народився,
    А у місті нам згодився.
    Цього звіра звати “зебра”,
    В нього є смугасті ребра.
    Знає кожний пішохід –
    Це безпечний…
    (Перехід)
    * * *
    Хто від нещасть застерігає,
    І нам завжди допомагає
    Так, щоб не трапилось біди,
    Усім дорогу перейти?
    Для тебе світить і для мене
    Червоне око та зелене.
    Вартує завше він, моргає,
    Ніколи він не спочиває.
    Уранці, вдень, в вечірню пору
    Всі люди вдячні…
    (Світлофору)
    * * *
    Він по черзі справно блима
    Нам ліхтарними очима
    Їх у нього цілих три,
    Вони служать не для гри.
    Як червоне блисне око,
    Нас попереджає строго:
    Знає це, напевне, кожний –
    Стій на місці, йти не можна.
    Світло жовте загорілось,
    Ще постій, зроби-но милість,
    Приготуйся вирушати,
    Та не варто поспішати.
    А зелене – добре світло –
    Каже: “Йди!” – усім привітно.
    Що ж таке це, малюки?
    Відгадайте залюбки!
    І сказав хтось із діток:
    “Може, це такий грибок?”
    Ні! Не гриб це мухомор,-
    Це, малята,…
    (Світлофор)
    * * *
    Стоять вони всі при дорозі,
    Допомогти людині в змозі,
    Усюди – близько і далеко,
    Надійні сторожі безпеки.
    Одні із них нам сповіщають,
    А інші – щось забороняють,
    Попереджають нас завжди,
    Аби не трапилось біди.
    Вартують на узбіччях тихо,
    Оберігають нас від лиха.
    Ти тільки будь уважним дуже,
    Їх слухайся, шановний друже.
    Це знає кожен, знає всякий –
    Слід поважать дорожні…
    (Знаки)

  • Прислів’я та приказки про час

    Прислів’я та приказки про час – це українська народна мудрість багатьох поколінь, які показують та наголошують на цінності кожної хвилини в житті людини, на швидкоплинності часу.

    Прислів’я та приказки про час

    Прислів’я про час

      Бережи час, час за гроші не купиш. Все добре у свій час. Всякому овочеві свій час. Згаяного часу і конем не доженеш. На все свій час. Настане час – не стане й нас. Не тим час дорогий, що довгий, а тим, що короткий. Прийде врем’ячко – достигне яблучко і само відпаде. Час все лікує. Час – найліпший лікар. Час – то лікар на всі гризоти. Час за час – все ближче до вечора. Час минає, а не вертає. Час, мов віз: з гори чухрає, його не доженеш. Час мочить, час і сушить. Час – не кінь: не підженеш, та й не зупиниш. Час – не віл: його не налигаєш. Час платить, час і тратить. Час усього навчить.

    Приказки про час

      Відстанеш годиною – не здоженеш родиною. Все на світі – до пори до часу. Згаяного часу й конем не доженеш. Коваль клепле, доки тепле. Краще на п’ять хвилин раніше, ніж на хвилину пізніше. Краще нині горобець, як узавтра голубець. Куй залізо, поки гаряче. На годину спізнився, за рік не доженеш. Не доженеш і конем, що запізниш одним днем. Що нині утече, то завтра не зловиш Одне сьогодні краще двох завтра. Сьогодні пан, а завтра пропав. Сьогодні густо, а завтра пусто. Що нині мені, то завтра тобі. Що нині опустиш, того й завтра не доженеш. Що маєш завтра зробити, то зроби сьогодні, а що маєш з’їсти нині, то лиши на завтра. Що нині утече, то завтра не зловиш. Усе добре впору. Краще яйце сьогодні, ніж завтра курка. Краще на п’ять хвилин раніше, ніж на хвилину пізніше. Прийшов пізно, так завізно, прийшов рано, так не дано. Хто пізно ходить, пізно й приходить. Хто пізно ходить, сам собі шкодить. Ні рано, ні пізно, саме в добрий час.

    Якщо ви знаєте цікаві прислів’я та приказки про час доповнюйте нашу збірку, та лишайте їх в коментарях.

