Переказ міфу «Орфей і Еврідіка» не такий цікавий як Повний варіант, але короткий зміст ви зрозумієте.
«Орфей і Еврідіка» скорочено
На півночі Греції, у Фракії, жив співак Орфей. Еврідіка була його дружиною, але щастя їх було недовговічне.
Одного разу Орфей і Еврідіка були в лісі. Еврідіка гуляла по лісу і ступила в зміїне гніздо, а змія її вжалила. Смерть забирала Еврідіку в підземне царство.
Велике було горе Орфея. Він пішов від людей і цілі дні проводив один, блукаючи по лісах, виливаючи в піснях свою тугу. І така сила була в цих тужливих піснях, що дерева сходили зі своїх місць і оточували співака. Звірі виходили з нір, птиці покидали свої гнізда, камені зсувалися ближче. І все слухали, як він сумував за своєю коханою.
Пртім Орфей вирішив сам відправитися в царство мертвих.
Довго шукав він входу в підземне царство і, нарешті, в глибокій печері Тенара знайшов струмочок, який тік в підземну річку Стікс. По руслу цього струмка Орфей спустився глибоко під землю і дійшов до берега Стикса. За цією річкою починалося царство мертвих.
Перевізник мертвих, Харон, плив за новими прибульцями, і відмовився брати Орфея до човна. Тоді Орфей заспівав, і Харон слухняно перевіз його на інший берег.
Дійшов він до палацу повелителя підземного царства — Аїда. Високо на золотому троні сидів грізний Аїд і поряд з ним його прекрасна цариця Персефона. Багато дивних і незвичайних міфічних істот він побачив.
Співак наблизився до трону похмурого владики і заспівав ще натхненніше: він співав про своє кохання до Еврідіки. Всі милувалися його піснями. Тоді підняв голову Аїд і спитав:
— Чого ти шукаєш, співак, в царстві мертвих? Скажи, чого ти хочеш, і я обіцяю тобі виконати твоє прохання.
Орфей попросив Аїда — повернути йому Еврідіку!
— Нехай буде так, як ти просиш! — Сказав Аїд Орфею. — Я поверну тобі Еврідіку. Ти можеш відвести її з собою наверх, на світлу землю. Але ти повинен обіцяти… Ти не повинен бачити її, поки не вийдеш на світ. — Не озирайся назад і не дивись на неї. Оглянешся — втратиш її навіки!
І Аїд наказав Еврідіці слідувати за Орфеєм.
Попрямував Орфей до виходу з царства мертвих. Нарешті попереду стало світлішати, близький був вихід на землю. Тривога стиснула серце Орфея: тут чи Еврідіка?
— Де ти, Еврідіка? Дай поглянути на тебе! На мить, зовсім близько, побачив він милу тінь, дороге, прекрасне обличчя… Але лише на мить. Негайно відлетіла тінь Еврідіки, зникла, розтанула в мороці.
Довго сидів Орфей на березі Стіксу один і чекав. Він не дочекався нікого.
Довелося йому повернутися на землю і жити. Але він не міг забути свою єдину любов — Еврідіку, і пам’ять про неї жила в його серці і в його піснях.