Нарцис – син річкового бога Кефіса й німфи Ліріопи, вродливий юнак, улюбленець німф, мисливець. Міф “Нарцис” короткий зміст памятає кожен, ще зі школи.
Міф “Нарцис” переказ
У німфи Ліріопи був гарненький синок – Нарцис. Мати не могла натішитися на свою дитину й одного разу вирушила до сліпого пророка Тиресія, щоб той провістив долю новонародженому Нарцису. Тиресій промовив дуже дивні слова: “Нарцис житиме доти, доки не побачить самого себе”. Ліріопа ніяк не могла витлумачити пророцтва, тож згодом зовсім про нього забула.
Нарцис зростав маминим мазунчиком, якого всі балували й пестили. Він був егоїстичним і самозакоханим, понад усе любив лови й часто сам-один ходив на полювання. Одного разу він забрів у густий праліс, зовсім дикий і безлюдний. Нарцис заблукав і почав гукати на допомогу. Гукне він: “Гей, тут хто є?” – а до нього хтось відгукується: “Є… є…” Тоді він крикне: “Гей, я тут!” А йому у відповідь лунає: “Тут… тут…” Нічого не може збагнути Нарцис.
Аж тут вибігає до нього з лісу гарненька німфа Ехо. Бідолашна німфа була колись вельми балакучою і своїми нескінченними патякуваннями дратувала богів. Та ще більше сердилися боги за те, що німфа ніколи не могла вчасно припнути язика й переповідала першому-ліпшому стрічному всі розмови, які почула від богів. От одного разу цариця богів Гера покарала Ехо німотою: тепер вона не могла першою нічого вимовити, а тільки могла повторювати за іншими останній вимовлений склад.
Нарцис поглянув на німфу й запитав: “Ти хто?” Затремтіла Ехо – таким вродливим і хорошим видався їй юнак. Серце її просто закипіло від кохання. Ледве ворушачи вустами од хвилювання, вона відповіла: “Хто… Хто…” Нарцис знову питає: “Вийти мені з лісу як?” Ехо ж відповідає: “Як… як…” Обурився Нарцис, відштовхнув німфу й попрямував далі. А ображена німфа з серцем подумала: “Покохаєш і ти, Нарцисе, але твій обранець не відповість тобі взаємністю!” І знехтувана німфа побрела геть. Від нерозділеного кохання вона сохла й в’янула, поки від неї не залишився один тільки голос, який уміє лишень повторювати чужі слова.
А Нарцис уже простував собі далі й нарешті вийшов до лісового озерця. Озерце було незайманим, у його прозорій гладіні чітко віддзеркалювалися і небо, і дерева, і птахи, які ширяли у високості. Нарцис присів на березі, щоб спочити, і зачерпнув долонею води напитися. І тої миті, коли він схилився над водою, то побачив у дзеркалі озера своє відображення. Мов стріла прошила Нарцисове серце – ніколи до цього він не бачив власного відображення, отож і не здогадався, що у воді – він сам. Йому здалося, що хтось неймовірно вродливий мешкає в озері, і що довше Нарцис дивився на обличчя у воді, то міцніше закохувався.
Нарцис закинув лук і сагайдак зі стрілами, він не хотів ні їсти, ні пити – тільки б глядіти на прекрасне обличчя у воді. Він простягав до обличчя руки, але долоні могли тільки зачерпнути воду. Дні й ночі сидить Нарцис на березі, благаючи чарівну істоту вийти з води, але вона не чує й не бачить його. Зів’яв Нарцис від кохання, знесилів і нарешті ліг на березі озера й тихо промовив: “Прощавай!” А голос сердешної Ехо повторив за ним: “Ай… ай…”
Подруги Ехо – лісові німфи вийшли до озера, щоб поховати Нарцисове тіло, але нікого не знайшли на березі. Росла там тільки біла квітка, яка, схиливши голівку, задивилася на власне віддзеркалення у воді. Отож і нарекли цю квітку нарцисом.
Міф про Нарциса опрацював Овідій у “Метаморфозах”. На сюжет міфу створили опери Франческо Каваллі, Алессандро Скарлатті, Крістоф Віллібальд Глюк; Педро Кальдерон де ла Барка написав драму. У переносному значенні Нарцис – самозакохана людина.