Пізно увечері 7 листопада 1974 року граф-картяр убив няню своїх дітей, жорстоко побив колишню дружину і зник. Більше його ніхто не бачив. Що ж сталося з лордом Луканом?
Двері переповненого відвідувачами лондонського бару відкрилися, і перелякана на смерть скривавлена жінка застигла на порозі. "Допоможіть! – судорожно схлипувала вона. – Допоможіть… Я тільки що вирвалася з рук вбивці… Мої діти… Мої діти… Він в будинку… Він убив няньку".
Збожеволіла від страху жінка нічого більшого пояснити не могла. Господар бару усадив її на стілець, його дружина квапливо намочила рушник і приклала до глибокої рани на обличчі жінки. У промоклому до нитки платті, босонога, вона виглядала жахливо.
Тут же викликали "швидку допомогу" і відправили жінку до лікарні. А поліція тим часом кинулася в будинок, звідки прибіг потерпілий. Це була п’ятиповерхова будівля в григоріанському стилі по Лауер Белгрейв-стріт в престижному лондонському районі.
Побиту, заплакану жінку звали Вероника. Вона виявилася колишньою дружиною нащадка однієї із старих аристократичних сімей Англії Річарда Джона Бінгхема, відомішого як лорд Лукан. Вже близько року пари знаходилася в розлученні.
Коли двоє поліцейських вбігли в будинок леді Лукан, в будівлі панувала пітьма. Включивши в холі свій ліхтар, сержант Дональд Бейкер відразу ж відмітив плями крові на протилежній від входу стіні.
Поліцейські обережно піднялися по сходинках сходів на перший поверх і наткнулися на калюжу крові біля дверей в їдальню. На підлозі чітко були видні сліди чиїхсь ніг. Все так само крадькома поліцейські дісталися до другого поверху. Заглянувши в одну із спалень, вони побачили скривавлений рушник, кинутий на двоспальне ліжко.
Піднявшись на наступний поверх, поліцейські нарешті знайшли мешканців, що залишилися в будинку: у дитячій безтурботно спали малята – хлопчик і дівчинка, а в сусідній кімнаті детективів зустріла старша дочка господарів будинку Френсис Лукан – в піжамі і з широко розплющеними від страху очима.
В останню чергу поліцейські оглянули напівпідвал. Там вони виявили великий брезентовий мішок, на зразок тих, що використовуються для перевезення пошти. У нім виявилося тіло няні, 29-річної Сандри Ріветт, розведенню, як і леді Лукан. Неважко було здогадатися, що вона померла від жорстоких побоїв.
Жодних слідів лорда Лукана виявити не удалося. Та і взагалі його більше ніхто не бачив, за винятком учасників короткого епізоду, що стався тією ж ніччю.
Розповідь леді Лукан
Тим часом інші детективи навідалися в лікарню і за гарячими слідами розпитали леді Лукан про те, що ж сталося в її будинку увечері 7 листопада 1974 року. Пересилюючи біль від побоїв і рваних ран на голові, вона постаралася пригадати всі подробиці цієї події.
Леді Вероника провела весь вечір з дітьми. Сандра, няня, зазвичай по
вечорам була вільна, але того дня чомусь передумала і залишилася удома.
Близько дев’яти годинників вечора Сандра заглянула в зал, де хазяйка дивилася телевізор, і запропонувала приготувати чай. Прошло хвилин двадцять, але няня з чаєм так і не з’явилася. Леді Лукан вирішила поглянути, в чому справа.
Вона спустилася в кухню, розташовану в напівпідвальному поверсі, і побачила фігуру чоловіка, який в напівтемряві возився над якимсь безформним предметом на підлозі.
Придивившись, леді Лукан взнала мляве тіло Сандри, яке чоловік намагався засунути в брезентовий мішок. У жаху жінка закричала. Тоді чоловік кинувся до неї, запекло завдаючи ударів по голові і по обличчю.
Леді Лукан не змогла як слід розглянути нападаючого, проте голос взнала – це був голос її колишнього мужа. Судячи з усього, від болю вона знепритомніла. Коли ж через деякий час леді Лукан опритомніла, вона виявилася в своєму ліжку. Поряд стояв колишній муж і намагався заспокоїти її. Потім він пішов, а побита, перелякана жінка кинулася по допомогу.
