Михайло Максимович біографія скорочено Викладена в цій статті.
Михайло Максимович зробив значний внесок у розвиток науки як фольклорист та вчений енциклопедист.
Михайло Максимович біографія коротко
Михайло Максимович народився на хуторі Тимківщина (зараз Черкаської області) у родині збіднілого дворянина.
У 1819 закінчив Новгород-Сіверську гімназію.
1823 р. закінчив Московський університет (словесний і природничий відділи філософського факультету, згодом ще й медичний). Залишився при університеті для науково-академічної праці, викладав ботаніку.
1833 р. одержав учений ступінь доктора й був іменований ординарним професором на кафедрі ботаніки Московського університету.
1834 р. у відкритому тоді університеті Св. Володимира Максимович дістав професуру російської словесності й був обраний його першим ректором.
Через поганий стан здоров’я пішов 1845 р. у відставку й решту життя присвятив винятково науково-літературній діяльності, яку провадив на своєму хуторі Михайлова Гора біля села Прохорівки Золотоніського повіту, де й помер.
Максимович не раз намагався повернутися до активної науково-академічної діяльності, однак російське міністерство освіти, побоюючись українофільських поглядів Максимовича, усувало його від науково-академічної діяльності.
Живучи в Україні, Максимович підтримував тісні творчі й особисті зв’язки з Тарасом Шевченком, Петром Гулаком-Артемовським, Євгеном Гребінкою, Миколою Костомаровим, Михайлом Щепкіним, Адамом Міцкевичем та іншими визначними діячами науки й культури.
Незважаючи на великий науковий авторитет (Максимович був почесним членом кількох українських та російських університетів і багатьох наукових товариств), лише під кінець життя (1871 р.) його обрано членом-кореспондентом Російської Академії Наук з відділу російської мови та словесності.
Помер 10 (22) листопада 1873.
Михайло Максимович внесок у розвиток науки
Михайло Максимович завдяки різнобічності свого обдарування залишив однаково помітний слід як у галузі природознавства, ботаніки, хімії, зоології, фізики, якими він активно займався у 1823-1834 рр., так і в галузях мовознавства, фольклору, етнографії, історії, археології, що їм він присвятив пізніший період своєї діяльності аж до останніх днів життя.
На прикладах з фольклору та „Слова про Ігорів похід” Максимович доводив, що українська мова цілком самостійна, а не зіпсоване російське „наречие”, як вважав його опонент М. Погодін.
У написаній 1837 р. праці „Звідки походить руська земля за сказанням Несторової повісті та за іншими старовинними писаннями руськими” вчений різко виступив проти норманської теорії походження Русі. Він переконливо доводив, грунтуючи свої твердження на фольклорній і мовознавчій базі та літописних джерелах, що засновниками Київської Русі були слов’янські племена, які боролися за незалежність своєї землі від іноземних загарбників – степових кочовиків, норманських купців-грабіжників та польських феодалів.
Максимович виступав проти дворянсько-шовіністичної концепції в поглядах на історію українського козацтва. Він доводив, що козаки сформувалися з народних мас у результаті тих соціальних процесів, що відбувалися в Україні, а не з волі польського короля, який організував їх для захисту кордонів від татар. Захищав український вчений козацтво і від польських аристократів, що дивилися на запорозьке козацтво як на холопство, бидло та розбійників. Водночас він показав у своїх дослідженнях, зокрема у „Сказанні про Коліївщину”, масові насильства шляхти над українським народом.
Максимович був першим істориком стародавнього Києва, присвятивши йому 25 статей. Він уперше показав роль Петра Могили в будівництві української культури, розповів про історію створення багатьох київських пам’яток, зокрема Трьохсвятительської, Воздвиженської, Іванівської церков, Хрещатика, Золотих воріт, міських воріт, узвозів. Як визначний учений, громадський діяч педагог і просвітитель він був одним із зачинателів боротьби за культурний розвиток українського народу.