Category: Література

У процесі господарської діяльності людини всі біоценози зазнають суттєвих змін, внаслідок чого багато з рослин стають рідкісними. В цій статті ми розглянемо Рідкісні та зникаючі рослини України.

Зникаючі види рослин в Україні

Перелік видів рослин і тварин, що потребують охорони, наводять у так званих Червоних книгах.

Червона книга – це офіційний документ, що містить регулярно поновлювані дані про стан та розповсюдження рідкісних і тих, що знаходяться під загрозою зникненя, видів рослин, грибів і тварин.

Розуміння необхідності ретельного обліку рідкісних і зникаючих видів організмів, зокрема рослин, зумовило створення Міжнародним союзом охорони природи й природних ресурсів Міжнародної Червоної книги, окремі випуски якої почали видавати з 1966 року.

До останнього видання Червоної книги України (2009 р)включено 826 видів рослин і грибів (для порівняння: до першого видання (1980) – 151 вид, до другого (1996) – 541 вид).

Підстави для занесення видів до Червоної книги можуть бути різними, наприклад, представники родини Орхідні мають доволі складну біологію розвитку (потреба у грибах-симбіонтах, складна екологія запилення), і хоч багатьом із них безпосередня небезпека знищення не загрожує, усі вони занесені до Червоної книги.

Оскільки охорони потребують не лише окремі види, а й рослинні угрупування (фітоценози), українськими ботаніками у 1987 р. було створено Зелену книгу України. Це офіційний державний документ, у якому зведено відомості про сучасний стан рідкісних рослинних угрупувань, які перебувають під загрозою зникнення, і типових природних рослинних угрупувань, що підлягають охороні.

Важливим елементом охорони рослинного світу та біорізноманіття загалом є Заповідні об’єкти. Серед них виділяють природні та біосферні заповідники, національні природні парки, заказники та ін.

Природний заповідник – це природоохоронна, науково-дослідна установа загальнодержавного значення, створена з метою збереження в природньому стані типових або унікальних для даної ландшафтної зони природних комплексів з усієб сукупністю їх компонентів, вивчення природних процесів і явищ, що відбуваються в них, розробки наукових засад охорони навколишнього природного середовища, ефективного використання природних ресурсів та екологічної безпеки.

Ділянки землі та водного простору, що належать до заповідників, вилучаються з господарського користування.

Найстаріші заповідники на території України: Канівський природний заповідник (Черкаська обл.) та Кримський природний заповідник (АР Крим).

Біосферний заповідник – це природоохоронна, науково-дослідна установа міжнародного значеня, що створюється з метою збереження в природньому стані найбільш типових природних комплексів біосфери, здійснення фонового екологічного моніторингу, вивчення навколишнього природнього середовища, його змін під дією антропогенних факторів.

Найвідоміший на території України біосферний заповідник “Асканія-Нова” (Херсонська обл.).

Національні природні парки – це природоохоронні, рекреаційні, культурно-освітні, науково-дослідні установи загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження, відтворення і ефективного використання природніх комплексів та об’єктів, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність.

Одним із Найбільших в Україні є Карпатський Національний природній парк (Івано-Франківська обл.).

Заказники – це природні території, що виділяються з метою збереження і відтворення природніх комплексів чи їх окремих компонентів.

Залежно від об’єкта охорони Заказники діляться на :

– ботанічні;

– гідрологічні;

– геологічні;

– зоологічні.

Основні заходи збереження рослинного світу

– національні програми збереження рідкісних та зникаючих видів і міжнародна співпраця у цьомц напрямку;

– видання Червоної та Зеленої книг;

– розширення мережі існуючих та створення нових заповідних об’єктів;

– створення екомережі;

– боротьба з браконьєрством;

– розвиток екотуризму.

Джон Рокфеллер цікаві факти Ви можете прочитати у цій статті.