У пошуках лорда, що втік
Поліція зайнялася пошуками лорда. Насамперед перевірили квартиру, яку він знімав в тому ж районі. "Мерседес" аристократа виявився припаркованим біля входу в будинок. У спальні на ліжку були акуратно розкладені костюм, окуляри, гаманець і в’язка ключів. Знайшовся і паспорт Лукана.
Перший обшук на квартирі лорда тривав дві години. А сам він в цей час, як з’ясувалося пізніше, знаходився в 50 милях від будинку, прямуючи в орендованому "форде-корсаре" до своїх друзів Іену і Сьюзен Максвелл-Скотт, які жили в Аккфілде, графство Суссекс. Ним він і виклав свою версію того, що стався.
За словами графа Річарда, він йшов мимо удома леді Вероникі до себе, аби переодягнутися до вечора. Крізь завіски напівпідвального вікна побачив якогось чоловіка, який бив його колишню дружину.
Далі він розповідав: "Я відкрив вхідні двері своїм ключем і кинувся вниз, аби захистити її. Але в кухні посковзнувся в калюжі крові, і нападаючому удалося втекти. Дружина була в істериці і чомусь вирішила, що це я напав на неї".
Була ще одна людина, голос Лукана, що чув того вечора, – його мати графиня Лукан. Син подзвонив їй і сказав, що в будинку його колишньої дружини сталася "жахлива історія". Постраждала дружина і поранена няня. І попросив матір забрати дітей до себе.
Другий дзвінок пролунав в будинку вдовуючої леді Лукан відразу після півночі, якраз в той момент, коли поряд з нею знаходилися поліцейські. Лорд Лукан запитав про своїх дітей. Трохи зачекавши, мати сказала: "Слухай, тут у мене поліція. Ти не хочеш з ними поговорити?" У відповідь прозвучало: "Я подзвоню їм вранці… і тобі теж". І лорд повісив трубку.
Допитали старшу дочку лорда леді Френсис. Вона розповіла, що разом з матір’ю дивилася телевізор, коли няня Сандра заглянула в кімнату і запропонувала приготувати чай. Не діждавшись няню, мати через деякий час спустилася вниз, а потім Френсис почула крик. У дверях з’явилася мати із скривавленою особою, її підтримував батько. Він і проводив матір в спальню.
Сутичка в напівпідвалі
Наступного дня леді Лукан відчувала себе набагато краще і сообщи-
ла немало нових подробиць.
За її словами, увійшовши до кухні, вона в темноті покликала Сандру. В цей час ззаду пролунав якийсь шерех. Вона обернулася, і тут же на її голову обрушився удар чимось важким. Леді стверджувала, що нападаючий намагався дотягнутися до її горла. Але вона якось відбилася, і чоловік відпустив її. Напевно, саме тоді леді Вероника ненадовго знепритомніла. Опритомнівши, вона побачила мужа, який допоміг їй піднятися в спальню. Як тільки він пішов, жінка вискочила на вулицю і підняла тривогу.
Знайшлося і знаряддя нападу. Виявилось, що це шматок свинцевої трубки, обернутий лейкопластирем. Весь в крові, він валявся серед осколків розбитого посуду. Мабуть, перелякана Сандра впустила піднос з чашками, коли на неї в темноті накинувся чоловік.
Поліцейські, які розслідували справу Лукана, – суперінтендант Рой Ренсон і його заступник інспектор-детектив Девід Джеррінг, оголосили розшук зниклого лорда по всій країні.
Сповіщення про розшук поступило на всі вокзали, в морські і повітряні порти. Але це виявилося зайвим. Через день після вбивства орендована лордом Луканом машина була виявлена в Ньюхевене. У ній поліція знайшла шматок такої самої труби, якою була убита Савдра Ріветт.
Детективи почали перевіряти найближчих друзів Лукана: не виключалося, що багаті приятелі-аристократи ховали лорда у себе. І чим глибше поліцейські вникали в подробиці життя Луканов, тим загадковіше виглядала вся ця історія.
Невдалий брак
Вероніка Дункан, жвава приваблива блондинка, вийшла заміж за графа Бінгхема в 1963 році. Дочці майора британської армії тоді було 26 років, і займалася вона моделюванням одягу. Жених її, поза сумнівом, стояв на вищій сходинці соціальних сходів. Випускник Ітона, Річард Бінгхем побував на державній службі, а потім працював в діловому центрі Лондона – Ситі. Але в 1960 році він захопився картами і став професійним гравцем. Менш ніж через рік після весілля батько його помер, залишивши синові титул лорда Лукана і чималий спадок.
