Category: Література

УКРАЇНСЬКА СРР В УМОВАХ НОВОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ (1921-1928 рр.)

Причини вступу УСРР у СРСР

На початок 20-х рр. XX ст. УСРР була юридично незалежною держаною. Але державний суверенітет її був досить вузьким. Всі радянські республіки мали спільне політичне керівництво. Правлячою була більшовицька партія, місцеві республіканські організації якої не мали автономії. Керівництво радянськими республіками здійснювалося з одного центру – ЦК РКП(б). Це робило їх залежними від настроїв Москви. Система угод між радянськими республіками характеризувалася як “договірна федерація”. Насправді державні органи УСРР не мали автономії й підпорядковувалися Москві. Це дає підстави охарактеризувати УСРР на початку 20-х рр. як псевдодержаву. Те саме засвідчив і договір між УСРР і РСФРР, укладений у грудні 1920 р. У середовищі КП(б)У проявлялося відверте, цинічне ігнорування національної культури, презирливе ставлення до неї. Шовінізм викликав у населення і частини партійних працівників України праг нення до реального, а не декларативного суверенітету. Все це свідчило про нежиттєздатність договірної форми федерації.

Входження УСРР до складу СРСР

Більшовики розгорнули кампанію підтримки утворення союзної держави. У грудні 1922 р. процес юридичного оформлення СРСР вступив у завершальну фазу. 10 грудня в Харкові відбувся Сьомий Всеукраїнський з’їзд рад, який схвалив Декларацію про утворення СРСР і проект Конституції СРСР. І з’їзд рад СРСР відбувся 30 грудня 1922 р. На ньому було ухвалено декларацію і договір про утворення СРСР. До його складу увійшли Білоруська СРР, Закавказька Федерація, Російська Федерація й УСРР. Завершення оформлення СРСР було пов’язане з ухваленням Конституції, це відбулося 31 січня 1924 р. У травні 1925 р. завершується процес входження України до складу СРСР. IX Всеукраїнський з’їзд рад затвердив новий текст Конституції УСРР, у якому було законодавчо закріплено вступ радянської України до СРСР.

Наслідки вступу УСРР у СРСР:

– втрата навіть формальної незалежності, повноваження стосувалися лише внутрішніх справ, культурно-освітньої сфери, місцевої промисловості, охорони здоров’я, сільського господарства, право на вихід зі складу СРСР було фікцією, бо цілком залежало від позиції ЦК партії більшовиків; – закріплення територіальної цілісності України, хоча й в несправедливих щодо України кордонах, існування власного адміністративного апарату, визнання культурно-освітніх прав українців і національних меншин.

1921-1923 рр. – голод в Україні. Економічне становище після кількох років війни було дуже складним;

у 1921 р. воно погіршилося через посуху і неврожай, які охопили степові райони України. Урожай сягав лише ЗО % від рівня 1916 р. за рахунок північних і правобережних земель, які постраждали значно менше; війська перекрили всі шляхи, що зв’язували північні області з південними; незважаючи на неврожай, на Півдні тривали хлібозаготівлі. Жодна з губерній, яка голодувала, не була звільнена від податку. Безперечно, головною причиною трагедії була політика влади, бо це була не перша і не остання посуха на Півдні України; хліб з України вивозили в Поволжя, що голодувало, промислові центри Росії, експортували за кордон; Москва фактично випробувала голод як ефективний засіб придушення повстанського антибільшовицького руху. Те, що не вдалося здійснити за допомогою зброї, зробила кістлява рука голоду;

Це викликало величезні жертви: 1,5-2,0 млн померлих осіб. У той же час з інших районів Росії, Казахстану, де також голодували, переселяли людей в Україну. Лише з другої половини 1922 р. деяка допомога населенню районів, що голодували, почала надаватися міжнародними організаціями (більша частина пожертвувань йшла в Росію). Але голод в Україні був ліквідований тільки в 1923 р.

Причини та особливості впровадження непу в Україні

Внутрішнє становище УСРР на початок 20-х рр. характеризується як господарська розруха. Керівництво й далі стояло на позиціях “воєнного комунізму” з його продовольчою розкладкою; але в країні вибухнула гостра криза, в основі якої було неприйняття широкими народними масами цієї політики. У лютому 1921 р. на території УСРР зафіксовано 118 значних повстань, спрямованих проти політики “воєнного комунізму”. Незадоволення більшовицькою диктатурою наростало і в робітничому середовищі. Отже, РКП(б) зіткнулася з масовим опором її політиці комуністичного будівництва.

X з’їзд цієї партії, який відбувся у березні 1921 р., відмовився від “воєнного комунізму”.

Особливості:

– широко розрекламований неп у 1921 р. так і не прийшов в українське село (1922 р.); – установлення високої ставки продподатку, при його вилученні застосовувалися репресивні заходи.

Неп в УСРР та її складові:

першим і найголовнішим кроком до нової економічної політики (непу) була заміна продовольчої розкладки на продовольчий податок; допускалося застосування вільнонайманої праці в селянських господарствах, оренда землі; сприяння кооперації, гальмування розвитку великих індивідуальних господарств; у місті ця політика запроваджувалася швидше. У 1921 р. були скасовані заборони на дрібне приватне підприємництво і торгівлю. Частина націоналізованих підприємств передавалися в оренду, концесії; дозвіл найманої праці у промислових і торгових закладах; зміни в керівництві державною промисловістю: відмова від жорсткої централізації, трудових мобілізацій, широке впровадження економічних методів господарювання, господарського розрахунку. На цих засадах працювали держанні підприємства, які об’єднувалися в трести. Зрівнялівка в оплаті праці відходила в минуле, натомість запроваджувалася відрядна оплата, що враховувала кількість і якість праці.