  • “За сестрою” аналіз твору

    “За сестрою” аналіз твору

    Андрій Чайковський “За сестрою” аналіз

    Жанр “За сестрою”: героїко-романтична повість.

    Тема “За сестрою”: відтворення страшних картин поневолення татарськими загарбниками українського народу; зображення Павлуся, який докладає будь-яких зусиль, мужності, наполегливості, старанності, кмітливості для порятування своєї сестри з татарського полону.

    Ідея “За сестрою”: уславлення козаків – оборонців рідної землі, Павлуся – відважного лицаря, їх благородство, відповідальність, мужність; засудження татар та українців-зрадників.

    Основна думка: тільки любов до рідної землі, батьківської домівки, тільки сила волі, цілеспрямованість, дружня завзятість допоможе подолати будь-якого ворога заради щастя, радості, миру в кожній українській оселі.

    Головні герої “За сестрою”: Павлусь, Ганна, дід Панас, Палажка, Андрій Недоля, козак Семен Непорадний, Мустафа, Девлет-гірей

    Проблематика “За сестрою”

    – батьки і діти;
    – життя і смерть;
    – радість і трагедія;
    – відповідальність і безпечність;
    – вірність і зрада;
    – добро і зло;
    – щирість і хитрість, улесливість, підступність.

    Історія написання “За сестрою”

    Повість “За сестрою” (1907) створена на основі довготривалого вивчення історичних матеріалів з часів татарських нападів на українські землі та їхньої ретельної художньої обробки. В центрі – захоплююча історія юного Павлуся, молодшого сина з козацького роду Судаків, який порятував від татарського полону свою сестру Ганнусю.

    Сюжет “За сестрою”

    1. Розповідь про мешканців села Спасівка: звичаї, обряди, особливості поселення, взаємостосунки, діяльність.
    Серед спасівчан – родина Судаків (дід Андрій, його син Степан з жінкою Палажкою, два сини – Петро і Павло, дочка Ганна).
    Павло – розбишака, завжди захищав сестру Ганну. Під час нападу татарви село Спасівка згоріло, його мешканців або вбито, або забрано в полон. Павлусеві вдалося втекти від загарбників, він вирішує розшукати сестру і визволити її з полону.

    2. Опис українського степу. Розповідь про роль Свиридової могили для козаків. Семен Непорадний знімає з коня пораненого Павлуся, надає йому притулок.

    Приїзд козацького загону, в якому служив Петро, брат Павлуся. Зустріч братів. З розповіді Павлуся Петро дізнається про пожежу в Спасівці та трагічну долю своїх рідних. Дід Панас лікує Павлуся. Козаки вирішують вранці наздогнати татарське військо і здійснити напад на нього.

    3. Під час відпочинку козаків до їх табору наближався татарин. Він хотів всіх перерізати, але його вислідив і спіймав Непорадний за допомогою аркана. Полонений татарин розповів про напад орди на Спасівку.
    До козаків прибув загін на чолі із сотником Андрієм Недолею. Між Андрієм і Остапом виникла сварка стосовно того, хто буде керувати козацьким військом.
    Татарин має велике бажання обмінятися з Павлусем сідлами. Хитрість і підступність татарина викриває козак Непорадний.
    Козацтво вирішує вийти у похід на татар, користуючись інформацією полоненого.

    4. Хвилювання Павлуся перед битвою. Під час військових подій Петро намагається бути з братом.
    Козаки у стані ворога. Битва. В бою гине Тріска, багато козаків. Поховання загиблих. Перемога над ворогом. В полон до козаків потрапляє молодий Мустафа-ага.
    С. Непорадний відпускає полоненого ним татарина на волю.

    5. Степан Судак розпутує мотузку на руках і за допомогою ножа допомагає багатьом спасівчанам. Під час нападу козаків на татар бранці тікають до річки в очерет.
    Зустріч Степана Судака з синами. Козаки переслідують татар.
    Павлусь всупереч застереженням батька і брата вирушає у небезпечну подорож, щоб визволити рідну сестру з неволі.

