Category: Література

  • “Ранок в сосновому лісі” опис картини

    “Ранок у сосновому лісі” – найвідоміша картина видатного російського пейзажиста І. І. Шишкіна.

    “Ранок у сосновому лісі” опис картини

    Перед нами сосновий ліс, який починає пробуджуватися рано вранці. Сонце тільки-тільки сходить. Його ніжні промені вже позолотили верхівки величезних дерев і проникли вглиб хащі, але над глибоким яром ще не розсіявся вологий туман.

    Прокинулися мешканці хащі – три ведмежати і ведмедиця. Схоже, малюки ситі і задоволені. Вони безтурботно і незграбно возяться на зламаному стовбурі впавшої сосни, вивернутої з коренем, після бурі в лісі. Падаючи, дерево вдарилося об потемнілий від часу корч і тріснуло навпіл. Тепер верхівка лежить на землі, а стовбур з розчепіреними в різні сторони коренями дивиться, як розгойдуються в небі зелені гілки сосен.

    Дивлячись на картину, ми немов опиняємося зануреними в атмосферу лісового ранку, чуємо голоси птахів і рев ведмежат, вдихаємо аромат соснової кори і хвої. Колорит заднього плану полотна – прозорий, невизначений, а переднього – глибокий, барвистий. У картині, яка заслужено вважається для багатьох поколінь людей зразком пейзажу, повною мірою передано захоплення художника красою і багатством первозданної природи.

    І все це завдяки чарівній кисті і величезному таланту дивного художника І. І. Шишкіна.

  • “Слово, чому ти не твердая криця” аналіз

    “Слово, чому ти не твердая криця” – вірш Лесі Українки, яка домоглася показати і висвітлити крик полум’яний, заклик до боротьби за соціальне й національне визволення трудящих, за інтернаціональне єднання в цій боротьбі.

    “Слово, чому ти не твердая криця” аналіз

    Жанр – громадянська лірика.

    Тема – звернення до слова, як до могутньої зброї в руках людини.

    Ідея – уславлення міцної зброї, тобто слова, яке в умілих руках перетворюється на меч. Ліричний герой звертається до слова, як до єдиного, що може її захистити, чим вона може добитися справедливості. Лірична героїня прагне удосконалити його й передати “месникам дужим”.

    Художні засоби:

      – епітети: твердая(криця); гострий, безжалісний (меч); вражі (голови); щира, гартована (мова); (зброя) іскриста; невідомих (братів); месники (дужі); хворі (руки); метафори: слово – “зброя іскриста”, “єдиная зброя”, “меч на катів”, “щира, гартована мова”; присутні звернення до слова.

    Римування – парне.

    Віршовий розмір – чотирьохстопний дактиль.

    Твір побудований на персоніфікації: до свого слова авторка звертається як до живої істоти, порівнюючи його з гострим мечем та іскристою зброєю. Система вдало дібраних епітетів допомагає створити образ, який став символом не лише поезії Лесіної поезії. Поетеса вважає, що її слово може бути “мечем на катів” не лише в її руках. І коли не залишиться сил у неї, нові месники підіймуть зброю і кинуться одважно до бою:

    “Зброя моя, послужи воякам краще, ніж служиш ти хворим рукам!”

    Леся Українка розуміє, що боротьба буде нелегкою, будуть поразки і страшні жертви, але це не лякає її.

    “Слово, чому ти не твердая криця” Леся Українка

    Слово, чому ти не твердая криця,
    Що серед бою так ясно іскриться?
    Чом ти не гострий, безжалісний меч,
    Той, що здійма вражі голови з плеч?

    Ти, моя щира, гартована мова,
    Я тебе видобуть з піхви готова,
    Тільки ж ти кров з мого серця проллєш,
    Вражого ж серця клинком не проб’єш…

    Вигострю, виточу зброю іскристу,
    Скільки достане снаги мені й хисту,
    Потім її почеплю при стіні
    Іншим на втіху, на смуток мені.

    Слово, моя ти єдиная зброє,
    Ми не повинні загинуть обоє!
    Може, в руках невідомих братів
    Станеш ти кращим мечем на катів.

    Брязне клинок об залізо кайданів,
    Піде луна по твердинях тиранів,
    Стрінеться з брязкотом інших мечей,
    З гуком нових, не тюремних речей.

    Месники дужі приймуть мою зброю,
    Кинуться з нею одважно до бою…
    Зброє моя, послужи воякам
    Краще, ніж служиш ти хворим рукам!

    25/ХІ 1896

  • “В яру” Чехов скорочено

    “В яру” – повість Антона Чехова, опублікована в 1899 році.

    Головні герої “В яру”

    На думку критиків майже всі персонажі повісті – “люди без критеріїв добра і зла”.

      Григорій Петрович Цибукін – міщанин, який займається торгівлею. Онисим Григорович Цибукін – старший син Григорія Петровича Цибукіна, служить в місті в розшуковому відділенні; Степан Григорович Цибукін – молодший син Григорія Петровича Цибукіна, займається тим, що допомагає батькові, але допомоги від нього небагато – він слабкий здоров’ям і глухий. Ксенія – дружина Степана, красива і струнка жінка, поспіваюча скрізь і в усьому. Варвара Миколаївна – друга дружина Григорія Петровича, видна, красива і дуже релігійна жінка. Постійно допомагає жебракам, прочанам. Вона символ непротивлення злу. Ліпа – бідна дівчина, дружина Онисима. Вона – символ пасивної непримиренності зі злом, покірності долі, відсутності найменшого почуття злоби і помсти.