Але доки політична влада була в руках більшовиків, великі підприємства, банки, транспорт, зовнішня торгівля залишалися державними, керівництво було спроможним тримати під контролем капіталістичні відносини в економіці. Отже, неп був реакцією на об’єктивні обставини – кризовий стан економіки, невдоволення селян продрозкладкою, спад світового робітничого руху тощо. Запровадження непу в Україні зумовило відродження приватної ініціативи, сприяло поліпшенню економічної ситуації.

Неп обмежувався сферою економічного життя. Відповідних політичних змін у суспільстві не відбувалося. Навпаки, тоталітарні тенденції посилювалися. У 1925 р. оголосила про “саморозпуск” Українська комуністична партія, єдина, крім-РКІ’Кб), політична партія.

Відбудова народного господарства. Процес стабілізації економічного та соціального життя в Україні:

– перехід до непу поклав початок відбудові народного господарства. До середини 20-х рр. виробництво електроенергії та продукції машинобудування перевищило довоєнний рівень, а от рівень чорної металургії був далекий від цього показника. Питома вага продукції промисловості України в СРСР становила майже 24 %; – особливо швидко відбудовувалася легка і харчова промисловість. У них галузях були досить сильні позиції приватного капіталу. Неп довів свою житгєздатність. Приватновласницький сектор становив лише 5,7 %; – можна вважати, що На кінець 1925 р. відбудова промисловості України закінчилася. Сільське господарство перевищило обсяг довоєнної валової продукції у 1926-1927 господарському році; – у грудні 1925 р. черговий з’їзд РКП(б), який перейменував партію на ВКП(б), ухвалив рішення за короткий термін перетворити країну з аграрної в індустріальну, тобто взяв курс на індустріалізацію.

Причини “українізації”

Перехід до непу визначив зміст і напрями розвитку національної культури в 20-х рр. Держава прагнула за всяку ціну зберегти контроль над культурою, усіма проявами духовного життя:

керівництво бачило, що без задоволення мінімуму національних потреб українського народу доля більшовизму буде під загрозою, тому потрібно знайти спільну мову з селянством, залучити на свій бік інтелігенцію; прагнення посилити контроль і вплив комуністичної партії в суспільстві через українську мову; створення позитивного, демократичного образу радянської влади на міжнародній арені; українізація мала замінити певний суверенітет УСРР, втрачений після входження до СРСР.

Саме ці обставини були основою політики “коренізації”, яка після XII з’їзду РКП(б), що відбувся у 1923 р., стала впроваджуватися в усіх радянських республіках, а в Україні мала назву Українізації.

Політика “коренізації” в УСРР (українізація):

передбачала виховання кадрів із представників корінної національності; запровадження в роботу партійного, радянського та господарського апаратів рідної для населення мови; розширення мережі шкіл та інших навчальних закладів із рідною мовою, видання преси, книг; розвиток національної культури під керівництвом партії, вивчення національної історії, традицій.

Важливе значення мало те, що ключовим у справі українізації наркоматом освіти в 1924-1927 рр. керував Олександр Шумський, а в 1927-1933 рр. – Микола Скрипник. Вони зробили чимало для ліквідації пригнобленого становища, в якому український народ перебував до революції.

Наслідки українізації, її вплив на українську культуру й ментальність населення УСРР:

сприяла залученню до культурного будівництва багатьох представників національної інтелігенції, зокрема повернувся в Україну видатний історик М. Грушевський, актор М. Садовський, приїхали галицькі діячі; кількість українців у держапараті зросла з 35 до 54 %, в апараті ЦК партії 42 % володіли мовою народу; на діловодство українською мовою перейшло 75 % місцевих державних установ і організацій; рідною мовою навчалися у 25 % вишів, 50 % технікумів, 85 % початкових шкіл, 97 % дітей у школах; українською мовою видавалося до 89 % періодичних видань, ставили п’єси близько 75 % театрів; відбувся стрибок у розвитку культури (“Відродження”, згодом “Розстріляне відродження”); забезпечено культурно-національні права нацменшин (1927 р. – визнані росіяни. Молдавська автономія); українці перетворилися на модерну урбанізоваиу та консолідовану націю, що порушило рівновагу між комуністичним режимом і українським національним рухом.

Але це явище більшовиками підпорядковувалося основному завданню – перебудові культури в Україні на засадах комунізму. Українізація допускалася лише тією мірою, якою не суперечила інтересам найвищого партійного керівництва. Багато українських керівників, будучи росіянами або російськомовними, чинили опір українізації. Повільний хід дерусифікації партійних структур визначив характер і темпи українізації в цілому.

У самому середовищі КП(б)У існувало невдоволення диктатом Москви в усіх сферах життя. У 1926 р. О. Шумський піддав критиці політику більшовиків, спрямовану на насадження на керівних постах представників неукраїнської частини населення. Він піддав критиці Л. Кагановича, вимагаючи замінити його українцем, але сам поплатився посадою. Молодий економіст Михайло Волобуєв аргументовано довів, що Україна, як і за часів царизму, залишається економічною колонією Росії. Виступи цих діячів були проявом національно-комуністичних поглядів, прихильники яких прагнули примирити комуністичні ідеї із завданнями національного відродження України. Ці погляди не отримали підтримки у керівництві партії, а їх автори були критиковані, згодом репресовані.

