Олесь Гончар хронологічна таблиця

Хронологічна таблиця Олеся Гончара

Олесь (Олександр) Терентійович Гончар – український радянський письменник, літературний критик, громадський діяч.

Дата Подія

3 квітня 1918	Народився в с. Ломівка неподалік Катеринослава (Дніпропетровська).
1921	Після смерті матері, із Ломівки його забрали на виховання дід і бабуся в слободу Суху Полтавської області.
1927-1933	Навчання в школі, був записаний як Гончар (дівоче прізвище матері, прізвище бабусі та дідуся по матері).
1933-1937	Навчався в Харківському технікумі журналістики ім. Миколи Островського, після закінчення якого працював учителем у с. Мануйлівка і в Харківській обласній газеті “Ленінська зміна”
1937	Почав публікувати свої твори (оповідання) в виданнях (“Літературна газета”, “Піонерія”, “Комсомолець України”, “Молодий більшовик”).
1938-1941	Навчався на філологічному факультеті Харківського державного університету. За час навчання написані новели “Іван Мостовий”, “Черешні цвітуть”, “Орлятко”, повість “Стокозове поле”
Червнь 1941	О. Гончар у складі студентського батальйону пішов добровольцем на фронт. Про свій батальйон написав роман “Людина і зброя”, за який був нагороджений державною премією ім. Т. Шевченка. За таких нелегких обставин О. Гончар весь час писав.
1945-1945	Повертається після війни в Дніпропетровськ, працює над “Прапороносцями”.
1946	Завершує навчання в Дніпропетровському університеті
1946-1948	На сторінках журналу “Вітчизна”, а згодом і окремим виданням з’явилися всі три частини роману (“Альпи”; “Голубий Дунай”; “Злата Прага). Високу оцінку творові, відзначеному двома Сталінськими преміями, дали тоді Юрій Яновський, Павло Тичина, Олександр Фадєєв, Остап Вишня.
1940- 1950	Пише низку новел (“Модри Камень”, “Весна за Моравою”, “Ілонка”, “Гори співають”, “Усман та Марта” й ін.), багато в чому суголосних з “Прапороносцями”. У написаній тоді ж документальній в основі своїй повісті “Земля гуде” зображено діяльність молодіжної підпільної організації “Нескорена полтавчанка”, очолюваної комсомолкою Лялею Убийвовк.
1951	“Південь”,повість “Микита Братусь”
1952	Дилогія “Таврія”
1953	“Дорога за хмари”
1955	“Щоб світився вогник”
1957	“Перекоп”
1958	“Чари-комиші”
1959–1971	Голова правління Спілки письменників України
1959–1986	Секретар правління Спілки письменників СРСР.
1963	Роман “Тронка” (отримав Ленінську премію за цей твір)
1968	“Собор”
1970	“Під далекими соснами”
1972	Повість “Бригантина”
Від 1973	Голова Українського республіканського комітету захисту миру, член Всесвітньої Ради Миру, академік Академії наук України.
1974	“Пізнє прозріння”
1976	“Берег любові”
1980	“Твоя зоря”, “Письменницькі роздуми”
1991	“Чим живемо”
14 липня 1995	Помер. Похований на Байковому цвинтарі.