Category: Література

Ярослав Мудрий хронологічна таблиця життя та діяльності видатного князя Київської Русі викладена в цій статті

Ярослав Мудрий хронологічна таблиця

983 – народився Ярослав Мудрий та був найстаршим із 5 синів Володимира та Рогніди

1015, 26 листопада – Ярослав вступив у жорстоку боротьбу за київський престол та розбив війська Святополка біля Любеча. Посів київський княжий престол

1018 – під тиском Святополка та польського короля Болеслава І він був розбитий на Бузі та змушений був тікати до Новгорода

1018 – помирає перша дружина Ярослава Мудрого

1019 – вирішальна битва з Святополком біля річки Альта. Перемога Ярослава Мудрого очистила йому шлях до київського престолу

1019 – Ярослав Мудрий бере шлюб з Інгігердою, донькою короля Швеції Олафа. Вони мали сімох синів (Ілля, Володимир, Ізяслав, Святослав, Всеволод, В’ячеслав, Ігор) та трьох доньок (Єлизавета, Анастасія, Анна)

1020 – Ярослав здійснює акт покарання свого племінника Брячислава за те що той розгромив Новгород

1022 – здійснює невдалий похід на Брест

1026 – укладає перемир’я з братом Мстиславом. Так розпочинається їхня співпраця

1029 – разом зі Мстиславом виганяє із Тмутаракані ясів та поширює свої кордони до Кавказьких гір

1030 – перемагає чудь (фіно-угорські народи). Займає землі між Чудським озером і Балтикою, заснувавши там місто Юріїв. Відвоював місто Белз та заклав місто Ярослав

1030 -1031 – відвойовує Червенські городи, захоплені поляками

1036 – остаточно розбиває печенігів. Після смерті Мстислава став повноправним володарем Київської держави

1037 – Ярослав Мудрий розпочав будівництво Софійського собору

1038 – підкорює литовські племена ятвягів

1039 – стверджує існування Київської митрополії під юрисдикцією константинопольського патріарха

1042 – підкорює фінські племена ям

1043 – війська Ярослава Мудрого, що виступили проти Константинополя, були розгромлені

1051 – з ініціативи Ярослава Мудрого собор місцевих єпископів обирає русина Іларіона київським митрополитом

1054 – князь Ярослав Мудрий помирає

“То be or not to be?..” Леся Українка аналіз

Вид лірики – громадянська

Жанр – ліричний вірш

Провідний мотив твору – письменниця звертається до музи за порадою, як жити, коли навколо самі пущі, кручі, темні води, шляхів нема, поплутані стежинки йдуть у безвість.

Римування : білий вірш.

Віршовий розмір : п’ятистопний ямб.

Композиція твору. Твір побудовано у вигляді великого монологу, наповненого риторичними питаннями та риторичними окликами. Вірш зримо поділяється на чотири частини, яким можна дати заголовки із тексту:

1. “Стій, серце, стій! не бийся так шалено”.

2. “Дивись: навколо нас великі перелоги…”

3. “Куди мені податись у просторі?”

4. “Барвисті крила широким помахом угору здійнялись…”

Образи твору. Вірш має виразно автобіографічний характер, а тому в ньому головний образ – це сама поетеса. У творі згадується муза, яка має спрямувати творчість поетеси, стук сокири в пущі, орлиний клекіт, камінь, що зривається з кручі й падає у воду зневіри, викликаючи круги тремтячі.

“То be or not to be?..” художні засоби :

Епітети : “порожній простір”, “муза винозора”, “очі безсмертні”, “великая порада”, “великі перелоги”, “поплутані стежинки”, “дикі пущі”, “високі кручі”, “темні, тихі води”, “орлиний клекіт”, “круг тремтячий”, “дикі нетрі”, “простор безмежний”, “ясна блискавиця”, “золотий вінець”, “барвисті крила”;

