Хоку Мацуо Басьо в перекладі Миколи Лукаша ви можете прочитати в цій статті.
Вірші Мацуо Басьо в перекладі М. Лукаша
Кага-но Тійодзьо
Крилечками мах!
Що, скажи, метелику,
бачиш ти у снах?
Хо-о
ЗОРЯНИЙ УЗОР
Муругий павук
павутиною вловив
кленовий листок.
РАЙ І ПЕКЛО
Павуків бенкет:
в сіті росяній, тремкій
два метелики.
Сьохаку
ЗАБУТТЯ
Осінь-самота.
Рік ні в кого не бував,
і в мене ніхто.
Кьороку
Сливи тонкий пах…
Чашку гість підніс до уст
ясно-голубу.
Кікаку
НЕ ЗАМІВ, БО ЦВІТУ ЖАЛЬ
Мій слуга дрімав
на опалих пелюстках…
Я й не накарав.
Оніцура
І нема куди
вилить воду з купелю:
коники сюрчать.
На голій гілці
самотній ворон тихо старіє.
Осінній вечір.
* * *
Як шумить-гуде банан,
як у кадуб капа дощ,-
чую цілу ніч.
* * *
Холод, ніч, нудьга…
Чути плюскоти весла
десь од берега.
Вдача
Оттакий я єсть:
глянь на росяні дзвонки –
то й сніданок весь.
* * *
Пущу коня вбрід –
полегесеньку впишусь
в літній краєвид.
* * *
На старім ставку
жаба в воду плюснула –
чули ви таку?
* * *
Гедзь на будяку:
ти стривай, не клюй його,
горобейчику!
* * *
Степу рівнява –
ніде оку зачепитись.
Жайворон співа.
* * *
Я заріс, як щіть.
А худий який, блідий!
Весняні дощі…
* * *
Видиться мені:
плаче з місяцем стара
в гірській глушині.
* * *
Вже й по маю – ах!
Птахи плачуть, а у риб
сльози на очах.
* * *
Трава-мурава…
Узялася сном-марою
слава бойова.
* * *
Тиша, мир і лад.
Десь там тоне межи скель
цвіркотня цикад.
* * *
Осінь із дощем…
Навіть мавпа лісова
вкрилась би плащем.
Старий відлюдник
Зсохнеться ось-ось,
як узимку на шнурку
димлений лосось.
* * *
Окуні морські
зуби щирять із полиць:
в лавці холодно…
* * *
Крук – немилий птах,
але як милує зір
в ранішніх снігах!
* * *
Рушу, й раптом – хить!
Ухоплюсь за колосок…
це розлуки мить.
* * *
Чистий водоспад…
3 ярих сосен глиця в воду
падає улад.
* * *
Побравши ціпки,
зійшлись діди сивочолі
усі на гробки.
* * *
Хризантеми пах…
У кумирнях з прадавен
темні лики Будд.
* * *
Довгий, довгий шлях –
і ніхто не йде навстріч,
лиш осіння ніч…
* * *
Чом так постáрів
я цеї осені?
Птиці, хмари.
* * *
Осінь-праосінь…
Як там живе сусіда?
Не знаю зовсім.
* * *
В мандрах я знеміг.
Полем паленим шуга
сон мій – чи юга?
* * *
Десять літ тут жив.
Едо! Я іду. Прощай!
Ти – мій рідний край.
* * *
Мавпа зойкне – співчуття…
А як плаче в непогідь
кинуте дитя?
ПАСМО ВОЛОССЯ ОД НЕБІЖЧИЦІ-МАМИ
Цілував би – жаль:
од моїх пекучих сліз
іней піде в тань…
* * *
Рік кінчивсь, а мандри ні:
далі в стоптаних сандалях,
в зношенім брилі…
* * *
Жаль на серце впав:
при дорозі рожі цвіт
кінь мій общипав…
* * *
Я, метеличок,
собі крильця обірву:
на, цвіти, мачок!
* * *
Мандрівник – і все:
це тепер моє ім’я.
Йде осінній дощ.
* * *
Берег високий.
Потішив мені душу
самотній сокіл.
* * *
Із далеких літ
скільки всього нагадав
цей вишневий цвіт!
* * *
Тяжка година!
До нічлігу ледь добрів –
цвіте гордина!
* * *
Квіття горове
шелевіє-шелестить…
Водоспад реве.
* * *
Зозулі рóзспів
в передсвітанні тоне.
Далекий острів.
* * *
Чужина чужа –
знов мандрую у світи…
Мжить осіння мжа.
* * *
В мандрах десь і вмру…
Вітер в душу наганя
холод і журу.
* * *
Кулюсь на коні:
тінь моя коцюрбиться
мовчки по землі.
* * *
Журавель знеміг,
на холодне поле впав…
Мандрівця нічліг.
* * *
Сакура стара –
невже справді зацвіла?
Спогад, ніби дим…
* * *
Ніч шляхи мела:
скільки снігу там зосталось
після помела!
* * *
Виходжу з Кінчý,
мов із мушлі той м’якун.
Осінь наскінчу.
* * *
Он рибалка-птах:
любо глянуть, як пірна,
але й сумно – ах!
Чистота
Білий лотос-цвіт:
не цурається багна,
із якого зріс.
* * *
Червень на порі.
Хмари-тучі залягли
на Бурли-горі.
* * *
Стань, мандрівцю, глянь:
попід тином оно-но
сірики цвітуть!
* * *
Чи весна прийшла,
чи старий минувся рік?
Святоблива ніч.