Міцкевич “Світязь” аналіз
Тема : показ боротьби польського народу за незалежність; загибель жителів Світязя
Ідея : уславлення патріотизму простих людей. (Воля, незалежність народу, служіння батьківщині, протест проти гноблення). Сила народу – у його єдності, вірі, патріотах
Віршовий розмір – чотиристопний дактиль
Римування : перехресне.
“Світязь” композиція
- Експозиція : опис озера Світязь. Завʼязка : бажання дізнатися про таємницю озера. Розвиток дії : поява князівни, розповідь про Туганову державу, напад ворогів. Кульмінація : небажання потрапити в неволю та добровільна смерть. Розвʼязка : біле латаття як згадка про подвиг народу.
Образи балади. Жителі міста – люди сміливі, горді. Вони обрали волю і смерть, але не скорилися ворогові.
Білі квітки, на які перетворилися жінки та дівчата Світязя, символізують: духовну красу та незламність народу
Балада “Світязь” побудована на матеріалі слов’янської історії, легендаризованої, поетизованої митцем у дусі романтизму. У даній баладі, як і в інших ранніх творах, багато місця відведено місцевому колориту. Місцевий колорит – це сукупність достовірних деталей, які передають географічні й національні особливості місця подій, атмосферу й обстановку новогрудських країв. Невипадково тут згадуються реальні географічні місця: озеро Світязь – одне з найпрекрасніших місць України; Новогрудок – містечко, яке нині входить до складу Білорусії(Міцкевич народився неподалік від нього); Плужини – маєток, де проживав Михайло Верещак, брат коханої поета. Про місцевий ландшафт свідчать назви місцевих сіл: Царини, Заосьє, Рута, Щорси, руїни замків, бори, дороги, вибалки. Прикмети Новогрудського регіону, томоміміка, а також одяг, звичаї, діалект надають емоційній атмосфері твору відчуття достовірності, передають екзотичність волинсько-української природи. Це дозволяє письменникові наблизити легендарне минуле до дійсності, показати, що життя слов’ян має глибоке коріння в історії, для того, щоб жити далі, треба знати про те, що було, бути гідним пам’яті своїх предків.
Легенда про озеро Світязь
Вороги напали на прекрасне місто Світязь. Нікому було його обороняти, бо князь зі своєю дружиною пішов допомогти в нерівній боротьбі другові-сусідньому князю. Залишилися в місті лише діди, жінки з дітьми та юна княгиня. Не хотіли волелюбні жителі міста загинути від руки загарбника, жити в неволі, зазнати глуму та знущань. Тому вирішили прийняти смерть. Озеро поглинуло їх, даруючи безсмертя. На воді одразу зʼявилися квіти неймовірної краси. Вороги зривали їх, але одразу падали мертві. І досі на водах Світязя милується Божим світлом чудове латаття, нагадуючи нащадкам про подвиг простих жінок, про їх безмежну гордість, про любов до батьківщини.
У цій баладі А. Міцкевич показав трагедію польського народу, який героїчно боровся за свою незалежність, але у нерівній боротьбі втратив її.