Category: Література

  • “Пісня про Роланда” героїчний епос

    “Пісня про Роланда” – найдавніша і найзнаменитіша пам’ятка французького епосу. Вона стала відомою у 1837 році, після опублікування Оксфордського рукопису, що датувався 1170 роком. Час виникнення поеми точно не встановлений (ймовірно XI ст.), автор твору невідомий.

    “Пісня про Роланда” – героїчний епос

    Ознаки героїчного епосу

    „Пісня про Роланда” XІI ст. (1170 р.)

    1. Легендарне переосмислення історії, надання реальним фактам героїчного змісту, національного й релігійного пафосу

    Похід Карла Великого У 778 р. в Іспанію перетворюється на широку панораму семилітньої війни Карла Великого проти язичників, що має національне й релігійне значення

    2. Тема: боротьба за свободу і незалежність батьківщини

    Прикриваючи тил французького війська, граф Роланд Вступає в бій з сарацинами

    3. Ідеї: служіння батьківщині, захист віри, об’єднання країни.

    Оспівування боротьби французів з арабськими завойовниками, вірності королю й вітчизні; національно-релігійної боротьби французів проти мусульман; засудження зради батьківщині
    4. Поєднання реальних історичних постатей із вигаданими персонажами

    Історичні постаті: Карл Великий, Роланд, Ганелон, Турпен. Вигадані: Олівер, Марсилій, Бланкандрін (підданий Марсилія)

    5. Герої – втілення народних ідеалів, воїн-богатир, лицар, який захищає рідну землю

    Роланд – утілення народної мрії про ідеального героя. Він сміливий, мужній, відчайдушний, відданий Франції, Богові та королю

    Роланд, Олівер, Турпен – ідеальні народні герої, захисники Франції та християнських ідей.

    Карл Великий – символ сильної і справедливої влади, провідник волі Бога на землі

    6. Використання фантастики (віщі сни, гіперболізація образів тощо

    Гіперболізація. Опис героїзму французів, сили бійців (Роланд поборов тисячі маврів), кількості ворогів (“язичницькі війська незчисленні”)

    Віщі сни. Карлові сняться віщі сни про загибель ар’єргарду Роланда, про його битву проти маврів (бій із тисячами диких звірів), про бій проти еміра Балігана (з левом), про суд над Ганелоном (ведмідь, прикутий до ланцюга, якому прийшли на допомогу тридцять родичів)

    7. Характерні художні засоби (опис батальних сцен, контрасти, символіка, постійні епітети, олюднення природи, повтори тощо).

    Триразові повтори. Тричі звертається Олівер до Роланда, щоб він покликав Карла на допомогу; тричі Роланд відмовляється; тричі Роланд намагається розбити свій меч

    Постійні епітети. “Люба”, “прекрасна Франція”; “Карл сивобородий”, “мудрий”; “васал добрий” маври “невірні”, Роланд “найсильніший”, “найхоробріший”, “найперший”

    Контрастність персонажів. Французи й маври; Карл Великий і король Марсілій; зрадник Ганелон і Роланд, Олівер, Турпен; християнство і язичництво

    Образи-символи:ріг Оліфант, меч Дюрандаль

  • Хто автор пісні “Червона рута”

    “Червона рута” – пісня, яка стала однією з найвідоміших українських пісень у світі. Але не всі знають хто автор пісні “Червона рута”

    Хто автор пісні “Червона рута”

    Автор пісні “Червона рута” Володимир Івасюк. Володимир Івасюк її написав 1970 році, студентом Чернівецького медичного інституту.

    Хто співає пісню “Червона рута”

      Володимир Івасюк, ВІА “Смерічка”, Софія Ротару, Василь Зінкевич, Назарій Яремчук, “Плач Єремії, “Но то цо” (гурт), Польща

    Текст пісні “Червона рута”

    Ти признайся мені,
    Звідки в тебе ті чари,
    Я без тебе всі дні
    У полоні печалі.
    Може, десь у лісах
    Ти чар-зілля шукала,
    Сонце-руту знайшла
    І мене зчарувала?

    Приспів:
    Червону руту
    Не шукай вечорами, –
    Ти у мене єдина,
    Тільки ти, повір.
    Бо твоя врода –
    То є чистая вода,
    То є бистрая вода
    З синіх гір.

    Бачу я тебе в снах,
    У дібровах зелених,
    По забутих стежках
    Ти приходиш до мене.
    І не треба нести
    Мені квітку надії,
    Бо давно уже ти
    Увійшла в мої мрії.

    Приспів

  • “Гімн” Франко вірш

    “Гімн” Франко вірш читати

    Замість пролога

    Вічний революцйонер –
    Дух, що тіло рве до бою,
    Рве за поступ, щастя й волю, –
    Він живе, він ще не вмер.
    Ні попівськiї тортури,
    Ні тюремні царські мури,
    Ані війська муштровані,
    Ні гармати лаштовані,
    Ні шпіонське ремесло
    В гріб його ще не звело.

    Він не вмер, він ще живе!
    Хоч від тисяч літ родився,
    Та аж вчора розповився
    І о власній силі йде.
    І простується, міцніє,
    І спішить туди, де дніє;
    Словом сильним, мов трубою,
    Міліони зве з собою,
    Міліони радо йдуть,
    Бо се голос духа чуть.