Метафори : “не літай так буйно”, “не бий крильми”, “стежинки йдуть на безвість”, “тихі води все стоять мовчазно”, “з ліри скувати рало”, “струнами крила прив’язати”, “в диких нетрях пробивать дорогу”, “вхопити з хмари ясну блискавицю”, “злинути орлицею високо”, “зірвати з зірки золотий вінець”, “запалати світлом опівночі”;

Риторичні звертання: “стій, серце, стій”, “вгамуйся, думко”, “ти, музо винозора, не сліпи”, “скажи мені, пораднице надземна”, “мовчиш ти, горда музо”, “о чарівнице, стій”;

Асонанс : “і дикі пущі, і високі кручі, і темні, тихі води”;

Порівняння : “світло миттю згасне, як метеор”, “я впаду, неначе камінь”.

“Бути чи не бути”, – ось питання, що хвилює багатьох людей, які замислюються, як жити, який шлях обрати. Леся Українка готова нести вінець мития, який служить народу. Усі її думки пов’язані з романтичним пориванням до неба. Вона готова “з своєї ліри скувати рало”, бути поряд із тими людьми, які орють переліг, сіють зерна правди, й ждати жнив, та не для себе, а для всього загалу.

Тема поезії – це відчай ліричної героїні, яка не знає, що їй робити, на яку стежку стати в житті. Вона бачить людей, які важко працюють, орла, що десь удалині кричить, але для себе шлях ще не обрала. Лірична героїня ставить собі питання: бути чи не бути, як Шекспіровський Гамлет колись себе запитував. Перед нею, здавалося б, лише безвихідь, але вибір завжди є. Тому вона просить музу, яка так часто її надихала, допомогти – або дати відповідь на її питання, або забрати з собою. Гамлет так само розмовляв із черепом своїх предків, але відповіді не отримав. Такий результат отримує і героїня: музі байдуже до справ земних – вона творіння неба, сфери духовного, тому вона і покидає героїню, полинувши в небо.

Героїня сама повинна вирішувати, як саме її чинити, який шлях обрати. Ми бачимо, що дилогія перед героїнею дуже складна, і навіть виникає співчуття до неї, адже всі мають якийсь сенс у житті, всі знають, заради чого живуть, а вона ні. Але не потрібно здаватися, не потрібно говорити про те, що “не стане в мене сили, вогонь обпалить крила й я впаду”, потрібно розібратися в собі, сподіватися на краще – і тоді житя налагодиться. У творі виражений яскравий гуманістичний пафос, віра у людину, у справедливість, у добро. І думки, і серце, з якими вона радиться, як з живими людьми, заспокояться і покажуть шлях, не той темний, де треба “в диких нетрях пробивать дорогу з сокирою в руках і з тонкою пилою, поки який гнилий, великий стовбур впаде й задавить серед хащів темних”, а той прекрасний світ, який чекає усіх служниць високого мистецтва, служниць пера, якою і була сама поетеса.

Своє розуміння поезії і як романтичної мрії, і як результату важкої, виснажливої праці Леся Українка розкриває у вірші “То be or not to be?..”.

To be or not to be?… Леся Українка

Стій, серце, стій! не бийся так шалено.
Вгамуйся, думко, не літай так буйно!
Не бий крильми в порожньому просторі.
Ти, музо винозора, не сліпи
Мене вогнем твоїх очей безсмертних!
Дай руку, притули мене до свого лона.
Тобі я віддала усе, що мала.
Подай мені великую пораду.
Дивись: навколо нас великі перелоги.
І дикі пущі, і високі кручі,
І темні, тихі води. Подивись:
Шляхів нема, а тільки де-не-де
Поплутані стежинки йдуть на безвість.
Он люди – мало їх – орють ті перелоги.
Он з пущі ледве чутно стук сокири.
З високих круч луна орлиний клекіт,
Лиш тихі води все стоять мовчазно,
І тільки часом камінь з круч зірветься,
Впаде і кане в темних тихих водах,
Розійдеться і зникне круг тремтячий.
Скажи мені, пораднице надземна,
Куди мені податись у просторі?
Чи маю я здійняти срібло-злото
З своєї ліри і скувати рало,
А струнами сі крила прив’язати,
Щоб тінь не падала на вузьку борозну,
Зайняти постать поряд з тими людьми,

“Жаба і віл” Леонід Глібов аналіз – тема, ідея, мораль, сюжет

Аналіз байки “Жаба і віл”

Тема “Жаба і віл”: зображення жаби, яка намагалася позмагатися з волом стосовно розміру, в результаті “з натуги луснула – та й одубіла”.