Джон Рокфеллер – найперший мільярдер в історії людства. За життя його статки оцінювалися в $ 1,4 млрд (за нинішніми мірками з урахуванням інфляції його стан оцінюється в $ 336 млрд, тобто він 4 рази був багатшим Білла Гейтса). Джон Рокфеллер завжди підтримував здоровий спосіб життя, і у своєму житті не вживав ні тютюну ні алкоголю. Джон Рокфеллер засновник компанії Standard Oil (вона була монополістом з видобутку нафти в США). На сьогоднішній день, найбільша нафтова компанія у світі – ExxonMobil є спадкоємцем Standard Oil. Джон Рокфеллер засновник Рокфеллерівського і Чиказького університетів. Джон Рокфеллер засновник Фонду Рокфеллера, з якого він жертвував великі суми на медичні дослідження і на боротьбу з жовтою лихоманкою. За його цілеспрямованість і працелюбність, ділові партнери називали його – Дияконом. У віці 7 років, Джон Рокфеллер підробляв копаючи картоплю для сусідів. Всю фінансову діяльність він розписував в книжці. Зароблені гроші зберігав у фарфоровій скарбничці. У віці 13 років віддає фермеру заощаджені $ 50 під 7,5 % річних. Джон Рокфеллер пішов до школи лише у віці 13 років. Компанія Hewitt & Tuttle – єдине місце, де Рокфеллер працював за наймом. Кидає місце керуючого компанії при зарплатні в $ 600 (стандарт зарплати в компанії був $ 2000, йому не доплачували). Щоб стати компаньйоном компанії ” Кларк і Рочестер “, вкладає 2000 доларів (мав тільки $ 800, решту суми він займає у свого батька під 10 % річних). У своїй компанії Standard Oil позбавив своїх працівників заробітної плати і преміював їх тільки акціями. Щорічно компанія Standard Oil після монополізації ринку нафти приносила Рокфеллеру 3 млн доларів. Майже всі теперешні великі американські нафтові компанії походять від Standard Oil. Джон Рокфеллер володів: Standard Oil, 16 залізничними та 6 сталеливарними компаніями, 9 фірм з нерухомості та 6 пароплавств, 9 банків. Рокфеллер мав віллу і земельну ділянку з площею – 283 гектарів! Рокфеллер хотів дожити до 100 років, але до 100 років йому не вистачило всього 3 роки (він помер 23 травня 1937 у віці 97 років від серцевого нападу). У своєму житті Джон Рокфеллер віддав на благодійності півмільярда доларів, або третину свого статку. У Джона Рокфеллера було 5 дітей (4 дівчат і 1 син). Єдиним сином Джона Рокфеллера є Джон Рокфеллер молодший, який успадкував від свого батька тільки $ 460 млн, інші кошти були віддані на благодійні справи. Штаб-квартира ООН, яка знаходиться в Нью-Йорку, була побудована за допомогою Джона Рокфеллера – молодшого (для споруди він пожертвував $ 9 млн). Хмарочос Емпайр-Стейт-Білдінг ( Empire State Building) був побудований Джоном Рокфеллером-молодшим. Існує астероїд названий на честь Рокфеллера. ” Плато Рокфеллер” відкрите в Західній Антарктиді в 1934 році було названо на честь Рокфеллера (експедицію в Антарктиду профінансував сам Рокфеллер). Одним із знаменитих онуків Джона Рокфеллера-старшого є Нельсон Рокфеллер, який в 1974-1977 роках був віце-президентом США.

Якщо вам відомі інші цікаві факти про Джона Рокфеллера, діліться ними в коментарях.

Анатолій Дімаров хронологічна таблиця Життя і творчості українського прозаїка викладена в цій статті.

Хронологічна таблиця Дімарова

Рубаї про природу українською мовою зібрані в цій статті.

Рубаї про природу Омар Хайям

Зросла берізка високо на мурі,
Стоїть, мов квола сирота в зажурі.
Їй теж потрібно рідної землі,
Бо там вона не витримає бурі

І трав, і квітів маєво густе,
Немов вино, п’янить нас, а проте
Цікаво б знати, хто той квіт побачить,
Що з твого й мого праху проросте.

Знов квітує весна. Принеси-но вина!
Що нам самотина? Принеси-но вина!
Смерть лаштує засаду – всім знана вона.
Лиш в коханні й вині нас чека таїна.

Пелюстками троянда знадливо ряхтить,
Ця краса в солов’їному співі бринить.
Не проходь неуважно, – троянда квітує
Й нас чарує, на жаль, тільки мить, тільки мить.

Ніч – і бризки зірок, що летять невпопад
Вогнеликими квітами в стишений сад.
І на подив – прямісінько в келих мені.
Я тим бризкам іскристим нечувано рад.

Квіти в лузі зачахнуть, що вдієш? Гай-гай…
І струмок врешті-решт обміліє, гай-гай.
Веселись, все одно тебе завтра забудуть,
Прах розвіють вітри-вітрюгани, гай-гай.

Знов напровесні дощ нашу землю омив,
Знов у серці бентежний, юнацький порив.
Пий із милою вина в зеленому лузі,
Розбуди у землі всіх, хто досі тут жив.