    Голос духа чути скрізь:
    По курних хатах мужицьких,
    По верстатах ремісницьких,
    По місцях недолі й сліз.
    І де тільки він роздасться,
    Щезнуть сльози, сум нещастя,
    Сила родиться й завзяття
    Не ридать, а добувати,
    Хоч синам, як не собі,
    Кращу долю в боротьбі.

    Вічний революцйонер –
    Дух, наука, думка, воля –
    Не уступить пітьмі поля,
    Не дасть спутатись тепер.
    Розвалилась зла руїна,
    Покотилася лавина,
    І де в світі тая сила,
    Щоб в бігу її спинила,
    Щоб згасила, мов огень,
    Розвидняющийся день?

    Рік написання “Гімн” Франко – 1880

    Вірш “Гімн” Івана Франка – одна із найсильніших за звучанням, за могутністю думки та заклику поезій громадянської лірики в українській літературі. Аналіз вірша “Гімн” розкриває всі думки та переживання поета за доля України.
    Слово “гімн” походить з латинської мови, означає хвалебну пісню. Це пісня революційному духу, вічному бажанню людей до волі й незалежності.
    Для посилення могутньості народуавтор користується аллітерациєю (повторення однакових приголосних). Він домінує зухвалими та різкими звуками “р”, “т” і “ш”. Таким чином поет акцентує увагу на непробивній силі українського народу, його незламності на прагнення до перемоги.
    У поезії вдало підкреслюють і ставлення поета до сил реакції слова-образи: тортури, мури, війська муштровані, гармати лаштовані, шпіонське ремесло, пітьма поля, зла руїна. Дух правди показаний у постійному русі і всеоновленні (родився, розповився, йде, простується, міцніє, спішить, зве, не уступить, не дасть).
    Щоб не втрачати бойовий настрій поезії, Франко використовує прикметники, які зберігають емоційну окраску. Наприклад: вічний,
    сильний, власний, міцний. Також до цього списка ми можемо додати головний символ вірша – революціонер.
    Революціонер – переконаний діяч революції, учасник революційного руху. У переносному значенні – той, хто робить переворот, відкриває нові шляхи розвитку в якій-небудь галузі. У чому його сила? Сила його як вічного Добра в тому, що його підтримує як виразника своїх сподівань народ, котрий вистраждав і виробив у собі цей дух у довговіковій боротьбі з насильством і тиранією. До речі, слово “революціонер” в дожовтневій класичній поезiї Франком уживається вперше.
    Анафора “ні” у першій строфі ще більше підкреслює силу й міць бойового духу.

  • Коли ставиться апостроф?

    Коли ставиться апостроф?

    Апостроф пишеться перед я, ю, є, ї:

    1. Після губних приголосних (б, п, в, м, ф) : б’ю, п’ять, п’є, в’язи, у здоров’ї, м’ясо, рум’яний, тім’я, мереф’янський, В’ячеслав, Стеф’юк.

    Примітка. Апостроф не пишеться, коли перед губним звуком є приголосний (крім р), який належить до кореня: дзвякнути, мавпя­чий, свято, тьмяний, цвях, але: верб’я, торф’яний, черв’як.

    Коли такий приголосний належить до префікса, то апостроф пишеться, як і в тих же словах без префікса: зв’язок, зв’ялити, підв’язати, розм’якшити.

    2. Після р : бур’ян, міжгір’я, пір’я, матір’ю, кур’єр, на подвір’ї.

    Примітка. Апостроф не пишеться, коли ря, рю, рє означають сполучення м’якого р із наступними а, у, е: буряк, буряний, крякати, рябий, ряд, крюк, Рєпін.

    3. Після префіксів та першої частини складних слів, що закінчуються на твердий приголосний : без’язикий, від’їзд, з’єднаний, з’їхати, з’явитися, об’єм, під’їхати, роз’юшити, роз’яснити; дит’ясла, пан’європейський, пів’яблука, але з власними назвами через дефіс: пів-Європи тощо.

    Примітка 1. Після префіксів із кінцевим приголосним перед наступними і, е, а, о, у апостроф не пишеться: безіменний, загітувати, зекономити, зокрема, зуміти.

    Апостроф у словах іншомовного походження

    1. Апостроф у словах іншомовного походження та похідних від них пишеться перед я, ю, є, ї:

    А) Після приголосних б, п, в, м, ф, г, к, х, ж, ч, ш, р: б’єф, комп’ютер, п’єдестал, інтерв’ю, прем’єр, торф’яний, к’янті, миш’як, кар’єра; П’ємонт, П’яченца, Рив’єра, Ак’яб, Іх’ямас; Барб’є, Б’єрнсон, Б’юкенен, Женев’єва, Ф’єзоле, Монтеск’є, Руж’є, Фур’є.

    Б) Після кінцевого приголосного в префіксах: ад’юнкт, ад’ютант, ін’єкція, кон’юнктура.

    Апостроф у прізвищах

    Апостроф пишеться після губних, задньоязикових і р перед я, ю, є, ї: Аляб’єв, Ареф’єв, Водоп’янов, В’яльцева, Григор’єв, Захар’їн, Луб’янцев, Лук’янов, Пом’яловський, Прокоф’єв, Рум’янцев, Юр’єв; перед йо апостроф не пишеться: Воробйов, Соловйов.

