Характеристика Чіпки “Хіба ревуть воли, як ясла повні?” розкриває внутрішній світ головного героя, пояснює його вчинки, поведінку, риси характеру. Всі Головні герої “Хіба ревуть воли” все своє життя боролися за виживання, за справедливість, за чесне життя, але одні так і лишилися добрими та щириму, а інші зламалися під тиском обставин.
Образ Чіпки “Хіба ревуть воли”
У центрі роману – образ Чіпки. Його історія займає три частини твору. Чіпка (Ничипір) Варениченко – найпомітніший, особливо детально виписаний образ революціонера, бунтаря у вітчизняній літературі другої половини XIX ст. Панас Мирний та Іван Білик докладно простежили, як потенційно добру, чулу, чесну й совісну людину затята революційність, мстивість неминуче веде до страхітливого морального краху. Доля, суспільство справді вкрай несправедливі до Чіпки. Однак чи можна через це зневірюватися й мстити? Він обирає саме такий шлях. Безвихідне узагальнення “немає правди на світі” підказує йому прямо більшовицьку ідею: “Куди не глянь, де не кинь, – усюди кривда та й кривда! Коли б можна, – увесь би світ виполонив (себто виполов, знищив. – Авт.), а виростив новий! Тоді б, може, й правда настала!”
Разюче символічна кінцівка роману: Чіпки зрікаються, його проклинають і Галя, і мати – найдорожчі люди, для яких, власне, він і шукав ножем правди й щастя. З пекучим докором на устах: “Так оце та правда?” – дружина накладає на себе руки. А мати сама віддає на кару свого сина-зарізяку, аби зупинити його сатанинство. Адже для Мотрі Господня заповідь (“Не убий” – заповідь добра, любові до ближнього) вища, ніж материнські почуття. Зрозуміло, і Мотря, і Галя – то сама Україна, душа народу нашого, що однозначно відкидає кривавий шлях боротьби з несправедливістю.
Автори наголошують, що, попри все, Чіпка міг зробити й інший вибір. Життєві умови, які формували його як особистість, не такі вже й однозначні, одновимірні. Якісь обставини тягли Варениченка в прірву морального занепаду, а інші оберігали його від “слизької дороги” (порівняйте їх за допомогою таблиці).
| Негативні впливи | Позитивні впливи |
| Дитинство байстрюка | Добродійна поведінка й повчання баби Оришки й діда Уласа |
| Отроцтво наймита | Кохання до Галі, яка є символом краси |
| Відсудження землі | Материні протести проти непристойної поведінки сина |
| Концепція Пороха про панування неправди у світі | Родинний затишок |
| Лихе товариство, що штовхало до злодійства | Обрання Чіпки в земство |
| Поразка в земській боротьбі проти панства | Господарські успіхи |
Отже, негативні й позитивні впливи в житті Чіпки зрівноважені – це значить, що не самі лише зовнішні причини штовхали його на “слизьку дорогу”.
Злети й падіння Чіпки Вареника нагадують синусоїду. Його звивистий шлях має принаймні чотири виразні віхи.
1. Ідилія. З неї починається роман. Знайомство з Чіпкою відбувається в момент, коли до нього приходить кохання до “польової царівни” Галі.
2. Душевний занепад. У Чіпки незаконно відсуджують землю – і він із властивою йому категоричністю вирішує, що “правди немає!”. Після цього Чіпка запиває, зв’язується з “трійцею” сільських гультіпак і мріє про помсту кривдникам. Уже тепер він ладен чинити розбій. Утім, це ще не остаточне спустошення душі.
Усе, що відбувається з Чіпкою, найкраще розуміє Христя, дружина Грицька Чупруненка. Вона каже, що Чіпка – це “боляща душа”. Справді – боляща, адже йдеться про неприйняття неправди, болісну, імпульсивну реакцію на “дурні умови”, про бунт, хоч і химерний. У Чіпці живе органічне хліборобське начало, яке теж нагадує про себе (добро він легко спускає з рук, а хліб продати не може!).
3. Нова ідилія. “Воскресіння” Чіпки мотивується:
А)його розчаруванням у дружках’гультіпаках;
Б) докорами сумління, каяттям перед матір’ю, якій він завдав страждань;
В) тугою за звичайним людським щастям.
Чіпка стає полотенщиком Никифором Івановичем – поважною комерційною людиною. Він прагне служити громаді й навіть балотується до земської управи.
4. Катастрофа. Її причина – комедія з виборами до управи, ще одна неспведливість, якої Чіпка стерпіти не в силі. Образа, тяжке почуття пережитої кривди породжують злість, стають рушієм тотальної помсти. Сам того не помітивши, Чіпка виходить на розбійницький шлях, вороття з якого вже немає.
Звісно, “дурні умови” в цій драматичній історії відіграли не останню роль. Проте вони однакові для таких різних людей, як Чіпка Вареник і Грицько Чупруненко. Тим часом Грицько – сумирний, терплячий хазяїн, а Чіпка – бунтар, правдоборець, який, зрештою, виявляється “пропащою силою” (ще одна опозиційна пара героїв у Панаса Мирного).
Розбійництво Чіпки, отже, коріниться в його індивідуально’психологічних особливостях, розкритих письменниками надзвичайно цікаво.
У сцені першої зустрічі з героєм автори виокремлюють кілька містких психологічних портретних деталей: “Таких парубків часто й густо можна зустріти по наших хуторах і селах. Одно тільки в нього неабияке – дуже палкий погляд, бистрий, як блискавка. Ним світилася якась незвичайна сміливість і духова міць, разом з якоюсь хижою тугою…” Туга – це складне, змішане почуття, яке вбирає тривогу, сум і нудьгу. У “хижій тузі” Чіпки вгадується передвістя його подальшої долі. У цій деталі – і натяк на майбутню трагедію Чіпки, його пропащість, і обіцянка чогось зловісного.
Що ж до причин такої незвичайної туги молодого Чіпки Вареника, то й вони очевидні:
- комплекс байстрюка; пережиті дитячі образи, що позначаються на поведінці й душевній структурі хлопчика (невеселе, вовчкувате, тихе…); суперечливість реакцій і душевних поривів малого Чіпки: він прагне бути добрим, здатен поетично відчувати красу – і легко засліплюється якимось почуттям, буває жорстоким (як в епізодах із горобцями чи з Бозею, зобра’ женим на іконі); мимовільна жорстокість, імпульсивність, безоглядність, притаєна злість – цим рисам Чіпки автори приділяли належну увагу в “дитячих” розділах роману; Чіпка – не такий, як усі; для Грицька він узагалі “парень добрий, та тільки чудний собі”.
Те, що Чіпка випадає із загального ряду, теж зумовило моторошне перетворення правдошукача на розбійника.