О небо! Тугою мені ти серце краєш,
Сорочку радості з плечей моїх зриваєш!
Вітрець, яким дишу, ти полум’ям проймаєш,
А воду, що я п’ю, ти в попіл обертаєш!

У час, коли роса тюльпан укриє сиво
Й фіалка хилиться, трави таємне диво,
Як любо глянути на пуп’янок зелений,
Що зборочки свої підтикує дбайливо!

Тюльпани та троянди пурпурові –
Тим пурпурові, що зросли із крові
Мужів великих. А ота фіалка
Із ока дівчини зросла в діброві.

“Рікі-Тікі-Таві” скорочено читати українською Ви можете

“Рікі-Тікі-Таві” скорочено

Маленький мангуст жив зі своїми батьками в лісах Індії. Одного разу пройшла сильна злива, і його змило в канаву сильним потоком води. Він мало не загинув. Врятували його люди. Вони побачили потопаючого мангуста і дістали його з канави. Це була сім’я – тато, мама і син. Спочатку вони подумали, що мангуст загинув, але він відкрив очі. Мати віднесла тварину в будинок, щоб вона обсохла. Мангуста нагодували і назвали Рікі-Тікі-Таві.

Ріккі сподобалося в будинку, він став ретельно все оглядати і навіть забруднив мордочку в чорнилі, але його не сварили за це. Подружився маленький пустун з Тедді. Він навіть спав з хлопчиком в одному ліжку.

Ріккі досліджує будинок і сад, знайомиться з його мешканцями: птахом-кравцем Дарсі і його дружиною, мускусним щуром Чучундра – і дізнається про кобр Нага і Нагайну.

Дарсі і його дружина розповіли Ріккі сумну історію. Нещодавно пташеня пари випало з гнізда, і його проковтнув жорстокий Наг. Мангуст тоді ще не знав, що це великий змій. Пара кобр жила в гнізді під підлогою і представляла собою велику небезпеку для людей. У цей день відбулася перша зустріч маленького звірка з жорстокими плазунами. Тоді змії самі поповз від нього. Під час наступної зустрічі зі смертоносною парою вже діяв рішучіше маленький Рікі-Тікі-Таві.

Ріккі побіг до Чучундри (мускусного щура, яка всього боялася, але багато знала), щоб розпитати її про Кобру. Розмовляючи з нею, він почув розмову Нага і його дружини Нагайни. Вони розробляли підступний план. Нагайна сказала чоловікові, що він повинен вжалити людину, коли той піде вмиватися. Підступна кобра пояснила, для чого це потрібно. Адже у пари на динній грядці заховані яйця, з яких зовсім скоро повинні вилупитися дитинчата. Якщо Наг і Нагайна знищать людей, то стануть господарями будинку, і тоді звідти піде мангуст, який становить небезпеку для їхніх дітей. Наг погодився і поповз ховатися в глечик, щоб на ранок вжалити батька родини. Пішов за ним і Рікі-Тікі-Таві.

Мангуст приловчився і вп’явся своїми гострими зубами змії в шию. Наг почав вертіти нею. Але мертва хватка Ріккі не слабшала. Мангуст почав вибиватися з сил, але тут пролунав постріл. Це прийшов на допомогу батько Теддді. Він, його дружина Еліс і син Тедді були дуже вдячні маленькому рятівникові. На наступний ранок він продовжив свої подвиги.

Ріккі підмовив птахів, щоб вони прикинулися пораненими перед Негайно. Тоді вона буде їх переслідувати і приповзе в потрібне місце, щоб мангуст вступив з нею в сутичку. Але все пішло не за планом. Спочатку дружина птиці Дарсі, прикинувшись пораненою, заманила Нагайну йти за собою. Але потім та поповзла до веранди, де снідала сім’я, і??зібралася вкусити Тедді. Тим часом на динній грядці Рікі-Тікі-Таві вже передушив майже всіх зміїних зародків.

Взявши в зуби останнє яйце, мангуст прибіг до Нагайна і тим відвернув її увагу від хлопчика. Змія просила звірка віддати їй яйце. Але Ріккі напав на неї і переміг в рішучому бою. Так хоробрий мангуст врятував людей і тварин від небезпечних кобр.