Отже, українізація створила своєрідну соціально-політичну ситуацію, котра стимулювала сплеск національно-комуністичних настроїв в Україні. За сприятливих умов вони могли втілитися в національну форму суверенної радянської державності в Україні. Але наприкінці 20-х рр. ці тенденції були перервані.

Кампанія з ліквідації неписьменності дорослих

Одним з важливих завдань культурно-освітньої роботи була ліквідація неписьменності серед дорослого населення. Ставилося завдання не лише навчити робітників і селян читати, писати та рахувати, а й прищепити їм комуністичну ідею. Уся навчальна література мала забезпечити поєднання елементарної освіти з вихованням відданості новому ладові, непримиренності до його противників. З 1921 р. – створення шкіл для ліквідації неписьменності (лікнепи), з 1923 р. – товариство “Геть неписьменність!”, очолював Г. Петровський. 70 % дорослих у містах і 50 % у селах навчилися грамоті – кінець 20-х рр.

Українське національне відродження 20-х рр. Особливості розвитку української культури в цей період

Освіта. Наприкінці 1925 р. поза школою залишалося ще понад 40 % дітей шкільного віку. Українці серед студентів вишів становили лише трохи більше половини, хоча їх було 80 % від усього населення республіки.

Наука. Всеукраїнську академію наук у 20-х рр. очолювали визначні природознавці В. Липський і Д. Заболотний. Особливо плідно діяв історико-філологічний відділ, у якому працювали видатні мовознавці Агатангел Кримський і Сергій Єфремов. Ідеологізація діяльності наукових установ. Партійна оцінка діячів науки.

Література. Найпомітнішою постаттю в літературі того часу був Микола Хвильовий (справжнє прізвище Фітільов), лідер Вільної академії пролетарської літератури (ВАПЛІТЕ). У літературній дискусії 1925-1928 рр. про шляхи розвитку української літератури він наполягав на недоцільності однобічної орієнтації на російську культуру, закликав брати найкраще з європейських досягнень. Письменник був розкритикований генеральним секретарем ЦК КП(б)У (1925-1928 рр.) Л. Кагановичем. Інші видатні письменники – П. Тичина, В. Сосюра, М. Зеров, М. Рильський, М. Драй-Хмара, В. Підмогильний, Г. Косинка, Б. Антоненко-Давидович, М. Куліш.

Образотворче мистецтво. Тривала діяльність художників оригінальної школи послідовників М. Бойчука, в творчості яких у неповторний синтез зливалися елементи староукраїнського та візантійського живопису. В театральному мистецтві виділявся театр Ім. І. Франка під керівництвом Г. Юри й, особливо, театр “Березіль”, на чолі якого стояв видатний режисер Лесь Курбас. Наприкінці 20-х рр. прославився своїми фільмами “Звенигора”, “Арсенал”, “Земля” кінорежисер Олександр Довженко.

Політика більшовиків щодо релігії та церкви в Україні. У 1921 р. була офіційно створена Українська Автокефальна православна церква (УАПЦ), митрополитом якої був обраний Василь Липківський. Це було визначною подією церковного життя України. Служба в автокефальних храмах велася українською мовою. Існування УАПЦ влада дозволяла поки тривав неп і діяв курс на українізацію. Офіційно проголошено свободу совісті, відокремлено церкву від держави і школу від церкви. У 1921-1923 рр. під приводом боротьби з голодом відбулося відкрите пограбування храмів. Протягом 20-х рр. не припинялася атеїстична пропаганда.

Хронологічна таблиця: Українська СРР в умовах нової економічної політики

Персоналії: Українська СРР в умовах нової економічної політики

Терміни: Українська СРР в умовах нової економічної політики

“Венеціанський купець” головні герої комедії Вільяма Шекспіра можна прочитати за 5 хвилин

“Венеціанський купець” герої

Дож Венеції. Принц Марокканський, Принц Арагонський – поклонники Порції. Антоніо, венеціанський купець. Бассаніо, його друг. Граціано, Салеріо, Соланіо – друзі Антоніо й Бассаніо. Лоренцо, закоханий в Джессіку. Шейлок, багатий єврей. Тубал, єврей, його друг. Ланчелот Гоббо, блазень, слуга Шейлока. Старий Гоббо, батько Ланчелота. Леонардо, слуга Бассаніо. Балтазар, Стефано – слуги Порції. Порція, багата спадкоємиця. Нерісса, її служниця. Джессіка, дочка Шейлока. Венеціанські сенатори, члени суду, тюремник, слуги, почет та інші.

Дія відбувається почасти в Венеції, почасти в Бельмонті – маєтку Порції на суходолі.

“Маленьний горбань” переказ оповідання Спиридона Черкасенка можна прочитати за 10 хвилин. В оповіданні розповідається про невеликого на зріст та горбатого хлопчака, який своєю щирістю та добротою робить все кращим.

“Маленьний горбань” переказ

Вся сюжетна канва оповідання побудована на епізодах з життя маленького хлопчака Павлика. В усіх шести розділах (з яких складається це оповідання) читач розкриває для себе характер та особливості маленького українського хлопчини, який через свою фізичну ваду мусить притерпіти домагання довколишніх та залишитися дитиною з відкритою душею та з чистими й благородними помислами.

