Микола Зеров біографія скорочено Українського поета, лідера “неокласиків” викладена в цій статті.
Микола Зеров коротка біографія
Микола Костянтинович Зеров народився 26 квітня 1890 року в місті Зінькові на Полтавщині в сім’ї вчителя.
По закінченні Зіньківської школи, навчався в Охтирській та Першій київській гімназіях (1903–1908). У 1909–1914 роках – студент історико-філологічного факультету Київського університету Святого Володимира.
1912 року з’явилися перші статті та рецензії Зерова в журналі “Світло”, газеті “Рада”.
До 1917 року вчителював у Злотопільській, а з 1917 – в 2 Київській гімназії. У 1918–1920 роках викладає українознавство в Архітектурному інституті, працює редактором бібліографічного журналу “Книгарь” (до початку 1920 року).
1920 року одружився із Софією Лободою; вийшли “Антологія римської поезії” та “Нова українська поезія”, що стали помітним явищем у тогочасному літературному житті.
1920–1923 Працює вчителем в Баришевці, куди переїжджає з сімєю. Усі вірші його збірки “Камена” (1924) написано саме тут.
1 жовтня 1923 року Микола Зеров став професором української літератури Київського інституту народної освіти. Одночасно викладав українську літературу в кооперативному технікумі та торгово-промисловій школі.
1923 року створена літературна група, що її стали називати Неокласиками, одним з лідерів якої був Зеров. До неокласиків належали Микола Зеров, Павло Филипович, Михайло Драй-Хмара, Освальд Бургардт (псевдонім Юрій Клен), Максим Рильський.
1924 року надруковано “Камену” – першу збірку віршів Зерова, перший випуск історико-літературного нарису “Нове українське письменство” і монографія “Леся Українка”
Від 1926 року Зеров виступав лише як літературний критик, зосередивши основні зусилля на перекладах та історико-літературних студіях. Того ж року офіційна влада звинуватила “неокласиків” в антипролетарських настроях. Побачила світ збірка статей “До джерел”.
1928-1929 рр.- приїзд до Полтави, зустріч з Г. Мафетом, О. Ковінькою.
У 1929 виходить збірка статей “Від Куліша до Винниченка”. Зеров передає свій архів до Всенародної бібліотеки України, складає бібліографію своїх творів.
Наприкінці 1934 Зерова було остаточно звільнено з університету, фактично йому заборонили займатися науковою та літературною діяльністю. Він не мав матеріального забезпечення й був змушений шукати будь-яку роботу або залишити Україну. Водночас він довідався про те, що за сфабрикованими звинуваченнями було засуджено й розстріляно Григорія Косинку й Олексу Влизька.
Переживши ще одну трагедію, – смерть десятилітнього сина – М. Зеров переїжджає до Москви.
У ніч із 27 на 28 квітня 1935 року Зерова було заарештовано під Москвою на станції Пушкіне. 20 травня його доправлено до Києва для слідства. Зерова звинуватили в керівництві контрреволюційною терористичною націоналістичною організацією.
Згодом М. Зерова було засуджено на 10-річне ув’язнення, відправлено до Карелії
9 жовтня 1937 “справа Зерова та ін.” була переглянута особливою трійкою УНКВС по Ленінградській області. Засуджено до розстрілу. Зеров разом з багатьма іншими представниками української культури був розстріляний в селищі Сандармох 3 листопада 1937 року.