    “В яру” короткий зміст

    Цибукін вирішує одружити свого старшого сина. Той погоджується спокійно і без ентузіазму. Наречену звуть Ліпа, вона дуже бідна дівчина, для якої ввійти в будинок Цибукіних, з будь-якої точки зору, подарунок долі, так як у неї немає приданого.
    Онисим приїжджає за три дні до весілля і всім у подарунок привозить срібні рублі і півкарбованця, головна принадність яких у тому, що всі монети, як на підбір, новенькі.

    На весіллі Онисим швидко напивається і хвалиться міському приятелю на прізвище Самородов, називаючи його “людиною спеціальною”. Через п’ять днів Онисим їде в місто. Він говорить з Варварою, і та скаржиться, що вони живуть не по-божому, що все побудовано на обмані. Прощаючись, Онисим каже, що Самородов вплутав його в якесь темне діло: “багатий буду або пропаду”. На станції Цибукін просить сина залишитися “будинку, при справі”, але він відмовляється.

    З’ясовується, що монети Онисима фальшиві. Він робив їх із Самородовим і тепер йде під суд. Це приголомшує старого. Він змішав фальшиві монети зі справжніми, не може їх розрізнити. І хоча сам все життя махлював, але створення фальшивих грошей не вміщається в його свідомість і поступово зводить його з розуму. Сина засуджують на каторжні роботи, незважаючи на турботи старого. У будинку всім починає заправляти Ксенія. Вона ненавидить Ліпу і народжену нею дитину, розуміючи, що в майбутньому головний спадок дістанеться їм. На очах у Ліпи вона обливає немовля окропом, і той, недовго помучившись, помирає. Ліпа біжить з дому і по дорозі зустрічає мандрівників. Коли Ліпа приходить додому, старий каже їй:

    “Ех, Ліпа… не вберегла ти внучка…” Винуватою виявляється вона, не Ксенія, якої боїться старий. Ліпа йде до матері. А Ксенія остаточно стає головною в будинку, хоча формально господарем вважається старий. Вона входить в долю з братами-купцями Хримінимі – разом вони відкривають трактир на станції, провертають махінації, гуляють, веселяться. Старий Цибукін опускається настільки, що не пам’ятає про їжу, нічого не їсть цілими днями, коли його забувають погодувати. Вечорами він стоїть на вулиці з мужиками, слухає їх розмови – і одного разу, ув’язавшись за ними, зустрічає Ліпу і Парасковію. Вони кланяються йому, але він мовчить, на очах тремтять сльози. Видно, що він давно нічого не їв. Ліпа дає йому пирога з кашею. “Він взяв і став їсти Ліпа і Парасковія пішли далі і довго потім хрестилися”.

    Критика

    Літературний критик Дмитро Овсянико-Куликовський вважає що суть повісті – відображення картини зла і гріха, сполученого з виникненням нової самобутньої “буржуазії” з селян.
    Літературний критик Альбов В. П. пише, що “по глибині думки і тонкості малюнка це найкраще з усього, що написане Чеховим”. На думку критика, “В яру” – прояв нової філософії, яку відкрив для себе Чехов.

  • Малина: корисні властивості

    Чим корисна малина при вагітності, при застуді? Малина тонізує, покращує апетит, надає кровоспинну і антитоксичну дію. І це далеко не всі її корисні властивості.

    Малина: корисні властивості

    1. Знімає запалення, біль і жар. Головне багатство цієї ягоди – саліцилова кислота, яка здатна справлятися з бактеріями і володіє жарознижуючим ефектом. Причому якщо інші ягоди при варінні позбавляються більшої частини корисних речовин, то малина у вигляді варення справляється із застудою ще краще, ніж у свіжому вигляді. Такою ж дією володіють і сушені ягоди малини. Тобто і малинове варення, і сама малина запросто можуть вважатися повноцінним замінником таблетки аспірину.

    2. Лікує горло. Якщо ви застудили горло, налягайте на малину: вона багата фітонцидами – т. зв. летючими рослинними антибіотиками. Вони згубно діють на стафілококів та інших збудників ангін.

    3. Покращує кровотворення. Як і Абрикос І чорна смородина, малина містить кровотворний елемент Залізо, а також допоміжні для кровотворення вітаміни фолієву кислоту і В12, мікроелементи Мідь І кобальт.

    4. Корисна дітям і чоловікам. Малина багата Цинком – мікроелементом, без якого не засвоюється вітамін А, який відповідає за ріст і гостроту зору. Крім того, цинк бере участь в утворенні чоловічого насіння, тому на малину варто налягати тим, хто хоче себе відчути мачо.

    6. Зміцнює судини. Як і абрикоси, малина містить флавоноїди і вітамін С, які в комплексі відмінно зміцнюють судини.

    7. Знижує рівень холестерину. У малині містяться речовини, здатні знижувати рівень холестерину і очищати організм від шкідливих речовин і токсинів. А тому тим, хто живе у великих містах з неблагополучною екологією, піклується про серце та судини і хоче до старості зберегти ясність розуму, слід ставитися до малини з особливою повагою.

  • Вірші Лесі Українки для дітей

    Вірші Лесі Українки для дітей 2, 4, 6 класу Ви знайдете в цій статті.

    Вірші Лесі Українки для дітей короткі

    На зеленому горбочку,
    У вишневому садочку,
    Притулилася хатинка,
    Мов маленькая дитинка
    Стиха вийшла виглядати,
    Чи не вийде її мати.
    І до білої хатинки,
    Немов мати до дитинки,
    Вийшло сонце, засвітило
    І хатинку звеселило.