Пушкін і Гончарова історія кохання

Після повернення з Михайлівського заслання (1826), невгамовний в любовних пригодах Пушкін Вирішив, нарешті, одружитися. І не тому, що в черговий раз закохався, а тому, що захотів “пізнати щастя”. Усі, хто знав поета, дуже здивувалися. Для влюбливого і невгамовного ловеласа це було несподіваним і дивним бажанням. Майже чотири роки поет перебував в активному пошуку. Він цілеспрямовано шукав наречену. І в кожну претендентку неодмінно закохувався. Це були дівчата приблизно одного типу: молоденькі панянки з благородних, добропорядних родин Москви або Петербурга, неодмінно красиві, чудово виховані і дуже юні, недосвідчені, із нещасливою індивідуальністю, або, як називав їх сам поет “метелики і лілеї”.

Взимку 1828-1829 рр. на одному з балів Пушкін познайомився з шістнадцятирічною красунею Наталею Миколаївною Гончаровою. Навесні (1 травня) він зробив їй пропозицію, але батьки нареченої відмовили Пушкіну до повноліття доньки. Навесні наступного року (5 квітня 1830) він знову звертається до матері Наталії з листом, в якому знову просив руки її дочки. Заручини відбулися 6 травня. Пушкін, до речі, не так переймався ставленням нареченої до нього, як ставленням її батьків. Він вважав, що, отримавши згоду батьків, він зможе створити з юної панянки те, що йому буде потрібне для сімейного життя. Минуло багато місяців, повних бурхливих подій (сварка з майбутньою тещею, холера в Москві, осінь в Болдіно, грошові проблеми і т. д.), перш ніж 18 лютого 1831 32-річний Пушкін обвінчався, нарешті, з юною Наталією Гончаровою, якій пішов 19 рік. Це сталося в Москві в церкві Вознесіння на Малій Нікітській. У листах до друзів він писав, що щасливий, що відчуває себе оновленим і перенародженим.

Він мріяв про Мадонну, про ангела, причому його “ангел” повинен бути великосвітським, бездоганно вихованим. Але не врахував, що успішно грати роль у великосвітському театрі життя може тільки жінка живого, розторопного і сприйнятливого розуму. На жаль, юна і простодушна Наталі цим даром не володіла. У домашньому житті його “ангел” виявився примхливим і безглуздим. У випадках, коли було недостатньо звичайного світського виховання, Наталі не проявляє винахідливості, почуття такту, губилася і робила неправдиві кроки. Вона була дуже молода. Так сталося і у фатальний історії з молодим кавалергардом Дантесом. Маючи ревниву вдачу, Пушкін, тим не менше, і думки не допускав, що його дружина зраджує йому з Дантесом. Але він бачив її недостатньо обережну і легковажну манеру спілкування з зухвалим красенем. По Москві поповзли брудні чутки, що було нестерпно для поета. Він вірив у чесність Наталі, але й розумів, що вона не зможе сама поставити на місце нахабу. Тоді зробить це він, її чоловік! Адже ці чутки – ще й особиста образа Пушкіна. Адже його попередній досвід говорив про те, що залицятися до дами можна легко і спокійно, навіть нітрохи не поважаючи її, а роль чоловіка-рогоносця завжди смішна і принизлива. І відбулася дуель (27 січня 1837), в якій поет був смертельно поранений. Він помер на третій день – 29 січня. Наталі була поруч.

“Сватання майора” Федотов опис картини

Картина П. А. Федотова “Сватання майора” (твір-опис)

Переді мною репродукція картини Павла Андрійовича Федотова “Сватання майора”. На ній зображена простора кімната купецького дому, де відбуваються дуже-емоційні події. У кімнаті мало меблів, бо це, скоріш за все, вітальня. Там лише кілька стільців та накритий стіл – хазяї приймають гостей. Але гості прийшли, мабуть, зарано, тому стіл накривають прямо зараз: кілька слуг ще підносять туди страви, радяться, метушаться. Також у куті кімнати ми бачимо чоловіка. Я вважаю, що це сам купець, господар будинку, бо до нього звертається покоївка із запитанням, чи не настав час запросити гостя ввійти. Але чоловік весь із голови до ніг вдягнутий у чорне і стоїть у самому куті, тому це може бути й ще один гість – батюшка, якого запросили, аби той благословив майбутню пару.

У центрі картини – дві господині. Вони вдягнуті у пишне, навіть розкішне вбрання. Літня жінка, мати молодої дівчини, одягнута в домашній одяг із важкої тканини, що відливає золотом. На ній гарна сукня, шаль, волосся прибрано під хустину з такої самої золотої тканини. На дівчині – біле ніжне вбрання з мерег жива. Воно намальовано дуже майстерно – виглядає напівпрозорим та м’яким, майже справжнім. На шиї, руках та у вухах дівчини – прикраси, волосся укладено у привабливу зачіску. Вона – найяскравіший, найчистіший образ картини,, виглядає наче лялька, яку прибрали в найкраще, щоб подарувати гостю.

