Марк Чапмен був одержимий манією величі. Він загордився себе Джоном Ленноном і застрелив знаменитого музиканта, аби позбавитися від "двійника".
У сімдесяті роки знаменитий і обожнений всіма Джон Леннон жив майже відлюдником в одному з нью-йоркських будинків, фасадом оберненому на Центральний парк. Хоча йому подобалися свобода вдач, бурхливе, безтурботне життя Нью-Йорка, він з параноїдальною наполегливістю оберігав свою самоту і піклувався про власну безпеку. Перший раз йому загрожували смертю в 1964 році, коли знаменита четвірка, відома світу як "Біттлз", виступала у Франції. Під час концерту Джону Леннону вручили записку, в якій повідомлялося, що він помре цієї ночі.
Проте ця загроза, так само як і дещо інших, що послідували за нею, не була приведена у виконання. Вочевидь, співця вирішили просто лякати.
Та все ж Джон усвідомлював свою уразливість і вважав за краще проводити час у величезному ліжку з Йоко Воно, відгородившись від повного небезпек зовнішнього світу і від завидющої публіки.
Але в шести тисячах миль і чотирьох тимчасових поясах від нього жил чоловік, чиє бажання убити Джона Леннона стало всепоглинаючою пристрастю. Марк Чапмен був гарячим залицяльником Леннона з тих пір, як музикант почав свою зоряну дорогу у складі легендарної четвірки. Чапмен любив філософію його пісень, обожнював Леннона як проповідника кохання і світу.
Але десь в глибині душі іскра кохання згасала і розгоралося полум’я заздрості і ненависті. Аби краще зрозуміти причини перетворення Марка Девіда Чапмена в майбутнього вбивцю Джона Леннона, потрібно ознайомитися з деякими епізодами його дитинства і довкола інтересів, якими він жив.
Марк народився в сім’ї Девіда і Діани Чапменов в Атланті, столиці одного з південних штатів, в жовтні 1955 року. Його батько, колишній сержант військово-повітряних сил, був банківським службовцем, мати — хатня господарка — займалася добродійністю. Нічого незвичайного в його дитинстві не було. Таке життя вели мільйони його однолітків у всьому світі: звичайні успіхи і розчарування в любовних справах, пара затягувань дурманом наркотичної травички, у відповідному віці — декілька банок пива.
У чотирнадцять років він втік з будинку на цілий тиждень, в п’ятнадцять став "послідовником Христа" — з довгим волоссям, в сорочці, підв’язаною вірьовкою, з великим хрестом на шиї і незмінною Біблією під пахвою. Завжди вразливий, в стані постійної високої напруги і з гострим бажанням самостверджуватися, він кидався від однієї примхи до іншої, включаючи і наркотики.
Одурманений марихуаною, він любив занурюватися в примарний сон.
"Господь бог говорив зі мною"
Коли Марку виповнилося шістнадцять, він покінчив з марихуаною і заявив: "У моєму житті сталася подія, набагато найзначніше, що я пережив до цього. Господь Бог говорив зі мною і дав мені зрозуміти, що я повинен проявити все краще, що закладене в мені". Чапмен став помічником директора літнього табору Християнського союзу молоді. Тоня Адамі, бос Марка, згадував: "Він володів всіма якостями лідера, був дуже уважним, чуйним, в його лексиконі не було навіть слова "ненависті". Він признався, що в юності вживав наркотики, але потім відчув, що до нього доторкнувся Бог і все його життя перекинулася. Я думаю, що роки роботи в літньому таборі були кращими роками в його житті. Можливо, тут він востаннє випробував щастя".
Діти були їм зачаровані. Він знав безліч казок і завжди надовго опановував їх увагу.
Але в 1974 році Марк прочитав твір, якому судилося змінити його життя. Хтось дав йому книгу "Над прірвою в житі" Дж. Д. Селінджера. Ця повість про те, як сприйнятливий до краси, мрійливий підліток Холден Коулфілд поодинці виступає проти жорстокого і ворожого світу, глибоко торкнулася голих нервів Чапмена. Він порівнював себе з головним героєм і кожному, хто погоджувався слухати його, цитував свій улюблений уривок з книги: "Я малюю всіх цих маленьких дітей, що грають в якусь гру на цьому великому полі іржі. Тисячі малят і жодної дорослої людини, за винятком мене". Книга стала гімном, символом для тих, що втратили ілюзії, розчарованих підлітків у всьому світі. Але ніхто не сприйняв її так близько до серця і ніхто не перекрутив її зміст так сильно, як Марк Чапмен.