Розділ 1 “Маленьний горбань” скорочено

Це розділ “Знайомство” – в ньому автор змальовує нам картину із життя шахтарської слобідки часів початку ХХ-го століття. Згодом, автор починає знайомити читача з головним героєм твору – Павликом. Цей хлопчак жив разом зі своєю мамою (ненею) та дідусем на окраїні слобідки. Але не це стало причиною його відлюдькуватості, важка хвороба і вроджена вада – горб, ось основна причина чому однолітки цуралися, зчаста, цього хлопчини. Та поміж цього людського нерозуміння, Павлик знаходив в собі сили не звертати на це уваги й вперто крокував назустріч негодам й, згодом, знаходив все більше собі прихильників.

Помагав Павликові в цьому світі його дід Антип, який дуже переймався долею онука й силкувався, за будь-що, підставити своє плече – підтримуючи хлопчину:

Дорікаючи місцевим розбишакам, дід повчав Павлика, як поводитися та спонукав його до пошуків прихильності в дитячому товаристві. І першими, з ким заприятелював Павлик, виявилися дівчатка, яким було цікаво з Павликом, адже:

Розділ 2 “Маленьний горбань” скорочено

А казочки-оповідки в Павлика, вдійсності, виходили ладними, адже це були материнські історії – просякнуті любов’ю та добротою. Саме в 2-му розділі автор детальніше знайомить читачів з Павликом та його ненею. Спиридону Черкасенку вдалося показати духовне єднання матері та сина. І читачу стає зрозумілим, хто виплекав в цьому хлопчакові такі достойні чесноти: доброту, справедливість, приязність та щирість.

Слухаючи материнські оповіді, хлопчак переносився в зовсім інший світ, ним нафантазований та додуманий. І не біда, що цей світ був лише в його снах – хлопчак ним підміняв ту сіру та брудну реальність, яка, чим-раз частіше, стукала в його двері. Тому, Павликові фантазії та материнські казки стали тим оберегом, що хоронив хлопчака та формував його добру вдачу.

Розділ 3 “Маленьний горбань” скорочено

Розділ, в якому читач мандрує дитячими забавками на околиці слобідки і разом з Павликом та шахтарськими дітьми забавляється в степу. Тут же дізнаємося про протирічливі стосунки між дітьми (Особливо в середовищі хлопчиків, в яких примат сили – був домінуючим) і спостерігаємо першу сутичку між Захарком (місцевим бешкетником) та Павлусем. І в цьому короткому епізоді автор змалював щирість та співчуття, як Павлика так і дівчаток.

Наприкінці розділу автор змальовує шахтарський степ, очима маленької дитини. Разом з Павликом ми бачимо й відчуваємо як співає жаворонковий український степ, піднявшись над ним, в хлопчакових в мріях та казках, і милуючись його безкрайністю та принадами.

Розділ 4 “Маленьний горбань” скорочено

В цьому розділі цілком описана прикра подія, яка мала місце в степу. Бавлячись в степу, хлопчаки захопилися пошуками жаворонкових гнізд, адже їх задиркувати верховода Захарко, задумав нову прикрість – вишукувати пташенят жаворонків та знущатися з них та роздирати їх. Павлусю до сліз було шкода пташок, та зупинити, фізично, розбишаку Захарка він був неспроможний. І хоч цього разу в гніздах були лише яйця. Захарко невгамовувався, він запропонував помітити високими паличками місця гнізд й через кілька днів прийти та понищити їх. Павлусь чув ту розмову та не міг погодитися на такі нелюбдські примхи Захарка, тому він зметикував, що тому протиставити:

Та, невдовзі, Захарко вислідкував Павлика й накинувся на нього з кулаками та нещадно побив, що інші хлопчаки заледве відтягли його з Павликового тіла і цей епізод оповідання стає ключовим. Кульмінацією розділу (А відтак і оповідання) стає сутичка двох дуже несхожих хлопчаків – слабосилого, вразливого Павлика-горбаня і задерикуватого верховоди хлопців Захарка – як сутичка добра і зла. І нехай боязкий і нерішучий Павлик набагато слабкіший за гнівного Захарка, але своєю душею він сильніший, величніший, його благородний вчинок (Зі спасінком жайворонкових гнізд) запам’ятається всім надовго і не тільки своїм чистим і лагідним серцем але й рішучістю та самопожертвою в обстоюванні правильних вчинків.

Розділ 5 “Маленьний горбань” скорочено

Розділ цілком присвячений наслідкам “пташиного конфлікту”. Читачі пізнають чергові найкращі сторони характеру Павлика, натомість, Захарко в їх очах постає вже не таким хоробрим, а навпаки – боягузом, що набідокурив. А невдовзі, вже Павлусь відійшов та потеплішав, оскільки одразу відчув щиру турботу дівча, нені та діда:

Розділ 6 “Маленьний горбань” скорочено

Це розділ-розв’язка. Уже зранку Павлик прокинувся од ранкового сонечка, що заграло йому на видочку цілим снопом золотистого, сіяючого проміння, ніби віщувало йому хороший день. Все почалося коли дід привів шкодника Захарка та почав гримати на нього. А Захарко таки виявився справжнім боягузом, героєм він був поміж слабкіших, а ось супроти діда (в спину якому насміхався, в 2-му розділі), у нього аж колінця трусилися:

Ярослав Стельмах хронологічна таблиця життя і творчості українського дитячого письменника, драматурга, кіносценариста та перекладача викладена в цій статті.