Але що це? Ми бачимо кинуту хустинку біля її ніг, а мати намагається втримати доньку за спідницю. Дівчина чимось незадоволена, хоче втекти. Мені здається, що в неї зараз просто відмовили нерви або вона не знає нареченого і не хоче йти заміж за незнайомця. Обох жінок намальовано так виразно, що навіть можна вгадати і слова, які каже мати, те, що донька могла б їй відповісти.

Сам наречений перебуває ще у передпокоях. Він має самовпевнений та гордий вигляд. Цей чоловік уже не молодий, у нього мало волосся на голові і старомодні вуса. Чесно кажучи, якби до мене прийшов такий наречений зі сватанням, я б також тікала.

“О, панно Інно…” (1915) – найвідоміший зразок інтимної лірики П. Тичини.

О, панно Інно…

О, панно Інно, панно Інно!
Я – сам. Вікно. Сніги…
Сестру я Вашу так любив –
Дитинно, злотоцінно.
Любив? – Давно. Цвіли луги…
О, панно Інно, панно Інно,
Любові усміх квітне раз – ще й тлінно.
Сніги, сніги, сніги…Я Ваші очі пам’ятаю,
Як музику, як спів.
Зимовий вечір. Тиша. Ми.
Я Вам чужий – я знаю.
А хтось кричить: ти рідну стрів!
І раптом – небо… шепіт гаю…
О ні, то очі Ваші. – Я ридаю,
Сестра чи Ви? – Любив…

“О, панно Інно”

Дуже чуттєва і проноклива поезія. Відчувається психологічна напруженість і хвилювання ліричного героя. Прекрасний зразок інтимної лірики…

Вид лірики – інтимна

Тема “О панно Інно”: Звертання Павла Тичини до панни Інни зі своїми почуттями та спогадами!!

Головна думка “О панно Інно”: Передача ніжних та щирих почуттів. Намагання відкрити своє серце панні, яку кохає.

Мотив твору – не­стерпна туга за втраченим коханням, поєднана зі світлим спогадом про нього.

Художні засоби “О панно Інно”

Епітети: зимовий вечір Метафори: любові усміх квітне Порівняння: очі пам’ятаю, як музику, як спів Рефрен: О, панно Інно, панно Інно Неологізми: дитинно, злотоцінно

Римування: кільцеве
Рима: чоловіча(2 і 3 рядки), жіноча (1 і 4 рядки)
Віршовий розмір “О панно Інно” : 5-стопний ямб

Аналіз “О панно Інно”

Вірш написаний 1911 року і за деякими джерелами є першим друкованим віршем Павла Тичини. 1911 рік – це лише період становлення майбутнього поета, як особистості, рік навчання в Чернігові, перші зустрічі з творчою молоддю Чернігівщини. Проте вірш засвідчив неабиякий талант майбутнього символіста.
Вірш не належить до жодної збірки, пізніше входить до збірки „Сонячні кларнети”.

Кохання не потребує слів, це надзвичайно тонке почуття, яке досить часто брудниться словами, пафосність тут недоречна, вона дратує. Якщо вже і писати про кохання, то саме так, без од и дифірамбів на адресу об’єкта почуттів, а так просто и щиро, я повірила почуттям цього юнака, він досить щирий в них, коли кохаєш, то все навколо змінюється, оживає, і насамперед змінюєшся сам!

Сподіваємося вам допоможе аналіз вірша “О панно Інно”, і ви зрозумієте скільки переживань автора міститься в такому короткому творі.

Альпухара – гориста місцевість на півдні гір Сієрра-Невада в Іспанії. Поет подає художнє переосмислення подій: насправді маври (мусульмани) – загарбники, а іспанці захищають свою країну.

Головне у цій баладі – глибокий психологізм сюжету, непередбачу-ваність подій.

АЛЬПУХАРА

(з поеми “Конрад Валленрод”)