    Примітка. Коли я, ю означають сполучення пом’якшеного приголосного з а, у, то апостроф перед ними не пишеться: Бядуля, Пясецький, Рюмін.

    Апостроф у географічних назвах

    Апостроф пишеться в географічних назвах після губних, задньоязикових і р, а також після префіксів, що закінчуються приголосним, перед я, ю, є, ї: В’язники, Дем’янськ, Прокоп’євськ, П’ятигорськ, Ак’яр, Амудар’я, Гур’єв; перед йо апостроф не пишеться: Муравйово.

    Примітка. Коли я, ю означають сполучення пом’якшеного приголосного з а, у, то апостроф перед ними не пишеться: Вязьма, Кяхта, Крюково, Рязань.

  • “Улісс” скорочено

    Улісс – роман ірландського письменника Джеймса Джойса. Роман вважається найвизначнішим твором модернізму. “Улісс” – це хроніка подорожі Дубліном головного персонажу роману Леопольда Блума (38 років) протягом одного дня, 16 червня 1904 і Стівена Дедала (20 років).

    “Улісс” читати скорочено

    Три частини величезної книги, що ділиться на вісімнадцять епізодів, повинні, на думку автора, співвідноситися з гомерівською “Одіссеєю” (Улісс – латинська транскрипція імені її головного героя). Але зв’язок ця із старогрецьким епосом дуже відносна і, скоріше, від зворотного: у об’ємному романі нічого важливого, по суті, не відбувається.

    Місце дії – столиця Ірландії місто Дублін.

    Перша частина включає три епізоди. О восьмій ранку Бик Малліган, що орендує разом з Дедалом житло в башті Мартелла, будить свого приятеля, вкрай незадоволеного тим, що їх третій сусід, Хейнс, вночі, марячи, стріляв ві сні з рушниці. Боязкуватому і уразливому Дедалу це не дуже подобається. У нього недавно померла від раку печінки матір, з якою він при її житті був в непростих відносинах, і він ображений і на дотепника Маллігана за нешанобливі на її адресу висловлювання. Розмова їх крутиться навколо теми пошуків сином батька, постійно торкаючись прикладів Гамлета, Ісуса Христа і Телемака, сина Улісса. Ця ж тема виникає і на уроці історії, який Стівен дає через дві години в школі, де він підробляє, і в його розмові з директором школи, що просить молоду людину передати його знайомим в редакції газети свою багатомовну замітку про епідемію ящура. Після уроку Стівен подумки прогулюється по березі моря.

    Цього ж ранку починаються “мандри” дрібного рекламного агента Леопольда Блума. Центральна і найбільша частина роману, що складається з дванадцяти епізодів, починається з його сніданку – свинячою ниркою, яку перед цим він купує в м’ясній крамниці Длугача, Там же він бере проспект зразкової ферми в Палестині, будуючи на цей рахунок різні прожекти. Вдома його чекають два листи. Перший – від дочки Міллі, або Меріон, якої якраз вчора виповнилося п’ятнадцять років і яка вже працює в Моллінгаре асистенткою фотографа. І другий лист, адресований його дружині Моллі, концертуючій співачці, від її імпресаріо Буяна (або Хью Е.) Бойлана, в якому він повідомляє, що заїде до неї в 4:00 дня.

    Після сніданку – відвідування вбиральні з журналом в руках. В одинадцять Блуму треба бути на похороні його шкільного товариша, і він залишає будинок за годину до цього, щоб зайнятися різними дрібними справами. Зокрема, він отримує на пошті лист від якоїсь Марти Кліффорд, що відповіла на дане ним в чисто амурних цілях оголошення в газеті про пошуки секретарки. Марта відповіла на його любовне послання і навіть пише, що мріє про зустріч. З приводу чого у Блума виникають всякі непристойні фантазії. Пора, проте, на кладовище.

    В похоронній кареті Блум їде разом з іншими співчуває, серед яких і батько Стівена, Саймон Дедал. Розмова йде про всяку всячину, в тому числі й про майбутній гастрольний тур дружини Блума, і про його батька, покінчившого свого часу життя самогубством. Після церемонії похорону Блум відправляється в редакції газет, для яких він в якості агента дає рекламу. Там він зустрічає ту ж компанію, що була на кладовищі, плюс професор Макхью, сухотник адвокат О’Моллі і редактор Майлс Кроуфорд. Блум іде, приходить. У його відсутність в редакції опиняється Стівен Дедал, який приніс замітку директора школи, і після балаканини запрошує всіх в шинок. Редактор затримався, в цей час повернувся Блум, і на нього падає все роздратування Кроуфорда.

    Збентежений, Блум покидає редакцію і бродить по місту, починаючи поступово відчувати голод і все більше думаючи про їжу. То він перемовиться зі знайомою, то здивується божевільному і нарешті вирушає до шинка Деві Берна, де один із завсідників повідомляє власника трактиру про масонство Блума.

    В цей же час в 2:00 дня Стівен Дедал відстоює в бібліотеці перед геніальними людьми Дубліна свою версію біографії та особистості Шекспіра, наприклад, те, що він і грав, і вважав себе тінню батька Гамлета. Незважаючи на оригінальність і бажання бути зрозумілим, він так і залишається ізгоєм серед присутніх: ні його віршів не друкують в збірці молодих поетів, ні самого не запрошують на вечір, на відміну від його приятеля Мейлахі (або Бика) Маллігана, який теж тут. І без того ображений, Стівен отримує для своїх образ все нові приводи. В бібліотеку навідується і Блум, ледь не зустрівшись зі Стівеном.

