Микола Хвильовий (справжнє ім’я Микола Григорович Фітільов) — український прозаїк, поет, публіцист, один з основоположників пореволюційної української прози. Біографія Хвильового скорочено викладена в цій статті.
Микола Хвильовий біографія коротко
13 грудня 1893 р. — народився Микола Григорович Фітільов (Хвильовий) у с. Тростянець на Харківщині (нині Сумська область) в родині вчителів.
Навчався він у початковій школі, гімназії, з 6-го класу якої був виключений за участь у революційній організації.
1914-1917 Брав участь у Першій світовій та громадянській війнах.
1919 Вступив до КП(б)У. Одружується з учителькою Катериною Гащенко. Будучи комуністом, рішуче відмовився вінчатися, чим викликав велике невдоволення матері дружини. 1919 р. у Харкові вийшло друком три збірки поезій.
1921 р. — М. Хвильовий демобілізується, переїжджає до Харкова. Там письменник не тільки активно друкується, а й здійснює велику організаційну роботу, очолює ВАПЛІТЕ.
1923р. — збірка прозових творів «Сині етюди» («Редактор Карк», «Кіт у чоботях», «Солонський Яр», «Легенда», «Свиня», «Чумаківська комуна»).
1924р. — збірка оповідань «Осінь» («Елегія», «Я (Романтика)», «Силуети», «На глухім шляху» та ін.), повість «Санаторна зона». Ці публікації і громадянська активність зробили Хвильового центральною постаттю в літературному процесі 20х років.
1925 — разом з однодумцями створює літературну організацію ВАПЛІТЕ.
1927 р. — роман «Вальдшнепи», ІІІ частина якого знищена урядовими органами. Трактат «Україна чи Малоросія?» опублікований лише 1990 р.
1927 Працівники ГПУ УСРР заводять справу-формуляр С-183, починається стеження за діяльністю Хвильового.
Грудень 1927 — березень 1928 Перебував у Берліні та Відні.
Січень 1928 Перед поверненням в Україну, у листі до газети «Комуніст» засудив своє гасло «Геть від Москви!». Однак його покаяння було вимушеним і нещирим.
1928–1930 Створив журнал «Літературний ярмарок».
1930–1931 Заснував журнал «Пролітфронт».
13 травня 1933 На знак протесту проти голодомору 1932-33 та арешту свого приятеля Михайла Ялового (став початком нової хвилі масових репресій проти української творчої інтелігенції) у Харкові покінчив життя самогубством. Смерть Хвильового стала символом краху ідеології українського націонал-комунізму й кінця українського національного відродження 1920-30-х. Твори та ім’я Хвильового залишалися забороненими аж до останніх років існування тоталітарного режиму в Україні.
Посмертна записка: «Арешт ЯЛОВОГО — це розстріл цілої генерації…
За що? За те, що ми були найщирішими комуністами? Нічого не розумію.
Погляди письменника:
- українська література повинна мати індивідуальний шлях розвитку, а не копіювати досягнення інших літератур; протест проти диригентської палички Москви; письменник має бути обдарованим від природи; ідеї «романтики вітаїзму» (життєлюбства); осуд масової і вульгарної в літературі.
Публіцистичні твори Миколи Хвильового:
- «Про «сатану в бочці», або графоманів, спекулянтів та інших «просвітян»»; «Про Коперника з Фрауенбургу, або Абетка азіатського ренесансу в мистецтві»; Цикл памфлетів «Камо грядеш?»; Цикл памфлетів «Думки проти течії»; Цикл памфлетів «Апологети писаризму»; Памфлет «Україна чи Малоросія?».
Художні твори Миколи Хвильового:
- збірки поезій «Молодість», «В електричний вік», «Досвітні симфонії»; збірки оповідань «Сині етюди» (1923), «Осінь» (1924); новели «Синій листопад», «Арабески», «Дорога й ластівка», «Кіт у чоботях», «Солонський Яр», «Легенда», «Я (Романтика)»; 1924 р. — «Санаторійна зона»; 1926 р. — роман «Вальдшнепи»; 1927 р. — оповідання «Мати»; 1928 р. — «Сентиментальна історія»; 1929 р. — повість «Іван Іванович».