Ярослав Стельмах хронологічна таблиця

1949, 30 листопада – народився Ярослав Михайлович Стельмах у родині письменника Михайла Стельмаха у Києві

1970 – перший досвід у перекладі книги з англійської мови на українську. Це була книга Маркузі “Гарпун мисливця”

1971 – закінчує Київський педагогічний інститут іноземних мов

1973 – знайомиться зі своєю майбутньою дружиною Людмилою

1974 – у віці 25 років Ярослав Стельмах став кандидатом наук

1975 – світ побачила перша книжка “Манок”

1978 – увійшов до Спілки письменників України

1979 – отримав премію на Всесоюзному конкурсі у номінації “Кращий драматичний твір для дітей та юнацтва”

1981 – закінчує московські вищі літературні курси та аспірантуру. Працює перекладачем у вищих навчальних закладах

1984 – за п’єсу “Запитай колись у трав” письменнику присудили Республіканську комсомольську премію ім. М. Островського

1987 – написав кіносценарій “Циганка Аза”

1990 – кіносценарій “Провінціалки”

1995 – кіносценарій “Кіценька”. В цей же рік вийшли друком декілька творів та оповідань для дітей, а саме “Митькозавр із Юрківки”, “Вікентій Премудрий”, “Якось у чужому лісі” та “Найкращий намет”

1996 – Ярославу Михайловичу було присуджено премію ім. І. Котляревського

1999 – отримав звання кращого драматурга року

2001 – за книгу оповідань для дітей “Голодний, злий і дуже небезпечний” Ярослав Стельмах отримав премію ім. Лесі Українки

2001, 4 серпня – Ярослав Стельмах помирає – у нього відмовило серце коли він був за кермом автомобіля

“Червона квіточка” (Аленький цветочек) – казка Сергія Аксакова, записана ним “зі слів ключниці Пелагеї”. Одна з численних варіацій сюжету “Красуня і чудовисько”.

“Червона квіточка” короткий зміст

Багатий купець їде торгувати в заморські країни. Перед від’їздом він запитує у дочок, що їм привезти. Старша просить золотий вінець з самоцвітами, від якого вночі буде світло, як вдень. Середня дочка просить дзеркало, дивлячись в яке, дівчина не старіє, а стає все краще. Молодша дочка просить червону квіточку, краше якої немає на білому світі. Двом старшим дочкам купець обіцяє дістати їх подарунки, а молодшій доньці – всього лише постаратися знайти таку квітку.

Продавши товар, але не знайшовши квіточки для дочки, купець зі своїми слугами і з подарунками для старших дочок повертається додому. По дорозі на купця і його слуг нападають розбійники. Кинувши каравани і слуг, купець тікає від розбійників в дрімучий ліс.

У лісі він бачить розкішний палац. Зайшовши до палацу, він сідає за стіл, на якому самі собою з’являються прекрасні страви і вина. Повечерявши, переночувавши і поснідавши, він вирішує погуляти по саду навколо палацу і бачить червону квітку небаченої краси. Зрозумівши, що перед ним та сама квіточка, яку просила дочка, купець зриває її. Тут з’являється розгніване чудовисько – господар палацу. За те, що купець зірвав його улюблену квітку, втіху його життя, чудовисько погрожує його вбити. Купець розповідає про прохання дочки, і тоді чудовисько погоджується відпустити купця з квіткою, багато обдарувавши, з умовою, що одна з його дочок повинна добровільно прибути до нього і жити поруч з ним в честі і привіллі. Якщо протягом трьох днів жодна з дочок не захоче відправлятися до палацу, то купець повинен сам повернутися, і тоді його стратять. Погодившись, купець отримує золотий перстень: хто одягне його на правий мізинець, той перенесеться куди забажає.

Купець надягає перстень і виявляється вдома. У ворота в’їжджають його каравани з слугами, і везуть вони товарів і грошей втричі проти колишнього. Купець віддає дочкам подарунки. Старші доньки радіють, а молодша плаче. Увечері приїжджають гості, і починається бенкет. Під час бенкету сама собою з’являється срібний і золотий посуд з такими стравами, яких вони ніколи і не бачили. На останок купець розповідає дочкам про те, що трапилося і кожній пропонує їхати до чудовиська. Старші доньки навідріз відмовляються їхати, кажучи “хай та дочка і виручає батька, для кого він діставав червоненьку квіточку”. Молодша дочка погоджується, прощається з батьком, надягає перстень і опиняється в палаці у чудовиська.

У палаці купецька дочка живе в розкоші, і всі її бажання відразу виконуються. Невідомий господар палацу запевняє, що вважає її своєю пані, а дівчина у відповідь каже йому ласкаві слова. Спершу він спілкується з нею вогняними літерами, що з’являються на стіні, потім голосом, що лунає в альтанці. Поступово дівчина звикає до його страшного, дикого голосу. Поступившись наполегливим проханням дівчини, чудовисько показується їй (віддавши перстень і дозволивши повернутися, якщо та захоче), і незабаром дівчина звикає і до його потворного виду. Купецька дочка і чудовисько гуляють, ведучи ласкаві розмови. Якось раз дівчина бачить сон, що її батько хворий. Господар палацу пропонує своїй коханій повернутися додому, але попереджає, що жити без неї не може, тому, якщо вона не повернеться через три доби, він помре.