Ідея “Жаба і віл”: засудження на прикладі жаби негативних людських вад, а саме: жадібності, заздрості, пихатості, хвалькуватості.

Основна думка: “…найлучче жити, Як милосердний бог дає”.

Композиція “Жаба і віл”

Вступ: Жаба вилізла на берег подивитися і трохи погрітися і, побачивши Вола, вирішила з ним позмагатися.

Основна частина: змагання Жаби з Волом; намагання подруги-сестри Жаби довести їй марність цієї справи.

Закінчення: шкода, яку заподіяла Жаба собі – самознищення. Мораль: автор звертає увагу на застосовування тих реальних власних можливостей, які “милосердний бог дає”.

Герої байки “Жаба і віл”: Жаба, її подруга-сестра, Віл, автор.

Байка Л. Глібова розповідає про Жабу, яка, побачивши Вола, захотіла ти такою великою, як він. Заздрість примусила її надиматися, поки! луснула, хоч подруга й застерігала її про небезпеку. Це алегорична картина, яка висміює людей, що прагнуть досягти того, що виходить межі їхніх можливостей. Причому йдеться не про щось необхідне, суспільно корисне, а про звичайні забаганки. Автор у кінці виводить мораль: треба жити так, “як милосердний Бог дає”, тобто відповідно до своїх можливостей та здібностей. Байка побудована у формі динамічного діалогу, з емоційно забарвленою лексикою (голубонька, одубіла та ін.).

Порiвняльна характеристика братiв за казкою Iвана Липи “Близнята”

Мати, сумуючи над колискою синiв, попросила Долю зробити так, щоб дiти не знали бiдностi й нужденного життя, щоб були щасливими.
I Доля вiдповiла на благання матерi.

Риси характеру братів:

Перший хлопчик був веселий, допитливий, балакучий. Вiн не любив самотностi, постiйно був серед людей. А другий брат був спокiйний, мовчазний. Полюбляв, сидячи на березi моря, милуватися краєвидами, дивитися на зорi, мрiяти.)

Розумiння щастя:

Перший брат побудував собi палату, якоï нiде не було. Бiля палати цiлий день стояла юрба, дивувалася з такого чуда i весело смiялася. Усi були задоволенi i щасливi. Нiхто не думав про завтрашнiй день, нiкого не турбувало життя в краïнi. Вони i незчулися, як ïхнi землi захопив сусiднiй цар. А другий брат мандрував свiтом. Вiн все хотiв знати, все зрозумiти. Вiн обiйшов довкола землi i повернувся в рiдну краïну розумним, мудрим сивим дiдом. Та побачивши пiдневiльне життя людей, вiн кинувся ïм на допомогу, щоб розбити царя-титана i звiльнити людей.

Перший брат помер з горя, коли цар спалив чудернацьку палату i порозкидав чарiвнi яблука. Другий же брат правильно скористався дарунком Долi. Вiн принiс своєму народовi щастя, за що Доля зробила його молодим.

Iван Липа “Близнята” характеристика братів

Карл Бенц цікаві факти

Карл Бенц (25 листопада 1844 – 4 квітня 1929) вважається винахідником першого автомобіля. Талановитий німецький інженер відкрив еру автомобілебудування в 1885 році, коли сконструював перший триколісний автомобіль з бензиновим двигуном.

Карл Фрідріх Міхаель Бенц народився в Німеччині в місті Мюльбург (сучасний район міста Карлсруе). Незважаючи на те що батько Карла помер, коли хлопчикові було всього два роки, Мати дала синові гідну освіту.

