Образ Сулеймана в повісті “Роксоляна” Осипа Назарчука – є історичним
Характеристика образу Сулеймана
Риси характеру Сулеймана :
1. Жорстокість і вимогливість.
2. Відчайдушність і терпіння.
3. Відвертість і мудрість.
4. Сила і мужність.
5. Уважність і спостережливість.
Особливості султана Сулеймана
1. Повага до матері.
2. Освіченість і кмітливість.
3. Шанувальник закону і Корана.
5. Безмежна любов до Роксоляни.
6. Протистоїть будь-якої конкуренції на престол.
7. Прислуховується до порад Хуррем.
Історичні дані про Сулеймана
Сулейман царствував 46 років (1520–1566). Скоро по вступленню на престол пішов війною проти Угорщини і показався відразу грізним сусідом християнського світу та дуже здібним вождем. Він здобув Білгород над Дунаєм та всі околишні замки. Опісля спустошував береги Італії.
Армію мав поверх півмільйону і 15 000 гвардії яничарів дуже дисциплінованих. Доходи його становили близько 5 000 000 аспрів щорічно. Силі його не було рівні в цілім тодішнім світі. Був твердого характеру, відважний, розумний, працьовитий, раз даного слова все вірно додержував.
Любив молитву (сам укладав побожні псалми). Росту був високого, рухи мав поважні, вираз обличчя дивно лагідний, в поведенні самостійний. Не підлягав нікому, опріч своєї жінки Роксоляни, “невольниці з руської країни”.
Сулейман ввійшов в історію як великий володар-лицар, законодавець та опікун літератури й мистецтва. Був і сам здібним поетом і письменником. Людина розумна й освічена, Сулейман видав закони, що полегшували стан невільників, відзначався релігійною толерантністю, у середні віки такою рідкою, впорядкував турецьку державу й очистив від “ушкалів”, тобто розбишак, був охоронцем справедливості, хоч би звідки вона походила. Говорив Сулейман усіма мовами підвладних йому народів, отже, і давньою українською, а це, без сумніву, впливало на краще порозуміння між ним і його підданими – слов’янами.
Лицарську вдачу Сулеймана найкраще характеризує такий епізод: у війні з Родоським лицарським орденом турецькі війська обложили останнє укріплення. Родоські лицарі завзято від-бивалися, відкидаючи пропозиції піддатися. Тоді до Сулеймана пробрався з фортеці якийсь жид Абрум, з пропозиціями від одного з начальників ордену таємним підземним ходом зайняти укріплення. Сулейман не лише не скористався з пропозиції, він повідомив про зраду Великого Магістра, чи Комтура Ордену, й видав йому зрадників. По-лицарські поводився Сулейман з Родоськими лицарями. У родоській війні із Сулейманом була в поході й Роксолана-Анастасія”.
Сулейман помер у глибокій старості, переживши всіх своїх ворогів й улюблену жінку Роксоляну, котру любив аж до її смерті.
Сулейман і закон
За законами вірування падишах міг мати чотирьох законних дружин. Діти першої з них ставали наступниками престолу. Вірніше, наслідував престол один первенець, а решту часто очікувала сумна доля: всі претенденти на владу підлягали знищенню.
Окрім дружин падишах мав будь-яке число одалісок. У різний час при різних султанах в гаремі жило від кількох сотень до тисячі і більше жінок, кожна з яких обов’язково була надзвичайно красива. Також у гаремі був штат євнухів-кастратів, прислужниць різного віку, масажисток, лікарів і тому подібних. Керував всім цим складним господарством “керівник дівчат” – євнух кизлярагаси. Падишах був молодий, коли став султаном (у 1520 році) і дуже шанував жіночу красу.
Цитатна характеристикаСулеймана “Роксоляна”
“Султан Сулейман буде найбільший зі всіх султанів наших!”
“Предсказано, що з початком кождого століття родиться великий муж, який обхопить те століття, як бика за роги, і поборе його. А султан Сулейман уродився в першім році десятого століття Геджри”.
“Вічно жити не буде й він. Але старе передання каже, що він і по смерті правитиме світом ще якийсь час”.
“Десятий султан Османів умре на львинім столі сидячи. А що він у хвилі смерті своєї оточений буде всіма ознаками влади, то люде і звірята, генії й злі духи боятимуться його і слухатимуть, думаючи, що він живий. І ніхто не відважиться наближитися до Великого халіфа. А він нікого не закличе, бо буде неживий. І так сидітиме, аж поки малий червак не розточить палиці, на яких великий султан опирати буде обі руки свої. Тоді разом з розточеним патиком упаде труп Великого Володаря. І смерть його стане відома всім”.
“…Наслідник Седіма Грізного, десятого султана Османів, найгрізнішого ворога християн”.
“…Первородний син і правний наслідник Селіма Грізного,- Сулейман Величавий,- пан Царгорода і Єрусалима, Смирни і Дамаска і сім сот міст багатих Сходу і Заходу, десятий і найбільший падишах Османів, халіф всіх мусульманів, володар трьох частей світу, цар п’ятьох морів і гір Балкану, Кавказу й Лівану і чудних рожевих долин здовж Маріци, і страшних шляхів на степах України, могутній сторож святих міст в пустині Мекки і Медини і гробу Пророка, пострах всіх християнських народів Європи і повелитель найбільших сил світу, що міцно стояли над тихим Дунаєм, над Дніпром широким, над Євфратом і Тигром, над синім і білим Нілом…”
“Він був прекрасно одягнений,- стрункий і високий. Мав чорні як терен, блискучі, трохи зачервонілі очі, сильне чоло, матово-бліде обличчя, лагідного виразу, тонкий, орлиний ніс, вузькі уста й завзяття біля них. Спокій і розум блистіли з карих очей його”.
“Був у найвищій мірі здивований і – роззброєний. Тінь твердості зовсім щезла довкруги його уст. Велике зацікавлення сею молодою дівчиною, що так основне ріжнилася від усіх жінок в його гаремі, перемогло в нім усі інші почування”
“Молодий султан знав, що в цілій величезній державі його нема ні одного дому, ні одного роду мослемів, з котрого найкраща дівчина не впала б йому до ніг, якби лиш проявив охоту взяти її до свого гарему. Він дуже здивувався, що трут, одна з його служниць,- ба, невольниця! – може мати такі думки…”
“На нім був чудовий, синій туркус, що хоронить від роздратування й божевілля, від отруї і повітря, що дає красу і розум, і довге життя та й темніє, коли його власник хворий”.
“…І перша, і друга любов може стати отруєю, коли не поблагословить її Бог всемогучий”.
“…Я ще не зустрічав такої гордої дівчини ні жінки. Ніколи!”
“Падишах Сулейман біг за нею, як біжиться за долею, за щастям: всім серцем своїм і всею вірою”.
“Настя: “- А Сулейман? Цікаво, яка його душа – там – у самім нутрі?””.
“Настя: “- Ти володар великої держави, а я никла квітка… Таких, як я, багато, таких, як ти, нема…””.
“Настя: “Знала, що режим у гаремах був суворий, але не сподівалася аж такої страшної кари за свою образу. Очевидно, султан мусів уже заявити суддям, що її обида – се обида його і його дому””.
“О, Хуррем! Коли не зломлю страхом сеї ненависті, то вона буде вибухати проти тебе що раз, то грізніше. Се, що вони зробили тепер, тільки початок вибухів. Я знаю своїх людей!”.
“Перед ним відкрився немов замкнений досі й зовсім йому невідомий, новий огород душі його любки, в котрім цвіли квіти, яких досі не стрічав”.