    Середина дня, і городяни займаються своїми справами. Дружки Блума обговорюють принади його дружини, сам Леопольд Блум перебирає книжки мазохістського змісту, вибравши одну з них. Буян Бойлан відправляє за якоюсь адресою з посильним вино і фрукти. Стівен зустрічає свою сестру, що недавно розлучилася з батьком.

    Блум знає з листа, що на чотири призначена зустріч його дружини Моллі з Буяном Бойланом. Він підозрює про їх любовний зв’язок, який і насправді існує. Зустрівши Бойлана, Блум потайки слідує за ним в ресторан “Ормонд” на набережній, до речі, обідає там зі своїм знайомим, слухає музику, потім дізнається, що Бойлан їде в колясці. Ревнощі, таємне бажання зради його дружини з іншим чоловіком, цієї “Пенелопи”, що задовольняє всіх, до свого і їх задоволення, – все це переповнює душу Блума на тлі хвилюючої музики. Уявляючи те, що відбувається у нього вдома в його відсутність, він пише у відповідь лист Марті, відмовляючись від негайної зустрічі з нею і насолоджуючись самою грою, що відтягувала насолоду. В 5:00 в шинку Барні Кирнан збираються ірландські патріоти, обговорюючи поточні справи – ??свої власні і своєї бідної, гнобленої англійцями і євреями країни. У пошуках Мартіна Каннігема з приводу страховки похованого вранці Дігнама сюди заглядає і Блум. Випиваючи, патріоти дискутують, зачіпаючи єврея Блума, який не підтримує їх екстремізм щодо англійців, зокрема. Справа закінчується антисемітською витівкою на його адресу: коли Блум сідає в карету, в нього жбурляють порожньою банкою.

    Години до восьми Блум опиняється на пляжі біля моря, де самовдовольняєтьсяє, стежачи за однієї з трьох молодих подружок, Герті Макдауелл, яка, відчуваючи його інтерес, як би ненароком демонструє свою нижню білизну та інші таємні принади. Коли вона з подругами йде, Блум виявляє її кульгавість. Тоді ж виявляється, що його годинник зупинилися в пів на п’яту. Чи не тоді, думає Блум, коли Бойлан “зустрічався” з його дружиною?

    Зустрічатися з дружиною у Блума немає бажання. О десятій вечора він опиняється в притулку для породіль доктора Хорна, де одна з багатодітних матусь вже третю добу не може народити чергове немовля. Увійшовши туди, Блум виявляє компанію питущих і хохмящих юнаків, серед яких знаходиться і Стівен Дедал. Леопольд п’є і розмовляє з ними. Тут варто зауважити, що роман “Улісс” не такий простий для читання й переказу, бо написаний у жанрі потоку свідомості. У цій же главі автор ще й імітує різні літературні стилі, починаючи з найдавніших і закінчуючи йому найсучаснішими. Серед юнаків словоблуддя і Бик Малліган. Спокусливі розмови підігріваються приходом санітарки, що повідомляє, що дама нарешті народила. Весела компанія відправляється пити і гуляти далі в шинок, а Стівен зі своїм приятелем Лінчем відділяються від інших, щоб йти в публічний будинок Белли Коен. Чомусь Блум, відчуваючи симпатію до Стівена, вирішує слідувати за молодими людьми.

    Опівночі він опиняється в самому серці Дублінської нічної розпусти. П’яний Блум галюцинує, бачачи своїх батьків, знайомих жінок, зустрінутих за день випадкових людей. Він змушений захищатися від звинувачень цих примар в різних таємних гидотах. Підсвідомість його, жадання влади і почестей, страхи, непристойні думки пруть назовні “в особах і картинках”. Нарешті він виявляється з повією Зоєю в борделі, де зустрічає Стівена з його приятелем. П’яне наркотичне – марення продовжується, дійсність не відокремити від свідомості. Блум, звернений в жінку, звинувачується у всяких збоченнях, в тому числі в задоволенні від підглядання за перелюбством своєї дружини з Бойланом. Раптом в розпал непристойного заняття Стівен бачить привид своєї бідної матері, що встала з могили. Він розбиває люстру тростиною і біжить з публічного дому на вулицю, де вступає в бійку з солдатами. Блум, вийшовши за ним, абияк залагоджує скандал, схиляється над тілом лежачого в пилу юнака і впізнає в ньому свого померлого одинадцять років тому в дитинстві сина Руді.

    Починається третя частина книги, що складається з трьох останніх епізодів. В годину ночі Блум і Стівен добираються до нічної чайної “Притулок візника”, де і влаштовуються в кутку. Блум всіляко підтримує розмову, періодично заходить в тупик, показує Стівену фотографію своєї дружини і запрошує в гості, щоб познайомити з нею. Обговоривши по дорозі безліч найважливіших для нетверезих людей питань, вони добираються в два ночі до блумовского будинку і, насилу відкривши його, сидять на кухні, п’ють какао і знову розмовляють на всілякі теми, потім йдуть в сад, спільно йдуть до вбиральні, після чого благополучно розходяться в різні боки.