В роду винахідника було кілька потомствених ковалів. У минулі століття ця професія зобов’язувала не тільки створювати вироби з металу, але і вміти їх проектувати, тобто бути одночасно ремісником і механіком, а також інженером і технологом.

У 19 років Бенц уже закінчив факультет технічної механіки в університеті Карлсруе. Він влаштувався на завод по машинобудуванню і став працювати по дванадцять годин на напівтемному цеху. Через два роки важкої праці, набравшись необхідного досвіду, він звільнився. П’ять наступних років Карл був креслярем, конструктором в машинобудуванні. В цей час він збирав кошти для власної справи.

У 1871 році він став співвласником механічної майстерні в Мангеймі, але незабаром викупив частку партнера і став повноправним власником.

20 липня 1872 Карл Бенц одружився на Берті Рінгер, з якої йому судилося прожити 57 років і виховати п’ятьох дітей.

Карл Бенц не був винахідником двигуна внутрішнього згоряння. Перший такий газовий двигун винайшов Етьєн Ленуар в 1860 році. У 1876 році Ніколаус Август Отто побудував більш досконалу модель газового двигуна. Карл Бенц 31 грудня 1878 року запатентував легкий і вдосконалений двотактний двигун внутрішнього згоряння, а незабаром і інші найважливіші системи всіх майбутніх автомобілів (коробку передач, карбюратор, зчеплення, свічку запалювання, акселератор і ін.). Тим самим Бенц відкрив еру автомобілебудування.

У 1883 році Карл Бенц Організував компанію “Benz & Cie” і почав працювати над першим автомобілем, який був готовий до 1885 року. Конструкція цього автомобіля – двомісний екіпаж на трьох високих колесах зі спицями. Цей автомобіль був оснащений чотирикратним бензиновим двигуном з водяним охолодженням. Ця машина могла розвивати швидкість до 16 км /год. Після патенту своєї конструкції в 1886 році Бенц представив автомобіль на Паризькій виставці в 1887 році.

Велику роль в просуванні бізнесу Бенца зіграла його дружина. Вона провела своєрідну рекламну акцію, коли в 1888 році без відома чоловіка взяла автомобіль і поїхала з двома синами з Мангейма в місто Пфорцгейм. Вони подолали відстань у 108 км і кілька разів зупинялися, щоб купити бензин в найближчих аптеках (бензин в той час вважався миючим засобом). Крім того, Берті доводилося міняти накладки гальм у шорника, коли вони стиралися. Звичайно, під час цієї поїздки навколо автомобілістів юрмилися люди, щоб трохи краще розглянути небачену машину. Це сприяло тому, що про Бенца і його автомобіль дізналася вся Німеччина.

Пізніше пішли роки доробок і вдосконалення різних механізмів, і до 1897 року Бенц розробив новий двигун, відомий нині як опозитний двигун. У 1983 році був створений більш дешевий автомобіль з двигуном потужністю 3 кін. с. і швидкістю до 20 км / год. У 1894 році автомобіль Бенца “Velo” вже брав участь в перших автоперегонах Париж – Руан. А всього через рік Бенц створив першу вантажівку і перший в історії автобус.

Відома нині компанія “Daimler-Benz” була утворена в результаті злиття компанії Карла Бенца і компанії іншого німецького піонера автомобілебудування Готліба Даймлера в 1926 році.

Технічні характеристики першого автомобіля

загальна вага – 263 кг; вага чотиритактного двигуна – 96 кг; двигун охолоджувався водою; наявність одного циліндра, зчеплення, нейтральної і передньої передачі в трансмісії; три колеса; стрічкові гальма; ланцюговий привід

Борис Грінченко біографія скорочено Наведена в цій статті.

Грінченко Борис Дмитрович – український письменник, педагог, лексикограф, літературознавець, етнограф, історик, публіцист, громадсько-культурний діяч. Псевдоніми Бориса Грінченка: Василь Чайченко, Л. Яворенко, П. Вартовий, Б. Вільховий, Перекотиполе, Гречаник.