    Вірші Лесі Українки для дітей 2 класу

    Поблискують черешеньки
    в листі зелененькім,
    черешеньки ваблять
    очі діточкам маленьким.

    Дівчаточко й хлоп’яточко
    під деревцем скачуть,
    простягають рученята
    та мало не плачуть:

    Раді б вишню з’їсти,
    та високо лізти,
    ой раді б зірвати,
    та годі дістати!

    “Ой вишеньки-черешеньки,
    червонії, спілі,
    чого ж бо ви так високо
    виросли на гіллі!”

    “Ой того ми так високо
    виросли на гіллі,-
    якби зросли низесенько,
    чи то ж би доспіли?”

    Вірші Лесі Українки для дітей маленькі

    ПІСЕНЬКА ВЕСНЯНОЇ ВОДИ
    (Уривок з драми-казки “Лісова пісня”)

    З гір на долину
    біжу, стрибаю, рину!
    Місточки збиваю,
    всі гребельки зриваю,
    всі гатки, всі запруди,
    що загатили люди,-
    бо весняна вода,
    як воля молода!

    УЖЕ ВЕСНЯНЕ СОНЦЕ ПРИПІКАЄ
    (Уривок з драми-казки “Лісова пісня”)

    Вже й сон-трава перецвітати стала.
    От-от зозулька маслечко сколотить,
    в червоні черевички убереться
    і людям одмірятиме літа.
    Вже з вирію поприлітали гості.
    Он жовтими пушинками вже плавлють
    на чистім плесі каченята дикі.

    БАРВІНОЧКУ МІЙ ХРЕЩАТИЙ
    (Уривок з поеми “Русалка”)

    Барвіночку мій хрещатий,
    Зелений, дрібний,
    Ой, я ж тебе викохала,
    Хороший, рясний!
    Я ж садила, поливала
    Тебе навесні,
    Я ж думала, на віночок
    Здасися мені!

    Вірші Лесі Українки для дітей 4 та 6 класів

    Літо краснеє минуло,
    Сніг лежить на полі;
    Діти з хати виглядають
    В вікна… шкода волі!

    Діти нудяться в хатині,
    Нудять, нарікають:
    “І нащо зима та люта? –
    Все вони питають. –

    Он все поле сніг завіяв,
    Хоч не йди із хати!
    У замкнуті дивись вікна,
    Ніде й погуляти!

    Сніг з морозом поморозив
    Всі на полі квіти…
    Десь зима та не скінчиться!”
    Нарікають діти.

    Ждіте, ждіте, любі діти!
    Літо знов прилине,
    Прийде мила годинонька,
    Як зима та згине;

    І заквітне наше поле,
    І зазеленіє, –
    Знов його весна прекрасна
    Квіточками вкриє.

    “Мамо, іде вже зима,
    Снігом травицю вкриває,
    В гаю пташок вже нема…
    Мамо, чи кожна пташина

    В вирій на зиму літає?” –
    В неньки спитала дитина.
    “Ні, не кожна, – одказує мати, –
    Онде, бачиш, пташина сивенька

    Скаче швидко отам біля хати, –
    Ще зосталась пташина маленька”.
    “Чом же вона не втіка?
    Нащо морозу чека?”

    “Не боїться морозу вона,
    Не покине країни рідної,
    Не боїться зими навісної.
    Жде, що знову прилине весна”.

    “Мамо, ті сиві пташки
    Сміливі, певно, ще й дуже,
    Чи то безпечні такі, –
    Чуєш, цвірінькають так,

    Мов їм про зиму байдуже!
    Бач – розспівалися як!”
    “Не байдуже тій пташці, мій синку,
    Мусить пташка малесенька дбати,

    Де б водиці дістати краплинку,
    Де під снігом поживку шукати”.
    “Нащо ж співає? Чудна!
    Краще шукала б зерна!”

    “Спів пташині потіха одна, –
    Хоч голодна, співа веселенько,
    Розважає пташине серденько,
    Жде, що знову прилине весна”.

    Короткі вірші Лесі Українки для дітей Ви можете лишати через форму коментарів, щоб допомогти розширити дану збірку.

  • Коник стрибунець опис

    Опис коника стрибунця та розповідь про середовище існування коника зеленого Ви можете використати для підготовки до уроків.

    Розповідь про коника стрибунця

    Якщо в теплу погоду вийти в поле, майже завжди можна почути стрекотіння коників, ще до того як ви їх побачите. Це дивовижна і незвичайна комаха. Стрибуни відносяться до загону прямокрилих. У світі існує понад 7 тисяч різних видів цих комах.

    Чим співає коник стрибунець?

    Коли вони співають, створюється враження, ніби хтось стукає молоточками. Напевно, з цим і пов’язана його назва – коник-стрибунець. У нього дві пари крил, передні і задні. Передні крильця вузькі і щільні, а задні перетинчасті і широкі. Звуки коник видає завдяки руху крилами, він тре ними одне об одне, ніби грає смичком по струнах. Але стрекотати можуть лише самці.

    Форма тіла коника зеленого

    Тільце у цих комах видовжене, а на конусоподібній голові є довгі вусики. У самок в кінці тіла є тонкий і довгий відросток, міцний і гострий, схожий на шаблю. Він може бути більше сантиметра в довжину. Очі у них напівкруглі. Якщо придивитися до коника-стрибунця, на передніх ногах можна побачити довгі щілини – це його вуха. У нього колосально гострий слух і дуже сильно розвинені задні лапки, завдяки чому ці комахи добре стрибають. В разі небезпеки, якщо стрибун попався хижакові, він може пожертвувати своєю кінцівкою, щоб вирватися і сховатися.

