“Літопис Самійла Величка” – Автор, тема, ідея, жанр, сюжет та інші питання розкриті в цій статті.
“Літопис Самійла Величка” аналіз
Автор : Самуїл Васильович Величко
Тема: зображення і водночас розмірковування автора над подіями національно-визвольної війни українського народу, часами страшної Руїни після смерті Хмельницького, її причинами і наслідками.
Ідея: висловлення любові автора до України і тривога за її долю; вболівання за нерозважливі вчинки її дітей, зокрема незгоду серед самих українців.
Основна думка: не лише на Нужду з Бідою, яку принесли загарбники на Україну, перекладає вину за понівечення рідної землі С. Величко, а й із гіркотою та сумом визнає, що причини трагедії потрібно шукати і в собі – у притаманній українцям легковірності, нерішучості, безпечності, в тому, що народ український “мало роздумує про минулі, теперішні й майбутні речі та події. Він завжди схильний і до внутрішньої негоди поміж себе”.
Жанр “Літопис Самійла Величка”:
“…Твір тяжіє не до оповідання чи повісті, а до роману, бо ж автор постійно прагне до універсальності і всеохопленості, до характерного для барокових творів комізму” (В. Шевчук).
“Літопис подібний до енциклопедії, він має характер і літопису, і вченого трактату” (Д. Чижевський).
Композиція “Літопис Самійла Величка”
Літопис починається з передмови до читальника, в якій розповідається про автора.
Цей твір складається з чотирьох томів. Перший том містить відомості про Визвольну війну 1648–1654 рр., другий і третій розповідають про провідні післявоєнні події й події після смерті Хмельницького, четвертий том містить додатки.
Особливості написання твору.
Перша частина Літопису, вважають дослідники, написана рукою самого Величка. Друга частина рукопису відрізняється від першої, її написано різними почерками, бо автор утратив зір і далі рукопис, на думку вчених, переписували учні літописця. Було їх четверо, в усіх почерки нерозбірливі, трапляється чимало помилок та правок.
Сюжет “Літопис Самійла Величка”
Розповідь починається з переказів про гетьмана Хмельницького, про те, ким він був і звідки, а також про викрадення Хмельницьким, конюхом Потоцького, листів у Барабаша. Автор описує не стільки найважливіші битви, скільки підготовку військ до них (битва при Жовтих Водах, перемога під Батогом). Величко славить міць і військову майстерність козаків під командуванням Хмельницького, саме тут згадуючи про безіменних героїв.
У другому томі міститься розповідь про напад кримського хана на Запорозьку Січ у 1675 р. Уночі вдерлися ханські війська на Хортицю, але були розбиті. З великою повагою й гордістю описано дії кошового І. Сірка.
Третій том містить універсали та епістолярії, опис подій повоєнного періоду ХVІІ – початку ХVІІІ ст., докладно розповідає автор про видатних політичних діячів того часу – І. Кочубея, І. Мазепу, С. Палія. Будучи лояльним громадянином держави, С. Величко негативно ставиться до І. Мазепи, проте вихваляє І. Кочубея та С. Палія.
Остання частина твору містить листи з переписки Мазепи і Палія, Мазепи і російського царя.
Художні особливості “Літопису Самійла Величка”
Автор ретельно й обережно добирає порівняння, метафори, прислів’я та приказки для сатиричного змалювання польської шляхти (Чернецький, Конєцпольський): “жадібні як мухи до меду”, “виморені голодом і холодом”. Інші художні засоби використані для змалювання образів козаків і Хмельницького: “неопалимі серця”, “острожний на всі сторони”. З гіркотою та осудом коментує літописець чвари між козацькою старшиною, що розпочались після смерті Хмельницького: бідна вітчизна “потопає в крові”