Селища маврів у тьмі, у руїні,
Гине їх люд в безпораді;
Борються досі гренадські твердині,
Але чума у Гренаді.
Лиш в Альпухара, залігши у шанці,
Б’ється загін Альманзора,-
Тут обложили хоробрих іспанці,
Жде їх чи смерть, чи покора.
Вдосвіта сурми до бою заграли,
Битва гримить на світанні,
На мінаретах хрести заблищали,-
Взято фортецю останню.
Сам Альманзор, як побачив, що сили
Більше нема в обороні,
Сміло прорвавшись крізь ворога стріли,
Втік од страшної погоні.
Бенкет між трупів почався в іспанців
На альпухарських руїнах.
Здобич паюють, поділюють бранців,
П’ють, утопаючи в винах.
Раптом надвірна сторожа доносить:
Рицар, що ймення не знати,
З панством найстаршим побачення просить,
Пильне щось має сказати.
То Альманзор був, король мусульманський.
Кинувши сховок безпечний,
Сам оддається він в руки іспанські,
Раб їх і друг їх сердечний.
“Я до іспанського,- каже,- порогу
Став із уклоном глибоким,
Вашому буду молитися богу,
Вірити вашим пророкам.
Хочу, щоб слава по світу настала,
Як мавританець побитий
Став переможцям своїм за вассала,
Братом молодшим служити”.
Шану іспанці до сміливих мають,
Як Альманзора впізнали –
Вождь обійняв його, інші вітають,
Друга немовби стрічали.
Всіх Альманзор по честі обіймає,
Руки стискаючи гречно,
Та найміцніше вождя пригортає,
В губи цілує сердечно.
Раптом ослаб він, на камінь підлоги
Впав, побліднілий з нестями,
Але чалму переможцю під ноги
Кволими стеле руками.
Глянув навкруг – всі дивуються дивом:
Синню взялись йому лиця,
Сміхом уста зазміїлись жахливим,
Сповнились кров’ю зіниці.
“Гляньте, гяури! Я гордий і радий,
Що відплатив вам одразу.
Я одурив вас: прийшов я з Гренади,
В дар вам принісши заразу.
Так! Поцілунком своїм вам у душу
Смертної влив я отрути.
Гляньте – у муках конати я мушу,-
Вам таких мук не минути!”
Руки вперед простягає завзятий,
Мовби стисканням смертельним
Хоче іспанців усіх закувати,
Сміхом сміється пекельним.
Вмер, сміючись. Ще тремтіли повіки
Темних очей зледенілих.
Сміх той страшний залишився навіки
В рисах його помертвілих.
Прудко іспанці біжать, мов од кари!
Вслід їм – чума чорнокрила.
Жоден не вийшов із гір Альпухара,
Всіх моровиця скосила.
(А. Міцкевич, переклад М. Рильського)

“Собаче серце” короткий зміст повісті Булгакова нагодає про головні події в творі.

“Собаче серце” короткий зміст

Глава 1

Подіъ відбувається в Москві взимку 1924/25 року. У засніженому підворітті страждає від болю і голоду бездомний пес Шарик, якого образив кухар їдальні. Він облив кип’ятком бідоласі бік, і тепер пес боявся у кого-небудь просити їжі, хоча і знав, що люди трапляються різні. Він лежав біля холодної стіни і покірно чекав свого часу. Раптово з-за рогу потягнуло краківської ковбасою. З останніх сил він піднявся і виповз на тротуар. Від цього запаху він немов підбадьорився і осмілів. Шарик підійшов до загадкового пана, який пригостив його шматком ковбаси. Пес готовий був дякувати своєму рятівникові нескінченно. Він пішов за ним і всіляко демонстрував свою відданість. За це пан дав йому другий шматок ковбаси. Незабаром вони дійшли до якогось пристойного будинку і увійшли туди. На подив Шарика, швейцар на ім’я Федір пропустив і його. Звернувшись до благодійника Шарика, Філіпа Пилиповича, він сказав, що в одну з квартир в’їхали нові мешканці, представники домкома, які будуть складати новий план по заселенню.

Глава 2

Шарик був надзвичайно розумним собакою. Він умів читати і думав, що це під силу кожному псові. Читав він в основному за кольорами. Так, наприклад, він точно знав, що під зелено-блакитною вивіскою з написом МСПО торгували м’ясом. Але після того як, орієнтуючись по квітам, він потрапив в магазин електричних приладів, Шарик вирішив вивчити букви. Швидко запам’яталися “а” і “б” в слові “риба”, а точніше “Главриба” на Моховій. Так він навчився орієнтуватися на вулицях міста.

Благодійник привів його в свою квартиру, де двері їм відчинила молода і дуже симпатична дівчина в білому фартусі. Шарика вразило оздоблення квартири, особливо електрична лампа під стелею і довге дзеркало=. Оглянувши рану на боці, загадковий пан вирішив відвести його в оглядову. Псові відразу не сподобалася ця сліпуча кімната. Він спробував втекти і навіть вкусив якогось чоловіка в халаті, але все марно. До його носа піднесли щось нудотне, від чого він одразу завалився на бік.