    Лежачи потім разом з дружиною в ліжку, Блум, серед іншого, розмірковує про невірність своєї дружини з цілою низкою передбачуваних ним коханців, трохи розмовляє з нею і нарешті засинає.

    Закінчується роман сорока сторінками без розділових знаків роздумами місіс Моллі Блум про її залицяльника, про чоловіка, про особисті уподобання, по ходу справи вона виявляє, що у неї розпочинається менструація, яка, втім, не заважає всяким спокусливим її думкам, в результаті чого величезний роман закінчується словами: “так що він відчув мої груди їх аромат та й серце у нього калатало шалено і я сказала да я хочу так”.

  • “Останній листок” характеристика героїв

    “Останній листок” характеристика героїв твору О. Генрі викладена в цій статті.

    Головні герої твору “Останній листок” – Сью, Джонсі і Берман – стають втіленням кращих людських якостей: любові, турботи, терпіння, вміння пожертвувати собою заради іншого.

    “Останній листок” характеристика героїв

    “Останній листок” характеристика Бермана

    Вперше ми чуємо про Бермана, коли Сью, яка допомагає хворій подрузі, вирішує покликати старого, щоби нібито змалювати з нього образ відлюдька.

    Як блискавка у темряві робить видимими певні речі, так і письменник висвітлив найважливішу рису Бермана – людяність, здатність думати про іншого. Непоказна, звичайна людина, у якої більше “мінусів”, аніж “плюсів”, здатна на високий моральний вчинок. Дивак, неспроможний намалювати художній шедевр, здатний на шедевр людяності.

    О. Генрі не випадково порівнює Бермана з Мойсеєм. Як пророк блукав зі своїм народом 40 років пустелею, так і Берман мріяв створити шедевр – намалювати безсмертну картину.

    Ризикуючи життям Берман і Мойсей виконали свою місію. Біблійний пророк привів свій народ у землю обітовану і передав людям 10 заповідей Божих, які допоможуть людині врятуватися від гріха, а художник намалював свій шедевр – останній листок плюща на стіні сусіднього будинку. Тим самим врятував Джонсі від смерті. Цьому малюнкові судилося стати першим і останнім шедевром Бермана, в який він вклав своє велике серце, що билося в грудях художника – невдахи

    Берман намалював не просто листок, це був його шедевр, про який він мріяв усе життя”, – читаємо у фіналі новели. Добро, яке зробив Берман, це врятоване життя молодої дівчини, в першу чергу, і здійснення його заповітної мрії. Він виконав своє призначення на землі – творити добро і прекрасне – і життя він прожив недаремно. Цей старий невдаха постає взірцем тієї дієвої любові, яка без жодного слова кидається на допомогу іншим. Образ Бермана набуває справжньої духовної величі.

    Негативні риси Бермана:

    Типовий невдаха, пияка, бридкий, старий буркотун, приречений ніколи не створити свій шедевр, неохайний, від нього тхне яліцівкою, потворна зовнішність, “пес-охоронець”, усе життя витратив на чекання Музи.

    Позитивні риси Бермана

    Милосердя, доброта, чуйність, співпереживання і щиросердність, уміння розділити чужий біль, вчасно підтримати у важку хвилину, розрадити в горі й біді, гуманний, готовий до самопожертви, небайдужість, співчутливий – найкращі риси людей. Саме таким і був художник – невдаха

    “Останній листок” характеристика Джонсі

    Джонсі гарно малювала, була досить розумною і працьовитою, але хіба ці якості могли їй допомогти на шляху до повноцінного одужання? Ні, ніяк не могли. Щоб розлучитися з хворобою і одужати, людина повинна володіти силою волі, а ось у Джонсі її, на жаль, практично не було. Вона зневірилася в тому, що зможе одужати, хоч це і залежало цілком виключно від неї самої та від її відношення до свого захворювання. Навіть доктор, який відвідав Джонсі, сказав, що від її настрою залежатиме, виживе вона чи ні. Але дівчина не могли в це вірити, навпаки вона почала думати, що смерть прийде до неї тоді, коли з дерева, яке стоїть за її вікном, опаде останній листок. Але час йшов, дерево повністю опало, а один-єдиний листок все продовжував висіти. Нарешті це додало впевненості дівчині, вона стала іншою – вона стала вірити в те, що виживає. Саме тоді Джонсі і одужала, стаючи все міцніше день від дня.

    На прикладі Джонсі можна зрозуміти натуру творчої людини, яка потребує підтримки і іноді навіть жертовного душевного лікування. На жаль, ціною порятунку життя Джонсі для Бермана стало його власне життя.

    Образ Джонсі

      бліда непорушна, мов статуя мініатюрна “недокрів’я” вполював Пневмонія, не бажає боротись із хворобою, готова була вмерти

    “Останній листок” характеристика Сью

    Сью – подруга Джонсі, разом вони знімають кватриру. Сью також художниця, разом з подругою вона ділить свої незгоди та радощі. Їх дружба більша, ніж просте товаришування, бо кожна здатна на самопожертву заради іншої. Життя не занадто добре до дівчат, вони змушені брати замовлення на малюнки заради грошей, які потрібно сплачувати за помешкання, їжу та інші людські потреби. Проте їх мізерних заробітків ледве вистачає на те, щоб сплачувати рахунки. Тому тяжка хвороба Джонсі є для дівчат нелегким випробуванням, адже грошей на ліки немає, і немає можливості їх заробити. Джонсі вимушена залишитися без медичної допомоги, віч-на-віч із хворобою, користуючись лише дружньою підтримкою своєї подруги Сью та старого художника Бермана.

