1923 року Микола Куліш пише п’єсу “Мина Мазайло ” , темою якої є міщанство й українізація. Свою комедію письменник створив на “живому матеріалі”, чкий дало йому спостереження над запроваджуваним у 20-ті роки процесом українізації. У п’єсі поставлено одвічне питання: бути чи не бути українській мові? Комедію цю свого часу хтось із критиків назвав “філологічним водевілем” – малося на увазі, що суперечки її персонажів точаться переважно навколо української мови. Українізація, що велася з 1923 року, як рентгенівське проміння, нпсвітила дражливість питання про те, наскільки українське суспільство готове гаяти Україною.
Твір Миколи Куліша висвітлює проблеми русифікації України, ику у 1920 році більшовицькі ідеологи намагалися прикрити так званою “україиізацією”. Уже з перших реплік героїв комедії стає зрозумілим, шо це “філологічна і п’сса”. Мина Мазайло хоче змінити своє українське прізвище і шукає вчительку, яка б навчила його правильно говорити “по-руському”. Він рішуче повстає проти української мови та культури, ненавидить свою належність до уярмленого “другосортного” народу, через яку він, на його думку, не зміг досягти успіху у її житті. Рішення Мини змінити прізвище викликає неоднозначну реакцію сім’ї. До цієї проблеми залучаються навіть далекі родичі. Одні виступають за зміну прізвища, інші хочуть залишити його.
Наприкінці 1928 року закінчений твір миттєво викликав зацікавленість й здобув широку підтримку з боку широких верств українського суспільства.
В березні 1929 року комедію було поставлено в Дніпропетровському театрі імені Шевченка, Курбасовому “Березолі” (Харків), театрі імені Франка, яким керував Гнат Юра (Київ). Комедію Куліша грали в Дніпропетровську, Житомирі, Херсоні, Одесі, Вінниці, Маріуполі. У Києві, поруч із виставою франківців, “Мина Мазайло” жив на сцені обласного пересувного театру (ОРПС).[1]).
Комедію “Мина Мазайло” було видруковано в гумористично-сатиричному альманасі “Літературний ярмарок” (шосте число за 1929 рік). У тому ж 1929 році п’єса вийшла в Харкові окремою книжкою.
В 1991 на Кіностудії “Укртелефільм” знятий однойменний фільм-комедія.
Після постановки в театрах і публікації комедія стрімко здобула визнання. Проблематика, художні реалії твору жваво обговорювалися у пресі, стали предметом дискусій, у процесі яких висловлювалося чимало високих і дуже високих оцінок, зокрема М. Хвильового, Остапа Вишні. Образи, характери п’єси активно проектувалися на тогочасну українську дійсність і трактувалися як живі й оригінальні типи з навколишнього життя.