    Де живуть і чим харчуються коники

    Найбільше коники люблять чагарники і трав’янисті зарості. Вони живуть на пшеничних та житніх полях, на околицях лісу, де мало дерев, на луках оточених водоймами і в степах.

    Восени самки відкладають у землю яйця, з яких навесні з’являються личинки, схожі на дорослих особин, тільки вони маленькі і без крил.

    Перерахувати всі види коників не можливо. Вони зазвичай схожі на колір листя рослин, на яких вони живуть. Деякі з них лише зелені, бувають сірі, з жовтим або червоним черевцем. Завдяки вмінню розширювати надкрила ці комахи вміють маскуватися, стаючи схожими на листя.

    Хто їсть коника стрибунця? Цими стрибунами люблять поласувати багато хижаків, такі як земноводні, плазуни і птахи, рятуючись від них, вони можуть дуже довго не рухатися, тримаючись лапками за стебельце або листочок трави, щоб не видати себе ворогові.

    Що їсть коник стрибунець? Харчуються вони дрібними комахами, маленькими метеликами і гусеницями. Якщо комах немає, вони приймаються за трав’янисту їжу, їдять листя винограду, шматочки гілочок, квіти і бруньки чагарників і дерев, листя і стебла дикоростучої трави.

    Зазвичай коники абсолютно нешкідливі. Вони можуть завдати шкоди полям, тільки якщо їх стає дуже багато.

  • Казка “Ох” скорочено

    Казка “Ох” скорочено нагадає про зміст та події в творі, але краще читати повністю казку “Ох” .

    Казка “Ох” скорочено

    Колись дуже давно жили собі бідні чоловік та жінка, і був у них один надзвичайно ледачий син, який нічого не робив, тільки на печі грався. Було йому двадцять літ. Батьки журяться, думають, що з ним робити. Вирішили віддати в найми, щоб чужі люди його чомусь навчили. Оддали хлопця до кравця, потім до шевця – більше трьох днів він не витримував, тікав додому. Надумав батько одвести сина в інше царство. Йдуть вони через темний ліс. Чоловік утомився, сів на пеньок та й каже: – Ох! Як же я втомився!

    Де не взявся – з-під пенька дідок вилазить, маленький, зморщений, а борода зелена аж по коліна. Та й питає чоловіка, навіщо він його кликав. Батько здивувався, сказав, що нікого не кликав. Тоді дідок і назвався, він – лісовий цар Ох. Розпитав, куди вони йдуть і сказав, що хоче найняти хлопця. Ох звелів прийти через рік: якщо впізнає батько сина, забере, а ні, то буде ще рік служити. Батько пішов додому, а цар повів хлопця в підземне царство до зеленої хатки, де й жінка, і діти, і наймички – все зелене, навіть їжа.

    Дав Ох завдання хлопцеві – нарубати дров. А той ліг та й спить. Наказав тоді Ох спалити наймита. Так і зробили. Вуглину, яка залишилася, Ох сприснув живущою водою – хлопець ожив і став таким гарним, що й не сказати. Так повторювалося п’ять разів. Із ледачого парубка став моторний і гарний козак.

    Через рік батько прийшов за сином, викликав Оха. Цар повів його до себе, взяв проса, висипав – назбігалося багато півнів. Батько не впізнав серед них сина і повернувся додому сам.

    Наступного року Ох повів батька в кошару, але серед всіх баранів він не впізнав свого сина і повернувся додому сам, зажурений.

    На третій рік іде батько до Оха, а назустріч йому дід, білий, як молоко, і одежа на ньому біла.

    Привіталися, розпитав дід про батькову біду і взявся допомогти. Сказав, що Ох тепер випустить голубів, так батько хай не бере ніякого, тільки того, котрий не їстиме, сидітиме окремо під грушею та оскубатиметься. Батько так і зробив. Довелося Охові віддавати сина, тепер уже гарного парубка.

    Йдуть батько й син додому, батько скаржиться на бідність. Тоді син його заспокоїв і сказав, що тут полюватимуть за лисицями паничі, він перекинеться на хорта й піймає лисицю; мисливці будуть купувати хорта у нього, хай продає, тільки без ретязя, от і будуть гроші. Все так і трапилося. Батько йде та знову бідкається, що мало грошей, не вистачить хазяйством обзавестись.

    Парубок сказав, що паничі їхатимуть по перепелиці із соколом, то він перекинеться на сокола, мисливці купуватимуть у нього того сокола, хай продає, тільки без шапочки. Так і зробили. Продав батько сокола за триста рублів, а той як полетів, то й не повернувся до паничів.

    Син сказав, що перекинеться ще й конем на ярмарку, а батько хай продає його за тисячу рублів, тільки без недоуздка. Де не взявся циган, став торгуватися і таки вмовив батька продати коня з недоуздком. А то був не циган, а цар Ох. Сів цар на коня, поїхав додому, радий, що повернув парубка. Повів коня до водопою, а той кінь перекинувся окунем та й поплив у річці. Ох перекинувся щукою – та за ним. Довго ганялися. Виплив той окунь на берег, де царівна білизну прала, та й перетворився на перстень. Царівна підняла його з води, пішла додому, хвалиться. Ох перекинувся купцем, прийшов до царя й попросив віддати йому перстень, бо то саме він його загубив, а без нього йому не жити. Царівні жаль віддавати, вона й кинула перстень на землю – а він розсипався пшоном по хаті. Ох перекинувся півником – і давай клювати. А одна пшонинка закотилася під ноги царівні, то лісовий цар її не помітив та й полетів собі.

