Повість “Оборона Буші” – надзвичайно цікавий історичний твір, про героїчну оборону містечка-фортеці Буші, що на Поділлі, под годину Національно-визвольної війни в листопаді 1654 р. Образ Орисі в повісті “Оборона Буші” є одним з головних, що зрозуміло якщо ви читали повість повнісю, чи Скорочено. “Оборона Буші” характеристика Орисі дасть змогу зрозуміти внутрішній внутрішній світ дівчини, причину її вчинків, її почуття.
“Оборона Буші” характеристика Орисі
Образ Орисі “Оборона Буші” – це образ української дівчини, що була втіленням сили та розуму, патріотизма та здатності людини до самопожертви в і’мя ідеї.
Орися Риси характеру – патріотка, смілива та самовіддана, рішуча і розсудлива, здатна до самопожертви, ніжна, вірна обовязку, хороший командир, спроможна на сильні почуття, кохання.
Дочка коменданта Орися – головна героїня твору. Вона розумна дівчина, що переживає за долю Батьківщини. Вихована справжнім козаком, оборонцем рідного краю, дружина якого загинула, але в руки ворогу не віддалася, Орися так само, як і інші, розуміє, що єдиний вихід із ситуації, що склалася, – це померти, але померти гідно. Драматизм підсилює особиста трагедія дівчини: її коханий, Антось Корєцький, опиняється по той бік фортеці, він серед ворогів. Орися ще й досі кохає юнака, пам’ятає кожний момент, пережитий з Антосем, тому вона переживає страшний внутрішній конфлікт. Героїня опиняється перед важким вибором: зрадити Україну, свого батька, усіх, хто обороняє фортецю, чи забути своє кохання, убити коханого. Розуміючи, що в житті їй з Антосем не бути, Орися вирішує підірвати порохові склади, розташовані під фортецею. Вона сприймає смерть як належне, як зцілення’, порятунок.
У хворобливих снах Орисі, що тривають буквально по півгодини, ввижається то її дитинство, то дівування. Показовим є образ, який з’являється в її останньому видінні. Орися бачить, як вона стоїть на березі Дністра, але. то не вона, а калина, яка простягає руки-віття до красивого явора, але розділяють їх каламутні хвилі. Та сонце вкриває чорна хмара, підіймається вітер, бушує Дністер, калину вивертає з коренем, усе летить, а у тому вихорі опиняється й явір: “От він злетів угору, метнувся вбік і цупко обхопив своїм віттям калину,- вони сплелися, сплелися навіки, нерозлучно…” Так само разом гинуть Орися й Антось, і тепер ніхто не розлучить їх, бо поховані вони живцем у тій страшній братовбивчій війні, що забрала їх батьків, рідний дім і їхню долю.
Оповідач, батько, козак характеризують її як дівчину виняткової вроди і душевної краси. В їх сприйнятті вона краща й над ясну зорю в погоду, краща й над повний місяць серед ночі, краща й над саме сонце, що “звеселяє й рибу в морі, і звіря в діброві, і мак у городі”; це квітка, що зацвіла не для кожного козака!; ясочка, що доспіла, як повний колос на ниві.)Основним критерієм взаємин героїв є природа. Гідними Орисі вважаються ті, хто досяг внутрішньої гармонії з навколишнім світом, такої стриманості та відкритості душі і серця, як і сама героїня. П. Куліш справжню красу вбачає не в багатстві, а в духовних цінностях, у природності характерів. Тому порівняння Орисі з явищами природи мають символічний зміст. Патріотизм, самопожертву в ім’я суспільних ідеалів, високу духовність утілено в образі сотниківни Орисі Завісної. З перших сторінок повісті увага читача зосереджується на долі і душевного конфлікті дівчини як романтичної героїні. Автор подчеркивает високі моральні якості Орисі, провівши її через випробування любов’ю, показавши її патріотичний подвиг. Орися – сильна натура: у тяжкий момент вона непросто знічується, а, навпаки, твердо вирішує допомагати козакам – оборонцям фортеці. Цікаво трактує автор через образ дівчини категорію гріха в християнській етиці. Згадайте епізод, у якому Орися втішає і просвітлює подругу Катрю, котра побивається за коханим чоловіком, який може загинути в бою: “Гріх! Від перед цією Святою Матір’ю гріх! – показала особу Орися. – Вона віддала заради нас свого сина на борошна, до страти, а ми будемо побиватись, що доведеться за віру святу і за вітчизну вмерти!”
Не раз автор висловлює в повісті свої погляди на історичну долю України, із жалем згадуючи “братерську різню, пограбування й розбій” на рідних землях. Безперечно, сподівання самого М. Старицького виражені в словах сотника Михайла Завістного, що герой звертає до України: “А все ж таки не доконають дітей твоїх кревних – стоять вони непохибно і стоятимуть до загину за свою змучену неньку і, доки світ сонця, ні за які скарби, нізащо в світі не продадуть своєї любові до тебе, наша люба вітчизно!..”
Цитатна характеристика Орисі “Оборона Буші” легко виділяється під час читання повісті Старицького, а якщо ви читали лише переказ твору, то окремі цитати ви можете вибрати з вище поданої характеристика.