Борис Грінченко біографія коротко

Народився Борис Дмитрович Грінченко 9 грудня 1863 року на хуторі Вільховий Яр Харківської губернії (тепер Сумська область), в родині збіднілих дрібнопомісних дворян.

З 1874 по 1879 рік Борис Грінченко навчається у Харківському реальному училищі, де зближується з народницькими гуртками. За поширення заборонених царським урядом видань його заарештовують і кілька місяців тримають в ув’язненні.

Після звільнення Борису Дмитровичу довелося залишити навчання і самому почати заробляти на прожиття

Здобута самоосвіта дозволила Б. Грінченку скласти іспити на звання народного вчителя при Харківському університеті.

З 1881 року починається його освітньо-педагогічна діяльність, яка тривала до 1893 року. Вчителював він у селах Харківщини, Сумщини, Катеринославщини. Багато пише, регулярно друкуються в журналах та альманахах.

Виходять у світ його поетичні збірки “Пісні Василя Чайченка” (1884 р.), “Під сільською стріхою” (1886 р.), “Під хмарним небом” (1893 р.), “Пісні та думи”(1895 р.),”Хвилини” (1903р.). З 1894 року Борис Дмитрович працює в Чернігівському губернському земстві.

За час роботи у земстві Б. Грінченко пише дилогію “Серед темної ночі” (1901 р.), і “Під тихими вербами” (1902 р.), публікує п’єси “Лісні зорі” (1897 р.), “Нахмарило” (1897 р.), “Степовий гість” (1898 р.), “Серед бурі” (1899 р.), “На громадській роботі” (1901 р.).

Б. Грінченко був людиною надзвичайно працелюбною. Будучи справжнім патріотом видає “Етнографічні матеріали, зібрані в Чернігівській і сусідніх з нею губерніях” у трьох томах (1895-1899 рр.), “З вуст народу” (1900 р.), “Література українського фольклору (1777-1900)” (1901 р.).

У 1902 році письменник перебирається до Києва. Тут разом з дружиною Марією Загірною він трудиться над укладанням вершинної своєї праці – чотиритомного “Словаря української мови”(1907-1909рр.). Цю визначну роботу було відзначено академічною премією.

Підірване задавненим туберкульозом здоров’я письменника (наслідки харківського ув’язнення) не витримало такого напруженого, безперервного ритму. Останньою краплею його життєвого випробування стала смерть дочки Насті та її малорічного сина. Різке загострення хвороби змусило письменника вирушити на лікування до Італії.

6 травня 1910 року Грінченко помер в м. Оскендалетті. Поховано Б. Грінченка в Києві, на Байковому кладовищі.

Також ви можете ознайомитися з Хронологічною таблицею Бориса Грінченка.

Іван Грозний коротка біографія на українській мові викладена в цій статті.

Іван IV Грозний – московський самодержець, правив з 1547 року на протязі 50 років 105 днів – серед усіх, хто коли-небудь очолював Російську державу, це рекорд.

Іван Грозний біографія скорочено

Іван Васильович народився під Москвою, в с. Коломенське 25 серпня 1530 р. Іван Грозний був сином великого князя Московського і всієї Русі Василя III, нащадка династії Рюриковичів. Мати його, княжна Олена Глинська, належала до найдавнішого роду, що бере початок від Мамая. Правителем, правда, поки тільки номінальним, він став в трирічному віці і знаходився під наглядом спеціальної опікунської боярської комісії, створеної його батьком, який передчував швидку смерть. Однак держава знаходилася у владі цієї ради менше року, після чого в ній відбулися численні пертурбації.

1545 р. п’ятнадцятирічний Іван, який став за тодішніми мірками повнолітній, перетворився в повноправного правителя. Урочиста церемонія його вінчання на царство відбулася 16 січня 1547 у Успенському соборі Московського Кремля. З ініціативою цього обряду виступив сам 16-річний государ, проте багато істориків вважають, що це рішення він прийняв не без чужого впливу. У 1560 р. цар скасував Обрану раду і став правити виключно самостійно.

