У Південній Африці серед похмурої, дикої пустелі, яка колись мала досить виразну назву Берег Скелетів, а нині називається На-міб, здіймається велика червона глиба Брандберг (у перекладі з німецького "палаюча гора"). Непривітна, майже позбавлена рослинності, вона таїть в собі досить цікаву загадку, над з’ясуванням якої ось вже багато років б’ються учені.
По своїй висоті (2600 м) Брандберг є високою горою Намібії. Першовідкривачем і дослідником її був німецький офіцер Йохман, який проник сюди в 1917 р. Він визначив висоту гори, а також першим піднявся на її вершину і встановив, що гора досягає 30 км. в довжину і 23 км. завширшки. Полягає цей гірський масив з граніту і піщанику. Брандберг — не вулкан. Свою назву гора отримала тому, що в променях сонця, що заходить, червоний граніт як би полум’яніє, і вся вона здалека здається суцільною вогненною мовою. Але не це, звичайно, викликає неослабний інтерес до Брандбергу, а незвичайні розписи на стінах печери, яку випадково відкрив на її схилах німецький мандрівник Рейнхард Маас.
На великій стіні там змальована якась процесія чорношкірих чоловіків, на чолі якої йде белокожая жінка, на відміну від всіх, одягнена в платті і озута в сандалі. На ній багаті прикраси, в одній руці квітка або ваза, в іншій — лук і стріла. Фоном малюнка служить велика кількість тваринних і незвичайних фігур.
Вивчаючи цей художній твір, учені відмітили схожість між зображенням жінки і малюнками древнього Середземномор’я. Особливо тими, що знаходяться в Кносськом палаці на острові Крит. Біла леді "Палаючої гори" з луком і стрілою також дуже нагадує старогрецьку Афіну Палладу. Руде волосся жінки, зібрані у вишукану зачіску, прикрашені багатою діадемою з перлів. Що стосується квітки, те зображення його учені виявляють в місцевому розписі бушмена вперше. Вважають, що картина намальована приблизно 3500, а може і більше років тому. Судячи по розпису, можна зробити вивід про те, що в ті далекі часи ці мертві гори і місцевість довкола них, вочевидь, були густозаселени. Декілька крокодилів на печерних малюнках дають підставу думати, що пересохлі нині місцеві річки були колись повноводними, а земля давала великі урожаї.
Але що ж за люди жили в цій місцевості? Звідки і коли вони прийшли, скільки прожили, коли і куди зникли? І, нарешті, хто ця жінка? Може, вона бушменка або готтентотка? На ці питання доки ніхто не може відповісти.
Слід сказати, що умови для наукового пошуку в цій місцевості, напевно, як ніде в світі, важкі. Без спеціального пропуску добратися сюди жодна людина не зможе. Адже в цій області Намібії знаходиться те, що ретельно охороняється одне з найбільших в світі родовище алмазів.