“Маруся” Квітка-Основ’яненко образ Василя – втіленння рис сентименталізму – психологічний стан закоханого хлопця, віщування серця під час розставання пари на кладовищі, переживання смерті Марусі, добровільний відхід від мирського життя. Характеристика Василя з цитатами наведена в цій статті.
“Маруся” Квітка-Основ’яненко характеристика Василя
Василя показано як скромну, щиру, палаючу й нелукаву людину, що шанобливо ставиться до старших і кориться патріархально-родинним звичаям.
Зовнішність Василя
Василь бідний селянський парубок, сирота, працює свитником у місті. Він розумний, гарний, працьовитий і релігійний.
“Він свитник, хлопець дуже гарний, має гнучкий стан та на сільських дівчат і не дивиться. Нібито його хазяїн хоче взятии хлопця в прийми, віддати за нього свою доньку-красуню”
Портрет Василя змальований у фольклорному дусі:
“хлопець гарний, русявий, чисто підголений; чуб чепурний, уси козацькі, очі веселенькі, як зірочки: на виду рум’яний, моторний, звичайний…”
Василь з першого погляду закохується в Марусю на одному з весіль. Він відчув себе щасливим, коли дізнався, що Маруся його теж любить. Автор користується фольклорними зворотами, словами з народної пісні для висловлювання Василем своїх почуттів. “Марусенько, моя лебідочко, зірочка моя, перпілочко!.. Я мов у раю!”
Василь хлопець працьовитий і чесний, тому родина Дрота шанобливо ставилася до Василя, але перешкодою до одруження була лиха солдатчина. Василь благає Наума змилуватись над сиротою і віддати свою дочку за нього. Але батько Марусі непохитний у своєму рішенні. Тоді Василь кориться долі. Щоб заробити на найомщика, він змушений іти в найми до купця
Коли Василь повертається з торговельних справ, то бачить свою Марусю на лаві під церковним сукном, хоч і вбрану, але не до вінця з ним, а у яму. Угледівши таку картину, Василь зблід, “закричав жалібно, застогнав, зблід як смерть, та тут же і впав, мов неживий…”)
Велика чутливість і переживання властиві Василеві. Він тяжко сприйняв смерть коханої, навіть хотів покінчити життя самогубством, але знайшов інший вихід зі становища: постригся в ченці печерського монастиря, де незабаром помер під іменем отця Венедикта
В образі Василя втілено глибокі переживання від втраченого щастя. О. Гончар, виходячи з “народних критеріїв”, писав: “В образі Василя письменник намагався втілити найхарактерніші риси кращого парубка, такого хлопця, який був би гідним Марусі”