Характеристика поеми “Мазепа” В. Сосюри та її порівняння з поемою Байрона
“Мазепа” Сосюра характеристика
Тривалий час, починаючи з 1929 року по 1960 рік, В. Сосюра працював над твором “Мазепа”. Повертаючи із забуття зневаженного царатом гетьмана, поет веде мову про боротьбу за волю і щастя народу:
Я серцем хочу показать
страшну трагедію Мазепи
і в ній, в той час страшний незгоди,
страшну трагедію народу…
…Любив Вкраїну він душею
і зрадником не був для неї…
Він серцем біль народу чув,
що в даль дивився крізь багнети…
Отримавши клеймо “забороненого твору”, поема разом із грунтовним літературознавчим аналізом лише 1988 року була опублікована в журналі “Київ”. Цей великий, замислений в епічних вимірах твір ще раз підтвердив ліричний талант В. Сосюри, для якого переживання подій було завжди ближчим за їх осмислення. Поему “Мазепа” В. Сосюра писав тоді, коли його шалено цькували за вірш “Любіть Україну!”. Публічно поетові доводилось “каятись” і друкувати такі вірші, що невдовзі склали збірку “Мир”. Володимир Сосюра, на вiдмiну вiд своїх попередникiв, посвоєму трактує постать Мазепи. Не iдеалiзуючи його як неординарну особистiсть, поет творить, насамперед, художнiй образ, а не полiтичний портрет гетьмана. Вiн намагається розкрити психологiю особистостi Мазепи i через його образ пiднести iдею державностi України, її незалежностi. Тому щирiсть i громадянська мужнiсть у розмовi з читачем про найскладнiшi перiоди в iсторiї України є головними ознаками поеми “Мазепа”. Автор розповідає про причини трагедії Мазепи:
Бо не пiшов за ним народ
Шляхом i радостi й надiї.
Не зрозумiв його вiн мрiї…
Та Мазепа не звинувачує своїх спiввiтчизникiв, бо “помиляється й народ, коли немає ще держави” – так пояснює сам поет помилку українцiв. I в цьому сам Мазепа вбачає не лише особисту, але й нацiональну трагедiю:
Хiба народу не любив я!
Собi на горе й безголiв’я
Не зрозумiв мене народ.
Мазепа до останньої хвилини життя залишається вiрним своїй любовi до народу й України, iм’я якої було останнiм словом на його устах у хвилину смертi: “Прощай, Україно, прощай!”. Iдея трагедiї пронизує весь твiр Сосюри; щоб посилити її, автор вдається до опису сну Мазепи, коли той бачить себе маленьким хлопчиком i слухає розповiдь учителькчерницi про Україну. Менi здається, що саме в цьому снi Сосюра найвиразнiше розкрив внутрiшнiй свiт Мазепи: “Я України не забуду, вона для мене як зоря!”. I вже далi лунає його життєве кредо:
Ми вiзьмем ворога в клинки
I на кiстках його проклятих
Знов зацвiте Вкраїна-мати!
Весь час звучить у поемі пристрасне зiзнання Мазепи в любовi до своєї України, до своїх спiввiтчизникiв. Але вони “…його покинули в бiдi”, не зрозумiли його намiрiв. Сосюра досить принципово пiдходить до оцiнки цiєї трагедiї: вiн доводить, що трагедiю народу, України деякою мiрою спричинив сам гетьман, який не знайшов правильного шляху для досягнення своєї мети, не зрозумiв до кiнця, що царськiй “сталi” треба протиставити ще бiльш могутню силу – “гнiв, народний гнiв!”. Поет зазначає, що саме “народ останнє скаже слово”. Основну думку поеми В. Сосюра висловив так:
Хай про Мазепу спiв мiй лине,
Хоч вiн був пан, серце мав.
За сувереннiсть України
Боровся вiн i в цiм був прав.