    Образ Сью з твору “Останній листок”

      надійна терпляча відповідальна

  • “Робінзон Крузо” образ П’ятниця

    “Робінзон Крузо” характеристика Пятниці

    П’ятниця – індіанець з канібальського племені, врятований Робінзоном Від жахливої смерті на двадцять четвертому році його перебування на острові. Потім П’ятниця став Робінзону помічником і слугою.

    П’ятницю Дефо наділяє фізичною красою і прекрасними моральними якостями: він добрий і лагідний, благородний і вірний. П’ятниця вельми тямущий, розумно дивиться на світ. Дефо не властива бездумна ідеалізація дикуна і примітивізму; для нього дикуни – це діти, яких треба розвивати і робити з них людей.

    Образ П’ятниці – один з перших образів простодушного дикуна, яких так любили зображувати письменники XVIII в. Робінзон відучує П’ятницю від канібалізму, передає йому ті робочі навички, якими володіє сам. Потім заводить з ним релігійні бесіди про перевагу християнського Бога над місцевим божеством Бенамукі. Зате пояснити П’ятниці, що таке диявол, виявляється завданням більш складним. П’ятниця задає Робінзону каверзне запитання, чому, якщо Бог сильніший диявола, він допускає існування у світі зла? Робінзон, який брав християнську віру як даність, ніколи не задавався таким питанням.

  • “Портрет Доріана Грея” образ лорда Генрі

    Образ лорда Генрі у романі “Портрет Доріана Грея”

    Лорд Генрі Воттон у романі “Портрет Доріана Грея” – це ідеолог, котрий розгортає перед головним героєм цілу програму філософії
    гедонізму і є втіленням філософії насолоди. Він старший за Доріана Грея на десять років. Це багатій, витончений естет, що кохається у красі й відмежовується від потворного, бридкого у житті. Прагнення не помічати нічого, крім краси, робить його не просто байдужим до всього іншого, а й цинічним. У лорда Генрі холодна душа людини, яка не має ідеалів. Пробуджуючи в Доріані бажання насолоджуватися життям за будь-яку ціну, він зовсім не замислюється над можливими наслідками такої поведінки як
    для самого юнака, так і для інших людей. Проповідуючи свободу інстинктів, Воттон стверджує вседозволеність.

    Стверджуючи вседозволеність, лорд Генрі, на перший погляд, сам ніби нічого неморального не робить – не вбиває, не зраджує, не грабує. Але він отримує величезне задоволення від необмеженої влади над душею Доріана: “Та й самий вплив твій на іншу людину – як він зачаровує!” У Генрі Уоттона поєднуються байдужість, егоїзм із здоровим глуздом та обережністю, які не дають йому зіпсувати собі репутацію, зашкодити собі. Його називали “принцом парадоксу”, і саме цим він привабив молоду людину й зміг на неї так вплинути.

    – “…Впливати на когось – це означає віддавати комусь власну душу”.

    – “Мета життя – розвиток власного “Я”, “якби кожна людина проживала все своє життя повністю й цілковито, даючи вияв кожному почуттю, вираз кожній думці, втілюючи кожну свою мрію…”; “єдиний спосіб позбутися спокуси – піддатися їй”; “яскраві барви, краса, радість життя – ось що має викликати симпатії людини”; “горе – це бридке й відразливе, воно надто гнітить нас”; “співчуття болю – це страшенно щось нездорове”; “страх перед суспільством, що є основою моралі, страх перед Богом, що є таємницею релігії – ось що владарює нами”; “живіть своїм життям!.. Нічого не проминіть, шукайте завжди все нових вражень. І не бійтеся нічого”.

    – “Повністю реалізувати своє єство – ось для чого існує кожен із нас”.

    – “Новий гедонізм – ось що потрібно новому вікові”; “Єдина страшна річ на світі – нудьга – це єдиний гріх, за який нема прощення”.

  • Культура України 18 – початку 19 ст

    КУЛЬТУРА УКРАЇНИ КІНЦЯ XVIII – ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ XIX СТ.

    Умови та особливості розвитку культури кінця XVIII – першої половини XIX ст.:

      негативний вплив відсутності власної державності, національне гноблення та імперські кордони, що ігнорували українську етнічну територію; русифікація та культурна асиміляція українців, що здійснювалися в Росії насильницькими методами; на західноукраїнських землях відбувалося онімечування, “до поєднувалося з полонізацією Галичини, румунізацією Буковини та мадяризацією Закарпаття; культурний розвиток на Галичині та Закарпатті був пов’язаний з діяльністю греко-католицької церкви.

    Причини культурних зрушень у першій половині XIX ст.:

      потреба у кваліфікованих кадрах для промисловості, сільського господарства і торгівлі; початок українського національного відродження; вплив передових західноєвропейських ідей.