Десь в цей час в його заплутане життя увірвалася доля-музика. Тод Рундгрен, Джіммі Хендрікс і Боб Ділан стали його улюбленцями. Але "Біттлз" залишалися на вершині його шанування, а улюбленим співцем як і раніше був Джон Леннон. Ні, він обожнював не музику Леннона, він любив його філософію, його одкровення в питаннях світу, кохання і справедливості. Марк навіть грав на гітарі і прагнув у всьому приголомшувати своєму кумирові, хоча і розумів, що йому далеко до геніальності Леннона. І тоді він зосередився на навчанні, сподіваючись згодом отримати повну оплачувану ставку в Християнському союзі молоді. У 1975 році, прослухавши курс лекцій в коледжі, Марк Чап-мен за завданням союзу виїхав до Бейрута. Але його місія незабаром завершилася, оскільки в Лівані почалася громадянська війна.
Після Лівану Чапмен виїхав в штат Арканзас, куди перемістився табір Християнського союзу молоді для надання допомозі в’єтнамським біженцям. І знов він добився популярності, цього разу серед азіатських іммігрантів, і заслужив на глибоку вдячність людей, ради яких працював.
Відбуваються зміни і в особистому житті — Марк знайомиться з дівчиною на ім’я Джесіки Бленкеншип. Він обожнював її, але після від’їзду в грудні 1975 року з Форт-Чаффі настрій його різко змінився. Джесіка згадувала, що все частіше Марк став заговорювати про смерть, про те, що історія роду людського — це історія боротьби. Він впав в стан тривалої депресії і постійно говорив про самогубство.
У пошуках кохання і добра
Джесіка переконала Марка продовжити навчання на гуманітарному факультеті. Йому просто необхідна була освіта, аби здійснити свою мрію — возглавить Християнський союз молоді. Але, проучившись один семестр, Чапмен кинув коледж. Незабаром від нього пішла і Джесіка. Літо 1976 років він провів в таборі, але восени влаштувався на роботу охоронцем і став відмінним стрільцем. Охоронцям окружної технічної школи в Атланті на випробувальних стрільбищах потрібно було вибивати хоч би шістдесят очок з пістолета. Чапмен вибив вісімдесят вісім.
Здавалося б, все складалося вдало. Але несподівано для самого себе Марк став швидко повніти. Власний зовнішній вигляд дратував його, і з кожним днем він все більше озлоблювався.
У 1977 році після розлучення батьків Чапмен відлетів до Гонолулу, на Гавайські острови. Одного дня, узявши напрокат машину, він відправився в живописне місце, з якого відкривалася прекрасна панорама Тихого океану, прикріпив один кінець шланга до вихлопної труби автомобіля, а інший вивів в салон. Його врятував перехожий, що постукав у вікно. Чапмен знаходився в загазованому салоні п’ятнадцять хвилин і потім все дивувався, чому не помер. Зрозумів він це, оглянувши зовнішню частину шланга: гарячий вихлопний газ пропалив в нім діру. Чапмен розсердився, що його план самогубства не удався. Але після цього інциденту він звернувся в клініку, де йому порадили пройти тривалий курс лікування у психіатрів.
Аби бути поряд з ним, на Гаваї прилетіла його мати, але і вона не змогла полегшити душевний стан Марка. Він був пригнічений тим, що із записом в документах про спробу самогубства ніколи не отримає пристойну роботу в Християнському союзі молоді.
У 1978 році, скопивши трохи грошей, він відправився в кругосвітню подорож по маршруту Токіо — Сеул — Сінгапур — Катманду — Поділи — Тель-авив — Париж — Лондон. Після повернення до Гонолулу працював в госпіталі. Потреба бачити рядом близької людини стає настільки гострою, що він наважується офіційно оформити стосунки з Глорією Абе, американкою японського походження. Вони одружилися в червні 1979 року, за вісімнадцять місяців до вбивства Джона Леннона.