    6. Павлусь розшукує сестру. Двічі зробив зупинку для перепочинку. Харциз Карий, який вислідив хлопця, не дав йому можливості подорожувати далі.
    Злодій продає Павлуся татарам-купцям.
    Карий раптово зустрічає козаків і намагається вдати із себе полоненого, що втік від татар. Гусейн впізнає Карого. Козаки дізнаються про долю Павлуся. Суд над харцизом, який чинить Гусейн.

    7. Павлусь сподобався багатому татарському купцю Сулейману. Сулейман привіз хлопця до себе і подарував його своєму синові Мустафі. Хлопець терпить приниження від молодого хазяїна, але думка про пошуки сестри підбадьорює його. За непокору Павлуся відправляють служити на конюшню. Хлопець тікає, заздалегідь приготувавшись до цього. Перешкодою до втечі був татарин, якого Павлусь намагався обдурити різними балачками.
    Хлопець повертається до Мустафи, його очікує чергове покарання. Кару призупинено. Павлусь від’їжджає до Девлет-гірея.

    8. Павлусь потрапляє у Бахчисарай на прийом до Девлет-гірея, який намагається знайти відповідь на запитання: “Що відомо про мого сина Мустафу?” Щоб дати відповідь на це запитання, Павлусь, вдаючись до хитрощів, пропонує Девлет-гірею віднайти сестру Ганнусю. Сестру знайдено. Хвилююча зустріч Павла з Ганнусею. Павло інструктує сестру перед розмовою з Девлет-гіреєм щодо його сина Мустафи. Брат з сестрою перебувають при дворці Девлет-гірея, поки тривають подальші пошуки Мустафи.

    9. Під час перебування у Девлет-гірея Павлусь згадав, як на Україні святкується Різдво (колядки, щедрівки, ковзання на санках).
    Повернення хана з сином додому. Викривається хитрість Павла стосовно того, що Ганнуся бачила, як склалася подальша доля Мустафи у козаків.
    Хан пропонує хлопцю з сестрою залишитися жити з ним, прийняти нову віру. Павло просить для себе і сестри вільну, щоб повернутися на Україну, а також викупити у Сулеймана-ефенди земляка Остапа Швидкого.

  • Павло Глазовий хронологічна таблиця

    Павло Глазовий Хронологічна таблиця життя та творчості українського поета-гумориста викладена в цій статті.

    Павло Глазовий хронологічна таблиця

    30 серпня 1922 – Павло Прокопович Глазовий народився в селі Новоскелюватка (нині Казанківського району, Миколаївської області) в сім’ї хлібороба.

    1940 – закінчив Новомосковську педагогічну школу на Дніпропетровщині, мріяв бути учителем української мови. Призваний служити в армії. Починає друкувати перші твори. Учасник німецько-радянської війни.

    Після війни навчався в Криворізькому педагогічному інституті, де його запримітив Остап Вишня. Письменник почав опікуватися подальшою долею талановитого юнака, подбав про те, щоб його перевели навчатися у Київ.

    1950 – закінчив філологічний факультет Київського педагогічного інституту імені О. М. Горького.

    1950–1961 рр. – заступник головного редактора журналу “Перець”, згодом заступник головного редактора журналу “Мистецтво”.

    1956 – перша збірка “Великі цяці”

    З 1968 року – член Спілки письменників України.

    1980-ті рр. – пік популярності, написав найвідоміші збірки “Хай вам буде весело” (1981), “Сміхологія” (1982)

    1988 – Павло Глазовий лауреат премії імені Остапа Вишні за книгу “Сміхологія”.

    1993 – Заслужений діяч мистецтв України.

    1997 – Нагороджений Орденом “За заслуги” III ступеня

    29 жовтня 2004 – помер у Києві, похований на Байковому кладовищі

    Найвідоміші збірки Павла Глазового – “Великі цяці”,”Картикатури з натури”,”Смійтесь, друзі, на здоров’я”,”Сміхологія. Посібник для всіх, кому любий сміх”. Павло Глазовий автор поеми “Слався, Вітчизно моя!”, 13 книжок сатири та гумору, 6 книжок для дітей.