Коли він прокинувся, рана зовсім не боліла і була перебинтована. Він прислухався до розмови професора і ще однієї людини. Філіп Филлипович говорив щось про тварин і про те, що терором нічого не домогтися, на якій стадії розвитку вони не знаходилися б. Потім він відправив Зіну за черговою порцією ковбаси для Шарика. Коли пес оговтався, нетвердими кроками він пішов в кімнату свого благодійника, до якого незабаром почали один за іншим приходити різні пацієнти. Пес зрозумів, що це не проста кімната, а місце, куди люди приходили з різними хворобами.

Так тривало до пізнього вечора. Останніми прийшли 4 гості, відмінні від попередніх. Це були молоді представники домправління: Швондер, Пеструхін, Шаровкін і Вяземська. Вони хотіли відібрати у Пилипа Пилиповича дві кімнати. Тоді професор подзвонив якомусь впливовому чоловікові і зажадав сприяння. Після цієї розмови новий голова будинкового комітету Швондер відступив від своїх претензій і пішов разом зі своєю групою. Це сподобалося Шарику і він заповажав професора за вміння осаджувати нахаб.

Глава 3

Відразу після відходу гостей Шарика чекала розкішна вечерю. Наївшись досхочу великим шматком осетрини і ростбіфу, він більше не міг дивитися на їжу, чого раніше з ним не траплялося. Пилип Пилипович міркував про колишні часи і нові порядки. Пес, тим часом, блаженно дрімав, але його все не покидала думка, що це все сон. Він боявся одного разу прокинутися і знову опинитися на холоді і без їжі. Але нічого страшного так і не сталося. З кожним днем??він одужував, в дзеркалі бачив задоволеного життям, вгодованого пса. Він їв, скільки хотів, робив, що хотів, а його ні за що не сварили, купили навіть гарний нашийник сусідським псам на заздрість.

Але в один жахливий день, Шарик відразу відчув недобре. Після дзвінка доктора всі заметушилися, приїхав Борменталь з портфелем, набитим чимось, Пилип Пилипович хвилювався, Шарику заборонили їсти і пити, замкнули у ванній. Одним словом, страшна метушня. Незабаром Зіна потягла його в оглядову, де за фальшивими очам Борменталя він зрозумів, що зараз станеться щось страшне. До носа Шарика знову піднесли ганчірку з неприємним запахом, після чого він втратив свідомість.

Глава 4

Шарик лежав, розкинувшись, на вузькому операційному столі. Йому вистригли жмут волосся на голові і на животі. Спочатку професор Преображенський видалив йому насінники і вставив якісь інші, обвислі. Потім він розкрив череп Шарика і зробив пересадку мозкового придатка. Коли Борменталь відчув, що пульс у пса стрімко падає, стаючи ниткоподібним, то зробив якийсь укол в область серця. Після проведеної операції ні доктор, ні професор уже не сподівалися побачити Шарика живим.

Глава 5

Незважаючи на складність операції, пес прийшов в себе. Із щоденника професора було зрозуміло, що була проведена експериментальна операція з пересадки гіпофіза з метою з’ясування впливу такої процедури на омолодження організму людей. Так, пес йшов на поправку, але поводився досить дивно. Клаптиками випадала шерсть з його тіла, змінювалися пульс і температура і він починав походити на людину. Незабаром Борменталь зауважив, що замість звичного гавкоту, Шарик намагається вимовити якесь слово з букв “а-б-и-р”. Зробили висновок, що це “риба”.

1 січня професор зробив запис у щоденнику, що пес уже міг сміятися і щасливо гавкати, а іноді говорив “Абир-Валга”, що, мабуть, означало “Главриба”. Поступово він ставав на дві лапи і ходив як людина. Поки у нього виходило протриматися в такому положенні півгодини. Також, він став лаятися нецензурно.

5 січня у нього відпав хвіст, і він вимовив слово “пивна”. З цього моменту він став часто звертатися до нецензурної лексики. Тим часом, по місту ходили чутки про дивну істоту. В одній газеті надрукували міф про диво. Професор усвідомив свою помилку. Тепер він знав, що пересадка гіпофіза веде не до омолодження, а до олюднення. Борменталь рекомендував зайнятися вихованням Шарика і розвитком його особистості. Але Преображенський вже знав, що пес веде себе як людина, чий гіпофіз йому пересадили. Це був орган покійного Клима Чугункина – умовно засудженого злодія-рецидивіста, алкоголіка, бешкетника і хулігана.