Але із-за навіженої поведінки Марка незабаром їх брак дав серйозну тріщину: він витрачав сотні доларів на придбання дорогих витворів мистецтва, що навряд чи міг дозволити собі. Саме в цей час майбутній вбивця почав вести розмови про "зраду" Джона Леннона. Глорія вислуховувала його пихаті монологи, в яких він звинувачував співця за його багатство і погляди на життя, на світ, на кохання.
23 жовтня над своїм робочим местомом він прикріпив листок з написом "Джон Леннон", а чотири дні опісля купив короткоствольний пістолет.
Через декілька днів Марк Чапмен був вже в Нью-Йорку. Потім відвідав своє рідне місто атлантові, де розповів місцевому священикові, що в його душі постійно відбувається боротьба між добром і злом, але повідомити якісь подробиці відмовився. Відвідав він і Джесіку. Пізніше вона скаже, що Марк виглядав вельми пригніченим.
Чапмен повернувся до Нью-Йорка ще більш пригноблюваним, оскільки візит в Християнський союз молоді, де він провів декілька щасливих літніх сезонів, показав, що там його остаточно забули.
Чапмен став тинятися біля будинку, в якому жив Леннон, прагнучи загубитися в натовпі роззяв і перехожих, що мріяли хоч мигцем, хоч разок поглянути на свого кумира. Після арешту Марка один чоловік вигукнув: "Та я ж бачив його в день вбивства! Я живу тут недалеко і пригадую, що бачив цього парубка декількома днями раніше. Тут завжди повно людей, що очікують Джона. Але цей малий виділявся серед них. Він снував туди і назад, немов згорав від нетерпіння".
Чапмен зупинився в Християнському союзі молоді Нью-Йорка. 7 грудня, в неділю, він наголосився там і перебрався в дорогий готель.
Весь наступний день він знову бродив перед будинком Леннона з четирнадцатичасовой касетою пісень "Біттлз" в руках і з новим альбомом Леннона і Йоко під пахвою. При нім були також пістолет і постійний супутник його життя — книга "Над прірвою в житі".
У натовпі фанів Марк розговорився з юною блондинкою. Разом вони перекусили в ресторані, а після обіду до них приєднався Пів Гореш, фотограф-аматор, також гарячий залицяльник музиканта. Через декілька хвилин, рівно в 16.30, на вулицю вийшов Леннон, супроводжуваний Іоко. Він попрямував до лімузина, і в цей час з натовпу вийшов Чапмен і протягнув йому альбом. "Автограф, будь ласка", — попросив він голосом, що уривається від хвилювання. Джон на мить зупинився, і в цей час Гореш сфотографував його.
"Я тільки що застрелив Джона Леннона"
Джон Леннон повернувся додому в 11.30 вечорів. Марк Чапмен очікував його сховавшись в тіні. "Містер Леннон!" — покликав він. Джон обернувся, аби поглянути, хто його окликнув, і тоді, що роздирається найсуперечливішими відчуттями, Чапмен випустив в музиканта п’ять куль. Йоко Воно опустилася на коліна і, обхвативши руками голову мужа, як би вколисувала його, а швейцар кричав Чапмену: "Та чи знаєш ти, що наробив?" — "Я тільки що застрелив Джона Леннона", спокійно відповів Марк.
Його заарештували тут же, біля будинку, а Леннона терміново відправили до лікарні імені Рузвельта. Він був в напівнепритомному стані, але все ще живий, хоча і втратив дуже багато крові. "Його неможливо було врятувати жодними засобами, — скаже декількома годинами пізніше доктор Стівен Лінн, керівник служби "швидкій допомозі". — Він втратив надто багато крові, близько вісімдесяти відсотків від загального об’єму. Йоко вже повідомили про його смерть".