Довгі роки правління Івана Грозного ознаменувалися великою кількістю всіляких реформ і змін в житті держави. Наприклад, при ньому почали створювати земські собори, склалася система наказів, формувалася опричнина. Цар боровся зі своїми ворогами, часом уявними, найсуворішими і нещадними методами. Їм було накладено тимчасову заборону на традиційний для Юр’єва дня перехід кріпаків до нових господарів.

В області зовнішньої політики царювання Івана Грозного ознаменувався великою кількістю воєн, які йшли майже без перерви. Якщо спочатку государя супроводжувала удача (в 1552 р. було завойовано Казанське, в 1556 р. – Астраханське ханство), то 25-тя Лівонська війна закінчилася для Росії величезними втратами. У той же час Іван Грозний доклав зусиль для розвитку торговельних і політичних відносин з іншими державами, зокрема, з Англією, Голландією, Бухарским ханством та ін.

Іван Грозний залишився в історії не тільки як правитель, а й як своєрідна, суперечлива особистість. З позиції того часу цар був людиною освіченою. Не виключено, що деякі літературні пам’ятники того часу, зокрема, літописні зводи, “Государев розряд” і ін. Були складені не без впливу царя. Відомо, що він доклав зусиль для друкарства, вніс вклад в розвиток архітектури, ініціювавши будівництво ряду споруд, зокрема, храму Василя Блаженного в Москві.

Енергійність, рішучість, далекоглядність государя були сусідами в його натурі з сумнівами, спонтанними вчинками. У царя простежувалися садистські нахили, манія переслідування; його круту вдачу, напади гніву увійшли в історію, один з таких спалахів закінчився 1582 р. вбивством власного сина. Незадовго до смерті він прийняв чернецтво.

Крапку в біографії Івана Грозного поставлено 18 березня 1584 р. Місцем його поховання став московський Архангельський собор. Після смерті государя багато говорили про те, що вона була насильницькою. У той же час відомо, що в зрілі роки він не відрізнявся прекрасним здоров’ям і виглядав набагато старше за свої роки. За 6 років до смерті царя його хребет був у такому плачевному стані, що государя переміщали на носилках. Достовірно підтвердити або спростувати чутки про вбивство не можливо, смерть Івана Грозного так і залишилася оповитою шлейфом таємниці.

Джон Кітс цікаві факти з життя (біографії) англійського поета Ви дізнаєтесь в цій статті.

Джон Кітс (1795 – 1821) – англійський поет, представник другого покоління англійського романтичного руху. Твори Кітса стали популярними після його смерті.

Джон Кітс цікаві факти

Джон Кітс народився в сім’ї конюха, він був найстаршим із чотирьох дітей Томаса та Френсіс Дженнінгс Кітсів, які дожили до дорослого віку. Джона хрестили в церкві святого Ботольфа за Єпископськими воротами.

В дитинстві Кітс Відвідував дамську школу. Родині не вистачало грошей послати Джона навчатися в Ітон або Гарроу, тому в 1803 хлопець поступив у школу-інтернат Джона Кларка в Енфілді, товаришував з сином директора школи.

Кітс, втратив батьків на 15-му році життя, був відправлений до Лондона для вивчення медицини; він не міг дозволити собі здобути університетську освіту і навіть не мав можливості зайнятися класичними мовами. Глибоке проникнення духом еллінізму прийшло в поезію Кітса інтуїтивно, так як він міг читати грецьких поетів тільки в перекладі. Незабаром Кітс залишив заняття медициною в лондонських госпіталях і зосередився на літературі.

Перший вірш Кітса “Імітація Спенсера” Був написаний у 19 років (1814). Але за життя його твори не отримали високої оцінки критиків і читачів.

Найкращі твори Кітса були написані, коли йому було 23 роки. В останній рік життя практично відійшов від літературної діяльності. У 25 років Кітса не стало.

Кітс був особисто знайомий з редактором газети “Таймс” Томасом Барнесом, письменником Чарлзом Лембом, деригентом Венсаном Новелло та поетом Джоном Гамільтоном Рейнольдсом.