    Національне відродження

    Перш ніж остаточно відійти у небуття, козацька еліта спромоглася на цілу низку яскравих історичних, літературно-художніх і публіцистичних творів. Найвизначнішим трактатом на початку XIX ст. була ” Історія Русів “, яку історик Олександр Оглоблин назвав “Декларацією прав української нації.., вічною книгою України”. Ця книга лише у 1846 р. була видана Осипом Бодянським. Найвизначнішим літературним твором стала “Енеїда” І. Котляревського. З опублікуванням її першої частини в 1798 р. починається українське національне відродження, тобто процес пробудження формування самосвідомості народу, який проявляється в розвиткові його духовної культури, прагненні відтворити власне історичне минуле, захисті мови.

    Відкриття університетів

    Під тиском громадськості створювалися нові виші освітні заклади.

    1805 р. – відкриття університету в Харкові, ініціатор – В. Каразин.

    1817 р. – закриття Кисво-Могилянської академії, 1834 р. – відкриття університету в Києві. Першим його ректором був визначний учений М. Максимович. З 1784 р. працював університет у Львові.

    Зміни в освіті. У Російській імперії царський уряд нав’язував в Україні таку систему освіти, яка повинна була задовольнити потреби держави в освічених кадрах, але одночасно знищувала національну свідомість українців, насаджувала почуття меншовартості, створювала уяву про провідну роль росіян у житті української нації.

    На середину XIX ст. одна школа припадала на 9,5 тис., а один учень – на 188 жителів. Це було значно менше, ніж у попередньому столітті. Початкову освіту давали двокласні парафіяльні школи, повітові училища; середню – гімназії, де навчання було платним, діяло 19 закладів, 4 тис. учнів, а також приватні пансіони.

    Крім університетів, іншим типом вищих навчальних закладів були ліцеї, яких у Наддніпрянщині було три: Волинський ліцей (Кременець, 1819 р.), відкритий на базі гімназії вищих наук (1805 р.), ліцей імені Ришельє в Одесі (1817 р.), Ніжинський ліцей (1832 р.), відкритий на базі гімназії вищих наук (1820 р.).

    На українських землях Австрійської імперії було дещо більше початкових шкіл (навчалося 14 % дітей шкільного віку, у сільських парафіяльних школах навчання велося українською мовою), 18 гімназій (8 – Галичина, 9 – Закарпаття, 1 – Буковина), Чернівецький ліцей. Незважаючи на всі утиски української мови ситуація з нею в системі освіти Західної України була кращою, ніж у Наддніпрянській.

    Творчі здобутки видатних вітчизняних науковців

    Значних успіхів в Україні досягли природничі й точні науки. На першу половину XIX ст. припала діяльність, видатних математиків М. Остроградського і Т. Осиповського. Справжнім ученим-енциклопедистом – від історії до ботаніки – був М. Максимович. Великою популярністю серед сучасників користувалася “Історія Малоросії” М. Маркевича. Наприкінці першої половини XIX ст. з’явилися перші історичні дослідження М. Костомарова, який згодом став автором багатьох важливих праць з історії козацької України.

    Основні явища і процеси розвитку культури цього періоду. У цей час почалося збирання і публікації творів народної поезії. Один з перших українських фольклорних збірників М. Цертелєва під назвою “Досвід збирання старовинних малоросійських пісень” вийшов 1819 р. в Петербурзі. Згодом кілька збірок народних пісень видав М. Максимович. Центром збирання історичних документів, фольклору, старожитностей став Харківський університет. Усна народна творчість справила значний вплив на становлення нової літератури.

    Характерним явищем культури періоду став Романтизм. Він відображав розчарування в ідеалах Просвітництва, прагнув безмежної свободи, удосконалення й оновлення, стверджував неповторність людської особистості, охопив усі сфери тогочасного духовного життя, відкрив шлях для дальшого розвитку культури.

    Розвиток літератури, мистецтва. “Батьком” нової української літератури вважається І. Котляревський (“Енеїда”, ” Наталка Полтавка “, “Москаль-чарівник”), Поряд з ним розкрився талант байкарів П. Гулака-Артемовського (працював у Харківському університеті, деякий час – ректор) і Є. Гребінки (випускник Ніжинського ліцею). Одним з перших українських прозаїків був Григорій Квітка-Основ’нненко (повісті ” Маруся “, “Пан Халявський”, ” Конотопська відьма “, “Сердешна Оксана”, п’єси “Дворянські вибори”, ” Сватання на Гончарівці “). У 40-х рр. XIX ст. з’явилися перші історичні повісті Пантелеймона Куліша. Поетичний образ України змалював на сторінках своїх книг Микола Гоголь (випускник Ніжинського ліцею, автор збірок ” Вечори на хуторі біля Диканьки “, “Миргород”, особливе місце посідає повість ” Тарас Бульба “). Формування нової української літератури завершилося у геніальній творчості Тараса Шевченка. Вже перша поетична збірка “Кобзар” (1840 р.) показала світові силу українського слова, його здатність передати почуття, думи, прагнення і надії свого народу. Видатним майстром поет постає у творах ” Гайдамаки “, “І мертвим, і живим…”, ” Кавказ “, “Єретик”, “Сон”, ” Заповіт ” і багато інших. У творчості Т, Шевченка знайшли відображення найболючіші проблеми життя українців і України. Боротьба проти соціальної несправедливості тісно перепліталася у творчості письменника з протидією національному гнобленню українського народу. Цим він різко виділявся не лише серед попередників, а й серед сучасників. Пророк і геній Т. Шевченко сказав про українців, їхнє минуле, сучасне і майбутнє більше, ніж усі його попередники разом узяті. Пост підняв українську мову та літературу на такий рівень досконалості, який дав змогу дійти висновку: народ, який породив такого генія, не може зникнути.