Новина поширилася по нічному Нью-Йорку з прудкістю блискавки. Приблизно за годину біля будинку, в якому жив Джон Леннон, зібралися тисячі людей. Вони стояли із засвіченими свічками на згадку про нього. Натовп співав пісні Леннона, а телеграфи передавали у всі газети світу подробиці цього жахливого вбивства. Президент Джіммі Картер говорив про іронію долі, про те, що "Леннон ліг жертвою насильства, хоча сам завжди боровся за мир", а новий президент Сполучених Штатів Рональд Рейган назвав це вбивство "найбільшою трагедією". Світ занурився в траур.
Чапмену пред’явили звинувачення у вбивстві і наказали пройти тридцятиденне психіатричне обстеження.
Під посиленою охороною Чапмена помістили в окремо розташованій палаті одній з лікарень, де з нього не спускали око всі двадцять чотири години в добу, аби не дати йому покінчити життя самогубством. Але оскільки виникло побоювання, що Чапмена можуть убити залицяльники Леннона з відчуття мести, його перевели в міську в’язницю. Другий адвокат — перший відмовився вести справу, оскільки день від дня зростало обурення людей, а з ним і загроза розправи над вбивцею, — заявив, що на суді обвинувачений буде виправданий, оскільки медики визнають його психічнохворим.
Коли в серпні 1981 року справа слухалася в суді, адвокат Джонатан Маркс виступив проти тверджень, що Марк вистежував Леннона, як би підкрадався до нього, а після вбивства не випробовував розкаяння. Він характеризував його як людини з глибоко засмученою психікою, особливо підкресливши: "Всі звіти містять один і той же висновок: Марк Девід Чапмен — ненормальна людина. Це не був обдуманий злочин. Воно було здійснене в стані безумства".
Але сам Чапмен визнав себе винним у вбивстві. Проте однозначно сказати, що він людина із здоровою психікою, не можна. Коли в суді йому надали можливість сказати декілька слів, він просто процитував уривок з книги "Над прірвою в житі", яке стало його євангелієм.
У телестудії Нью-Йорка зібралися психіатри, аби спробувати пояснити Америці, чому загинув Леннон. Найбільш переконливу версію мотивів злочину висунув гавайський психіатр Роберт Марвіт. Він сказав: "Марк почав підписуватися ім’ям Леннона. Можна з упевненістю стверджувати, що він вірив в те, що був Ленноном або перетворювався на нього. У критичний момент Чапмен міг сказати собі: "Господи, Леннон знає, що нас двоє. Я повинен зменшити їх до одного". Але якщо розглядати феномен Марка Девіда Чапмена в комплексі, я не упевнений, що ми будь-коли взнаємо, що ж насправді управляло їм, що привело в рух цей диявольський механізм".
Одержимий демонами
Прошло багато років, перш ніж безумний вбивця Леннона вперше заговорив про демонів, які привели його до вбивства, про те, як він вимолює у Бога пробачення за цей страшний злочин.
У 1991 році Марк Чапмен погодився дати інтерв’ю про події, які привели його до роковим пострілів. Він стверджував, що чув зловісний шепіт: "Зроби це! Зроби це! Зроби це!" Він заявив, що тренувався три дні в готельному номері, перш ніж підстерегти Леннона біля входу в його нью-йоркську квартиру.
За час перебування у в’язниці Чапмен отримав більше смертельних погроз, чим будь-який інший ув’язнений в Америці. Залицяльники "Біттлз" не пробачили йому вбивства співця світу і свободи Джона Леннона. Навіть батько не зміг пробачити його і жодного разу не відвідав у в’язниці. Проте Чапмен сподівається з часом вимолити пробачення у Бога і у людей.
Він розповідає: "Я відчував себе абсолютно розбитим. Мене дратувала свідомість того, що я буду Лже-Ленноном. Я розглядав його фотографії. Поставте ж себе на моє місце. Ось він стоїть на даху розкішної будівлі. Такий молодий і прекрасний! Він закликав нас розвивати уяву, не бути жадібним. І я вірив йому! Всі стіни моєї кімнати були обвішані фотографіями "битлзов". Я вірив, що вони роблять все це не за гроші. З десяти років я просочувався правотою Джона Леннона, я прийняв його всім серцем…
Але раптом я виявив в своїй голові "маленьких чоловічків". Я говорив з ними щодня, запитував їх, що мені робити. І це вони, "маленькі чоловічки", переконали мене убити знаменитого музиканта Джона Леннона.
