Образ Петра «Наталка Полтавка» — це ідеальний образ бідняка, він представник трудового народу. Характеристика Петра з цитатами наведнена в цій статті.
«Наталка Полтавка» характеристика Петра
Портрет та зовнішність Петра
«…Покійний Терпило жив-був, то прийняв було до себе якогось сироту Петра за годованця. Хлопець виріс славний, гарний, добрий, проворний і роботящий; він од Наталки старший був годів три або чотири; з нею вигодувавсь і зріс вкупі».
Риси характеру Петра:
- вірність у коханні, сумлінність; працьовитість і чесність; щирість і великодушність; чуйність і м’якохарактерність; нерішучість і слабовільність; доброта і співчутливість; природна освіченість; здатність до самопожертви.
Петро, коханий Наталки, зображений у творі як сирота-бурлака, «без роду, без племені, без талану і без приюту», у нього «ні кола, ні двора», отже, ніякого багатства й статків. Через бідність Петрові доводиться постійно мандрувати. У пошуках роботи Петро був «і у моря, був і на Дону, заходив і в Харків…». Але Петро перебуваючи в Харкові, хоча і беріг кожну копійку, але відвідував театр, давав правильну оцінку театральним виставам, що свідчть про його Освіченість. Для нього театр — «таке диво — як побачиш раз, то і вдруге схочеться». В культурному відношенні Петро стоїть вище виборного і возного, на думку яких, театр існує тільки для того, щоб «гроші видурювати».
Але як на бурлаку-заробітчанина, Петро надто чутливий, м’яко — хараткерний, Нерішучий, слабовільний. Разом з тим у п’єсі ці риси характеру Петра мають і соціальну та психологічну вмотивованість: вони є результатом залежного, підневільного становища сироти-бурлаки. Петро не здатний до впертої боротьби за своє щастя. Нерішучий і навіть пасивний, він не наважується йти проти «узаконеного порядку», проти станових умовностей, не насмілюється виступити проти старших (Терпилихи) і владних (возного і виборного). Діями Петра керує також співчуття до Терпилихи, розуміння її прагнень за всяку ціну вибитися зі злиднів. І це примушує його відмовитися від особистого щастя в ім’я благополуччя інших, дорогих йому людей — Наталки і Терпилихи.
Петро Працьовитий, сердечний, щирий, безкорисливий, має почуття власної гідності. Крім того, він навіть здатний, як і Наталка, на самопожертву, тому й хоче відмовитися від коханої дівчини, щоб вона жила забезпечено й не йшла проти волі матері, ще й віддає їй зароблені гроші, щоб возний не докоряв Наталці її бідністю. Петро кохає Наталку «більше всього на світі», «більше як самого себе». Благородство душі цього парубка безкінечне, і врешті навіть Наталчина мати розуміє, що кращого чоловіка для дочки не варто й бажати.
Ідеал щастя у Петра такий, як і в Наталки,- дружне трудове життя з коханою людиною. З Наталкою його споріднюють такі риси, як чесність, працьовитість, співчуття до інших, готовність до самопожертви.
В образі Петра Котляревський Возвеличує такі риси — вірність у коханні, великодушність, доброта, співчуття до інших. У його характері домінують доброта, християнське смирення та всепрощення.
«Наталка Полтавка» цитатна характеристика Петра
· Наталка: «Де ти, милий, чорнобривий? Де ти? Озовися!» «Ти був бідним, любив мене і за те потерпів і мусив мене оставити, я тебе любила і тепер люблю».
· Наталка: «Петро не такий, серце моє за його ручається, і воно мені віщує, що він до нас вернеться».
· Виборний про Петра: «Ради пройдисвіта, ланця, що, може, де в острозі сидить, може, умер або в москалі завербовався!».
· «Як бачиш: бурлака на світі; тиняюсь од села до села, а тепер іду в Полтаву».
· «Нема у мене ні родичів, ні знакомих. Які будуть знакомі або родичі у сироти?»
· «Нема у мене ні кола, ні двора: весь тут».
· «Чотири годи уже, як розлучили мене з Наталкою. Я бідний був тогді і любив Наталку без всякої надіжди. Тепер, наживши кровавим потом копійку, спішив, щоб багатому Терпилові показатись годним його дочки, но вмісто багатого батька найшов мать і дочку в бідності і без помощі».
· «Наталку, котру я любив більше всього на світі, для которої одважовав жизнь свою на всі біди, для которої стогнав під тяжкою роботою, для которої скитався на чужині і заробленую копійку збирав докупи, щоб розбагатіть і назвать Наталку своєю вічно!»
· «Возний-пан, чиновний і багатий, а я не маю нічого. Вам з матір’ю треба подпори і защити, а я через себе ворогів вам прибавлю, а не помощ подам».
· «Щоб пан возний ніколи не попрікнув тебе, що взяв бідну і на тебе іздержався. Прощай! Шануй матір нашу, люби свого судженого, а за мене одправ панахиду».