Брак лорда з Вероникой звалився через десять років. На той час, коли вони розвелися, Лукан щодня до пізньої ночі проводив в карткових клубах лондонського Вест-Енда. Після розлучення він спробував стати опікуном своїх дітей, проте це йому не удалося. Одного дня він ухитрився викрасти два з них, коли вони гуляли з нянею, але суд змусив його повернути дітей матері. Знехтуваний муж постійно стежив за колишньою дружиною, шукав привід, аби заявити, що у неї порушена психіка, і відправити до лікарні.
А карткові борги тим часом зростали. Банкротство насувалося невідворотно. Лукан у всіх своїх невдачах винив дружину.
Проте в день вбивства Сандри Ріветт в його поведінці не було нічого незвичайного. Вранці, покинувши свою квартиру, він купив книгу про грецьких магнатів-судновласників, потім відправився на ланч в "Кпермонт-клуб". Вдень зустрівся з приятелем, в 20.45 повернувся в "Клермонт". Замовив вечерю на четверо на 22.30. Друзі на вечерю прийшли, а Лукан так і не з’явився.
Останньою, перед самим його зникненням, Лукана бачила Сьюзен Максвелл Скотт. Муж її того вечора затримався в Лондоні, і вона знаходилася одна в своєму розкішному будинку в Аккфілде. Лукан з’явився там після півночі і розбудив її. Пізніше за Сьюзен скаже поліцейському Ренсону, що лорд був "якимсь скуйовдженим". Поки він квапливо викладав свою версію жахливих подій того вечора, вона налила йому віскі. Лукан подзвонив матері, написав якісь листи і в 1.15 ночей виїхав, сказавши, що повертається до Лондона.
"Щасливчик Люк"
З’ясувалося, що адресат останніх листів Лукана – його друг на ім’я Біла Шенд-Кидд. У першому листі з позначкою "фінансові справи" йшлося про продаж фамільного срібла. У іншому листі Лукан писав:
"Сьогодні при вельми мерзенних обставинах… я виявився замішаним в бійці на Лауер Белгрейв-стріт. Нападаючий сховався, а Вероника вважає, що це я найняв його…
Обставини дають їй можливість стверджувати, що що все сталося – моих рук справа. Отже найкраще для мене зараз – залягти де-небудь і небагато перечекати. Але мене дуже непокоять діти. Якби ти зміг влаштувати так, щоб вони пожили у тебе! Вероника давно ненавидить мене і зробить все, аби я виявився за гратами. Як житимуть мої малята і Френсис, знаючи, що їх батько попав на лаву підсудних по звинуваченню у вбивстві? Для дітей це дуже…"
Обоє листа було підписано одним словом – "Щасливчик".
Листи ці виявилися останнім реальним слідом в розшуку зниклого лорда. Правда, час від часу ходили чутки про те, що Лукана бачили то в Австралії, то в Північній Америці, то в Південній Африці…
Але все це так і залишилося чутками.
Слідство у справі про смерть Сандри Ріветт продовжувалося після зникнення лорда ще рік. Остаточний вивід – вбивство.
Незвичайним для британських законів став той факт, що зниклий лорд Лукан названий в ув’язненні вбивцею.
Але що ж все-таки сталося з Річардом Джоном Бінгхемом, сьомим графом Луканом, бароном Бінгхемом Кестлбарським, бароном Бінгхемом Мел-комбським, якого партнери по картковому столу називали "Щасливчиком Люком"?
Два високих поліцейських чину, що займалися цією справою, до самого свого відходу із Скотленд-ярду дотримувалися прямо протилежних точок зору на причини того, чому лорда Лукана так і не удалося розшукати.
Девід Джеррінг переконаний: "Лукан до цих пір десь ховається. Лише він один знає, що насправді сталося того вечора на кухні. Він лорд, він був і залишається джентльменом і він до цих пір грає в азартну гру, упевнений, що ніхто і ніколи його не знайде".
У свою чергу Рой Ренсон стверджує: "Лукан убив няню помилково. Насправді він мав намір убити дружину, аби забрати до себе дітей, яких він так любив. Коли він зрозумів, що помилився, то наклав на себе руки десь у відокремленому місці як лорд і дійсний джентльмен".