    А з пшонини постав гарний парубок, і царівна одразу в нього закохалася. Попросила батька віддати її за нього, цар довго морщився, що за простого віддавати доводиться, та все ж погодився. І зіграли вони гучне весілля.

  • “Гензель і Гретель” брати Грімм

    Гензель і Гретель – казка братів Грімм. Розповідь у казці ведеться про двох дітей – брата та сестру, яких хоче з’їсти відьма-людожерка, що живе в глухому лісі в будиночку із солодощів. Діти рятують свої життя завдяки власній винахідливості.

    Брати Грімм ” ГЕНЗЕЛЬ І ГРЕТЕЛЬ”

    Жив біля дрімучого лісу один убогий дроворуб із жінкою. І було в нього двійко діток: хлопчик Гензель і дівчинка Гретель. Жили вони весь час надголодь, а коли стала в тій країні велика дорожнеча, дроворуб не міг заробити навіть на шматок хліба.

    Якось уночі він довго крутився в ліжку й зітхав, бо журливі думки обсіли йому голову. нарешті він глибоко зітхнув і сказав до жінки:

    – Що ж тепер із нами буде? Як діток прогодувати, коли нам самим їсти нічого?

    – Знаєш що, чоловіче,- відповіла жінка.- Заведімо завтра вранці дітей у найгустіші хащі. Там розкладемо їм вогнище, дамо по скибці хліба, самі підемо на роботу. Додому вони не втраплять, і так ми їх позбудемося.

    – Ні, жінко,- мовив чоловік,- щоб я своїх діток самих у лісі покинув? Таж прийдуть дикі звірі і їх роздеруть.

    – Ну й дурний! – гукнула жінка.- Тоді ми всі четверо помремо з голоду, і тобі тільки й роботи буде стругати дошки на труни.

    І гризла його доти, поки він згодився.

    – А все ж таки жаль мені моїх бідних діток,- сказав батько.

    А обоє діток з голоду також не могли заснути і чули все, що казала їхня мачуха батькові.

    Гретель заплакала гіркими слізьми й шепнула братові:

    – Тепер ми пропали!

    – Цить, сестро, не журися,- сказав Гензель,- ми дамо собі раду.

    Коли старі заснули, він устав, одягся, відчинив тихенько двері й вислизнув надвір. А надворі було місячно, хоч голки збирай. Скрізь навколо хати у місячному сяйві блищали білі кремінці, наче срібні таляри. Гензель назбирав їх повні кишені, потім вернувся до хати і каже до сестри:

    – Тепер не журися, сестричко, спокійно спи,- а тоді й сам ліг.

    Вранці, щойно стало розвиднятися, жінка почала будити дітей:

    – А вставайте вже, ледацюги, бо підемо в ліс по дрова.

    Потім дала їм по скибочці хліба й сказала:

    – Оце вам на обід, а як з’їсте до обіду, то більш нічого не дістанете.

    Гретель сховала хліб під фартушок, бо кишені в Гензеля були повні каміння, а потім усі разом пішли до лісу.

    Пройшли вони трохи; Ген-

    Зель став і озирнувся на хату.

    І робив так раз у раз, аж батько

    Нарешті спитав :

    – Сину, що це ти ловиш гав та все озираєшся і відстаєш? Йди швидше.

    – Ох, тату,- сказав Гензель,- я дивлюся на нашу білу кицю, вона он сидить на даху і ніби хоче сказати: “Прощавай”.

    А мачуха мовила:

    – Дурню, то не кицька, а димар біліє, бо сонце зійшло і його освітило.

    А Гензель і не думав дивитися на кицьку, він діставав із кишені білі кремінці й непомітно кидав їх один по одному на дорогу.

    Як зайшли вони глибоко в ліс, батько й каже:

    – Тепер, діти, назбирайте дров, а я розкладу вогонь, щоб не було вам холодно.

    Гензель і Гретель назбирали чималу купу хмизу, батько підпалив його, і, коли полум’я знялося високо, мачуха сказала:

    – Тепер сідайте біля вогню й спочивайте, а ми підемо в ліс рубати дрова. Як упораємося з роботою, то прийдемо й вас заберемо.

    Гензель і Гретель сіли біля вогню, а як надійшла обідня година, з’їли по скибці хліба. Вони чули, як поблизу щось стукає, і думали, що то недалечко їхній батько рубає дрова. Але то не сокира стукала, а колодка, яку батько прив’язав до сухого дерева. Вітер гойдав колодку і гупав нею об стовбур.

    Так вони сиділи біля вогню довгенько й почали куняти від утоми, а потім міцно заснули. А коли прокинулись, то була вже темна ніч. Гретель заплакала.

    – Як же ми тепер вийдемо з лісу?

    А Гензель її втішає:

    – Зачекай трохи, поки місяць зійде, тоді ми знайдемо дорогу.

    Коли зійшов місяць, Гензель узяв сестричку за руку й пішов від кремінця до кремінця; ті кремінці блищали на місяці, наче нові срібні таляри, й показували їм дорогу. йшли вони цілу ніч і прийшли додому аж удосвіта. Постукали в двері, і коли мачуха відчинила й побачила Гензель і Гретель, то напалася на них.

    – А погані дітиська, чого це ви так довго спали в лісі? Ми вже думали, що ви й зовсім не хочете додому вертатись!

    А батько дуже зрадів, бо важкий гніт лежав у нього на серці, що він отак покинув дітей самих у лісі.