Повернувшись додому, дівчина розповідає батькові і сестрам про своє прекрасне життя в палаці. Батько радий за дочку, а сестри заздрять і вмовляють її не повертатися, але та не піддається на вмовляння. Тоді сестри переводять годинники, в результаті цього молодша сестра спізнюється до палацу і знаходить чудовисько мертвим. Дівчина обіймає голову чудовиська і кричить, що любить його як нареченого. Як тільки вона вимовляє ці слова, починають бити блискавки, гриміти грім і трястися земля. Купецька дочка непритомніє, а прийшовши до тями, виявляється на троні з принцом, справжнім красенем. Принц розповідає, що його перетворила в потворне чудовисько зла чарівниця. Він повинен був бути чудовиськом до тих пір, поки не знайдеться прекрасна дівиця, якого б роду і звання вона не була, яка полюбить його в образі страховиська і побажає бути його законною дружиною. Він жив у вигляді чудовиська тридцять років, заманив до свого палацу одинадцять красних дівиць, але жодна з них не полюбила його за його добру душу. Лише вона, дванадцята, полюбила принца, і в нагороду за це буде королевою. Купець дає благословення, і його дочка з принцом грають весілля.

“Канути в лету” значення фразеологізму пояснити досить просто, адже кожен з нас часто чув такий вислів.

Канути в лету: значення фразеологізму

“канути в лету” – назавжди зникнути, піти в непам’ять.

Речення з фразеологізмом “Канути в лету”

Вожді, пророки, славні вояки – їм не судилось канути у Лету, їх імена палають, як зірки.

“Канути в лету” походження фразеологізму

Лета – річка забуття в Аїді. Коли померлий пив з Лети воду, його душа забувала все, що пережила й бачила на землі. Звідси постав вислів “канути в Лету”, тобто “піти в небуття, зникнути назавжди”.

Тепер Ви знаєте що означає “канути в лету” та зможете скласти речення з фразеологізмом “канути в лету”.

Образ Робінзона Крузо – головний у романі Д. Дефо.

Характеристика Робінзона Крузо

Робінзон – пересічна людина, яка не має виняткових здібностей, боїться смерті й хоче вижити. Проте його поведінка в екстремальній ситуації викликає повагу у читача, а самому героєві дає можливість не тільки вижити, але й зберегти при цьому людські якості.

Риси характеру Робінзона Крузо:

– Працелюбність (трудився кожного дня);

– наполегливість (42 дні робив лише 1 полицю для печери);

– старанність (прагнув зробити все якнайкраще).

Р. Крузо під час перебування на острові навчився робити багато того, чого не вмів раніше, завдяки своїй наполегливості, працелюбності та кмітливості. Ці риси допомогли йому забезпечувати себе усім необхідним місяцями й роками та виживати на безлюдному острові.

Життя на безлюдному острові сприяло також його моральному вдосконаленню. До рис характеру Робінзона можна додати такі: терпіння, милосердя, поміркованість.

Що допомогло Р. Крузо залишатися людиною? Праця; ведення календаря; записи у щоденникові; розпорядок дня; читання Біблії; спілкування (з домашніми тваринами, папугами, П’ятницею)

Робінзон втілює просвітницькі уявлення про “природну людину” в її взаємовідносинах із природою. Вперше у літературі розвивається тема творчої праці. Саме праця допомогла Робінзонові залишитися людиною.

Опинившись у цілковитій самотності, герой Д. Дефо із притаманною йому невтомністю і діловитістю працює над виготовленням предметів домашнього вжитку, видовбує човен, вирощує і збирає свій перший урожай.

Переборюючи безліч труднощів, він опановує різні ремесла. У найдрібніших подробицях змальовано виготовлення кожної речі, кожен етап трудового процесу. Д. Дефо спонукає читача спостерігати з неослабною увагою за напруженою роботою думки і спритних рук Робінзона.

В усьому проявляється діловитість і здоровий глузд героя. Його релігійність і побожність поєднуються з практицизмом ділка. Будь-яку справу він розпочинає з читання молитви, не розлучається з Біблією, але завжди й в усьому керується інтересами вигоди.

Він “з цілковитою безсторонністю, наче кредитор” , усе зіставляє та зважує, а у своєму щоденнику, який веде з властивою йому акуратністю, він приділяє спеціальну увагу підведенню “балансу” позитивних і негативних сторін свого становища.

Характер Робінзона розкривається і в його спілкуванні з П’ятницею. У цьому молодому дикуні, котрого він врятував від смерті, Робінзон хоче бачити свого відданого слугу. Недаремно перше слово, яке він вчить його вимовляти, -“пан”.

Робінзонові необхідний слухняний помічник, йому приємно від “смиренної вдячності”, “безмежної відданості та покірності” П’ятниці. Але, пізнавши його ближче, Робінзон розуміє, що П’ятниця ні в чому не поступається йому.

Д. Дефо – майстер описів. Він створює яскраві картини південної природи, передає своєрідність кожної пори року, чудові його описи моря. І назавжди в пам’яті залишається портрет Робінзона, вдягнутого в камзол і штани до колін, високу хутряну шапку та зі зробленою з козячої шкіри парасолькою над головою; назавжди зберігається в душі пережите разом з Робінзоном відчуття страху і надії, коли на прибережному піску він побачив слід ноги людини.