Більшість членів сім’ї Кітсів стали жертвами “родинної хвороби” – Туберкульозу. На початку лютого Кітс двічі мав крововиливи в легені. Він утратив значну кількість крові, й лікар ще додатково зробив йому кровопускання. За порадами лікарів Кітс згодився переїхати в Італію разом із товаришем Джозефом Северном. Вони вирушили в дорогу 13 вересня 1820. На борту корабля Кітс написав останній варіант “Ясної зорі”. Подорож була важкою. Спочатку корабель потрапив у шторм, потім у повний штиль, що сповільнило його рух. Коли, врешті-решт корабель пристав до берега в Неаполі, йому довелося простояти 10 днів під карантином, оскільки італійці підозрівали епідемію холери в Британії. Незважаючи на догляд Северна й доктора Джеймса Кларка, здоров’я поета погіршувалося. Лікування, можливо, навіть прискорило смерть. Кітс помер 23 лютого 1821 і був похований на Римському протестантському цвинтарі. Перед смертю він побажав лежати під безіменним каменем, на якому були б викарбувані слова в ямібчному пентаметрі “Тут лежить той, чиє ім’я написане на воді”.
Надпис на могильному камені відрізняється на день від офіційної дати смерті.

Заради санітарної безпеки італійська влада спалила меблі з Кітсової кімнати, обдерла шпалери на стінах, замінила вікна, двері й підлогу. Поряд із Кітсом був похований попіл Шеллі (помер 8 липня 1822), який за життя був одним із найпалкіших захисників Кітса. Там же похований Северн (помер 3 серпня 1879), який залишався з Кітсом до самого кінця.

Сподіваємося, що з цієї статті Ви дізналися щось цікаве про життя Джона Кітса.

Характеристика образів Миколи і Сашка з твору Б. Комара “Диваки” Наведена в цій статті.

“Диваки” Б. Комар план характеристики героїв

1. Микола і Сашко – учні шостого класу Лепехівської сільської школи.

2. Портретна характеристика, зовнішність:
а) Петренко Микола – “…високий, довгорукий…”, “…гінкий, худий, довгоногий…”.
б) Антонюк Сашко – “низький”, “…кругленький, низенький, точнісінько, як пташеня – пульверінок”, “…штани прим’яті, на колінах попротирались, і сорочка на ліктях аж світиться наскрізь”.

3. Риси характеру хлопців.

3.1. Петренко Микола.
а) Хвалькуватий, здатний на видумку;
б) відчайдушний;
в) поважає дружбу;
г) цінує почуття гумору;
д) не має прудкості і сили виконувати вправи на перекладині турніка;
е) захисник Сашка.

3.2 . Антонюк Сергій.
а) Самостійний (прав білизну, готував їжу);
б) працьовитий (доглядав городину);
в) непримиренний до злочинства, пияцтва;
г) “…не належав ні до сильних, ні до забіяк, ні до соньків”;
д) повага до спорту (“на турніку викручував “сонце”, випинався “жабкою”).

Обоє не любили вчитися.

4. Микола і Сашко – диваки.

” Ведмідь ” – жарт в одній дії Антона Павловича Чехова. Завершений у лютому 1888 року. Присвячений Н. Н. Соловцова.

“Ведмідь” скорочено

До поміщиці Попової Олени Іванівни, важко скорботної через смерть чоловіка, несподівано приїжджає господар сусіднього маєтку – відставний поручик артилерії Григорій Степанович Смирнов. Він відчайдушно потребує грошей і вимагає негайно повернути борг покійного чоловіка Олени Іванівни. Поміщиця у зв’язку з від’їздом прикажчика у справах, просить почекати пару днів. Смирнову необхідно заплатити відсотки за заставною і він відмовляється залишати будинок поміщиці поки не одержить борг, а отримавши відмову – затіває сварку і викликає вдову на дуель. Попова приймає виклик, приносить пістолети і просить Смирнова навчити її стріляти. Дії Олени Іванівни призводять поміщика в захват, мало того, він в неї закохується і тут же зізнається їй у коханні. Попова відповідає йому взаємністю.