    Творчі здобутки видатних вітчизняних митців. Театр. Центрами мистецтва цього часу стали Харків і Полтава, де зародився український професійний театр. Директором і режисером Харківського театру був Г. Квітка-Основ’яненко, у складі трупи виділявся М. Щепкін. Він же разом з І. Котляревським очолив Полтавський театр (1818-1821 рр.). який посідає видатне місце в Історії українського театрального мистецтва. Найбільший успіх у глядачів мали п’єси “Наталка Полтавка”, “Москаль-чарівник” І. Котляревського, а також “Сватання на Гончарівні”, “Шельменко-денщик” (автор Г. Квітка-Основ’яненко), ” Назар Стодоля ” Т. Шевченка.

    Музика. Найпоширенішим народним інструментальним ансамблем того часу були троїсті музики (скрипка, цимбали, бубон). Народ висунув зі свого середовища визначних кобзарів Андрія Шута, Федора Гриценка (Холодного), Івана Крюковського. Особливо виділявся кобзар Остап Вересай. Музичне життя зосереджувалося переважно в Києві, Харкові, Одесі, Львові. Композитор Йосип Витвицький написав музичний твір “Україна”. Алойз Єдлічка тривалий час працював на Полтавщині. Одним з перших українських композиторів-професіоналів у Галичині був Михайло Вербицький.

    Архітектура. Посідала дедалі важливіше місце у зв’язку зі зростанням міст, панував класичний стиль. У Києві 30 років працював архітектором Андрій Меленський, за проектами якого збудовано церкву-мавзолей на Аскольдовій могилі, перший у місті театр. Інші визначні споруди ( Будівля Київського університету, 1837-1843 рр., Інститут шляхетних дівчат) зведені за планами В. Беретгі. Кілька чудових об’єктів збудовані в Одесі: театру дусі античної архітектури, Потьомкінські сходи, Воронцовський палац (архітектор Франц Боффо), пам’ятних градоначальникові Ришельє (скульптор Іван Мартос), який став символом міста. Прекрасний палац споруджений у маєтку Григорія Галагана в селі Сокиринці на Чернігівщині (архітектор Павло Дубровський). Декоративно-пейзажний парк “Софіївка” в Умані (майстри Іван Заремба, Людвіг де Метцель) здобув своєю красою світову славу. Визначними архітектурними спорудами на заході України виділявся Львів, де збудували ратушу на площі Ринок з високою вежею і годинником, будинок театру.

    Живопис. У галузі портретного малярства продовжував працювати В. Боровиковський. Значний внесок у цю галузь зробив Василь Тропінін (“Дівчина з Поділля”, 1804-1807 рр.), Іван Сошенко. Але найвищим досягненням українського мистецтва першої половини XIX ст. стала творчість Т. Шевченка; він написав понад 130 портретів (“Автопортрет”, 1840 р., “Катерина”, 1842 р.), створив серію перших в українській графіці офортів “Мальовнича Україна” на історичну тематику (1844 р.).

    Отже, у складних умовах бездержавності український народ не лише зберіг свою культуру, а й домігся її сходження на новий рівень.

    Хронологічний довідник: Культура України 18 – початку 19 ст.

    Персоналії: Культура України 18 – початку 19 ст.

    Терміни: Культура України 18 – початку 19 ст.

  • О. Генрі біографія скорочено

    О. Генрі біографія на українській мові скорочено відомого американського письменника викладена в цій статті.

    О. Генрі біографія скорочено

    Вільям Сідні Портер народився 11 вересня 1862 в Грінсборо штату Північна Кароліна. Портер закінчив середню школу у 1876 році і вступив до вищої школи Ліндсей Стріт. Його тітка стала йому опікуном у 15 років.

    У 1879 році він починає працювати бухгалтером у аптеці свого дядька, а у 1881 він стає фармацевтом, працює в аптеці.

    Після цього став касиром і бухгалтером в одному з банків Остіна. Був звинувачений в крадіжці – і півроку ховався від правосуддя в Гондурасі, потім в Південній Америці. Повернувшись в США, був засуджений і посаджений у в’язницю, де провів три роки (1898–1901). Перебуваючи в ув’язненні Портер написав кілька літературних творів. Тоді ж узяв псевдонім – О. Генрі (іноді підписувався як Олів’є Генрі) .

    Перша розповідь письменника була опублікована в 1899 році ( “Різдвяний подарунок Діка – Свистуна”). Перший роман “Королі і капуста” був надрукований в 1904.

    Відомі твори О. Генрі: “Чотири мільйони” (1906), “Серце Заходу” (1907), “Шляхетний шахрай” (1908), “Шляхи долі” (1909), “Точні справи” (1910) та інші.

    Майже все життя О. Генрі присвятив написанню коротких оповідань з несподіваними поворотами сюжету. Лише наприкінці життя О. Генрі зайнявся романами.

    Наприкінці життя Портер страждав цирозом печінки і діабетом. Портер помер 5 червня 1910 в Нью-Йорку у віці 47 років.

    Через кілька років після смерті письменника була заснована премія О. Генрі.