Вірш “Ой ти, дівчино, з горіха зерня…” написаний на зразок української народної ліричної пісні “Ой ти, дівчино, горда і пишна…” У вірші змальовано ча рівний образ дівчини, що є водночас джерелом і радості, і муки ліричного героя. Образ коханої всіляко підноситься в уяві героя. Незвичайна врода дівчини бентежить душу юнака, а нерозділена любов важким тягарем лягає йому на серце, що і показує Аналіз цього вірша.
Сила і складність почуттів героя дістають своє виявлення у контрастних епітетах і порівняннях, що йдуть від народної пісні. Вродою дівчина – “з горіха зерня”, а серцем – “колюче терня”, уста її – “тиха, молитва”, а слово – “гостре, як бритва”. Очі дівчини – “темніші ночі”, сама ж вона – “ясная зоря”. Такі суперечності в образі коханої приводять ліричного героя до висновків, сповнених психологічного контрасту.
“Ой ти, дівчино, з горіха зерня” текст
Ой ти, дівчино, з горіха зерня,
Чом твоє серденько – колюче терня?
Чом твої устонька – тиха молитва,
А твоє слово остре, як бритва?
Чом твої очі сяють тим чаром,
Що то запалює серце пожаром?
Ох, тії очі темніші ночі,
Хто в них задивиться, й сонця не хоче!
І чом твій усміх – для мене скрута,
Серце бентежить, як буря люта?
Ой ти, дівчино, ясная зоре!
Ти мої радощі, ти моє горе!
Тебе видаючи, любити мушу.
Тебе кохаючи, загублю душу.
Поезія “Ой ти, дівчино, з горіха зерня” – прекрасна пісня великої любові, задушевна сповідь, що хвилює нас своєю простотою, щирістю, художньою довершеністю. Покладена композитором А. Кос-Анатольським на музику, ця поезія стала для багатьох улюбленим романсом.