Вони були перелякані. Вони були шоковані. Вони були частиною моєї совісті, і коли я діяв не по совісті, в мені не залишалося нічого, що управляло б мною. Я залишався один. І тоді я зривав з себе одяг, ставив записи "Біттлз" і молився сатані. Я вищав і пронизливо кричав в магнітофон: "Джон Леннон повинен померти! Джон Леннон обманщик!" Безумний монолог супроводився зловісною мелодією, яку він записав на стрічку поверх пісні "Суничні галявини".
Чапмен сказав, що його коливання між Богом і сатаною продовжувалися в 1980 році два місяці, а потім він пішов в магазин з продажу зброї і купив скорострільний пістолет. Цією зброєю він мав намір убити Джона Леннона.
Він признався, що декілька днів був одержимий думкою про вбивство. "Я молився і після тривалої боротьби, з Божою допомогою, отримав перемогу. Я подзвонив своїй дружині Глорії і сказав: "Твоє кохання врятувало мене. Я отримав велику перемогу. Скоро буду удома". Але повернулися демони, і в грудні я виїхав до Нью-Йорка".
Чапмен чекав три дні і 8 грудня відправився до будинку, в якому жил Лен-нон, з новим альбомом співця. "Леннон віднісся до мене дуже сердечно, — продолжал Чапмен. — Я протягнув йому альбом, а він вийняв чорний олівець і, розписуючись, дряпнув їм по обкладинці. Він прагнув вивести першу букву свого імені, потім дряпнув ще пару разів і розсміявся. Потім написав: "Джон Леннон" і нижче — "1980 рік". Протягнувши мені альбом, він запитав: "І
це все, що ти хочеш?" Його дружина чекала в автомобілі. Дверці були відкриті. І я сказав: "Спасибі, Джон". Тепер я думаю про його слова, які він виголосив тоді: "І це все, що ти хочеш?" Здається, він передчував свою смерть".
"Зроби це!"
"Я був повний щастя від того, що Джон Леннон підписав мені альбом. Такий щасливий, що хотів узяти перше таксі, що попалося, і помчати додому, до дружини. Я хотів вибратися звідти. Але не зробив цього. Я не міг залишити це місце, оскільки був повністю підпорядкований іншій силі".
Він повернувся сюди увечері, аби завершити свій безумний пошук.
"Зроби це! Зроби це! Зроби це!" — твердили демони. І я зробив це. Зробив так, як десятки разів репетирував в номері в готелі. Коли Леннон прошел мимо, я прицілився йому в спину і натискував на спусковий гачок п’ять разів. Пам’ятаю, його як би хтось штовхнув вперед, на сходинки, а потім він став повільно, поштовхами падати. Швейцар Хосе, я добре пам’ятаю, вирвав пістолет у мене з рук і закричав: "Поглянь, що ти наробив! Забирайся!" А я сказав: "Куди мені йти?"
Коли приїхала поліція, Чапмен читав свою кохану і книгу, що викривлено тлумачила, "Над прірвою в житі".
Термін ув’язнення Марка Девіда Чапмена — до 2000 року. Недавно він заговорив, тому що відчув розкаяння совісті. Він заявив, що його переслідують нічні кошмари. У них він відвідує будинок Леннона. "Я розмовляв з Іоко і його синами як друг сім’ї. Всі ми були засмучені таким, що стався. Вони розуміють, що я дуже жалкую про це. Вони знають, що насправді я не хотів вбивати його. Джон Леннон був шукачем правди. Він знав, що досконалого світу не буде, але закликав думати про нього. Якщо людина володіє силоміць, здатною створити цей світ в уяві, значить, він наблизився до нього. Хороша ідея не повинна викликати біль. Жалкую, що я заподіяв біль всім. Але тепер, можливо, я стану хоч чим-небудь корисний. Все ж дуже і дуже важко визначити, хто я є насправді. Я часто випробовував сильне сум’яття відчуттів і біль від того, що я Марк Девід Чапмен"