    Та незабаром їх знову обсіли злидні й біда, і якось уночі діти почули, що мачуха туркотить батькові:

    – І знову все з’їдено. Тільки й лишилось, що півокрайця хліба, а тоді вже нам кінець. Хоч би там що, а мусимо здихатися дітей. Одведемо їх якнайдалі в ліс, щоб уже звідтіль назад не приплентались. Бо іншого рятунку для нас нема.

    Тяжко це було слухати чоловікові, і він подумав:

    “Краще б останнім шматком хліба поділитися з дітьми”. Але жінка слухати нічого не хотіла, а все лаяла його та шпетила. А вже як ступив на слизьке, мусиш упасти – піддавшись раз, мусив батько піддатись і вдруге.

    А діти ще не спали й чули всю ту розмову. Коли старі поснули, Гензель устав і хотів вийти надвір, щоб назбирати кремінців, як зробив першого разу. Але мачуха замкнула двері, отож Гензель не зміг вийти. Він став утішати сестричку:

    – Не плач, Гретель, спи спокійно. Якось воно буде.

    Рано-вранці мачуха побудила дітей і дала їм по скибці хліба, ще меншій, ніж першого разу. Дорогою до лісу Гензель кришив хліб у кишені, часто зупинявся і кидав крихти на землю.

    – Гензелю, чого ти раз по раз стаєш і знай зиркаєш на всі боки? – питає батько.- йди як слід.

    – Я дивлюся на свого голубка, он він сидить на даху і ніби хоче сказати мені: “Прощавай”,- відповів Гензель.

    – Дурню ти,- озвалась мачуха,- то зовсім не голуб, то димар біліє, бо вже сонце зійшло і його освітило.

    А Гензель кидав та й кидав крихти хліба на дорогу.

    Мачуха завела дітей ще далі в ліс,- вони там зроду не були. Потім розпалили велике багаття, і вона сказала їм:

    – Сидіть, тутечки, нікуди не ходіть, а як надокучить сидіти, то можете трохи поспати. Ми йдемо в ліс рубати дрова, а ввечері, коли скінчимо роботу, прийдемо по вас.

    Коли прийшла обідня пора, Гретель поділилася своєю скибочкою з Гензелем, бо він же свій хліб розкришив і позначив ним дорогу додому. А потім вони заснули.

    Настав і вечір, а ніхто не приходив по бідних діток. Прокинулися вони темної ночі, і Гензель почав заспокоювати сестричку:

    – Зачекай, Гретель, поки місяць зійде, тоді ми побачимо крихти хліба, що я сипав на дорозі, вони й доведуть нас додому.

    Зійшов місяць, і вони рушили в дорогу, але жодної крихти хліба не знайшли, бо птахи визбирали всі до одної. Тоді Гензель сказав сестричці:

    – Не журися, все одно знайдемо дорогу.

    Але дороги їм не пощастило знайти. Діти йшли цілу ніч і ще день з ранку до вечора, та з лісу не могли вийти, заблукали зовсім. Вони дуже зголодніли, бо живилися самими ягодами, які збирали дорогою, і так потомилися, що на ногах не стояли, а тому лягли собі під деревом і заснули.

    Настав третій ранок, відколи діти покинули рідну хату. Вони встали і знову рушили в дорогу, але що далі йшли, то темніший і густіший робився ліс. Ось-ось вони знеможуться і пропадуть, як не прийде звідкілясь рятунок.

    Як настав полудень, бачать вони – сидить на гілочці гарнесенька біла пташка і співає так любо, що вони аж зупинилися послухати її. Проспівавши пісеньку, пташка пурхнула і полетіла перед дітьми, а вони пішли за нею. Летіла пташка, летіла, довела їх до якоїсь хатинки та й сіла на даху. Коли діти підійшли ближче, то побачили, що хатина з хліба збудована, пундиками вкрита, а вікна в неї з чистого цукру.

    – Отут ми підживимося,- сказав Гензель,- матимемо добрий обідець. Я з’їм шматочок з даху, а ти, Гретель, берися за вікно, воно солодке.

    Гензель підстрибнув угору і відламав шматок стріхи, щоб покуштувати, чи смачна вона, а Гретель стала біля вікна і почала собі хрумати цукор.

    Коли раптом з хатини почувся писклявий голос:

    А хто там гризе без упину,
    Руйнує мою хатину?

    Діти відповіли:

    Це вітер лісний
    Гуде навісний!

    І знову заходилися коло хатини. Гензелеві дах припав до смаку, і він відбатував чималий кусень, а Гретель виламала цілу круглу шибку з вікна, примостилася на траві й почала хрумати-ласувати.

    Раптом двері відчинилися, і з хатини, спираючись на костур, виповзла старезна бабище. Гензель і Гретель так полякалися, що ласощі повипадали у них із рук. Стара похитала головою і мовила до них:

    – Е, дітки, а хто це вас сюди привів? Заходьте до хати, залишайтесь у мене, тут вам непогано буде.

    Схопила їх за руки й потягла до хати. Принесла молока, коржів солодких, яблук, горіхів. Потім чистенько постелила два гарні ліжечка. Гензель і Гретель полягали в ліжечка, і здалося їм, що вони потрапили на небо.

    Але стара бабище тільки прикинулася доброю, а насправді це була зла відьма, що чигала на дітей, та й хатину побудувала з хліба й ласощів тільки для того, щоб їх принаджувати. Коли діти потрапляли до неї в руки, вона їх убивала, варила й з’їдала, і то для неї було свято.