Розповідь про білого ведмедя

Білий ведмідь – один з найбільших хижаків, що мешкають на суші. Вага більшості самців білого ведмедя коливається від 300 до 600 кг, довжина тіла – від 2.4 до 2.6 метра, а самки значно менші. Тривалість життя ведмедів 15-18 років.

Живуть білі ведмеді в Арктиці – на північному полюсі.

Колір хутра від сніжно-білого до жовтуватого, завдяки цьому ведмідь майже не помітний на снігу, а от шкіра у білого ведмедя чорна, але її не видно крізь густу шерсть, хіба що зовсім небагато – на носі. Білі ведмеді дуже витривалі і можуть долати швидким кроком великі відстані. Їх стопи покриті шерстю, що надає більшу стабільність при русі по льоду і снігу. Білі ведмеді можуть бігати, але зазвичай вони пересуваються пішки.

Білі ведмеді відмінно плавають, вони стрибають у воду головою вперед або сповзають з крижини, а плавають за допомогою передніх лап. Пірнають із закритими ніздрями і відкритими очима. Уміють ловити рибу. Після виходу на берег відразу обтрушуються від води.

Білі ведмеді більшу частину року проводять на скованих льодом берегах вздовж узбережжя. Як правило, полюють вони поодинці. Пошуком їжі вони займаються і вдень і вночі. Білі ведмеді полюють на тюленів, підстерігаючи їх біля лунок, через які тюлені вдихають повітря, або підбираються до лежачих на льоду тварин. У білих ведмедів дуже чуйне нюх. Вони здатні відчути тюленів, що лежать в укритті під снігом.

Ці тварини дуже цікаві й розумні. Ведмідь може відчувати емоції від люті до радості: після вдалого полювання і ситного обіду він іноді починає гратися, як кошеня.

Взимку, коли стоять сильні морози ведмідь може залягти в сплячку. Ведмедиця теж залягає на зиму в крижаний барліг разом з ведмежатами. П’ять місяців вона не їсть ніякої їжі і при цьому годує ведмежат, зазвичай двох, молоком. Ведмежата, покриті рідкою білою шерсткою, народжуються безпорадні, сліпі і глухі, розміром не крупніше новонароджених кошенят. Довжина їх 17-30 см, а вага 500-700 грам.

Влітку їжа ведмедів більш різноманітна: дрібні гризуни, полярні лисиці, качки і їхні яйця. Білі ведмеді, як і всі інші ведмеді, можуть харчуватися і рослинною їжею: ягодами, грибами, мохами, травами.

Білих ведмедів залишилося на землі не дуже багато і полювання на них заборонене.

Гі де Мопассан коротка біографія французького письменника представлена в цій статті.

Гі де Мопассан коротка біографія

Дитинство

Анрі-Рене-Альбер-Гі де Мопассан, знаменитий французький письменник, народився в Нормандії в 1850 році. Батько його був з розоривимся дворянином, а мати з культурної буржуазної родини. Подружжя розійшлося, мати переїхала в приморське місто Етрета. Все це знайшло своє відображення в його творчості.

Юність

В 13 років хлопчика віддали в духовну семінарію, він не зміг змиритися із суворим життям семінарії.

В 16 років хлопець був відданий в ліцей, а в 20 Гі де Мопассан вступив на юридичний факультет, але почалася війна. Замість навчання хлопця направили на франко-прусську війну.

Повоєнне життя письменника

В Парижі молодий Мопассан працює службовцем десять років – спочатку в Морському міністерстві, а потім в Міністерстві громадської освіти, куди він був переведений в 1878-му році. Службу свою він зненавидів, називав в’язницею. Служба в міністерстві надихнула де Мопассана до новел “Спадщина”, “В лоні сім’ї” та інших, в яких він висміював вульгарний світ дрібних чиновників, інтриганів і підлабузників.

В 1883-му році рознощиця води Жозефіна Літцельман народжує йому сина, якого він не визнає. В наступному році народжується дівчинка, пізніше, в 1887-му – знову хлопчик, які так само не були ним визнані. В 1884-му Мопассан переживає роман з графинею Еммануелою Потоцькою, багатою світською дамою, обдарованою зовнішньо та внутрішньо.

Творчість

Слава письменника прийшла до Гі де Мопассана в 1880 році, після успіху “Пампушки”. Завдяки цьому він виклопотав собі 6-місячну відпустку і повною мірою зайнявся творчістю.

Своїми літературними наставниками письменник вважав Г. Флобера, Л. Толстого, І. Тургенєва. Флобер здавна був другом Мопассана.

Практично всі свої твори де Мопассан написав у період 1880-90 року. Найзнаменитіші з них “Життя” і “Милий друг”, які визнані одними з кращих в французькій літературі. .

Гі де Мопассан – реаліст. У його творах докладний опис життя і побуту людей. Причому людей різних: дворян і простолюдинів, багатих і жебраків, освічених і “простих”. Гі де Мопассан не боїться зачіпати гострі, болючі питання нашого суспільства. Крім того він хороший психолог. Письменник дуже тонко показує, практично “вивертає” душі своїх героїв, даючи читачеві шанс заглянути туди.

Смерть

Протягом останніх років життя у Мопассана розвинулася хвороблива любов до власної самотності, постійний страх смерті та певний вид параної.