Глава 6

В результаті Шарик перетворився на звичайного чоловіка невисокого зросту, став носити лакові штиблети, краватку отруйно-блакитного кольору, завів знайомство з товаришем Швондером і з кожним днем??шокував Преображенського і Борменталя. Поведінка новоявленої істоти була зухвалою і хамською. Він міг плюнути на підлогу, налякати Зіну в темряві, прийти п’яним, завалитися спати на полу в кухні і т. д.

Коли професор спробував з ним поговорити, ситуація тільки погіршилася. Істота зажадало паспорт на ім’я Поліграфа Поліграфовича Шарікова. Швондер зажадав прописати нового мешканця в квартирі. Преображенський спочатку заперечував. Адже Шариков не міг бути повноцінною людиною з точки зору науки. Але прописати все ж довелося, так як формально закон був на їхньому боці.

Звички собаки дали про себе знати, коли в квартиру непомітно пробрався якийсь кіт. Шариков метнувся за ним у ванну, як очманілий. Запобіжник клацнули. Так він опинився в пастці. Коту вдалося втекти в вікно, а професор скасував всіх пацієнтів, щоб разом з Борменталем і Зіною врятувати його. Виявилося, що під час погоні за котом, він звернув всі крани, тому вода стала заливати всю підлогу. Коли двері відкрили, всі дружно стали прибирати воду, а Шариков при цьому відпускав нецензурні слівця, за що був вигнаний професором. Сусіди скаржилися, що він б’є у них скло і ганяється за куховарками.

Глава 7

Під час обіду професор намагався навчити Шарикова правильним манерам, але все марно. У нього, як і у Клима Чугункина, була тяга до алкоголю, поганим манерам. Він не любив читати книги, ходити в театр, а тільки в цирк. Після чергової перепалки Борменталь відправився з ним цирк, щоб в будинку запанував тимчасовий спокій. У цей час професор обмірковував якийсь план. Він зайшов в кабінет і довго розглядав скляну банку з гіпофізом собаки.

Глава 8

Незабаром принесли документи Шарикова. З тих пір він став поводитися ще розв’язніше, вимагав кімнату в квартирі. Коли професор пригрозив, що більше не буде його годувати, той на час притих. Одного вечора з двома невідомим Шариков пограбував професора, вкравши у нього пару червінців, пам’ятну тростину, малахітову попільничку і шапку. До останнього в скоєному не зізнавався. До вечора йому стало поганої. Професор з Борменталем вирішували, як з ним бути далі. Борменталь був навіть готовий придушити нахабу, але професор пообіцяв сам все виправити.

На наступний день Шариков зник з документами. У домкома сказали, що не бачили його. Тоді вирішили звернутися в міліцію, але цього не було потрібно. Поліграф Поліграфович сам заявився, оголосив, що його прийняли на роботу, на посаду завідувача підвідділом з очищення міста від бродячих тварин. Борменталь змусив його вибачитися перед Зіною і Дариною Петрівною, а також не шуміти в квартирі і проявляти повагу до професора.

Через пару днів прийшла якась дама в кремових панчохах. Виявилося, що це наречена Шарикова, він має намір одружитися з нею, і вимагає свою частку в квартирі. Професор розповів їй про походження Шарикова, чим її сильно засмутив. Адже він їй весь цей час брехав. Весілля нахаби зірвалося.

Глава 9

До лікаря прийшов один з його пацієнтів в міліцейській формі. Він приніс донос, складений Кульковим, Швондером і Пеструхіним. Справі не дали хід, але професор зрозумів, що зволікати більше не можна. Коли Шариков повернувся, професор сказав йому збирати речі і забиратися, на що Шариков відповів у звичній йому хамській манері і навіть дістав револьвер. Цим він ще більше переконав Преображенського в тому, що пора діяти. Не без допомоги Борменталя завідувач підвідділу по очищенню незабаром лежав на канапі. Професор скасував всі свої прийоми, вимкнув дзвінок і просив його не турбувати. Доктор і професор проводили операцію.

Епілог

Через кілька днів в квартиру професора заявилися міліціонери, а за ними і представники домкома на чолі зі Швондером. Всі дружно звинувачували Пилипа Пилиповича у вбивстві Шарикова, на що професор з Борменталем показали їм свого пса. Пес хоч і виглядав дивно, ходив на двох лапах, місцями був лисий, місцями покритий клаптиках вовни, але було абсолютно очевидно, що це собака. Професор назвав це атавізмом і додав, що неможливо з звіра зробити людину. Після всього цього кошмару, Шарик знову щасливо сидів біля ніг свого господаря, нічого не пам’ятав і лише іноді мучився від головного болю.