    У відьом червоні очі, і вони недобачають, зате нюх мають тонкий, як звірі, і здалеку чують, якщо до них наближається людина. Коли Гензель і Гретель підійшли до її хати, вона злісно засміялась і глузливо сказала:

    – Ось і попалися пташки, тепер не втечуть!

    Рано-вранці, коли діти ще спали, вона вже встала і, глянувши, як вони любо спочивають, які в них повні, рум’яні щічки, пробурмотіла тихенько: “Ласий буде шматочок”.

    А тоді схопила Гензеля своїми кощавими руками, віднесла його в маленький хлівець і замкнула за гратчастими дверцятами. І хоч як він кричав, ніщо йому не помогло. Тоді пішла до Гретель, розбудила її й гукнула:

    – Ану вставай, ледацюго! Принеси води, звари своєму братикові чогось смачного та занеси йому в хлівець, нехай їсть, набирається жиру. А як стане гладкий, я його з’їм.

    Гретель гірко заплакала, але надаремне: вона мусила робити все, що вимагала зла відьма.

    Тепер для Гензеля готовано найсмачніші страви, а Гретель мусила живитися самими шкаралупами від раків. Щоранку стара прилазила до хлівця й гукала:

    – Гензелю, ану простягни пальця, помацаю, чи то ти скоро гладкий будеш!

    А Гензель простягав їй тоненького маслачка. Підсліпувата стара думала, що то Гензелів палець такий худий, і дивувалася, чому він не гладшає.

    Отак минув місяць, а Гензель усе чомусь не гладшав. У старої урвався терпець, і вона не захотіла довше ждати.

    – Гей, Гретель! – крикнула вона до дівчинки.- Ану мерщій наноси води. Хай там хоч який буде Гензель – гладкий чи худий, а завтра я з’їм його.

    Ох, як же плакала бідна сестриця, носячи воду! Сльози струмками текли у неї по щоках.

    – Якби нас у лісі роздерли дикі звірі,- голосила дівчинка,- то ми б хоч разом померли!

    – Ану годі скиглити! – гаркнула стара.- Все одно нічого не поможе.

    Рано-вранці мусила Гретель уставати, наливати воду в казан, розпалювати під ним вогонь.

    – Зараз ми напечемо хліба,- сказала стара.- Я вже натопила піч і замісила тісто.

    Вона штовхнула бідну Гретель до печі, звідки так і пашіло жаром.

    – Лізь у піч,- сказала відьма,- і подивися, чи гаразд натоплено, чи не пора вже хліб саджати.

    Стара хотіла зачинити залізні дверцята, коли дівчинка залізе в піч, щоб засмажити і з’їсти її також. Але Гретель здогадалася, що в старої на думці, і сказала:

    – Не знаю, як воно робиться, як його туди лізти.

    – Дурепа! – крикнула стара.- Сама ж бачиш, челюсті такі широкі, що навіть я могла б туди пролізти.

    Вона видряпалася на припічок і встромила голову в піч.

    Тоді Гретель дала їй ззаду такого штурхана, що стара покотилася аж на черінь. А дівчинка зачинила залізні дверцята, засунула на засув.

    Ох і заверещала відьмище! Просто страх!

    А Гретель утекла, і погана відьма згоріла в страшних муках.

  • “Поза межами болю” герої (образи)

    “Поза межами болю” – це хроніка передсмертних марень, прокльонів та спогадів сімох виснажених солдат, що відстали від загального каравану (як у справжніх солдат у них лишилися тільки прізвища). Герої “Поза межами болю ” – українці Добровський та Оглядівський (сам автор), угорець Сабо, австрієць Штранцінгер, поляк Пшилуський, серби Ніколіч та Бояні. “Ми тут вже здійснили ідеал братньої прихильності і любові”, – скаже один з героїв, замерзаючи біля згаслого вогнища.

    “Поза межами болю” герої (образи)

      Оглядівський живе спогадами про сім’ю. В нього щасливо склалося власне подружжя (можливо тому він один вижив, щоб повернутися до сім’ї) Добровський намагався відсіяти винуватця несправедливості життя; Дружина Добровського й Пшилуського – повії. Сабо, із ознаками злобної нетерплячки, чекає найслабшого у танці; Сабо ніхто не чекає з війни Бояні опановує лише одна думка: блискавична смерть; Ніколич жалкує, що не зміг виконати свою місію у цьому житті, а дух Штранцінгера “ширяє вже далеко від нас… поза межами болю.” Його дівчина наклала на себе руки

    До останньої хвилини життя Головні герої “Поза межами болю” Залишаються людьми, вони вже смертники, але не накидаються один на одного, а чекають смерті слабшого.)

    У кожного з сімох учасників двобою зі смертю була власна життєва дорога, але безжальний вихор війни перетнув їхні долі, і тепер, коли “ніхто й нічо не відзивається на голос болю і туги їхнього серця”, раптом ніби саме собою назріває страшне рішення: хтось із них мусить померти, а решта розпалить вогнище з його вбогої одежини й таким чином урятується. Добровський зауважує: “Прокляте те життя, в котрому слабкий мусить згинути, щоб дужчий міг жити”.

    І це стосується не лише їхньої ситуації, це проектується на весь недосконалий світ, що може кидати цілі народи у війну, ввергати їх у коло насильства не заради захисту власної домівки, а заради амбіцій великих можновладців.

