Образ Марусі Богуславки – це не історична особа узагальнений образ жінки-полонянки, яка, потрапивши в турецьку неволю і ставши дружиною турецького султана, не забуває рідної землі і намагається хоч щось корисне зробити для неї. Не маючи змоги повернутися в Україну, вона допомагає невільникам-козакам зробити це.
Маруся Богуславка характеристика образу
Риси характеру Марусі Богуславки : добра, відповідальна, турботлива, співчутлива, рішуча, здатна на самопожертву, патріотка
Цитатна характеристика Марусі Богуславки
– …Дівка-бранка, Маруся, попівна Богуславка,
А все добре дбає.
– Не майте мене,
Не заклинайте мене! …
Буду до кам’яної темниці
Прибувати, отирати,
Вас, бідних невільників,
А з кам’яної темниці випускати.
– До батька до мого й матері
То знать давайте:
Нехай буде батько і мати
Та ще добре дбати,
То статків-маєтків не збувають,
Великих скарбів не збирають,
Моєї голови
А з тяжкої неволі не визволяють,
Бо вже я потурчилась,
Побусурманилась
Для розкоші турецької,
Для лакомства нещасного.
“Маруся Богуславка” характеристика Марусі
Патріотичний подвиг української дівчини-невільниці оспівано в думі ” Маруся Богуславка “.
Маруся – проста дівчина-бранка з благородною, чистою душею.
Вона не забула своєї вітчизни, народу і прагне врятувати козаків-невільників. Звідси благородні риси і вчинки героїні. Маруся Богуславка не осуджується в думі, хоч вона і “потурчилась, побусурманилась”.
Навпаки, співець викликає до неї глибоке співчуття у слухачів, наділяє її багатьма позитивними якостями: християнська земля для неї – “наша”, Маруся постійно думає про змучених невільників і здійснює свій задум – допомагає їм вирватись з ненависної турецької каторги.
Тож Маруся приходить до козаків-невільників, які “тридцять літ у неволі пробувають, божого світу, сонця праведного у вічі собі не видають”, і обіцяє їм на Великдень дати ключі від темниці (саме тоді “пан турецький”, її чоловік, має “до мечеті від’їжджати”, а їй залишить ключі). Хоч козаки-невольники і не повірили спочатку в щирість наміру Марусі, а стали проклинати її, проте Маруся дотримала свого слова – вона визволила козаків з неволі, хоч сама з ними не захотіла тікати в рідну землю, і не могла вже залишити чужої країни.
Вона просить козаків передати батькам, щоб не збирали грошей для її викупу, бо вона вже додому не повернеться:
Бо я вже потурчилась, побусурманилась
Для розкоші турецької,
Для лакомства нещасного!
Трагедія Марусі в тому, що вона, ставши жінкою турецького хана, не забула батьків своїх, свого рідного краю. Патріотичні почуття десь глибоко озиваються в її серці, і вона відважується на дуже ризикований крок: визволяє своїх земляків-невольників. Таким чином, патріотичний вчинок, який здійснила Маруся Богуславка, свідчить про її велику любов до рідної землі, до українського народу.
Образ Марусі Богуславки – це художній вимисел, але спирається він на дійсні факти. Літописи, усні перекази зафіксували чимало випадків, коли українські дівчата-полонянки були дружинами турецьких вельмож, навіть султанів. Окремі з них, ризикуючи своїм життям, ішли на подвиги в ім’я своєї Батьківщини.
Головна героїня змальовується у всій психологічній складності. Її образ розкривається не відразу, а поступово, в міру розгортання сюжету. В цьому виявилась висока майстерність твору. Симпатії творців і виконавців думи на боці героїні, і вони прагнули викликати до неї співчуття. Тому він продовжував відігравати суспільно-виховну роль і в пізніші часи.
Ця дума була добре відома Тарасу Шевченку, він її вмістив у свій “Буквар южнорусский”, виданий ним у 1861 році для українських шкіл. А М. Старицький під впливом цього твору написав однойменну історико-побутову драму (1897), п’єсу під цією ж назвою (“Маруся Богуславка”) написав і І. Нечуй-Левицький (1895), а також Б. Грінченко драму “Ясні зорі”, С. Воробкевич оповідання “Турецькі бранці”; композитор А. Свєчников створив балет “Маруся Богуславка” (1951); М. Пригара – оповідання “Богуславка”.
Отже, історична дума надихнула митців на створення за її мотивами нових творів літератури і мистецтва.