Вірш “Міст Мірабо” – взірець інтимної лірики Аполлінера. У ньому кохання, що минає, протиставляється водам Сени, що завжди течуть під мостом Мірабо. Поет відтворив у цьому вірші ритм ткацької пісні XIII століття.
Гійом Аполлінер “Міст Мірабо” аналіз вірша
Назва : “Міст Мірабо”
Автор : Гійом Аполлінер
Рік : 1912
Збірка: “Алкоголі. Вірші 1898 – 1913”
Жанр : ліричний вірш
Стиль : кубофутуризм
Тема : кохання, що минає і швидко спливає.
Ідея: У вірші відтворений не лише сум розлуки, а й роздуми поета про саме життя, про плин часу.
Мотив : утвердження вічного життя цінності людського “я”
Проблематика :
- кохання; життя та смерть; тлінність і вічність; існування особистості.
“Міст Мірабо” образи
Провідні образи : ріка Сена, міст, кохання, вода, час
Міст Мірабо – сталий образ, що не змінюється на відміну від інших, плинних образів цього вірша. Міст Мірабо: символ кохання, символ вічного, нетлінного, непідвладного часу
У вірші “Міст Мірабо” поет пише про кохання, що минає. Тисячі закоханих стояли на мосту Мірабо і дивилися на плинСени, та для кожної людини кохання неповторне, як неповторне воно для ліричного героя вірша Аполлінера. Сум від втраченої любові викликає в нього роздуми про час і про життя взагалі. Тому можна зазначити, що автор не обмежується темою кохання. У творі порушуються філософські проблеми: життя і смерті, тлінності і вічності, існування особистості. Одним із центральних є образ Сени, що невпинно котить свої хвилі. Це уособлення життя і часу, в якому, зрештою, все минає – і надії, і кохання, і розчарування. Категорія часу знаходить вираження і в інших образах твору – годинника, зміни дня й ночі.
Художні засоби “Міст Мірабо”
- Антитези (“вода бігуча – життя хода тягуча”, “журба і втіха крутнява шалена”, “любов сплива – надія ж невгамовно, жагуча”, ” “минають дні а я ще є” Паралелізм (“любов сплива як та вода бігуча”); Рефрен (Хай б’є годинник ніч настає, Минають дні а я ще є)
Особливості вірша : відсутність розділових знаків.
“Міст Мірабо” став своєрідною візитною карткою любовної лірики XX ст. Це – щемливий твір про кохання, що без вороття спливає, немов води річки Сени, і про надію, яка, попри сум і розчарування, залишається “невгамовно жагучою”. Але і в цьому шедеврі світової інтимної лірики Аполлінером залишився поетом великого міста – улюбленого Парижа. Лірична сповідь героя розгортається на тлі урбаністичного пейзажу й обертається навколо своєрідних емблем столиці Франції – річки Сени тамосту Мірабо. Ці образи, зберігаючи свою конкретність, увиразнюють ідею єдності плинності буття (річка) й непорушності його духовних опор (міст). Аполлінер, спираючись на нові естетичні засади, повернув у поезію реально-чуттєве начало. Ліричний герой творів поета сприймає світ через образ дитини урбаністичної цивілізації. Реальність зображується у своєрідному синтезі, нерозривному зв’язку і взаємовпливі внутрішнього світу людини і реальності.