В ніч на 2 січня 1892 року Мопассан спробував накласти на себе руки, але служник підмінив кулі в його пістолеті на холості. Після цього він розбив вікно і намагався перерізати собі горло. 6-го січня Мопассан був шпиталізований в клініку доктора Еміля Бланша, де й помер від загального паралічу за місяць до сорока трьох років, 6-го липня 1893-го року, після вісімнадцяти місяців майже повного божевілля. Похований на цвинтарі Монпарнас в Парижі.

“Коли відпочивають янголи” читати скорочено Ви можете за 15 хвилин, але цей твір досить цікавий і легко сприймається, тому варто читати його повністю.

Марина Аромштам “Коли відпочивають янголи” скорочено

Книга написана від імені учениці молодших класів Аліни. Вона розповідає про події, що відбуваються з нею, про її взаємини з рідними, з однокласниками, ділиться своїми думками і переживаннями, а так само описує взаємовідносини з класом своєї Першої Вчительки, Марсем, тобто Маргарити Семенівни.

1 частина “Коли відпочивають янголи” переказ

Ця книга про маленьку дівчинку Аліну, у якій батько-математик поїхав до Франції ще до її народження, вирішувати якісь наукові задачі. З пологового будинку її з мамою забирав дідусь, з яким вони і жили. Бабуся померла ще до народження дівчинки. Але дідусь говорив, що її бабуся була прекрасною жінкою. Вона говорила, що у кожного є свій внутрішній стрижень. Внутрішній стрижень – початок чогось.

Перша вчителька найкраща. Це закон і не можна його порушувати. Але щоб вона була найкраща, вона повинна розбиратися в стрижнях. Ось бабуся і шукала, хто розбирається.

“Все могло скластися по-іншому, якби у мене був тато”… – думала Аліна. Хоч у неї і були дідусь і мама, їй важко було жити без батька. Але, врешті-решт, у матері з’явився чоловік. Він замінив Аліні батька. У цього чоловіка був син. Тому у дівчинки з’явився брат. Нерідний звичайно, але все-таки брат.

Аліні з першою вчителькою Татьяною Володимирівною не пощастило. Вчителька була молода. Але вона відразу не сподобалася Аліні, як писала дівчинка “вони не зійшлися характерами”. Ще 1 вересня всі принесли вчительці квіти, кілька букетів вона поставила в вази, а інші квіти відправила в відра для миття підлог. Це вразило дівчинку, так як її квіти вирощувала сама мама, і коли вчителька попросила намалювати квіти в вазоні, Аліна намалювала квіти в відрі. За це вчителька її розкритикувала.

Аліна любила фантазувати. А хто не любить? Якось задали їм намалювати матрьошку. Одну. А Аліна намалювала три – дівчинку, маму і дідуся з бородою. Щоб матрьошці не було сумно. А її за це насварили. Тільки дідусь зрозумів внучку, і попросив повісити малюнок над своїм столом. Потім в школі хлопчик Кирило, який був досить “несповна розуму”, граючи витягнув у вчительки з сумки дзеркало. Вчителька покарала весь клас, змусила їх стояти з закладеними за голову руками, поки дзеркало не знайшлося.

Після цього Аліна захворіла на скарлатину, і мама з дідусем почали думати про її переведення в іншу школу. Друг дідуся В. Г. порекомендував вчительку Марсем, з якою він познайомився на конкурсі вчителів.

В. Г. був молодим і талановитим хіміком, але присвятив себе викладанню. Дідусь Аліни його за це дуже поважав.

2 частина “Коли відпочивають янголи” переказ

Аліну перевели в інший клас. Вчительку звали Маргарита Семенівна. Але всі її називали Марсем. Вона розбиралася в стрижнях. Вона навіть влаштувала подорож в Пащу Дракону. Хлопцям треба було перемогти злого Чорного Дрегон.
Марсем розповідала про те, що у кожного є свій ангел-хранитель. Він захищає і допомагає людям. І коли людина робить якийсь хороший вчинок, ангел відлітає допомагати іншим людям. Запобігає катастрофі. А коли людина робить щось погане, ангелу доводиться перебувати поруч з цією людиною, а не рятувати життя.
Якось в класі Марсем з’явився новий учень. Кравчик. Він жив у прийомній родині. Його відібрали від батьків ще в дитинстві. Втім, малюка відразу всиновили. Але в класі, Кравчик всіх ображав. Особливо дівчаток. Але справедлива Марсем у всьому розібралася.
Марсем захоплювалася Янушем Корчаком. Він був педагогом. Він навіть загинув разом з дітьми в концтаборі, хоча йому дозволили піти. Він написав книгу “Король Матіуш Перший”. Вона про хлопчика, якому після смерті батька-короля довелося зайнятися управлінням королівства. Згодом вона почала впроваджувати у класі свої методи виховання, а портрет Януша Корчака так і залишився висіти. Як Марсем писала у своєму щоденнику: “Чому портрет Януша Корчака висить у неї над столом. – Бо закінчується на “У””

Протягом всієї книги зустрічаються уривки зі щоденника Марсем. Звідти ми дізнаємося її потаємні думки і міркування: про педагогіку, про любов до дітей, про те, як зробити дітей кращим і добрішим. Іноді Марсем поводиться не як педагог: “Вбила б” – пише один раз Марсем після чергової витівки своїх підопічних. Але це ще раз підтверджує, наскільки неоднозначна праця педагога і що любов до дітей – це не безумовна цінність, якою повинен керуватися вчитель.