    Щоб зігрітися, колишній аранжер світських балів Добровський влаштовує химерні й жахливі за своєю суттю танці з уявними “дамами”, це дає змогу уявити себе в минулому, віднайти ті острівці, за які гарячково чіпляється свідомість на межі божевілля. Цей дивний танець забирає останні сили, а разом з ними і життя молодого хлопця Бояні. Та завдяки його смерті шестеро тих, хто лишився, мають бодай мізерний шанс вижити. Голод діймав кожного, проте спроба їсти людське м’ясо нічого не дала: кожен волів померти, але не стати людожером. Навіть у такій ситуації людська гідність узяла гору над неміччю людської плоті.

    Біля вогнища кожен герой розповіді постає як особистість в екстремальній умові: мовчазний сліпий Штраицінгер у відчаї і з бажання віддати останнє спалює у вогнищі свою скрипку (“Оця скрипка – це його очі”); Сабо рве банкноти, що їх підступним чином здобув на війні, і розмірковує, що то значить мати гроші; Оглядівський (оповідач) марить дружиною і синочком; Добровський (колишній організатор світських балів) біля вогнища філософськи зауважує: “Ми вже не маємо гроші і також не потребуємо гроші. Тепер ми стали людьми”.

    Останнім акордом, “піснею життя” стала Гра Штранцінгера на скрипці. (Монолог Штранцінгера у виконанні учня під музику скрипки)

    “Я – австрієць. У минулому – скрипаль. Доля розпорядилася так, що потрапив до полону. Куля забрала в мене очі. Як і інші, я хотів жити і при першій можливості я тікав з товаришами. Я вдячний їм, що вони не залишили, вони мене тягнули за собою, як їм не було важко. Ми всі стояли перед вибором: хто перший. Вогнище догорало, я не бачив, але відчував погляди на собі, на скрипці. Кожен хотів жити, ніхто не хотів помирати. По-перше, ноги мене не слухали, ледве рухався, чотири кроки вперед, чотири назад. Мені було жаль, я змушений був розлучитися зі скрипкою, підтримати вогнище, хоч це була моя остання втіха, останній акорд не лише струни, але й життя.
    Я не вірю, що люди є добрими і злими: вони є тільки нещасливі і щасливі.”

    Штранцінгер вважає, що добра людина повинна завжди бути щасливою і на його шляху зустрічалися більше добрих людей).

    Прототипом Образу Оглядівського можна вважати Осипа Турянського, який пройшов теж через Першу світову війну, полон, втечу, повернення до життя; лише в Оглядівського була сім’я, яка тримала його і змусила вижити. Як і всі, Оглядівський впадає в депресію, але ж намагається її подолати. У тяжкі хвилини перед ним постають символи сонця і матері з дитиною, що є святими величинами українця).

    У сюжет твору автор вводить два образи українців: Добровського і Оглядівського (обоє українці, освічені, притаманна воля до життя). Але чому в спогадах, в уяві Оглядівського з’являється третій образ – Романишин?

    Романишин – колега, земляк, який звільнив Оглядівського від смерті, допоміг звільнитися від жахів минулого і жити повноцінно)

    Риси характеру Оглядівський : спокійний, врівноважений, глибоко сприймає горе товаришів, слабкий фізично, вижив.
    Риси характеру Добровський : іронізує, має організаторські здібності, гордий, не показує свого безсилля, загинув від пострілу своєї ж рушниці.

    Осип Турянський свої філософські думки про перемогу життя над смертю вклав в уста Добровського:

    “Коли у тьмі і хаосі, в якому ми мучимося, тліє іскра якої-небудь ідеї, то твоя огненна любов до життя й до його вищих цінностей переможе смерть “.

    Твір Осипа Турянського “Поза межами болю” багатий на Символічні образи : син, дружина – символи життя, різдвяні свята, як натяк на те, що Оглядівський має вижити, вогонь – життя, родина, добробут.

    “Поза межами болю” – назва символічна: опинившись у неймовірно трагічних ситуаціях, на межі виживання Оглядівський вірить у силу любові дружини і сина, які в його очах є світлою зорею, що веде його до перемоги. Він долає тяжкі обставини і виходить переможцем у двобої зі смертю, утверджуючи активний гуманізм, загальнолюдські цінності.

  • “Лісова казка” Євген Дудар аналіз

    Гумореска Є. Дударя “Лісова казка” висміює бюрократизм, паперову тяганину, яка й донині процвітає у нашому суспільстві. Чиновники дуже часто дійсно корисні справи підмінюють “паперовою роботою” – планами, звітами, які забирають і час, і сили, і матеріальні кошти, не приносячи нікому справжньої користі. Тому-то твір має підзаголовок “для дорослих”.

    “Лісова казка” Євген Дудар аналіз

    Тема “Лісова казка”: зображення “правильного” ведення справ у лісовому господарстві.

    Ідея “Лісова казка”: засудження невміння вести господарство та знищувачів лісу.

    Основна думка: справжній господар той, хто бережливо ставиться до природи, її скарбів, а не той, хто намагається бездумно (за вказівками керівництва) її знищувати.

    Жанр “Лісова казка” : казка для дорослих (за визначенням Є. Дудара), сатирична оповідь.

    Проблематика “Лісова казка”

    – людина і природа;
    – керівник і підлеглий;
    – відповідальність і байдужість.

    Композиція “Лісова казка”

    Експозиція: знайомство з роботою лісового господарства під керівництвом Ведмедя.

    Зав’язка: намагання Ведмедя миттєво виконати завдання, інструкцію, рекомендації, накази вищих інстанцій, тим самим завдаючи шкоди лісу.

    Кульмінація: замість колод лісгосп надав вищим інстанціям інформацію та трухляві палиці з ліщини.

    Розв’язка: ліквідація лісгоспу, пропозиція Ведмедя зайнятися землеробством.