    Поеми

      “Слався, Вітчизно моя!” (1958) “Куміада” (1969)

    Поетичні збірки сатири та гумору

      “Великі цяці” (1956) “Карикатури з натури” (1963) “Коротко і ясно” (1965) “Щоб вам весело було” (1967) “Усмішки” (1971) “Смійтесь, друзі, на здоров’я” (1973) “Байки та усмішки” (1975) “Весела розмова”(1979) “Хай вам буде весело” (1981) “Сміхологія” (1982) “Вибрані усмішки” (1992) “Веселий світ і Чорна книга” (1996) збірка “Сміхослов” (1997) “Сміхологія, вибране” (2003) “Архетипи. Гумор. Сатира.” (2003)
      Видання за ініціативи сина поета Олекси у видавництві ФОП Стебеляк: “Сміхологія, видання третє доповнене” (2007) “Сміхологія, видання четверте” (2007) “Байкографія, видання третє” (2008) “Архетипи, видання друге” (2009) “Куміада. Для дітей і дорослих.” (2009) “Веселі гуморески” (2010) “Школярикам. Гуморески. Баєчки.” (2011) “Сміхологія” (2013) “Дорослі гуморески” (2013) “Про Пончика, Батончика та Білого Слоника. Славнийвоїн Печериця” (2013)

    Книжки для дітей

      “Пушок і Дружок” (1957) в співавторстві з Ф. Маківчуком “Старі друзі” (1959), в співавторстві з Ф. Маківчуком “Про відважного Барвінка та Коника-Дзвоника” (1958) – у співавторстві з Б. Чалим, “Іванець-Бігунець” (1963) “Як сторінка, то й картинка” (1964) “Про Сергійка-Нежалійка та клоуна Бобу” (1965) “Перченя” (1966) “Школярикам. Гуморески. Баєчки.” (2011) “Про Пончика, Батончика та Білого Слоника. Славнийвоїн Печериця” (2013)

    Інші твори

      Двомовний кум (“Архетипи” 2009) Кум-президент (“Архетипи”2009) Соловки, соловки… Ображена Сара Очманілий ребе Бородате чудо Клани і гетьмани Маланці Дядько їсти хоче Заморські гості Заноза Красотульки Кто шумєл? Мова величава Не в своїй тарілці Серед темної ночі Спілкування Турок

  • Джордж Орвелл біографія скорочено

    Джордж Орвелл коротка біографія на українській мові викладена в цій статті.

    Джордж Орвелл біографія скорочено

    Джордж Орвелл – британський письменник і публіцист. Відомий як автор культового антиутопічного роману “1984” і повісті “Колгосп тварин”. Справжнє ім’я Ерік Артур Блер

    Народився 25 червня 1903 року в Індії в містечку Мохітарі. Його батько на той момент працював в Індії в якості британського співробітника в одному департаменті.

    Навчався в школі св. Кипріяна, в 1917 році отримав іменну стипендію і до 1921 року відвідував Ітон Коледж. З 1922 по 1927 рік служив в колоніальній поліції в Бірмі, потім довгий час провів у Великобританії і Європі, живучи випадковими заробітками, тоді ж почав писати художню прозу і публіцистику.

    У 1935 році взяв собі псевдонім Джордж Орвелл. На час громадянської війни він перебрався до Іспанії і воював на боці ополченців. Ці події він пізніше описав у повісті “В честь Каталонії” (1937).

    У 1936 році одружився, а вже через шість місяців разом з дружиною відправився на Арагонский фронт громадянської війни в Іспанії

    У 1945 році вийшла в світ його сатирична повість “Колгосп тварин”. Вона була присвячена переродженню революційних поглядів.

    За рік до смерті був опублікований найголовніший роман його життя “1984”

    Крім цього він написав безліч есе і статей на тему соціально-критичного розвитку суспільства. У роки Другої світової війни він працював коментатором Бі-бі-сі та готував широкий спектр передач політичного і культурологічного характеру. У Британії він жив, в основному, на острові Йюра зі своєю дружиною Ейлі. У подружжя була усиновлена ​​дитина. Коли дружина Оруелла померла в 1945 році, він одружився повторно на Соні Бронел – помічниці редактора журналу “Горизонт”. Цей шлюб тривав зовсім недовго.

    Дж. Оруелл помер в Лондонському госпіталі від туберкульозу 21 січня 1950 року.